Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

С "покращенням" крымские мэры стали чаще умирать

  • 26.02.13, 15:52

С приходом к власти "донецких" должность поселкового головы в Крыму стала смертельно опасной.

Сайт «Крым.Комментарии» собрал случаи добровольно-принудительных уходов мэров крымских поселков в мир иной за последние два с половиной года.

1

Сегодня утром возле своего дома застрелен в голову мэр Симеиза Кирилл Костенко. Труп был найден в машине возле одного из домов по улице Звездной. По неофициальной информации, в мэра стреляли из автомата. Сегодня же стало известно, что в окрестностях Симеиза, на горе Кошка, найдено сгоревшее авто с автоматом Калашникова. У Костенко осталось пятеро детей.

В августе 2011 года сотрудники милиции задержали Костенко и депутата Симеизского поселкового совета Тимура Шемшединова. Им приписывали получение взятки в размере 400 тысяч гривен. Однако в поссовете были уверены: их поселкового голову заказали. Костенко и Шемшединова отпустили на свободу, они вернулись к исполнению своих обязанностей.

2

25 ноября 2012 года мэр Малого Маяка Леонид Малык покончил жизнь самоубийством, выбросившись из окна туалета на третьем этаже больницы Семашко в Симферополе, где он находился после того, как был помещен в психиатрическую больницу №5 в селе Строгановка. Самоубийству мэра также предшествовало задержание - за превышение служебных полномочий при выделении земли. По решению суда Малыку в мае 2012 года избрали меру пресечения в виде подписки о невыезде. В августе прокуратура отстранила его от исполнения обязанностей головы, но в октябре сельский совет Малого Маяка вернул ему должность.

3

25 февраля 2011 года в больницу с огнестрельным ранением в область сердца был доставлен председатель Веселовского сельского совета (Судакский регион) Игорь Юшко. Реанимационные мероприятия эффекта не дали, он скончался на руках у медиков.

Тело Юшко было найдено в машине, в лесополосе. На месте обнаружили ружье и предсмертную записку. Следствие отказало в возбуждении уголовного дела по данному факту - его смерть правоохранители признали самоубийством. Однако местные жители не поверили в то, что жизнерадостный человек, любящий супруг и отец троих детей мог наложить на себя руки. Смерть Юшко активно обсуждалась в Интернете.

Вот несколько комментариев, которые оставляли пользователи на местном сайте: «Игорь бы никогда бы не сделал самострел.... Человек он хороший был и жену очень любил, и детишек». «Я вот все не пойму... а как с ружья в принципе можно стрелять себе самому в сердце..? Очень печально, что так легко можно очернить человека, даже после смерти, сказав, что он самоубийца, бросивший жену и троих детей».

3

Третий год прокуратура Крыма не может поставить точку в деле об убийстве мэра Новофедоровки Сакского района Олега Колодяжного. Он был расстрелян из автомата при выходе из подъезда своего дома 29 июня 2010 года. Из тела убитого извлекли 14 пуль.

Основной версией убийства в крымской прессе называли выделение земли в прибрежной полосе, протяженность которой в Новофедоровке составляет 4 км. Исполнитель убийства Колодяжного был задержан в Литве еще летом 2011 года. Однако экстрадиции киллера тогда помешало его состояние здоровья - у него произошел инсульт.

В конце минувшего года, то есть спустя 2,5 года после убийства, в крымской прокуратуре заявили, что собрано достаточно доказательств для привлечения исполнителя заказного убийства к уголовной ответственности, однако он по-прежнему в Литве. «Убийцу Колодяжного мы никак не можем привезти из Литвы. Все документы есть на его экстрадицию, но пока они там его привлекают по своим законам. Не вступили в законную силу решения судов по тем статьям, по которым его там обвиняют», - сообщил на пресс-конференции в Симферополе заместитель прокурора Крыма Алексей Домников.

Информацию о том, кто является заказчиком убийства, правоохранители до сих пор не озвучили.

ЄС оголосили Януковичу умову в справах Тимошенко і Луценка

  • 25.02.13, 21:16

Без прогресу в справах Юлії Тимошенко та Юрія Луценка ЄС не підпише Угоду про асоціацію з Україною.

Це випливає зі слів президента Європейської Ради Германа Ван Ромпея на спільній прес-конференції з президентом Януковичем після саміту в Брюсселі.

"Ми сфокусувалися на трьох блоках питань, де ЄС визначив конкретні критерії – виборче правосуддя, вибори та реформи Порядку денного асоціації", - сказав він.

Ван Ромпей зазначив, що Україна має продемонструвати прогрес у цих питаннях не пізніше ніж у травні 2013 року. 

Він додав, що деякі кроки були зроблені, але прогрес має бути відчутний та реалістичний.

"Ми заявляє про нашу стурбованість, яка і далі існує, щодо справ вибіркового правосуддя. Ми висловлюємо підтримку місії президентів Кокса-Квасьневського і чекаємо на вирішення у справах вибіркового правосуддя", - сказав Ван Ромпей.

"Системні реформи правової системи є надзвичайно важливим для гарантування того, що не буде повторення вибіркового правосуддя", - додав європейський керівник.

Аналогічну вимогу озвучив Януковичу і президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозо, який серед умов підписання Угоди про Асоціацію назвав "рішучо вирішувати проблеми вибіркового правосуддя".

Про це ж ідеться у спільній заяві України та Євросоюзу за підсумками саміту: "Лідери висловили повну підтримку місії спостерігачів Європейського парламенту в Україні на чолі з колишнім президентам Коксом і Квасьневським, у тому числі необхідність вжити заходів щодо судових справ, які викликають особливу занепокоєність". 

"Україна також висловила свою тверду прихильність якнайшвидшому виконанню рішень Європейського суду з прав людини, а також рекомендацій Ради Європи, пов'язаних з умовами утримання та медичної допомоги особам, що знаходяться в ув'язненні", - сказано в документі.

Водночас сам Янукович у своєму виступи ніяк не торкнувся цієї теми. Він лише зазначив, що вітає продовження місії Кокса і Кваснєвського зі спостереження за ситуацією навколо Тимошенко і Луценка.

Лідери ЄС також заявили, що уважно слідкуватимуть за проведенням виборів по 5 проблемних округах.

Бойкотуємо Розетку

  • 25.02.13, 21:11

Всім відомий такий інтернет-магазин, як Rozetka.com.ua. Так “.com.ua” – український домен, але ресурс – РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ. Як можна орієнтуватися на такому сайті, адже всі характеристики теж російською, так не може тривати далі. Підтримайте українську мову.

 Все залежить від тебе. Що потрібно зробити:
1. Зайди на http://rozetka.com.ua/feedback/
2. Причину вибери “Скарга”
3. І напиши таке повідомлення:
“Я проти російської мови в Україні, зробіть україномовну версію сайту”
4. І будемо сподіватися на те, що масові повідомлення змусять задуматись адміністраторів сайту.

У Харкові сьогодні перекрили дороги, щоб пронести Сталіна

  • 24.02.13, 15:00

Учасники параду в Харкові, присвяченого Дню захисника вітчизни, тримали в руках плакат із зображенням радянського диктатора Сталіна


 В суботу, 23 лютого, на площі Свободи в центрі Харкова пройшов парад, присвячений Дню захисника вітчизни.

У параді брали участь близько двох сотень чоловік - зокрема, активісти Союзу ветеранів і громадської організації Трудова Харківщина, передають Коментарі.

Учасники параду також пройшлися по центральній вулиці Харкова. Мітингуючі тримали в руках прапори з різною символікою і транспаранти : "Європейський союз і Митний союз - гарант захисту від фашизму, нацизму, ксенофобії і фальсифікації в нашій історії", "Даєш митний союз", "Твої радощі сплачені кров'ю, не забудь привітати ветеранів", а також плакат із зображенням радянського диктатора Йосипа Сталіна(Джугашвили), який був визнаний українським судом винним в загибелі майже чотирьох мільйонів українців.

Також на площі була організована виставка старої військової техніки.

У Харківській міській раді повідомили, що у зв'язку з проведенням урочистих заходів і виставки ретро-автомобилей 23 лютого з 12: 00 до 15: 00 було припинено рух транспорту на площі Свободи і на ділянці від вулиці Сумської до вулиці Тринклера.

Як повідомлялося, мер Харкова Геннадій Кернес заявив напередодні, що обіцяє зламати руки і ноги тим, хто приїде в Харків, щоб зносити пам'ятники іншому радянському диктаторові - Володимиру Леніну.

Нагадаємо, в січні 2010 року Апеляційний суд Києва констатував, що Сталін(Джугашвили), Молотів(Скрябин), Каганович, Постышев, Косиор, Чубар і Хатаевич скоїли злочин геноциду, передбачене ч.1 ст.442 Кримінального кодексу України(геноцид) і закрив кримінальну справу 13 січня 2010 року у зв'язку із смертю обвинувачених.

P.S Таке враження, що Харків місто Дунканів Маклаутів, ветерани Харкова, що року, все ж такі моложаві, а їх теперішні  командири , як і колишні,  Каганович, Постышев, Косиор, Чубар і Хатаевич, є  з такими ж самими  характерними "шнобелями". 

23 февраля 1944 года День создания Беларускай Краевой Абороны

  • 23.02.13, 22:09
23 лютого 1944 День створення білоруської Крайової Оборони. - Р. Островский віддає наказ про початок загальної мобілізації білоруського народу в білоруську армію. 25 березня 1944 в Мінську весь особовий склад БКА прийняв присягу на вірність білоруського народу
   

Білоруська крайова оборона, БКА - військове формування, створене в генеральному окрузі «Білорусь» . БКА була утворена лютому-березні 1944. Очолювали БКА головне командування на чолі з майором Ф. Кушель. Основу формування становили мобілізоване чоловіче населення 1908-24 р.н. Всього було мобілізовано близько 25 тис. чол., З яких планувалося створити 48 батальйонів по 450-500 чол. До середини квітня 1944 було створено 38 піхотних і 6 саперних батальйонів. Офіцери та молодші офіцери БКА проходили підготовку на 3-тижневих курсах в Мінську, рядові - на місцях служби.

Звільнення від Бухенвальда таборами ГУЛАГу

  • 23.02.13, 20:07
Після врочистого святкування в Росії 70-го ювілею перемоги Червоної армії над Вермахтом у вирішальній битві Другої світової – Сталінградській – та початку корінного перелому у війні на Східному фронті на користь Радянського Союзу Україна має всі шанси на два роки зануритися в епопею офіційних і неофіційних церемоній відзначення ювілейних дат звільнення від німецько-фашистських загарбників окремих міст, містечок, селищ і сіл, а також загального святкування Дня визволення (28 жовтня 1944 року).

Традиція масштабних коммеморацій такого роду, що склалась за СРСР, не має ані сучасних, ані історичних аналогів у інших країнах. Ніде у світі Другу світову (в радянській інтерпретації «Вєлікую Отєчєствєнную») не вшановують так, як на пострадянському просторі. З одного боку, це можна пояснювати характером та масштабами її ведення на Сході й, зокрема, в Україні, а з другого – наслідком глибоко вкоріненого міфу ВВВ, що відіграв і відіграє надалі для імперських амбіцій Кремля легітимізувальну роль. У нашому вимірі такі практики репрезентації минулого, що досі залишаються важливою частиною публічного простору, заважають успішному подаланню спадку совка й відверто грають проти незалежності держави. Скажімо, за весь 21 рік самостійного існування України Харків, дата «визволення» якого припадає на 23 серпня, як і багато інших східноукраїнських міст, практично не відзначали 24 серпня як національного свята. Водночас «визвольна» коммеморативна традиція тією чи тією мірою характерна і для інших регіонів України, зокрема й західних.

українці у своїй більшості не сприймали радянську владу як свою ані до війни, ані під час неї, ані в перші роки опісля

За підрахунками радянських істориків, Червона армія у 1943–1945 роках «визволила» 727 міст у Радянському Союзі, 484 – в дев’яти країнах Центрально-Східної Європи (Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині, Німеччині, Болгарії, Югославії, Албанії, Австрії), а також у двох східноазійських країнах – Китаї та Кореї. Однак ніде, окрім пострадянського простору (та ще Албанії і Кореї), ці дати бойового календаря Червоної армії не розглядають як щось епохальне в історії країни, як такі, що саме після них розпочалося справді мирне й цивілізоване життя. Одним словом, заміна Бухенвальда чи Освенцима на табори ГУЛАГу не означала для країн Центрально-Східної Європи принципової зміни в плані набуття певних людських прав і свобод. Яким же чином вояки Червоної армії, позбавлені останніх, могли нести комусь якесь «визволення»? Тим більше що РСЧА була таким самим злочинним інститутом радянського тоталітарного режиму, як і Вермахт – гітлерівського Третього Рейху.

Читайте також: Криваво-червона армія

Зрештою, це питання термінології. Якщо збройні сили демократичних США, Великої Британії та Франції наприкінці війни окупували Західну Німеччину, то Радянський Союз, держава тоталітарна, таки «визволив» її східну частину разом із Берліном. Коли навіть російська царська армія у 1813–1814 роках здійснювала закордонні походи в Європу під час наполеонівських війн, то сталінський СРСР – «визволяв» країни від коричневої чуми в роки Другої світової. Чому тут дивуватись? Адже, згідно з лєнінсько-марксистською ідеологією, в разі успішної реалізації ідеї світової комуністичної революції така доля чекала й на решту людства.

Тиждень вирішив розглянути феномен радянського «визволення» України в 1943–1944 роках і визначити, чим воно було насправді для її населення. Досі як у публічному, так і в науковому дискурсі в нас спостерігається виразне «роздвоєння особистості». Якщо в 1917–1920 роках Україну окуповують жорстокі й підступні війська більшовицької Росії, які грабують, палять, розстрілюють, реквізують тощо, то в 1943–1944-му вони раптом перевтілюються в добрих, усміхнених, хоробрих і відчайдушних воїнів-миротворців, які звільняють українців від потворного фашистського режиму, словом, стають «НАШИМИ». Зненацька радянський режим, що організував у 1930-х роках штучний Голодомор-геноцид і проводив масові репресії, зокрема й на національному ґрунті, стає мало не рідним і близьким.

Тиждень уже писав про те, що комуністичний період в історії України, коли вона входила до російсько-радянської імперії, був часом окупації, і що будь-які спроби його легітимізації принципово не змінюють цього визначення (див. Тиждень, № 46/2012). Концепт «визволення», що був нав’язаний українцям, як і іншим народам СРСР, у процесі конструювання глобального міфу «Вєлікой Отєчєствєнной» мав якраз на меті легітимізувати радянський режим в очах населення (граючи на бінарному протиставленні «наші – німці»), закріпити його й остаточно зцементувати штучну спільноту під назвою «радянський народ». «Визволення» 1943–1944 років у нашому випадку стало такою собі другою «українізацією» 1920-х, засобом укорінення режиму й набуття ним рис «свого» в очах населення.

Читайте також: Парадокс «освобождения»

Як з'ясовував Тиждень цього разу, криза лояльності українців до сталінського режиму, яка масштабно проявилася на початковому етапі німецько-радянської війни під час поспішного відступу Червоної армії під натиском Вермахту, призвела до того, що понад 90% населення довоєнної УРСР залишилося на окупованій нацистами території. Зірвані мобілізаційні кампанії не тільки в Західній Україні, а й у багатьох східних регіонах (зокрема, Сталінській та Харківській областях) свідчили про те, що українці основною своєю масою не хотіли воювати за радянську владу, котру не сприймали як свою ані до війни, ані під час неї, ані в перші роки опісля, пам’ятаючи про масові більшовицькі злочини. Такою, врешті-решт, для них не стала й «нова Європа» Адольфа Гітлера, будована на терорі, репресіях і расовій теорії. Виявом цієї нелояльності до двох режимів стало розгортання в роки війни в Україні повстанського руху, очолюваного ОУН (див. Тиждень, № 41/2012).

Утім, для певної частини українського суспільства після жахіть нацистського «нового порядку» радянська влада, що поверталася, бачилася меншим злом. По-перше, населення прагнуло позбутися расового приниження, що його відчувало в умовах німецької окупації, по-друге, сподівалося на певне переформатування самого комуністичного режиму, його лібералізацію (чого не відбулося), а по-третє, повернення до мирного життя, з яким асоціювався СРСР. Попри вияви радості та оптимізму серед певних категорій населення, основна його маса була насамперед перейнята власним виживанням в умовах війни і не мислила категоріями державного престижу чи військової слави (див. стор. 42). Тим паче що більшість остерігалася помсти з боку сталінського режиму за «зраду» 1941 року. Селяни очікували реставрації колгоспної системи, партійні діячі, інтелігенція та радянські військовополонені, які залишилися на окупованій території, – репресій. Деякі розглядали повернення червоних як просту зміну окупанта. Однак, відчуваючи тяжку кривду з боку німців, багато хто прагнув помститись їм у лавах Червоної армії.

Читайте також: Між молотом і ковадлом

Для сталінського режиму процес «визволення» був не тільки засобом легітимізації своєї влади над повторно захопленою під час боїв із Вермахтом територією України. Це був також час кривавої розплати за нелояльність українців. Окрім класичних репресій і терору проти осіб, які співпрацювали чи бодай контактували з нацистами, в умовах воєнного часу новим засобом відплати стали радянські мобілізаційні кампанії, що були в багатьох випадках формою посмертної реабілітації людей, які залишилися на окупованій території і мали «спокутувати провину перед Батьківщиною власною кров’ю». Особливості радянського воєнного мистецтва, коли перемоги здобували не якістю, а кількістю й людське життя нічого не важило, передбачали «чудову» тактику, що була широко апробована в 1943–1944 роках на багатьох вихідцях із України, яких нерідко в якості гарматного м’яса після призову без належного озброєння, обмундирування та вишколу кидали в найгарячіші точки фронту на вірну загибель, особливо під час битви за Дніпро восени 1943-го. Хоча це аж ніяк не заперечує особистого й колективного внеску українців-червоноармійців у боротьбу проти нацизму.

Читайте також: Визволені на війну

Чи були радянські мобілізації цілеспрямованою репресивною акцією? На жаль, офіційних документів, які прямо про це свідчили б, немає, як, зрештою, відсутні ключові накази щодо Голодомору, однак свідчення очевидців і документи нижчого рівня говорять про те, що вони розглядалися як своєрідна форма відплати «зрадливим українцям».

Україні потрібно позбутися міфів щодо радянського «визволення» 1943–1944 років, які заважають подолати постколоніальний та постгеноцидний синдром і стати на шлях розбудови повноцінної національної держави із власною ідентичністю.

http://tyzhden.ua/History/71736

23 лютого - народження біолоруського спротиву.

  • 23.02.13, 13:29
Здається, психоз по 23 лютого вщухає. Нема вже того, що було колись. Не бубонить постійно про одне і теж радіо, і не вже нема на кожному кроці закликів до чоловіків побухати згадуючи армійський плац та портянки. Та все одно під тим чи іншим приводом майже всюди ця дата згадується. Хтось стверджує, що саме в цей день з А. Матросовим стався нещасний випадок(?), для когось цей день асоціюється з поразкою РККА під Нарвою, а дехто пам"ятає навіть про всілякі декрети та відозви на цю тему.
Існує ще один привід згадати 23лютого. В цей день 1944 року була створена БКА - Білоруская Крайовая Абарона - військове формування, метою якого була боротьба проти білошовизму та Совєтів.
Виявляється в лісах Білорусі точилася запекла збройна боротьба  з НКВД ще довго по офіційному закінченню 2ї світової війни. Про це фільм.
http://www.youtube.com/watch?v=_c8DL7oV5DU&list=PL68BDFE76C8450F99&index=9

Виконання гідророзриву, Україна.

  • 23.02.13, 08:54
Приблизно так виглядае процес виконання робіт по гідророзриву пласта.