Садовий вдруге сфальсифікував вибори?
05.11.2010 11:53

Результати виборів мера сфальсифікували, підкинувши при підрахунку голосів наперед заготовлені бюлетені «за» Садового.
Автор цієї статті став свідком неофіційної розмови голів кількох міських дільничних виборчих комісій, які під час перекуру поблизу Львівської міської ТВК обговорювали проведені ними махінації під час підрахунку голосів. З розмови стало зрозумілим, що ці махінації були не поодинокими випадками, а чітко спланованим масовим явищем на усіх виборчих дільницях міста.
Для скептиків одразу ж поясню: цю інформацію вдалося почути зовсім випадково в ніч з 1 на 2 листопада, коли протоколи та бюлетені почали звозити у ТВК. Автор цих рядків навіть не планував щось вивідувати чи за кимось шпигувати, оскільки попередні результати голосування на той час уже були більш-менш відомі, не викликали особливих сумнівів, і до того ж головний опонент чинного мера Петро Писарчук офіційно визнав перемогу Садового. Натомість шокуюча інформація про проведені фальсифікації фактично сама знайшла свого слухача.
Поблизу авто із ледве привідкритими затемненими вікнами, у якому після майже двох діб без сну дрімав свідок нижченаведеної сенсаційної розмови, вирішили перекурити керівники кількох ДВК. Саме під час душевної розмови за цигаркою колеги «поділилися» одне з одним особливостями проведення виборів у Львові.
Отож, як стало відомо, результат волевиявлення львів’ян вдалося сфальсифікувати завдяки підкиданню наперед заготовлених бюлетенів «за» Андрія Садового. При цьому фальшиві голоси виборців підкидали не у виборчі урни, за якими безперервно стежили спостерігачі, а безпосередньо на стіл під час підрахунку голосів.
З’ясувалося, що наперед «проголосовані» за Садового бюлетені зберігалися у сейфах. При чому на кожній дільниці Львова була заготована однакова (у відсотковому відношенні) кількість запасних бюлетенів, які згодом врахували при підрахунку голосів. Для того ж, щоб зайві бюлетені не викликали підозри у спостерігачів та інших членів виборчих комісій, під кінець голосування були зроблені відмітки у списках виборців про те, що вони взяли участь у голосуванні.
За аналогічною схемою підкинули голоси і окремим партіям та мажоритарникам.
Керівники дільничних виборчих комісій доволі жваво обговорювали складнощі, які виникали під час фальсифікацій. З їх слів, найважче було непомітно підкласти бюлетені. Відтак цей процес відбувався у той момент, коли увага спостерігачів та незадіяних у фальсифікаціях членів комісій була зосереджена на підрахунку немерських бюлетенів. Для того ж, щоб співучасники махінацій не мали жодних претензій до результатів, докидалися рівномірно розподілені бюлетені і їхнім політичним силам та мажоритарникам. Як результат – усі задоволені, а ті, хто не був задіяний у великій махінації – нічого не помітили.
Щоправда, на окремих дільницях, з керівниками чи членами яких ініціаторам цих фальсифікацій не вдалося «домовитися», такі махінації не пройшли. Саме тому на тлі попередніх результатів мерських виборів, які до сліз чітко відтворюють результати замовних соцопитувань та екзит-полів, яскравими плямами вирізняються незаангажовані результати з поодиноких дільниць. На таких дільницях розрив між двома найрейтинговішими кандидатами становить далеко не 20%, а навпаки – з незначним відривом перемагає головний опонент Садового.
Проте загальна картина мерських виборів досить чітко показує одну підозрілу з точки зору і соціології, і політології, і зрештою здорового глузду тенденцію – результати голосування у всіх без винятку районах Львова як за помахом чарівної палички зберігають сталий у відсотковому відношенні розрив. Натомість неозброєним оком помітно і з точки зору логіки зрозуміло, що кожен район Львова по-своєму унікальний, має свої вирішені одними кандидатами чи невирішені іншими проблеми, і зрозуміло – свої електоральні розбіжності. На жаль, підсумки виборів міського голови Львова цих розбіжностей у поглядах виборців не показали. Чому? Питання з одного боку риторичне, проте з іншого – з впевненістю можна стверджувати, що відповідь на нього знають у штабі нехай фальшивого, але переможця, і, ймовірно, підозрюють в інших штабах.
Цілком можливо, що відповідь на поставлене вище питання знає навіть людина, яка з відповідних причин цього разу не балотувалося у мери Львова – колишній міський голова Василь Куйбіда. Позаяк саме він і після виборів 2006 року, і в переддень цьогорічних виборів кричав з екранів телевізорів про те, як Андрій Садовий свого часу сфальсифікував волевиявлення львів’ян і вкрав віддані за нього голоси. Схоже, ці заяви з тих чи інших причин не дійшли до вух правоохоронних органів міста, за мовчазної згоди або байдужості яких знову відбулися тотальні махінації.
 
Дмитро Ільків
http://vgolos.com.ua/politic/6507.html

Коментар Богдана Гордасевича: цікава думка, яка має право на існування, але якщо це було дійсно - то Садовому тим більше честь і хвала, бо проведена ця операція без жодного інценденту "зради" і витоку інформації безпосередньо від учасників можливої фальсифікації. Тільки ось так "випадково" автор дізнався і без жодних доказів чи статистичного аналізу і прикладів подає данну інформацію голою в стилі інформагенства ОБС (одна бабця сказала).
В цьому питанні я назавжди запам*ятав вислів Віктора Медведчука, коли очолювана ним СДПУ(о)програла вибори  до ВРУ і багато говорилось про фальсифікації: "Якщо фальсифікації проти нас мали місце, то винуваті у цьоми виключно ми самі, що допустили їх, бо не організували належний контроль за процесом виборів" - золоті слова. Для того і щука, щоб карась не дріма! Політичне суперництво одночасно обумовлює взаємокотроль прозорості і чесності процесу виборів. Якщо хтось сфальшував, то це тільки означає недолугість його опонентів. Політика була і буде тотожною до картярської гри, де всі при нагоді хитрують, але як попався на шахрайстві - одтримуй по повній програмі. Садовий не попався, отже нічого і не було. Карти скинуто до купи і кінців не вивести, тому - все забуто і гра починається знову. І пильнуйте, опоненти!



Результати виборів у Львові від міської ТВК: мер Садовий, до міськради проходять дев'ять партій (оновлено)
06.11.2010 09:11

Львівська міська ТВК 6 листопада після опівночі оголосила офіційні результати виборів міського голови Львова та партій до міської ради по багатомандатному окрузі. Перемогу здобули відповідно Андрій Садовий та партія «Свобода», повідомляє Захід.нет.

За Андрія Садового проголосували 121 237 осіб, Петра Писарчука – 65 522,  Юрія Михальчишина -  27819 виборців, Володимира Гірняка – 23205, Степана Кубіва –14815. Проти всіх - 14177 виборців.
За інших кандидатів проголосували так: Андрухів Зіновій – 546 голосів, Вардзаль Олександр –554, Гінка Ярослав – 4554, , , Куспись Світлана–777, Локатир Юрій–331, Луців Олексій–4279, Павлишин Олег–370, Покровський Олександр – 596, Прусенко Олександр – 267, Тарасенко Володимир – 625, Якубовська Марія – 664, Жовнір Зіновій – 510, Обіход Михайло – 282, Подоляк Ігор – 380, Семенюк Анатолій – 572, Шпіцер Василь – 3904.
ВО  "Свобода" на виборах до міськради отримала  80249 голосів, "Фронт змін" – 28604, Партія регіонів – 22 892, "Наша Україна" - 13910, ПОРА - 12061, РХП - 12 982, "Україна Соборна" - 10 515, УДАР - 12 930. НРУ отримав 9722 голоси.
Львівська міська ТВК "запізнилася з оголошенням результатів" через суб’єктивні причини, заявив голова комісії Ігор Сліпецький.
Більш, ніж дві години тривало засідання комісії, на якому розглядалися скарги з проханням здійснити перерахунок голосів чи визнати вибори недійсними. Практично усі вони були відхилені, попри гучні протести кількох членів ТВК, що представляли Партію регіонів.
Після розгляду скарг голова Львівської ТВК Ігор Сліпецький зачитав результати виборів з листка, а пізніше зазначив, що протокол оформлять за кілька годин.
Водночас, член Львівської міської ТВК, представниця Партії регіонів Світлана Александрова наголошувала, що це незаконно, бо результати мають бути оформлені в протокол, підписаний усіма членами ТВК.
Ще від вечора на площі Ринок біля міської ратуші зібралися близько ста осіб, які чекали оголошення результатів виборів, а після їх оприлюднення вигукували гасла "Слава Україні - Героям слава" та "Слава нації - смерть ворогам".

     
Львівська обласна ТВК затвердила результати виборів до облради (ПРОТОКОЛ)
08.11.2010 12:31

Учора, 7 листопада, у Львівській обласній ТВК був підписаний підсумковий протокол виборів до Львівської обласної ради.
За партійними списками ВО «Свобода» на виборах до облради отримала 306 649 голосів (25 депутатів), «Фронт змін» – 141 163 голосів (12), «Наша Україна» – 89 005 (7), Партія регіонів – 77 448 (6), НРУ – 54 488 (5) і «УДАР» Кличка – 36 690 голосів (3).
Комісія також затвердила мажоритарників.

7 листопада 1917 року взяттям Зимового палацу в Петербурзі розпочалась Велика Жонева революція, що завершилась перемогою більшовиків і впровадженням у Російській імперії соціалістичної диктатури.

Впродовж  понад сімдесяти років  7 листопада  весь радянський народ (а саме так називалися люди у цей період) відсвятковував цей день

У Москві та в столицях республік і у всіх містах і містечках неозорого СРСР відбувався у цей день військовий парад та демонстрація трудящих з мітингами, трибунами та транспарантами...

Чи було весело?

Не знаю...

Пам’ятаю, що всі змушені були взяти участь у демонстрації:)

Сьогодні така постановка питання звучить смішно :)

Ми живемо за інших часів.

9 листопада – День Української мови та писемності. Виходь на вулицю. Відзначимо наше свято акціями солідарності. У час, коли доля випробовує Незалежну Україну на міцність, у час, про який ТИ розкажеш дітям і внукам: «Ми відстояли нашу країну»

Це – день нашої солідарності. Влада, яка хоче знищити нашу мову, має зрозуміти – ми не дамо їй цього зробити.

Партія Регіонів, комуністи та Блок Литвина внесли до Верховної Ради законопроект про мови, який передбачає «українсько-російську двомовність» і є інструкцією зі знищення української мови. Провідні наукові установи України відзначили, що прийняття проекту призведе до дезінтеграції держави і зникнення українців як народу.

4 жовтня у Києві, а 18 жовтня – по всій Україні люди вийшли на вулиці, протестуючи проти спроб прийняти цей документ. Влада відклала розгляд закону, але не здалася. Янукович і його сателіти планують протягувати вибухонебезпечний проект у листопаді.

9 листопада, в День української мови, виходь на вулицю. Відзначимо наше свято акціями солідарності:

14.30 - збір на Контрактовій площі біля пам"ятника Сковороді, коротка акція й хода до Адміністрації Президента

15.30 – акція протесту біля адміністрації президента
Збір біля будинку Спілки письменників України (вул. Банкова, 2)
Вимагаємо від Януковича займатися обіцяним «покращенням життя», а не нацьковувати «язик» на мову.

17.30 – Мистецьке дійство "Відчуй смак рідної мови" на Майдані Незалежності.
Приходимо зі свічками, смолоскипами й відкритим серцем і разом творимо дійство зі Слова, Руху й Вогню.
(Репетиція мистецького дійства – 8 листопада о 17.30, довідки: 093-0356507)

Разом з нами на акції солідарності вийдуть українці в різних куточках України та світу.

Разом захистимо свою мову і не дамо владі шматувати Україну!

Громадянський рух «Відсіч»
Рух добровольців «Простір свободи»
Громадська кампанія «Новий громадянин»
Тел. 093-5746992, 066-1365984, 067-6561714

УВАГА! Акція проходить під державними прапорами, без партійної символіки. Спроба використання партійних прапорів, банерів тощо буде розцінюватися як провокація

"Майдан".

Україна - Ukraine

Рекламувати Вашу сторінку також

А ви маєте свою сторінку на Facebook?

Хто для вас Олег Тягнибок?

Просто дуже сподобалося... Як побачив, вирішив, що треба поділитися. Як для мене - вершина думки Михайла Жванецького - це зміст радянської влади (до якої прагне зараз, на жаль, і український народ, якщо вірити цім всім виборам) - "Ой, вы приказали то, что мы хотим!!!".   Думаю, що варто це подивитися та подумати.

" Це совєтська влада нав'язувала абсолютних героїв лиходіїв, де ризиковано було ставити під сумнів найдрібнішу деталь біографії, й де незручні факти просто замовчувались". (Галя Койнаш, Перефарбований реалізм ).
http://maidan.org.ua/static/mai/1263933999.html
Якщо проаналізувати сучасну політичну ситуацію в Україні і прирівняти її до часу перед 1991 р., то складається враження, що люди, які були здатні організувати Українську Гельсінську Групу (1977), Культурологічний Клуб (1987), Українську Асоціацію Незалежної Творчої Інтелігенції (1987), студентську Громаду (1988) та принаймі десяток інших громадських груп, які потім активно залучилися до Народного Руху України (1989), зникли зі сцени і не залишили по собі жодних нащадків. На цей час припадає активізація сил не тільки за демократію, але й за висвітлення справжньої української історії, а не історії, яку писали на замовлення імперських кремлівських диктаторів.
З національною історією пов"язане і національне усвідомлення свого буття, своєї гідности, як члена світової спільноти. Імперська політика Москви не дарма забороняла не тільки історичні твори відомого історика М.Грушевського, але й саму згадку його імени. Таким чином "совєтські" українці виростали без історії, без пам"яті, без традицій, без самобутньої культури, а коли щось дозволяли, то хіба фольклор, бо ж його не могли заперечити навіть царські служаки.
Саме до прокинення нацолнальної свідомости можна віднести перепоховання В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого 1989 р., які загинули в комуністичних концен-траційних таборах. Спрага до волі була настільки сильною, що люди втрачали страх, який панував в Україні від КПУ та її знаряддя КГБ.
Ідеали свободи й справедливости, які лунали з вуст В.Чорновола братів Б. і М. Горинів, С. Хмари, В.Мороза, Л. Лукяненка, С.Набоки, Осадчого та десяток інших, знаходили собі тисячі прихильників, про що й свідчила популярність НРУ. На жаль, ворогам національної незалежности вдалось розбити НРУ на різні партії. Завдяки активізації суспільства, яке підтримувало НРУ, був тріумфуючим результат референдуму за незалежну Україну! Здавалось, що воля припала багатьом до серця, але не була звернена увага на ворогів незалежности. Почалась не просвітянська праця щодо історичного минулого, не відновлювання українського друкованого слова, але боротьба за "керівну роль", а того, хто міг стати керівником нації вбили. Численні українські газети та різного роду "вісники" почали зникати, а на їхньому місці стали появлятися такі "українські" газети, як: ФактьІ, Кіевский телеграфь, Сегодня та десятки інших, мовляв, українською газети "не рентабельні"!
Результати розпаду другоїї "єдности" патріотичних сил ми отримали на виборах першого туру президентських виборів (17 січня), де "єдність" була цілковито "розпорошена". Саме результати виборів свідчать про те, що в Україні люди таки не знають історію. Коли б до всіх громадян України дійшла правда про Голодомо-ри в Україні 1922-23, 1932-33 та 1946 рр., коли б всі довідались скільки української людности було вивезено з України в концентраційні табори СССР, на різноманітні примусові праці, скільки загинуло молоді у безглуздій війні в Афґаністані, то Симоненко б отримав хіба свій голос та голос другої дружини (перша була б, певно, за когось іншого).
Початки усвідомлення українців себе нацією припадають під кінець існування московської імперії і саме на той час припадає зацікавленість у світі Україною.У Західній Европі та Північній Америці проходили різноманітні наукові конференції, на яких аналізували ситуацію в Україні в усіх аспектах. Отаким був і симпозіюм Гласність в Радянській Україні, яке відбулося в Йоркському університеті 28 січня - 1 лютого 1989 р. в м. Торонто в Канаді. В ньому взяли участь вперше на міжнародному симпозіюмі колишні совєтські дисиденти Д.Шумук, Й.Тереля, В.Романюк, П.Рубан. Серед доповідачів знайдемо ще й нині активних науковців та діячів, таких як: М.Жулинський, Ґ.Грабович. Т.Кузьо,П.Рубан, Л.Танюк та інші. 27 доповідей було поділено на Політика та Література і мистецтво.У симпозіюмі взяли участь професори Гарвардського Університету, університетів та інститутів Торонта, Бафало, Ленінграда, Оксфорда, Лондона, Москви, Сасексу, Шефільда, Вісконсин, Нью Йорка, Пенсильванії, Нью Джерсі та Києва. Всі доповіді були вміщені у книзі Романи M. Багрій під назвою ECHOES of GLASNOST in Soviet Ukraine (Captus University Pulications, Toronto 1989). Подібні симпозіюми, конференції відбувалися і в Німеччині, США, Франції та д.і. Вершиною зацікавлености Україною був час Помаранчевої революції. На жаль, так склалося, що у світі більше знали й писали про боротьбу за незалежність України, ніж в самій Україні.
Друковані видання українською, чи то про Україну в самій Україні, звужуються до накладу 500 - 1000 примірників на населення 50 мільйонів. За кордоном видали понад 70 томів Літопису УПА, а в Україні ще й досі тзв. "афґанці" користаються більшим визнанням, ніж борці за волю україни - воїни Української Повстанської Армії. В Україні про Шухевича, чи Бандеру, можна знайти інформацію переважно комуністичну, в якій героїв за незалежність обзивають фашистами, антисемітами, бандитами. Прикладом є заява П.Симоненка 30.05.2007 р. у ВР України, що генерал УПА Р. Шухевич два рази отримував з рук Гітлера Залізний хрест. Син Романа Шухевича оскаржив Симоненка за наклеп, а 14 січня 2010 р. Печерський районний суд м. Києва визнав інформацію "народного" депутата П.Симоненка такою, "що не відповідає правді і принижує честь і гідність" дітей генерала. Рішення суду зобов"язує Симоненка відкликати свою заяву у ВР України, де він її зробив. Оскільки ще не було чути про спростування Симоненком його брехливої інформації, то можна лише жаліти, що син Р.Шухевича не має можливости у ВР України назвати Симоненка прямим нащадком Ґебельса, оскільки методи брехні дуже нагадують цього фашистського ватажка.
Часом навіть інтелігентні люди обурюються, що С.Бандеру визнано Героєм України! Обуруються саме ті, хто ні слова правди не читав про борця за волю, який навітьб у далекому Мюнхені був небезпечним для імперії, бо ж він був символом для українців в боротьбі за незалежність.Він не був аґресором, але оборонцем рідних земель, своєї території, яку й обороняв проти окупантів. Тому не дивно, що спадкоємці тих, що вислали до Мюнхена вбити Бандеру, зараз готують резолюцію до Европейського парламенту. Слідуючи кремлівській логіці - якщо ми дали наказ когось вбити, то його не можна визнавати героєм!
Досі в Україні несказано ясно, що УПА боролася на УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНІЧНІЙ ТЕРИТОРІЇ за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ проти РІЗНИХ ОКУПАНТІВ! Недостатнє знання історії свого народу призводить до того, що навіть досвідчені науковці, журналісти, письменники допускаються помилок, шукаючи все винних серед своїх, а не серед окупантів.
До таких жертв, вважаю, належить і пані Г.Койнаш, яка часто пише цікаві статті і порушує наболілі питання, але часом не витримує "тискові" написаного антиукраїнського. У вище згаданій статті Перефарбований реалізм, пані Койнаш готова повірити всьому, що написав польський історик Мотика (Grzegorz Motyka: Ukrai?ska partyzantka 1942-1960 Warsawa, 2006), але не обізнана з відгуком-рецензією на цю книжку проф. Петра Потічного - учасника визвольних змагань. П. Потічний (рецензія опублікована в Українському журналі, Прага 2006, стор. 6) позитивно оцінює працю польського історика, який по науковому підходить до аналізу УПА, але, на жаль, не позбувся впливів деяких польських авторів, які про УПА писали різні пасквілі. Професор Потічний зазначає, що Мотика не витримав об"єктивности, коли говорить про трагічні вбивства поляків і українців - у поляків заменшує, в українців перебільшує.
Пані Койнаш наводить спогади про трагічне минуле 12- річного польського хлопця, який пережив удар від українців сокирою. Я ж знаю родину Ярослава Вайди, коли він 10-річний дивом врятувався, а його маму, 3 річного братика й 5 річну сестричку, 84 річного діда та інших 24-ох односельчан села Терка живцем спалили та розстріляли дальших 5 дідусів, а село зруйнували у липні 1946 р. солдати регулярної Польської армії. Польські історики не розслідують цю справу, незважаючи на те, що до суду подані і прізвища учасників частини цього війська.
Іншим документом про дії Армії Крайової, яку можна прирівняти до УПА, є книжка Петра Потічного (Павлокома 1941-1945: Історія села. Торонто-Львів 2001 р., 604 стор.), в якій ідеться про брутально розстріляних 366 мешканців Павлокоми відділами Армії Крайової 2-3 березня 1945 р.. У Павлокомі на пам"ять жертвам польський і український президенти минулого року відкрили меморіальний пам"ятник. Про інші злочини проти українців вже писав на сторінках Майдану Я.Стех і не тому, щоб домагатися якогось виправдання, покаяння, а задля того, щоб вбивства між цими двома сусідами більше ніколи не повторилися.
Тому нам слід знати добре свою історію і вчитися від німців і французів, як прощати один одному, а не як висувати звинувачення. Правда, слід завжди пам"ятати, що оборона не є тотожною з агресією, а українцям загарбання чужої території аж ніяк не закинеш! Вони обороняли батьківську землю. В Ізраїлі під сучасну пору проводять археологічні роскопки під арабською частиною міста Єрусалим, щоб довести, що це було місто заселене іюдеями у сиву давнину, а українцям імперські політики закидають, що вони боролися за своє визволення, за свою землю на власній території!
Пані Койнаш порушує багато проблем, але підхід до розгляду проблем не переконливий. Україна одинока країна у світі, де антидержавні організації на зразок Русского блоку, Родіна та інші вільно займаються діяльністю на розвалення країни, де безкарно спалюють державні символи, де знущаються з національних героїв, національної історії і мови, а пані Койнаш бачить небезпеку не в цих організаціях, але від організіції Свобода. Найбільша ж небезпека для всього українсьбкого суспільства приховується у потуранні антидержавних організацій, в першу чергу КПУ, яка настільки знахабніла, що хоче поставити іншому найбільшому катові України пам"ятник.
Дуже дивними і не зрозумілими звучать слова пані Койнаш: "те, що Ющенко та українські дипломати повторюють цифру жертв в 10 мільйонів, яка жодної критики не витримує, аніяк не сприяє відновленню правди. А як можна домагатися кримінальної відповідальності за заперечення акту геноциду української нації, коли навіть не всі дослідники вважають, що Голодомор підпадає під Конвенцію?"(Галя Койнаш, Перефарбований реалізм).Гадаю, що тут слід покликати на допомогу експерта-юриста Рафаєля Лемкіна Радянський геноцид в Україні, 1953 р. (Raphael Lemkin, 1900 - 1959), який фахово обґрунтував і науково довів, що Голодомор таки був Ґеноцидом українського народу (дивись також на Майдані: Сергій Грабовський: Голодомор, геноцид, істина: погляд третейського судді ( 22-11-2008 // // URLhttp://maidan.org.ua/static/mai/1227337113.htm: l Чому б не перекласти працю Р.Лемкіна на різні мови і поширити по світі, щоб світ на основі наукового й юридичного аналізу переконався про ґеноцид в Україні.
Під сучасну пору пору згадується 65 річниця звільнення в"язнів концтабору у Аушвіц і Ізраїль нагадує світові про Голокост. Ізраїль дбає про історичну пам"ять не тільки у себе, але й у світі, бо Голокост був великою трагедією його народу. Невже ж українці не здатні повчитися, що не "сусіди" Ізраїля визначили, чи Голокост був, але самі євреї це довели, а саму назву Голокост євреї завдячують Лекмкіну, який був визнаним міжнародним авторитетом! "Науковців" кремлів-ського зразка згадувати лише тоді, коли треба вказати, як не слід "досліджувати".
Євреї встановили число 6 мільйонів загиблих під час Голокосту і за сумніви щодо цього карають законом. А статистика щодо жертв Голодомору вже давно почала встановлюватися неукраїнцями - Дж.Мейсом та Р.Конквестом, недавно підтверджена на основі архівних досліджень СБУ і зараз дивно читати з під пера українки, що "цифра 10 мільйонів критики не витримує", а що 20 мільйонів "критику" витримає!"? Тут доречно нагадати, що у США 22.01.2010 на каналі Fox TV у програмі Revolutionary Holocaust Glenn Beck Program on Holodomor була згадана цифра понад десять мільйонів загиблих від голоду, а загальна кількість жертв комуністичної диктатури оцінено на 70 мільйонів! Ведучий програми Ґлен Бек зазначив, що про Голокост справедливо вже знає цілий світ, український Геноцид голодом тоталітарний комуністичний режим хотів замовчати і заперечити, що йому десятками років вдавалося!
Український суд, який недавно визнав злочинців Голодомору, повинен стати лише початком для повного очищення України від злочинців, які за податкові гроші "трансплянтують" катові України ніс. Якщо ж нема довіри до своїх суддів, то на сьогодні існує европейський суд, який здатний незалежно розглянути злочини проти людства колишніх союзників А.Гітлера. А то часом вийде так, як у справі Дем"янюка, коли тих, хто надавав накази сторожам та солдатам, суд звільнить, а перед суд поставлять сторожів складів, в яких зберігалося збіжжя, мовляв, вони винні в Голодоморі.
Вище згадана стаття Галі Койнаш дуже переймається правдою, бо мовляв досить було комуністичної брехні. Але ж правда є лише одна, а саме та, що українці боролися на своїх етнічних землях, що українці ніколи не зазіхали на чужу територію, на чужу історію, на чужу мову, на чуже добро, а правди ніде діти, ще й досі не мають правди щодо національного складу ВР України!
Брак знань минулого перешкоджає українцям будувати майбутнє! Словаки за коротший час незалежности стали цивілізованою европейською країною, до них можна зарахувати і балтійські та азійські республіки, але головним у цих країнах було знання свого минулого, яке й допомагає їм будувати майбутнє.
Сусіди України самі визначають, хто є героями їхнього минуло і сучасного, а деякі українці хочуть, щоб їхніх героїв вибирали чужинці.
За 18 років був час стати дорослим, а якщо не вистачило часу, то слід записатись на додаткові курси! У світі освіти запроваджена практика здавати іспити на другий і третій раз, а українці на перший раз, так виглядає, не зуміли скласти іспит, щоб стати дорослими.
Може слід пригадати ідеали, за які постраждали десятки мільйонів українців за час імперського поневолення, а в цьому допоміжним стануть знання свого минулого, без якого не побудувати майбутнього. А.Айнштайн (в Україні його пишуть Ейнштейн), казав, що "Доброта, краса та правда були тими ідеалами, які освітлювали мій життєвий шлях і увесь час надавали мені нову сміливість зустрічати життя бадьоро".
Можливо перед виборами президента спогад на ідеали українців 20-річної давности допоможе зробити правильний вибір!

Йосиф Сірка, Торонто

Коментрар Богдана Гордасевича: сказано багато актуального, навіть начебто прогресивного і розумного, проте я не маю бажання вступати у дискусію, бо у мене є одне запитання до автора: якщо ви так любите Україну і переживаєте за неї, то чого ви сидите досі в Торонто за океаном в Канаді, а не перебрались до рідної батьківщини? Чи не тому, що любити на безпечній відстані вигідніше, аніж перебуваючи безпосередньо у вирі подій непростого українського життя?
Скажу відверто: якщо до 24 серпня 1991 р. всіх емігрантів з України я рахував мучениками, яких злочинний комуністичний тоталітарний режим позбавив батьківщини через загрозу арештів і смерті, то після вказаної дати незалежності України я всіх подібних емігрантів-"патріотів", які не повернулись на постійне життя (постійне, а не гостювання!) - я їх всіх вважаю зрадниками батьківщини в повному розумінні цього слова. Якщо цю образу "зрадників батьківщини" українські емігранти незаслужено мали від радянської влади періоду СРСР, то від часу утворення Соборної Самостійної Української Держави всі ці емігранти набули значення зрадників у повному об'ємі цього поняття.  Все. Крапка. І не вчить нас жити, боягузи.
Одразу зазначу, що не вважаю такими зрадниками тих емігрантів, які свідомо виїхали з України просто жити в іншій частині світу назавжди - це нормальне право кожної вільної людини обирати собі краще місце для життя. Я ніколи не дорікну нашим емігрантам-заробітчанам, яких біда погнала по світах. Ні навіть митцям та спортсменам, що виїхали в пошуках більших достатків і слави.
Але я органічно гидую всіма тими українськими лжепатріотами,  що "жити не можуть без неньки-України, бо безмежно її люблять", але виключно на відстані з далекого-далека, перебуваючи у благополуччі життя інших країн світу. Це все одно, що кохати бідну гарну сироту, а жити в шлюбі з гидкою богачкою, бо не хочеться тягару обов'язків та праці спільно з коханою підніматись з біди.
Все. Геть у небуття емігрантське сміття, зрадники і боягузи, радники-порадники - не вам нас судити-обсуджувати і осуджувати! Ми без миршавих розберемось в Україні, хто чого вартий? Це і через вас ми у такому багні злиднів і розвалу, бо ви пробалакали Україну замість розбудовувати її державність спільно з громадою краю! Гірше того: я маю багато доказів, що українська еміграція значною мірою профінансувала теперішнє антиукраїнське кодло комуно-кедебіської номенклатури в Україні, збагативши його своїми " яко пожертвами на розбудову неньки-України", але то потребує окремої праці, а мені шкода витрачати її на доведення речей, яких вже не змінити. Просто я стверджую однозначно одразу висновок: вся існуюча українська націоналістична еміграція після 24  серпня 1991 р.  заслуговує тільки на одне - бути забутою без жодних ноток вдячності в Україні, а навіть навпаки з осадом огиди, як щодо справді зрадників і нікчем. А хіба це не так? Доведіть.

Львів-Рясне   

Це - інформація про подію, анонсовану тут і тут.

Фотозвіт мій

Фотозвіт блогера RD

Відео, де підприємці Донбасу проклинають Януковича.

Відео "Дармоїди". Народна ода депутатам

Ще одне відео з мітингу

Людей було багато, але замало, як для акції з такого питання та такої категорії громадян. Трохи більше 10 тисяч було напевне.

Учасники були з усіх регіонів. Київ представляли протестувальники з більш, ніж 30 базарів.

Основною вимогою було і залишається зняття з розгляду законопроекту Податкового кодексу №7101-1 імені Азарова-Тігіпка та початок розробки іншого кодексу з нуля й на інших засадах.

Влада  запропонувала переговори та спробувала знову застосувати тактику колупання в деталях свого антипідприємницького проекту. Мітинг це категорично не сприйняв. На нараді координаторів Асамблеї ГО малого та середнього бізнесу за участі представників профспілки «Моноліт» та ГР «Відсіч» було ухвалено, що на переговорах можна вести мову тільки про зняття законопроекту з розгляду. Після цього до «переговорної команди» було відряджено делегата від цих зборів з дорученням наполягати на такій позиції, а в разі, якщо інші делегати будуть погоджуватися на дискусію по окремих статтях законопроекту - демонстративно покинути засідання. Нажаль, демарш довелося застосувати.

Наприкінці мітингу нардеп Ксенія Ляпіна, одна з «адвокатів» підприємців, говорила, що імовірність скасування законопроекту №7101-1 уже є, а коли на переговорах мова йде про якісь нюанси кодексу, то це – мова про нюанси вже не проекту № 7101-1, а майбутнього кодексу. Але, оскільки в той же час проект постанови Ляпіної про зняття з розгляду законопроекту № 7101-1 ВР відмовилася навіть реєструвати, то особисто в мене виникають серйозні побоювання, що ми тут маємо справу з черговою тактикою влади, спрямованою на те, щоб «кинути» народ.

Щодо другого читання є дві чутки. Законопроект або буде винесено на друге читання 16 листопада, або його прийматимуть постатейно протягом кількох днів.

Мітинг тривав до сутінків. Після його завершення у сквері біля ВР залишилося кілька наметів від різних регіонів та  організацій.

В різних містах України 4 листопада також відбулися страйки та мітинги підприємців.

Акція – безстрокова, триватиме до досягнення перемоги. День наступного масового мітингу буде визначатися спеціально після консультацій між структурами підприємницького аткиву.

ІНФОРМАЦІЙНА ЛЕТЮЧКА №1 від Громадянського руху "Відсіч"

Для чого ми сьогодні зібралися під Верховною Радою

(прочитав – передай іншому)

 

Сьогоднішня всеукраїнська акція є важливим етапом нашої боротьби.

Якби не хвиля акцій протесту, яка прокотилася всією Україною, цей Податковий кодекс давно б вже прийняли (недаремно вони вже проголосували його у першому читанні). Якби вони знали, що ми 4 листопада не вийдемо, то вже б сьогодні Податковий кодекс був проголосований.

Якби їм було чхати на наші протести, вони б не намагалися в останній момент вносити косметичні поправки й пом’якшувати деякі положення Податкового кодексу.

Про те, що вони все ж бояться сьогоднішньої акції, свідчить той факт, що по всіх ринках Києва і по багатьох регіональних ринках напередодні сьогоднішньої акції ходили підіслані провокатори, які говорили підприємцям, що виходити немає сенсу, бо 4 листопада голосуватися Податковий кодекс не буде, брехали, що акція протесту переноситься на 16 листопада, що акція скасовується, що поїздка на Київ відміняється і т.д.

Наша присутність тут – не просто протест. В нас є конкретні вимоги. Група народних депутатів подала на реєстрацію проект Постанови Верховної Ради, яка передбачає накладення мораторію на прийняття Податкового  кодексу і розробку нового кодексу за участі фахівців, підприємців та громадськості, а не політиків.

Однак ті, в чиїх руках перебуває контроль над Верховною Радою, відмовились навіть зареєструвати проект Постанови. Вони не хочуть виносити цю постанову на голосування, оскільки бояться, що громадяни побачать, хто саме проголосував проти її прийняття. Тому сьогодні ми маємо вимагати реєстрації Постанови про мораторій на прийняття Податкового кодексу та розгортати подальшу боротьбу, аби наступного разу нас було тут набагато більше.

 

Громадянський рух „Відсіч” (0667266387, 0993058732, 0634373916)

 

Повідомлення ЗМІ, знайдені в Інтернеті на даний момент:

http://sprotiv.org/2010/11/04/bilya-verxovno%D1%97-radi-rozpochalasya-bezstrokova-nametova-akciya-protestu-proti-podatkovogo-kodeksu-fotoreportazh/

http://tsn.ua/ukrayina/tisyachi-mitinguvalnikiv-vlashtuvali-pid-verhovnoyu-radoyu-den-gnivu.html

http://ua3.proua.com/news/2010/11/04/100528.html

http://www.unian.net/ukr/news/news-404649.html

http://infoporn.org.ua/2010/11/04/verhovna_rada_proty_narodu_hto_vygraye__zapytuyut%27_pdpryyemc_foto

http://www.kavkazcenter.com/ukr/content/2010/11/04/16319.shtml

http://www.radiosvoboda.org/content/article/2210587.html?page=1&x=1#relatedInfoContainer

http://svetiteni.com.ua/ru/newsitem/1962/

http://kharkovnews.info/news/n16359

http://gazeta.ua/index.php?id=360064

http://mignews.com.ua/ru/articles/49222.html

http://tvi.ua/ua/watch/author/?prog=44  треба вибрати 4 число

http://tsn.ua/video/video-novini/?page=1&media_id=387872&items=25986&type=0

http://www.youtube.com/watch?v=-iA79ivnj2w&feature=player_embedded

http://www.24tv.com.ua/news/1/1/57288

http://delo.ua/biznes/ukraina/ukrainu-ohvatila-obcshenacionalnaja-akcija-protesta-147277/

http://www.vsenovosti.in.ua/index.php?q=news/116570

Пам’ятник учасникам антибільшовицького повстання буде відкрито о 12.00 7 листопада 2010р. в центрі села Легедзине Тальнівського району Черкаської області.

Ідея гідно вшанувати земляків належить легедзинській громаді, зокрема Сергію і Валерію Афанасьєвим, правнукам учасника повстання Івана Калениковича Павленка, та директору заповідника “Трипільська культура” Владиславу Чабанюку. Скульптор – заслужений художник України Микола Теліженко. Пам’ятник зроблено з інкерманського вапняка, його розмір – 100 см на 100 см і на 250 см, вага – 5 т.

Повстання почалося в Легедзиному 10 листопада 1920 р., на храмове свято. Проти котовців збройно виступили також хлібороби сіл Вишнополя, Косенівки, Зеленькова, Кам’янечого, Рогів і Тальянки. Під час повстання, яке закінчилось поразкою, загинуло близько 100 селян.

Пам’ятник встановлено до 90-ліття з дня виступу проти московської комуни.

Закликаємо всіх небайдужих гідно вшанувати пам’ять борців за волю України!

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” --- [email protected]

З 11 по 14 листопада у Києві відбудеться тринадцятий міжнародний книжковий виставка-ярмарок

                            «Медвін: Книжковий світ 2010»

              (вул. Фізкультурна, 1, експоцентр «Спортивний»)

11 листопада о 12.00 годині видавництво "Навчальна книга - Богдан" запрошує на

        презентацію книги для дітей  англійської письменниці

                Джаклін Вілсон «Історія Трейсі Бікер»

       


          


           На вказаній презентації відбудеться акція "Одягни Трейсі!"

Кожен охочий зможе придбати картонну ляльку Трейсі та модну одежину для неї