О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Georgia. Mtskheta. 2011

Грузия. Мцхета 2011

Мцхета — один из старейших городов Грузии (расположен в восточной части исторической области Шида-Картли, севернее Тбилиси, в месте слияния рек Арагви и Куры. Население 19 425 человек.
Мцхета в настоящее время является административным центром региона Мцхета-Мтианети. Благодаря своему историческому значению древние "Исторические памятники Мцхеты" внесёны в Список Всемирного Наследия ЮНЕСКО в 1994 году. («UNESCO World Heritage»)





Это не рекламные проспекты - это фото отреставрированного города Мцхета.
«Это отреставрировали дома простых жителей. Они там и живут» ВОЗМОЖНО ЛИ ПОДОБНОЕ НА УКРАИНЕ???

+ приоткрытая занавеса неизвестной современной Грузии +
• Смотреть ФОТО и читать дальше на «Diamant art-studio™» BLOG  

© Blumgardt «Там где Гурджистан» • Photo by © Arrancat
© «Сухуми »   • ГрузияМцхета

Я хочу буди грузинським вчителем !!!



Министр образования Грузии Дмитрий Шашкин рассказал спецкорреспонденту ИД "Коммерсантъ" Ольге Алленовой о том, как он оценивает реформу в средней и высшей школе Грузии.

"Полностью был исключен вариант коррупционных сделок"
В Грузии до сих пор нет однозначной оценки реформы образования — часть общества и оппозиция считают ее неудачной. Почему?

[ Читати далі ]

Валентин Корнієнко

Отак минає час, течуть хвилини, години, місяці, роки...
Отак, у неділю (6.03.20110) вранці я взяла до рук книгу перекладів індіанських легенд, що їх переклали Михайліна Коцюбинська та Валентин Корнієнко.
Отак, вкотре подивувалась барвистості мови перекладених Валентином Олексієвичем Корнієнком оповідань, вкотре зауваживжи при цьому, що, мабуть, мова черрокі така сама яскрава, як і українська... І згадавши, що пан Валентин любить у своїх перекладах , чи то з англійської, чи то з чешської, чи то з польської, демонструвати все ж витончену красу власної, української, мови, я насолодилась читанням легенд племені черрокі...
А сьогодні вранці  я дізналася, що Валентина Корнієнка більше двох тижнів немає серед нас, він згорів від раку легень за лічені місяці...
Подумати тільки! Ще нещодавно заходив до нас в редакцію і ми гомоніли про те про се... (Хоча було відомо, що він хворіє і приймає хімічне опромінення!).. Але він , як завжди, був у розмові жвавий з ясною думкою з позитивно налаштованим настроєм...
Для тих, кому, можливо, не відомо, скажу, що Валентин Корнієнко - перекладач. В основному, він перекладає з англійської. Він перекладав твори Д.Лондона, М. Твена, Г.Мелвілла, В. Фолкнера, Б. Фенольйо, Гр. Гріна та багатьох інших.
Проте чи не найважливіший для українського читача став його переклад творів  Люїса Керрола "Аліса в Дивокраї" та "Аліса в Задзеркаллі". Пам"ятаю, як він казав, що переклад "Аліси" для нього є дуже важливим, він вивчав ряд російських та польських перекладів, навіть адаптований для російського читатча перклад В.Набокова. Про свій же , що вийшов у нашому видавництві "Богдан", він казав, що це автентичний переклад!
У нашому видавництві завдяки його праці вийшла у світ серія "Легенди Світокраю" Пола Стюарта і Кріса Рідела (деякі книги серії він перекладав власноруч, інші правив як редактор).
Пам"ятаю, як я  працювала з ним над книгою цієї серії "Темнолесник", і сказала, що мені дуже подобається його стиль , і він тоді мовив фразу, що назавжди залишиться для мене знаковою: "Я працюю над прозорістю синтаксису". Це він говорив без тіні будь-якої зверхності, просто ділився своїм досвідом.
Взагалі, пан Валентин був людиною щирої душі, завжди усміхнений, життєрадісний, доброзичливий. У ньому якось дивно вживались майже дитячий ентузіазм і відкритість серця і сивий, вивірений роками, досвід.
Він працював редактором у  видавництві "Молодь", у редакціях часописів "Україна", "Всесвіт" (як він казав, я редагував майже всіх класиків). Товаришував з багатьма українськими письменниками і перекладачами. Про деякі свої доленосні зустрічі він згадує у власній книзі "Осіння ластівка", що вийшла у видавництві "Богдан" 2010 року.
Зараз я читаю цю книгу і дуже жалкую, що так і не взяла в нього інтерв"ю, про яке ми домовлялися два роки постпіль, усе не вистачало часу, та й, здається, він трохи соромився давати інтерв"ю, тому уникав як міг моєї наполегливості. Хоча одного разу я все-таки вблагала його про маленьку фотосесію.
І Аня Осадко таки зазнимкувала його в нашій редакції.


Валентин Корнієнко, 2008 рік. Фото Ганни Осадко
 

© Риженко Тетяна                                                         

Дефіляда в Москві. Підручник

1972 року в Київському видавництві “Українська школа" вийшло п'яте видання посібника для 9-10 класів “Історія України. За редакцією професора Ф.Оленя”. Там є розділ “Україна в роки Великої Визвольної війни". На жаль, до наших рук потрапив лише початок цього розділу “Україна у період відступу і оборонних боїв Червоної армії". Решта розділу, як і цього підручника назагал, щезла безслідно в умовах сумного існування непотрібної книжки по сільських садибах при наявності відсутности вітчизняного туалетного паперу. А може, ту решту спіткала краща доля. І добре висохлі легкозаймисті листочки, списані історичними викладами об'єктивного професора Оленя, просто пішли на розпал селянських грубок. Цього ніхто не знає. Але дещиця збереглась, і гріх би її не навести у цьому правдивому дослідженні. Отже:

Мобілізація українського народу на боротьбу з ворогом

22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Совєтську країну. Німецькі фашисти мали на меті знищити соціалістичний лад і перетворити совєтських людей на рабів німецьких імперіалістів. Відповідно до розробленого плану ударні фашистські угруповання розгорнули навальний наступ “Північ” — у напрямі на Ленінград, “Центр” — на Москву, “Південь” — на Київ. Жорстокі бої почались на всьому західному кордоні. Радянські війська трохи стримували противника в районі Львова, Рівного, Луцька. Але під тиском переважаючих сил ворога Червона армія змушена була відступити. 30 червня у Львові було проголошено відновлення Української Держави, вождь ОУН Степан Бандера доручив Ярославу Стецькові сформувати уряд.

Військовим міністром було призначено Романа Шухевича, який розпочав розбудову Українського війська.

Захопивши всю Західну Европу з її економічними ресурсами, фашистська Німеччина мала потужнішу воєнно-промислову базу, ніж Україна. Вона перебудувала на військовий лад усю свою економіку задовго до Другої світової війни і мала вже значний досвід ведення сучасної війни. З першого дня кампанії разом із Німеччиною воювали Італія, Фінляндія, Угорщина та Румунія, а також допомагали їй Японія, Еспанія, Болгарія і Туреччина. Україна ж оголосила війну Совєтському Союзу 3 липня 1941 року.

Економіка СССР, в яку до 30 червня входила й Україна, була підпорядкована інтересам мирного будівництва. Хоча в нашій країні й була могутня воєнна промисловість, технічне оснащення Українського війська ще тільки налагоджувалось.

Для швидкої мобілізації всіх сил було створено Державний Комітет Оборони, в руках якого зосереджувалась уся повнота влади в країні.

Народне господарство, робота партійних, державних і громадських організацій за умов війни перебудувалися для обслуговування фронту. Провід ОУН закликав український народ самовіддано здобувати кожну п'ядь рідної землі. Разом із союзними народами Антикомінтернівського пакту на війну з Союзом ССР піднявся й український народ.

Під загрозою ворожої окупації евакуювались на схід найважливіші промислові підприємства України. ЦК КП(б)У створював підпільні обкоми, райкоми партії, комсомольські організації. Одночасно формувалися партизанські загони, закладалися бази зброї і продовольства. Новостворена Національна Ґвардія України успішно запобігала евакуації промислових підприємств, викривала підпільні обкоми, роззброювала партизанські банди.

На початку липня передові частини союзницьких сил прорвалися до Києва. Ще задовго до наступу цих військ комуністичні керівники під конвоєм військ НКВД зігнали 160 тисяч киян споруджувати укріплення навколо міста.

Після тяжких боїв опір ворога був зломлений. Тут поряд із німецькими військами відзначалися в боях загони українських ополченців. В особливо запеклих серпневих боях винятковий героїзм виявила повітрянодесантна бриґада на чолі з О. Родимчуком, козацький загін “Перемога або смерть” під командуванням старого націоналіста С. Трепети, козацький курінь на чолі з Б. Буровиком, сформований із юних пластунів Донбасу.

Після того, як останні частини радянських військ утекли з міста, союзники 19 серпня урочисто ввійшли в Київ. Першими в звитяжному марші йшли частини військ спеціального призначення Українського війська.

Вічно живою і хвилюючою подією ввійшло в історію нашої країни взяття Києва. Указом Президії Верховної Ради України столиці України присвоєно почесне звання міста-звитяжця, на відзнаку цієї звитяги було встановлено медаль “За відродження Києва”.

На початку серпня розгорнулись бої на одеському напрямі, де наступали 18 румунських дивізій, підсилених німецько-фашистськими військами. Одесу захищала Окрема Приморська армія, підтримана Червоноармійським військовим флотом. Постачати місту озброєння, боєприпаси, поповнення військ і продовольство можна було тільки морем, тому постала потреба створити українські Військово-морські сили. Під конвоєм сил НКВД більш як 100 тисяч жителів Одеси споруджувало оборонні укріплення.

Під Одесою бойове хрещення отримали літаки українських Військово-повітряних сил, які 360 разів бомбардували позиції комуністичних військ. Невмирущою славою вкрив себе полк морської піхоти під командуванням Я. Осипенка. Півтисячі ворожих солдатів знищила кулеметниця Н. Ниленко, влучно вціляла у сталінців снайпер Н. Павленко. Десант, висаджений із кораблів українського Чорноморського флоту біля Одеси, знищив 6 тисяч сталінських солдатів.

У боях під Одесою вороги втратили близько 200 тисяч осіб убитими й пораненими, а також багато техніки. 16 серпня совєтські війська було вщент розбито, й українські, румунські та німецькі звитяжні полки ввійшли в Одесу. Це розчистило шлях на Крим, Донбас і Кавказ.

Під час запеклих боїв загинули командувач Південно-Східною групою українських військ генерал-хорунжий Д. Прямоніс, член Проводу ОУН М. Берштейненко. Восени союзні війська визволили всю Україну, деякий опір чинив лише обложений Севастопіль. В Україні ще влітку сталінські опричники зустріли масовий опір українського народу. Робітники відмовлялись працювати на сталінський режим, селяни ухилялись від сплати податків і поставок продовольства, ремонту доріг, мостів.

Під проводом підпільних осередків ОУН на ще не звільненій від комуністів території України розгорнулася партизанська війна. Уже в липні 1941 року на Київщині народні месники обеззброїли втікаючих радянців. Загін під командуванням Ф. Савенка розгромив сталінський гарнізон у с. Фудницькому на Черкащині. Значну допомогу українським військам, які брали Севастопіль і діяли на Керченському півострові, надавали партизани на чолі з активним учасником Першого і Другого зимових походів О. Макроденком. У Сумській і Чернігівській областях діяли загони під командуванням С. Каптура, С. Рудняка, О. Федорчука, М. Мудренка та ін.

На початку жовтня 1941 бої почалися уже на підступах до Москви. Сталінське командування стягло сюди величезні сили. Але 6 жовтня союзницькі війська раптово обрушили на ворога могутні удари.

8 жовтня першою з союзницьких частин у Москву увійшла 4-а Запорізько-Гайдамацька дивізія Українського війська. Москву було взято. За тиждень союзницькі війська просунулись за 400 кілометрів за Москву.

Уряд СССР втік у напрямку Свердловська.

Розгром під Москвою був останньою великою поразкою Совєтської армії. Союзницькі війська тут розвіяли леґенду про непереможність комуністів і остаточно поховали міф про “нєсокрушимую і лєґендарную”.

Провалились розрахунки верховодів сталінської Росії на світове комуністичне панування. На кінець жовтня 1941 року Комінтерн припинив своє існування.

Яскравий приклад масового героїзму під час штурму Севастополя показала чота спеціяльного призначення, що складалася з семи молодих членів ОУН: С. Лоєнка, О. Калюжного, Д. Погорілого, В. Раденка, В. Мудренка, І. Потрійного, Г. Гулі. Чотири дні вони штурмували укріплений пункт, де засів батальйон радянців, одних перебили, а решту взяли в полон.

В іншому районі прикриття залишились живими лише десять безстрашних бійців: четверо українців, один донський козак, грузин, латиш, узбек, татарин і осетинка. Серед них був і 13-річний севастопільський школяр, підпільний пластун Валерій Вовкун. На сміливців рушили совєтські танки, які у відчаї вдались до прориву з кільця. Один танк підірвав Валерій, але й сам загинув від комуністичної кулі. Товариші зняли з відважного пластуна закривавлений галстук і підняли його як символ вірности червоно-чорному прапору.

Під Севастополем противник втратив убитими і пораненими близько 300 тис. солдатів і офіцерів.

Взяття Севастополя — ще одна славна сторінка в історії леґендарного міста, в історії Визвольної війни.

Велике значення для посилення боротьби українського народу проти комуністичних поневолювачів мало зміцнення і зростання місцевих організацій ОУН та молодіжної мережі ОУН.

Для населення визволеної території друкувались газети, транслювалось радіо. Щоденно починали працювати радіостанції “Вільна Україна” та ім. Т.Г. Шевченка.

Вічною славою вкрили себе герої-націоналісти з підпільної організації “Молода чота”, створеної організацією ОУН у ще не визволеному від комуністів Червонодоні. Відважні юні націоналісти спалювали награбований хліб, звільняли українських людей з ворожого полону, викривали брехливу пропаґанду комуністів, писали і поширювали листівки.

За героїзм і мужність уряд України багатьох молодочотівців посмертно удостоїв звання Героя України.

Безстрашно діяла молодіжна націоналістична організація “Синьо-жовта іскра” (с. Химки Миколаївської области), керована директором школи В. Шморгуном і пластуном В. Гречаником. У молодих підпільників був радіоприймач, вони одержували повідомлення зі Львова і поширювали їх серед населення. Підпільники виявляли і збирали зброю, боєприпаси, вибухівку і все це передавали партизанам. Але недовго діяла організація. Вона була виявлена. Членів її після нелюдських катувань страчено.

Після поразки сталіністів під Москвою розбудова Українського війська посилилася. З'являються нові і нові дивізії, корпуси, армії. Одночасно з кількісним зростанням посилилась і бойова його активність. Восени 1941 ро...

...........................

На цій оптимістичній сторінці підручник історії України обривається з відомих і невідомих причин. До відомих, крім уже згаданих, варто додати, що 1972 року міністерство освіти України не рекомендувало цю книжку як підручник для 9-10 класів за “надто вже пронімецькі тенденції вкупі з національною незрілістю та недостатньо гострим викриттям злочинів комунізму”.

Шостого видання творіння професора Оленя вже не було. http://exlibris.org.ua/defilada/r07.html

At

At

День народження ТАРАСА

Сьогодні 197-а річниця від Дня народження (а завтра й смерті) нашого  Великого ТАРАСА  ...
Феномен Шевченка Наш сси, поете, а ми народ твій і духом твоїм дихатимемо во віки віків... П.Куліш Феномен Тараса Шевченка - ще одна надзвичайно важлива риса української душі. Шевченко не просто поет - це нація в мініатюрі, її душа, ідея. В українських оселях на найвиднішому місці висять оповиті рушниками портрети Тараса. Як ікони... У духовній історії України, реалізації української ідеї феномен Тараса Шевченка - дуже важливий, переломний момент. З Тараса Шевченка, його "Кобзаря" почалося відродження народу. Шевченко - це нація, її адсорбент; "Кобзар" віддзеркалює весь український менталітет, як крапля роси відбиває світ. Кожна важлива риса душі українця коріниться у віршах і поемах Тараса. Він для українців - це не те, що Шекспір для англійців чи Пушкін для росіян. Це більше, це душа народу в самому прямому розумінні. І це не треба доводити українцям. З Тараса почалося саме розуміння народу як "сім'ї єдиної". А його геніальне послання: "І мертвим, і живим, і ненародженим..."! Ніхто краще не сказав про націю. І менталітет самого Тараса Шевченка - менталітет Батька нації. Українці втратили державність, багато в чому і мову (адже є велика частка правди у тому, що Україна говорить не своєю, а '"московською" чи, у кращому випадку, переполовиненою мовою). Але вони народили і бережуть свого Тараса - хранителя нації, її душі. Читаючи у Гегеля про те, що історичними можуть вважатися тільки ті народи, які мають свою державність, думаємо: ви, німці, державність маєте, але у вас немає такої національної святині, як Шевченко. Українці його мають, і в цьому запорука їхнього мовного, культурного, державного відродження. Поверхові люди кажуть, що Шевченко був атеїстом. Але почитайте його поему "Марія". Чи можна більш проникливо сказати про Матір Божу, про Бога? Шевченко, повторимо, це народ в мініатюрі. Духовність, віра, самозречення - ось риси його душі. Візьмімо поему "Гайдамаки". Трагедія знищення і самознищення нації - її суть. Шевченко у своїй творчості поводить себе саме як "батько" в національній сім'ї. У нього серце кров'ю обливається, коли він бачить нещастя свого народу і головну його причину: роз'єднаність, благодушність, безтурботність українців. Обніміться, брати мої, - Молю вас, благаю. Від прохань "батько" переходить до докорів і попереджень, бачачи, що його діти не пам'ятають свого роду-племені: Схаменіться, будьте люди, Бо лихо вам буде! Дістається "дітям" від "батька". І за діло. Адже наскільки знижується колективний інтелект народу від роз'єднаності: "аби мені було добре", а "у сусіди хай корова здохне". А надмірна аполітичність, небажання називати речі своїми іменами, намагання когось "обдурити"... І в підсумку: Я сам себе, дурний, дурю. Та ще й співаючи. Орю... Усе це негативні наслідки тяжкої історії.

Вшануймо Кобзаря

  • 09.03.11, 19:13
Вшануємо  Великого Кобзаря, що на багато років вперед оспівав дійсність:
Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки, — І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята. «Нехай, — каже, — Може, так і треба».
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає.
Як широка сокорина Віти розпустила… А над самою водою Верба похилилась; Аж по воді розіслала Зеленії віти, А на вітах гойдаються Нехрещені діти.
Як у полі на могилі
Вовкулак ночує, А сич в лісі та на стрісі Недолю віщує. Як сон-трава при долині Вночі розцвітає…
А про людей… Та нехай їм. Я їх, добрих, знаю. Добре знаю. Зоре моя! Мій друже єдиний! І хто знає, що діється В нас на Україні? А я знаю. І розкажу Тобі; й спать не ляжу. А ти завтра тихесенько Богові розкажеш. Плакат "Тарас"
Рекомендую також цей ролик : http://video.i.ua/user/2905547/34668/162593/?p=0#comments

Тарас Григорович Шевченко

9 березня - День народження Тараса Григоровича Шевченка


Пам"ятник Т.Г. Шевченку у Полтаві (скульптор Іван Кавалерідзе)


http://en.wikipedia.org/wiki/Taras_Shevchenko

X. про так званих «зрадників»

  • 09.03.11, 14:53
Дмитро Чобіт
Макуха або Штрихи до політичного портрета "Блоку Юлії Тимошенко"
Книга третя
Воїни світла



X. ПРО ТАК ЗВАНИХ «ЗРАДНИКІВ»

Тема зрадників і розмови про них стали домінуючими в усій діяльності ВО «Батьківщина» та й усього «Блоку Юлії Тимошенко». Дійшло до того, що такий видатний український політичний діяч, як Антоніна Ульяхіна, рідна тітка Ю. Тимошенко і голова Дніпропетровської обласної організації ВО Батьківщина, у книжці «Юля, Юлия Владимировна» написала, що Президент України В. Ющенко «зрадив Юлю».** Невже Віктор Ющенко із Юлею шлюб брав? А може, Президент присягав на вірність не народу України, а особисто пані Юлі? Зрештою, а хто вона така, аби мати моральне право від будь-кого, окрім законного чоловіка, вимагати вірності? Але слово «зрадники» в устах бютівських вождів і місцевих вождиків стало дуже популярним. Ці бютівські «зрадники» зявилися мало не в кожному селі. У Верховній Раді V-ro скликання до їхнього числа занесли аж 26 бютівських комісарів, у Київраді — 18 із 43-х! Звідкіля така масовість, панове бютівські вожді? Причину шукайте, передовсім, у собі та своїх діях.

Хочете знати дальший розвиток подій? Загляньте в недалеке минуле

  • 09.03.11, 09:06
Такий момент - три дні на Луганщині хлібозаводи без муки, а значить, люди без хліба ( недорогого, по крайній мірі ). В Луцьку на хлібзаводі муки - вщерть, працює там родич, розповів. З держрезерву. І от яку несподівану паралель я побачив - ГУЛАГ.
Коли читав Солженіцина і ін. очевидців, то серед особливостей табірного життя описувались і міжлюдські відносини. Кримінальні злочинці завжди намагались верховодити і забирати собі всі доступні матеріальні блага. І в основному за рахунок "шпигунів", "шкідників", "уклоністів" і т.п., тобто за рахунок людей, які були загнані в табори в якості безкоштовної робочої сили.
І практично не вв'язувались в масштабні конфлікти з "бандерами", співіснуючи паралельно. Бо ті були згуртовані і не вважали, що потрапили в табір випадково.На відміну від "політичних", кожен з яких вважав себе невинною жертвою ( а так і було ) і були розособлені.
Але це все невеликий екскурс в історію. Яка в вигляді фарса повторюється зараз. Криміналітету, що захопив владу в Україні, поки нема бажання воювати з "бандеровщиною", дрібні випади табачників і інших антишухевичів і антибандер можна не рахувати. Пресують "своїх", за яких, з зрозумілих причин, ніхто масово не заступиться.
Все по гулагівським сценаріям. Що далі?
 Чи буде щось на зразок Кенгірського повстання?
Бо по сценарію має бути.