Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Тимошенко не розуміє російської - це смішно чи гидко?



У судовому засіданні ЮВТ заявила, що не розуміє російської мови Миколи Азарова. Можна було б повірити, якби ми не знали про те, яку мову ВОНА розуміє, слухаючи Володимира Путіна, свою доньку, чоловіка, а також соратника Олександра Турчинова. Кажуть, що всі ВОНИ розмовляють однією мовою.

Так навіщо влаштовувати такий спектакль на весь світ, знаючи про те, що народ вже не той "лох", яким був до 2004 року?

Юлія Владіміровна, у Вас слабкі піарники, які програли Вас і Вашу мету. А Ви не робите висновків.

Овощи и Азаров.

С доверием к ПР у меня как-то сразу, с детства (имеется ввиду детство ПР) не сложилось. Может быть потому, что начали они с того, что стали загонять работников подконтрольных предприятий в свою банду, да еще за это требовали отстегнуть в фонд голодающим регионалам, называ сей процесс уплатой партийных взносов.
Но когда Азаров с телеэкрана настойчиво посоветовал всем взять в руки лопату, я сразу поверил. Проникновенности его речи сразу убедила, что это не треп, и предстоят нам тяжелые времена.
Азаров - самый заслуженный оптимист Украины: капуста у него непрерывно дешевеет, дошло до того, что по 80 коп стала; инвестиции и имидж страны чуть ли не сдерживать приходится, и только непонятливые журналисты этого не видят; буквально недавно на фоне комбайна он решил поднять настроение народу сообщением о том, что хлеб не только не будет дорожать в будущем но и вообще под его руководством никогда не дорожал (это, вероятно, в отдельно взятом супермаркете); ВВП неуклонно растет и вообще "жить стало лучше, жить стало веселее".
И если такой заслуженный человек говорит: бери лопату, а то хуже будет,- как можно не поверить.
Если честно, то я и до того эту лопату из рук не выпускал, но последнее время что-то этот сизифов труд стал поднадоедать. "Лопатный бизнес" никак не сравнивается, например, с покупкой за бюджетные деньги буровой или перепродажей газа. Единственное, что он может гарантировать, так это то, что ты все же не помрешь с голоду.
Одним словом, решил повременить со спокойной жизнью на одну пенсию.
Дело движется к осени, и уже смело можно сказать: повезло Азарову. Погода в этом году выдалась такая, что урожай на огородину - ломовой. Огурцов валом, никому они уже не нужны, и просто выбрасывать приходится; помидоры по полкило висят - опоры не выдерживают; кукуруза под 3метра вымахала, а початки на полметра торчат. Так что Азарову теперь не придется напрягаться в фантазиях, нахваливая профессиональные действия своего правительства по реализации продовольственной программы.
Сегодня копал картошку. И картошка неплоха. Но мне не повезло. Недели две назад на участок пожаловал слепыш. Это не крот, тот, что Дюймовочку третировал, а нечто совершенно иное, с другим устройством. меню, образом жизни и латинским названием. Другой картинки не нашел -только эта.

Дюймовочке еще повезло, что ее не слепыш надыбал. Эта прожорливая наглая тварь сродни стихийному бедствию. Будучи абсолютно слепым (в отличии от крота), это уродство безошибочно по нюху находит места с лакомыми продуктами питания и вычищает их полностью. Не знаю, на сколько можно доверять, но говорят, что находили его камеры, где было складировано до двух мешков картошки. Характерная деталь - те клубни, которые он жрал по ходу, эта скотина не уносит, а оставляет хозяину. Я так понимаю в качестве вознаграждения за труд.
Борьба со слепышем сравнима лишь с полномасштабной войной. Гуманные способы борьбы, предлагаемые романтическими дачниками, типа создания некомфортных условий посредством сооружения образующих шум конструкций (натянутые магнитные пленки, пропеллеры на эксцентриках), газовые атаки с помощью карбида, даже инновационные ультразвуковые генераторы ему по барабану. Меры должны быть жесткие и кардинальные. Никаких универсалов!
Умельцы изготавливают специальные самострелы на пружинах. Не пробовал, не знаю. Я использовал "удочку" из проволоки и трех тройников. Это, конечно, не карася поймать, но нелегкий труд часто завершается успехом. И этого я все-таки выловил.
Так пожелаем друг другу успехов в борьбе за урожай.

Арешт Тимошенко

  • 05.08.11, 18:13
На мою думку, бісова влада перейшла межі... І хто працює на СЬОГОДНІШНІ владу - співпрацівник лукавого...

Куда послать Диму Медведева – «на…» или «в…»?

Как сообщают СМИ, глава РФ не поленился научить российских ученых нормам русского же языка. Во время встречи Медведева с российскими учеными, одна из историков Владимирской области по фамилии Уколова,  оговорившись, употребила выражение «на Украине». Как человек ученый (и судя по всему порядочный), историк извинилась: «В Украине, простите». На что глава России отчитал женщину, фактически обвинив ученого в незнании русского языка: «Это там, у них, «в Украине», а у нас «на Украине» говорят. Это соответствует нормам русского языка».

Ну, что ж...

Классики русского языка объясняют президенту РФ Дмитрию Медведеву - как правильно писать «на Украине» или «в Украине»

Куда послать Диму Медведева – «на…» или «в…»?

Кукушка хвалит петуха

  • 05.08.11, 09:12
«В Украине никогда не было более образованного Министра образования, чем Табачник», – считает она.

Об этом советник Президента Украины по гуманитарным вопросам Анна Герман заявила вчера во время встречи с общественностью Ивано-Франковска по случаю презентации книги «Красная Атлантида», пишет газета «Сегодня».«Я вам скажу абсолютно откровенно и совершенно искренне, что в Украине никогда не было более образованного Министра образования, чем Дмитрий Табачник», – сказала она.Герман подчеркнула, что уважает его эрудицию. «Он очень знающий человек, он читающий человек», – отметила она.Герман также сказала, что Табачник просил у нее «Красную Атлантиду», чтобы почитать, и надеется, что он ее прочел.«Я думаю, что если бы у него была жена из Ивано-Франковска, то она бы смягчила его сердце к тому, что любим и понимаем мы», – пошутила она.

"ОБКОМ"

Мобілки BORTON (Харків)

Тут, виявляється, харківські умільці лабають роблять мобілки тихенько собі:



Нещодавно харківська контора Borton домоглася сертифікації в Україні мобільних телефонів, які ніби-то складаються в нас. Насправді всі комплектуючі завозяться з Китаю, а в нас лише збираються до купи. Восени ці чудеса вітчизняної промисловості можуть з’явитися на полицях магазинів, хоча й зараз Ви їх можете придбати, наприклад, у Києві в 5 місцях.



Погугливши, знайшов сайт: http://borton.com.ua/

Там -- 2 моделі телефонів та 2 сонячні зарядки для пристроїв.

Простіший телефон -- BORTON DSC-MP-14 за майже 700 грн



Усі фото -- з ITC.UA.

Дивимося специфікації:

Поддержка одновременно 2-х сетей различных сотовых операторов -- есть ura

Корпус -- прорезиненный с повышенной ударопрочностью bravo

Зарядка аккумулятора телефона под средством USB кабеля от компьютера -- есть applause

На цьому плюси закінчуються:

Дисплей -- LCD 1,8 дюйма unsmile

Разрешение -- 160 х 120 пикс. burumburum

Разрешение камеры -- 1,3 МегаПикселя wakeup

Разрешение фотоснимков

640х480 пикс. look question bazar
320х240 пикс. 
240х320 пикс.
160х120 пикс.

Качество снимков -- низкое/среднее/высокое rofl

Java -- нет bye

Складніший телефон -- BORTON DSC-MP-03 за 2200 грн:



Якщо коротко, тут є сенсорний дисплей на 2,6 дюйми й ніби-то супер-акумулятор 2800 мА/год + навіщось іще 1 запасний. За відсутності 3G є 2 камери по ніби-то 2 мегапікселя. Найголовніший мінус -- за ці гроші це не те що не смартфон, а тут навіть немає Java. На відміну від інших китайських телефонів, тут немає й телевізора. smile Напис "SMART PHONE" на задній кришці "улибає", причому сильно. uhmylkauhmylkauhmylka

Висновок: моделі -- "шлак". Єдина цінність другої моделі -- величезний акумулятор, зручний для далеких подорожей. Але наявність запасного наштовхує на сумніви в надійності та ємності. Відсутність Java змушує обмежуватися тільки софтом, який встановлено виробником телефону. Хіба що можна використати його як 2G-модем для ноутбука. smile А, ще одна перевага -- трубки по ідеї мають бути в білому списку. uhmylka

Погугливши ще, виявив, що ця штуковина ще 3 роки тому вже продавалася в Україні. Причому за цей час подорожчала. lol  У китайців були схожі чисто китайські моделі, але з трохи іншим дизайном корпусу.

Єдина цікавинка на сайті -- це сонячні зарядні пристрої. Складаються з сонячних батарей, встроєного акумулятора та роз’ємів. Є можливість заряджати більшість мобільних телефонів, у т. ч. й через miniUSB. На жаль, немає нині поширеного microUSB (можливо, десь існує якийсь перехідник від стороннього виробника). Ціна -- невелика, від 240 до 300 грн залежно від моделі. Якщо вони таки працюють, то це дійсно цікаві продукти.


P. S. Коментар одного дописувача до новини на itc.ua:

Узко мыслите. 
Устройства прошли сертификацию, т.е. могут официально продаваться в Украине, а значит участвовать в тендерах на поставку оборудования гос.конторам. В тендерах очень часто есть условие о том, что продукция местного производства имеет преимущество. Так что аппарат как современный телефон может и голимый, но как устройство для распила бюджета вполне нормальный.

Немає пророків у своєму "Отєчєстві"

  • 02.08.11, 10:17
Вчора подивилась "Нову хвилю" - вечір, присвячений 85-річчю Олександра Зацепіна.

Диво-дивне! Композитор написав 300 пісень,

і щораз коли виходили виконавці, зал підхоплював пісню.

Тому що пісні цього талановитого митця на устах у кожного.

Ці пісні - справжні народні хіти.


О. Зацепін та А. Пугачова під час ювілейного вечора у Юрмалі

Адже Зацепін пише музику для фільмів, мультфільмів, естрадних виконавців.

Але розповідати про популярність хітів Зацепіна - не основна мета даної замітки.

Найбільше, що мене вразило - це вручення Олександру Сергійовичу ордена

 "За заслуги перед Отечеством" ІV ступеня...

Овва! Президент Мєдвєдєв сподобився відзначити народного менестреля цією високою нагородою.

Натомість пану Кучмі Леоніду Даниловичу росіяни пожаловали орден

 "За заслуги перед Отечеством", але І ступеня.

Що ж пророків у своєму Отєчєстві немає, адже, певно, Кучма, бувший український президент,

більше прислужився руському отєчєству,

ніж Народний композитор, пісні котрого у кожного на вустах.

Геноцидно модифіковані

  • 31.07.11, 00:11

Геноцид проти українського народу, організований російськими більшовиками в 30-х роках ХХ століття, є не лише національною трагедією, а й нашою ганьбою. І ганьба ця не тільки в дебільній усмішці телеведучого ще в донедавна типових підводках до сюжетів на кшталт «А Віктор Ющенко сьогодні знову займався Голодомором», і навіть не в тому, що українці досі вперто заперечують власний геноцид. За дослідженням соціологічної групи «Рейтинг», у квітні 2011 року лише 58% наших співвітчизників погодилися з твердженням, що Голодомор був геноцидом українського народу. Мовляв, якщо не було в рішенні ЦК ВКП (б) написано «винищити українців», отже, не було геноциду. Наша ганьба почалася тоді, коли ми вимирали цілими сім’ями, родинами, селами, але не спромоглися на масовий опір окупантам.

ТРАГЕДІЯ І ГАНЬБА

Сьогодні хотілося б прочитати в радянських джерелах про «звірства петлюрівських недобитків» щодо представників радянської влади, про те, що в селі N на Полтавщині (Київщині, Черкащині, Харківщині…) розіп’яли між двома березами комуніста Л. чи комсомольця В., який здійснював «хлібозаготівлі», а в іншому «куркульські підголоски» закатували секретаря парторганізації – нагодували його землею, а голову колгоспу взяли на вила, а ще десь безвісти зник «буксир» К. Бо тільки «звірства» і «катування», сокири, коси й вила могли бути єдиною відповіддю українців на штучний мор, смерті немовлят, божевілля матерів. На жаль, сьогодні ми читаємо лише про жертви у кілька мільйонів і про позитивну динаміку експорту зерна з України в голодні 1930-ті…

Звісно, можна сказати, що перед тим селянські повстання в Україні вирували до 1930-х, що люди просто знесилилися, втомилися воювати і найбільш активні загинули… Що Голодомор був відповіддю на існування селянських повстанських республік, які наводили жах на радянську владу. Однак навіть у цих умовах можна було би сподіватися бодай на спробу спротиву.

Наша ганьба тривала й після Голодомору. За майже 80 років з часу масового винищення українці жодного разу реально не притягли до відповідальності його організаторів і виконавців. Не рахуючи хіба що одного невдалого теракту проти радянського консула у Львові. Тоді бойовик ОУН Микола Лемик розстріляв працівника консульства, помилково прийнявши його за консула. Пізніше він загине від руки гітлерівського окупанта, а відкритого ним рахунку помсти ніхто не продовжить.

Що казати про український рахунок, якщо наші виборці, родичі яких мерли під час Голодомору, сьогодні садять під купол Верховної Ради комуністів, що пишаються «славетною історією» своєї партії. Якщо парламент держави ухвалює рішення про вивішування поряд із державним прапором на офіційних установах червоної ганчірки, під якою здійснювалося масове людиновбивство в Україні, й реакцією є лише мляві заяви «опозиції», складені так, щоби «нікого не образити». Якщо глава держави й очільник законодавчого органу на кожному кроці заперечують характер Голодомору як геноциду, хоча це заборонено законом.  

БЕЗ СТРОКУ ДАВНОСТІ

Неприродність і неадекватність реакції українців на наймасштабнішу світову національну трагедію ХХ століття – Голодомор – не має аналогів у новітній історії. Безпрецедентну діяльність з помсти винуватцям Голокосту розгорнули єврейські націоналісти. Опис лише в загальних рисах єврейської світової кампанії щодо притягнення до відповідальності військових злочинців, винних у його організації, може бути предметом кількох дисертацій. Спектр цих дій дуже ши­рокий – від формування міжнародно-правової бази переслідування причетних до геноциду євреїв у роки війни до індивідуального терору і викрадень винуватців (приклад – відоме викрадення Ейхмана в Аргентині 1960 року).

Масова загибель вірменів унаслідок дій Турецької держави у 1915-му також не підпадає під ООНівське визначення геноциду. Немає жодного документа, який би містив пряму вказівку винищувати вірменів. Разом із тим це не заважає їм майже 100 останніх років мститися за геноцид. У 1919 році вірменська політсила «Дашнакцутюн» ухвалила рішення про здійснення актів помсти турецьким діячам із партії младотурків «Єдність і прогрес», винним у геноциді 1915-го, та діячам Азербайджанської Республіки, причетним до різанини в 1918-му. План було втілено у відомій терористичній операції дашнаків «Немезис». Було визначено 41 головного винуватця трагедії і виголошено низку смертних вироків.

Новий виток помсти за геноцид пов’язаний із діяльністю кількох діаспорних вірменських терористичних організацій у 70–80-х роках минулого століття. Зокрема, тільки на рахунку Вірменської секретної армії понад 80 терактів, майже півсотні загиблих і три сотні поранених. 7 серпня 1982-го вона вчинила чи не найгучніший теракт у своїй історії – напад на аеропорт «Есенбога», де було вбито 9 осіб, більше ніж 70 поранено. Основний мотив – вимога до Туреччини визнати і засудити геноцид вірменів, незалежність деяких територій етнічної Вірменії, за вірменським формулюванням, «окупованих Туреччиною».

БАЛТІЙСЬКИЙ ШЛЯХ

Якщо терор – відповідь на геноцид, яку світова спільнота засуджує, то є й цілком прийнятний у сучасному світі шлях – використання закону. І цей інструмент часто не менш дієвий. Приміром, правові форми покарання винних у такому злочині досить добре апробовані нашими балтійськими сусідами. Кримінальний кодекс Латвійської Республіки містить ст. 71, що визначає відповідальність за геноцид у формі довічного ув’язнення або позбавлення волі від 3 до 20 років. І згадана норма діє, винні піддаються кримінальному переслідуванню. При цьому депортація 10 тис. латвійців у віддалені райони СРСР також визнається в цій країні геноцидом. Так, у 1995 році за участь у депортаціях був засуджений до довічного ув’язнення (пізніше помер у тюрмі) Альфонс Новікс, колишній нарком НКВС Латвії, що стало початком нових арештів і переслідування винних у геноциді латиського народу – на сьогодні понад десяток його учасників з-поміж колишніх радянських чекістів отримали судові вироки або не дожили до суду, перебуваючи під арештом.

Диспозиція ст. 61.1 Кримінального кодексу Естонії визначає «злочини проти людяності», поміж яких є геноцид, як умисні дії, метою котрих є повне або часткове знищення національної, етнічної, расової, релігійної, такої, що чинить опір окупаційному режиму, або іншої соціальної групи, вбивство члена цієї групи чи заподіяння йому тяжкого або особливо тяжкого тілесного ушкодження чи психічного розладу, його катування, насильницьке відбирання дітей, збройний напад, депортація, висилка корінного населення у разі окупації чи анексії, позбавлення або обмеження економічних, політичних і соціальних прав. Такий злочин карається довічним ув’язненням або позбавленням волі на строк від 8 до 15 років. Як наслідок – у 2003-му за цією статтею в Естонії засудили кількох колишніх працівників радянських спецслужб за участь у депортації мешканців острова Сааремаа 1949-го (операція «Прибой»). Пізніше за геноцид у формі депортацій на острові Хійумаа був переслідуваний навіть Герой Радянського Союзу Арнольд Мері.

У Литві також активно судять тих, хто брав участь в таких акціях. Зокрема, у 2008-му було винесено вирок бійцям підрозділу МДБ за участь у «геноциді стосовно учасників антирадянського опору, тобто фізичній ліквідації литовських партизанів». Замість спокійного життя на пенсії вісім років тюрми.

В Україні теж є всі підстави притягувати до кримінальної відповідальності за вчинення Голодомору. Відповідно до ст. 442 КК, такий злочин карається позбавленням волі від 10 до 15 років або довічним ув’язненням, а публічні заклики до геноциду – арештом на строк до 6 місяців або позбавленням волі до 5 років. Водночас, відповідно до ст. 1 Закону «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», «Голодомор 1932–1933 років є геноцидом українського народу». Щоправда, досі в нашій державі немає практики застосування цієї норми (за винятком хіба що порушення наливайченківською СБУ кримінальної справи за фактом геноциду в 1932–1933-му, яка після приходу до влади «професорської команди» спочила в бозі). Скептиків, які скажуть, що до відповідальності притягувати нікого, бо ті організатори і виконавці Голодомору, які сьогодні живі, – літні люди, відсилаємо до балтійської практики або до процесу Івана Дем’янюка. У цих прецедентах обвинувачені також, м’яко кажучи, не юнаки…

УВ’ЯЗНЕНІ «ГІПОТЕЗИ»

Новим етапом «історичного переслідування» за національні трагедії є боротьба із запереченням фактів різних форм геноциду. Ухвалення відповідних законів призвело до жорсткого пресингу всіх тих, хто міг би собі дозволити навіть словом не визнати геноцид.

В 11 країнах світу передбачена кримінальна відповідальність за заперечення Голокосту. Це Франція, Швейцарія, Бельгія, Польща, Словаччина тощо. Зокрема, в Австрії, Румунії, Чехії – від 6 до 10 років, у Німеччині та Ізраїлі – до 5 років позбавлення волі. Як приклад – у лютому 2007-го суд Майнхайма (Німеччина) засудив 67-річного Ернста Цюнделя. Підставою для притягнення до відповідальності стало написання останнім наукової роботи «Чи насправді померли шість мільйонів євреїв?».

Передбачений судовий пресинг у цивільному законодавстві й за заперечення геноциду інших народів. Приміром, у 1995 році суд Франції оштрафував історика Бернарда Льюїса за заперечення геноциду вірменів на один франк і зобов’язав його здійснити платну публікацію цього вироку в газеті Le Mond.

Окружний суд міста Вінтертур кантону Цюрих у Швейцарії 21 жовтня 2007-го визнав вин­ними у расовій дискримінації трьох турків за визначення геноциду вірменів як «міжнародної брехні». На представника Робітничої партії Туреччини Алі Мерджана було накладено штраф у розмірі 4,5 тис. швейцарських франків ($3,9 тис.), на двох інших організаторів мітингу, на якому пролунала ця заява, – у 3,6 тис. швейцарських франків. 2010 року туркеню, громадянку Франції Сірму Оран, доньку публіциста Баскіна Орана, суд Ліона оштрафував на €1,5 тис. за заперечення геноциду вірменів, що коштувало їй кар’єри – вона не змогла стати депутатом муніципалітету.

У квітні 2005 року Нижня палата парламенту Бельгії (а 24 квітня – сенат) ухвалила закон про кримінальну відповідальність за заперечення геноциду вірменів (ув’язнення від восьми днів до року і штраф у розмірі від €26 до €5 тис.).

12 жовтня 2006-го Національна асамблея, Нижня палата французького парламенту, схвалила законопроект, відповідно до якого заперечення геноциду вірменського народу в Османській імперії у 1915–1917 роках визнається злочином. До речі, запропонували цей документ представники Соціалістичної та Комуністичної партій (на замітку нашим «лівим»). За це передбачено кримінальну відповідальність у формі позбавлення волі на один рік і штраф до €45 тис.

Для порівняння: кілька років тому у Верховній Раді було зареєстровано законопроект про внесення змін до законодавства щодо запровадження кримінальної відповідальності за заперечення факту Голодомору. Зайве нагадувати, що досі парламент не спромігся цей документ розглянути.

Андрій Дуда http://klich.at.ua/publ/1-1-0-808

Якою буде доля Кримської автономії?

  • 30.07.11, 22:04

Після громадянської війни 1917 – 1922 років на теренах колишньої Російської імперії диктаторському більшовицькому режиму довелося розв’язувати проблеми територіальної цілісності як самої Росії, так і національних окраїн, що отримали статус союзних республік. Як відомо, були дві позиції щодо цього: ленінська (СРСР як сукупність союзних республік, що перебувають у федеральному зв’язку між собою і центром) і сталінська (всі національні території входять до складу радянської Росії як її автономні частини). Зрештою перемогла ленінська позиція, але й сталінська не була відкинута геть, бо, крім союзних республік, було утворено ще багато автономій (республік, областей і округів).

Таким чином з’явилася багаторівнева схема: союзний центр – союзні республіки – автономні республіки – автономні області – автономні округи, що співіснували зі «звичайними» (що не мали автономного статусу) адміністративними одиницями – областями і районами.

На відміну від союзних республік, автономії не мали права на вільний вихід зі складу Союзу РСР і на безпосереднє спілкування з союзним центром, обминаючи центр відповідної союзної республіки. Автономії утворювалися за національно-територіальною ознакою, проте були й винятки з цього правила. Деякі автономії утворили за релігійною ознакою, наприклад, Аджарію у складі Грузії – тільки тому, що в Аджарії живуть грузини-мусульмани, Нахічеванську автономію у складі Азербайджану створили тому, що вона відокремлена вірменською територією від території решти Азербайджану, хоча Нахічевань – це така ж сама етнічно азербайджанська земля, як Гянджа чи Баку.

Кримську автономну радянську соціалістичну республіку на початку 20-х років ХХ століття утворили в складі РРФСР із не дуже визначеним національним характером. Річ у тім, що єдиний етнос Криму, що міг претендувати на автономію – кримські татари – становив на той час  не більше 30% населення півострова. Тому ця автономія з одного боку вважалися спільною для всіх її жителів, а з іншого – кримські татари в усіх установах автономії мали кадрову квоту 30%. Офіційно КАРСР не називалась татарською. Але зліквідовано її було саме після 1944 року, після тотальної депортації кримськотатарського народу, хоча жертвами національної депортації були  також місцеві німці, греки, болгари і вірмени.

Джерела пострадянського відновлення кримської автономії

Наприкінці 80-х років ХХ століття почалося те, що Володимир Путін називає «найбільшою геополітичною катастрофою». Йдеться про розпад СРСР унаслідок глибокої соціально-економічної, політичної та інституційної кризи. Радянська модель позірної федерації за деспотичної влади центру працювала лише за умови існування всевладдя комуністичної партії. Вона розпадалася за виникнення найменших ознак демократії і прав людини. Почалися відцентрові процеси в союзних республіках, що в Кримській області тодішньої УРСР у середовищі місцевої партійно-радянсько-господарської номенклатури викликали страх і паніку. Вони дуже боялися втрати своїх привілеїв і можливостей. По-перше, вони були непевні, що нова влада України збереже їхні владні позиції в Криму, по-друге, вони жахалися повернення до Криму з місць депортації кримських татар, які, природно, також почнуть претендувати на владу і власність.

Ці страхи і прагнення наклалися на намагання союзного центру в особі Михайла Горбачова врятувати імперію. Як відомо, на той час, готуючи підписання республіками нового союзного договору, Горбачов почав грати на суперечках між союзними і автономними республіками, спробувавши навіть надати останнім права перших. Кримська номенклатура охоче пристала на цю гру, убезпечуючи себе від «українських націоналістів» і кримських татар. Наслідком цієї гри і стала ерзац-держава місцевої номенклатури, що називається Автономна Республіка Крим.

Жодних проблем абсолютної більшості пересічних кримчан ця псевдодержава не розв’язувала. Зате номенклатура підвищила свій статус: провінційний завідувач управління освіти став міністром, а депутат обласної ради – депутатом Верховної Ради Криму. Чудово розуміючи, що кримчани нічого від автономії не отримали, місцева верхівка веде активні пропагандистські кампанії, щоб навіяти населенню, що якби не автономія, то «бандерівці» вже давно змусили б усіх кримчан розмовляти виключно українською і співати повстанських пісень УПА.

Кримська автономія забезпечила Україні дуже неприємне вогнище сепаратизму, політичного екстремізму, етнічного і конфесійного протистояння, не кажучи вже про плацдарм для специфічної діяльності Російської Федерації всередині України. Кримський радикальний політик Анатолій Лось, соратник нещодавно депортованого до Росії першого і останнього президента Криму Юрія Мешкова, сказав про наміри московських творців кримської автономії просто: «Крим – це та мотузка, смикаючи за яку ми повернемо непокірливу кобилу Україну до російської стайні».

До речі, весь кримський сепаратизм тримається на всебічній допомозі з боку Москви, на її щедрих фінансових потоках. Досить було піти у відставку меру Москви Лужкову, що особисто опікувався Кримом, як сепаратизм на півострові дещо вщух.

Сучасна ситуація і перспективи

Після перемоги на президентських виборах 2010 року В.Ф.Януковича Партія регіонів установила жорсткий контроль над Кримом. Зокрема, два її «прокуратори» посіли ключові пости на півострові: пан Джарти очолив Раду Міністрів Криму, а пан Яцуба – міську державну адміністрацію Севастополя. Місцеві СБУ, МВС, прокуратуру також було посилено міцними донецьким кадрами. Члена Партії регіонів голову МДА Севастополя Валерія Саратова було знято з посади, напевно, також через відсутність шляхетного донецького походження. Загалом, такого суворого контролю над Кримом із боку Києва не було за всі 20 років незалежності України. До речі, найслабшим контроль був за правління Віктора Ющенка, про що кримська номенклатура вже згадує з ностальгічним сумом, бо тоді могла робити геть усе (в тому числі безперешкодно боротися проти центральної влади).

«Взявши» Крим адміністративно і політично, регіонали побачили весь той комплекс проблем і загроз, із яким треба щось робити в ім’я зміцнення власної влади. Судячи зі всього, вони відчули, що ця автономія їм заважає, не Крим, звісно, а автономний статус цієї території. І почалося обережне зондування ґрунту. Зокрема, колишній спікер Верховної Ради Криму, а нині народний депутат від Партії регіонів Василь Кисєльов публічно заявив, що «скасування кримської автономії не призведе до масових протестів місцевого населення». Справді, повернення АР Крим у статус Кримської області України могло б суттєво допомогти регіоналам у розв’язанні низки проблем.

Наприклад, у політичному поліпшенні власного іміджу як державницької сили, бо після Харківських угод 2010 року щонайменше половина громадян України вважає їх національними зрадниками і капітулянтами. Здобувши репутацію державників, регіонали різко підвищили б свої шанси зберегти владу до 2015 року і забезпечити другий президентський термін В.Ф.Януковичу. Це був би також сигнал Москві, що останнім часом розчарувала ПР, пропонуючи регіоналам роль виключно холуїв, з якими не розмовляють, а лише віддають накази. Кримська акція дала б зрозуміти Кремлю, що регіонали – це серйозні люди, що здатні жорстко керувати на своїй території, а також, що абхазького і південно-осетинського сценарію в Україні не буде.

Справді, жодна влада в Україні ще не наважувалась на радикальне розв'язання кримської проблеми, бо на таке може наважитися тільки партія, що має репутацію дуже проросійської. Партія регіонів таку репутацію поки що зберігає. Але скасування кримської автономії не може бути для іміджу ПР адекватною компенсацією за можливе втягнення України до союзної держави Росії і Білорусі, до Митного союзу чи за здачу ГТС України «Газпрому».

30.07.2011