Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

At

At

Отакої.


Цього разу «Репортер» номінує зірку «Голосу країни» та призерку міжнародного конкурсу «Нова хвиля-2012» Марічку Яремчук, яка днями отримала з рук прем’єра Миколи Азарова урядову подяку за просування української музики. У відповідь вона повідомила про своє бажання. «Для мене було б честю, і я б хотіла підтримувати Партію регіонів на виборах і в цілому, морально, і як співачка», — сказала Яремчук.

«Для мене це сюрприз і несподіванка, — відповів прем’єр-міністр. — Мені приємно, що така пропозиція надійшла… Ми розглянемо вашу пропозицію, і з вами зв’яжуться».

Як повідомила пізніше в інтерв’ю Яремчук, Рінат Ахметов, який підтримував співачку на «Новій хвилі», на її рішення не вплинув. Каже, що вона — людина аполітична, а її рішення підтримати регіоналів не означає, що вона «влазить у політичні дебати».

«Це просто моя моральна підтримка, — каже співачка, — як молодої виконавиці із Західної України. Певно, вже час об’єднуватися і немає значення — Схід чи Захід. Треба бути на одній хвилі всьому українському народові та владі в тому числі».

[ Читати далі ]

Класичне: чому бідні? - бо керують проффесори-дурні

Нещодавно дізнався про цілком реальні розробки у тому числі в Україні синтезу енергії за принципово новою методологією, але на заваді цьому є з одного боку дурість і неосвіченість наших урядовців КМУ на чолі з Азаровим і їх паханом проФФесором Януковичем, а з іншого боку все блокується магнатами газо-нафтових монополій, якім дешева енергія смерті подібна. Тому Азаров з Януковичем принижуються перед Путіним, щоб знизити ціну на газ, замість вкласти кілька мільярдів у новітні технології і стати незалежними і самодостатніми. Величезні мільярди вгатили в платформи на чорноморському шельфі, але ні копійки не вклали у такі перспективні проекти, як ось цей та далі по наведеним посиланням.

Проект «Лавина»

У результаті багаторічних досліджень неформальний колектив київських фізиків розробив проект під умовною назвою «Лавина», успішне виконання якого може зробити Україну незалежною від імпорту будь-яких енергоносіїв.
Йдеться про створення, виробництво та промислове використання альтернативного екологічно чистого дешевого ядерного палива, принцип спалювання якого базується не на поділі урану чи плутонію на високорадіоактивні осколки, а на злитті легких атомних ядер у стабільні хімічні елементи з виділенням лише теплової енергії. Всі компоненти цього палива в Україні є.
Кілограм майбутнього палива здатний замінити приблизно 1 тис. т мазуту.
Розрахункова собівартість електроенергії у 8 разів нижча за існуючу.
Проект не потребує великих фінансових витрат і може бути реалізований у короткі терміни.
Дешевизна проекту визначається тим, що вся необхідна апаратура вже є. Кошти передбачається витрачати лише на придбання видаткових матеріалів і зарплату виконавцям. Це 30 чоловік у шести інститутах Національної академії наук.
Швидкість виконання проекту визначається тим, що немає потреби проводити пошукові роботи, оскільки методична частина завдання опрацьована досить повно.
Перший етап — створення технології промислового виготовлення паливних елементів і оптимізація технології спалювання. Орієнтовний термін виконання — 8—10 місяців, вартість — не більше 100 тис. у.о.
Другий етап — виготовлення дослідного зразка теплового генератора потужністю не менше 1 кВт. Термін виконання — 15—18 місяців. Вартість — 300—500 тис. у.о.
Порівняємо це з витратами на піввікову мрію. Або, для прикладу, пригадаємо, що в зимовий час опалювати Україну коштує $ 2 млн./доба.
До чого ця бухгалтерія? Та до того, що все, що можна було зробити на старих запасах і голому ентузіазмі в умовах непробивного наукового скептицизму, уже зроблено. Тепер потрібно змінювати ставлення до проблеми.

Замість епілогу

5 липня 2001 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про альтернативні джерела енергії» (із поправками у другому читанні). Документ визначає правові, соціальні, економічні, екологічні та організаційні принципи використання альтернативних джерел енергії і спрямований на створення необхідних умов для розширення їх використання в ПЕК України. Одна з поправок, які пропонувалися, рекомендувала визнати необхідність досліджень з ХС, тобто, по суті, офіційно їх узаконити. Поправку наші законодавці відхилили! Очевидно, через брак інформації про стан досліджень у світі.
На дозвіллі проектанти спробували підрахувати, скільки разів вони читали у пресі, що Україні дуже потрібні нові наукоємні прогресивні технології. І десь після п’ятої сотні збилися з рахунку...
P. S. Кількість наукових установ, які відкрито працюють за тематикою ХС: США — 31, Японія — 17, Італія — 8, Франція — 4, Китай — 4, Індія — 3, Росія — 3, Німеччина — 2, Швейцарія — 1, Англія — 1, Корея — 1, Тайвань — 1, Іспанія — 1, Греція — 1, Румунія — 1, Білорусія — 1.
За експертними оцінками, кількість лабораторій, які не афішують своєї діяльності, уп’ятеро-вшестеро більша.
http://dt.ua/SOCIETY/chi_zigrie_ukrayinu_teplo_holodnogo_sintezu-26734.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%B7
Ще в пошуковій багато є на тему ХС на імена: Андреа Россі і Серджіо Фокарді


89%, 25 голосів

0%, 0 голосів

11%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Батьку мій...

Це не важливо, як те відбувається,
якщо твій Батько вже належить не Тобі:
а чи він до нестями напивається,
а чи його убили на війні..

 Якщо з тобою так хоч інколи трапляється:
– Від мене, прошу, батьку, відійди!...
Тоді навіки щось між нами обривається,
і Він відходить вже в обійми до біди..

Дитино моя! В чий ти рід вливаєшся?..
Моє натхнення, моя плоть і моя кров!
Коли осліплена у щирості кохаєшся,
прийнявши в серце пристрасть мов Любов..

.................................................................

29 серпня, 2012, Сад

Немає підстав для песимізму: українська європейська більшість є

  • 29.08.12, 10:03
Самійло Ворс, Український тиждень (http://tyzhden.ua/)

Суспільство більше налаштоване на український європейський цивілізаційний проект, ніж це усвідомлюють політичні еліти.

Розгубленість та апатія, які панують серед знач­­ної частини українсь­­кого суспільства останнім часом, є наслідком історичних травм і в деяких випадках їхньою ж причиною. На нинішньому етапі панічні настрої пов’язані, по черзі, з успішною узурпацією влади антиукраїнськими силами, програною битвою (чи імітацією такої) дов­­кола закону про мови, на­­решті, з нав’яз­­ливим передчуттям поразки в битві за наступну Верховну Раду. Проте невротичні комплекси не єдине пояснення пасивності. Хіба не здається, що дехто з опозиціонерів цілком комфортно почувається саме в ролі лузера? Позиціонуватися як останній бастіон чи барикада, закликати, викривати, бути в авангарді ар’єр­­гарду і при цьому ні за що не відповідати! Що може бути комфортніше з погляду самоствердження?

Back in… куди?

Однак такій зручній позиції суперечить об’єктивний погляд на загальну розстановку сил у сучасній Україні. Передусім тому, що табір, перед яким готуються скласти зброю патріоти (це слово навмисно використовується тут без лапок і без жодної іронії), не такий сильний. Його головний ресурс – це саме розгубленість опонентів: що більша депресія одних, то міцніші позиції інших. Кролячий гіпноз демонізує удава, підносить його нахабство й заважає роздивитися його неміч, не кажучи вже про комічність.

У попередніх числах Тиждень уже розглядав стратегічні цілі олігархічної влади. Тексти, у яких вербалізовано програмні настанови, зокрема промови партійних лідерів під час передвиборчого з’їзду ПР, вражають порожнечею. Космічний вакуум пишних декларацій, популістських обіцянок та інвектив у бік попередників змушує згадати відповідні документи часів пізнього СРСР. «Подолання руїни – стабільність – добробут».

Звісно, ніх­­то ж не напише прямо, що їхня мета – повернення до Радянського Союзу! Тільки не до реального СРСР із його хай недолугими, але дієвими запобіжниками, а такого, який успішно реалізовано в сусідній РФ. Адже етап комуністичних фанаберій був лише епізодом в історії Росії – якихось 70 років із 300, при цьому він відрізнявся від основного магістрального шляху радше стилістично, аніж суттєво. Глибинний зміст імперії весь час залишався незмінним: всередині – кріпацтво, мілітаризм, асиміляція «інородців» та ідеологічна монополія; назовні – агресія та експансія «Русского міра». Недарма ж один із провідних ідеологів сучасної РФ публічно поставив знак рівності між «двома найбільшими російськими політичними проектами: Третім Римом і Третім Інтернаціоналом».

Відповідно різ­­ні вияви то­­го, що ми легковажно лаємо сов­­ком, є фактично формою існування російської цивілізаційної моделі. Ідентифікуючи їх як радянські релікти, таким чином виписуємо їм індульгенцію, бо нібито визнаємо їхню застарілість, неактуальність і безпечність. Насправді ж совок нікуди не подівся не через свою живучість, а через те, що він не є тим, чим здається. Досить назвати кішку кішкою, СРСР – Росією, а совєцьку ментальність – російською, як усе стає на свої місця. Основною загрозою існуванню України й українців залишається Росія внаслідок несумісності культурних парадигм, які накидають відповідні форми політичних, економічних та побутових відносин.

Країна мертвих

Це не означає, що всі українці усвідомлюють свою ворожість до імперської моделі, навпаки, дехто почувався й почувається в ній цілком комфортно, деякі абсолютно успішно реалізуються й роблять помітний внесок у її життєздатність, але в такий спосіб вони відмовляються від своєї ідентичності, перестають бути власне українцями й перетворюються на росіян, точніше, малоросів.

Сказати, що всі ті, хто голосує за ПР, є автоматично росіянами, було би перебільшенням або спекуляцією. Не всі вони здатні на внутрішню роботу з чесного й відвертого самоусвідомлення. Швидше за все, йдеться про ностальгію за тим, що нібито колись було: за порядком і зрозумілістю світо­­устрою. Люди, які розгубилися в сучасному безладі, схильні шукати порятунок в уявному та умовному минулому. У міфології різних народів є місце, куди вирушають душі після смерті.

У стародавніх греків це була Гераклітова «ріка мертвих»: там нічого не відбувається, нічого не змінюється, там час зупинився. Ось у такий мертвий час мріє повернутися частина населення України. Зовсім не обов’язково бути представником старшого покоління, щоби відчувати ностальгію за міжчассям, для цього достатньо лише не знайти собі місце в актуальній реальності, а в умовах, що склалися, це радше правило, ніж виняток. Не примарні, а цілком реальні анклави країни мертвих існують як у сучасній Росії (це, власне, вся вона, крім кількох великих міст), так і в її колишніх провінціях. Наприклад, Білорусь є прикладом існування поза часом. У нас такою територією є Донбас, така собі мікроРосія з глибоко законсервованими спогадами, рефлексіями й відносинами. Від уявної до справжньої Росії з усіма її принадами – один крок. У цій міфологічній реальності політичні кордони умовні й тимчасові.

Інша річ, що сама імперія переживає не найкращі свої часи. Цивілізаційний проект «Росія», який склався 300 років тому, себе вичерпав. Російська держава, найімовірніше, не загине й не розпадеться, доки не будуть остаточно висмоктані енергоресурси, що підтримують її життєздатність, проте забезпечити своїм мешканцям сенс існування й напрям розвитку вона вже не в змозі. Відповідно дрейф у її бік позбавлений будь-якого сенсу. Це неможливо розтлумачити нинішнім керманичам України: і не зрозуміють, і не повірять. Це також важко пояснити частині громадян: вони, як було сказано, перебувають в умовному часі-просторі. Але це можливо й необхідно донести до тих українців, які орієнтовані на майбутнє, незалежно від їхньої нинішньої мовно-культур­­ної орієнтації.

Майбутнє є!

Нещодавні баталії навколо мовного закону виявили цілком нову не лише лінгвістичну, а й соціально-полі­тич­ну реальність: розподіл відбувся не між російськомовними та ук­­раїномовними україн­цями, а між тими громадянами, які визнають Україну як окремий, альтернативний цивілізаційний проект та асоціюють себе з ним, і тими, хто спрямований у минуле. Феномен тимчасово російськомовних у побуті патріотів заслуговує на фіксацію й уважне вивчення. Мова, яка за інерцією в них усе ще залишається російською, не виступає у їхньому випадку куль­­турно-цивілізаційним ідентифікатором, а виклики часу ставлять їх у ситуацію вибору: остаточно визнати свою неросійськість або залишитися в мертвому минулому. Що ж до етнічної належності, то вона не має тут жодного значення (сучасна соціологія взагалі визначає її за фактом особистого вибору того чи іншого опитуваного). Українцем може бути людина з російським, польським, румунським, єврейським чи татарським прізвищем (за аналогією з україн­­ця­­ми-малоросами, ментальними росіянами) – тут не важить нічого, крім самовідчуття.

Можливість використання кризи як стимулу для подальшого розвитку не новина, це підтверджують приклади всіх успішних держав.

В Україні для цього є всі передумови. Переважно йдеться про потенційну готовність населення до прийняття українського (й відповідно відкидання російського) сценарію майбутнього. Її підтверджують соціологічні виміри різних дослідницьких груп, які піддаються перехресній перевірці й добре корелюють між собою: більшість українців стабільно визначають себе передусім як громадян власної держави, вони поділяють, принаймні теоретично, європейські цінності й воліють рухатися в європейському напрямку. Серед останніх – результати досліджень соціологічної групи «Рейтинг», які проводилися в липні – серпні 2012 року і засвідчили, що в Україні й далі зростає кількість людей, які вважають себе патріотами. Їхня частка в серпні 2012-го сягнула 82%. Абсолютна більшість (61% проти 57% у 2010-му) респондентів на запитання «Хто я такий?» відповіли: «Громадянин України» і лише 19% назвали своє етнічне походження. Найнижчою част­­ка таких є на Півдні (42%, насамперед за рахунок Криму) та Донбасі (53%), натомість у решті Східного регіону (Запорізька, Харківська та Дніпропетровська області) відповідний показник (59%) майже відповідає загальноукраїнському.

Показово, що 61% опитаних підтримали б проголошення незалежності України, якби перед ними постав такий вибір сьогодні, й тільки 26% – ні. Важливо, що прихильники незалежності становлять біль­шість (на Південному Схо­ді відносну) в кожному макрорегіоні України і їхня кількість значно вища поміж респондентів молодого покоління (68%). Це свідчить про те, що в процесі зміни поколінь рівень її підтримки і далі зростатиме. 54% опитаних україн­ців схвалюють європейський вибір, причому знову ж таки серед молоді таких значно більше. Тобто українська проєвропейська більшість стала реальністю, і її частка з об’єк­тивних причин зростатиме. Це мають зрозуміти і керуватися у своїх діях лідери опозиційних політичних сил, щоб не проґавити сприятливого моменту і не зануритися у невиправдану пасивність в обстоюванні українських інтересів, зміцненні національної ідентичності й прориві в напрямку модернізації та європейської інтеграції країни. Їм фактично потрібно уже навіть не вести, а наздоганяти суспільство, яке не вперше обігнало еліти й очікує від них чіткої артикуляції орієнтирів.

!!!!!!

  • 25.08.12, 21:59

Порада Гоголя...

  • 24.08.12, 22:24
В листі Миколи Гоголя до свого земляка -  історика, філолога й етнографа Михайла Максимовича, є така порада: "Бросьте в самом деле "кацапию", да поезжайте в Гетьманщину. Я сам думаю то же сделать и на следующий год махнуть отсюда. Дурни мы, право, как рассудить хорошенько! Для чего и кому мы жертвуем всем".

і ще одне мда

  • 24.08.12, 20:42
у мене культурний шок. цього року навіть ілюзії свята ніхто не спромігся створити. жодного заходу на офіційному рівні. чи то мій райцентр відірвався від цивілізації, чи то циффілізація відірвалась від здорового глузду. сумно...
зі святом?

Вітаю усіх з Днем Незалежності!!!

Слава Україні!



Героям слава!!!

At

At

Всім вітання!

 

podarokpodarokpodarok

Вітаю всіх українців з Днем Незалежності України!
Бажаю здоров'я та сили, добра і радості, любові та кохання, достатку і мудрості!

 podarokpodarokpodarok