Сидиш в Канаді – любиш Україну?
Та вчиш мене, хто більший патріот?
А ти сюди приїдь хоч на годину
І подивись на бідну сиротину
Та на украй зневірений народ.

Поглянь на тих, хто зрання до смеркання
Задарма в полі й шахтах спину гнуть,
На вчителя, що від недоїдання
Не має вчить ніякого бажання,
І на всіх тих, що роблять та не ймуть.

Поговори з умільцем-комерсантом,
Що під податків пресом аж хрипить,
На "волю” глянь, обіцяну "гарантом”,
На "демократію”, що чорним бантом
На шиї в кожного, стискаючи висить.

У вічі глянь голодного дитяти,
Поглянь на старість, кинуту всіма,
А потім запитай у депутата:
Хто винен в тім, що рідна наша хата
Уже нам не оселя, а тюрма?

На владу глянь, що дума лиш про себе,
Яку ніхто із нас не вибирав.
Для них нема Вітчизни, їм не треба;
Вони собі хапають зорі з неба
Ще й дивляться, щоб крихти я не взяв.

Ти патріот, земляк, ти українець?
Ти знаєш толк? Ну то мені скажи .
Приїдь і прикладись хоч на мізинець,
Покермануй, як розігнать звіринець,
Навести вдома лад допоможи.
Це дуже добре у "раю” сидіти
Та нас убогих піднімать на сміх,
А ти вернись і покажи як жити.
Та лиш вернулися під рідні віти
Краплинки з-поміж моря вас усіх.

Мешканці околиць підмосковного Домодєдово збираються утворити анклав у складі Євросоюзу — з червоно–чорним прапором із тризубом, європейською валютою і владою, незалежною від ворожого оточення, яке називають не інакше, ніж Ордою. Ця новина, яку розтиражували спершу міжнародні, а потім і деякі російські ЗМІ, викликала в українському інтернеті жваве обговорення — вистачає й звинувачень у «провокаціях», і слів підтримки. Про що йдеться насправді, «УМ» намагалася з’ясувати безпосередньо в ініціаторів створення Руської демократичної республіки під боком Москви.

Дорога розбрату

Вдатися до такого відчайдушного кроку мешканців району спонукали причини, близькі й зрозумілі навіть людям, украй далеким від політики. Уже кілька років «домодєдовці» змагаються за власну землю із загарбниками, які приватизували навколишні ліси, де місцеві мешканці більше не можуть збирати гриби, поля, відтепер не доступні для випасу худоби, а тепер іще й дорогу. Після того, як єдиний шлях виявився закритим для безплатного проїзду, терпець у людей урвався остаточно.

17 вересня 2012 відбулося народне віче, на якому було вирішено сформувати Республіканський комітет з метою створити Руську (не плутати з російською!) демократичну республіку. Поки що — у складі Російської Федерації. Проте в перспективі русичі сподіваються вийти зі складу РФ, яку називають не інакше як Ордою. На наступний рік заплановано місцевий референдум (без участі продажного російського центрвиборчкому), на якому ініціатори «автономізації» сподіваються отримати більшість голосів. Поповнювати республіканський бюджет «домодєдовці» планують передусім за рахунок здачі в оренду однойменного міжнародного аеропорту та туризму.

Про свої наміри мешканці майбутньої республіки офіційно повідомили президента Росії Володимира Путіна. У листі до глави держави мешканці міського округу Домодєдово зазначають, що федеральна влада проігнорувала результати місцевого референдуму, на якому 95% мешканців проголосували проти запрова­дження платного проїзду місцевою автотрасою. І це, на їхню думку, є підставою для проголошення автономії.

Коли навколо — Орда

Утім, як наголошує один з ініціаторів автономізації Євген Архипов, обмежувати проблему винятково причинами місцевого характеру, як це намагаються подати «путінські» засоби масової інформації — хибно. «Ми не збираємося більше просити вас перенести дорогу, віддати нам ліс... Ми й так його заберемо. І дорогу перенесемо. Не потрібні нам ваші подачки: ми вам більше не віримо, — сміливо заявляє Євген у зверненні до влади. — Руські люди завжди традиційно жили цивілізовано, а ви нас заганяєте у свою Азіопію, Орду, щоб ми вам тільки платили данину, а ви за рахунок цієї нашої данини грабували країну, направляли на нас своїх легіонерів — поліцейських. Руські завжди були частиною європейської цивілізації, і ми не хочемо жити в Азіопії».

Політичну ідею звільнення від Орди, справу якої продовжує нинішня російська влада (та й Росія загалом), одним із перших проголосив уродженець Запоріжжя Олександр Шведов, засновник Руського антиординського руху. Згідно з Маніфестом РАОР, Російська Федерація в нинішньому її вигляді — спадкоємиця Золотої Орди та її системи, за якої влада — все, а людина — ніщо. А отже, російська влада — антируська й окупаційна. Тому рух ставить за мету визволення Русі від ординського ярма. І створення Руської демократичної республіки — схоже, один із перших практичних кроків на цьому шляху.

Із тризубом Данила Галицького, під прапором Бандери

«Без активної участі ФСБ подібні речі в путінській Росії неможливі у принципі. Це чергова провокація, щоб прив’язати в свідомості пересічних росіян тризуб до сепаратизму, дискредитувати символи УПА, бандерівський прапор, Україну...» — коментують недовірливі інтернет–користувачі новину про створення в Росії автономії під чорно–червоним стягом.

«Зрозумiло, що тризуб невiдривно зв’язаний iз «сепаратизмом» Русi вiд Московiї. А бачити усюди ФСБ — то параноя», — відповідає на це Олександр Шведов.

Євген Архипов закиди в провокації теж обурено відкидає. «Та що ви, яка провокація — у жодному разі! — запевнив пан Євген «Україну молоду». — Тризуб — це знак, під яким Данило Галицький виходив проти Орди. І ми вважаємо, що Росія несправедливо приватизувала спадок і саму назву Київської Русі, хоча до її культурної традиції насправді не має жодного стосунку. Перемишль — місце переселення руського народу, тому культурно–історичний початок ми беремо з Чорної Русі. Ще при Дмитрі Донському мешканці нинішнього Домодєдова зазнали перших утисків з боку Москви — за незгоду зі спрямованою проти самоврядування реформою (князь ліквідував посаду тисяцького. — Ред.) було страчено боярина Івана Вельямінова. І відтоді Москва почала всіх страчувати, голови рубати... Решта світу крокувала шляхом цивілізації, а Москва йшла дорогою азіоп­ства й ординства».

Чорний колір прапора, за словами Євгена, символізує руську землю, а червоний — «кров наших дідів, пролиту за цю землю». Степана Бандеру пан Архипов дуже поважає і вважає людиною, «яка боролася проти Орди». У самого ініціатора створення Руської демократичної республіки, який із гордістю носить вишиванку, — українське коріння: його предки походять із Полтави.

На запитання, чи не бояться він та його соратники утисків із боку російської влади, Євген Архипов відповідає «безшабашно»: «У мене є справа, і я буду за неї боротися. А вони зі своєю Ордою хай ідуть... далеко». При цьому визнає, що проблеми вже є: його самого, скажімо, більше місяця не випускали з Росії в Україну. «Утисків нам вистачає, ми просто намагаємося про це публічно менше говорити», — констатує чоловік.

Європа вже стурбована. І стежить...

Хтось вважає їх провокаторами, хтось — відчайдухами або й просто божевільними. Але русичі з анклаву, оточеного територією Орди, на скептичні посміювання не зважають — їм «своє робить», і налаштовані вони цілком серйозно. «Для початку ми плануємо створення суб’єкта Російської Федерації на кшталт Гонконгу — досить незалежного, із власним самоуправлінням. Інакше поки що не можна, бо ж ми тут в оточенні Орди — якщо вони по кордону танки свої розставлять, то що ми зробимо...» — досить тверезомисляче констатує Євген Архипов.

І скаржиться на те, як складно донести ідею створення республіки до всіх мешканців округу Домодєдово, від рішення яких на референдумі й залежить майбутнє цієї шаленої ідеї. «Проблема в тому, що дуже багато людей не користуються інтернетом. Ми намагаємося поширювати листівки, але їх моментально зривають. Проте ми, попри все, донесемо інформацію до кожного мешканця Перемишля. Ті, хто вже в курсі наших ідей, безумовно, повністю нас підтримують, — запевняє Євген. — Серед прихильників є навіть чиновники, тільки вони, зі зрозумілих причин, просять не називати їхніх прізвищ. Зрештою, якби люди нас не підтримували, ми б із такою ідеєю не вийшли».

Про наміри створити автономію з перспективою приєднання до ЄС Архипов із компанією вже повідомили лідерів європейських дер­жав. І навіть отримали від декого з них відповіді: у ЄС «виявили стурбованість» і запевнили, що пильно стежать за розвитком подій.

http://umoloda.kiev.ua/number/186/0/76785/

На уроке французского языка наша училка - француженка спрашивает: "А теперь, каждый должен сказать, с чем у вас ассоциируются страны, из которых приехали наши ученики. Скажите первое, о чём вы подумали".

Начали с англичанки: почти все говорят: королева, Биг Бен, олимпийские игры ... Потом сидела итальянка. Все хором стали называть: спагетти, пицца, Рим, Колизей ... Потом дошли до американки: статуя Свободы и т.п. Подошла и моя очередь. "Ну, что вы можете сказать об Украине? Какие ассоциации со страной?" - молчёк. И тут американка и говорит: "Пьянь! Пьяные мужики! Я слышала, что у них там все бухают... " Я была просто в шоке. И вся группа, 12 человек из разных стран и училка - тоже. После минутной паузы училка решила исправить ситуацию: "Ну, а что позитивного вы знаете про Украину?" - "Ничего", сказала американка, - только это. А что такого, я же правду сказала?". А меня это сильно задело. У них тоже ковбои бухают и социальных проблем хватает. Только я, лично, о том ей не сказала.

Видно, это такой американский менталитет: никаких моральных законов: все правду говорят. Просто это такая странная американская девушка была.

Иногда в моей жизни так получалось, что иностранцы при мне плохо отзывались о моей стране. Я, конечно, понимаю, что у нас в Украине есть много проблем, как и во всех других странах, ведь негатив - виднее: просто есть такие не воспитанные иностранцы, которые говорят только негатив. И по тому, спасибо всем за советы, как реагировать, и что говорить.

P.S. продолжение истории: дошла очередь говорить до девушки из Белоруссии. Про неё, про Беларуссию, вообще никто из иностранцев кроме меня ничего сказать не смог, ни позитивного ни негативного: если про Украину уже многие слышали (Чернобыль, бывшая хлебница России, футбол...) то про Белоруссию люди из других стран не знают ВООБЩЕ ничего... Лично я сказала, что у них там очень хороший текстиль и картошка. А про картошку девушка белорусска и сама не слышала, помню, она очень удивилась. А главное, что совершенно все белорусы, которые мне встретились в жизни, были очень хорошие, любезные и душевные люди. Полная противоположность американцам. Или мне на таких везло? Конечно, люди есть разные, но вот я, лично, точно заверяю, что белорусы гораздо лучше американцев во всех отношениях.

Відомий сатирик Михайло Жванецький ще в радянський час написав гарну інтермедію на тему ведення диспутів, коли головним є не слухати співрозмовника, а роздивлятись. І вести дискусію на ось таких тонах дослівно за Жванецьким «Що може розумного сказати чоловік, якщо він кривий? Ну якщо він кривий, то як його можна взагалі слухати?»
Справді, це найпростіший метод ведення дискусій, де логіку розуму підміняють агресією емоцій: – Тю, дурню! – Сам дурень! Ще й свиня! – Хто би ще рохкав...  Такою є класична бесіда людей різних політичних уподобань у нас по Україні, про що особливо наглядно видно з Інтернету. Вже скільки часу я намагаюся знайти бодай незначне коло людей, у яких особисті емоційні уподобання не перебивають тверезого розумового аналізу – і ніяк не можу знайти. Постійно натикаю на позицію дуалізму: або ти з нами за нашу правду – або ти дурень і гад. Іншого просто не дано. І я вже стомився опонувати людям, кажучи, та не лайтеся, а подивіться спокійно на дійсність і подумайте неупереджено про все  – нічого з того не виходить.
З широкого спектру подібних дискусій-сварок особисто мене що називається дістало оте проклинання дотепер електорату «проти всіх», до якого я і себе долучаю, хоча принципово не ходив голосувати у другому турі виборів Президента України у 2010. Принципово, про що докладно описав, тому не буду повторюватись, а подаю невеличку алегорію про ті вибори, щоб потім додати кілька зауважень з погляду більш сучасного.
Отже вибори назвемо весіллям, а Україну – нареченим, ну а претенденти будуть наречені. Отож зібралася у нареченого вся рідня різна і багацько, провели перший тур кастингу наречених, вибрали двох суджених і стали поміж них обирати, аж тут стає відомо, що одна дівчина горбата, але цнотлива, а друга хоч і гарніша, але гуляща як ну, вже аж два аборти зробила... І тут рідня нареченого поділилась на три табори: одні кричать, що вони проти всіх, бо нареченому треба обрати нормальну і порядну молодичку, другі кричать, що краще горбата, чим гуляща, ну а треті ревуть, як то можна за горбату – що то за жахіття, а не пара буде на весіллі. Б’ються- чубляться, розсварилася вся рідня, а за бенкет вже заплачено, кабанчика заколото, музикам завдаток дано – когось мусять вибрати. Тут і наречений натякнув, що воно якось з горбатою до ліжка не дуже кортить йти в шлюбну ніч...
І минуло по тому весіллі кілька років, а в рідні нареченого все ще й досі поміж собою чубляться: – А бачиш! Бачиш! Жіночка і за чоловіком все одно підгулює на стороні, а от наша вірна жона була б, ой вірна... Їх опоненти кажуть на те: – Звичайно, що вірна була б – хто ж бо до такої горбатої залицятись схоче? Та вона і в шлюбі свою цноту недоторканою зберегла б... А так хоч воно і не все так, як мало бути, але ж і чоловікові щось добре перепадає... Ну а третя частина родини мовчить, тужливо дивиться на нездалу подружню пару і на свою недолугу родину, що доводить і надалі свою правоту, хоча добре ясно, що вся родина гуртом велике паскудство вчинила.
Хтось може запитати, чому саме горбата? Можна і осучаснити, звичайно, бо наркоманка справді ближче до істини, але хіба це міняє змісту паскудства? Хіба не огидно всім від такого сватання? Від виборів без вибору? Від того, що не вихваляють принади, а виказують в кого більші вади! Бач інший претендент значно гірший від нашого... Убожество в абсолюті! І після цього ще хтось пробує осуджувати когось з людей, що обрали в Президенти України Віктора Януковича, а інші тому не перечили. Ви таки нарешті оберніться і на своє «добро» добре роздивіться! Змусили обирати з двох зол, от люди і обрали яке менше... Значить ваше зло більше – чому того не хочете визнати?
Навпаки постійно можна почути звідтам злорадне: – Насте! Маєте! А от би обрали тоді Юлю... І вся пісня, без жодних аргументів! Бо не можуть їх навести щодо того, а чому вони певні, що було б краще за Юлі, – не наводять. Жодного! Одна міфічна здогадка: от якби... Хоча всім відомо з практики, що за час свого прем’єрства з надширокими повноваженнями жодних успіхів економіка України не показала. Коли кажуть про світову кризу чи епідемію грипу тощо, то є проста і чітка відповідь: а справді видатну людину якраз по таких надскладних моментах і визнають. Чомусь за Меркель світова криза Німеччину не зачепила? Бо то жінка мудра і за державу дбає, а не за оновлення власного гардеробу...
Ще одна з важливих тем, коли йде звинувачення теперішньої влади в Україні як кримінальної і мафіозної. Зачекайте, а хіба туди до влади не перейшла провідна частина з команди БЮТ? Перейшла. І вона приймає активну співучасть у мародерській антинародній економічній політиці теперішньої влади в Україні. Список тих людей занадто довгий, щоб наводити... Та й питання в іншому: чи робили б вони щось інше, якби перемогла Тимошенко? Риторичне запитання.
Всі антиукраїнські та антинародні закони й інші акти у Верховній Раді України за минулий час включно й злочинний мовний  закон – ніколи б не стали дійсністю, якби не вирішальна участь в голосуванні депутатів-перекінчиків з БЮТ. Що це за кадрова політика була у пані Тимошенко, яка безпосередньо особисто затверджувала всі депутатські списки включно по областях?!  Хіба не з надр БЮТу вискочило оце новітнє проросійське угрупування Наталії Королевської? А наявність коло себе садиста-вбивці Лозинського навіщо було Юлії Тимошенко? Для самозахисту, чи щоб прибирати різних неугідних типу Євгена Щербаня? Знову риторичне запитання.
Можна продовжити спростування тези, що якби на виборах в президенти перемогла Юлія Тимошенко, то Україна б процвітала аж зацвітала, але чи потрібно? Для розумного сказано досить, а для опонентів, що люблять замість слухати – роздивляється і обдивлятися чим би це обгадити, то не боїмось – серед того живемо. Хоч і не хочеться, як і обирати не хочеться поміж двох зол. Як каже англійське прислів’я: «З двох зол не обирають жодного». Я з цим згоден, а ви? І це вже зовсім не риторичне запитання.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Відвідуючи сайти в Інтернеті, браузер передає на сайт інформацію про Ваші уподобання, а саме якою мовою Вам зручніше читати текст, і часто сервер генерує інформацію тією мовою, яку Ваш браузер запросив. Водночас багато україномовних учасників Інтернет спільноти мають невірні налаштування мовних параметрів, зокрема дуже часто стоїть російська мова. Через те збирається відповідна статистика користувачів Інтернету, з якої складається враження, що україномовних читачів не так багато, і начебто всі вони розуміють російською. Внаслідок цього, власники сайтів не поспішають перекладати вебсторінки нашою рідною українською мовою, яка з плином часу все більше витісняється і потребує захисту. Отже,  переходимо за посиланням,  уважненько читаємо,  і налаштовуємо все правильненко

http://ridna.com/mova.php

Є таке популярне гасло: «Бандера прийде  – порядок наведе!»  – яке можна часто почути на різних заходах у Львові, особливо національно-патріотичних мітингах чи маніфестаціях. Найбільше полюбляє скандувати це гасло молодь, що і не дивно, але дивно інше: чому власне саме Степан Бандера повинен приходити й наводити порядок в сучасній Українській Державі? Теж мені крайнього знайшли в якості прибиральниці...
Ні, я розуміюся на метафорах і на гіперболах, як розумію, що мова йде про ідейну спадщину Степана Бандери, а все ж чому так прямо і не сказати: «Ідеї Бандери вжиття проведем  – своїми руками порядок наведем!» Власне так і діяла когорта людей з УВО-ОУН-УПА: вони не чекали, що хтось там дасть їм свободу, державу і наведе порядок в ній. Ці люди за власною ініціативою бралися за роботу в різних сферах суспільного життя, чим і ствердили навічно в Україні свою Ідею і Чин.
Для чого заведена ця дещо абстрактна розмова? Власне заради конкретики, якими є майбутні політичні вибори в Україні до Верховної Ради: які б гасла не проголошували політики і яких би глобальних та радикальних обіцянок не робили, а все одно людям потрібно ясно усвідомити наперед, що саме вони будуть виконавцями або і навіть жертвами від діяльності новообраної ВРУ. Дива не станеться, бо в політиці його не буває! І економіці так само. Час це усвідомити чітко і однозначно.
Можна нагадати, як всі вірили, що ось Україна стане незалежною і ми тут же заживемо гарно і заможно! Не сталося такого дива, а стався Кучма. Або після славної Помаранчевої революції так само всі в Україні сподівались на диво: зараз Ющенко і Тимошенко зроблять наше життя чудовим-пречудовим. І тут нічого не вийшло гарного. Далі багато хто увірував у диво «владної руки господаря» Януковича, що враз наведе порядок і дисципліну в Україні, а затим і добробут. Що маємо насправді  – самі бачите: доброго мізерно мало.
І виникає просте запитання: коли ж ми в Україні нарешті перестанемо вірити у міфічне диво миттєвого збагачення і розпочнемо самі працювати, самі наводити лад у власній державі? На себе особисто працюємо хто на що гаразд, тоді як до державного... Тут явний негаразд.
Є гарне прислів’я: «Біда вимучить  – біда й виучить». Щось в Україні з тою виучкою ну ні в яку. Виникають і зникають в Україні різні політичні МММ, знову і знову якийсь черговий політичний Мавроді надурює людей  – і мало що йде в науку українському виборцю, який і далі вперто вірить в диво: ось проголосуємо, оберемо вождя-генія і завтра настане красота, а не життя. Хоча після виборів настає час протилежного обіцяному нового гасла типу: «Покращення вже сьогодні»  –  було учора»
Таким чином закликаю більшість активного електорату в Україні не тільки і не стільки перейматися результатами нових виборів до ВРУ, як грунтовно задуматись над тими власними діями в подальшому після виборів та над відповідними вимогами до законодавчої і виконавчої влад. Особливо це стосується вже досить значного прошарку української буржуазії і малого, і середнього, і великого бізнесу, тому що там є що планувати і є що втрачати, якщо в Україні розпочнеться чергова політична деструкція. Тому для вас, любі буржуа, особливо теза «чесних виборів» повинна стати першочерговою!
В політичній боротьбі багато хто з «претинднетів на папаху» готовий піти на все заради досягнення перемоги, але обмежує оте його «все» усвідомлення, що і суперники також можуть піти на все що завгодно. Тому і тільки тому всі учасники виборчого процесу всіма силами повинні намагатися діяти чесно самим і вимагати цього від інших, а не навпаки  в жодному разі! Чесна перемога у виборах дає право на владу, тоді як нечесна сфальшована перемога владу дає, а права на неї  – ні. Чесність виборів є одною з головних суспільних вимог!
І ще одне є важливим, про що я вже сказав вище: виборець повинен усвідомлювати подальшу мету свого вибору. Якщо основною темою вибору є гасла «знай наших» і «наб’ємо пику ворогам»  – то ясно, що після виборів суспільного позитиву в діяльності обраних депутатів буде нікчемно мало, що ми пересвідчились вже безліч разів. Але якщо вибір відбувається за думкою, що політика  – це мистецтво компромісів, вміння домовлятись щодо дотримання взаємних інтересів  – то результати виборів будуть однозначно значно позитивніші від виборів за принципом «стінка на стінку».
У Степана Бандери є гарний вислів: «Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав»  Сподіваюсь, що для українського суспільства настав час ідеї примирення і припинення соціальної конфронтації. Ідеї спільної злагоди в державі і мирної праці. Принаймні підтвердження тому є той факт, що принцип «біполярного політикуму» в Україні не знайшов підтримки і нам не доводиться вибирати «або  – або», де за часту жодне «або» не довподоби виборцю, але іншого нема. А потім жаліємось, чому ми маємо, те що маємо... На щастя, тепер є що вибирати в Україні, а це наша спільна заслуга.
З того всього висновок чіткий: вибори 28 жовтня 2012 року до Верховної Ради України мають бути чесними і їх результат має бути позитивним для соціального єднання в Україні, а не створити нове коло суспільної конфронтації. І все це залежить від нас з вами! Всіх нас в Україні сущих! І Бандера для цього не прийде!  Як би його не кликали і не припрошали  – все одно не прийде, тому що це справа для живих: наводити порядок у власній хаті. До того ж Степан Бандера давно вже з нами в Україні для кожного, хто цього щиро схоче!
   
Богдан Гордасевич

Окрім цього, за її словами, Львівщина є також першою у списку серед областей, які мають найбільше шкіл. В області, за словами Богдани Біляк, близько 1 тис. 400 шкільних закладів, з них майже тисяча – сільські.

«Львівщина займає друге місце за підсумками ЗНО, Львівщина – третя за підсумками в олімпіадах та міжнародних конкурсах», – сказала Біляк.

За її словами, з 11 українських переможців на міжнародних змаганнях, з них двоє – саме з львівського фізико-математичного ліцею.

Нагадаємо, День учителя – професійне свято працівників освіти України відзначається щорічно у першу неділю жовтня. Свято встановлено в Україні на підтримку ініціативи працівників освіти України згідно з Указом президента України «Про День працівників освіти» від 11 вересня 1994 року №513/94.

ZAXID.NET

Сегодня по радио *ЭРА* ПОЗДРАВЛЯЛИ КАНДИДАТОВ, КАК ПОБЕДИТЕЛЕЙ ВЫБОРОВ 28.10.2012. -ПИЛИПИШИНА, БОНДАРЕНКО,....ВОТ ЭТО МАРАЗМ ЛЮДИ ОПОМНИТЕСЬ НАС ЗОМБИРУЮТ. МЫ ВСЕ ЛЮДИ и под богом ходим, а до выборов целых 24 дня. ВОТ ВАМ И СВОБОДА СЛОВА!!!!

З другом виїхали за місто, щоб насолодитися чудовим сонячним днем))