Про голодомори в Україні з вини комуністів нині є багато документальних свідчень, які викликають нестерпний біль

Публікації про голодомори нашого народу, організовані московськими комуністами і їхніми поплічниками в Україні, почали з'являтися за кордоном невдовзі після більшовицького перевороту в Росії.

Перші повідомлення про голод 1921—1922 рр. подавав комітет Нансена. Демократичне об'єднання колишніх політично репресованих українців видало в Англії книжку “Найбільший злочин Кремля”, а в Канаді проф. В. Дубровський видав працю “Біла книга про чорні діла Кремля”. Про голод, його причини і винуватців пізніше писали канадський історик, українець за походженням, О. Субтельний (“Україна: історія”, американський дослідник радянської політичної системи Р. Конквест (“Жнива скорботи”). Відбувалися слухання на Комісії Конґресу США про голод в Україні 1932 —1933 рр.

Тільки в СРСР компартією було накладено табу навіть на розмови про голод, ця тема була під суворою забороною. За розмови про голод 1933 р. в Україні комуністи карали як за антирадянську пропаганду. Після розпаду СРСР — “імперії зла” — з'явились книги свідчень Голодомору О. Міщенка “Безкровна війна” (Київ, 1991), І. Кирія “Голодна весна”, “Український “Голокост”, 1933”, подавались окремі публікації в демократичній пресі, функціонують виставки на тему Голодомору. Останнім часом навіть згадують про Голодомор на державному рівні, відзначається День вшанування пам'яті жертв голодоморів, з ініціативи УРП створено Асоціацію Дослідників Голодоморів в Україні на чолі з Левком Лук'яненком.

Але мало хто з читачів знає, що одним з перших про це страхітливе лихо написав ще 1963 р. Юрій Семенко — наш земляк з Січеславщини, що нині мешкає в Мюнхені, у книзі “Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства” (Мюнхен, 1963), яка вийшла до 30-річчя Великого Голоду, а 1993 р. друге доповнене видання книги побачило світ у Дніпропетровську. Матеріалами-свідченнями цієї книги 18 разів послуговувався згадуваний нами вище Роберт Конквест у капітальній праці “Жнива скорботи”.

Можливо, хтось з читачів скаже чи подумає: “Скільки можна писати на цю тему”. А писати потрібно, щоб таке страшне лихо не повторилося, щоб люди, особливо молоді, також знали про цей глобальний злочин світового масштабу, його причини і винуватців. Недавно виступаючи в одній з телепередач, перший секретар ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради П. Симоненко цинічно заявив, що, мовляв, цифри жертв явно завищені, тоді й людей стільки не було. Для нього 7, 8, чи 10 млн. загиблих від штучного голоду, організованого його побратимами по партії, — неважливо, це невелика цифра.

У книзі подається понад 65 свідчень людей, уцілілих після голодомору. Не можна навіть уявити собі, як Ю. Семенко, перебуваючи з 1944 року за кордоном, виконав гігантську працю, щоб зібрати таку кількість моторошних свідчень людей, які пережили цю трагедію. Нам також моторошно наводити ці свідчення, що в книзі складають 220 сторінок дрібного шрифту, наведемо тільки їх окремі заголовки: “Голос вцілілих після голодомору”, “Початок нищення села — 1920 рік”, “Голодні на площах Харкова”, “Людоїдство з вини комуністів”, “Комуністи перетворювали церкви на в'язниці”, “Штабелі з трупів померлих засланців у Вологді”, “Як большевики ув'язнювали священиків”, “Доля одного роду” (про дев'ятьох членів родини автора, загиблих з вини комуністів). Наводимо повний текст розповіді автора про долю свого роду:

“Село Михайлівка (на Криворіжжі) — колись кріпацьке (власність ґен. Синельникова), а за большевиків — колгоспне — в рік мого народження, 1920-й, мало близько 300 господарств. Коли восени 1941 р., вже за німецької окупації, я приїхав у Михайлівку (після повернення 1937 р. в Україну з Архангельської області, куди запроторили нашу родину, мені було небезпечно відвідати тут родичів), то майже нікого не застав із рідних... Большевики вигублювали українські селянські родини, нищили і тепер іще винищують український народ. Доля деяких із них така.

Семен Мартинюк розповідає, що в кінці 1933 року йому довелося переїжджати через Старобільщину — північну частину Донбасу, цю, одну з найбагатших закутин української землі. Села стояли майже пусті; подвір'я й вулиці позаростали високими бур'янами, озимина лишилася на степу нежата.

— Пізніше мені знову довелося, — говорить він, - бути у цих місцях. В опустілі села навезли росіян, але багато з них повернулося назад. Одним з мотивів було те, що тут треба було важко працювати, і не лише чоловікам, а й жінкам, які у своїх лісах до цього не звикли.

Селянин Панас Обруч розповідає:

— Хутір Новий Ставок Трикратського району Миколаївської області мав у 1929 році 47 дворів. Протягом 1929-1 930 років усі 47 сімей розкуркулено, в тому числі двох селян — Йосипа Головка та Тимоша Ляшка — розстріляно, 3 сім'ї вивезено на далеку Північ, а всі решта — 42 сімейства — розбіглися в усі сторони, головно на Донбас.

У книзі наводяться слова катів нашого народу: секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева: “Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государсгву. Вплоть до семян...” і секретаря Дніпропетровського комітету КП(б)У М. Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну”. Ясніше не скажеш — комуністи воювали проти власного народу і виграли цю війну ціною багатомільйонних жертв селян.

У книзі Ю. Семенка про причини голоду 1922 року, що забрав також мільйони жертв нашого народу, можна прочитати таке. У степовій Україні 1921 року була велика засуха, що знищила посіви. Запас збіжжя з комор селян загарбала російська окупаційна армія. Наводяться слова американського професора Г. Фішера з його книги: “Московський уряд не тільки не подбав про те, щоб довести становище в Україні до відома Американського Допомогового Комітету, як це він зробив про інші області, значно дальші, але цей уряд намагався перешкодити американцям вступити в контакт з Україною”. Проф. Фішер стверджує, що поїзди з харчами посилалися тоді з Києва й Полтави на Московщину, замість того, щоб їх повезти до Одеси й Миколаєва, де лютував страшний голод. А лишки збіжжя з Поділля і Київщини перевозили через голодаючі області, вантажили на пароплави і продавали в Гамбурзі.

За аналогічним сценарієм московських комуністів організовувався голод в Україні 1933 року — ця найжахливіша в історії світової цивілізації трагедія, яка забрала життя близько десяти мільйонів людей — наших братів і сестер. Але писав сценарій вже не В. Ленін, продовжував його справи Й. Сталін — “батько всіх народів”, вождь комуністичної партії.

На превеликий жаль, ця страшна трагедія багатьох нічого не навчила, якщо в нас навіть деякі народні депутати закликають до відновлення Союзу.

Найважливішим і найжахливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявив: “Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував урожай 1931 року”. Його весь забрали, навіть насіннєве, залишивши селянам голодну смерть.

Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. Траплялися випадки людоїдства, матері вбивали і їли своїх дітей.

А законом від 7 серпня 1932 р. заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків обвинувачений “карається не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)”.

Люди вмирали всю зиму 1933 року, а весною почався справжній голод. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й умираючих, звозили і складали у спільні ями і закопували.

“Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні”. “...Імена їх, ти, Господи, знаєш...”, — пише Ю. Семенко.

"Українське Слово ", число З, 16-23 січня 2003 р.

 

В последнее время на украинских сайтах зачастили россияне и им сочувствующие (из числа янычар проживающих в Украине).

Не знаете кто такие янычары? Поясняю. Очень давно, когда запорожские казаки вели войны с турками-мусульманами, было такое явление. Турки захватывали ясыр, то есть пленили людей, которых продавали в рабство. Мальчиков отбирали отдельно, делали обрезание, обращали в мусульманскую веру и воспитывали из них воинов ненавидевших православие и славян. Это явление можно и сейчас очень часто наблюдать в современной жизни, с тем отличием, что это этнические украинцы с украинскими фамилиями, но воспитанные в духе раболепия и истеричной украинофобии.

Причем и россияне и янычары очень хотят нам украинцам доказать, что все у нас в Украине не так, как должно быть и очень подробно стараются внушить нам, что сегодняшние политические реалии, в том числе и независимость – это явление временное и они россияне снова вернут себе свою славянскую колонию. Они рассказывают нам, что у нас и с политикой не так, и с экономикой плохо, и, что если чуть что и мы не будем с Россией они нам газовый краник перекроют и армия у нас плохая... Ну, в общем все у нас из рук вон плохо и не дай Бог нам с вами вступить в НАТО... И интеграция в европейские структуры не для нас.

А про украинский язык... Это для них вообще какое-то недоразумение. Ведь, оказывается, такого и языка не было. И культуры украинской нет в природе. Это все мы им, россиянам, должны в ножки кланяться, что они разрешили нам придумать украинский язык... Вот так, дорогие мои соотечественники.


Вы задаете мне очень много вопросов. Позвольте и мне задать Вам, как патриоту России и человеку, разбирающемуся в экономических вопросах.

1. Последние десятилетия своего существования СССР (250 млн. населения) существовал за счет экспорта энергоносителей, которых в то время экспортировалось в несколько раз меньше, чем сейчас. Да и цены были намного меньше. Хватало этих денег, вырученных от экспорта, чтобы хоть как-то поддерживать экономику огромной сверхдержавы и на 250 млн. человек...

Сейчас Россия (150 млн. населения) экспортирует энергоносителей намного больше. чем тогда и по ценам гораздо высоким. Но это никак не отражается на жизни простого россиянина. (Я не считаю жирующую Москву, она всегда была отдельным государством.) Скажите, почему же жизнь россиян заметно не улучшилась?

2. Почему в России появилось за последние полтора десятилетия так много очень богатых людей, даже по западным меркам?

Например, Р. Абрамович, состояние которого оценивается в 20 млрд. долларов. Скажите, а сколько новых заводов построил он в России? Сколько он обеспечил рабочих мест россиянам? И почему он купил очень дорогой футбольный клуб в Англии, чтобы дать рабочие места английским футболистам? А почему не российским?

А почему ему и подобным ему не открывать новые производства в России, чтобы они работали на экономику России?

3. Разведанных месторождений в России, при таком огромном объеме экспортирования как сейчас, может хватить на 30...40 лет. А что дальше?

А что будут делать последующие поколения россиян? Кто про них думает?

Да и распродажа своих ресурсов, это же грабеж будущих поколений россиян.

Уже сейчас в самой России ощущается резкая нехватка энергоресурсов. Это мы знаем.

Это что означает, что Россия скатывается в круг стран сырьевых придатков Европы?

Этот блок, тесно связанных с политикой, экономических вопросов до сих пор так и остался без ответа. Может быть, кто-то другой, из более толковых россиян, разъяснит мне. Буду очень благодарен.

Второй блок вопросов, которые очень рьяно и активно пытаются с нами обсуждать россияне – это наше стремление к интеграции в систему европейской безопасности (НАТО) и европейские политические и экономические структуры. Нам объясняют в любых цензурных и нецензурных формах, что мы ничего не понимаем и, если мы отойдем от китайско-российского военного сотрудничества, то будем стерты с лица земли российским сверхточным оружием 6-го поколения. И что украинская армия и флот находятся в плачевном состоянии, и мы даже не сможем отразить удары России по Украине. (Как вам, братья-украинцы, уже стало страшно?). И что победоносная армия РФ войдет в юго-западную Украину под овации местных янычар, которые до поры до времени ведут агитацию за второй государственный язык (это тот, который с матерными выражениями и пальцами "врастопырку", когда не хватает словарного запаса. Наверное это и есть самое главное оружие 7-го поколения).

В связи с этим хочется задать таким горе-патриотам России один вопрос. А в каком же состоянии находятся вооруженные силы России? Вспоминается случай, когда самолет российских ВВС выпустил ракету и она чудом не попала в Нововоронежскую АЭС. А трагическая гибель подводного атомохода "Курск", когда российские спасатели предприняли несколько попыток для того, чтобы спасти экипаж? А перед этим отказались от помощи норвежских спасателей. А потом, когда уже согласились, то норвежцы с первого раза вскрыли подлодку, но, увы... К великому несчастью, в живых уже никого не осталось. А можно было же спасти хотя бы часть экипажа, если бы согласились сразу разрешить предоставить помощь норвежцам. И украинцы тогда вместе с россиянами ужаснулись этой трагедии. Тем более, что значительная часть экипажа были наши ребята-севастопольцы.

А сколько случаев бегства из армии с оружием, то в одной части России, то в другой? А самострелы?

А сколько же ребят просто не хотят служить в ВС РФ. В связи с этим в России отменены почти все виды отсрочек. Для того, чтобы убедиться в этом достаточно выйти на сайт МО РФ.

Третий блок вопросов, которые очень активно пытаются обсуждать с нами на форуме россияне, что Крым, дескать, это не Украина.

Тогда позвольте спросить Вас: А чей же тогда Крым – германский (там жили готы), византийский (там жили понтийские греки), татарско-турецкий или захваченный при помощи запорожских казаков (два полка под предводительством З.Чепиги, А.Головатого) Россией?

Кстати, запорожцев за то, что они сумели сделали то, чего не могла сделать российская армия: взяли остров Березань, уничтожили крепость Хачибей (современная Одесса), брали в составе двух штурмовых колонн Очаков "щедро наградили". Отобрали запорожские земли, которые обещали частично вернуть и отправили подальше с Украины на Кубань для того, чтобы украинцы, которые остались в Украине забыли слово "воля" и помнили слово "раб" до 1861 года. А ведь до этого времени на Украине не знали рабства.

Можно еще вспомнить, что при Гирее была первая перепись населения в Крыму. Сколько же тогда там жило россиян? Да нисколько. Зато украинцев была почти половина.

Так что не ропщите, россияне. Крым был, есть и будет украинским.

А, если еще вспомните про какие-то территориальные претензии, то поможем напомнить, про земли Слобожанкой Украины, которые по мановению волшебной палочки московских большевиков отошли к России. Да, мы помним про эти земли. Это южные части Белгородской, Курской, Воронежской областей (где, кстати, до сих пор не забыли украинский язык). А уж про Кубань (Кубанскую Украину) и говорить не приходится. А Дальний Восток, который был заселен украинцами во время Столыпинских реформ.

Так что не бойтесь, россияне, что мы это забыли. Мы помним. И не забивайте нам мусором голову.

Можно было бы еще выделить несколько блоков вопросов, но думаю, что на первый раз хватит. А то у кого-то будет болеть голова.

Хотя... Хотя все-таки непонятно, почему же россияне так активно лезут к нам на наши украинские сайты обсуждать наши внутренние вопросы? Может быть, потому, что боятся остаться без украинцев национальным меньшинством в России? Ведь действительно, если посмотреть на карту России, то кто же там живет? Башкиры, мари, якуты, татары, чеченцы, осетины, ханты-манси, уйгуры, кабардинцы, ненцы, чукчи... и еще много и много разных народов и народностей (см. Энциклопедию). А уж про китайцев, которые очень активно заселяют Дальний Восток с 1989 года я уж и не говорю...

Теперь понятно, почему подкорректировали в России Закон о гражданстве. Уж очень он вначале был жесткий. А сейчас сняли даже требование, касающееся знания русского языка. Уж очень неприглядная картина естественного снижения численности населения в России.

Видимо и идут к нам россияне на украинские сайты, потому что боятся, что уйдем мы в Европу, а у них столица России перекочует в Шанхай. И будут петь братья-славяне старую советскую песню:

Русский с китайцем – братья навек.

Крепнет единство народов и рас.

Плечи расправив, простой человек,

С песней шагает простой человек.

Дружба навеки в сердце у нас.

Москва – Пекин (или Шанхай)!

Москва – Пекин!

Идут, идут вперед народы!...

Козаки! Ця стаття написана мною російською мовою, бо українці – це народ освічений і знають, як правило, декілька мов. І ніколи не роблять проблем з цього приводу. Треба буде, вивчимо і німецьку, і англійську, і португальську, і італійську... Немає проблем, ми ж люди розумні.

А росіянам прошу відповісти на наші запитання. А може нам дасте запрошення на свої російські сайти і там поговоримо.

Бачите? У нас можна вільно обговорювати будь-які теми. А в Росії... там ФСБ пильно стежить і не дає вільно обговорювати деякі політичні теми.

Так може ви і тікаєте до нас, бо у себе вам затуляють рота? Так зробіть і у себе, щоб була демократія... А ми вам допоможемо.

Слава Україні! 

Гауляйтер (Gauleiter) — посадова особа у націонал-соціалістичній Німеччині, яка здійснювала владу на дорученій їй адміністративно-територіальній одиниці. Саме такий титул найточніше визначатиме ті функції, що їх виконуватиме Віктор Янукович на території України. Для такого висновку є кілька підстав, опертих на незаперечні факти. Згадана особа не може бути Президентом України, бо вибрана не більшістю українців, а коаліцією кримінальних угрупувань, олігархів, промосковської п'ятої колони, доморощених яничарів, запроданців, пристосуванців за сценарієм безпосередньої (Росія) чи опосередкованої (США, Європа) підтримки іноземних держав чи їх спецслужб. Те, що «великі прихильники світової демократії» визнають право чужомовного та часто кримінального середовища паразитувати на тілі українського народу, одночасно заперечуючи право українців відстоювати своє право на окреме національне життя всіма доступними способами, — пряме тому підтвердження. Згадана особа не може бути Президентом України, бо на це нема Волі Божої: жоден з Патріархів канонічних українських церков (Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви), яким Господь дав право благословляти керівників України, не давав благословення Віктору Януковичу. Крім того, порушено усталену традицію приймати благословення у Софійському Соборі. Запрошуючи представника іноземної церкви на своє «царське помазання», згадана особа підтверджує, що центр його державницького тяжіння знаходить не в Україні, а таки за її межами. У даному випадку — в Москві. Крім того, згадана особа не може бути Президентом України, бо вже займає схожу за назвою посаду: є резидентом Росії. Візит же шовіністично налаштованого батюшки Гундяєва — ніяке не благословення, а професійний патронаж: офіційна передача інструкцій антиукраїнської діяльності, налагодження каналів секретного та офіційного зв'язку, термінів звітності про виконану підривну роботу. Вже дали аванс — перстень-печатку Київського князя Всеволода. Звісно, не зі свого майна, а таки з наших, українських надбань. Згадана особа не може бути Президентом України, бо заявила про свій намір грубо порушити Конституцію України щодо перебування на нашій території іноземних військових формувань, маскуючи дестабілізуючий фактор присутності озброєного окупанта як економічно-вигідний факт. Згадана особа не може бути Президентом України, бо у своїй програмі-інструкції заявляє про тотальну денаціоналізацію корінного народу шляхом перебалансування пріоритетів функціонування та розвитку державної української мови відповідно до формули «чия мова — того й влада». Згадана особа не може бути Президентом України, бо не може бути навіть громадянином України, адже не знає Державного Гімну. Пересвідчитися у цьому мали нагоду всі ті, хто спостерігав коронаційний фарс по телебаченню: помазаний настільки зневажає місце свого тимчасового правління, що принципово не виконував національного Гімну, не клав руку на серце, а лише зрідка невиразно плямкав губами, очевидно, підспівуючи собі ріднішу та звичнішу «Мурку». Згадана особа не може бути Президентом України, бо не може бути Головнокомандувачем. Загальновідомо, що осіб, засуджених за кримінальні злочини, не брали до лав радянської армії, не давали до рук зброї та навіть не рекрутували до сумнозвісного «стройбату», не довіряючи таким новобранцям не те що зброю, а й звичайну лопату. Сумнівно, що українські генерали та адмірали пишатимуться таким «головнокомандувачем»… Враховуючи викладені аргументи, згадана особа аж ніяк не може бути Президентом України, зате може амбіційно претендувати на посаду гауляйтера Малоросії. Тому надалі іменувати статус Януковича в Україні потрібно саме так: гауляйтер. На щастя, тих осіб серед громадян України, котрі б відверто бажали протиставитись ідеї Української державності та стати соратниками гауляйтера, не так вже й багато — лише 2 тисячі закінчених ідіотів. Такий висновок робимо з того, що новопризначений, вирішивши видати відзнаки своїм шісткам, замовив якраз таку кількість нагрудних відзнак зрадника України. Випустити їх повинен Нацбанк, на одній стороні такої монети буде викарбувано портрет намісника Москви Януковича. Власнику такої відзнаки буде надаватися безкоштовний дозвіл поцілувати викарбувану особу в дупу. Тож, зрадницьке кодло, якщо ви ще не встигли офіційно записатися у холуї, поспішайте — ваш час недовгий!

 

Джерело: Бандерівець

 

We come out with this open letter because we understand our
responsibility to the society, we value our reputataion and do not agree
to compromise our conscience.

We, the journalists of TSN, want
to announce that censorship is being established at the 1+1 TV channel
now!

We have been predicted to throw light on some of themes and
events. Our topics which contain critique of the Ukrainian authorities
are being expelled from the broadcast because of political reasons. The
final decision about the publication of newscast is taken not by the
newcast editor or editor-in-chief but by the Chief Director of 1+1.

The
last straw was the final TSN newscast which was put on the air on the
2nd of May this year. The material about the political confrontation at
our Parliament turned into a classical example of informational killing.
We annouce that we do not appear for the defence of the opposition and
do not sympathise it. A journalist always leaves his or her political
preferences outside topics but we think that every party has a right to
inform spectators about its position.

We ask You to pay attention
to the fact that the courageos attempt of our colleague Myroslav
Otkovich to attract Your attention to the problem of censorship turned
to a charge of engagement, dilettantism and amateurism, announced by the
deputy director of President's Administration. Despite of it we do not
have any doubt neither as for facts of censorship which were mentioned
by our colleague nor as for his professional skills.

We do not
want to be serfs and propagandists. The freedom of speech is not a mere
word for us but the foundation of our profession. That is why we
announce our protest against the opression of freedom of speech.

We
demand to stop the manual management of Television Service of News
(TSN) right now.

We demand to stop the shameful practice of
implementation of "directives", “marching orders” and prohibition of any
given themes.

We demand to return to TSN the basic principles of
journalism: objectivity, balance and equidistance of political forces.

In
case if our demand will be ignored, we will consider the possibility of
one-day warning strike. Furthermore, from today we will give to public
all facts of censorship known to us.

Simultaneously we ask
international organizations, particularly PACE, OSCE, to pay their
attention to the dangerous transformations taking place in the
information space of Ukraine and help us, Ukrainian journalists, to save
the freedom of press, because it is extremely difficult to stand
against the politicians who neglect the principles of democratic values.

We
appeal to all our colleagues. We know we are not the ones who happened
to be in the circumstances of political censorship. We know how
difficult it is to make this first step now. In 2004 we have found the
energy in ourselves. We have overcame the fear. Everybody has overcame
his own fear. And we said "NO" to the censorship.

Today there is
no land, where somebody can build his “house on village age”, and day
by day it becomes fewer and fewer.

We’re risking to lose the
profession, the confidence of our compatriots, The country everybody of
us wants to live in. The country in which our children will live.

Brotherhood!
We appeal you to unite and save together the esprit de corps of our
profession!

Let’s show that we are much in number. The people who
value the liberty of press, not the imitation of it. We are strong.
Together.

Signed,

Hryhoriy Zhyhalov, TSN correspondent

Serhiy
Kudimov, TSN correspondent

Solomiya Vitvytska, TSN correspondent

Marharita
Sytnyk, TSN correspondent

Svitlana Berezivska, TSN correspondent

Borys
Ivanov, TSN correspondent

Tetyana Kovalenko, TSN correspondent

Zhan
Hovoseltsev, TSN correspondent

Yulianna Saukh, TSN correspondent

Inna
Bondar, TSN correspondent

Ihor Bondarenko, TSN correspondent

Oleksiy
Likhman, TSN anchorman

Yulia Borysko, TSN anchorman

Ilona
Dovhan, TSN anchorman

Vitaliy Haidukevych, TSN anchorman

This
letter is open to signing.

Мы выступаем с этим открытым письмом, потому что понимаем нашу ответственность перед обществом, ценим свою репутацию и не согласны идти на компромиссы с собственной совестью.

Мы, журналисты ТСН, хотим заявить: на телеканале 1+1 внедряют цензуру!

Нам запретили освещать определенные темы и события. Наши сюжеты, в которых присутствует критика действующей власти, по политическим соображениям снимают из эфира. Окончательное решение относительно выхода материала в эфир принимается не редактором выпуска, и даже не шеф-редакторомТСН, а  Генеральным директором 1+1.

Последней каплей стал итоговый выпуск ТСН, который вышел в эфир второго мая этого года. Материалы о политическом противостоянии в Верховной Раде превратились в  классические примеры информационного киллерства. Сразу заметим, мы не выступаем защитниками, симпатиками или сторонниками оппозиции. Свои политические предпочтения журналист оставляет за пределами своих сюжетов. Однако мы считаем, что каждая из сторон имеет право на равных донести свою позицию к зрителю.

Обращаем Ваше внимание, что смелая попытка нашего коллеги, Мирослава Отковича, поднять проблему цензуры обернулась обвинениями в заангажированности, дилетантстве и непрофессионализме со стороны заместителя главы администрации Президента. Впрочем, у нас нет оснований сомневаться в приведенных нашим коллегой фактах цензуры, тем более в его профессионализме.

Мы не хотим быть батраками и пропагандистами. Для нас свобода слова не пустой звук, а фундамент профессии. Именно поэтому мы заявляем о категорическом несогласии с давлением на свободу слова.

Мы требуем немедленно прекратить ручное управление Телевизионной Службой Новостей.

Мы требуем прекратить позорную практику внедрения «директив», «ценных указаний» и запрещения тех или других тем.

Мы требуем вернуть в ТСН базовые принципы журналистики: объективность, сбалансированность и равноудаленность от политических сил.

В случае игнорирования наших требований, мы будем рассматривать возможность проведения однодневной предупредительной забастовки. Кроме того, начиная с сегодняшнего дня мы будем обнародовать все известны нам факты цензуры.

Одновременно, мы просим международные организации, в частности ПАСЕ, ОБСЕ  обратить внимание на опасные трансформации в информационном пространстве Украины, и помочь нам, украинским журналистам, сохранить свободу слова, поскольку самостоятельно противостоять политикам, которые пренебрегают принципами демократических ценностей чрезвычайно тяжело.

Мы обращаемся ко всем нашим коллегам. Знаем, что не мы одни очутились под давлением цензуры. Знаем, как тяжело сейчас предпринять этот первый шаг. В 2004-ом мы нашли в себе силы. Перебороли страх. Каждый свой.  И сказали цензуре «НЕТ».

Сегодня земли, где бы можно было построить свой «дом с краю», – с каждым днем все меньше и меньше.

Мы рискуем потерять профессию, доверие наших соотечественников, ту страну, в которой каждый из нас хочет жить. В которой будут жить наши деть.

Коллеги! Призываем Вас объединиться и вместе защитить честь нашей профессии!

Покажем, что нас много. Тех, кто ценит свободу слова. А не ее имитацию. Мы сильны. Вместе.

Григорий Жигалов, корреспондент ТСН

Сергей Кудимов, корреспондент ТСН

Соломия Витвицкая, корреспондент ТСН

Маргарита Сытник, корреспондент ТСН

Светлана Березивская, корреспондент ТСН

Борис Иванов, корреспондент ТСН

Татьяна Коваленко, корреспондент ТСН

Жан Новосельцев, корреспондент ТСН

Юлиана Саух, корреспондент ТСН

Инна Боднар, корреспондент ТСН

Игорь Бондаренко, корреспондент ТСН

Алексей Лихман, ведущий ТСН

Юлия Бориско, ведущая ТСН

Илона Довгань, ведущая ТСН

Виталий Гайдукевич, ведущий ТСН

Омельян Ощудляк, корреспондент ТСН

 

Это письмо открыто к подписанию.

[email protected]

ЯКЩО У ВАС Є МОЖЛИВІСТЬ РОЗПОВСЮДИТИ ЦЕЙ ЛИСТ НА ІНШИХ РЕСУРСАХ, БЛОГАХ - БУДЬ-ЛАСКА РОЗПОВСЮДЬТЕ.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ БУДЕ І АНГЛІЙСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТА.

                                                                     УКРАЇНСЬКИЙ ВІРТУАЛЬНИЙ ОПІР                 www.uvo.cv.ua

З розвитком Інтернету політичне життя круто змінилося і з кожним днем
продовжує змінюватися все сильніше. Сторонні люди, ба навіть не самі
люди, а їхні віртуальні образи, починають чинити вплив на прийняття
рішень в реальному світі. Реальна влада тепер залежать і від думки,
озвученої на спеціальних інтернет-майданчиках, часто -
анонімами. Де-факто Інтернет вже давно впливає на думки людей і через
них - на дії державних чиновників. Інтернет ще й стирає межі. Люди з
різних країн, об'єднані однією мовою, можуть спілкуватися практично в
реальному масштабі часу, незалежно від свого місцезнаходження. А можуть і
не в реальному масштабі часу, а повернутися до теми, розпочатої багато
місяців і навіть років тому. Таким чином, сьогодні практично неможливо
заткнути рота незадоволеним чи «закопати» незручну тему в глиб Інтернету
назовсім. Ця нова реальність вже настала. Одну з основних ролей у цій
реальності грають, і ще, мабуть, довго будуть грати Інтернет-форуми.

З
появою нових механізмів впливу на громадську думку тут же з'явилися
сили , які ставлять своїм завданням маніпулювати громадською думкою в
нових умовах.

Вважається (багато в чому справедливо, хоч і не
завжди), що на форумах звучить щира думка людей і тому ступінь довіри
тут досить висока. Зрозуміло, маніпулятори всіх мастей просто не могли
обійти стороною форуми.

Сьогодні в Інтернеті є замовники, котрі
готові фінансувати це маніпулювання у своїх інтересах. Є й виконавці, що
готові виконати маніпуляції на форумах - за гроші, для розваги або з
ідейних міркувань (наприклад, з помсти або навпаки з почуття поваги до
кого-небудь). Доступ на форуми відкрито практично кожному. Немає нічого
дивного в тому, що «заслані козачки» або «борці за світлу ідею» (як
варіант - «проти Темних Сил») регулярно вступають у віртуальні сутички
на форумах. Проте ніхто не хоче бути переможеним в цій боротьбі, тим
більше - програти «віртуалу», зловмисно створеному противником для
імітації думки реальних людей. А значить, треба володіти прийомами
розпізнавання і нейтралізації цілеспрямованої активності противника на
форумах.

Про те, для чого найчастіше проводяться активні заходи
на форумах, як їх розпізнавати і як їм протистояти, ми поговоримо в
тексті статті.

Основні
проблеми протидії маніпуляторам на форумах

Основне
завдання - відрізнити того, хто на форумі працює, від того, хто
розважається. Останніх досить багато, і це створює серйозну проблему
«інформаційного шуму» або, скоріше, «помилкових цілей». Проблема
розпізнавання посилюється тим, що технологія «працюючого» на певному
етапі мало чим відрізняється від потуг «розважальника». А наслідки
неправильних і поспішних висновків можуть бути досить гнітючими.
Так
поспішний і тому неправильний висновок про подію інформаційного нападу
на форумі логічно веде до проведення відповідних зустрічних заходів
стосовно «ймовірного противника», тому що саме йому автоматично
приписуються ворожі дії. Це може призвести до небажаних наслідків:

1.
Відвернути сили від напрямку, на якому дійсно з'явиться противник.

2.
Спровокувати противника на реальні ворожі дії.
Адже нерідко на
важливих для політики форумах присутні представники обох (або більше)
ворогуючих сторін, і незрозуміла активність одного боку може
спровокувати агресію другого, яка, орієнтуючись на зовнішні ознаки,
думає, що захищається від нападу. Після цього починається ескалація
конфлікту, причому вже взагалі ніхто не зможе зрозуміти, хто і чому
насправді почав агресивні дії - кожна сторона щиро вважає «порушником
конвенції» протилежну сторону.

3. Навіть при мирному розвитку
подій, помилкове припущення подібного роду тягне за собою серйозні
витрати й витрати, яких цілком можна було б уникнути.

Способи входу маніпуляторів
на форум

Існує три принципово різних способи входу на
форум - плановий вхід, екстрений вхід і «черговий режим».

Плановий вхід на форум
Здійснюється
в спокійній обстановці, з попередньою підготовкою. Як правило, плановий
вхід на форум здійснюється у випадках, коли планується вийти на нові
для себе напрями або на нові для себе території. На підготовчому етапі
проводиться аналіз і збір інформації в Інтернеті і виявляються
Інтернет-ресурси, які можуть виявитися корисними або навпаки
представляти загрозу. Вони заздалегідь беруться під контроль. Бувають і
такі ситуації, коли на території, на яку планується вчинити дії,
Інтернет розвинений слабко. У міру того, як Інтернет розвивається,
розвивається і Інтернет-спільнота на цій території, і як наслідок,
розвиваються інтернет-форуми. Настає момент, коли треба починати
превентивно бути присутнім на інтернет-форумах, не чекаючи, коли вони
почнуть безконтрольно (або тим більше з подачі супротивника) створювати
проблеми.

Екстрений
вхід на форум
Екстрений вхід на форум практично завжди є
реакцією на події, що вже відбуваються, як правило, негативні для себе і
/ або позитивні для противника. При екстреному вході на форум часу на
підготовку практично немає. Вхід для протидії маніпуляторам здійснюється
з мінімальним урахуванням розстановки сил на форумі.

Дуже часто
реальна розстановка сил з'ясовується вже в ході віртуальної кампанії і
тоді ж проводиться корекція чисельності свого угруповання учасників
форуму і / або її поведінки. Труднощі у з'ясуванні розстановки сил
обумовлені, перш за все тим, що на інтернет-форумах між постійними
учасниками на певному етапі складаються стійкі дружні відносини.
Оскільки спілкування в рамках цих відносин відбувається «під килимом» -
особисто, через особисті поштові скриньки, по ICQ, електронною поштою, -
то виявити ці зв'язки не завжди легко, а тим більше неможливо
відстежувати переговори противника по цих каналах зв'язку.

Правда
один елемент вдається відстежити навіть при екстреному вході у форум -
це основні ніки постійних учасників. Як правило, постійні учасники
форумів дорожать цими ніками і намагаються їх не «підставляти» в
сумнівних інцидентах. Оскільки власники старих, «заслужених» ніків
встигли залишити чимало інформації про себе, яка дозволяє скласти
психологічний портрет їхнього власника, ступінь маневру власників цих
ніків обмежена і у контрманіпуляторів з'являється можливість до певної
міри керувати старожилами форуму при входженні на форум і розгортання
там свого угрупування. Наприклад, апелювати до старожилів, як до
найбільш зважених учасників форуму здатних захистити від нападок
противника, щоб підтримати свою репутацію мудрих людей.

«Черговий режим»
знаходження на форумі
«Черговий режим» - свого роду аналог
знаходження флоту біля берегів ймовірного противника. Ним користуються,
коли ми не знаємо, чи знадобиться нам цей ресурс через місяць, через рік
або ще коли-небудь. Але знаємо, що цей ресурс може знадобитися - швидше
за все як допоміжний елемент у побудові відповідної схеми вкидання
потрібної інформації або блокування чужого вкидання. При виявленні таких
потенційно потрібних, але поки незатребуваних форумів здійснює
присутність там у мінімальному «черговому» режимі в очікуванні
«особливого періоду». Якщо ж такий період явно наближається, то
«черговий режим» зазвичай переходить у плановий вхід на той чи інший
ресурс. При цьому використовуються в якості «баз» ті самі чергові
ресурси (ніки учасників форуму). Або старі ніки не використовуються, а
залишаються законсервованими у резерві та для планового входу
створюються нові ніки. У будь-якому випадку у виконавця при цьому є
якийсь гарантований інструментарій, який можна використовувати в
існуючому вигляді повністю або частково, а можна і нарощувати.

Підготовка до входу на
форум

Інформаційний вплив при плановому вході на форум
(і за скороченою схемою при екстреному), як уже було сказано, має
підготовчий період. Опрацьовується легенда. Формуються образи учасників
форуму, які виступають на нашому боці, опрацьовується сценарій роботи,
вивчається, наскільки можливо, розстановка сил на форумі, збирається
інформація про найбільш небезпечних або найбільш потрібних завсідників
форуму.

Підготовка легенди для учасників віртуальної акції має
свою специфіку. Перш за все, ця специфіка диктується тим, що на форумі
завжди обмежений формат спілкування. Для форумчан, як правило, доступні
анонімність, можливість у будь-який момент вийти з розмови, не порушуючи
етики спілкування, можливість корекції своїх висловлювань, і т.і. Також
істотним моментом є те, що більшість «заходів» інформаційних воєн
працюють на публіку, відвідувачів. Важливо щоб достовірність образу була
прийнятною для усередненого зовнішнього спостерігача, а учасники форуму
не блокували ведучого на період проведення вкидання.
Ключовим
моментом тут буде час і доцільність витрат. Під останньою розуміється
насамперед витрати на організацію підтверджень легенди в «реалі» (тобто в
реальному житті). Якщо мова йде про довгострокову програму, доведеться
подбати про деталі. У цьому сенсі кращою легендою буде «майже правда», в
усякому разі настільки, наскільки це можливо. Все ж таки, швидше за
все, доступні виконавці не є професійними акторами, так що краще, якщо
вони грають «себе у вигаданих обставин». Це важливий момент, яким
недосвідчені люди часто нехтують і в результаті зазнають фіаско. Так, на
практиці часто доводиться спостерігати як студент, що ніколи не служив в
армії, намагається створити образ «крутого хлопця», а кабінетний
працівник - зека зі стажем. На цю тему відразу згадується безсмертна
комедія «Джентельмени удачі».
У ході підготовки проводиться також і
виявлення організованих груп впливу, об'єднаних спільною метою,
сепарація їх від тих, що «розважаються». Розважаються суб'єкти, як
правило, наодинці, ну максимум це групка з 2-3 людей, які себе особливої
підготовкою не обтяжують. Така група, що безцільно імпровізує (якщо це
група) не має чіткого плану і швидко розпадається. Натомість може
формуватися інша група, теж не дуже довгоживуча, що проявляє інтерес до
самих різних питань. Це перша істотна відмінність «працюючого» учасника
форуму від «розважальника», яка кидається у вічі при спостереженні за
форумом.
Друга відмінність між «розважальником» і «працюючим» - це
мотив. Як правило, його видно, так як приховати його повністю неможливо,
а часто його ніхто і не намагається приховати. У більшості відомих
випадків більш-менш вдалої розкрутки фальшивих образів по позаслужбових
(не пов'язаних з роботою, тренувальних) цілях, коли є час вивчати
оточення, не будучи пов'язаним реальним завданням, найбільш частий мотив
«публіки що розважається» - це самореалізація в тих галузях, де суб'єкт
не реалізований в реалі. У цьому випадку суб'єкт фактично реалізує свої
мрії - частіше за все, марнославство або тягу до романтики. 

Зазвичай
персонажі такого типу «самореалізатора» для закріплення на форумі і
придбання «авторитетності» на ньому йдуть двома шляхами, як правило,
кидаючись в одну з крайнощів.

1. Чіпляються до емоційно значущих
для більшості аудиторії фактів, подій, особистостей. Часто вони роблять
це, виступаючи в ролі людей, що критикують загальну пасивність по
озвученим питанням. Або ж, виступаючи в ролі ініціаторів дискусій за
темами, що лежать за межами теми форуму - інакше і без них би вже давно
почали - але значущих в суспільній свідомості.

2. Навпаки,
позиціонують себе як любителів, новачків. Тоді вони підтакують
авторитетам, тим самим реалізуючи для себе відчуття причетності,
приналежності до касти, а в інших учасників формуючи поблажливо-зверхнє
ставлення до себе, запобігаючи тим самим засудження або того гірше -
вигнання з форуму.

У першому випадку «самореалізатори» таким
чином тікають від необхідності підтверджувати свої «видатні заслуги» і
«знання» реальними фактами, змушуючи замість цього учасників форуму, як
правило, читати цитати з якихось джерел, забезпечені мінімальними
коментарями загального характеру. А в другому ... Найбільш повно тактику
таких персонажів у другому випадку відображає шакал Табакі (англ.
Tabaqui), один з персонажей книги Редьярда Кіплінга про Мауглі.

Завдання
«самореалізуючого» персонажу - створити собі репутацію на
форумі. Створено авторитет - досягнута мета. Далі функціонування
подібного персонажу зводиться як правило до флуду, привітань зі святом і
т.п. І закінчується проколом на деталях. Адже якщо людина не знає
деталей, нюансів того образу, який він намагається створити, то в перший
час він демонструє обережність, намагається по можливості обходити
питання особистого досвіду і професійних знань. Але після того, як
репутація створена, зазвичай людина розслабляється. Персонаж перестає
ретельно контролювати свою поведінку, рано чи пізно втручається в
дискусію, яка вимагає знання деталей, і демонструє свою
некомпетентність. Злий жарт грає з такими персонажами той факт, що в
епоху Інтернету широким верствам населення стали легко доступні досить
специфічні галузі знань. У деяких людей створюється враження, що можна,
«полазячи в Google», якщо не стати фахівцем, то легко імітувати його в
обмеженому форматі спілкування, яким є форум. Проілюструвати цю
поведінку можна на прикладі футбольних уболівальників, що емоційно і
детально обговорюють стиль гри і помилки гравців, не сходячи з дивана. 
Однак
насправді неможливо дізнатися «дистанційно» нюанси роботи фахівця в
тому ж обсязі, в якому їх знає реальний фахівець. Або знати особливості
якихось подій у тому ж обсязі, як і їх учасники. Справжні учасники подій
бачать дрібні нестиковки, відчувають фальш, неприродність, починають
задавати уточнюючі питання і об'єкт «пливе» ... Так на одному з
інтернет-форумів подібний персонаж дуже барвисто і в принципі достовірно
описував жахи громадянської війни в Югославії, а потім раптом
«різонув» слух реальних учасників тих подій тим, що видав якийсь
географічний парадокс. Обережні і ввічливі запитання аудиторії висвітили
ще більш цікавий момент: товариш не дуже собі уявляв, ДЕ насправді
знаходиться Югославія. 

Для осіб, які вирішують конкретну
«службову» задачу, провідним фактором є час і ефективність вкидання
інформації (або блокування чужого вкидання). Якщо мова не йде про
підготовку персонажів «про всяк випадок» або про підміну реального
учасника (купівлі ніка) то немає можливості місяцями висіти у форумі. У
той же час, найпростіший спамерський прийом у вигляді бесіди двох
маніпуляторів за схемою «питання-відповідь» (Форумчани, не підкажете, як
вирішити таке питання? - Так зверніться туди-то і туди-то і Вам
допоможуть!) вже давно не «прокатує» навіть у підліткової аудиторії.
Інтернет-публіка ревно пильнує свою віртуальну свободу і гіперчутлива до
спроб маніпулювати громадською думкою на форумах. 

А якщо «чужі тут не
ходять»?

Іноді бувають ситуації, коли форуми - особливо
організовані за географічною ознакою - складаються з людей, що досить
довго спілкуються між собою. Як у селі кожен чужинець тут же опиняється
на виду, так і на таких форумах відбувається те ж саме. Достовірний
плановий вхід на форум утруднений, а вже про екстрений й говорити не
доводиться. Тоді доводиться купувати ніки вже наявних учасників.

Придбання
готового ніка реального учасника Інтернет-форуму - явище не рідкісне,
але не масове. Вибирається зазвичай нік, власник якого втратив інтерес
до ресурсу, відсутній тривалий час. Оскільки часто мова йде про
географічно віддалену людину або просто стоїть завдання зберегти
інкогніто покупця, виникає проблема передачі грошових коштів за нік.
Одна з поширених схем оплати в такому випадку - внесення грошових коштів
на рахунок продавця ніка за послуги мобільного зв'язку або Інтернет.
Відразу після придбання ніка змінюється пароль, зрозуміло. Чи розповість
власник ніка про пропозицію невідомих «спамерів» чи ні - для заходу це
істотних ризиків не несе. Швидше за все, куплений нік буде допоміжним
персонажем. Крім того, інформація про продаж ніка може вдарити по
репутації продавця і внести сум'яття на форум, на якому всі негайно
почнуть підозрювати всіх, тому не часто продавець допускає витік
подібної інформації.
Нік практично ніколи не набувається у
першого-ліпшого учасника форуму. Набуттю ніка передує підготовка. Для
серйозних завдань проводиться детальна попередня оцінка продавця. Це
штучні заходи. Кожного разу підхід індивідуальний.

Що і як має виконати
маніпулятор (а значить, за якими ознаками його виявляти)

Таким
чином «засланий козачок» реалізує яке-небудь із завдань інформаційної
війни (вкидання компромату, непряме підтвердження іншого вкидання,
відволікання уваги, різні варіанти реклами, блокування ворожих дій і
т.і.) повинен:

1) За мінімально допустимий час сформувати
яскравий, що запам'ятовується образ. Можливо негативний, можливо
епатажний. Або навпаки - рубаха-хлопець, наша людина. Або - «він сучий
син, але це наш, рідний вже тепер сучий син»

2) Прив'язати до
себе (примусити читати свої репліки і відповідати на них) хоча б кількох
«справжніх» учасників

3) Провести дискредитацію потенційно
небезпечних або таких що заважають учасників якщо в цьому є необхідність

4)
Ввести допоміжних персонажів (якщо вони передбачені сценарієм). Їх
функціями може бути: «пас» ведучому, підтримання активності теми,
створення уявної протидії ведучому, створення видимих підтверджень
легенди ведучого і т.і.

В ідеалі (при кваліфікованому виконанні)
провідний персонаж повинен після реалізації своїх завдань певний час
активно працювати на використовуваному ресурсі або переконливо
продемонструвати аудиторії помилкову мету своєї присутності, маскуючи
реальні цілі. Наприклад, це може бути конфліктний діалог з яким-небудь
реальним учасником форуму по темі, прямо не пов'язаної з направленням
вкидання. Вкидання відбувається в процесі з'ясування відносин,
допустимо, у вигляді ліричного відступу або ілюстрації якої-небудь
думки. Тут же така побічно вкинута інформація підхоплюється допоміжним
персонажем (можливо інший розподіл ролей), а перший учасник продовжує
робити спроби повернути дискусію в русло з'ясування стосунків із
конкретною людиною.

Технологія реалізації перших двох пунктів
може бути дуже схожа на дії «самореалізатора», суб'єкта що розважається.
Тому й складно буває відрізнити маніпулятора від «пустуна». Вхід на
форум на «гарячій» темі - один із самих банальних тактичних прийомів.
«Захистимо цих від тих!»; «Скільки можна це терпіти!» - І т.д. і т.п.
Просто вибирається тема, на яку більшість учасників вважають
непристойним не відповісти підтримкою.

Розповсюдженою помилкою на
етапі «Прив'язати до себе хоча б кількох« справжніх »учасників» є
прив'язка своєї позиції і образу до реакції спільноти. Виконавець в
такому випадку починає йти від легенди і намагатися підтвердити здогади і
очікування опонентів, помилково сподіваючись, що тим самим встановлює з
ними контакт і додає достовірності своєму образу. Це може значно
відвести впроваджений у форум нік від його початкового амплуа і зробити
неможливим або нелогічним повернення до того, заради чого він і був
вкинутий.

Проведення дискредитації потенційно небезпечних або
заважаючих учасників - тема делікатна. Це зачіпає інтереси реальних
людей, багато з яких підсвідомо вважають свій нік на Інтернет-форумі
своїм другим ім'ям. Тому вдаватися до подібних інструментів слід лише у
випадку, коли без цього обійтися категорично неможливо без шкоди для
місії, заради якої впровадження на форум сталося.

Методи
дискредитації можуть бути різними. Класичним методом можна вважати
упіймання людини на протиріччях в його власних висловлюваннях всередині
форуму - за рахунок аналізу його відповідей розміщених на форумі раніше.
Другий такий же класичний прийом дискредитації - піймання учасника
форуму на його висловлюваннях на інших ресурсах - це легко шукається при
пошуку по ніку, адресою електронної пошти, ICQ. Люди часто по-різному
позиціонують себе на різних форумах і не люблять, коли їх позиції
пов'язують в одному місці. При цьому треба розуміти, що ніки і «аськи»
можуть у людей мінятися і в різний час належати різним людям, тому
завжди є небезпека потрапити в халепу, засновуючи свої висновки на цих
ідентифікаторах.

Хоча в цілому, оскільки мова йде про підрив
віртуальної репутації або, що буває частіше, про створення внутрішніх
протиріч в співтоваристві, в рамках конкретного заходу, важлива саме
реакція широкої публіки форуму, ступінь її довіри, симпатії чи
антипатії. Така реакція публіки може бути досягнута, в тому числі,
докладним аналізом поведінки форумчан на форумі і поза ним, як було
описано вище. А може бути досягнута і менш трудомістким шляхом -
недоказовим або таким що складно перевіряється звинуваченням,
висловленим без умовного способу, впевнено й агресивно. Наприклад, в
дусі: «Ви про це напевно думали, коли хлопчика машиною збили і зникли?».
Початківець почне виправдовуватися і доводити, що цього зовсім не було —
опонент таким чином неминуче потрапляє у невигідне для себе положення.

Важливо
пам'ятати, що метод дискредитації ризикований за визначенням. Як би
ретельно не прогнозувалася реакція людини, він може відреагувати не так,
як передбачалося. І знову треба згадати, що в будь-який момент може
втрутитися чинник «підкилимної» координації дій «старожилів» форуму, теж
з непередбачуваним результатом.

Практика показала, що зазвичай
набагато більш ефективним, ніж цілеспрямована дискредитація прийомом
виявляється такий метод: вичленувати з спільноти того, что заважає
реалізації теми учасника і, хоча б тимчасово, виставити його проти іншої
маси. Можна частково зіграти на його боці, висловити йому симпатію,
повагу як сильному і чесному противнику. Наприклад, на одному ресурсі
суспільно-політичної тематики створилася група осіб, що активно
підтримують один одного за принципом «ворог мого ворога - мій друг». Щоб
їх нейтралізувати, був обраний для атаки найбільш сильний в
психологічному плані об'єкт, йому була нав'язана світоглядна дискусія, в
ході якої він побачив як би своє відображення, але з іншим знаком,
точніше по інший бік барикад. Виникле «розуміння» викликало бурю
негативних емоцій у решти групи, практично істерику, а потім і у
відповідь реакцію об'єкта на цю істерику - він був змушений висловити
своє неприйняття лінії колишніх союзників.
Можна навпаки, попередньо
проаналізувавши поведінку і погляди персонажа що атакується, змусити
його видати в запалі полеміки щось неприйнятне для більшості членів
спільноти, смішне, образливе. Зазвичай для цього ідеально підходять
релігійні або філософські переконання, «власний погляд» на історію,
комплекси малих народів і т.п.

І на закінчення декілька слів про
допоміжних персонажів. Тих, які, як ми вже говорили раніше, “родять” для
створення основному персонажу сприятливих умов для реалізації його
завдань. Їх зазвичай «промальовують» менш ретельно і це теж може
призвести до програшу основного персонажу. У «незграбному» виконанні їх
легко впізнати за часом реєстрації (зазвичай недавньої і практично
одночасної у них всіх) і неприродньої поведінки. Вони або підтримують
один одного, або лаються один з одним. Дії допоміжних персонажів - один з
головних демаскуючих факторів провідного персонажу.

Закінчуючи
статтю, треба сказати також і про те, що дуже вдало, як правило,
проходить вкидання за участю жіночого персонажу. Дивно, наскільки часто
дорослі, досвідчені і серйозні люди «проковтують» криво зліплені схеми
вкидання тільки із-за наявності в них жіночого ника.
Можна
стверджувати, що схема «питання блондинки», в процесі обговорення якого
ведучий реалізує своє завдання, працює на 90% при всій своїй
очевидності.

Ми торкнули лише основні моменти, що дозволяють
побачити ознаки інформаційної війни на форумі і відрізнити інформаційну
війну від «фонової активності» звичайних учасників форуму. Упор був
зроблений на психологічні аспекти виявлення маніпулювання. Однак слід
пам'ятати, що подібні висновки вимагають уточнення та підтвердження
методом аналізу Інтернет-активності підозрюваного персонажу, про що вже
було сказано вище. При подібному аналізі досить добре себе
зарекомендували кілька основних методів:

1. Пошук по ключових фразах. У
більшості основних пошукових машин підтримується оператор запитів
«лапки». Працює він наступним чином. Якщо в пошуковий рядок, наприклад,
Яндекса або Google поставити фразу в лапках, то будуть знайдені тексти,
де ця фраза зустрічається повністю. За рахунок цього можна знайти форуми
або блоги, в яких шуканий персонаж залишав свої тексти. Враховуючи, що
персонаж може не просто «копіпастити» свої тексти, а й змінювати їх у
тій чи іншій мірі, пошук треба проводити за різними словосполученнями з
тексту. Особливості роботи цього оператора такі, що чим коротша фраза,
тим вища ступінь достовірності пошуку.

2. Розумовий пошук - по стійких
словосполученнях, кількістю згадок ключових слів і словосполучень в
посту і т.д. Одночасно аналізується і час появи відповідних
висловлювань, публікацій для локалізації всіх (або більшості) площадок,
що використовуються противником для реалізації своїх цілей. На блогах
супротивник може змінювати дати своїх постів. На форумах зробити це
практично неможливо. 
Проте, кажучи про методи виявлення інших
майданчиків, де противник розміщує свої матеріали, ми хочемо застерегти
від безоглядної довіри цим методам. Вони носять допоміжний характер і
тільки при збігу великої кількості непрямих ознак і при їх
несуперечності можна робити висновок про те, що інформація заслуговує на
довіру. Та й то висновок цей не завжди буде вірним. Для ілюстрації
думки про ненадійність аналізу поведінки персонажа на інших майданчиках
наведемо кілька прикладів.

На практиці проблему створюють, до
прикладу, «продані» ніки. Часто для маскування професійно працюючий
новий власник ніка використовує деякі стійкі вирази старого власника. А
оскільки мотиви і цілі перебування на форумі у старого і нового
власників ніка різні, це може також сильно спотворити результати
аналізу.

Ще більш складну проблему створює аналіз «схожості
стилів викладу». Ми б віднесли цей критерій до найменш достовірних - з
урахуванням того, якому значному відсотку випадків на підставі цього
критерію робилися абсолютно неправильні висновки. Люди, для яких
перебування на форумі є роботою, часто імітують чужі стилі навмисно. Але
ще частіше «форумні жителі» просто неусвідомлено переймають стилі,
вдалі висловлювання, переконливі аргументи інших людей. 

Ще раз
хотілося б відзначити, що тема «супроводу» або навпаки, блокування
інформаційного вкидання в «реалі» (тобто за межами Інтернету) свідомо
залишена за кадром з міркувань етики і безпеки.
***

Обращение

Граждане России! Осознание того, что наша страна волею правящей верхушки оказалась в историческом тупике, побудило нас обнародовать это обращение.

Вручение искавшей гарантий своей безопасности Семьёй практически неограниченной власти над Россией человеку с сомнительной репутацией, не отличавшемуся ни талантами, ни необходимым жизненным и профессиональным опытом, предопределило резкую деградацию всех институтов государственного управления.

Необходимость перемен ощущается уже и значительной частью правящей "элиты", достаточно вспомнить нашумевший опус "Россия, вперед!". Однако проект медведевской "модернизации" носит отчетливо имитационный характер и служит единственной цели - подновить декорации, сохранив природу режима авторитарной клептократии.

Мы утверждаем, что у губящей Россию общественно-политической конструкции, которая сегодня навязана гражданам нашей страны, есть архитектор, куратор и охранитель в одном лице. Его имя - Владимир Путин.

Мы утверждаем, что в России сегодня невозможны никакие сущностные реформы, пока Путин обладает реальной властью в стране.

Мы утверждаем, что демонтаж путинского режима, поворот страны в русло демократического развития может начаться только с лишения Путина всех рычагов управления государством и обществом.

Мы утверждаем, что за годы своего правления именно Путин превратился в символ безжалостной по отношению к своим собственным гражданам коррумпированной и непредсказуемой страны. Страны, в которой граждане бесправны и в подавляющей массе своей бедны. Страны, у которой нет ни идеалов, ни будущего.

Если, как любят повторять кремлевские пропагандисты, Россия во времена Ельцина стояла на коленях, то Путин и его опричники уложили её лицом в грязь.

В грязь презрения властью не только прав и свобод личности, но и самой человеческой жизни.

В грязь фальшивой и беспомощной имитации политических и общественных институтов - от бюрократического фантома "Единой России" до нашистского путинюгенда.

В грязь разлагающего умы и души телевизионного мракобесия, превращающего всё ещё один из самых образованных в мире народов в бездуховную и аморальную толпу.

В грязь тотального воровства и коррупции, стекающую с самой вершины российской власти. Без многолетнего подвижничества Путина на кремлёвских галерах не могли бы существовать ни финансовые империи миллиардеров ближнего круга - Абрамовича, Тимченко, Ковальчуков, Ротенберга; ни паразитические госкорпорации друзей - эти чёрные дыры российской экономики.

Начав своё восхождение с эпохального "мочить в сортире", Путин уже без малого одиннадцать лет использует этот универсальный "инструмент" управления страной, оказавшийся особенно эффективным во взаимоотношениях с политическими оппонентами и бизнес-конкурентами.

Любое политическое, социальное или экономическое несогласие незамедлительно подавляются: в лучшем случае - административными ограничениями, а зачастую омоновскими дубинками, уголовными преследованиями, физическим насилием и даже убийствами. Путин на деле доказал, что своих личных оппонентов он будет уничтожать всеми доступными средствами.

За время нахождения на вершине государственной власти Путиным провалено всё, что только было можно провалить. Угроблены пенсионная и административная реформы, не проведены реформы армии, спецслужб, правоохранительной и судебной систем, в жалком состоянии остаётся отечественное здравоохранение.

Упадок образования и науки, отданных на откуп дельцам из кооператива "Озеро", достиг такого уровня, что в "титаны" российской научной мысли впору зачислять персонажей вроде Петрика и Грызлова.

Упущены целых десять лет, когда бум цен на углеводородное сырьё и металлы мог быть использован для модернизации страны и структурных преобразований в экономике. Потому-то и оказался таким безжалостным для России удар мирового кризиса, который для неё далеко не закончен.

Будучи назначенным преемником Ельцина, Путин, не только не смог исправить допущенные своим предшественником роковые ошибки и погасить кавказский пожар, но умудрился своей политикой перевести его в новое качество, способное подорвать целостность страны.

"Курск", "Норд-ост", Беслан, десятки тысяч погибших в междоусобной второй кавказской войне, тысячи потерявших жизнь от техногенных катастроф, сгоревших в не приспособленных для человеческого проживания домах престарелых и инвалидов, десятки убитых журналистов, правозащитников, политических противников режима и просто жертв садистского милицейского беспредела - всё это могильные памятники времени путинского правления.

Неразгаданными тайнами зачатия путинского режима остаются поход Басаева в Дагестан, взрывы домов в Москве и Волгодонске, "учения" в Рязани.

Неспособность Путина к стратегическому мышлению давно никого не удивляет. Ему не дано предвидеть, каким будет мир через десять-пятнадцать лет, какое место в этом меняющемся мире должна и может занять Россия. Он не способен оценить реальные угрозы и риски для страны, а значит, не в состоянии правильно планировать направления возможного движения, определять потенциальных союзников и противников.

Яркой иллюстрацией такой недальновидной политики являются недавние капитулянтские соглашения с Китаем, которые с лёгкой руки Путина фактически отписывают Поднебесной российские Дальний Восток и Восточную Сибирь.

О непонимании Путиным будущего свидетельствуют и его маниакальная страсть к прокладке нефтегазовых труб во всех мыслимых и немыслимых направлениях, инициирование амбициозно-затратных проектов (вроде сочинской олимпиады или моста на остров Русский), которые абсолютно противопоказаны стране, где значительная часть населения проживает за чертой бедности.

Переместившись на время из президентского кресла в апартаменты премьер-министра и оставив в Кремле послушного местоблюстителя одной с ним "группы крови" - современного Симеона Бекбулатовича - Путин создал откровенно антиконституционную конструкцию пожизненного управления страной.

Очевидно, что Путин никогда добровольно не откажется от власти в России. Его твёрдая решимость править пожизненно движима уже не столько жаждой самой власти, сколько страхом ответственности за содеянное. Для российского народа унизительно, а для страны смертельно опасно иметь такого правителя как Путин. Этот крест Россия дальше нести не сможет.

Теряющая почву под ногами путинская группировка в любой момент от точечных репрессий может перейти к массовым. Мы предупреждаем сотрудников правоохранительных органов и силовых ведомств - не идите против своего народа, не выполняйте преступных приказов коррупционеров, когда они пошлют вас убивать за Путина, Сечина, Дерипаску:

Сегодня общенациональным требованием на митингах от Владивостока до Калининграда должен стать призыв "Путин - на выход!" Избавление от путинизма - первый, но обязательный шаг на пути к новой свободной России.

 

За отставку Путина подписались 20 616 человека

1. Боннер Елена , -, 10.03.2010 18:30

2. Буковский Владимир , -, писатель 10.03.2010 18:30

3. Пионтковский Андрей , -, ведущий научный сотрудник РАН 10.03.2010 18:30

И тд. Эти люди, подписавшиеся, точно из тех 20% о которых я писал в заметке про русский народ (выше) в своем блоге… На них единственная надежда, что Россия преобразится в нормальное государство. Хотя надежда очень слабая – процесс деградации зашел слишком далеко.

Все это печальным образом перекликается с сегодняшними терактами в Москве.

Первоисточник: http://www.putinavotstavku.ru/ , там же все подписи, желающие могут ознакомиться.