Віршування в окупації.
- 14.08.15, 15:49
- Стих_и_я
пропоную свої віршування, написані, знаходячись у глухій окупації, образно кажучи, під "путіноїдами" - останнє слово взяв у лапки, бо не мною здумане, а вичитав у соцмережі (в якій? не пом"ятаю вже...вибачте)...
отже -
1. у безвиході...
у безвиході вихід є -
цеи коли сидиш поряд з убивцями й зрадниками
і московитськими найманцями-окупантами
і граєшся у героїчний патриотизм сміливою думкою -
що усі вони не що інше, як покидьки,
скоти і загарбники -
і дивишся в очі їм злом у зненависті,
у їхні брехливі очі кидаєш подумки
- аби ж то ви всі подохли! -
і чарку горілки ковтнеш до дна.
але то все у нетрях темних лабіринту душі.
виходиш з бару-кафе
й злегкА захмілілий витискуєш посміх вимучено у світ,
проклинаючи всіх і вся...і себе
безвольнослабкогоганебного.
плентаєш вулицями тюрми
до своєї тюремної хати-халепи-склепу.
в собі ховаєш себе герметично,
до зникнення тіні -
у самоїдстві
над собою
малюєш небо метеликом в сонці уявному літа,
в безодні темній виростиш липу,
гілля якої простромлює стіни скніння -
у кроні її виспівують птАхи раю
...сльозу згорьованої душі
знімаєш з лиць своїх тремтячими пальцями
із усміхом вслід
пурханню під чорною стелею
неба метеликом,
що крильцями б"ється в безвихідь.
отже -
1. у безвиході...
у безвиході вихід є -
цеи коли сидиш поряд з убивцями й зрадниками
і московитськими найманцями-окупантами
і граєшся у героїчний патриотизм сміливою думкою -
що усі вони не що інше, як покидьки,
скоти і загарбники -
і дивишся в очі їм злом у зненависті,
у їхні брехливі очі кидаєш подумки
- аби ж то ви всі подохли! -
і чарку горілки ковтнеш до дна.
але то все у нетрях темних лабіринту душі.
виходиш з бару-кафе
й злегкА захмілілий витискуєш посміх вимучено у світ,
проклинаючи всіх і вся...і себе
безвольнослабкогоганебного.
плентаєш вулицями тюрми
до своєї тюремної хати-халепи-склепу.
в собі ховаєш себе герметично,
до зникнення тіні -
у самоїдстві
над собою
малюєш небо метеликом в сонці уявному літа,
в безодні темній виростиш липу,
гілля якої простромлює стіни скніння -
у кроні її виспівують птАхи раю
...сльозу згорьованої душі
знімаєш з лиць своїх тремтячими пальцями
із усміхом вслід
пурханню під чорною стелею
неба метеликом,
що крильцями б"ється в безвихідь.
5
