Я дивлюся на правду, я цілюсь!
Питаюсь у кожнім бою :
Вбивають, бо я українець?
Бо я Україну люблю?

Я мрію кричати у рупор,
Збудити усіх-це не сон!
Вбивають міцний Маріуполь!
Тривожать чарівний Херсон.

Ні крові не прагнем, ні слави,
А слово забути :"війна"
І жили щоб всі ветерани,
І щоб Україна була.

І щоб перемозі радіти,
І їй зрозуміти ціну.
І щоб не пізнали вже діти
Про біль і жорстоку війну!

автор :Богдан Фесик (с) fesyk

Сьогодні був родинний, теплий вечір з нагоди дня народження Лесі Українки з участниками театру книги "Прочитання".

6. тобі дозволено Богом...

тобі дозволено Богом складати якісь віршИ
розпоряджатись життям як тобі заманеться і хтозна як
любити жінок і горілку сало і з м"сом борщі
трактувати зло і добро абстрактновідстороненобАйдужеабияк
тримати в кишені ключ від вагомих дверей у духовний храм
і дріб"язкове вважати величним величне мілким
полюбляти розумні розмови із мареннями напополам
і суперечки по суті із світом й з собою самим
протиріччя занурити в п"яний задушливий чад
і озирати навколишнє з-під обважнілих повік
як абсурднокумедний щоденний ляльковий парад
і ліків немає від цього і часу втрачається лік
і бурмочиш мовиш вустами пошорхлими в дим
- ...усе не так просто!
хоча спочатку вважалось таким простим...

Багато поглядів сумлінних та лукавих в день, Витрішщив очі вперлись розумом в пустеє... Де дух панує справжній, що омина сумління в ніч, Та опановує людськую гідність в серці й розум? Нема його, хіба що кладовищ тенета, Здіймуть свій мертвий галос до живих... Писав б для них, но їх не чують серця вуха, Що спини кожний тиждень знову гнуть, на нових яничар... Свовілля, з авантюризмом в авангарді здійма свої крила.. Реве "батіг", і вчять для пустощів юначей, Та рідний став кістляв язик, скрізь суржика лунає сморід, Де техногенні жернова, вже молодь труть і з хрустом мелють... Щоб з долі їх пожать жнива... Це все, як є - моя оселя... Колиска в пам`яті... хіба ж... це прагнули вітчизни діти, Мої діди, батьки, брати... що не щадили животи, Життя поклавши за час кращій, для їх онуків та синів... Як свині, загнані у хлів їх сподівання новим катом... Сумління в надра поховали... ті скиглють на бириш, мов світ... Немає вісника до віку, лише в землі моїх батьків, Лиш ненажерливих катів там зграї прагнуть панувати, Де вчора був вогонь святий, сьогодні стихлий до розплати... Де ж правда друже й брате мій?

© Copyright: Алексей Сикорский, 2006 Свидетельство о публикации №1604270302

Така собі хлопсько-фільозофська пісенька з польського фільмового серіалу "Клан"


Автор Ришард Ринковскі (здається, що він і виконавець)

Отакий безрозмірний переклад даю нижче, для тих, хто по-польськи ні мур-мур

Життя наше, як новела

Як у Вівальді в «Порах року»
В очах твоїх вирує світло,
У часі мчиш шаленим кроком...
Скажи, життя, нам щось привітне.

Життя, життя, ти як новела, якої нам завжди не досить.
Ще ніби вчора - юні вельми, а завтра - ніби сніг волосся.
Життя, життя, ти як новела, раз приязне, раз – вороже…
Часом хочу пожалітись, а на тебе… ні, не гоже.

Родину, як дерево, с кожного боку
Час точить, надломи, хитання….
Як у Вівальді в «Порах року»:
Крихта зАхвату – лик страждання

Життя, життя, ти як новела, якої нам завжди не досить.
Ще ніби вчора - юні вельми, а завтра - ніби сніг волосся
Життя, життя, ти як новела, що поглинає нас як річка:
Хочеш нині знать майбутнє, хоч кінця чекаєш звично.

Життя, життя, ти як новела, раз приязне, раз – вороже…
Часом хочу пожалітись, а на тебе… ні, не гоже.
Життя, життя, ти як новела, що поглинає нас як річка:
Хочеш нині знать майбутнє, хоч кінця чекаєш звично.

Ришард Ринковскі