Еволюція живих істот (і організму людини зокрема) то такий повільний і непомітний процес, що про нього не люблять говорити. І взагалі підозрюють, що то брехня. Але ж можна навести приклади швидших еволюцій, які у всіх на виду. Тепер таке: відкриваєш десь новинну стрічку, а "героями" доброї половини новин є дрони і ракети. Звідки впала ця напасть, яка італійською лагідно зветься "веретенце"?

           Як грип і короновірус, папір і зубну щітку, компас і вітрило, порох і повітряного змія, ракети людству подарував Китай. Традиційно вже, це відбулося задовго до припливу туди західних інвестицій.

            Своїми ракетами китайці влаштовували дивовижні або жахливі видовища, пізніше названі феєрверками, залежно від того, чи призначалися ці видовища для друзів, чи ворогів. Хоча ідея транспорту на ракетній тязі теж родом з Китаю, але, як тепер кажуть, "не пішло". Надійніше тоді було кіньми. Тому на століття вперед ракети загрузли у сфері візуального шоу. І так було до першого суто бойового застосування.

            Не відомо, яка була дальність, яку тоді використовували боєголовку, але саме ракетами індуси у 1780-х роках атакували війська Британської Ост-Індійської компанії у колоніальних війнах за індійське князівство Майсур. Рокова помилка! Тямковиті англійці все схоплювали на льоту. І вже у 1805 році бойові твердопаливні ракети поповнили арсенал Британської корони на постійній основі. Наступного ж року той азійський жах полетів на голови їх одвічних противників - французів, у 1812 році - американців, у 1813 - на німців.

            Відтоді і триває млява еволюція ракет у рамках призначення: зменшувати густоту ворогів на полі бою. За винятком паузи, коли недовго-тріумфально царювала логічна асоціація "ракети-космос".

Вектор еволюції бойових ракет, наче олімпійський девіз, не змінювався: більше, дальше, точніше. Так і було б далі, якби не синтез ординського і ленінського світобачення у чиємусь світлому бункерному розумі, що обрав собі у  персональні вороги залізничні вокзали, меблеві фабрики, панельні багатоповерхівки і універсами.   Крокування у напрямі того вектору призвело до абсурдної досконалості принаймні за однією ознакою, коли вже дальше нема куди (але то тимчасово, поки людство безвилазно сидить на своїй планеті).           

             Багатьом подобається запускати ракети, але мало подобається самому бути змішаному з чорноземом чужими ракетами. Так і з'явилися особливі ракети, метою яких було поцілити ворожі ракети, викликаючи у місці зустрічі ефект взаємної матеріальної анігіляції (що втім не заважає фінансовій суперпозиції).

             Не диво, що бойові ракети задали напрям еволюції і масштаб розвитку ракет ПРО, тож на кожну орбітальну ракету вже є своя орбітальна протиракетна ракета. Так би мовити, вдаримо абсурдом по абсурду. Навіть не знаю, чи варто міняти цю парадигму для свого еволюційного прогнозу.

             Тож тепер напрошується такий варіант, коли на підльоті до зони дії ворожої ПРО у череві бойової ракети відкривається потайний лючок, звідки вилітає ескорт протипротиракетних ракет, які за потреби готові поцілити ворожі протиракетні ракети аби ті не заважали летіти материнській ракеті, куди ведуть її електронні мозги. Нашим ракетним спеціалістам за ідею можна не дякувати :))  Ординсько-ісламським, слава аллаху, клепка не дасть того зрозуміти.

            Власне все... Нема чого довго розмазувати дискурс по тарілці і тринькати електроенергію. У наші-то спартансько-непрості часи.