






Галина Леонідівна Гордасевич (31 березня 1935, м. Крем’янець на Тернопільщині — 11 березня 2001, м. Львів, похована у Крем’янці) — відома українська поетеса, член Спілки письменників України, співзасновниця Донецького Товариства української мови та Донецького Крайового Руху. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.
Нагороджена почесною відзнакою-хрестом «За заслуги в боротьбі за волю України» від Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, орден «За вірність» ім. В. Стуса від товариства «Меморіал» (посмертно).
Народилася 31 березня 1935 року в м. Кременці на Тернопільщині в родині священика і політв’язня Леоніда Гордасевича (1912–1990) та Олени (1912–2000) з родини Хомчуків. Дитинство письменниці пройшло на Волині, де вона жила і вчилась у с. Городці, м. Дубровиці, с. Кричильську, м. Острозі, м. Костополі.
Після закінчення 7-річки навчалася в Острозькому педучилищі. У 16 років була арештована і засуджена на 10 років таборів, як було написано у вироку: «… за антирадянську агітацію серед студентів».
Звільнилася через неповних 3 роки і приїхала на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Навчалася в школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці (тоді народила сина Богдана[2]) на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонково, друкарем у Донецькій обласній друкарні.
У середині 1960-х років знову почала писати вірші, трохи пізніше — прозу і критичні статті. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. Горького у Москві.
У серпні 1989 р. була членом «ініціативної трійки» зі створення Товариства української мови на Донбасі. Як делегат Всеукраїнського установчого з’їзду ТУМ в січні 1990 р. була обрана до Великої Ради. В червні 1990 р. стає членом оргкомітету зі створення Народного Руху України; в серпні 1990 р. — учасник установчого конференції зі створення НРУ в м. Донецьку, де була обрана до обласного Проводу; у вересні 1990 р. — учасник Установчого з’їзду НРУ в м. Києві. У 1991 р. послідовно член оргкомітету зі створення Демократичної партії України, делегат Установчого з’їзду ДемПУ, де була обрана до Національної Ради.
Автор поетичних збірок: «Веселки на тротуарах» (Радянський письменник, 1966), «Наречена сонця» (Донбас, 1976), «Високе полум’я дня» (Радянський письменник, 1980), «Слід зірниці» (Радянський письменник, 1986), книжок прози «Вицвіла шипшина» (Радянський письменник, 1974), «Твій тихий дім» (Донбас, 1980), «Двадцять років і один день» (Радянський письменник, 1984 та Донбас, 1985), «Прекрасні імена жіночі» (Донбас, 1990), а також публіцистичної книжки «Письма к другу» (Донбас, 1989) і літературних портретів українських поетес «Силуети поетес» (Радянський письменник, 1988). Автор публіцистичних та критичних статей у ряді українських журналів. Лауреат премій ім. О. Білецького та ім. В. Марченка. Галина Гордасевич була активним громадським і політичним діячем — у 90-х роках вона була членом багатьох новітніх громадських організацій України, народжених демократією.

Восени 2018 року влада і громадськість Львова відзначали соту річницю заснування ЗУНР. Серед інших заходів було відкриття декількох пам’ятників: на вулиці Городоцькій, на розі вул. Огієнка та Листопадового Чину, і через кілька місяців на вулиці Польовій.
Відтак, одним і тим же подіям у Львові присвячено три пам’ятники. Втім, це не вперше у новітній історії львів’яни встановили рекорд за кількістю пам’ятників присвячених подіям що відбулись у 1918 році. Але у міжвоєнний період це зробила тогочасна польська частина населення міста.
Так, у 1924 році на Персенківці відкрили гранітну колону на честь поляків-учасників боїв за Львів. В 1925 році – пам’ятник Орлятам у подвір’ї «Львівської політехніки». Їх обох не стало у часи СРСР. Крім того, є відреставрований Меморіал Орлят на Личаківському кладовищі. Але до наших днів у Львові таки зберігся іще один, маловідомий пам’ятник Орлятам. Він стоїть на вулиці Брюховицькій, 178 у мікрорайоні Рясне, у його частині, що в народі досі називають Рясна Польська, за назвою колишнього села. І це невипадково, адже буквально через дорогу від пам’ятника є невеличкий римо-католицький костел Божого Милосердя, де проводять богослужіння українською і польською мовами.
Проїжджаючи автомобілем доволі довгу Брюховицьку можна і не зауважити цю сіру малу архітектурну форму, бо найближчими сусідами є цегляний паркан приватного двору, електричний трансформатор, кілька дерев і водостічна канава. Пам’ятник висотою близько 4 м складається з двох чотиригранних частин: постаменту і тумби. На передньому фасаді постаменту помітна порожня ніша прямокутної форми, – у ній раніше була таблиця зі списком полеглих у 1918 році поляків-вихідців Рясної-Польської. На чотирьох гранях тумби – крилаті лицарі зі закритими заборолами й мечами у руках. Увінчує пам’ятник декоративна гірлянда і чотири скульптури орлів на кутах. На верхівці первісно був невеликий хрест, від якого залишився отвір.
Донедавна про історію цього пам’ятника було відомо вельми мало. Так, дещо він «розповідає» сам: на його лівій грані тумби можна прочитати рік та одного з авторів: «1932 B.Sotys». Це автограф Броніслава Солтиса (1869-1942) – львівського скульптора. Архітектор проєкту – Вітольд Равський (1893-1962), який також є співавтором схожого пам’ятника спорудженого колись у дворі «Львівської політехніки».
Підпис Б.Солтиса у нижній частиніБільше фактів з історії споруди можна дізнатись у тогочасній пресі. Замітки та фотографії з тих часів знайшли та оприлюднили нащадки тодішніх жителів Рясної Польської. У грудні 2017 р. вони заснували y Facebook групу «Rzsna Polska i okolice Lwowa. Potomkowie rodzin i sympatycy», де вони діляться відсканованими фотографіями Рясної Польської з приватних родинних архівів.

Нещодавно саме там вдалось знайти відскановані замітки з газет «Wiek Nowy» I «Gazeta Lwowska».
Замітка у газеті Wiek Nowy
Замітка у газеті Wiek Nowy
Замітка у газеті Wiek NowyТак, з «Wiek Nowy» зафіксував чимало фактажу і фотографію пам’ятника, який на момент виходу тиражу газети ще не відкрили. У замітці йдеться, що урочиста подія приурочена «чотирнадцятій річниці звільнення Львова від української окупації». Комітет, що ініціював його спорудження, запрошував на урочистість учасників боїв за Львів 1918-19 років. Впродовж двох років комітет вів діяльність, до нього ввійшли: директор місцевої школи, місцеві жителі, очолював їх селянин Станіслав Пешко. Ще одною фактологічною деталлю є перелік вісімнадцяти загиблих, яких увіковічнили на дошці, що була на постаменті, – найімовірніше вони поховані на «Цвинтарі орлят». Доля цієї дошки достовірно невідома, як і хреста з верхньої частини, швидше всього їх демонтували у часи радянської окупації, тим паче що за 200 м від пам’ятника за часів СРСР була сільрада Рясного,- орган влади, що відповідав за ідеологічно правильну символіку на вулицях села. Втім, у наші часи, мабуть, завдяки цій газетній замітці польська діаспора у Львові знайшла на Меморіалі польських Орлят поховання частину згаданих у цій таблиці вояків.
Замітка у Gazeta Lwowska«Gazeta Lwowska» пишучи про факт відкриття пам’ятника зазначала, що подію приурочили до річниці здобуття незалежності Польщі (відзначають 11 листопада), й увіковічнили всіх учасників змагань «за цілісність та незалежність Польщі з 1914 до 1920 рр., в яких загинуло біля сотні вихідців з Рясної Польської». Між іншим, серед нагород, які вручали полякам-учасникам українсько-польської війни, є відзнака «Захисникам Рясної Польської»
орден Захисників Рясної Польської (фото: allegro.pl/)За часів незалежності України як польська діаспора, так і влада, проявили до нього зацікавленість, відтак це позначилось на його зовнішньому вигляді впродовж 2010-их років. Весною 2011 року крім лампадок на пам’ятнику можна було побачити біло-червоні стрічки та записку – доказ того, що ним опікуються харцери (польська скаутська організація). Проте стан споруди був плачевним.
Картка польських скаутів на пам’ятнику в 2011 р.
Картка польських скаутів на пам’ятнику в 2011 р.Втім, восени 2014 року Польське товариство охорони військових поховань за підтримки Генерального консульства Польщі у Львові провело часткову реставрацію пам’ятника і благоустрій місця довкола нього. Про це йшлося на сторінках часопису польської діаспори «Кур’єр галицький».
Та ще у 2010 році один з депутатів Сейму Польщі Войцех Шарама почав кампанію присвячену зміні його розташування, що на переконання парламентаря, мало б вберегти пам’ятник від руйнування. І для цього він вважав доцільними два місця, одне з яких — у Польщі. Третє місце для перевезення пропонувало також Міністерство культури й національної пам’яті Польщі. Запити В.Шарами та відповіді на них є доступними на офіційному сайті польського парламенту. З цих документів можна дізнатися не лише плани політика, а й інші факти про пам’ятник.
У 2010 році депутат Сейму скерував Міністру культури та національної спадщини Польщі запит «Про відсутність необхідних заходів щодо збереження пам’ятника, присвяченого пам’яті боїв на захист Львова у Рясній Польській».
«28 січня 2010 року я звернувся до міністра з депутатським запитанням щодо ініціативи передачі Польщі пам’ятника, присвяченого боям на захисті Львова в 1918-1920 роках. У своєму запиті я згадав пропозицію Товариства шанувальників Львова та Південно-Східних прикордонних територій, спрямовану на перенесення пам’ятника з Рясної Польської до Битома.» Не дивно, що з-поміж польських міст він пропонує рідне – Битом, і обґрунтовує тим, що це «місто, населене багатьма львів’янами та їхніми нащадками». Варто зазначити, що раніше в історії Львова була схожа ситуація, коли у 1950 р. зі столиці Галичини до Польщі вивезли пам’ятник королю Яну Собєському.
Друга пропозиція була перенести його на подвір’я костелу, що поблизу.
Відповідаючи на запит В.Шарами, міністр Богдан Здруєвскі стверджував: “Рада з питань захисту пам’яті про бойові дії та мученицьку смерть за консультацією з Генеральним консульством у Львові зараз докладає зусиль отримати необхідні дозволи від компетентних органів України, що дозволяють змінити місце розташування пам’ятника, що знаходиться на приватній території. Пам’ятник перенесли б на площу поруч із прилеглою парафіяльною церквою. Рада із захисту пам’яті боротьби та мучеництва також має намір профінансувати оновлення пам’ятки, захистивши її від повного знищення. Вочевидь тут згадується про подвір’я згадуваного вище костелу Божого Милосердя.
У документах наголошується, що будь-яке рішення щодо перенесення пам’ятника, потребує погодження різних українських інстанцій. Серед них: Міжвідомча комісія з вшанування жертв воєн та Репресій у Києві, управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (як зазначав польський міністр в одній з відповідей Войцеху Шарамі, керівниця УОІС Л.Онищенко давала згоду на перенесення), архієпископ і митрополит Львівський, голова Римо-католицької церкви в Україні Мєчислав Мокшицький (у частині встановлення його у дворі рясненського костелу), інші.
Третя пропозиція була у відповіді міністра Богдана Здруєвського Войцеху Шарамі від 21 жовтня 2013 р. Міністр писав: «Я також хотів би згадати, що виникла ідея перенести пам’ятник з Рясної Польської на меморіальне місце в Задвоже (Польські Термопіли). Вшанування пам’яті стане важливою частиною такого важливого місця в нашій історії через відсутність інших оригінальних елементів довоєнного вшанування пам’яті в Задвоже. Первісні переговори з цього питання ведуть Рада з питань захисту пам’яті про бойові дії та мученицьку смерть.» Йдеться про с.Задвір’я Буського району Львівщини, – там щороку вшановують учасників польсько-радянської війни, полеглим у важливій битві, що відбулась у серпні 1920 р. Зараз на цьому місці є меморіальне кладовище і курган з пам’ятником.
Втім, жодна з ідей, наразі, не є реалізованою. Та варто зазначити, що інколи до пам’ятника приїздять офіційні делегації. Так, у вересні 2018 р. тут побували представники польських громадських організацій, духовенства та генерального консульства Республіки Польща у Львові. Тоді ж висловлено наміри відновити хрест на верхівці споруди та продовжити реставрацію інших його частин.
3 вересня 2021 року - 09:03
В Україні неможливий авторитарний режим, адже існує сильне громадянське суспільство, яке цього не допустить, заявив Президент Володимир Зеленський під час спілкування з викладачами та експертним середовищем Стенфордського університету в межах візиту до США.
Відповідаючи на запитання, чи не боїться він, убивши «дракона», стати «драконом», Глава держави сказав: «Щодо «вбити дракона», то я Президент України два роки. У ваших знайомих (у Росії. – Ред.) ситуація складніша, але це – внутрішній вибір вашої країни. А українське громадянське суспільство настільки сильне, вільне й демократичне, що хто б що не хотів, хто б собі що не придумав, «дракону» з'явитися в Україні неможливо. Крила підріжуть».
Володимир Зеленський відзначив фільм «Убити дракона» режисера Марка Захарова. Він наголосив, що українці та росіяни мають спільні періоди історії та перемоги, водночас державна політика Російської Федерації відрізняється від української державної політики й спрямована на те, щоб щось забрати, а не дати.
«Ми читали сигнали Російської Федерації – нібито Україна не хоче закінчити війну. Дивно. Війну не ми почали. Ми то із задоволенням хочемо закінчити. Але ми її не починали», – наголосив Президент.
ч.1 http://blog.i.ua/community/662/2334486/
ч.2 http://blog.i.ua/community/662/2335051/
ч.3 http://blog.i.ua/community/662/2338392/



24 серпня 2021 року - 16:15
Президент Володимир Зеленський отримав вітання від лідерів Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Великої Британії, Швеції, Нідерландів, Єгипту, Саудівської Аравії та інших країн з нагоди 30-річчя незалежності України.
Зокрема, Президент США Джозеф Байден у своєму листі на адресу Глави Української держави відзначив, що українська історія сповнена прагнення до незалежності, починаючи з часів Володимира Великого й донині.
«Сьогодні ми бачимо нове покоління українців, які роблять усе можливе, щоб захистити свободу: від рішучих воїнів, які боронять країну проти російської агресії на сході, до реформаторів у владі та громадянському суспільстві, які борються з корупційними мережами, що тривалий час роз'їдали Україну зсередини», – написав Джозеф Байден.
Він зауважив, що американці й українці поділяють прагнення до щасливого та квітучого майбутнього, миру й необмежених можливостей для всіх, та запевнив у непохитній підтримці з боку Сполучених Штатів Америки суверенітету й територіальної цілісності України.
«Ми продовжуватимемо допомагати й підтримувати Україну в її зусиллях щодо євроатлантичних прагнень. Ми стоятимемо поруч з Україною, коли вона втілюватиме реформи, які сприятимуть викорененню корупції, зміцненню верховенства права, економічному зростанню, і будемо працювати разом, щоб захищати права людини та демократію в усьому регіоні», – наголосив Президент США.
Він запевнив, що сьогодні зв'язки між двома країнами міцні як ніколи, і нагадав, що з радістю вітатиме Президента Володимира Зеленського у Вашингтоні наприкінці серпня, щоб «продовжити розбудовувати партнерство між нашими країнами та збільшувати прогрес, якого досягли разом».
«Я бажаю вам і народу України радісного святкування української незалежності», – зазначив Джозеф Байден.
Президент Федеративної Республіка Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр від імені німецького народу привітав Президента та всіх громадян України з нагоди 30-ї річниці незалежності.
«Німеччина солідарно допомагає Україні у збереженні незалежності, суверенітету й територіальної цілісності та на багатьох рівнях виступає за те, щоб покласти край стражданням українців, які проживають на сході», – йдеться в листі Президента Німеччини, адресованому Володимиру Зеленському.
Він додав, що Україна й надалі може розраховувати на підтримку ФРН у подоланні надзвичайно великих викликів, з якими стикається.
«Бажаю вам і вашим співвітчизникам багато сил, наполегливості у сміливому проведенні необхідних і частково розпочатих реформ у державі, економіці та суспільстві та, за необхідності, у послідовному втіленні їх у життя всупереч постійному опору. Я був радий нашій зустрічі в Берліні в липні і сподіваюся, що ми зможемо продовжити нашу розмову найближчим часом», – написав Франк-Вальтер Штайнмаєр.
З нагоди 30-річчя української незалежності Президент Німеччини побажав здоров'я Володимиру Зеленському та його родині, а також миру, свободи й достатку Україні.
Найкращі побажання особистого добробуту Главі держави та щасливого й мирного майбутнього Україні переказав Федеральний президент Республіки Австрія Александр Ван дер Беллен.
«Австрія була однією з перших держав, яка визнала незалежність України. Ми сподіваємося також на позитивний і динамічний розвиток уже наявних відмінних двосторонніх стосунків та продовження регулярної взаємодії й надалі. У зв'язку з цим я хотів би ще раз подякувати вам за хороші переговори під час вашого візиту до Відня у вересні минулого року», – зазначив Александр Ван дер Беллен у своєму вітальному листі.
Прем’єр-міністр Держави Ізраїль Нафталі Беннет у телефонній розмові з Президентом Володимиром Зеленським, яка відбулася 24 серпня, привітав Україну з визначним ювілеєм.
Також привітала Главу держави з Днем Незалежності України Королева Великої Британії Єлизавета ІІ.
«Я сподіваюся, що після складного року ми зможемо подолати глобальні виклики у сфері охорони здоров’я та прямувати до кращого майбутнього», – йдеться у вітанні Її Величності.
Король Швеції Карл XVI Густав з нагоди Дня Незалежності України переказав щирі вітання та найкращі побажання щастя й процвітання народові України.
Король Нідерландів Віллем-Олександр у своєму вітальному листі Президентові України зазначив: «Мені дуже приємно привітати вас з Днем Незалежності вашої країни, яка цього року відзначає 30-ту річницю своєї незалежності. Прийміть, будь ласка, найкращі побажання добробуту народу України».
Його Величність також побажав українському уряду й народу сил, мужності та здоров'я у подоланні безпрецедентних викликів, які несе пандемія COVID-19 для всього світу.
Привітали Україну з ювілеєм також Король Королівства Саудівська Аравія Салман бін Абдулазіз Аль Сауд та Спадкоємний принц, віце-прем'єр-міністр, міністр оборони Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман бін Абдулазіз Аль Сауд.
«З нагоди святкування річниці незалежності вашої держави раді направити вам, Ваша Високоповажносте, наші найщиріші вітання та найкращі побажання міцного здоров'я та щастя, а уряду та народу дружньої України – сталого прогресу та процвітання», – йдеться у листі Короля Саудівської Аравії.
Президент Арабської Республіки Єгипет Абдель Фаттах Ас-Сісі у своєму привітанні на адресу Володимира Зеленського переказав «доброзичливому народу» України найтепліші вітання та найкращі побажання з нагоди річниці незалежності.
«Підтверджуючи свою вдячність за давні дружні зв'язки, що поєднують наші дві дружні країни, я хотів би висловити щиру зацікавленість у спільній роботі над відкриттям нових горизонтів спільної співпраці у всіх секторах для майбутнього розвитку та прогресу наших двох дружніх народів», – написав Абдель Фаттах Ас-Сісі.
Найтепліші вітання з нагоди Дня Незалежності та побажання дружньому українському народу подальшого прогресу й процвітання адресував Володимиру Зеленському Король Марокко Мохаммед VI.
«Я ціную особливі стосунки, що базуються на тісній дружбі та взаємній повазі наших країн. Ми в Королівстві Марокко сподіваємося на зміцнення цих зв’язків та виведення нашого співробітництва на новий рівень, що відповідає прагненням наших народів», – сказано в листі Його Величності.
Президент Республіки Кенія Ухуру Кеніятта від імені кенійського народу висловив Президенту, уряду й народу України привітання та найтепліші побажання з нагоди Дня Незалежності.
«Користуючись нагодою, хочу подякувати уряду України за організацію 17 квітня 2021 року першого чартерного рейсу з України за маршрутом Київ – Момбаса. Це є свідченням гарних відносин між Україною та Кенією в умовах, коли ми шукаємо шляхи активізації торговельної та туристичної співпраці», – зауважив Ухуру Кеніятта у своєму вітальному листі.
Він запевнив у своїй налаштованості продовжувати зміцнювати спільними зусиллями відносини між Україною та Кенією, що примножить здобутки від плідного співробітництва двох держав, а також виведе його на вищий рівень.
Також свої вітання з 30-річчям незалежності України надіслали Президент Ліванської Республіки генерал Мішель Аун, Президент Республіки Бенін Патріс Талон, капітани-регенти Республіки Сан-Марино Джанкарло Вентуріні та Марко Ніколіні, а також лідери інших країн.
24 серпня 2021 року - 11:46
Шановні пані та панове!
Високоповажні гості України!
Наші брати, наші партнери, наші друзі!
Шановні громадяни України!
Дорогий український народе!
Я вітаю всіх нас із цим великим і важливим днем! Сьогодні ми відзначаємо 30-ту річницю проголошення незалежності України!
30-ту річницю її здобуття! А справедливіше, на мій погляд, сказати: 30-ту річницю відновлення незалежності України! Бо 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державність. А 24 серпня 2021 року Україна нарешті усвідомлює це, говорить про це, пишається цим.
Все це свідчить про одне: ми – молода країна з тисячолітньою історією.
Ми будуємо свій дім на землі, де жили й будували наші предки.
Ми не в гостях і не в приймах.
Ми – молода родина зі славетної династії Київської Русі – України.
З роду засновників. Роду хрестителів. З хороброго роду. Мудрого роду. Козацького роду. Ми не сироти й не знайди.
Ми – нащадки могутньої країни, яка була центром Європи.
Але ми маємо не тільки почуватися відповідно.
Ми маємо поводитися відповідно.
Ми – спадкоємці державності, яка існувала понад тисячу років тому.
І ми починаємо відзначати День Української Державності.
Її точкою відліку ми вважаємо рік заснування Києва. Столиці Київської Русі – України, яку недаремно називають містом, де все починається.
Тут починалося православ’я, тут взяла початок старослов’янська мова, правонаступницею якої є сучасна українська мова.
Тут почалась і наша державність. Зародження нашої державності ми будемо відзначати в день розквіту нашої державності – у день Хрещення Київської Русі – України.
І про все це я підписую сьогодні відповідний указ.
Ми також починаємо процес повернення на рідну землю видатних українців. Які жили для України. Боролися за Україну. Поховані не в Україні. Це гетьмани Запорозької Січі, діячі часів УНР, учасники визвольних змагань, діячі культури та науки й багато інших.
Ми будемо повертати не тільки своїх. Ми будемо повертати своє.
Це історичні й культурні цінності України, що перебувають за кордоном.
Ми більше ніколи й нікому не подаруємо жодного камінчика нашої історії, не дамо «окуповувати» жодну сторінку нашої історії, «анексувати» наших письменників, наших науковців, наших спортсменів, наших героїв, які перемагали нацизм.
Я приділяю чимало часу славетному минулому для того, щоб всі ми нарешті повірили в себе у майбутньому. І разом будували сильну державу. Що таке сильна країна?
Країна, яка амбітно мріє та рішуче діє.
Країна, яка не боїться слова «вперше».
А тому вперше за 30 років «Антонов» будує для держави три літаки, для армії будують гвинтокрили на українських лопатях і цьогоріч будуються нові танки.
Сильна країна відроджує військово-морський флот, військово-морські бази та будує корвети.
Сильна країна – це країна, яка приймає ракетну програму на 10 років.
Яка будує тисячі кілометрів доріг. Сотні шкіл, садочків, лікарень.
Яка першою у світі має цифровий паспорт.
Яка виконує свої обіцянки та знімає недоторканність з депутатів.
Яка вперше дає людям реальне право власності на землю.
І вперше запускає народовладдя.
Така країна стає партнером НАТО з розширеними можливостями.
Таку країну офіційно підтримають інші, коли вона подаватиме заявку на вступ до ЄС. Але якщо вона буде такою країною – їй не треба просити запрошення, проситимуть її.
Ми робимо багато речей вперше, щоб час, коли Україна була великою країною, був не востаннє.
І щоб часи, коли Крим і Донбас не були окуповані, також не були останніми.
І сильна країна не чекає, що хтось вирішить її проблеми.
Проводить Кримську платформу, де збирає 46 іноземних держав.
Ми боремося за своїх людей там. Бо можна тимчасово окупувати території, але неможливо окупувати любов людей до України.
Можна створити безвихідь і змусити отримувати паспорти, але не можна паспортизувати українські серця.
Те, що люди на Донбасі й у Криму бояться про це сказати, не значить, що вони бояться про це думати.
І вони повернуться. Бо ми – родина. І єдине, що може нас розділяти, – це щедро накритий стіл. Де ми разом обов'язково піднімемо тост за те, що ми стали сильною країною.
Але не менш важливо всім нам зрозуміти, як нею залишитись.
Ми так багато сперечаємося про минуле, а це означає, що ми не робимо висновків з власної великої історії. Бо жоден ворог не завдав нам більшого удару, ніж наші власні чвари.
У чому сила українського народу? В українському народові.
Це громадяни України всіх національностей.
Без Олешківських пісків на Херсонщині, Буцького каньйону на Черкащині, базальтових стовпів Рівненщини, без Карпатських гір і териконів, Дніпра, Десни й Південного Бугу Україна не така чарівна.
Без чашечки львівської кави ранок не такий бадьорий.
Без келиха одеського вина вечір не такий приємний.
А без чарочки домашньої наливки з будь-якого куточка України День Незалежності не такий святковий.
Рівненщина подарувала нам першого Президента України. Чернігівщина – другого. Сумщина – третього.
Донеччина подарувала нам Леоніда Бикова та Сергія Бубку.
Луганщина – Володимира Даля.
Кіровоградщина подарувала Карпенка-Карого й Кропивницького, а з ними – театр. Житомирщина – Лесю Українку та поезію.
Полтавщина – Миколу Лисенка та оперу. Тернопільщина – Соломію Крушельницьку і божественний голос. Вінниччина – Василя Стуса й незламність духу. Без Кам’янець-Подільської фортеці, волинського Замку Любарта та Аккермана на Одещині Україна не така міцна. Без лаври та Софії, костелу Святого Миколая й собору Святого Юра, ханської мечеті в Бахчисараї та синагоги у Дніпрі Україна не така багатогранна.
Дорогі громадяни!
У цей святковий день ми маємо пам’ятати, завдяки кому можемо бути тут. Це наші захисники України. Нашої незалежності. Герої, які віддали за неї своє життя!
Вшануємо їхню світлу пам'ять хвилиною мовчання!
(Хвилина мовчання)
Вони загинули заради майбутнього наших дітей, онуків.
Ми впевнені, що вони точно відзначать тут 130-ту річницю незалежності України і тисячу років незалежності нашої держави.
Для цього – пам'ятаємо про минуле, діємо сьогодні, думаємо про майбутнє!