хочу сюди!
 

Sveta

34 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «степан бандера»

Цьогоріч, як ніколи, до слова не просився ніхто


У Львові відбулося віче з нагоди 115-ї річниці з дня народження Степана Бандери .
Цьогоріч, як і впродовж більше десяти років, біля пам’ятника Степану Бандері у Львові відбулося віче з нагоди 115-ї річниці від дня народження голови проводу ОУН.
На дворі крапав дощ. Сунули сірі хмари. Настрій у львів'ян також був негожий. Здебільшого, перед віче обговорювали страшні новини, які сталися вночі: розгромлений музей Романа Шухевича у Білогорщі і пошкоджена будівля Львівського університету у м.Дубляни, де навчався свого часу провідник нації Степан Бандера. Невідомо на що сподівалися рашисти - чи на те, що львів'яни не прийдуть на Віче, злякавшись, чи будуть панікувати, але ворог жорстоко помиляється - дух мудрого народу не з лякливих. Тому Віче відбулося, як і належить. Хоч у зазначений час звучала тривога.  
Але перечекали сигнали повітряної тривоги і продовжили вшанування.  Багато присутніх - одній ті ж щороку, багато - нових, серед яких молодь ті, хто приїхав до Львова з Донбасу чи з інших областей України. Таких можна назвати - безстрашними, адже все одно попадають у камери, а дехто і взагалі проситься до фотографії. Приємно, що незламні духом - у такий день разом, а не відлежуються на дивані, бо холодно.
Участь у віче взяли й представники влади, й депутати, й громадські діячі і захисники України. 
Звучить Гімн України і серця завмирають од тривожної тиші. Священики відмолили молитву, хори виконали патріотичні пісні. 
Цьогоріч, як ніколи, до слова не просився ніхто. 
Ведуча Оксана Савіцька наголосила на основних тезах провідника нації Степана Бандери і захід закінчився. 
Але потік людей не припинявся. До пам'ятника підходили люди - молодь, студенти, військові і фотографувалися, про щось спілкувалися, обіймалися. І майже кожний промовляв "Слава Україні".  Найголовніше, в багатьох на очах тремтіли сльози. 
Розмовляю із захисниками, які приїхали у відпустку і прийшли на віче. Серце обливається горечю від їх признань: і як не сприймають на Донбасі проукраїнських, і як злюще відносяться до української мови, і як навколо звучить мова окупантів. Слухаю признання тих захисників, які прийшли вшанувати Степана і хочеться кричати: "Ну хіба не  на часі вчити рідну мову ? Хіба не на часі стати справжнім українцем? Хіба не на часі перестати красти? 
Мабуть все на часі і все бачить душа Степана, прилітаючи з небес щорічно до пам'ятника . Що ж. Тут хіба можна пригадати таку притчу.
 " Колись до джерела приходив один невіруючий чоловік і закривав каміннями витік, щоб люди не брали звідтам воду . Він не вірив, що вода цілюща і що там з'являлася Богородиця. Одного разу він осліп. Куди не їздив і що не робив, бо був багатий, та зір не відновлювався. Син переконав його прийти до джерела. Коли чоловік помився та уздрів, він повірив, що вода цілюща. Впав на коліна і гірко плакав. Просив прощення у Бога за своє невірство.
Так і тут. Ще прийде той час, коли люди,  котрі топчуть свою мову, продають свій народ, крадії, що обкрадають ближнього і бездари, які шукають собі слави, використовують інших, а самі нічого не роблять для України, стануть перед Богом на коліна і будуть просити пощади та для декого це може бути пізно. 
"Покайтеся!" - каже Ісус.. Або за Євангелієм: «У ті дні приходить Іоан Хреститель і проповідує в пустелі Юдейській, і каже: покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне » (Мф. 3:1,2), «Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє»/
Слава Богу! Слава ЗСУ і велика вдячність за можливість вшанувати Провідника Нації! Слава Україні!
 Для Довідки:
Степан Лідер Організації Українських Націоналістів Степан Бандера народився 1 січня 1909 року у селі Угринів, що на Івано-Франківщині.
Степан Андрійович Бандера – один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху ХХ століття, голова проводу ОУН-Б – одного з підрозділів Організації Українських Націоналістів після її розколу.
Разом з Ярославом Стецьком став автором і проголосив  Акт відновлення Української держави від 30 червня 1941 року, за що їх відправили до концтабору. ОУН-Б, яку очолював Бандера, стала засновницею Української Повстанської Армії. 
Степан Бандера загинув від рук агента КДБ Богдана Сташинського. Той вистрілив зі спеціального пістолета в обличчя Бандері струменем розчину ціанистого калію. Сталось це у жовтні 1959 року в Німеччині.
Після розпаду СРСР для багатьох українців ім'я Степана Бандери стало символом боротьби за незалежність України.
Галина Фесюк

Герой України Степан Бандера


БАНДЕРА: СТАРІ ТА НОВІ МІФИ

 

 

З тих пір, як на переломі 1935-1936 років Степан Бандера опинився на лаві підсудних у Варшаві, його ім'я перебуває в епіцентрі словесних баталій. Вже понад сімдесят років українці, поляки, росіяни, євреї, представники інших національностей дискутують про його місце і роль в історії. 

 

 

 

 
Календарні дати повертають до життя старі і призабуті радянські пропагандистські кліше (терорист, зрадник, колаборант), які подаються як «нове бачення» істориків. Схоже було в 2007 році зі століттям Романа Шухевича. У випадку з Бандерою, судячи з дотеперішніх публікацій, до цих штампів додаються ще й нові стереотипи....
 
 

На переломі 1935-1936 років Степан Бандера опинився на лаві підсудних у Варшаві, його ім'я перебуває в епіцентрі словесних баталій. Вже понад сімдесят років українці, поляки, росіяни, євреї, представники інших національностей дискутують про його місце і роль в історії.

 

Попри відмінності між носіями стереотипів, є два суттєві об'єднуючі моменти. Перший принциповий момент: такі стереотипи  підводять до висновку, що Бандера в жодному випадку не може бути національним героєм. Другий момент методологічний, але не менш важливий: роблячи ті чи інші висновки про Бандеру, історики та публіцисти, які представляють обидві згадані тенденції, не вважають за необхідне покликатися на документальні джерела. В результаті до радянських аксіом, що не потребували доведення, на кшталт «Бандера - нацистський прислужник», додалися новітні: «Бандера не визнавав демократичних принципів, закладених ІІІ Збором ОУН» чи навіть «виступав проти створення УПА». Для остаточного спростування стереотипів потрібні серйозні, оперті на широку джерельну базу дослідження. Проте реальність зобов'язує ризикнути зробити це в межах невеликої публіцистичної статті.

 

 

 

ТЕРОРИСТ

 

Цей штамп щодо Степана Бандери, напевно, найстаріший, адже терористом його називала ще польська влада. Відповідаючи на цей закид на суді у Варшаві, він чітко показав своє ставлення до терористичних методів боротьби в тактиці ОУН: «Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів та їхній штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є  терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя. Заявляю, що ні програмово, ні, якщо йде мова про кількість членів у поодиноких ділянках організаційної праці, бойова акція не є єдиною, не є першою, але рівнорядною з іншими ділянками. Тому, що в цій залі розглядали атентати, що їх виконувала Організація, міг би хтось думати, що Організація не числиться з життям людини взагалі і навіть з життям своїх членів. Коротко скажу: люди, які  весь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший, вміють цінити життя. Вони знають його вартість. ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить, але - наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки реалізувати. Вам найкраще  відомо, що я знав, що накладу головою, і відомо вам, що мені давали змогу своє життя рятувати. Живучи рік із переконанням, що втрачу життя, я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі втрати життя. Але впродовж цілого того часу я не переживав того, що переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив Пєрацького».

 

Терористами польська влада називала не лише Степана Бандеру, але і його соратників, котрі боролися в рядах Української військової організації чи ОУН. Як свого часу росіяни називали Юзефа Пілсудського та діячів Польської військової організації, які боролися проти російської влади. Як, зрештою, у всі часи називає революціонерів будь-яка окупаційна влада. Насильство, освячене державною владою, називають політикою, навіть якщо її результатом будуть тисячі чи мільйони загиблих. Силова спроба протистояти цьому насильству поза державними інституціями автоматично шельмується як терор. Тому практично кожен національно-визвольний рух проходить етап, коли його представляють як терористичний, а його антиокупаційну боротьбу як терористичні акти. Щойно після того, коли цей рух набирає обертів, переростає з формату збройної боротьби окремої організації в загальнонаціональну боротьбу, знаходить собі союзників у світі і, врешті, перемагає, лише тоді він позбавляється цього принизливого тавра. Польський, ірландський, єврейський національно-визвольні рухи демонструють саме такі сценарії розвитку. Колишні терористи Пілсудський, Коллінз, Бегін після перемоги ставали національними героями та керівниками відновлених держав. Діячі українського визвольного руху, які протиставилися державному терору Польщі, СРСР та Німеччини, не дожили до своєї перемоги. Проте створення незалежної  української держави - свідчення перемоги їхнього руху, а тому настав час позбавити їх тавра «терористів».

 

 

 

КОЛАБОРАНТ

 

Основним елементом радянської пропаганди, спрямованої проти ОУН та УПА, було постійне звинувачення у колаборації з нацистами. І, не зважаючи на опубліковані тисячі документів, десятки досліджень про антинацистську боротьбу  українських націоналістів, цей міф продовжує існувати. В межах пропаганди Степан Бандера розглядався, часом розглядається й досі, як мало не головний приспішник Гітлера в Україні. Тим часом Бандера скептично оцінював можливість використання німецької допомоги у відродженні України. Цей момент став одним із ключових в його дискусії зі старшими членами ОУН, яка закінчилася розколом організації. Андрій Мельник та інші ветерани визвольних змагань 1917-1920-х років, опираючись на досвід 1918 року, були переконані, що лише українсько-німецька співпраця може привести до незалежності. Степан Бандера головним вважав принцип опори на власні сили, а зовнішню допомогу розглядав лише як імовірний допоміжний засіб. Не маючи довіри до німців, він шукав інших союзників: в 1940 році через свого брата Олександра Степан Бандера, зокрема, вів переговори з міністром закордонних справ Італії Чіано щодо можливої італійської підтримки українського визвольного руху. Поряд з тим, розроблялася концепція створення фронту поневолених народів. Актуальність таких кроків посилювала міжнародна ситуація після 23 серпня 1939 року, коли Німеччина стала союзником головного ворога ОУН - СРСР. Пакт Молотова-Ріббентропа ще раз довів, що в справі відновлення української держави не слід цілковито покладатися на німців. Тому 30 червня 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України без жодного узгодження із «союзниками». Не зважаючи на наявні в ньому дипломатичні дифірамби на адресу Гітлера, німці чітко зрозуміли, що їх ставлять перед доконаним фактом. Аби спинити «українську самодіяльність», поліція негайно затримує Степан Бандеру і ставить перед ним вимогу відкликання Акту. Це була пропозиція, від якої не можна відмовлятися, але Бандера зробив це. Всім, хто досі вірить у Бандеру-«німецького підлабузника» раджу почитати унікальний німецький документ - протокол розмови керівника ОУН із заступником державного секретаря Ернстом Кундтом від 3 липня 1941 року. 32-літній юнак, вчорашній політв'язень, керівник підпільної організації поневоленого народу проти високопоставленого чиновника Третього рейху, перед яким тремтіли керівники держав. У відповідь на звинувачення в неузгодженості дій націоналістів з німецьким керівництвом Бандера бере на себе цілковиту відповідальність за Акт, більш того, додає: «Я хочу ще раз вияснити, що всі мої накази не залежали від будь-якого розпорядження чи згоди німецьких властей. Видаючи свої накази, я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу». Вдруге після 1936 року Бандера своєю принциповою позицією поставив себе перед перспективою смерті. Далі були перебування під арештом, що мало «допомогти» змінити непродумане рішення, концтабір «Заксенгаузен» як покарання за те, що це рішення не було змінене.

 

В 1944 році, коли стала зрозумілою німецька поразка на східному фронті, нацисти спробували відновити свої загравання з українцями, для чого, власне, й був залишений живим Бандера. Його вивезли із «Заксенгаузена» і поселили як арештанта в будинку під Берліном. Він щойно вийшов з табору, не мав інформації про події на фронтах, про справи в Україні. Цим пробували скористатися німці, запропонувавши очолити пронімецький український комітет, «освятити» своє присутністю черговий колабораціоністський проект. Бандера не піддався спокусі примарної влади - відмовився. Його принциповість черговий раз стала на заваді використання його самого та всього визвольного руху для реалізації чужих інтересів.

 

 

 

АВТОРИТАРНИЙ ЛІДЕР

 

Саме ця принциповість і непоступливість часом представляються як авторитаризм, нездорові амбіції чи навіть «вождистські замашки». Для довершення образу Бандери як авторитарного лідера «однозначно стверджують» про несприйняття ним демократичних цінностей як в масштабах організації, так, тим паче, держави. Скільки правди в цих тезах? Очевидно, що Бандера був амбітною людиною, вірив у визначальну роль вольових особистостей в історії, з дитинства готував себе до великої місії. Він формувався в епоху, коли авторитарні тенденції домінували повсюдно, державами керували вожді, фюрери та дуче. Проте саме Бандера очолив опозицію, яка піднялася проти «вождизму» в ОУН. Саме він і його товариші «крайовики» протиставилися спробі становлення автократичної влади в організації на чолі з Андрієм Мельником. Створений ними Революційний провід, попри значні повноваження Голови, був командою сильних керівників. Бандера як лідер вивів на керівні ролі Романа Шухевича, Василя Кука, Романа Кравчука, Дмитра Грицая, Ярослава Старуха та інших, які очолили різні ланки визвольного руху вже після його ув'язнення, які забезпечили тривалу ефективну боротьбу підпілля. Як свідчать документи, в Проводі Бандери рішення приймалися більшістю, тобто кожен голос мав значення. Саме такий стиль роботи він вважав очевидним і необхідним. В одному зі своїх листів в Україну Бандера писав: «В кожному Проводі, який я провадив, зокрема в Проводі ЗЧ (Закордонних частин) ОУН існував і дальше існує такий порядок: всі рішення приймаються більшістю голосів. Голоси всіх членів Проводу рівні. Справи вирішуються після всебічної дискусії. Кожен член проводу має право піддавати під розгляд і вирішення Проводу кожню справу... Це елементарні засади функціонування Проводу, і ніколи не було в нас думки застосовувати іншу методу».

 

Як кожен керівник, Бандера прагнув до домінування власної політичної сили, проте ніколи не робив з цього головної цілі. Сформульований ним принцип «нашою перемогою є перемога наших ідей» реалізовувався на практиці - утворений в червні 1941 уряд (Українське державне правління) складався з керівників різних політичних сил.

 

Поширене сьогодні в історіографії та публіцистиці твердження про те, що Бандера не сприйняв рішень ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН, бо, перебуваючи в ув'язнені «пропустив процес визрівання в ОУН демократичних тенденцій», є неправдивим в кількох моментах. По-перше, Бандера ніде і ніколи не відмовлявся від рішень цього збору,  вважаючи їх зобов'язуючими як для себе, так і для всіх членів ОУН. По-друге - процес визрівання демократичних тенденцій в програмі ОУН почався не в 1943, а в 1940 році саме під керівництвом Степана Бандери. Гасло «Свобода народам! Свобода людині!», яке представляється як квінтесенція цього процесу, вперше прозвучало не  в рішеннях 1943 року, а в маніфесті ОУН з грудня 1940 р. «Бандера авторитарний вождь, який не визнає демократичних норм» - це звинувачення було сформульоване його опонентами в другій половині 1940-х років на еміграції і використовувалося в типовій для еміграції політичній боротьбі. При цьому одним із «головних речників демократизації» представлявся Микола Лебідь, людина, усунена з поста провідника ОУН в 1943 році за авторитарний стиль керування. На жаль, багато істориків некритично прийняли цей закид, не намагаючись верифікувати його з допомогою доступних джерел.

 

 

 

РОЗКОЛЬНИК

 

З політичного еміграційного протистояння проростає і наступний стереотип - розкольника. Бандера, твердять деякі публіцисти та історики, відіграв радше деструктивну, аніж позитивну роль в українському визвольному русі, адже з його ім'ям пов'язані два розколи. «Руїна», «розкол», «братовбивство» - ці поняття представляються мало не як архетипічні для української нації, як її родове прокляття. Натомість такі негативні явища є аж надто типовими для бездержавних націй, які стають об'єктом зовнішніх маніпуляцій політиків та спецслужб, аби вбачати в них щось винятково українське.

 

Очевидно, не обійшлося без таких маніпуляцій і  в розколах ОУН, відповідальність за які списують на Степана Бандеру. І якщо в питанні розколу 1940 року поки не знайдено документів, які однозначно підтверджували б його зовнішню інспірацію, то в так званому другому розколі 1954 року вона дуже чітко прослідковується. Звичайно, ця подія мала й певні об'єктивні чинники (особисті та організаційні непорозуміння), проте  безпосередньою причиною стали сфальшовані МҐБ документи та тривала оперативна гра, яка велася з українською еміграцією від імені воюючої України.

 

Важливо також оцінити вчинки самого Степана Бандери в цих критичних ситуаціях, аби дати відповідь чи заслуговує він на звинувачення у розкольництві.  І в 1940 р., і в 1954 р. бачимо його дії, спрямовані на недопущення розколу: в першому випадку неодноразові звернення та поїздка до Андрія Мельника, в другому навіть добровільний відхід з посади керівника організації задля збереження її цілісності.

 

Як і у випадку з іншими міфами про Бандеру, звинувачення у розкольництві опирається на незнання конкретних фактів чи невміння розглянути їх із ширшої перспективи. До прикладу, датою розколу по лінії бандерівці-мельниківці називають 10 лютого 1940 року - день створення Революційного проводу на чолі з Бандерою. Тим часом, ще кілька місяців після цього продовжувалися спроби залагодити конфлікт, представники обох течій працювали в одному приміщенні на вул. Зеленій у Кракові. І щойно силове захоплення приміщення бойовиками на чолі із Зиновієм Книшем (згодом одним із найбільш плодючих авторів мельниківського спрямування) і позбавлення бандерівців доступу до нього спалило мости для можливого порозуміння.

 

Потім були роки взаємної ворожнечі та звинувачень, найважчим з яких було звинувачення бандерівців у вбивстві провідних членів ОУН(м) Сеника і Сціборського. Ця справа досі залишається нез'ясованою, проте, якщо подивитися  в ширшому контексті, то важко не помітити аналогій із пізнішими подіями 1957 та 1959 років. Тоді вбивства Ребета і Бандери теж представлялися як «братовбивчі розбірки» в середовищі українських націоналістів. Щойно сенсаційне зізнання кілера від КҐБ Сташинського показало справжніх  замовників та виконавця атентатів.

 

І на завершення про розколи. Говорячи про розкол в українському русі, в нас прийнято говорити лише про його деструктивну роль. Тим часом, принаймні, конфлікт 1940 року став додатковим імпульсом для розвитку руху. Адже до його керівництва прийшли молоді енергійні люди, з новим баченням, готові до еволюції своїх світоглядних засад, геополітичних уявлень та методології боротьби. Саме ці люди, яких згодом стали називати «бандерівцями», вивели український визвольний рух на якісно новий рівень розвитку, перетворивши його в загальнонаціональний. І  тут знову напрошуються аналогії з іншими національними рухами - єврейський національний рух набув нового дихання завдяки «розкольнику» Володимиру Жаботинському, який вийшов із Всесвітньої сіоністської організації, заснувавши нову течію «сіоністів-ревізіоністів».

 

 

 

«ЛИШЕ СИМВОЛ»

 

Стереотипом, який чи не найактивніше утверджується в суспільстві сьогодні, є теза, що Бандера не може вважатися національним героєм, адже «безпосередньо не брав участь у визвольній боротьбі»: спочатку як в'язень польських  тюрем, згодом - німецького концтабору, а потім як політичний емігрант, який не мав змоги впливати на ситуацію в Україні. «Бандера лише символ боротьби» - ця фраза стала ключовою у сучасному відображенні Бандери. Проте аналіз історичних фактів чітко показує безпосередню, а часто і визначальну роль Бандери в українському визвольному русі. Саме він провів інкорпорацію Української військової організації в ОУН, чим завершив формування структури Організації, яке тривало з 1929 року. Саме він вивів на новий рівень діяльність ОУН в першій половині 1930-их років, саме під його керівництвом ОУН провела низку гучних бойових та пропагандистських акцій, які зробили цю організацію популярною не лише в Україні, а й за її межами. Його активна діяльність в 1939-1941 роках заклала міцні основи для наступного етапу розвитку визвольного руху. В цей час проведено велику кількість військових та організаційних вишколів, які підготували кадри для подальшого розгортання повстанської армії. Тоді ж закладено важливі ідейні засади, які забезпечили розвиток ОУН з підпільної організації у загальнонаціональний визвольний рух. Велику роботу проведено Бандерою в післявоєнний період на еміграції. Під  його керівництвом мережу ОУН розгорнуто практично у всіх країнах, де мешкали українці, - в Західній Європі, Північній та Південній Америці, Австралії. Створені ОУН громадські організації (Спілка української молоді, Організація оборони чотирьох свобод України, Ліга визволення України) ефективно захищали права українців у світі. Через бандерівські видання («Шлях перемоги», «Визвольний шлях», «Гомін України»  та  багато інших, що виходили практично по всій українській діаспорі) проводилася активна інформаційна кампанія, що доносила світові правду про Україну та українців.

 

Лідерство Бандери визнавали керівники визвольного руху в Україні - на подання Романа Шухевича його було обрано членом Бюро Проводу ОУН в 1945 р., програмний текст провідного ідеолога визвольного руху Петра Федуна називався «Хто такі бандерівці і за що вони борються», тисячі повстанських листівок звершувалися гаслом «Хай живе Степан Бандера», відомий повстанський художник-гравер Ніл Хасевич зробив його портрет, підписавши «Другові Провіднику». В Україні в умовах боротьби ніхто не ставив під сумнів авторитет Бандери  як керівника визвольної боротьби. Визнавали його й ті, хто боровся проти визвольного руху. Термін «бандерівці» набув фактично офіційного звучання і використовувався в документах Компартії та НКВД-МҐБ. Радянська влада до кінця життя Бандери вважала його небезпечним ворогом і  навіть пішла на його ліквідацію в 1959 році. Тобто вже тоді, коли визвольний рух в Україні було придушено, і сама радянська влада намагалася  представляти себе по-новому, відмежовуючись від злочинів Йосипа Сталіна. Степан Бандера був реальним і небезпечним для ворогів діячем українського визвольного руху. А разом з тим - він став його символом.

 

Стати символом за життя і пронести цей тягар не спіткнувшись - це справжній виклик долі, достойно відповісти на який не зуміли тисячі тих, кого свого часу вважали героями. Маємо унікальні рядки, написані самим Бандерою, де він описує свої переживання: «Мушу Вам  щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язується найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація - це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта «за склом» не надаюся».

 

Проте доля розпорядилася по-інакшому - Степан Бандера так і не зміг повернутися безпосередньо на поле бою, змушений був до кінця життя нести цей хрест - бути символом. Прізвище Бандера, що перекладається «прапор», таки стало його життєвою місією.

 

В Україні сьогодні друкують багато статей та книжок про Степана Бандеру. Автори  переповідають основні факти із його життя:  діяльність в підпільній організації,  боротьба, тюрми, концтабори, відвертий виклик окупантам, принесене в жертву особисте життя, репресована родина, врешті, смерть від рук вбивці. Здавалося б, усе вже зрозуміло і немає жодного народу, який би відмовився від такого героя. Проте ще часто в українських авторів стосовно Бандери бракує відваги зробити висновок із цих фактів. Але переконаний, що настане момент, коли автори, читачі та всі інші українці знайдуть у собі достатньо сили назвати героя героєм. І Бандера знову стане символом, символом того, що українцям уже не треба оглядатися на когось, формулюючи свої погляди на минуле чи бачення майбутнього.

 

 

Володимир В'ятрович для Zaxid.net

Львів вшанував 113-ть Степану Бандері

У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
  •  01.01.2022, 15:10
  • Пресслужба ЛМР
Сьогодні, 1 січня, у Львові керівництво міста та області, громадськість вшанували 113 річницю від дня народження голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери. Від громади міста до події долучився перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко. Також квіти спільно з пластунами поклав син мера Львова Антоній Садовий.

Завантажити фото
Завантажити фото

Присутні поклали квіти до пам’ятника Степану Бандері (пл. М. Кропивницького). Опісля відбулась спільна молитва за Україну та громадське віче.

«На історію України припадало не одне випробування. Навіть сьогодні ми живемо в часі російсько-української війни. Історія нашої держави, нашої нації завжди показувала всім приклад. І досі продовжує це робити, адже завдяки незламному духу і героїзму, Україна перемагала і буде перемагати. Кожна перемога – це віддане життя і вічна боротьба. Ми сьогодні тут, бо прикладом такої перемоги є Степан Бандера і сучасні Герої України, які просто зараз боронять незалежність нашої країни. Слава нашим Героям, слава Україні», – сказав Андрій Москаленко.

Довідка

Степан Бандера – український політичний діяч, один з ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів – голова Проводу ОУН-Б. Як активний діяч УВО та ОУН має законодавчо визначений статус «Борець за незалежність України у ХХ сторіччі».

У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери

Степану Бандері виповнилось 113-ть років

Львів'яни вшанували пам'ять Бандери у його день народження: фото з місця події
Львів'яни вшанували пам'ять Степана Бандери
Львів'яни вшанували пам'ять Степана Бандери / ЛМР

Львів'яни традиційно вшановували пам'ять Степана Бандери у його день народження – 1 січня. До пам'ятника діячеві прийшли також нардепи та керівники міста та області.

view count755

Люди поклали квіти до пам'ятника. Після цього спільно помолились за Україну.

Заступник мера Львова Андрій Москаленко запевнив, що завдяки незламному духу і героїзму Україна перемагала і буде перемагати.

Кожна перемога – це віддане життя і вічна боротьба. Ми сьогодні тут, бо прикладом такої перемоги є Степан Бандера і сучасні Герої України, які просто зараз боронять незалежність нашої країни,
– сказав Москаленко.

Варто зазначити, що Україна відзначає вже 113 річницю від дня народження провідника ОУН Степана Бандери.

На відзначення 62-ї річниці загибелі Степана Бандери

На відзначення 62-ї річниці загибелі Степана Бандери 15 жовтня 1959 р. у Мюнхені від руки московського ката.


Посмертна маска з обличчя Степана Бандери

ГАЛИНА ГОРДАСЕВИЧ  "СТЕПАН БАНДЕРА: ЛЮДИНА І МІФ" глава з книги
ХОДІННЯ ПО ЛЕЗУ НОЖА

12 жовтня 1957р. у Мюнхені на сходах будинку № 8 на площі Карла було знайдено труп Лева Ребета. Медична експертиза не встановила будь-яких ознак насильницької смерті і поставила діагноз, що він помер від серцевої недостатності. Може, так би воно й залишилось в історії, якби не дві події, що сталися пізніше з відступом у два роки кожна. Але зараз ми повернемося в минуле і коротко нагадаємо деякі епізоди з життя все того ж Степана Бандери.
Отже, ми вже знаємо, що на процесі у Варшаві 13 січня 1936р. він був засуджений до смерті і уникнув петлі лише завдяки амністії.
Іван Білас у своєму двотомнику документів наводить такий:

№ 1970с 
5 декабря 1942 г.
Товарищу Сталину И.В.

По сообщению Сабурова, в лесах Полесья, в районах Пинск, Шумск, Мизочь имеются большие группы украинских националистов под руководством лица, законспирированного кличкой «Тарас Бульба». Мелкие группы партизан националистами разоружаются и избиваются.
Против немцев националисты устраивают отдельные засады.
В листовках националисты пишут: «Бий кацапа москаля, гони його видциля, вин тоби не потрибен».
Крупный националист Бендера немцами расстрелян.
П.Пономаренко

Як писав у такому випадку американський гуморист Марк Твен: «Чутки про мою смерть дещо перебільшені». Бандера і на цей раз залишився живим. Але ж він не міг знати замірів німецького керівництва, і кожен день перебування в Заксенгаузені міг для нього стати останнім.
Після закінчення війни, згідно з домовленостями Сталіна-Рузвельта-Черчілля на Ялтинській конференції, всі громадяни СРСР, які в ході війни опинилися в інших країнах, мали бути депортовані «на родіну» навіть у примусовому порядку. Підлягали депортації навіть ті, що емігрували після революції. Відомо, що донські козаки, яких разом з сім’ями вантажили на пароплави, в дорозі вчиняли масові самогубства. Був виданий навіть генерал Краснов, який ніяк не був радянським громадянином, і його повісили у 1947р. Не подивилися навіть на те, що йому вже було 78 років. Очевидно, Сталін ніяк не міг йому забути боїв під Царицином у 1918р., де, згідно з радянською історіографією, Червона Армія під мудрим керівництвом товариша Сталіна здобула блискучу перемогу над білою контрреволюцією.
6 лютого 1946р. на засіданні першої сесії Генеральної Асамблеї ООН у Лондоні представник делегації УРСР, – а ним був поет Микола Бажан, – виступив з вимогою видати українських політичних діячів, які перебували на Заході, і в першу чергу – Степана Бандеру «як злочинця проти людяності». На цей раз вимога не була задоволена, але є дані, що військова поліція в американській зоні окупації отримала наказ затримати Степана Бандеру. Сам він розповів про такий випадок. У 1947р. в Мюнхені поліція зупинила його автомашину і зажадала документів. Бандера вийняв посвідчення часопису «Українська Трибуна». Побачивши на червоній обкладинці білі літери «Ргеss», поліціянти махнули рукою, що він може їхати, і посміялися з того, що його стареньке авто ніяк не хотіло заводитися.
У радянських спецорганів були всі підстави люто ненавидіти Службу Безпеки ОУН, оскільки вона працювала на високому рівні і виявила цілий ряд агентів, засланих у повоєнні роки в Західну Німеччину.
У 1947р. з завданням убити Степана Бандеру до Мюнхена прибув агент Ярослав Мороз, але був викритий.
На початку 1948р. з Польщі прибув Володимир Стельмащук, якому вдалося встановити перебування Степана Бандери в лісовій хатині (саме про неї згадувала Наталя Бандера), але також був викритий і встиг утекти.
Восени 1952р. у Мюнхен прибули два агенти з Чехословаччини з документами на ім’я Лєгуди і Лємана. Проте західні розвідки, в свою чергу, мали агентів у радянських спецслужбах, отож Лєгуда і Лєман були арештовані і суджені за шпигунство, хоч основним їх завданням було вбивство Степана Бандери.
У 1953р. в Мюнхен прибув німець з Волині Степан Лібгольц (інше прізвище Ліппольц), який намагався видати себе за прихильника визвольних змагань і нав’язати контакти з колами, де б він міг зібрати дані про місцеперебування і спосіб життя Степана Бандери. Служба Безпеки з’ясувала його дійсну роль і вела за ним нагляд, аж він помітив, що перебуває «під ковпаком», і втік до Східної Німеччини.
У 1957р. стало відомо, що особою Степана Бандери і його сім’єю цікавиться Никифор Горбанюк, емігрант, який жив у Мюнхені ще з 1923р. Про Горбанюка було відомо, що він підтримував зв’язки зі спецслужбами повоєнної Чехословаччини. В жовтні 1958р. Горбанюк, вийшовши вранці зі своєї квартири, зник безслідно. На початку 1959р. у Мюнхені кілька разів з’являвся такий собі Вінцік, який начебто був працівником однієї чеської фірми і намагався дізнатися адресу школи, в якій вчився 13-річний син Бандери, Андрій. Зрештою, Вінцік був арештований німецькою кримінальною поліцією.
Тоді ж Проводу ЗЧ ОУН стало відомо, що Москва готує вбивство Степана Бандери таким же чином, як було вбито у 1926р. Симона Петлюру. Як відомо, Симона Петлюру на вулиці в Парижі застрелив єврей Шварцбард, який на суді заявив, начебто зробив це з помсти за єврейські погроми, що за наказом Петлюри вчинялися в Україні. Якщо польський суд у Львові в 1933р. за вбивство з подібних мотивів засудив Миколу Лемика на довічне ув’язнення, то французький суд у 1926р. виправдав Шварцбарда. Тепер Степана Бандеру мав убити поляк, родом з Волині, під приводом, ніби під час війни УПА замордувала його рідних. Але до здійснення цього плану не дійшло.
Був і такий випадок, про який розповідає Степан Мудрик-Мечник, який з 1951 року був начальником розвідки ЗЧ ОУН:
«Другого жовтня я мав зустрітися з чоловіком, що працював у КГБ. ...Ним займалося СБ і розконспірувало його. Потім ним довелося займатися мені. Ми не вірили йому, і він це знав. Ідучи на розмову з ним, я завжди мав надійну охорону...
Далі Зажицький повідомив, що КГБ в Москві з найвищої інстанції отримало доручення за всяку ціну фізично ліквідувати Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Степана Ленкавського і Степана Мудрика, а Івана Кашубу треба затримати і живцем привезти до Східньої Німеччини. На Бандеру замах може відбутися кожного дня, все вже підготовлено. Вони хочуть з ним покінчити. Я запитав, які в нього докази, що все це правда. Він без надуми відповів, що увійшов у конфлікт зі своїм начальством і хоче залишитися на Заході. Має там жінку, котру любить. Має все приготоване, щоб її перевезти на Захід, але потрібні гроші. На запитання, скільки хоче, відповів, що кілька тисяч. Я йому відказав, що справ фінансових не рішаю, мушу про це говорити в Проводі. Тоді Зажицький сказав: «Пам’ятайте, що в рахунок входять такі технічні засоби, яких світ не знає.»
Повернувшись до Мюнхену, Мудрик-Мечник доповів у вузькому колі проводу про свою розмову з «Зажицьким». Прийшли до висновку, що Бандері необхідно бодай на якийсь час зникнути з Мюнхену. Спочатку він відмовився, аргументуючи тим, що всі вони наражені на смертельну небезпеку, але через кілька днів уліг наполяганням друзів і погодився виїхати. Мудрик-Мечник 15 жовтня 1959 року приїздить у Бонн і зустрічається з відомим німецьким політиком, до якого мав листа від Бендери (ім’я його Мудрик-Мечник не називає, але коли пригадати, як свого часу в радянській пресі доводили, що в смерті Степана Бандери був зацікавлений Оберлендер, можна припустити, що йдеться саме про нього). Цей політик потелефонував міністрові внутрішніх справ (бо йшлося про те, щоб Бандері і його сім’ї виробити документи, ясна річ, на якесь інше ім’я). Далі знову нехай розповідає сам Мудрик-Мечник:  
«З міністерства внутрішніх справ було прислано двох панів, які мене забрали зі собою. В кімнаті, куди мене припровадили, був пан, мабуть, років п’ятдесяти. Вони втрійку почали розмову зі мною. По їх обличчях я зрозумів, що вони ставляться з недовірою до того, що чують. Перед 13-ою годиною вони сказали, що до години 14-ої робимо перерву. Перше, що я хотів зробити, найти телефонну будку і потелефонувати до Мюнхену. Знайшовши телефон, я викликав Мюнхен, наше бюро, до телефону зголосився Ярослав Бенцаль, я просив, щоб він викликав Провідника. Він мені сказав, що, мабуть, хвилин десять тому Провідник поїхав додому на обід... Бенцалеві я сказав, що він має Провідникові від мене переказати. Бенцаль розповів, що у них на Цепелін була таємна німецька поліція, питали, де Мудрик, чи ми вислали його до Бонну... Було для нас зрозуміло, що німці до цієї справи ставляться дуже обережно. Після обіду мені німецькі урядники ставили низку запитань, наприклад, звідки ми те, що я їм оповідаю, знаємо. Чи маємо свою розвідку і контррозвідку? Відповідь моя була коротка, що я не уповноважений про ці справи говорити і сподіваюся, що вони мене зрозуміють і для Бандери і його родини дозволять зробити документи».
А що ж у цей час відбувалося в Мюнхені?
Зрештою, Степан Бандера весь час був насторожі. Не ходив без зброї (тут йому могло стати в пригоді, що він був, як уже згадувалося, лівшею). Його завжди супроводжували один-два охоронці. І все ж... Постійне усвідомлення небезпеки притупляє гостроту відчуття.
15 жовтня 1959р. Степан Бандера зібрався поїхати на обід додому. Охоронця десь не було, Бандера не став його чекати, але попросив секретарку поїхати з ним на ринок і допомогти зробити деякі покупки. З ринку Бандера вже сам поїхав додому за адресою: вул. Крайтмара будинок № 7. Завів машину в гараж, відкрив власним ключем двері в під’їзді будинку. Через кілька секунд почувся крик, який змусив сусідів виглянути з дверей. На сходах лежав чоловік, якого вони знали як мешканця цього будинку Степана Попеля. Поруч з ним лежала сумка з помідорами. Через два роки вбивця пам’ятатиме, що помідори були червоні. Дітям їх їсти не довелося.
Бандера був без свідомості, але ще живий. Помер по дорозі до лікарні. Перший діагноз був – пролом підстави черепа в результаті падіння. Але чого він упав? Може, так, як і у випадку з Ребетом, було б встановлено параліч серця (ми вже говорили про те, що в дитинстві Бандера хворів на ревматизм, отже, повинен був мати хворе серце). Лікарів зацікавило невелике поранення на верхній губі: звідки воно могло взятися? Зрештою, було проведено відповідні аналізи і виявлено в організмі синильну кислоту. Сумнівів не було – вбивство. Вбивство, організоване московськими спецслужбами.
Наступного дня Провід ЗЧ ОУН видає таке повідомлення:

«З великим смутком і глибоким болем повідомляємо членство ОУН і все українське громадянство, що 15 жовтня 1959р. о 1-й годині дня згинув з ворожої руки великий син українського народу і довголітній керівник революційної боротьби за державну незалежність, Голова Проводу Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів сл. п. Степан Бандера, народжений 1 січня 1909р., Член Української Військової Організації з 1927р., Член Організації Українських Націоналістів з 1929р., член Крайової Екзекутиви ОУН з 1931р., а згодом до 1934р. її Провідник і одночасно Крайовий Командант УВО та з 1933р. член Проводу Організації Українських Націоналістів. Голова Проводу Українських Націоналістів з 1940р., Голова Бюра Проводу всієї ОУН з 1945р. Довголітній в’язень польських тюрем, засуджений на кару смерти, замінену на досмертну тюрму, та в’язень німецьких тюрем і концтаборів з 1941 по 1944рр.
Похорон у Мюнхені 20 жовтня 1959р. о 9 год. Заупокійна Служба Божа в церкві св.Івана Хрестителя при Кірхенштрассе. 15 год. панахида й похорон на Вальдфрдгоф.
Жалоба триватиме два місяці – від 15 жовтня до 15 грудня 1959р.
Вічна і Славна Йому Пам’ять!»

Над могилою Степана Бандери, окрім його побратимів, виступили грузинський князь Нікашідзе, болгарин Вальчев, туркестанець Велі Каюм-Хан, словак Покорни, румун Еміл’ян, хорват Біліч, англійка Віра Річ.
На другий день усі західнонімецькі газети подали докладний звіт про похорон, підкреслюючи, що в ньому взяли участь представники всіх політичних груп. В одній із газет було написано: «Виглядало, немов би між українцями на еміграції зовсім не існувало сварки». Найменше про цю подію знали на батьківщині Степана Бандери: адже радянські газети про це не повідомляли, закордонні газети передплачувати в ті часи не можна було, закордонні радіопередачі старанно глушилися та й слухання їх вважалося злочином, за який можна було отримати тюремний строк.
Дещо в іншій ситуації були українці, які, щоправда, були виселені зі своїх рідних земель (лиховісна операція «Вісла»), але відправлені не в Радянський Союз, а на так звані «зємє одзискане», тобто на побережжя Одри, звідки, в свою чергу, були виселені німці.
Ось що з цього приводу розповідав польський журналіст Олександр Омілянович. Коли після смерті Бандери він опублікував ряд статей у «Газеті Білостоцькій», в редакції з’явилася делегація з українського села біля м.Баня Мазурска з вимогою, щоб автор обов’язково приїхав до них на зустріч з селянами. Зустріч почалася хвилиною мовчання в пам’ять Степана Бандери, а потім пролунали палкі виступи на захист його доброго імені. Пам’ятаймо: це було в 1959р. у вже (чи ще?) «нашій» Польщі.


112-те народження Провідника ОУН Степана Бандери

Сьогодні, 1 січня, у Слов'янську пройшла смолоскипна хода присвячена дню народження Провідника ОУН Степана Бандери.

Смолоскипний марш на честь дня народження Степана Бандери у Слов'янську є вже традиційним. Вперше День народження провідника ОУН смолоскипною ходою у Слов’янську відзначили 1 січня 2016 року.

Читайте: Слов'янськ відзначив день народження Степана Бандери (відео)

О 18:00 на Соборній площі зібралися небайдужі мешканці міста. На газоні стояли запалювачі, людям роздали смолоскипи. Перед тим була проведена невеличка консультація з приводу того, де і як люди мають тримати факели, щоб не нашкодити оточуючим. Захід супроводжували представники поліції.

Центральними вулицями хода попрямувала до пам'ятника Тараса Шевченка. Під час маршу лунали вже звичні українцям гасла "Слава Україні", "Донецьк - це Україна", "Штепу на нари" та інші.

Серед тих, хто взяв участь у марші, були і батьки з дітьми, і молодь, і колишні та діючі військові. 

Як проходила сама хода, ми показали у прямому етері.

Це є день народження Степана Бандери

Слов'янськ відзначив день народження Степана Бандери (відео)

Сьогодні, 1 січня, у Слов'янську відбулась смолоскипна хода на честь дня народження лідера українського націоналізму Степана Бандери.

Організаторами ходи виступили Слов'янська громадська організація "Слов'янська Січ" та місцева партійна організація ВО "Свобода". Учасники запалили смолоскипи на Соборній площі та, скандуючи патріотичні гасла, вирушили урочистою ходою по вулиці Шевченка.

Біля пам'ятника Тарасу Шевченку патріоти Слов'янська провели невеликий мітинг та виконали державний гімн України.

IMG_9921IMG_9926IMG_9929IMG_9932IMG_9939IMG_9943IMG_9960IMG_9966

112-рччя народження Степана Бандери

Степан Бандера народився 1 січня 1909 році

Про рівень Бандери .

Сприйняття Бандери в українському суспільстві стало мірилом нашої самодостатності. Воно демонструє готовність бути собою.

Це нелегко для нації, яку нещадно витирали з історії. У нас є не тільки право на героїв, які можуть не подобатися сусідам, а й обов'язок - оцінювати своїх по / своєму.

У Бандері є те, чим можна захоплюватися і те, що варто засуджувати. Але це слід робити, виходячи з власного бачення, а не тому, що його біографія викликає роздратування в Росії, Польщі, Ізраїлі або де-небудь.

"Бандера - неоднозначний герой" - лунає звідусіль.

Але однозначними героями не стають. Творити історію, не здійснюючи помилок - неможливо. Чи не помилятися - привілей тих, хто нічого не робить.

Бандера робив.

Портрет, Микита Титов

Немає опису фотографії.




Степан Бандера: провідник нації чи агент спецслужб? // 10 запита




Степан Бандера. Без жодного сумніву, найміфологізованіша постать в історії України. Ким тільки його не називали політичні опоненти: українським фашистом, польським терористом, розкольником ОУН, гітлерівським колаборантом, агентом радянських і американських спецслужб. Прибічники вважають Бандеру провідником нації та символом визвольної боротьби українців 20-го століття. У цьому відео будуть лише факти – без зайвих емоцій, демонізації чи ідеалізації. Розповідає доктор історичних наук, професор Іван Патриляк. "Історія без міфів" - це канал про історію України та світу без прикрас та фальсифікацій.

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
8
попередня
наступна