Тамара Бабійчук про творчість Галини Гордасевич
- 14.10.24, 09:38
Галина Леонідівна Гордасевич (31 березня 1935, м. Крем’янець на Тернопільщині — 11 березня 2001, м. Львів, похована у Крем’янці) — відома українська поетеса, член Спілки письменників України, співзасновниця Донецького Товариства української мови та Донецького Крайового Руху. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.
Нагороджена почесною відзнакою-хрестом «За заслуги в боротьбі за волю України» від Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, орден «За вірність» ім. В. Стуса від товариства «Меморіал» (посмертно).
Народилася 31 березня 1935 року в м. Кременці на Тернопільщині в родині священика і політв’язня Леоніда Гордасевича (1912–1990) та Олени (1912–2000) з родини Хомчуків. Дитинство письменниці пройшло на Волині, де вона жила і вчилась у с. Городці, м. Дубровиці, с. Кричильську, м. Острозі, м. Костополі.
Після закінчення 7-річки навчалася в Острозькому педучилищі. У 16 років була арештована і засуджена на 10 років таборів, як було написано у вироку: «… за антирадянську агітацію серед студентів».
Звільнилася через неповних 3 роки і приїхала на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Навчалася в школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці (тоді народила сина Богдана[2]) на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонково, друкарем у Донецькій обласній друкарні.
У середині 1960-х років знову почала писати вірші, трохи пізніше — прозу і критичні статті. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. Горького у Москві.
У серпні 1989 р. була членом «ініціативної трійки» зі створення Товариства української мови на Донбасі. Як делегат Всеукраїнського установчого з’їзду ТУМ в січні 1990 р. була обрана до Великої Ради. В червні 1990 р. стає членом оргкомітету зі створення Народного Руху України; в серпні 1990 р. — учасник установчого конференції зі створення НРУ в м. Донецьку, де була обрана до обласного Проводу; у вересні 1990 р. — учасник Установчого з’їзду НРУ в м. Києві. У 1991 р. послідовно член оргкомітету зі створення Демократичної партії України, делегат Установчого з’їзду ДемПУ, де була обрана до Національної Ради.
Автор поетичних збірок: «Веселки на тротуарах» (Радянський письменник, 1966), «Наречена сонця» (Донбас, 1976), «Високе полум’я дня» (Радянський письменник, 1980), «Слід зірниці» (Радянський письменник, 1986), книжок прози «Вицвіла шипшина» (Радянський письменник, 1974), «Твій тихий дім» (Донбас, 1980), «Двадцять років і один день» (Радянський письменник, 1984 та Донбас, 1985), «Прекрасні імена жіночі» (Донбас, 1990), а також публіцистичної книжки «Письма к другу» (Донбас, 1989) і літературних портретів українських поетес «Силуети поетес» (Радянський письменник, 1988). Автор публіцистичних та критичних статей у ряді українських журналів. Лауреат премій ім. О. Білецького та ім. В. Марченка. Галина Гордасевич була активним громадським і політичним діячем — у 90-х роках вона була членом багатьох новітніх громадських організацій України, народжених демократією.
У Краматорську в осередку національної скаутської організації «Пласт» юначки заснували дівочий курінь імені Галини Гордасевич. Про це розповів керівник Краматорського осередку Пласту Максим Потапчук, передає «Вчасно».
Він зазначив, що це дуже важлива подія для Донеччини, адже подібних юнацьких дівочих куренів за майже 28 років діяльності на цих теренах Пласту створено тільки два: в Авдіївці й тепер у Краматорську.
«Курінь в Пласті — це організаційна структурна одиниця. Пластуни гуртуються в куренях, котрі, своєю чергою, об'єднуються в Улади за віком. За традицією Пласту — курінь повинен мати свого патрона чи патронесу, себто мати ім’я відомої діячки або діяча. Юначки вирішили знайти для куреня свою, місцеву патронесу, котра народилася на Донеччині або жила та працювала на наших теренах», — зазначає Максим Потапчук.
Пластунки з Донеччини вирішили назвати свій курінь на честь борчині за незалежність України у XX столітті, поетеси Галини Гордасевич.
Дитинство Галини Гордасевич минуло на Поліссі, в Рівненській області. У 1946 році був заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення її батько. Донька відразу потрапила під пильний нагляд органів КДБ, і через півтора року теж була заарештована. Хоча її «зв'язків з бандерівцями» довести не вдалося, їй все ж винесли вирок — десять років «за складання націоналістичних віршів».
Після смерті Сталіна була амністована, відбувши неповних три роки.
Більша частина життя пані Галини минула саме на Донеччині. Спочатку вона працювала робітницею на будівництві й навчалась у вечірній школі. Потім — на труболиварному заводі, одночасно вступила на металургійний факультет Донецького інституту, однак після смерті сина залишила навчання.
На початку 1960-х років працювала керівницею драмгуртка в Палаці культури у Ханжонковому, вступила на заочне відділення Донецького культосвітнього училища на спеціальність «режисер народних театрів». Але тоді ж переїхала до Донецька, де спочатку працювала у друкарні, згодом — на комбінаті «Донпобутреклама».
Була однією із засновниць Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України. У 1996 році за повість «Соло для дівочого голосу» стала лауреаткою літературного конкурсу «Шістдесятник», а Спілка письменників України та Міністерство інформації присудили їй премію ім. Олександра Білецького за роботи в царині літературної критики.
Галина Гордасевич була членкинею Спілки письменників України з 1983 року. Останніми роками працювала над великим мартирологом пам’яті жертв сталінського терору в Україні.
Підготовчий юнацький курінь ім. Галини Гордасевич у Краматорську вже офіційно зареєстрований і згодом матиме своє знамено, прапор та унікальні курінні хустки.
Як розповідає пластунка Емілія Гончарова, роль, котру грає Пласт у повсякденному житті, є неоціненною, а особливо в такі часи, коли національна свідомість є дезорієнтованою. Важливо пам'ятати і вивчати творчий доробок таких постатей як Галина Гордасевич, які жили та працювали над розвитком української культури, попри гніт радянської влади.
«Коли мене питають, що для мене Пласт і взагалі: чому я туди ходжу, моя відповідь доволі проста: я — українка, і не маю допустити, щоб моє майбутнє і моїх дітей мало такі страшні події, що відбуваються зараз, — зазначає дівчина. — За підтримки небайдужих патріотів ми дізнаємося про історію виникнення особливих найчастіше трагічних подій, котрі зараз вшановуються днями пам'яті та й просто державних свят. А це, як я вважаю, і є головною зброєю — розуміти, хто з давніх-давен є ворогом, а не, так би мовити, «братським російським народом»