хочу сюда!
 

Тетяна

32 года, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «галина гордасевич»

У Краматорську курінь імені Галини Гордасевич

Знаменна подія: у Краматорську пластунки заснували курінь на честь репресованої поетеси Галини Гордасевич
  • 31.03.2021, 16:34
  •  294
  •  0
У Краматорську Донецької області юначки згуртувалися у курінь імені Галини Гордасевич — поетеси, борчині за українську справу, яка була репресована за часів сталінізму.
Галини ГордасевичГалини Гордасевич

У Краматорську в осередку національної скаутської організації «Пласт» юначки заснували дівочий курінь імені Галини Гордасевич. Про це розповів керівник Краматорського осередку Пласту Максим Потапчук, передає «Вчасно».

Він зазначив, що це дуже важлива подія для Донеччини, адже подібних юнацьких дівочих куренів за майже 28 років діяльності на цих теренах Пласту створено тільки два: в Авдіївці й тепер у Краматорську.

«Курінь в Пласті — це організаційна структурна одиниця. Пластуни гуртуються в куренях, котрі, своєю чергою, об'єднуються в Улади за віком. За традицією Пласту — курінь повинен мати свого патрона чи патронесу, себто мати ім’я відомої діячки або діяча. Юначки вирішили знайти для куреня свою, місцеву патронесу, котра народилася на Донеччині або жила та працювала на наших теренах», — зазначає Максим Потапчук.

Пластунки з Донеччини вирішили назвати свій курінь на честь борчині за незалежність України у XX столітті, поетеси Галини Гордасевич.

Дитинство Галини Гордасевич минуло на Поліссі, в Рівненській області. У 1946 році був заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення її батько. Донька відразу потрапила під пильний нагляд органів КДБ, і через півтора року теж була заарештована. Хоча її «зв'язків з бандерівцями» довести не вдалося, їй все ж винесли вирок — десять років «за складання націоналістичних віршів».

Після смерті Сталіна була амністована, відбувши неповних три роки.

Більша частина життя пані Галини минула саме на Донеччині. Спочатку вона працювала робітницею на будівництві й навчалась у вечірній школі. Потім — на труболиварному заводі, одночасно вступила на металургійний факультет Донецького інституту, однак після смерті сина залишила навчання.

На початку 1960-х років працювала керівницею драмгуртка в Палаці культури у Ханжонковому, вступила на заочне відділення Донецького культосвітнього училища на спеціальність «режисер народних театрів». Але тоді ж переїхала до Донецька, де спочатку працювала у друкарні, згодом — на комбінаті «Донпобутреклама».

Була однією із засновниць Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України. У 1996 році за повість «Соло для дівочого голосу» стала лауреаткою літературного конкурсу «Шістдесятник», а Спілка письменників України та Міністерство інформації присудили їй премію ім. Олександра Білецького за роботи в царині літературної критики.

Галина Гордасевич була членкинею Спілки письменників України з 1983 року. Останніми роками працювала над великим мартирологом пам’яті жертв сталінського терору в Україні.

Підготовчий юнацький курінь ім. Галини Гордасевич у Краматорську вже офіційно зареєстрований і згодом матиме своє знамено, прапор та унікальні курінні хустки.

Як розповідає пластунка Емілія Гончарова, роль, котру грає Пласт у повсякденному житті, є неоціненною, а особливо в такі часи, коли національна свідомість є дезорієнтованою. Важливо пам'ятати і вивчати творчий доробок таких постатей як Галина Гордасевич, які жили та працювали над розвитком української культури, попри гніт радянської влади.

«Коли мене питають, що для мене Пласт і взагалі: чому я туди ходжу, моя відповідь доволі проста: я — українка, і не маю допустити, щоб моє майбутнє і моїх дітей мало такі страшні події, що відбуваються зараз, — зазначає дівчина. — За підтримки небайдужих патріотів ми дізнаємося про історію виникнення особливих найчастіше трагічних подій, котрі зараз вшановуються днями пам'яті та й просто державних свят. А це, як я вважаю, і є головною зброєю — розуміти, хто з давніх-давен є ворогом, а не, так би мовити, «братським російським народом»

Продовження теми Острога ч. 2

З вересня 1963 року Галина Гордасевич увійшла до літературного об’єднання «Обрій». В цей час вона зрозуміла, що справжнім її покликанням була зовсім не фізика (яку вона вивчала на фізичному факультеті Донецької політехніки), а література. «Веселка на тротуарах», – перша збірка поезії Галини Леонідівни, яка вийшла друком у 1966 році. У 1980-х-1990-х роках світ побачили її оповідання та повісті, пізніше, – збірка публіцистичних матеріалів «Письма к другу».

В 2002 році світ побачила книга «Нескорена берегиня: жертви московсько-комуністичного терору ХХ століття» приурочена 50-річчю Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (далі – СФУЖО). Після смерті почесної членкині СФУЖО та редакторки книги Ніни Строкатої-Караванської у 1998 році, перейняти цю роль та опрацювати зібрані матеріали запропонували саме Галині Леонідівні. Вона, переживши страхіття комуністичного режиму і ставши однією з жертв репресивної системи, погодилася розповісти власну історію і стати редакторкою, вважаючи роботу над книгою справою честі.

«Нескорена берегиня» акумулює історії 115 жінок-жертв комуністичного режиму. Галина Леонідівна встигла опрацювати матеріали, встановити порядок викладу історій, розробити систему подачі інформації та укласти рукопис книжки. Розповіді подано у формі емоційних, трагічних, місцями жахаючих спогадів. У книзі знаходимо історії як відомих (Ірини Воронович-КочурНадії СвітличноїІрини КалинецьАлли Горської та інших), так і невідомих жінок-політв’язнів, котрим вдалося вижити і розповісти про жахіття терору ХХ століття.

Попри те, що й Галина Гордасевич не встигла завершити працю над книгою (померла 11 березня 2001 року у місті Львів), до логічного завершення справу довів її син – Богдан Гордасевич. Видання є книгою-пам’ятником усім жінкам-політв’язням України.

Фото з особистого архіву сина письменниці Богдана Гордасевича

Письменники живуть доти, доки їхні твори читають. Нагадаємо, що Галина Гордасевич написала цикл віршів про древній Острог, який зачаровує та надихає. Свідченням цього є передмова письменниці до збірки «Рядок з літопису» (Львів, 2000 рік): «Острозькі сонети» я склала замість одного вірша, на якого мене умовляв поет Іван Пащук, для ювілейного збірника, присвяченого Острогу». Три вірші з циклу подаємо нижче:

***

Ти засвітився знов, Остріг!
І не ілюзія, не сон це:
У синім небі жовте сонце –
Це поєднання барв старих,

Що нашим прадідам були
Як символ щастя, символ волі,
Блакитне небо, жовте поле
Державним стягом зацвіли.

І знову теплиться свіча
В старім Богоявленськім храмі,
Знов академія стріча
Юнацтво мудрості дарами.

О юні, як вам заздрю я!
Тут доля почалась моя.

***

Тут доля почалась моя.
Яка була – таку сприймала.
Як я єдине плаття прала,
Ти пам’ятаєш, Вілія?

Кормили те сумне дитя
Старі дерева шовковичні.
Повір мені, Остріг мій вічний,
Не поміняла б я життя.

Нехай судилася тюрма,
Дроти колючі, автомати,
Та я ж там не була сама
І вміла честь свою тримати,

 І хоч брела крізь горе бродом –
Була я зі своїм народом.

***

Була я зі своїм народом
І з ним лишаюсь назавжди.
От я й вернулася сюди,
В Остріг, що я із нього родом.

Жили тут прадіди мої,
Тут спочивають їхні кості
На стародавньому погості,
Де їм співають солов’ї.

А я по вулицях іду,
І тільки сум: того дівчати
Слідів далеких не знайду
І все спочатку не почати.

Остріг мій, молодість спливла,
Та я тобі вінок сплела.

Тетяна Лободовська,
наукова співробітниця відділу історії.


"Повір мені, Остріг мій вічний, Не поміняла б я життя"

 Острогом у серці

(до річниці смерті Галини Гордасевич)

11 березня минає 20 років з дня смерті Галини Гордасевич. Юнацькі роки поетеси і громадської діячки, період становлення особистості і формування світогляду безпосередньо пов’язані з Острогом. Кременчанка, донька священика Леоніда Гордасевича та вчительки Олени Хомчук, була студенткою Острозького педучилища, яке функціонувало в корпусах сучасної Острозької академії в середині ХХ століття.

Галина Гордасевич з батьками
Фото з особистого архіву сина поетеси Богдана Гордасевича

Про вступ до навчального закладу в Острозі Галина Леонідівна згадувала так:

Я приїхала в Остріг, здала документи, потім мені сказали: «Все, Ви зачислені», тоді я ще поїхала до діда Павла…Місяців два я в них пожила і приїхала на навчання. А в Острозі літом арештували якихось студентів. Чи була там якась організація та студентська чи її не було, того я не знаю. Я тих хлопців в очі не бачила, бо я ж тільки здала екзамени. Але там почали дивитися, перевіряти документи всіх. Я написала автобіографію, я звичайно не написала, що мій батько священик і що він зараз сидить…Вони з Острога зв’язалися з Володимирцем, з’ясували, що мій батько священик, що він засуджений, і мене викликає до себе директор училища…Може тижнів два я вчилася, може три, - і я вже встигла себе показати, бо я вчилася тільки на п’ятірки. Директор зразу запитав мене: «Хто твій батько?» І що мені робити? Я так і кажу, що мій батько засуджений. «А чому ти не написала це в своїй біографії?» Я, напевне, боялася, що ви мене не приймете, а він каже: «Ну от бачиш, якби ти написала, - то може ми б тебе і прийняла, а тепер тобі прийдеться забрати документи…

З уривку зі спогадів вище стає зрозуміло, що упущення факту засудження батька Галини Гордасевич до 10 років позбавлення волі за зв’язок з повстанцями, значно обмежило час її навчання та перебування в Острозі. Цей факт був сприйнятий як умисне намагання приховати власні зв’язки з повстанцями, тому за юною Галиною НКВС встановив нагляд. Від моменту вступу до Острозького педучилища минув лише рік, та уже на другий рік навчання кременчанка була змушена перевестись до педучилища у місті Костопіль.

Студентське життя було затьмарене затриманням весною та арештом влітку 1952 року. Того ж року, в липні, Рівненський обласний суд присудив їй 10 років ув’язнення. Після звільнення в кінці 1954 року, шлях на Західну Україну для Галини Леонідівни був уже закритим. Гордасевич відмовили у рівненській прописці, тому єдиним виходом на той момент було завербуватися на Донбас. На Сході вона була змушена важко працювати (розвантажувала вагони з будівельними матеріалами, вкладала асфальт на дорогах, пресувала труби на труболиварному виробництві) та, все ж, майстерно поєднувала роботу з навчанням у вечірній школі, а згодом, на вечірньому відділенні місцевого політехнічного інституту. Невдовзі одружилася, в 1961 році у подружжя народився син Богдан. Як згадувала своє подружнє життя Галина Леонідівна, з чоловіком «чужим по духу» у шлюбі прожила не довго, тому сина вона виховувала самостійно.

Галина Гордасевич з сином Богданом
Фото з особистого архіву сина поетеси Богдана Гордасевича



Сьогодні рівно 20-ть років тому померла Галина Гордасевич

Сьогодні рівно 20-ть років тому померла моя мама Галина Гордасевич і за цей час були моменти, коли я казав: -Як шкода, мамо, що ти не бачиш цього торжества України! Твого торжества!,- а були моменти, коли я навпаки казав: -Як добре, мамо, що ти цього не бачиш ганебного явища у нас... І це все, що можу сказати сьогодні, бо багато всього було сказано за ці роки мною про маму, а тепер час говорити іншим людям, оскільки казав і кажу: -Галина Гордасевич жила і писала для людей - не для мене особисто. Тому і саме тому вирішувати людям чи вона їм потрібна - чи не потрібна. Амінь




МІЙ СИН ЗАСНУВ...

Мій син заснув,
Уткнувшись носиком в подушку.
Немов метеликові крила, темнії вії
Притихли над рум'янцем щік.
Він спить і посміхається крізь сон.
І що тобі приснилось, сину?
Чи кішка, за якою вчора
Ти бігав цілий день?
Чи той хороший дядько, що тебе
Катав на моторолері? Чи, може,
Отой великий жовто-синій м'яч,
Що бачив у вітрині магазину?
Спи, сину, спи. Я буду біля тебе
Сидіти довго. Може, цілу ніч.
Я буду мріяти, як виростеш ти, сину
(Про це всі матері на світі мріють!)
Пройдеш мої несходжені дороги,
Закінчиш те, чого я не скінчила.
А може, й ні... А може, ти вже сам
Собі і справи, і дороги знайдеш.
Та тільки знаю: справи будуть гідні,
Щоб я могла гордитися тобою.
Та тільки знаю, що твої дороги
Вестимуть прямо, а не манівцями.
Ти будеш сильним і розумним, сину,
Ти не лякатимешся втоми і негоди.
Ну, а якщо ти все-таки відступиш,
Здасися ти на милість переможця,
Коли ти перед правдою покривиш,–
Я не сховаюся за людські плечі,
Я не скажу, що це моє нещастя.
Тоді мене судити будуть люди,
Бо я тебе родила і ростила,
І я скажу: – Судіть. Моя вина.


САМОТНІСТЬ

Я – Івасик-Телесик. Сиджу на вербі,
Учепившись руками за віття зелене.
Відьма зуби уже нагострила собі,
Диха полум'ям піч і чекає на мене.
І похмурі думки, як зловісні сичі,
Обступають довкола тісною юрбою.
Тільки в небі високому птахів ключі!
Попрошу – може, візьмуть мене із собою?
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Понесіть до мами і до тата!..
       
        А гуси гелгочуть,
        Мене брати не хочуть...

А смерть все ближче, ближче підступає.
Скрипить стара верба – от-от впаде.
І порятунку все немає і немає.
Ой матінко моя, ну де ж ти, де?
З'їсть мене відьма, закопає кості,
І будеш ти за мною голосить.
Та тільки знову крики з високості.
А може, візьмуть? Буду знов просить.
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Понесіть до мами і до тата!..
       
        А гуси гелгочуть,
        Мене брати не хочуть...

Ну, от і все! Верба схитнулась різко,
І я лечу, вхопившись за гілки.
Та тільки що це? Підо мною крісло,
А під щокою – книжки сторінки.
Настільна лампа світить просто в очі.
Нема ніде нікого. Я одна.
І лиш вітри весняні опівночі,
Як лебеді, летять біля вікна.
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Понесіть до мами і до тата!
       
        А гуси гелгочуть,
        Мене брати не хочуть...


СИНОВА  КАЗКА

Мій п'ятилітній син,
який знає всi марки автомашин
i зачудовано стояв на базарi
перед клiткою з поросятами,
це тверезе дитя двадцятого вiку,
розповiдав менi дуже серйозно:
- Знаєш, мамо, як тебе не було,
то я сiв на коня і поїхав.
Я їхав довго-довго,
аж у царство царя Гороха,
а там був змiй великий-великий
І вiн усiх людей поїдав.
А цар сказав, що як хто уб'є того змiя,
то вiн царiвну замiж вiддасть
i пiвцарства за нею в придачу,
Тiльки змiй усiх поїдав,
i нiхто не мiг його побороти.
Ну, а я як махнув шаблею –
так у змiя голови i покотились!
Тiльки царство не став я брати,
Навiщо воно мені?
Хiба я для царства старався?
Я ж просто, щоб змiй людей не чiпав.
Та й царiвна менi не потрiбна,
бо я женитись зовсiм нiколи не буду,
... Вiн гордо звiв пiдборiддя
i пiшов у своїх справах,
безкорисливий лицар, малий Дон-Кiхот,
у якого навiть нема Дульсiнеї.



* * *

Ану, мiй синку, трохи вiдiйди!
Нехай на тебе збоку подивлюся.
Подумати: була така малюся,
А вирiс з неї хлопець хоч куди.

А ти, онучко, не вiдходь уже –
І так на тебе я дивлюся збоку.
Що ж! Гарна виросла, нiвроку!
Хай Бог тебе побереже.

І ти менi правнука приведеш,
А я назустрiч, може, й не зведуся,
Бо буду вже старесенька бабуся.
Отак сидиш і ниточку прядеш.

Та нитка – пам'ять, що нас всiх єдна.
Її не розiрвати, не зiбгати.
Дивiться: от i стало нас багато
У свiтi, де була лиш я одна!


* * *

Всесвiт вiдбивається в краплинi.
Небо. Дiм. Сусiдчина коза.
Дерева i хмари швидкоплиннi.
Всесвiт вiдбивається в краплинi,
Все одно йому, в якiй краплинi.
Може бути, це твоя сльоза.


* * *
О часе, ти скульптор непересiчний!
О часе! У тебе в запасi вiчнiсть.
Тебе до звiту нiхто не покличе.
Ти мiг вибирати базальти, гранiти,
Об них рiзцем досхочу гримiти,
А ти собi вибрав
        людськi обличчя.


* * *
Коли ненависть душу мою залива
І киплять бiля серця пекучi слова,
Я руку стримую кожного разу,
Задаю питання сама собi:
Чи ж виливаю за людство бiль,
А чи свою особисту образу?

***
Будь вимогливим і нещадним.
Раз живи за сотню життів.
Не вдовольняйся крихтами щастя,
Не вижебруй огризки почуттів.
Бо сам на якомусь світанку
Зрозумієш: прийшла біда!
Океан, зачерпнутий в склянку,–
Просто солона вода.

с Галина Гордасевич

https://fondhg.io.ua/

Силуети поетес: Тамара Коломієць

"Силуети поетес" 
Галина Гордасевич
збірник критичних статей про укранських поетес
Тамара Коломієць 


Сьогодні Галині Гордасевич виповнилося б 85-ть



Сьогодні Галині Гордасевич виповнилося б 85-ть років, проте її вже немає з нами 19-ть років. І, на жаль, з кожним роком пам'ять про письменницю стає все меншою і меншою, бо такі часи настали. 
І це все, що я можу сказати сьогодні. 
Запрошую до сайту з творами Галини Гордасевич http://fondhg.io.ua/

* * *
І все вернеться на круги своя,
І вийде правда, і промовить слово.
Дороги, що ходила ними я,
Постеляться мені під ноги знову.

І я знайду ті молоді сліди,
Почую пісню, що тоді звучала.
З тих чорних днів неволі і біди
Поезії витоки і начала.

Вона пробилась і зійшла до нас,
Як сонце весняне у далі синій.
Сильніше всього в цьому світі – час.
Та перед правдою – і він безсилий!

Сто раз убита, оживе вона,
І гляне в душу, і промовить слово.
Прокляті і забуті імена
Повернуться й засвітяться нам знову.

© Галина Гордасевич
https://fondhg.io.ua/story

На згадку про письменницію Галину Гордасевич

Вона була і буде 
(архівне)



Громадськість Львівщини цілою низкою заходів вшанувала другу річницю від часу смерті письменниці Галини Гордасевич. Так 11 березня, в її день смерті, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця. Потім 13 березня, в день похорон Галини Гордасевич, у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація її книги перекладів світової лірики "Українка в світі".  Таким чином хоч і з-запізненням, але ще одна мрія письменниці здійснилась завдяки її сину Богдану і львівському видавництву ЛА "Піраміда", яке видало обидві названі книги.
Заключним став вечір пам'яті письменниці Галини Гордасевич у музеї Івана Франка у Львові, на який  син письменниці Богдан Гордасевич приніс дві посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства "Меморіал". -Це справді одні з найцінніших нагород для Галини Гордасевич,- наголосив в своїй розповіді її син і висловив щиру вдячність пп. Петру Франку і Євгену Гриніву за таке високе пошанування його мами. Далі він прочитав кілька віршів Галини Гордасевич, які віднайшов серед архіву і які ще ніколи не друкувались.
 
Доля поета

Минули дні поразок й перемог, 
Верхів'я щастя й урвища розпачні. 
За кожен день, який тобі дарує Бог, 
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом! 
Той, що укрився за твоїм плечем, 
Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,–
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі, 
Пускають плітки й дотепи солоні,–
Відкрий вночі вікно – і Бог тобі 
Найкращу зірку покладе в долоні.

***
І учні не вчать, і дорослі не знають, 
Та ще мене визнають, ще запізнають! 
Вийде юнак із отецького дому –
Я стану в пригоді йому, молодому
Дівчина буде з кохання марніти – 
Я її втішу: - Рідна мені ти! 
Старим засвічуся промінням весіннім, 
Отим, що сіяло на їхнім весіллі. 
Вспокійся, моє самолюбство, мовчи ти! 
Ну, хай і не будуть у школах учити, 
Та будуть читати, і в голову класти, 
І юні поетки рядки мої красти.

***
Не покладу перо, хоч стомилась рука, 
Додам ще свою казку до довгого ряду. 
А як буду голодна – спечу собі колобка, 
А як буду  сумна – заведу собі курочку рябу.

Така моя доля. Ну, що поробиш? Така!
Їдуть, мої літа, постукуючи колесами.
А як буду бідна – змайструю з соломи бичка,
А як буду самотня – витешу дерев’яного Телесика.

***
Покинуте гніздо, мов хата опустіла, 
Де вибиті шибки і на порозі сніг. 
Скажіть: куди та дташка відлетіла, 
Що так його мостила навесні? 
Було ж: від сонця шибка золотіла 
І в хаті пахло хлібом і теплом. 
Скажіть: куди та пташка відлетіла, 
Що зносила стебельце за стеблом? 
А час прийшов – від холоду тремтіла. 
І в небі тих доріг – лиш вибирай! 
Скажіть: куди та пташка відлетіла –
У вирій а чи в Рай?

Далі своєрідну естафету вшанування письменниці Галини Гордасевич підхопили її земляки: 27 березня у відновленому Кремянецькому педагогічному інституті, який очолює ректор Афанасій Ломакович, відбулось обговорення творчого доробку письменниці Галини Гордасевич, проведене завідуючим гуманітарною кафедрою Олегом Василишиним; 28 березня у Кремянецькому ліцеї, очолюваного директором Анатолієм Аврамишиним, пройшли літературні читання вже вчетверте від часу смерті письменниці – отже уже традиційними, але кожного року інакшими, бо літературно-музична композиція за поезіями Галини Гордасевич у виконанні ліцеїстів під керівництвом вчительки Віри Трачук була побудована у формі послідовного представлення кожної з 8 збірок поезій, які вийшли за останні роки. 
29 березня відбулась ще одна зустріч громади Кремянця з сином письменниці Богданом Гордасевичем та знайомство з новими виданнями очолюваного ним Видавничо-благодійного фонду ім.Галини Гордасевич відбулась у міській бібліотеці ім Юліуша Словацького, якою керує директор Оксана Вальчук. В усіх цих заходах активну участь брав давній приятель Галини Гордасевич, відомий літературний дослідник і краєзнавець Гаврило Чернихівський, автор книги есеїстики “Портрети пером”. Від керівництва району добре слово висловив завідуючий відділом культури Василь Скоропляс, а від місцевих письменників - поетеса Ольга Біркова.
Нарешті 30 березня вшанували Галину Гордасевич у обласному центрі – м.Тернополі, де в неділю -  в приміщенні Спілки письменників якраз проходило засідання літоб”єднання письменників і початківців з районів. Голова Тернопільської організації НСПУ Володимир Барна високо оцінив творчу спадщину покійної письменниці і закликав всіх долучитись до святої справи спорудження гідного надмогильного пам'ятника на могилі Галини Гордасевич до часу  відзначення її ювілею - 70-річчя від часу народження у 2005 р.
Проте і цей величний акорд не став останнім, тому що крапку було поставлено таки у Львові: 2 квітня в Центрі української книги Товариства "Просвіта" Франківського району, який очолює директор Леся Калічко, за ініціативи Громадського об'єднання "Етра" в особі його голови поетеси Наталки Криничанки відбулась зустріч з двома героїням-політв'язнями, про яких описано в книзі-мартирологу "Нескорена Берегиня": з Ганною Іваницькою та Мирославою Зваричевською. Самим проведінням останнє слово в усьому загальному циклі заходів по вшануванню пам'яті письменниці Галини Гордасеви дісталось її посестрам по мученицькій долі і незборимому духу.

Зиновій  Зимний

Похована у рідному Кремянці 13 березня 2001 р.

19 років тому Галина Гордасевич похована у рідному любому її серцю Кремянці 13 березня 2001 р.


На фото: Галина Гордасевич разом з сином Богданом і онукою Соломією

Після похорону у багатьох було здивування, чому Галина Гордасевич обрала Кремянець місцем свого вічного спочинку, бо перебувала тут всього нічого часу в кілька місяців, коли на кілька тижнів приїжджала в гостину до друзів, але відповідь досить проста: де народилася - там і захотіла бути похованою. Дуже мудре рішення. А ще в тому велика правда життя, що жодні життєві напасті не в силі переінакшити волю і долю людини, яка сильна духом! 
Якби не проклята радянська влада, не прокляті "визволителі", що запроторили Галину Гордасевич в 16-ть років за грати після того, як повезли на каторгу ГУЛагу аж на Колиму її батька - священника Леоніда Гардасевича, - то і вчилася б вона у Кремянці обов'язково, а за тим і жила та писала тут, а не промучилася 30-ть років в здеградованому зрусифікованому Донецьку. Так само діти письменниці виростали б не в середовищі бандюковичів-януковичів, а посеред нормального освіченого люду Кремянеччини, Острога і цілої Волині - серед панів, а не пролетарів-злидарів Донбасу. Чи ж не тому перша дитина Галини Гордасевич - син Сергій помер немовлям через убогу медичну допомогу сповна безоплатну, як і я, друга дитина, дивом вижив за тих умов Донбасу з його дикої соціальної убогості, засилля дегенератів та аморального суспільства. Для нормальної людини СРСР був як тотальний жах! А Донбас - як його найвища еволюція людо-ненависницького комуністичного устрою! 
Там була мука, виснаження і безнадія. Навпаки,  у рідному Кремянці відпочивала і раділа душа Галини Гордасевич у рідкісні моменти перебування тут, а планувалося і мати тут житло, як і ще багато було планів та задумів. Галина Гордасевич дуже сподівалася, що за вільної України зможе мати такий достаток зі свого творчого доробку, аж стане меценатом. Зокрема, вона мріяла спільними зусиллями відкрити у Кремянці мистецький пансіонат значно кращий за той, що в Ірені для письменників, бо тут мали бути різні митці, що творчо б проводити свої вакації: письменники, музиканти, малярі, науковці тощо. Пленери, фестивалі, конференції і просто зустрічі різноманітні прийшли б до Кремянця на постійно і це б зробило його центром культури місцевого, регіонального і всеукраїнського значення. Отже і дало значний поштовх економічному та соціальному розвитку і процвітанню. Всесвітньо відомі Канни були довгий час убогим занедбаним містечком, а ідея проведення там кінофестивалю стала золотою жилою для цього всього краю. Для могутнього історичним минулим Кремянця його оновлення було цілком реальним, як вважала Галина Гордасевич. Але, як сказав Іван Багряним і ще дехто, а тепер і я: "Маємо те, що маємо..."

Повернення в дитинство

Пострибаю по доріжці
На одній ніжці –
я в дитинство повернулась!
В мене бантики рожеві
і сандалики дешеві,
та ціна не має значення.
Головне, що я весела
і що недалекі села –
це для мене землі невідомі,
а життя переді мною
озивається луною
і, звичайно, обіцяє радість.
Півстоліття пролетіло,
зупинитись не хотіло,
і було там всього і усякого.
Але я лиш усміхнулась
і в дитинство повернулась:

– Добрий день, Дібровице!
 

Повернення на Батьківщину

Повернутись на батьківщину
        – не така вже оригінальна мрія,
особливо, коли тобі за полудень береться.
Щось тонко і ніжно щеміло побіля серця,
коли я в’їжджала в Тернопіль
          по вулиці Малишка Андрія.

День був хмарний і зимний.
          Чи ж би гнів на мене земля моя мала,
що я так довго чужими стежками ходила?
Ну, що ж, як бачиш, настала ота хвилина,
що я вернулась до тебе
          і сльозу на льоту спіймала.

Не все воно в житті виходить, як мріється,
і далекі дороги не стеляться рушниками.
Підгинаються ноги з утоми, а треба іти та іти.
І побачиш: на місці стоїш,
          хоч здавалось –  сягаєш мети.

І одна хвилина руйнує все,
          що будувалось роками.
Та за куряву тих нелегких доріг,
          що на скроні і серце впала,
як повернення в юність,
          колись нагорода прийде:
щастя ще раз вернутись на землю, де,
рідна мати моя, ти ночей не доспала.

 
                            * * *
А коли мене спитають:
              – Де на світ родилась ти?
Я скажу:
              – Це там, де гори
не якої й висоти,
та коли на кручі станеш,
та коли з гори поглянеш –
то такий довкола простір,
що зривайся і лети!

А коли мене спитають:
         – Де на світ ти народилась?
Я скажу:
              – Це там, де Іква,
що Словацькому любилась,
в’ється межи берегами,
ще там билась з ворогами
мужня і чарівна Ірва,
що в потік дзвінкий розбилась.

А коли мене спитають:
              – Де родилась ти на світ?
Я скажу:
              – Там, де катальпи
жовтувато-білий цвіт,
де пісні дзвенять усюди,
де веселі й добрі люди.
Я у Кремянці родилась –
кремянчанкою зовіть!

Місто мого дитинства Дібровиця

Тихо долає простори,
Ледве колише рінь.
Може, то річка Гуринь...
Може, вона – Горинь...

Місто моє чорноброве,
Як дівчину, приголуб.
Може, воно від “діброви”...
Може, від слова “дуб”...

Тут люди, душею близькі,
А тілом міцні, як дубки,
Говорять вони по-поліськи,
Милі мої земляки.

Тут доля мене причастила
Великої тайни життя.
Тут серця лишилась частина,
Хоч була я ще зовсім дитя.

Знову церква біліє,
Звільняючись бруду й іржі.
Князівно Іуляніє,
Місто моє бережи!

Хай бігають по Воробинській,
Де пісня моя розпочата,
Хлопчики, мов горобчики,
І мов синички, дівчата.

Будинки в разок, мов намисто,
І з бджілкою квітка кожна.
Як це потрібно – місто,
В яке повернутись можна.

 © Галина Гордасевич

Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф

Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф
Редакція Критики Листопад 2002
Львів: Піраміда, 2002.

Галина Гордасевич розраховувала на вихованого радянським режимом читача, який не знає про Організацію українських націоналістів та її провідників нічого або ж має про них цілком викривлене уявлення. Це біографія, а не політичний маніфест, і письменницю цікавили насамперед людські риси її героя, тож тут немає пустопорожніх патетичних фраз, як це часто буває в авторів, котрі звертаються до постаті провідника ОУН (байдуже, зображають вони його як народного вождя а чи ворога народу й іноземного найманця). Авторка Бандери ніколи не бачила й до ОУН не належала, й послуговується лише документами й опублікованими вже працями, проте до жодного джерела не підходить із безоглядною довірою і наводить різні, навіть суперечливі дані, щоби читач зміг сам зробити висновки.

У додатках наведено документи з колишніх архівів гітлерівського райху, що їх професор Володимир Косик, українець із Парижа, опублікував у книжці «Націонал-соціялістська Німеччина й Україна».

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, —колись-таки помру, —

Хоч вірю,що це станеться нескоро, —

То дайте спокій сивому Дніпру,

Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:

Там надто пишно і, до того, тісно.

Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!

Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,

Де хрестики і написи наївні.

Нікому йти туди не бороніть

Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,

І я малою трохи їх боялась.

Ага, ще напис напишіть такий:

«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».



Галина Гордасевич похована 13 березня 2001 р. у рідному Кремянці на старому Монастирському цвинтарі, як того і бажала...
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая