Замість епілогу. Колись дискутували з другом-атошником про діток... Я видала таку фразу, що діти ніколи не бувають вчасно. А він відповів: "Діти вчасно ЗАВЖДИ" 

Ученые выяснили, что чем умнее мужчина, тем реже он ходит «налево». Фото: Умные мужчины способны прожить с одной женщиной всю жизнь. Источник фотографии: PantherMedia Это - документально подтвержденный факт. Мужчины, неверные своей сентиментальной паре, имеют более низкий интеллект, чем те, кто предпочитает жить с одной женщиной, не устраивая гарем на стороне. Это утверждает группа ученых Лондонской школы экономики (Великобритания), проанализировавшая огромные объемы статистических данных о поведении американских мужчин, предоставленных им в США. Первобытные примитивные мужчины всегда были относительно полигамными - не понимали ценности экслюзивных отношений только с одной, единственной любимой, что обычно умеют делать мужчины современные, эволюционизировавшие. По данным исследований , оказалось, что им действительно есть чем понимать и ценить свое счастье только с одной женщиной - их мозг более развит и интеллект имеет более высокий уровень (коэффициент). По этому поводу, редакторы Посольства медицины всем загрустившим из за измен мужа или интимного друга женщинам хочет напомнить, слегка перефразировов, слова из песенки: если с другими уходит мужчина, то неизвестно, кому повезло. Вы всегда остаетесь уникальной, прекрасной и неповторимой.
Источник : Посольство медицины   Профессор психологии Сатоши Каназава преподает в Лондонской школе экономики и политических наук. По его мнению, врожденная мужская полигамность, о которой так часто говорят, является всего лишь глупым заблуждением. На самом деле, мужчины в современном обществе давно привыкли к моногамии и прекрасно чувствуют себя, живя на протяжении долгого времени (а то и всей жизни) с одной партнершей.   Каназава считает, что в современном обществе мужчины давно усвоили правила моногамного поведения и стали более избирательно относится к выбору партнерши. Как считает профессор, моногамность при нынешнем темпе жизни помогает избегать стрессов. Однако оценить все преимущества жизни с одной женщиной могут, по мнению исследователя, не все мужчины, а в первую очередь те, кто обладает высоким уровнем IQ. «Моя теория предполагает, что только мужчины с высокоразвитым интеллектом способны по-настоящему оценить привлекательность и положительные для них стороны моногамного поведения, сексуальной эксклюзивности партнерши», – говорит Каназава. Кроме того, высокий интеллект, как правило, позволяет мужчине добиваться неплохих карьерных успехов, поэтому о комплексах неполноценности у таких представителей сильной половины человечества речи быть не может. Мужчины же, которые не сумели достичь карьерных высот, стараются компенсировать это за счет «покорения» как можно большего числа женщин. Что касается женщин, то их верность или неверность не определяется интеллектуальным уровнем. «Доказательств или даже указаний на то, что более умная женщина является одновременно и более верной женой, нами обнаружено не было», - заявил Каназава.

---__--__--__--__---__--___--___--__---

зажадалося позитиву.., ну, от...

це те що з цього вийшло)))       

---

Я живу лиш тобою...

Моє серце готове до бою

У часи непривітні

Твої очі стрічаю блакитні...

---

Погляд твій береже...

Наче щит, що рятує від зла

І слова - ніби меч,

І любов тільки з часом зросла

---

Серед днів майбуття

Невідомі часи не злякають...

Наші долі сплелись у життя

Й найтемніші години минають

---

Сонце плаче в росі,

Осяває щасливі світанки...

Твою руку тримаю в руці,

Віддаюся тобі до останку

---

Я живу лиш тобою...

...

давня замітка, перероблена

Ти тілу любий, серцю милий,

Я не любить не маю сили.

До тебе - всі думки птахами.

Що відстань їм, яка між нами!

Мед на вустах, крізь мряку промінь,

В мені - бажання, спалах, пломінь!..

Як розлюбити?! О, мій милий!

Лише кохати маю силу.

16.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112040930

Когда вы хотите, чтобы вас трогали, ласкали, возбуждали, сжимали — это страсть.

Когда вы хотите, чтобы о вас всячески заботились, решали ваши проблемы, делали вам подарки, обеспечивали вас — это инфантилизм.

Когда вы хотите, чтобы вас неистово любили, жить без вас не могли, разделяли с вами все свое время и отвели все остальное на второй план — это эгоизм.

Когда вы хотите срочно родить ребенка от конкретного человека — это биология.

Когда вы хотите, чтобы он срочно сделал вам предложение\она согласилась стать вашей женой — это зависимость от общественного мнения.

Когда вы любите — вы ничего не хотите. Вы просто любите.

Вы ходите по квартире, чистите зубы, отправляете рабочие письма, покупаете хлеб, пьете чай, звоните маме — и одновременно любите этого человека. Он может быть в это время где угодно и с кем угодно. Он может даже не знать о том, что вы его любите. Разные проблемы происходят и дальше, жизнь течет, как обычно, но все равно как-то вам улыбательно.

Да, это не практично, иррационально и странно.

Но именно это и есть любовь.

Все остальное — просто человеческие страсти.

Выстраивать можно отношения, а не любовь. Бороться можно за жизнь ребенка, первое место на конкурсе или свои права, но не за любовь. Ожидать можно ответственности за слова и поступки, честности или понимания, но не любви.

Любовь — не имеет практичного результата. Нужно просто научиться называть все своими именами, и тогда все станет на свои места.

Любовь — это просто приятное тепло внутри вашего тела.
И это лучшее, что мне доводилось ощущать.

Тамрико Шоли

Мармурові сходини,

Що ведуть до безодні.

Кличуть вперед,

Не дають зупинитись.

Огортають звуком.

Замальовують мозок

Грайливими фарбами

Розповідають байки,

Що там - попереду добре,

Занадто добре,

Щоб бути справжньою

Безмежною правдою.

Настирливо вказують пальцем

На насолоду.

Що чекає на кожного,

Хто потрапить сюди -

На мармурові східця,

Що невпинно падають у безодню,

В рай і пекло,

Які мають просту та затерту

В народі назву -

Любов!

«Україна в

небезпеці»

Я це відчуваю, я це знаю. Читаю новини, розумію, що відбувається щось значне, щось, що буде записане в підручниках історії разом з оцінкою мудрих заднім числом «експертів». Я намагаюся, але загальної картини не бачу, не відкривають мені очі ні експерти, ні націонал-патріотичні чи ще якісь політичні сили. І пояснень два, принаймні в мене: або вони самі нічого не знають, або дехто з них знає, але з якихось причин приховує інформацію. Це ні в якому разі не означає, що я сам не думаю. Я думаю постійно, але мені не вистачає якихось фрагментів для утворення цілісної картини. При цьому я не тільки хочу отримати статичну картину, ніби фото історичного моменту, типу малюнків в підручнику, а відчути її динаміку, побачити важелі впливу, відчути свою участь у тому, що відбувається, свою здатність вплинути. Я б сказав, що зараз я як солдат в очікуванні команди, але не будь-якої. Можливо зараз люди перегоріли, а можливо просто так само очікують, коли хтось підніметься над натовпом і скаже: «Батьківщина в небезпеці! Нема часу на пустощі та на ледарство!» Коли хтось дасть мені ті фрагменти, яких не вистачає і я стану не просто слухняним виконавцем чиєї-то волі, а сам стану приймачем та водночас творцем цієї волі. А поряд піднімуться такі ж як я. Але чомусь нема нікого. Люди займаються маячнею, своїми власними справами, люди втратили контакт один із одним. Кожен відчуває себе одним єдиним і чекає. І вся країна так чекає.

А можновладці чи так звані націоналістичні сили або ділять владу, або граються в свої ігри, міняють маски. Сьогодні «Вона» з трибуни каже: Слава Україні! Бо знає, що на цьому можна зіграти. А свободівці зайняті якоюсь галичанською маячнею, а не справами всієї нації та України. Недарма у них на сайті замість аналізу того, що відбувається у владі, того, що стосується всіх, ось ця нікому не цікава справа про урок в дитсадку та ще якась регіональна інформація. Та чхати я хотів на цю Ірину Фаріон з її ідіотськими жартами про валізи, які аж ніяк не зможуть об’єднати наше суспільство.

Хто підніметься і скаже: «Україна в небезпеці! Їй потрібен саме ти!» А хто поряд скаже все те саме російською? Хто заради нашої держави відмовиться від хоча б частини своїх дикунських вірувань та забобонів? Хто перестане чіплятися за мову, перегортати без кінця знакових покійників, а побачить, що Україна в нас одна?

                            © Mike911

від Татуси Бо

Киць-киць
Першого кота Алла знайшла біля під’їзду. Сірий брудний клубочок пищав і безнадійно дивився у цей світ одним оком. Сьогодні Аллі лікар-окуліст сказав, що падає зір на одному оці. І вона вирішила, що вже зовсім скоро осліпне геть на те око і увесь день ходила, примружувала хворе око, ніби звикала, жити з монобаченням. А тут це кошеня.
Алла вийшла заміж за Ігоря менше року тому. І тільки тут перед дверима, з цим кошеням в руках зрозуміла, що навіть не знає чи любить він котів. А може собак? А може рептилій? А може він і людей не дуже любить? Зайшла в квартиру, Ігор вийшов зустрічати. А вона стоїть в коридорі, і не може очі підняти. Їй здавалося, що в ту ж мить Ігор голосом Аллиної мами заверещить «убєрі етого блохастого ублюдка із моєго дома».
Ігор зазирнув їй в долоні.
- Де найближча ветклініка? Я за кермо, а ти шукай в інтернеті. Ось коробка…
На дно коробки він кинув шарф, його привезла Ігорова мама з Норвегії. Але кого це хвилювало цієї миті?!

Майже півроку вони боролися за Марка. Марк виріс статечним котом, здавалося, навіть нявчати не вмів, мудро роззирався у світі одним оком, мужньо зносив усі операції і процедури, і ніжно вмощувався на коліна, коли Алла сідала вечеряти.

Другого кота Адольфа приніс Ігор. Він знайшов його виснаженим і ледь живим під колесом машини на парковці. Вигодовував його з піпетки. І казав, що як тільки воно підросте, віддасть його в хороші руки. Не віддав. Не зміг. Адольф був справжнім нашестям, за кілька місяців встиг пошматувати і подерти все до чого міг добратися в цій квартирі. Ігор його сварив, навіть замахувався згортком газети, щоб хоч якось показати, хто в хаті господар.

Ігорева мама повернулася з Італії, там вона місяць гостювала у давньої подруги, прийшла в гості до сина, щоб як і завжди розказати йому який він лох, що не оженився на тій француженці, що не поїхав жити в Ліон, але з порогу побачила Адольфа і заверещала. На її вереск вийшов Марк і повернувши, мов курка, голову набік, роздивлявся Надію Георгіївну, професора філософії.
В той вечір вона пила заспокійливий чай, плакала і розказувала Аллі та Ігорю, що люди в їх віці дітей заводять, а вони тут котячу ферму. І «Алла, ну ти же женщіна, ти должна понімать». І «Животниє нє должни жить в домє». І «Ігорь, я етого нє пєрєживу, что б в мойом домє..». Ігор поправляв маму, нагадував, що «дом» цей він викупив у неї за ринковою ціною. Алла мила по третьому колу посуд і уявляла, як вона відкриває настіж двері і каже «Знаєте шо, тьотя Надя, валіть отсюда!» і слідом Адольф, кидається на її ніжно-блакитне пальто усіма своїми всюдисущими кигтями, а Марк сцить на її італійські чобітки.
Але цього всього не було. В кінці вечора, коли Надія Георгіївна почала говорити про політику Путіна, Ігор подав їй пальто. Вона тяжко сопіла, закутуючись в шаль, а Адольф рясно настяв їй на сумку. Це було у нього вперше, і Алла мала б гримнути на нього, але не могла.

Якоїсь миті Адолф змінився. Може тоді коли Аллу привезли додому після викидня і вона сиділа і боялась поворухнутися. Їй здавалося, що якщо вона поворухнеться, то це означатиме, що вона жива, а оживати їй не хотілося. Тому вона сиділа на ліжку годинами, гарячі сльози без схлипувань і без голосу текли за комір піжами. Адольф приліз вперше до неї на руки і вперше замурчав. Дуже голосно замурчав. І тоді Алла заплакала в голос. Тоді почала оживати.

Дуже уважний лікар переглядав їхні аналізи і результати обстеження і казав, що не бачить нічого, що могло б стати на заваді вагітності. Але вагітність не наступала. Алла слухала, кивала головою і думала, що вже давно змирилася з тим що в їхньому домі уже не буде дітей. Люди добре живуть і без дітей, і вона зможе.

На парковці, уже в машині, Ігор запитав, як вона. І Алла з подивом зрозуміла, що їй нормально, навіть добре. І почала Ігореві говорити, що їй і справді добре. Він увімкнув світло, почав їхати, і раптом вони обоє в один голос закричали. Ігор різко зупинив машину. Майже перед самим бампером у світлі фар сиділа кицька, біла, пухнаста і дуже гарна кицька. Ігор і Алла вийшли до неї, вона не тікала, видно було що кицька домашня, але без нашийника. Ще годину, Алла і Ігор з кицькою на руках шукали її господарів, заходили в усі офіси поблизу, щоб розказати, що ось, знайшли кицьку, шукають її господаря.
Цілий місяць Алла розклеювала в тому районі оголошення, писала в інтернеті і навіть в газету. Але Касю (Касандру) ніхто не шукав. Так вона і лишилася в них, смішна, вертлява кицька, яка передбачала зміну погоди, гріла капці, перед тим як Ігор і Алла прийдуть додому.

Алла дивилася на монітор і боялася дихати. Молоденька лікар водила пальчиком і казала, «ось ця крапочка – це плід, а ось ця дрібненька, яка моргає, це серце, зараз я порахую серцебиття».
Алла думала, як вона скаже Ігореві цю новину, як вона подарує йому цю надію, як вона зможе ще раз повірити в себе.
Ввечері, Ігоря в коридорі зустрічали усі коти і Алла.
- Ти знаєш, нас мабуть стане більше...
- Котик чи кішечка? Якої масті?

http://blog.i.ua/user/1959447/2279778/ початок тут