Запрошення до краси.


Це мій телеграм де я збираю свої забавки в нейромережі. Кому подобаються гарні картинки, прошу. 

Сьогодні.

Сьогодні начебто, неділя, а понеділок завтра,  зранку. 
Птахи у вирій полетіли, а вітер пил несе до ганку. 
Погода трохи прохолодна, а кава, зазвичай, гаряча.  
Вдягну я окуляри модні, бо є таке, погано бачу.  
Зайду у джунглі інтернету, тенета розгрібати звично, 
перечитаю, перегляну і визначусь, що все отлічно. 
Війна важка, та вої дужі, женуть і жарять тих нівроку. 
І все це тягнеться півроку, півроку моє серце тужить. 
Та кава є, гаряча й досі, є сенс життя і друзів коло 
і є душа, що в Бога просить лиш перемоги... 

Дивина.

Трохи дива трохи ночі, буде так, як сам захочеш. 
Трохи чудно, трохи дивно, закарбуйся мить чарівна. 
Мило мило, тихо тихо, наче вже немає лиха... 
Прошуміло, прогуло і з водою утекло.


Пам'ятаю.


Немає кращого, ніж пам'ять сколихнути, 
торкнутся забутого давно і, 
навіть, не згадати, пом'янути, 
всех тих, с ким було стрітитись дано. 
Идут роки, минають дні, неначе, 
дивлюсь у вікна потяга вночі,
іскриться думка, мабуть, щось та значить, 
майнула мимо, знов усе мовчить. 
Я опаную и думки и пам'ять,
а може, навіть, знову до пера, 
а поки що, згадаю тих, що з нами 
і те, що забувати не пора.

Нужна реклама!

Є люди, що допомагають лежачим хворим, роблячи дуже корисну і велику справу. Потрібно розповсюдити  інформацію, щоб допомога була більш дієвою. Проблема в тому, що люди, які попали в біду не схильні до зайвого спілкування. Але є волонтери, журналісти, небайдужі блогері і таке інше, що здатні допомогти в рекламі продукціїї, яка полегшує життя хворим і їх близьким. 

Самые обсуждаемые.

Ответы Mail.ru: Вы считаете пюрешку с котлеткой к обеду обычной  повседневной едой или для вас сие блюдо - изысканная роскошь?...

Армагеддон неизбежен,

когда, через сто даже лет,

на манеже все те же,

в единении мух и котлет.

До судного дня дожить

в согласии и без забот,

основная задача братства,

чье имя звучит: «народ».

Я вас люблю каннибально,

люблю до слез кровавых ,

лишь это на ум приходит,

читая: «тема часа» и «главную».


Я все еще здесь. ))


Привет айюа, я все еще здесь, 
я все еще есть и буду потом, 
вопросов не сметь, ответов не счесть, 
а лето ушло, но я не о том. 
Привет всем, кто здесь, 
пока, всем, кто там, 
за белой чертой, за синим дождем, 
я помню еще, и вьётся строка, 
эй, время, постой, но... все мы уйдем.  :)


Проходя мимо...



Я не пишу и не пишу давно, 
сегодня тоже, как-то не сложилось, 
зашла на сайт, здесь старое кино, 
в котором ничего не изменилось. 
Привет вам всем, я, мимо проходя, 
махну, не очень вглядываясь в лица... 
Все прошлое свернулось небылицей 
и растеклось под струями дождя.

Уходящей осени....




Вечерним небом хмурится восток, а запад алым стелется туманом 
и тишина, качаясь между строк, одарит в полночь поцелуем пряным. 
Осенний сплин уютен, словно шаль, что нежным пухом обнимает плечи, 
ведь эта ежегодная печаль естественна природе человечьей. 
Нам обещает зиму календарь, а в памяти еще пылает лето 
и потому, немного осень жаль, ее дождливой песни недопетой.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
171
попередня
наступна