Я завжди заперечувала можливість існування долі. І завжди казала, що збіги--то випадковість.
   В мене є знайомий, який хоче зі мною одружитися, який старший мене на 25 років, який мешкає в США і який вважає мене непересічною людиною, мало не генієм. Я завжди з однаковою посмішкою сприймаю його компліменти.
  Зараз активно обговорюється те, де я буду отримувати вищу освіту. Для мене, звичайно, це Харків. І це дуже бажано Університет імені Каразіна. Я майже впевнена в цьому десіжені.
  І тут "американський друг" каже, що я маю навчатися виключно і тільки в їхньому МІТ--Массачусетському Технологічному Інституті. Я начебто не проти, але кому я там потрібна??? І вперше чую про такий вуз.
  Читаю книгу Улицької. Що??? Що я тут бачу. МІТ--один із кращих в світі технологічних інститутів. Вибачте, я там ну точно нікому не потрібна.
  Ця оказія трапилася в один день. Я була під значним впливом подій. Невже доленосний збіг? Я знаю і відчуваю, як ви зараз посміхаєтесь всередені себе. "Дурненька дівчинка понавигадувала собі...". Згодна з вами, проте мені це видається якимось ненормальним. Я читаю книгу далі...
  Описується сімейне життя однієї пари. Досить незвичайне. Я в шоці. Ні, я не Сєрьожа Звєрєв. Я не зірка. Я просто в шоці. Дивуєтесь, як можна бути в шоці від книжки?
  А я дивуюся, звідки Улицька знає про те, чого я хочу в сімейному житті, яке, звичайно, ще за таким далеким інертно синім небокраєм, що... загалом, ще рано.
  Проте, це знов збіг. В той же день. Може, я психічно хвора? Гг)))) Круто.

Привіт Юкраїнці !!!!!

Так от до Вас шановні питання: що повинна робити ЛЮДИНА щоб жити з чистим серцем та совістю?

 

Давно вже не проводив Клубів. То одне не складається, то інше.

Але скільки ж можна тягнути та відкладати? Невже так робиться?

Тому, виправляюсь. Відновляю діяльність Клуба. Тим більше, що мені ця справа дійсно подобається, і я точно знаю, яку велику користь можна отримати для себе зараз, та і на далі кожному з тих, хто приймає участь.

Всі анонси, як завжди, можна подивитись на сторінці Клуба. (на якій я вже давно хочу оновити дизайн, переробити трішки, і зробити сайт більш персональним, зручним та приємним для ока)

Тож, ласкаво прошу всіх в гості

Щиро ваш, Миколка - клубобізнескіношнік

---

Як кажуть в народі - "Кожний кулік своє болото хвалить"

Мудрість? Чи прикмета? І те і інше. З будь-якої прикмети, на мій погляд, можна взяти щось собі корисне. Тому, в прикметах безліч мудрості та досвіду для всіх.

Кулік навіщо хвалить своє болото (гніздо)? Щоб самка обрала саме його... і там вже далі по природньому задуму... А природа - розумна.

Лише тільки кулік це робить? Та ні, всі чимось хваляться, намагаючись пригорнути увагу тих, хто їх цікавить. Рослини - квітнуть і пахнуть, щоб комахи їх опилювали. Тварини - бьються між собою, змагаються за право бути першим. Доводять свою неперевершеність.

А люди? Що роблять люди? Тут я помітив 2 різних підходи до справи:

1) Робити як каже природа - хвалитись, доводити, що найкращий, прикрашати, прибрехувати... Аби тільки заволодіти увагою. Тобто, "болото" у всіх практично однакове, просто різні маркетингові підходи до його рекламування

2) Робити як каже розум - створити з себе, або свого "болота" таке, щоб іншим і доводити нічого не було потрібно, а всі і так бачили неперевершеність. Тоді вже "болота" між собою по суті різняться. І необхідність зосереджуватись на рекламі та маркетингу практично зникає.

І в першому, і в другому випадку витрати часу та зусиль приблизно однакові. Але часто люди не створюють щось нове та якісне, а копіюють вже існуюче та популярне, дублікуючи та клонуючи "болота"... Користі не прибуває... Лише зростають витрати на рекламу... Зростають ціни.... і таке далі.

Сам я, коли усвідомив такий стан речей, обрав шлях створення саме нового, кращого світу, починаючи з самого себе.

Коли мені приходить думка, як самому стати кращим, ближчим до природи та до людей, або як зробити щось нове, цікаве та корисне, то я докладаю максимум зусиль для того, щоб це реалізувати. Коли я можу чимось допомогти людям - я допомогаю. Коли є корисна порада - ділюсь.

Часу на "піар свого болота" практично не залишається... Але навіщо мені піар? Хай люди самі оцінюють - у них для цього розум є. А дурити їм розум рекламно-маркетинговими штучками - це вже давно не мої заходи (-:

____________

Щастя вам, любі друзі!

Щиро ваш, Миколка, який вірить, що зробити світ кращим - може кожна людина, і доводить це своїм прикладом.

---

Телефонує мені сьогодні один з моїх старих приятелів (собутильників)... 

-          Привет, Колян!

-          Привіт, Фоміч

-          Как твоё «ого-го»?

-          Чудненько, як завжди, зростає та тішиться. Ось, читаю зараз в інтернеті про різні добавки Е***

-          И что пишут?

-          Різні неприємні факти

-          Ага, пусть пишут, а я всё-равно считаю, что жить надо по-полной! От жизни надо брать всё! Какая раз ница, всё-равно все умрём! А так хоть не обидно будет, что прожил всю жизнь напрасно, так и не испытав всего кайфа!

-          Тобі хочеться кайфа? Сунь руку в сірну кислоту.

-          Та не, это неприязно

-          Звідки ти знаєш? Ти ж ніколи не пробував!

-          Я читал и видел по телевізору – мне этого достаточно! Чтоб знать, что это опасно!

-          Та ну… в книгах інформація застаріла, а в телевізорі – просто актера найняли. Йому гроші платять, щоб він тобі мозок дурив! Сірна кислота це круто! Тобі обов’язково сподобається!

-          Не, Колян! Не хочу без руки остаться!

-          Тю, подумаєш… рука… зробиш собі протез!

-          Протез – не удобен!

-          Та ти не пробував! Дуже зручно! Багато людей ходить із протезами.

-          Не-не-не! Мне моя живая рука дороже всего. Ни за какие коврижки не стану ею рисковать!

-          Ага… добре, тоді не руку!… Нирки та печінку тобі все-одно не  шкода, ти ж кожного дня п’єш пиво або горілку! …

-          …

-          …

… і обидва замислились – кожний про своє …

---

Період "В". Це той, що йде після періода "ПЕРЕД". 

У мене він був жахливим, бридким і огидним. Якими б очима не дивитись - він у мене таким і був. Бо замість любові я розвинув в собі ненавість. Ненавість до себе.

Все починається з людини. Кожний живе в своєму власному світі. Хтось в щасливому, хтось в жорстокому. Хтось в голодному та холодному, а хтось в настільки переповненому благами, що його аж нудить від цього. Але в першу чергу - це особисто його світ.

Я жив в недовірі та ненависті до всесвіту (тобто, до самого себе). Я не хочу звинувачувати батька в своїх невдачах, хоча він і міг стати найвіроємнішою причиною моєї психологічної травми з самого дитинства. Я не хочу звинувачувати матір або брата... Взагалі, зараз розумію, що це не має сенсу когось звинувачувати в своєму стані окрім самого себе. 

Люди мене не розуміли не тому, що я такий унікальний, чи ні у кого не було схожих проблем. Скоріш я сам заважав їм це зробити. Я брехав на кожному кроці. Всім хто мені траплявся. Брехав і на користь собі і на шкоду... Чому? Не знаю. Мабуть, мені не хотілось жити тим життям, яким я жив на той час, а як змінити його я ще не знав, і робив все по-дитячому.  Знаєте, як дитина заплющує собі очі, щоб її ніхто не бачив? Ось приблизно так я всім брехав про своє життя для того, щоб змінити свою реальність. 

Якщо розкласти це лайно по полицях, то смердіти буде довго і неприємно... але розібране, відсортоване та перероблене лайно обов'язково стає корисним здобрювачем, навіть якщо глибоко закопати - то просто перетвориться на перегній, торф або копалини. З переробленого культивованого лайна як не вертись, виходить щось корисне.

Якщо ж не розкладати, не роздивлятись, і взагалі не звертати увагу на той фекальний прошарок, яким обростаєш під час життя в брехні та ненависті, то починаються величезні неприємнощі.. Воно вживляється в шкіру та тіло, стає часткою тебе самого, невід'ємним атрибутом життя та всього світу навколо. Яким бачиться світ, якщо дивитись на нього очіма, що заліплені лайном? Відповім - світу неможливо роздивитись, бо бачиш лише те саме лайно.

Я покрився прищами... Я став багато пиячити. В 18 років з завзятого агітатора проти паління я перетворився на нікотино-залежну людину... Я набрав за 2 роки більше 30 кіло зайвої ваги... Я став таким, яким я себе уявляв - бридким, огидним, мерзотним... Я не вірив самому собі, і не вірив нікому навколо.. І кожного дня я робив щось таке, щоб зробити своє життя кращим... щоб впевнитись в тому, що життя - саме таке лайно, яким я його бачу. 

Хмм... тоді у мене був штик-ніж, автомат... тоді я писав вірші про смерть... і думав про смерть... і пів сотні разів ледь не загинув від нещасних випадків... я командував собою, і дозволяв це робити іншим людям навколо себе... Я хотів перетворитись на бездумного безрадісного робота, підкоритись програмі та плисти по течії життя в маріхуановому дурмані на зважаючи ні на що навколо... Все було заліплено лайном...

А іноді лайно підсихало та відлущувалось... І я бачив проблиски світла... Справжнього, незвичного, примарливого... Давно забутого світла, про яке я так мріяв, я віра в яке всеж зберігалась десь в куточках моєї душі... І тоді я намагався вибратись з того бруду, що мене обліпив з усіх боків, і ... вмазувався в той, який ще раніше разкидував навколо... Світло знову зникало.

Я мабуть і одружився для того, щоб впевнитись, що щастя не буває навіть в родинному союзі... Що все-одно буде зрада.. Підсвідомо я завжди на це очикував... Не від себе чекав, а від свого батька своєї дружини. Сам собі я не міг дозволити зраду. Зрадити мене міг хто завгодно, окрім мене самого. Бо якби це зробив я, то я б дізнався правду. Я б дізнався правду про себе та про своє лайно, про ті вонючі маси, які я розповсюджував навколо себе. Правду знати боляче... Правду взагалі мало хто хоче знати... 

Мало хто хоче змінити свої думки щоб позбутись постійних головних болів та депресій. Простіше купити таблетки в аптеці. Мало хто хоче знати правду про свої думки, про їх природу, про причини та наслідки... Це боляче. Ніколи не хочеться звинувачувати самого себе у всіх своїх негараздах. Не хочеться брати на себе біль та відповідальність. Простіше зкинути на когось... бажано - стороннього, але можна і на близьку людину - вона теж зтерпить... якщо помітить... бо близькі так само нічого не бачать через власний прошарок фекалій - так само зайняті захистом самих себе від проблем, болю та неприємнощів.

Дружина мені зрадила... У неї не було іншого вибору. Вона чесно намагалась не робити цього, але я завжди досягаю своєї мети. Якщо я поставив собі за мету довести всьому світові, що всі і все - непотріб, сміття та лайно, то я це зроблю. Справ-то - просто самому в це повірити... А якщо ще хтось таку ідею підтримає - то це вже його власні таргани та проблеми. Мене вони не стосуються.

Я довів себе... остаточно... я вбив себе, потім почав заражати всіх навколо... Я вбив свого батька свєю глухістю та черствістю.. Я зізнаю свою долю провини в його долі. Я потягнув за собою сестру та брата... Іноді намагався туди ж і свою матусю втрутити. Але моя мати світла. Світла і добра. Я б не зміг їй нічого зробити. Лайно тільки до лайна прилипає... А на чисте та захищене - не зможе.

Я загубив друзів. Частина відгорнулась від мене самостійно, інших я сам послав куди далі через абміції ненависть дурість. Практично - залишився сам на сам... і обізвався жьівотньім... І став жити за правилами тварини - "не гадь там де живеш", "не ламай гілку, на який сидиш", "розвивайся, бо виживають лише найміцніші та найжвавіші". Прийшлось відтряхувати лайно з очей та інших частин тіла... Почав вчитись жити по-новому... По-доброму. Не знищуючи самого себе та світ навколо себе

Не знаю, чи врятувало це мене від загибелі, чи не врятувало, а просто захистило... Але я досі живий.

Рік тому, 7 серпня, цей період "В" у мене закінчився, і почався новий період "ПІСЛЯ".

про цей період напишу потім... не знаю коли.. коли відійду від шоку з тієї правди, яку сам про своє минуле наколупав )-:

---

Щастя вам, любі друзі!

І хай вам ваше правда ніколи не стане смертельно болючою. 

Живіть чесно та відверто.

Я люблю себе вас, люди!

---

Спокійно йди серед галасу і поспіху - пам'ятай який спокій може бути в тиші. Так далеко, як можна бути в добрих стосунках з іншими людьми не відрікаючись себе. Власну правду говори спокійно і ясно, одночасно слухай те, що говорять інші, навіть якщо вони глупі та егоїстичні, адже вони теж мають свою історію.

Якщо порівнюєш себе з іншими, то можеш стати пустим, або протухлим, бо завжди будуть кращі і гірші від тебе. Радій з того, що зробив, але одночасно з того, що плануєш. Завжди роби всю працю з серцем, не дивлячись на те, яка вона маленька, непомітна або щоденна. Вона є тривалою вартістю на шляху Твоєї змінної долі. Збережи обережність у своїх початках - бо світ є повний обману. Але нехай це не закриє Тобі правдивих чеснот, багато людей прагнуло до високих ідеалів і повсюду життя є повне героїзму. Будь собою, а особливо не знищуй почуття: не будь циніком по відношенню до кохання, бо хоч має обличчя сухості і розчарування, все одно вона є вічна як трава. Спокійно приймай те, що роки несуть - без жалості втікаючі ознаки молодості - з віком приходить мудрість. Розвивай в собі силу духа, щоб в несподіваному нещасті могло стати для Тебе підтримкою. Але не переймайся тим, що придумує твоя фантазія. Більшість страхів родяться з фантазії та самотності. Поруч зі здоровою наукою будь лагідним до себе. Ти є дитиною Всесвіту, не менше ніж зірки і дерева маєш право бути тут, і чи для Тебе це ясно чи ні, не сумнівайся, що Всесвіт є такий яким має бути.

Отож будь в мирі з Богом, що б Ти не думав про Його існування і чим би Ти не займався, і які б не були Твої прагнення: в гомоні вулиці, в сум'ятті життя зберігай мир зі своєю душею. З цілим собою, з таким собою яким Ти є, з Твоєю важкою працею і розвіяними мріями, цей світ все одно є прекрасний. Будь уважний, намагайся бути щасливим.

                          Знайдена в старій церкві св. Павла в Балтіморі, датується 1692 роком

               

В цьому році, після Маслениці, вирішив вперше в житті спробувати витримати піст. Окрім того, що розпочинається він відразу після свят, і що під цей час не можна вживати ніяких животних жирів, та продуктів з них, я нічого не знав.

Через тиждень мене запитали, як я витримаю всі ці 7 тижнів? Адже я так люблю м'ясо... і в мій раціон харчування завжди входило щось не вегеторіанське...

Пам'ятаю своє здивування, коли зрозумів, що піст продовжується майже два місяці.. На що я "підписався" своїм рішенням... Саме тоді і проблиснула в моїй голові думка: "Чому ж так довго-то?" І майже відразу, після того, як я задався цим питанням, зрозумів, чому так (-:

Це мудра традиція, тримати піст на початку весни! Складена вона була ще тоді, коли їжу не отримували в хімічних лабораторіях, і люди були в повній залежності від природнього оточення.

Не для кого не таємниця, що м'ясо в природі не існує окремо від кісток, шкіри та інших органів живих істот. Тобто, для того, щоб здобути шмат м'яса собі, потрібно позбути цього шмата м'яса когось іншого, хто його має, а разом із м'ясом позбути і життя.

А тепер уявіть собі - весна! Природа прокидається після зимівки! Тварини вилазять зі своїх нор щоб поживитись свіжими весняними дарами... Разом із прокиданням в них просинаються інстинкти продовження роду! Саме на весні тварини паруються і зачинають своє потомство.

Разом із прийняттям піста, людина відмовляється від м'яса, а тому, йому не потрібно нікого вбивати. Виходить, піст не просто дарував життя диким та домашнім тваринам, а ще й допомогав їм відновити та помножити свою чисельність. Цілих 7 тижнів люди дарували живий природі на те, щоб відновитись, завагітнити та розпліднути...

Розумний риболов завжди відпускає рибу з ікрою. Розумний звіролов відпускає вагітних самок звірів, або тих, що з маленьким потомством. Птахолов допоможе захистити гніздівку.. Розумна людина знає, що якщо не подумати про майбутнє природи зараз, то природа не подбає про тебе потім. Все має бути в гармонії... І 7 тижнів - це не так і багато...

Окрім цього фактору, відмова від животних жирів (виснажених за весь зимній період), допомогає людині добре почистити свій організм вцілому. Подарувати собі свіже дихання, наповнитись зеленими весняними вітамінами... 7 тижнів... за цей час оновлюється більшість активних клітин в організмі. Людина за цей час на 80% оновлюється. За цей цас остаточно виводяться всі старі жири та холестерин, накопичені перед зимою, та під час зими.

Тобто, піст, це подарунок не тільки від людей природі, а і від природи - людям!

Існує ще багато-багато ньюансів та деталей, які йдуть поруч із тим, про що я вже написав... але то вже дійсно дрібниці, які хоч і впливають на все життя цивілізації, але не так прямо, як ці найголовніші фактори. Хто зрозуміє головне, тому не складно буде розібратись і в супутньому (-:

Бажаю вам жити здоровими та розумними.

Щиро ваш, Миколка, вирішивший поститись.

---

 

_-_-_-_-_-_-_-_---_-_---_-_-_-_-_-_-_-_

Світ складений із прожитих життів.

І ті, що є.., колись ми також будем...

У повісті, серед століть часів...

Поміж забутих снів колишніх буднів

---

Не вирвати із долі сивини...

Переписати також нам не вийде.

Залишимось сюжетом давнини,

А Сонце, як завжди, на сході зійде...

---

...

Така тема цікава... Всі про це думають. Любов до себе актуальна в будь-якому віці. Але, здається, кожна людина сприймає її по різному, по своєму...

Наприклад, в своєму дитинстві, я усвідомлював мою любов до себе через любов батьків до мене. Тобто, сам себе я любив точно так, як мене любили батькі. Ну, я не знаю, як це точніше пояснити... Одним словом, коли ругали - я себе ненавидів, коли пестили - був щасливим. Але тоді не я вирішував, який настрій у мене буде... Ці рішення я став приймати значно піздніше.

В молодшій школі я усвідомлював свою любов до себе... ніяк. Не було на це часу. Взагалі, мабуть це навіть добре, що я не забивав цим свою голову... Я був найменшим по віку та зрісту, найтовстішим та найогидно-бридкішим (як мені здавалось) з усіх хлопців в класі. І тому, щоб раптом не почати себе ненавидіти - я просто не зважав уваги взагалі ні на що, що стосувалось персонально мене - я жив тоді соціальним життям, налаштовував дружбу, у мене вже тоді було декілька компаній різних знайомих. І тоді я більше мімікрував (підлаштовувався під когось, вдягаючи різні маски), ніж замислювався над тим, чому я це роблю (-: 

Кажуть, діти в молодшому шкільному віці всі такі... не знаю. Я казатиму лише за себе та про себе. Як завжди (-: А там хто хоче, той хай і розбирається, де правда, де істина, що стосується кожного, а що не вписується в межі статистики.. 

В середній школі вже почались зміни... Я трішки підтягнувся, став підлітком більш-менш схожим на чоловічу особу... А ще і гормони в мені раненько заграли.. Чи то через перші малюнки еротичного плану, які в 1991 році стали наполоняти країни піст-радянського простіру... Чи просто час вже було мені відчути, що таке природні інстінкти... Я став дивитись на дівчат. І гадати, чому вони не дивляться на мене. Будь-які трюки від Карнегі не спрацьовували... Або спрацьовували не так. Або не так часто, як би мені хотілось... Власного шарму я не відчував.. Харізма? Ой, не знаю... Короче, із дівчатами складно було... 

Короче, в середній школі я вперше свідомо став себе ненавидіти. Охрестив невдахою і практично всі дії дівчат сприймав на свій рахунок... Бо коли себе ненавидіш, то здається, що весь світ так само тебе ненавидіт... Якщо сміються - то це з тебе злузують, а не просто чомусь радіють.. Якщо на тебе дивляться - то це щоб засмутити, а не через зацікавленість... І таке далі... Ось тоді я себе довго-довго ненавидів... Від моєї ненависті від себе я покрився вугрями, я відокремився від друзів, почав часто сваритись із батьками, коли вони у мене питали про щось, хоч частково пов'язане із дівчатами... 

Компліменти - це ліки... точно. Хай там як завгодно кажуть, але те що приємно чути, те що підіймає настрій, додає яскравих радісних фарб до життя - це все лікує будь-яку депресію або заморочення. Головне - знайти потрібну концентрацію. І моя мати знайшла (-: Десь коли мені було 14... або 15... я нарешті порозумівся із собою і всім світом відразу.

Після школи я довгий час був впевненим в собі щасливим хлопцем. Дівчата мене любили... У мене їх було багато... О! Я справді міг вишуковувати їх в шеренги, ставити перед дверима в черги... Без перебільшень... Але це не моє... Я так і не став бабником. Спробував - результат не сподобався... Чисто психологічно не приємлю полігамію. Але спробував, щоб про це собі дізнатись. Трішки жалкую... Але іноді за життєвий досвід приходиться сплачувати чимось.

Всіх дівчат, із якими я мав щось інтимне, і досі можна перерахувати на пальцях... не розуваючись...(-: Декілька з них і досі мої близькі подруги, не дивлячись на те, що в особистому плані із стосунками нічого не вийшло.

І ще, до періоду "ДО" можна додати, що я так і не навчився любити себе повністю тоді... і за це сплатив великою ціною... як по часу, так і по здоров'ю...

Але про це піздніше. І так вже багато літер вийшло.

А ще хочеться написати про період "ПІСЛЯ".

---