Я завжди заперечувала можливість існування долі. І завжди казала, що збіги--то випадковість.
   В мене є знайомий, який хоче зі мною одружитися, який старший мене на 25 років, який мешкає в США і який вважає мене непересічною людиною, мало не генієм. Я завжди з однаковою посмішкою сприймаю його компліменти.
  Зараз активно обговорюється те, де я буду отримувати вищу освіту. Для мене, звичайно, це Харків. І це дуже бажано Університет імені Каразіна. Я майже впевнена в цьому десіжені.
  І тут "американський друг" каже, що я маю навчатися виключно і тільки в їхньому МІТ--Массачусетському Технологічному Інституті. Я начебто не проти, але кому я там потрібна??? І вперше чую про такий вуз.
  Читаю книгу Улицької. Що??? Що я тут бачу. МІТ--один із кращих в світі технологічних інститутів. Вибачте, я там ну точно нікому не потрібна.
  Ця оказія трапилася в один день. Я була під значним впливом подій. Невже доленосний збіг? Я знаю і відчуваю, як ви зараз посміхаєтесь всередені себе. "Дурненька дівчинка понавигадувала собі...". Згодна з вами, проте мені це видається якимось ненормальним. Я читаю книгу далі...
  Описується сімейне життя однієї пари. Досить незвичайне. Я в шоці. Ні, я не Сєрьожа Звєрєв. Я не зірка. Я просто в шоці. Дивуєтесь, як можна бути в шоці від книжки?
  А я дивуюся, звідки Улицька знає про те, чого я хочу в сімейному житті, яке, звичайно, ще за таким далеким інертно синім небокраєм, що... загалом, ще рано.
  Проте, це знов збіг. В той же день. Може, я психічно хвора? Гг)))) Круто.