Складно йде, важко, довго.

Багато в ньому такого, що протиречить моєму світогляду.

Багато з чим не можу погодитись.

Роблю висновки. Все, чого я не розумію, чого не можу прийняти - це мої слабкості, це моя недосконалість. Тільки прийнявши світ зі всіма його проявами (не погодившись з ними, а саме прийнявши можливість такого існування), я можу пройти далі, тільки тоді я стаю захищеним від впливу спокуси втратити власну, особисту стезю, та пійти чуждою.

Варто дочитати, пропустити писання Корану крізь розум, серце і душу. Щось залишиться в пам'яті досвідом та мудрістю. Щось мине, забравши з собою сумніви. Щось порине в середину, ставши часткою мене, тою, якої мені не вистачало.

Один МІЙ віртуальний друг (досі віртуальний, бо з ним Я ще ніколи не бачився в реалі, руку не потискав, хоч і хотів, тому досі він в ранзі віртуальних), написав коментар, який вчергове змусив МЕНЕ замислитись про СВОЇ риси характеру і їх вплив на все написане МНОЮ в блозі.

Повторюсь ще раз, і зберегу це у вигляді окремого запису для зручності: 

Я пишу СВІЙ блог, про СЕБЕ, та події МОГО життя.

Іноді Я пишу про СВОЄ ставлення до МОЇХ знайомих, або до подій, що МЕНЕ стосуються, або здаються МЕНІ цікавмим.

Такимй і був задуманий МІЙ блог з самого початку.

У МЕНЕ є декілька блогів, в яких Я не пишу нічого про СЕБЕ, нічого СВОГО, а тільки копіюю чужі статті та думки. Там якщо ти зустрінеш "я, мне, меня, і т.і.", то це будуть вже не МОЇ слова (-;

Я нікому нічого не винен

МІЙ блог нікому нічого не винен

Читачі блога теж не винні ані МЕНІ, ані МОЄМУ блогу

Посто цей блог дійсно егоцентричний, та "закручений" не МОЇЙ особистості.

І я не бачу в цьому нічого поганого, навіть уявити не можу, як можна вести блог-щоденний, і не писати нічого власного, особистого, та такого, що прямо стосується людини, якій належить блог.

Можливо, хтось веде блог для того, щоб зібрати в ньому приколи, або попіаритись за рахунок копіювання чужих роздумів, підписуючись типа "не моє, але сподобалось". 

Для подібних записів у мене є окремий анонімний блог, про причепність його до мене можуть знати та здогадуватись лічені одиниці людей. Він не популярний, тому що в ньому немає душі, нема емоцій, нема настрою, якими я щедро насичую особистий блог.

Якщо комусь не подобається мій стиль, видаляйтесь з друзів, відписуйтесь з читачів та шукайте інший, чи просто забудьте. Я не ображусь. Бо блог я пишу для себе, і для тих, кому він буде корисним і цікавим. Якщо це не ви - то краще і простіше буде взагалі без вас. Впевнювати когось в тому, що мій блог ведеться за всіма правилами, притримуючись всіх норм суспільного та мережевого етікету - я не збираюсь.

Удачі та щастя вам любі друзі. Раджу більше думати про себе, свої проблеми та вади, ніж про проблеми та вади інших людей 

Незвичайні коментарі до одного з моїх записів наштовхнули мене на певні роздуми, які захотілось зберегти...

Я хотів написати тобі дещо з моїх роздумів, стосовно повноти, сексуальності, і інших "проблем", про які ти писала. 

Моя мама повненька. Але її любили за добре серце. Вона в 18 років зустріла свого майбутнього чоловіка і мого батька. В шлюбі вони прожили майже 20 років, потім розійшлись, але це не через її повноту, а через батьківські погляди на життя, та незважливість до людей. І потім, вже коли їй було під 40 років, вона постійно була наділена увагою чоловіків. І їм подобалась її повненька фігура. Може через те, що їм просто подобалась моя мама як людина, і це перетворювало якісь вади тіла на прикраси. А може, то у них саме такі смаки, що не подобаються худощаві, і їм "хорошої людини має бути багато". 

У мене були стосунки з декількама дівчатами, яких можна сміливо назвати товстенькими. Зовнішньо мені товсті дівчата не привабливі. Але у всьому іншому із ними майже завжди багато краще, ніж з "моделями". І у тих, і у тих є свої "заморочі", вади і щось позитивне. Повні добріші, дбайливіші і відданіші... Можливо це через невпевненість в собі вони намагаються розвинути в собі моральні якості краще за інших, і у них це добре виходить. Худенькі та стрункі дівчата про духовні якості замислюються набагато менше. Вони більш вимогливі, сварливі, нетерплячі. Але вони набагато жвавіші, живіші, здоровіші (хоча, це стосується тільки тих, хто не виснажує і не знесилює себе голодом, для досягнення певної зовнішності). Якби їх не псувала надмірна увага з боку охочіх до сексу з красунями чоловіків... Але не мені їх осуджувати. Кожний сам собі обирає, чим жити і що робити. 

Звісно, ти можеш схуднути. Зібратись з духом, визначитись, навіщо це тобі, і зробити це! Впевнений, що ти вже випробувала всі дієти про які чула, і судячи по твоїм коментарам вони тобі не допомогли (а може і трішки погіршили, бо голодування, коли це робити необережно, то більше шкодить організму, ніж допомогає). 
Зкинути 20-30 кілограм це не так складно, як здається. Складно мабуть тільки перші 5-6 років... а потім поступово звикаєш до свого нового, здорового, легкого, стрункого тіла. Мало хто справді готовий віддавати декілька років на те, щоб змінитись. Хтось сподівається на пару днів тренувань в залі, хтось тримає дієту тиждень чи два... хтось може протриматись 3-6 місяців, але не цьому і ламаються. Кінцевої мети досягають лічені одиниці - ті, хто правда розуміє, що саме, і навіщо їм це потрібно, і тримають цю думку в своїй голові завжди.. 
Складно лише перші 5-6 років. Не більше. 

А ще, хочу тобі скзати, що тіло людини прямо відображає її характер та звички. Якщо ти повна - то це тому, що ти багато собі береш і мало віддаєш. Це твердження ніяк не стосується речей або грошей (хоча, може ти і це робиш, але то вже не відноситься до суті моїх роздумів). Ти і сама писала - ти тримаєш всі емоції в собі, не дозволяєш їм виплиснути назовні. Ось, вони тебе і "розпирають" зсередини. Ти приймаєш багато енергії від інших людей, будучи доброзичливою, і накопичуєш її в собі. Ти не розряджаєшся... Найкращий засіб тримати баланс енергії внутрі - це серйозне займання спортом у поєднанні з піклуванням про свою душу, та емоційний бік. 

Якщо спробувати спростити, то цей метод полягає в наступному: "Що з'їв - то маєш переробити та позбутись відходів, як фізичних, так і енергетичних. (Фізичні то самі собою виходять. природа про це дбає, а ось енергетично люди забули як робити, навіть елементарні ранкові зарядки не роблять). Що прийняв до душі - маєш віддати рівноцінне. Не обов'язково відповідати образою на образу. Будь-яка емоція, наприклад подяка, може мати той самий потенціал, і висвободжати навіть більше накопиченої енергії, ніж негативні емоції. Головне - робити це. Дозволь собі плакати, скаржитись висловлювати все що наболіло. Вголос. Це важливо. Не обов'язково в присутності людей. Можно викладати думки на папері. Але в обох випадках - ти маєш або почути себе, або прочитати написане і замислитись над цим, наче ти стороння людина. Обов'язково вміти оцінювати себе непередвзято. 

Не знаю, чи буде тобі зрозумілим все що я написав, але сподіваюсь... 
Якщо ти захочеш щось вточнити, чи щоб я пояснив - пиши, запитуй, я спробую зробити все, щоб тобі допомогти. 
Тільки нічого не буду робити за тебе. Людина лише сама за себе відповідає, і тільки сама собі може зробити краще життя. 

(А що до поцілунків та статевих відносин, яких у тебе досі не було, то це, взагалі, великий скарб для цінувальників чистої душі... Ти не витрачала себе не миттєві стосунки, не дарувала і не змішувала себе з байдужими людьми. ТИ ЧИСТА!... Принаймні для мене це дуже-дуже важливо... Я б собі хотів мати таку дружину, що б зберігла до шлюбу зі мною цноту... але практично не вірю в те, що таку зможу знайти..) 

Удачі тобі, Сумна дівчина. 
пиши, буду радий читати твої листи! 

(І ще, якщо ти не проти, я б хотів зберегти цей лист десь в своєму блозі. Просто, мені здається, що ці слова можуть допомогти не тільки тобі... Я цього не стану робити без твого дозволу. Чекаю на твою відповідь!) 

Під час подорожі автостопом мається достатньо вільного часу, щоб замислитись над різними речами, до яких нема справи коли занурюєшся в бурхливі події буднів. Думка швидко стрибає з одного на інше, наче в пошуках того, де б їй зупинитись... іноді повертається "до дому", коли чергова вантажівка з вільним місцем мчить мимо не зупиняючись...

Тоді думка зупинилась на одній моїй знайомій, чия краса мене вражає... Вона не просто вродлива... є в ній щось більше. Її краса не тільки зовнішня, але вона доповнюється ще чимось з середини...

Я став міркувати, як це можливо? Що таке краса, звідки береться, куди зникає? І крок за кроком прийшов до наступних висновків:
- Краса це мистецтво і талант. І її слід розвивати, бо інакше вона уходить... і може зникнути назавжди.
- Краса не стане затримуватись там, де її не цінують і не поважають.
- Краса схожа на любов та здоров'я. І тісно пов'язана із ними
- Краса може бути лише там, де є хоча б або любов, або здоров'я.
- Якщо нема ані любові, ані здоров'я, то і краси не може бути
- Краса має як зовнішні прояви (в моїх думках ці прояви пов'язані з коханням), так і внутрішні (це здоров'я)
- Колір, форма і інші зовнішні ознаки не є причиною краси... вони є лише наслідками... Тому щоб створити та залишити красу на віки, слід думати про причини - любов та здоров'я, тобто про власний внутрішній та зовнішній стан.

Ось так, кожна дитина, що народжена фізично здоровими батьками, та з любов'ю - завжди обладає вродою... Хтось називає це дитячим шармом... але я бачу в цьому тепер чітку логіку та послідовність (-:
Потім, з часом дитину пригнічують... трують її водою з хлором, чіпсами, вихлопами автомобілів... Кохання до дитини змінюється на агресію... здоров'я на хождіння по грані між лікарнями та домашнім лікуванням... постійно, все життя...
Від наших предків багатьом ще надаються міцні гени... але люди про це не замислюються, не бережуть... і навіть вже згодні, що в 40 років жінка не може рівнятись з 18-річною красунею...

А на мою думку - може. Тільки слід пам'ятати про головне - що красу та вроду слід берегти, розвивати, піклуватись про них.
Краса - розумна енергія, що живе в людині, і проявляється в ній та навколо... Чому ж ми не кажемо їй, що вона нам необхідна, відштовхуємо, забуваємо? І чому потім дивуємось, куди це все зникло, що було дано з народження, і (начебто) мало залишатись нашим все життя?

Мабуть, годі на цьому філософствувати! Сподіваюсь, думки, якими я зараз поділився, допоможуть комусь знайти та повернути собі вроду від здоров'я, а світ навколо себе знов наділити красою від любові... (Я навіть декілька тренувальних вправ придумав, як можна зробити все в домашніх умовах, швидко та ефективно) (-:
Хто сам не зможе зрозуміти, про що я написав - то пишіть коментари, задавайте питання, а я з радістю ділитимусь з вами всім що маю і всім що знаю (-:

Щастя вам, краси, здоров'я та любові, мої любі друзі!

ті хто знають мене давно, вже не дивуються, коли мені спадає на думку якась "замороч" - і я випробую її на собі.

наприклад, піст для більшості моїх знайомих - це замороч... відмова від алкоголю - замороч... спілкування українською - замороч, пробіжки вранці - замороч... ведення блогу - теж замороч...

а мені подобається.. я бачу у всьому цьому сенс як для себе, так і для майбутнього... мені недостатньо теорії в тих питаннях, які мої знайомі називають "заморочами".

ось... вигадав собі ще 2:

- відмова від перегляду порно... і думаю що зможу прожити все подальше життя без самозадоволення плоті.

Соромно такі слова писати в блозі, який повністю відкритий для всіх бажаючих... але... Щось ніяк думка не йде, як би це висловити... дуже хочеться написати якесь виправдання собі та своїм діям... як минулим так і майбутнім). Корочше. Хочу спробувати зовім без маструбації жити... Не знаю, хто там як, а у мене без цього раніше не проходило практично жодного дня... Заспокоював себе, що більшість людей цим займається, і що це природньо та нормально.. але тепер більше не хочу я таої "природності та нормальності". Не знаю, як це у мене вийде... на спогади спадає кіно "40 дней, 40 ночей"...  і справа не тільки в тому, що я цього буду уникати зовні... я хочу позбутись навіть думок та намірів подібної втіхи. Мабуть, з думками буде складніше... 

чому я це роблю? набридло в дівчатах бачити лише сексуальні об'єкти (ну, може не ЛИШЕ і не ВИКЛЮЧНО ТАК, але ПЕРЕВАЖНО і ЗАВЖДИ В ПЕРШУ ЧЕРГУ чергу дівчата мною оцінювались саме так - "чи підходить вона мені для того, щоб зайнятись із нею сексом"). Хочу дивитись на світ по-іншому... Хоча б спробувати.

Хмм... досить інтимні речі пишу... ну, вибачайте хто читатиме... мені це правда важливо, навіть якщо для вас всіх це просто наступна "типова замороч"

і ще одна замороч:

- спробувати почиститись голодуванням... в планах поступове підготування себе до початку... десь за тиждень. Потім перехід на відмову від їжі (тільки вода) на протязі одного (не знаю, можливо і до двох зможу) тижнів. Далі - поступове повернення до звичайного режиму харчування.

Навіщо?

1) Хочу просто випробувати на собі, що таке справжній голод... Бо здається, я цього не знаю взагалі

2) Оцінити власну силу волі та витримки

3) Кажуть що це корисно, якщо все робити вірно, тому ще чекаю якусь користь для організму

... По всіх парметрах - типова "замороч"... Як то кажуть "тобі просто нема чим зайнятись - жиру бісишся"... Можливо... Не стану сперечетась... Просто не хочу сперечатись на цю тему до тих пір, доки не зроблю все що задумав...

---

На цьому, мабуть, все... більше нічого писати не хочеться... В житті багато чого відбувається, і начебто можна було б казати про якісь певні події... але це зараз події, що тривають в справжньому часі (present continious), і я не люблю казати про справу, яку ще не завершено, про думки, які ще не сформовані остаточно, і про враження, які ще не прожиті...

Скоро , сподіваюсь, буде про що написати... а зараз тільки констатація факту - в моєму житті відбуваються певні зміни. В першу чергу - переосмислення взагалі всього мого минулого, роздуми над сучасним та майбутнім. Як довго це триватиме - не знаю... Практично всі "бізнесові" справи відклав "на другий план"... багато чого з категорії "важливе" та "першочергове" переходить до "другорядного" та "непотріб"...

Ніяк не можу пригадати, щоб колись раніше зі мною подібні зміни відбувались... Можливо в дитинстві таке було? Але тоді я цьому зовім не придавав значення.. Тепер відчуваю цей процес кожною фіброю...

Цікаво... що в мені залишиться з минулого мене, і що з'явиться нового?

---

Всім удачі, успіхів, здоров'я!

Я люблю вас, люди!

Особливо вдячний моїм друзям, які мене терплять із усіма моїми "заморочами"

Є декілька людей в моєму житті, якими я особливо дорожу. Може, не завжди пишу про них в щоденнику, але це не означає, що я їх забув. Часто виходить так, що з кимось не можу побачитись тривалий час. Збираюсь, планую, домовляюсь... а потім все відміняється. І так знову і знову. Звісно, я звик звинувачувати у всьому обставини. Звісно, я звик забувати про те, що ці обставини мною самим і створені. Виходить - я сам роблю перешкоди? Ох, як не хочеться в це вірити. Навіщо мені це робити? (Ну... є одна здогадка... щоб все було так, як я хочу - потрібно багато працювати, робити багато різних дій... набагато більше, ніж це роблю я. Тому і не встигаю по часу... тому не вистачає грошей... просто лінуюсь.  Ось така вийшла правда)

Але ще одна правда, що дорогі люди залишаються мені дорогими незалежно від того, як я поводжусь, як я живу. Вони можуть про це і не здогадуватись і не відчувати зовсім, але просто своїм існуванням вони допомогають мені всеж-таки переставати лінуватись, починати щось діяти та досягати своїх цілів. Є в них щось таке добре, тепле, приємне, до чого непереборно тягне. Можливо, є і щось пагане... ну, тобто, напевно є... навіть, має бути... але це мені не значно. Я дивлюсь на добрі якості людини. А з поганими хай самі розбираються, що робити (-:

Один з таких дорогих мені людей - Віталька з Коломиї. Добрий, чемний, привітний, відвертий, чесний. Дуже приємний. У нього тепла аура. Навіть просто згадуючи про нього стає спокійніше та лагідніше. Я завжди казав йому, що неймовірно радий нашому знайомству, і завжди про це казатиму, бо це правда! Мені завжди хочеться зробити йому щось приємне, щось радісне, щось таке, що б викликало у нього чудову посмішку. Я впевнений в тім, що він заслуговує на весь той позитив в світі, який світ може йому подарувати, і тому всяким чином цьому отриманню позитива сприяю.

Так ось, ближче до теми "розкидання камінь" - чому я стільки "розпинався" про дорогих людей взагалі, та про Вітальця вокремості? Справа в моїх мріях. В тих самих, що йдуть з дитинства, через все життя, і залишаються тими мріями, реалізувати які - це святий обов'язок. Так і хочеться "кинути один з камінців до Віталькіного городу". Жартую. не хочу я цього робити, і ніколи не збирався. Хочу просто десь поруч із його хатою кинути каміння в фундамент свого майбутнього будинку (-:

Одна з моїх мрій - мати власний будиночок. Великий, місткий будинок із просторою залою та плодовитим садом. Із часом я зрозумів, що хочеться мені мати не один будинок, а 2. Перший - в Західній Україні, другий - в Новій Зеландії. Про те, що в Західній Україні зовсім інша атмосфера та екологія, знають мабуть всі. Тому, місце для свого першого будинку я обрав саме там - в місці, яке недалеко від гірської кряжі, недалеко від річки та щоб навколо були просторі ліса. Щоб зима там була морозна та сніжна, весна калюжна та гравлива, літо зелене і тепле, а осінь плодовитою і жовто-красивою! Кожний зі своїх будинків я хочу побудувати власними руками. Скільки б часу це не зайняло - мені байдуже. Це справа виконання мрії, і ця справа саме так і каже - припустиме виконання лише власними руками. Можливо, хтось захоче мені допомогти... Тоді хай допомогають. Але не за наймом і не за проханням. Має бути складно, має бути важко, маю пітніти та втомлятись. Але саме таким чином цей дім може стати моїм власним. Тільки таким чином, і ніяк інакше.

І ось, про Віталька... Завдяки йому я дізнався про Коломию - це місце, в якому залишилась частка мого серця назавжди. Завдяки йому я вже практично можу собі уявити і місце, де буде стояти мій будинок, і сам будинок... і гостів і друзів...

І завдяки Вітальці я можу уявити собі, хоч приблизно, як я зможу свою мрію реалізувати. Завдяки його підтримці я відчуваю впевненість в собі. Не знаю, як це пояснити. Просто існування такої чудової людини як він - заряджає мене натхненням та силами для будь-яких випроб.

Будиночок в Новій Зеландії із Віталькою не пов'язаний. Він пов'язаний із моєю майбутньою дружиною. Це буде мій подарунок для неї. Той будиночок, відразу на галявині під лісом, невдалечі від прозорого теплого озера, я побудую так само своїми власинми руками. Я зроблю той дім милим, комфортним, затишним... Я наповню його коханням та добром.

В Коломийщині я розпочну будівлю ще в цьому році. Восені. Ще не знаю, чи на початку, чи на прикінці... Але точно в цьому році. Це вже вирішено. Заплановано, Схвалено та стверджено мною.

В Новій Зеландії я почну будуватись в 2014 році. Наприкінці осіні.

Все... "каміння розкидані". (Ще жменя залишилась... докидаю трішки піздніше)... 

До кінця тижня розкидаю всі інші камінці. Головне - розпочати, а це вже якраз зроблено (-:

То ж, всього вам найкращого, любі друзі!

Від всього серця бажаю вам не носити свої каміння за пазурем, а розкидати. І потім обов'язково збирати, коли мрії здійсняться!

Ваш мрійливий Миколка Калакуцький

---

Така тема цікава... Всі про це думають. Любов до себе актуальна в будь-якому віці. Але, здається, кожна людина сприймає її по різному, по своєму...

Наприклад, в своєму дитинстві, я усвідомлював мою любов до себе через любов батьків до мене. Тобто, сам себе я любив точно так, як мене любили батькі. Ну, я не знаю, як це точніше пояснити... Одним словом, коли ругали - я себе ненавидів, коли пестили - був щасливим. Але тоді не я вирішував, який настрій у мене буде... Ці рішення я став приймати значно піздніше.

В молодшій школі я усвідомлював свою любов до себе... ніяк. Не було на це часу. Взагалі, мабуть це навіть добре, що я не забивав цим свою голову... Я був найменшим по віку та зрісту, найтовстішим та найогидно-бридкішим (як мені здавалось) з усіх хлопців в класі. І тому, щоб раптом не почати себе ненавидіти - я просто не зважав уваги взагалі ні на що, що стосувалось персонально мене - я жив тоді соціальним життям, налаштовував дружбу, у мене вже тоді було декілька компаній різних знайомих. І тоді я більше мімікрував (підлаштовувався під когось, вдягаючи різні маски), ніж замислювався над тим, чому я це роблю (-: 

Кажуть, діти в молодшому шкільному віці всі такі... не знаю. Я казатиму лише за себе та про себе. Як завжди (-: А там хто хоче, той хай і розбирається, де правда, де істина, що стосується кожного, а що не вписується в межі статистики.. 

В середній школі вже почались зміни... Я трішки підтягнувся, став підлітком більш-менш схожим на чоловічу особу... А ще і гормони в мені раненько заграли.. Чи то через перші малюнки еротичного плану, які в 1991 році стали наполоняти країни піст-радянського простіру... Чи просто час вже було мені відчути, що таке природні інстінкти... Я став дивитись на дівчат. І гадати, чому вони не дивляться на мене. Будь-які трюки від Карнегі не спрацьовували... Або спрацьовували не так. Або не так часто, як би мені хотілось... Власного шарму я не відчував.. Харізма? Ой, не знаю... Короче, із дівчатами складно було... 

Короче, в середній школі я вперше свідомо став себе ненавидіти. Охрестив невдахою і практично всі дії дівчат сприймав на свій рахунок... Бо коли себе ненавидіш, то здається, що весь світ так само тебе ненавидіт... Якщо сміються - то це з тебе злузують, а не просто чомусь радіють.. Якщо на тебе дивляться - то це щоб засмутити, а не через зацікавленість... І таке далі... Ось тоді я себе довго-довго ненавидів... Від моєї ненависті від себе я покрився вугрями, я відокремився від друзів, почав часто сваритись із батьками, коли вони у мене питали про щось, хоч частково пов'язане із дівчатами... 

Компліменти - це ліки... точно. Хай там як завгодно кажуть, але те що приємно чути, те що підіймає настрій, додає яскравих радісних фарб до життя - це все лікує будь-яку депресію або заморочення. Головне - знайти потрібну концентрацію. І моя мати знайшла (-: Десь коли мені було 14... або 15... я нарешті порозумівся із собою і всім світом відразу.

Після школи я довгий час був впевненим в собі щасливим хлопцем. Дівчата мене любили... У мене їх було багато... О! Я справді міг вишуковувати їх в шеренги, ставити перед дверима в черги... Без перебільшень... Але це не моє... Я так і не став бабником. Спробував - результат не сподобався... Чисто психологічно не приємлю полігамію. Але спробував, щоб про це собі дізнатись. Трішки жалкую... Але іноді за життєвий досвід приходиться сплачувати чимось.

Всіх дівчат, із якими я мав щось інтимне, і досі можна перерахувати на пальцях... не розуваючись...(-: Декілька з них і досі мої близькі подруги, не дивлячись на те, що в особистому плані із стосунками нічого не вийшло.

І ще, до періоду "ДО" можна додати, що я так і не навчився любити себе повністю тоді... і за це сплатив великою ціною... як по часу, так і по здоров'ю...

Але про це піздніше. І так вже багато літер вийшло.

А ще хочеться написати про період "ПІСЛЯ".

---

що важливіше, життя, чи бізнес? гроші чи почуття?

на що варто витрачати свій час? життя рахувати заробітком, чи привітними посмішками?

... чи варто задавати питання саме так "... або ..."? 

чому я знаходжу час для будь чого, окрім власного блогу? чому нічого не пишу?

ледащо? ні... нема чого написати? ТА ТОЧНО Є!

а чому не пишу? У мене єдина більш-менш адекватна відповідь: "тому що читаю"...

якщо казати о коливаннях в житті, то є періоди, коли я слухаю, а є такі, коли розповідаю...

досить тривалий час у мене був період, коли я слухав... а коли я слухаю, то не перебиваю, мовчу.. і глибоко обмислюю все, що до мене доходить.

гойдалка - вгору та долі, вгору та долі, вгору, долі... слухаю, кажу... саме так... все життя. Коли слухаю - то мовчу. Коли кажу, то не слухаю... Крайнощі, блін... а як уникнути цих крайнощів? І чи варто уникати? Що мені дасть уникнення від крайнощів? Перестану вміти і казати і слухати, бо стану мати якусь суміш? 

... я вмію читати так, що бачу розповідь, приховану між словами... я вмію слухати так, що чую те, про що не кажуть, а лише думають... я вмію дивитись так, щоб бачити приховане від зору... мабуть саме тому, що коли читаю, то не пишу, коли слухаю - не кажу, а коли дивлюсь, то сам не демонструю.

... я вмію написати так, щоб люди читали не слова, а емоції... я вмію розповідати так, щоб чули ідею та намір... я вмію так показати, що це запам'ятається... мабуть тому, що цього часу мене не відволікає чиясь маячня навколо... я взагалі мало на що звертаю увагу, я просто знаю і вмію і роблю... і у мене це дуже добре виходить. Завжди.

може, саме ця гойдалка і є моя гармонія? навіщо я переймаюсь через те, що не завжди пишу, або не завжди слухаю?

може. не відомо (-:

*****

а про що я хотів написати сьогодні?

про те, що зрозумів, як можна ЛЕГКО позбутись ще декількох паганих звичок, і вже застосував це знання на собі? (кому цікаво - теж розповім...)

про те, що за останні два тижні у мене часто і вчасно трапляються "сяяння"? (не знаю, як це можна назвати вірніше. хай називається це явище "сяяння")

про те, що декілька речей, про які я хотів написати вже втратили сенс і більше не варті на мій погляд того, щоб взагалі розглядатись? (принаймні, в тому ракурсі, в якому це було незрозуміло самому мені?)

про те, як мені сподобались книжки Задорнова, які я ще не читав, але вже знаю, бо знаю з чого він пише, і сам черпаю багато інформації звідти? (-: Пише кльово... із гумором сатирою..

о! згадав... хотів розповісти про сміх! точно! обов'язково розповім... тільки проведу ще один експеремент, і відразу напишу... якщо експеремент не вкаже на те, що я помилявся у всьому... але і в цьому випадку я теж напишу про сміх, але вже щось інше (-:

про обіцянки? ооо... здається, я знову маю довіру людям... одній персоні... людям? Я можу знову щось обіцяти! Я знову впевнений в собі! Я вірю в майбутнє... ооо. це неймовірно кльово!!!! (Настя, ти б знала, як я тобі вдячний що ти є!!!!)

про любов? морков? секс? інтим? ... ммм... еротичні сни мені такі сняться... уууууу (% прокидатись не хочеться (-: 

тобто, прокидатись хочеться, але і додивитись ці сни - теж хочеться... але не виходить додивитись, а виходить побачити нові сни..

до речі, снів багато. але вони зараз дуже персональні. Багато з них про те, чого в моєму житті ще не трапилось. Тому чекаю на багату кількість "де жа вю". як почнуться (мають відбутись серіями), відразу напишу (-:

про маму? вона за мене знову хвилюється... цікаво, як може хвилюватись матір... ззовні - одне відчуття, внутрі - інше... те, що бачиш, чуєш і відчуваєш - все каже про різні хвилювання... я ледь не кожною фіброю відчуваю те, як вона про мене дбає... хех... я її не стану засмучувати. точно! це я гарантую (-:

про самопочуття? здається, виростають крила - я трішки зкинув зайвого жирку, накачав м'язів... (наближаюсь до того еталону, який собі зазначив... не реактивно, але із достатньою швидкістю) здоровий... забув про хвороби... шкодую, що досі іноді приходиться вдягати куртку... куртка допомогає зекономити час на відповіді, чому я без куртки ... гггг (-: 

про бізнесові справи? ох... окрема тема. наступним разом напишу... якщо цікаво... для мене ця тема вже трішки в минулому, але є веселі та важливі нюанси... подивлюсь по коментарях, якщо попросять - то напишу докладніше (-:

друзів. багато. нових.

старі друзі... які і не друзі... а може, і друзі, але не в минулому і не в теперішньому. ну, короче, не було у мене друзів з дитинства... а роки три назад з'явився перший... а ще нещодавно другий... і тепер ще третій ДРУГ. 

ммм... у мене навіть я сам собі став другом. і реальним і віртуальним... сам себе створив... сам із себе створив собі друга... ммм... не можу знайти, як це передати словами так, щоб не розкрити таємницю цього друга в обличчі мене самого (-: (цей мій друг - це не я, і від мене немає зовсім нічого фізично, хоч і зроблений мною та із мене)

про пригоди? ох, вони у мене шикуються в чергу (-: чекають, коли дозволю їм збутись... деякі лізуть без черги та запитань... це такі, непримітні, в яких відразу і не впізнаєш, що це - чи просто чергова дія, чи щось потенціально надзвичайно незвичайне (-: хіхі

ну і ще.. ВЕСНА ПРИЙШЛА!!!! УРА!!!!

Здоров'я вам, щастя, любі люди!

---

Як добре, що є місце, де можна сміливо ділитись своєю радістю! Як добре, що існує співтовариство "Оптимисты:)".

Як добре, що є ті, хто цю радість прийме до себе, і зробить якнайменш два життя трішки кращим - моє та своє. Адже коли хтось один приймає радість та добро до себе, то кількість добра збільшується тричі! Одне залишається у того, хто його дарує, і збільшується від того, що його прийняли. Друге добро виникає у того, хто приймає, і збільшується від того, що подарувавший теж радіє... (Зло та негатив збільшуються таким самим чином... і не тільки добро та зло... все помножується та збільшується завжди... разом із всесвітом... але це вже окрема тема)

Як добре, що є близькі, рідні, кохані, друзі та знайомі. Добре, що із ними можна поспілкуватись, поділитись чимось власним, висловитись, вимовитись, розкритись, довіритись... Іноді хочеться просто розповісти про себе. Щиро, від всього серця сказати правду. Сказати людині про свої почуття до неї. І щоб людина послухала. Як добре, що є ті, хто готові послухати!...

Як добре, що є дім, де можна однаково як стрічати друзів, так і залишатись на самоті, щоб ніхто не чепляв, та мати скіль завгодно часу на роздуми.

Як добре, що є своя власна справа, яка надає радості та почуття того, що ти потрібний цьому світові, і що ти є корисним, та допомогаєш іншим!

Як добре, що існує сім'я. Бо сім'я, це джерело безмірного чистого кохання... Якби люди навчились кохати всіх хто їм не знайомий так само, як і свою сім'ю, то світ би змінився на набагато кращий!

Як добре, що світ сповнений добра в достатку, щоб його вистачило для всіх на світі!!!!! 

УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! 

---

Є у мене один давній знайомий. Колись я називав його своїм другом, але після того, як дізнався, що він переконаний наркоман, перестав ставитись до нього як до друга, але і спілкуватись із ним не перестав, хоч рівень нашого теперішнього спілкування зовсім інший... Час від часу я намагаюсь дізнатись від нього навіщо він це робить, і чи не збирається передумати. Відповіді стандартні - він вживає важкі наркотичні речовини великими дозами тому що:

А) Це найкращий кайф в його житті (принаймні, був таким, доки у нього не почала з'являтись толерантність); Б) Тому що це надає йому можливість хоч іноді відчути себе міцним, енергічним та оригінальним. В) Таким чином він начебто тримає свою вагу на певному рівні - намагається схуднути, це йому не вдається, але і не набирає вагу. ...

Але я не про це хочу повідомити. Наркомани нам хоч і не друзі, але на їх помилках можна добре повчитись, і придбати такий досвід, який при відсутності знань про наркоманську реальність, здобути просто неможливо.

Роки три-чотири тому - ще до того, як він вперше спробував амфетамін, він казав що у нього є велика мрія: відкрити власниу харчевню, в який він сам був би і головним шеф-поваром, і адміністратором. Казав, що йому дуже подобається готувати та експерементувати у творінні нових блюд. Іноді я навіть ласощився тим, що він готував, коли приходив до мене "на горілку"... (ну да, до цього він не вживав наркоту - а просто пиячив. І пиячив так, що я особисто готовий розповідати справжні легенди про його талант професійного пиячки, бо перепиячити його ніхто на моїй пам'яті ще не зміг)

Отже, була у нього мрія. Велика, чиста мрія. І іноді я навіть вірив в те, що колись вона у нього здійсниться... Але замість мрії він зустрів наркоділера, і з того часу його життя змінилось повністю та безповоротно.

Тиждень тому він заходив до мене, щоб позичити трішки грошей. Казав що ми разом можемо дуже дешево та кльово приторчати і що він все влаштує, і щоб я ні за що не хвилювався ... ну і все в такому дусі. Я до таких його тріад вже звик, і відповідав напівавтоматично - "грошей нема", "складати компанію не хочу", "навіщо воно тобі потрібно", "забудь ти про цю гидоту..."

А він мені бац! І таке запитання в лоба:

- Скажи, Колян, а ты до скольки лет вообще дожить хочешь?

Так вже сталось, що якраз на днях я розмислював над цим, тому без паузи відразу відповів, що мене влаштує дожити десь до 150-400 років, в залежності від того, які будуть технології, методи та засоби подовження життя на той час, що мені пощастить прожити...

Він трішки засмутився, а потім сказав свій вариант:

- А я где-то до 40 лет поживу... и все... дольше не хочу.

... я глянув на нього і побачив що каже чисту правду.

... тоді я просто позіхнув та помовчав трішки, а потім сказав йому, що краще йому більше ніколи не підіймати при мені тему вживання наркотиків або інших засобів загублення свого життя, якщо він хоче, щоб я принаймні із ним вітався при зустрічі... бо нам з ним зовсім-зовсім-зовсім не по дорозі...

Баловство баловством, але тепер я боюсь знаходитись поруч із ним ще більше. Одна справа - наркоман... зазвичай наркоман вбиває сам себе... ну, іноді мабуть може на когось накинутись, щоб уникнути болі від ломок (не знаю... я з такими не спілкувався). А цей мій знайомий виявився просто камікадзе без башні, спрямованим на те, щоб не дожити до 40 років... І якщо йому раптом стане сумно йти на той світ самому,.... коротше, мені трішки не по собі стало тоді від таких роздумів, і я схаменувся на тому, що вбираю всі колячі та ріжучі прекмети в шкаф на кухні, щоб на очі не потрапляли.

... Я своє життя досить чітко оцінив тоді.

І стало цікаво, а хто зараз взагалі як розмислює про своє власне життя?

Запитав у декількох знайомих - ніхто не сказав, що збирається прожити більше ніж до 60 років... 

Це що, у всіх таке зараз?????