В юності - у дорослих набираємося мудорості

В зрілому віці   - у дітей вчимося розуміти  чим є щастя. ~ Peter Rosegger~

Strangers In Space
        Чужорідний елемент космосу

Strangers in space
        Інородці космосу,
passing through time
        захоплені потоком часу.
Travellers in haste
        Квапливі блукальці...
Partners in crime
        Співучасники злочину...
Trace of a feeling
           Трішки почуттів,
Trace of regret
           крихітка каяття...
Hard to remember
            Важко пригадати,
Hard to forget
           важко забути.
Something uncovered
           Щось відкрито,
Something unsaid
           щось недосказано.
Strangely repeated
           Дивним чином повторилося
long ago dead
           щось, давно відмерле.
Trace of a feeling
           Трішки почуттів,
Trace of regret
           трішки каяття...
Hard to remember
           Важко пригадати,
Hard to forget
           і важко ігнорувати.

Strangers in space
        Чужоземці в космосі,
Travellers in time
        мандрівники у часі...
passing in haste
        Квапливі пройдисвіти...
Partners in crime
        Співучасники злочину...
Trace of a feeling
         Краплина співчуття,
Trace of regret
          крихітка жалю...
Hard to remember
          Складно пам'ятати,
Hard to forget
          і складно забути.
Fruits of discovery
          Діти своїх відкриттів...
Some distant form
          Якийсь відчужений різновид...
Something repeated
          Щось повторилося,
Something reborn
          щось воскресло...

Trace of a feeling
Trace of regret
Hard to remember
Hard to forget

СЛУХАТИ ПІСНЮ

"Шлях людини - це довга дорога в невідоме. В час цієї мандрівки трапляються роздоріжжя і марева.. Людина - створіння, котре йде і шукає, створіння, котре відчуває, радіє, переживає, думає, страждає. Ми здатні багато відчути і пережити, багато осмислити і зрозуміти. Ми міцні і незламні, слабкі і крихкі. Ми різні. Кожен своїми методами долає життєвий шлях. Але найкраще, найкомфортніше нам бути з кимось. Нам потрібні друзі, кохані, рідні. Ми доповнюємо одне одного, даємо і забираємо енергію. Це - життя. Життя непередбачуване. Воно як зебра чи синусоїда. Його вибрики дають унікальні можливості відчувати суть існування, порівнювати і переконуватись, знати і навчати."

Плакала осінь дощами,

Вічність булА поміж нами.

Зранене серце мовчало,

Холодним, як лід, воно стало.

 

Всі мрії, мов скло, розбились,

Лиш пустка у нім залишилась.

Лиш спогадів біль пекучий

Ночами жорстоко мучив.

 

А вранці сльозу ховала

Й привітну усмІшку вдягала.

Душевних сил в Бога благала,

Та слабкості не допускала.

 

Зима вкрила пам'ять снігами,

Та ще кровотОчили рани.

Хтось стукав до серця несміло,

А хтось мріяв тільки про тіло.

 

Та серце лиш тихо сміялось,

В байдужість воно заховалось.

І марно його добивались,

Від кохання воно відрікалось…

 

Кружляли сріблясті сніжинки,

А в серці топились льодинки.

Я злилась тоді на ті очі,

Що щастя мені напророчать.

 

А потім була розлука,

І в серці солодкі муки.

І білі, мов ніжність, троянди,

І перше твоє зізнання.

 

Два серця в одне зливались,

В гармонії душі сплітались.

Та доля чомусь не вгавала,

Страждання  новІ дарувала.

 

Зайшовши за межі душевного болю,

Я серце в долонях твоЇх заспокою.

Пробач за твій смуток, за біль, за розлуку,

Кохання своЄ лиш в твоЇ віддам руки.

 

Золотом осінь землю вкриває,

Ангел любові над нами кружляє.

А на руці золота безкінечність, -

Символ кохання і вірності серця.

Ловлю проміння сонечка в долоні
І п’ю тепло бажання бути небом
Я вже давно у осені в полоні
І визволяти мене ні, не треба!

Візьму осінніх нот тривожних жменьку
й мелодії насмілюся творити
і будуть хай вони сумні й простенькі,
та з сподіванням в радість перелитись.

Черпну з очей смарагдових натхнення
і намалюю усмішками вітер,
щоб викласти любові фраз знамення
з багряно-золотих листочків-літер.

Любитиму цю осінь до безкраю
й вдихатиму життя на повні груди
і хай у нім не все так, як бажаю,
та іншого у мене вже не буде.

І хай не раз руйнуються всі мрії
і починати треба все спочатку,
я все одно збиратиму надії…
Люблю життя. Люблю його і крапка.

Нівечать гроші вже знання… Мов для забави
Батьки калічать розум безталанним дітям,
Купляючи їм місце на студентській лаві,
А потім ніде таких «супер-профі» діти…

Нівечить душі за «портфелями» гонитва,
Мораль і людяність давно на ешафоті,
Складають губи до грошей лише молитву –
Бо вже до Господа молитися не в моді.

Нівечимо ми існуванням світ безкрилий
І бідністю ідей зацькованого серця,
Самі себе живцем ховаємо в могили…
Скажіть, чому ОЦЕ для нас ЖИТТЯМ зоветься?!

  

 Після того,як за неповних два місяці полишили цей світ мама і брат...,якось непомітно і зненацька заволоділа мною підступна депресія, ні з того ні з сього різко змінюється настрій, здається,що цілий світ повстав проти тебе.Взагалі перестав спілкуватися з ріднею.Не полишає думка,коли барон Мюнхгаузен попав у болото і ніхто не взявся допомогти йому,поки він не взяв сам себе за волосся і самотужки вибрався з тої  багнюки.

   Я вже не дуже то й молодий і добре розумію, що життя не може бути розфасовано тільки на добрих і щасливих  поличках.Не буває в ньому суцільно-золотих безтурботних днів. На жаль, а може і на добро  воно має сірі будні, бо ж як же людина спізнала б сенс свята. Адже саме долаючи труднощі, ми здобуваємо такий необхідний досвід.     Добре знаю,що треба взяти себе "в руки", необхідно рухатися....Знаю і переконаний, що куди б я не подався, навіть якби переїхав у місця де народився, то всеодно я потягну за собою досить солідний багаж свого минулого, свої переконання , свої мрії і свій звичний,усталенний спосіб життя. І якщо я не пересилю себе, не зміню цього всього, то навіть у райськім місці не забариться оте болото. Що ж робити,як навчитися жити без минулого, і чи можливо жити без майбутнього? 

Що людське життя?...

Лише миттєвість між минулим і майбутнім.

Немов падаюча зоря - блиснуло і згасло...

Не встиг навіть задумати бажання.

Ти сьогодні не такий, як учора.

В миті кожній змінюється світ.

Як безмежними є Всесвіту простОри,

Так багато таїн є в душі твоїй.

 

Час біжить – його не зупинити.

Все життя – одна-єдина мить.

То ж учися тут і зараз жити,

Поки свічка твого серця ще горить.

 

Марно мріяти про те, що вже минуло,

І знущатися над власною душею.

Бо ніколи вже не буде так, як було,

Лиш майбутнє перекриєш ти для неї.

 

Скинь тягар, розправ душевні крила!

На путі своЄму не спиняйся.

Твоя віра – то найбільша сила.

Її світлом, наче сонцем, огортайся.

 

Не придумуй собі планок і бар’єрів.

Пам’ятай, що для душі нема кордонів.

Зріст духовний не залежить від кар’єри,

І не кОриться душа земним законам.

 

Звісно ж, кожен має право обирати,

Що для світу після себе залишити –

Чи у пустослів’ї вік свій змарнувати,

Чи прийдешнім поколінням променем світити.

 

Кожним словом, думкою і вчинком

Свою долю сам ти простеляєш.

Кожна мить є неповторна і єдина!

Ти у ній себе назавжди залишаєш.