Рослини придумали самозахист, щоби вижити, - отрути, вонючі масла.

.

.

Щоб тварини від них відсахувались, не їли, не знищували.

.

.

 Не допомагає)))) Люди все одне їдять. 

.

Знищують їх цим. (вживанням ради смаку, ради вигобнутись, заради відчуттів.

.

Нічого рослин від Людини не рятує)).

.

.

- Викриваю Таємниці Світу на маловідомому людству сайті в одному екземплярі з двома коментами результату)

.

.

Тепер мислимо з точки зору Людини - 

Як же так - теоретично це отрути (ефірні олії) рослинного світу, а люди Вживають - і немає досліджень - що це шкідливо...

Вакцинація/не вакцинація... Кожен обирає для себе.

Хтось прикривається конституційними правами, щоправда закриває очі на інші антиконституційні порушення.

Хтось боїться, повіривши в росказні експертів незрозумілих наук.

Хтось вірить у всесвітній заговор

Хтось перехворів і потім вакцинувався, хтось вакцинувався бо вважає за потрібне.

Ну а що тут скажеш, ХХІ століття, телебачення, інтернет, з усіх колонок розповідають все що заманеться.

Так от десь три тижні тому блуждала я якось по інтернету і натрапила на інтерактивну карту вакцинації. Цікаво було побачити відсоток проведених вакцинацій у світі. І так час від часу заглядаю на відсоток, таки збільшується.

Але дивлячись на карту, закралась таки думка, а може й правда всесвітній заговор?  

Африка не вакцинована   виморять всіх вакциною/чипізацією і завезуть африканців, повернуть рабовласницький строй. Вони вже перевірені, слухняні, з інтернетом не знайомі, телевізорів не бачили, а європейці строптиві, балувані, ходять мітингують.

Точно заговор

Страшно такі думки оголошувати, бо ще й правда люди повірять

 

https://www.bbc.com/ukrainian/features-56023268.amp?fbclid=IwAR3ykjK5lnc_cukbUFNwcSWW3XcpGkxc_hklLzkV7jT7j5_qp2aIMQtKAEs

Пи.Си. Думка прийшла заради приколу. Не вважаю вакцинацію заговором ;)

 

ТАКА ОСЬ ЦІКАВА ІСТОТА

Людину створено із матеріалу, який зветься “егоїзм”. І це не “фігурально мовлячи”. Бо егоїзм визначає режим роботи усіх складових того, що зветься людиною. На усіх рівнях, як на тілесному, так і на психологічному й соціальному.

Тож давайте запам‘ятаємо це, - і не дамо найчистішому альтруїзмові клітин і органів тіла обдурити себе. Хоча усі вони і працюють кожний не заради себе, і, якщо потрібно, жертвують собою, не розмірковуючи.

Адже ми вже знаємо, чого варта самовідданість одного заради виживання і перемоги багатьох. Самозречення частини заради цілого. Змальства ж виховувалися ми на книжкових і кіно-прикладах самопожертви в бою, безоглядної доброти заради когось. Гуртом бігли битися у сусідній двір, не боючись, що надають так, що потім не встанеш.

Так що нас таким “альтруїзмом” в облуду не заведеш. Тому що все це - той же егоїзм, лише в обсязі певного дієвого цілого, в егоїстичних діяннях якого ми, його частинки і клітинки, беремо участь, - альтруїстично і самовіддано.

І ось перед нами - ми, людство, як одне таке “дієве ціле”, як одна велика Людина. Без поділення на таких і сяких, - усі. Від “таємних володарів світу” до безпритульних бродяг.

В цьому великому цілому ми - як клітини в організмі, і на нашому клітинному рівні, ми увесь час займаємося виключно з’ясовуванням між собою хто з нас хто. “Ху із ху”, як то кажуть. А от природа до нашої зацікавленості у таких речах ставиться з образливою для нас байдужістю. Чому? А тому що як рослинний світ, незважаючи на всю його різноманітність, є для неї одним, таким от, організмом, і як тваринний світ для неї є дещо ціле, так і нас вона, матінка-природа, сприймає як одну таку ось цікаву істоту. У якої, зрозуміло, є свій певний процес розвитку, своя вдача, і свої (все ж таки людина!) - погляди.

І їй, власне, начхати на те, що все це в нас має цілковито егоїстичну спрямованість. І розвиток - заради себе, і вдача - прагнення усім показати те саме “ху із ху”, і погляди, - “все навколо раніше чи пізніше буде моїм”.

 

НА ПОРОЗІ “МОМЕНТА ІСТИНИ”

Так от, ця ось “всесвітня людина”, недоросток, - якихось зо два мільйони років як народилося, - накачавши м’язи науково-технічних досягнень, і вже поглядаючи зарозуміло на цілий всесвіт, - “хто тут, мовляв, подібний до мене такого?” - раптом починає відчувати якийся спротив.

А шо це воно тут за один?.. Земля? Тю… Кулька, яку він знає вже вздовж і впоперек, на якій місця не залишилося без нашкрябаного “тут був я”? Цей трамплін, від якого відштовхнувшись, він уже давно в мандри у всесвіт вирішив пуститися? Та ти шо, малюк, ти взагалі розумієш, до кого сікаєшся?

Але малюк - він “реальний пацан”. І реальність його полягає як раз не в тому, що він може затопити нахабу океанами, або випалити його дощенту зі своєї поверхні.

Реальність його саме в тому, що він є цільною, єдиною й гармонійною природою. А в природі немає фантазій і чудес, там усе, як би воно не розвивалося, залишається виваженим і пов’язаним одне з одним. А от егоїзм “розумної” істоти у своєму розвитку настільки спотворює картину дйсності для свого носія, що для того увесь світ починає поділятися на дві нерівні частини: на НЬОГО самого, - і на все решту, як тло.

Інакше кажучи, увесь завдаток часу, який дали нам на розвиток, витрачений був не на те, щоб виростити Людину, а на те, щоб вигодувати егоїзм, який примушує нас жити у викривленій реальності.

І ось карикатура, і говорить вона про нас, як стоїмо ми впритул до “моменту істини”. Коли природа несподівано починає показувати нам, аж як розвинутим, “хто в хаті хазяїн”.

Ну а далі все вже залежить від нас. Тобто, - або зробимо правильні висновки, або, засліплені нашим егоїзмом, продовжимо гинути.

ГРУБИЙ ДОКАЗ

Якщо вже говорити відверто, то всі ми в житті - прості виконавці.

Той, хто вважає себе диригентом подій і результатів, нехай зробить таке: хай піде до своєї дружини і поставить їй найбуденніше питання: “Хто в хаті хазяїн?”

Можна бути цілковито впевненим в тому, що сердега, ще задовго до того, як її вичерпна відповідь дійде кінця, зрозуміє: його непохитна переконаність щодо своєї провідної ролі в своєму ж житті, була, як виявляється, безпідставною зарозумілістю.

Звичайно, наводити дружину як приклад - це нечесний прийом. Грубий доказ. Але наочний. Принаймні, опісля такої, вищезгаданої, перевірки, твердження, що всі ми в житті не творці, а лише виконавці, вже не буде викликати в того, хто її пройшов, відчайдушних заперечень.

І тоді вже можна буде спокійно зайнятися такими питаннями, як: так чиї ж це мелодії ми так слухняно награємо? І чому саме? І коли нас до цього привчили, та ще й так, що ми і не помітили?

 

ВІН НЕ МОЖЕ ІНАКШЕ

Так от, композитор, він же - наш, старанних виконавців, великий вчитель і диригент, - це наш всевладний егоїзм.

У царя Соломона (“Сулейман ібн Дауд, мир з ними обома”, “повелитель джинів”, - пам’ятаєте? от-от…) в його “Екклезіясті” нашого володаря так і названо: “цар старий і дурний”.

Чому “старий”? Тому, що передує навіть народженню самої людини. Її ще й в проекті не існує, а “цар” вже зводить її майбутніх батька з матір’ю в якійсь затишній місцинці, аби вона, людина, з’явилась б потім на світ.

А чому ж тоді “дурний”? Запитання цілком резонне.

Адже він, егоїзм, нас розвиває, уперед підштовхує шляхами прогресу, усю нашу цивілізацію. І що більше в людини егоїзму, тим більше в неї сил, будь в чому, - і в опануванні науками, і в інших справах. Позбав нас егоїзму, - гидко й уявити собі, яким невиразним збіговиськом ні на що не здатних нікчем ми залишились би. Це з одного боку.
З іншого ж боку, ми, разом з цим, розуміємо, що егоїстичний шлях розвитку, яким ми плентались досі, - коли будь-який закон, хай навіть закон природи, для нас як дишло, - вже довів нас до краю. Тобто, носій егоїзму, людина, суне уперед, нехтуючи законами, гине - і разом з ним вмирає і її егоїзм.

Так через це наш володар і зветься “дурним”? Ні, якось воно не до ладу…

І дійсно, згадаємо, наприклад, того скорпіона з відомої східної притчі, який прямо посередині річки уп’яв своє отруйне жало в шию добросердій черепасі, що перевозила його на другий берег. Адже назвати його просто “дурним” було б надмірним спрощенням. Та й сам він, у відповідь на передсмертний зойк нещасної: “Навіщо ж ти це зробив? Ми ж обидва зараз загинемо!” - зізнався: “Я розумію, але я - скорпіон. Я не можу не вбивати”.

Відповідь цілком вичерпна: я - лише виконавець чужої волі. Волі своєї, скорпіонячої, природи.

Ото ж так воно і з нашим “царем, диригентом, володарем”: він губить свого носія, людину, він губить усю нашу цивілізацію, а отже, і себе, - але він не може інакше.

 

ХУДОЖНІ САМОВИПРАВДАННЯ

Через це і ми самі такі як є. Через це ми й хочемо завжди якомога більше і якомога швидше, а краще - все і зараз же. І нехай навіть це “все” супроводжується шкодою і небезпекою, для себе й інших, - так ще краще. Бо це ж дасть нам чудовий привід відразу ж, на ходу, створити прекрасні, талановиті балади, філософські системи, романи і блокбастери, котрі нашого “царя” і наші звірства і дурість дуже майстерно і художньо виправдають.

Більше того, вони, ці виправдання, в сукупності своїй, і створять те, що ми називаємо “культурою”, або ж “культурним фондом людства”. При тому, що всі цінності, які складають цей фонд, є не що інше, як жалюгідні виверти, покликані приховати наше безсилля перед нашим же “царем”.

Ну а поки що “все тече, але нічого не змінюється”. І поки жевріє безпідставна надія, що якось же воно та буде, - не може ж бути, щоб не було ніяк, правильно? - то ми, прості виконавці, граємо його мелодії. Із завмиранням серця стежачи за миготінням диригентської палички біржових зведень. І губимо какофонією своєї “гри в розвиток”, як той скорпіон, свою планету. Котра везе нас на інший берег, - у наше майбутнє.

Але ж чи можна через таку нашу поведінку назвати нас “дурними”? Та ні, навряд. Це було б надмірним спрощенням. Адже ми не якісь там нетями. Ми хоч які, а все ж таки виконавці. Виконавці чужої волі.