Сяючи, Джин застряг на різдвяній липі.
Високо? Де там. Може й не страшно навіть…
Тільки сніжище в очі прицільно ліпить,
Тільки темніє щось серед тої наві.

Хто його блиск у бурю таку побачить?
Хто його так у вітті тонкім заплутав?
Там, серед хуги, щось ворухнулось, наче,
Та застеляє світ снігова полуда.

Хто там? Не стало струму у пору пізню?
Джин допоможе, буде світлішим свято…
Лиш от збагне, що живить його харизму:
Чи мережа, чи змінний акумулятор…

Тільки ж - зима, і дерево це прозоре -
Вирій чи ні – гніздо на гастроль сезонну…
Он же сніги до траси автівка оре,
Краючи заметіль до куті і дзвонів…

От би йому над містом злетіти змієм
Попри конвеєр транспорту, над дахами
Так заіскріть вогнями, як лиш уміє,
Щоби не заблукали чиїсь кохані,

Дітки росли здорові, розумні, чемні,
Ну, а батьки - з роботи вертали вчасно…
Джинові – що? Посвітить іще до червня
І візьме курс на Зірку, яка - не гасне.

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112269905

Не  дай  моїй  любові  спопеліти,

Спаплюжити  цинізмом  сенс  кохання,

Зневірі  й  лицемірству  -  панування,

А  співчуттю  та  милосердю  -  відболіти.



Не  дай  душі  від  ницості  сп'яніти,

Таланту  захопитись  хизуванням,

Нехай  мій  злет  не  стане  плазуванням.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Не  дай  ще  за  життя  закам'яніти!..






19.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112199511

Право сили та нахабства,
Верховенство гаманця,
Ницість, розбрат, духу рабство…
Шлях в безодню. До кінця.



~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Круча Дніпрова і вітер блакитний,
Сонце у хвилях, прибій, моря подих,
Космопоезія, зоряні сходи.
Літ двоєдиний. І дух непохитний.



13.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112140723

Іди на штурм
Під звуки сурм!
Підкоп під мур.
І підкуп джур.

"Я пе-ре-міг!.."
Тремтіння ніг.
Серцебиття.
І – забуття…

"Зламав.!.. Здолав…"
Десятки лав.
І сотні джур.
Спалив мій мур.

Пильнуй! Вартуй!
Спис, меч ґартуй.
Ще сильна я,
Бо  вільная!

02.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112029780

Галантний і немолодий - а п'яний

Від ранку вже самого!.. – кабальєро Без шпаги і коня (а втім - які манери!);

Розчулений собою – аж рум'яний!

  Своє плече мені – прекрасній леді – Підставив. " Вибачте ведмедя, Нахабного незграбу, хто чарівну даму

Підтримати  бажав - уважно, яма! –   І допомогу пропонує…" "Панно!

Як можна вашим ніжним ручкам Тягар нести!!! Та ж цілувати пучки

Такі!.. " Ця зустріч вранці рано   Зі мною трапилась. Торбинку я тримала Й ваги в ній, як на лицаря, замало… На думку спало (з сумом): "Є ще кавалери…

Без шпаги… напідпитку… втім! – які манери!.."

Жовтень – 01.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112020461

 

Мовчки в очі зазирни-но!

Слухай серце… Шал... Долоні…

Посади свою зернину –

Я плекатиму у лоні

 

Плід кохання, неба квітку,

Духа Божого лелітку –

ЖиттєДиво…

*****

                                                                          Близькість. Очі.

Пломінь. Двоєдиність. "Хочу…"

 

29.11.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112010530

 

Торкнутись ніби випадково,

Тебе вдихнути наче бриз

Той свіжий, сонячно-ранковий. Скупатись в сяйві оксамитнім, Хапати жадібно смак бризок. По вінця напоїти свої очі тим золотаво-млистим жаром, Зімліло простягнутись горілиць Під неосяжним небом літнім; В прибій вслухатись, що лоскоче, Відчути лоном його міць. Всім тілом всотувати хвилі Та борсатись з веселим шалом; Нуртуючій твоїй віддатись силі

І розчинитися в тобі самітнім....

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112010433

Як ніколи, тепер відчуваю,
Що ховала в собі я роками:
Все сильніше груди стискає,
Все частіше самотність давить.

Підкрадається зовсім нечутно
І навшпиньках підходить до мене.
І гадюкою - стриб у душу,
Глухим пострілом - прямо в серце.

Я її батогом і обманом,
То комп'.ютером, то книжками,
То газетою, то віршами,
То роботою, а то плітками.

І завмре ненадовго самотність,
Ну а потім - дивись й визирає.
Я до неї: "Знай своє місце!" -
І розмовами, і віршами...

Так і боремось: я і самотність...
Самотою вже постіль вкриваю,
Самоту піставляю під двері,
Самоту я до ліжка вкладаю.

- Що, заразо, здолала мене ти? -
Я під ковдру пірну з головою.
- Не була б ти без мене поетом,
Коли б я не жила із тобою!

Древня церква посивіла…

Стятий хрест… "Кррра!" – чорна пані,

Лиховісниця Сивіла, -

"Каррр!" – пишається на  бані.



18.11.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111190561