Не плач, моя знедолена вітчизно!
І ти, боєць, вбиваючи, не плач.
Для сліз, як і для смерті, не запізно.
Ще встигнеться. Ти все собі пробач.
Що буде, як не стане України?
Що буде, як ми втратимо свій дім?
Не стільки дах, не стільки голі стіни,
Як те, що найдорожче нам усім!
Свою незаплямовану свободу
І гідність називатися людьми.
Етнічну ідентичність свого роду,
Те світло, що рятує від пітьми.
Тепер у нас бажають відібрати
Ті спогади, цінніші від скарбів,
Минуле і майбутнє, щоб зламати,
Скорити, обернути на рабів!
Хтось в паніці поїхав світ за очі,
Покинувши свій край на ворогів,
А хтось із кулеметом серед ночі
Ще бореться за дім своїх батьків.
В часи, коли загарбник на порозі
І вибухи лунають за вікном,
В реальність ми повірити не в змозі.
Здається все це нам жахливим сном.
Та гинуть кожен день невинні люди,
Дитячі обриваються життя,
Сирени завивають майже всюди
І натовпи тікають в укриття.
Навіщо, хтось розпачливо спитає,
Стріляють самоназвані брати?
І що їх брати зброю спонукає?
Якої домагаються мети?
Єдина в них стратегія і мрія!
Щоб мова ваша змовкла назавжди!
А в серці знепритомніла надія
І вмерли, не розквітнувши, сади.
Я в розпачі дивлюсь, як плачуть діти,
Сумують поруйновані міста,
І серцем намагаюсь зрозуміти,
Куди поділась в людях доброта.
І порожньо стає в усьому світі,
І зимно від запеклості війни.
Життєвою дорогою, розбиті,
Ми йдемо від колиски до труни.
Не плач, моя ти зранена країно!
Синів, тебе покинувших, пробач.
Відмовившись ставати на коліна,
І ти, боєць, вмираючи, не плач.
Обережно! Вірш про волонтерство з хейтспічем та матюками)
