хочу сюди!
 

Оксана

47 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 42-47 років

Замітки з міткою «творчість»

Киця волонтерка

Обережно! Вірш про волонтерство з хейтспічем та матюками)

Я не знаю що там як там, а у мене все гаразд,
я в житті вже розібралась. Знаю хто тут підарас.
Я канєша не геройка не воячка «на нулі»,
зате точно знаю як це - битись на своїй землі.

Чоловік наразі в лісі, в десантурі на війні,
ну а я в гламурній хаті храм із лісом у вікні.
Роздивляюсь і милуюсь знову йде життя на лад.
Перемога буде наша. Згине клятий психопат.

Я канєша не геройка не воячка на «нулі»,
а моя гламурна киця спить на скляному столі.
Я цю кицю тихо клацну фотошопом оброблю,
фотка хай збирає гроші на загибель м@скалю.

Десантурі пару рацій, форму, берці та вірші.
Вам за внески в перемогу всім подяка. Від душі.

Вірш написано в рамках проекту #Киця_волонтерка

Збираємо на рації для десантників на Луганщині.

Номер картки

5168745320427260

Бій за Україну

Не плач, моя знедолена вітчизно!
І ти, боєць, вбиваючи, не плач.
Для сліз, як і для смерті, не запізно.
Ще встигнеться. Ти все собі пробач.

Що буде, як не стане України?
Що буде, як ми втратимо свій дім?
Не стільки дах, не стільки голі стіни,
Як те, що найдорожче нам усім!

Свою незаплямовану свободу
І гідність називатися людьми.
Етнічну ідентичність свого роду,
Те світло, що рятує від пітьми.

Тепер у нас бажають відібрати
Ті спогади, цінніші від скарбів,
Минуле і майбутнє, щоб зламати,
Скорити, обернути на рабів!

Хтось в паніці поїхав світ за очі,
Покинувши свій край на ворогів,
А хтось із кулеметом серед ночі
Ще бореться за дім своїх батьків.

В часи, коли загарбник на порозі
І вибухи лунають за вікном,
В реальність ми повірити не в змозі.
Здається все це нам жахливим сном.

Та гинуть кожен день невинні люди,
Дитячі обриваються життя,
Сирени завивають майже всюди
І натовпи тікають в укриття.

Навіщо, хтось розпачливо спитає,
Стріляють самоназвані брати?
І що їх брати зброю спонукає?
Якої домагаються мети?

Єдина в них стратегія і мрія!
Щоб мова ваша змовкла назавжди!
А в серці знепритомніла надія
І вмерли, не розквітнувши, сади.

Я в розпачі дивлюсь, як плачуть діти,
Сумують поруйновані міста,
І серцем намагаюсь зрозуміти,
Куди поділась в людях доброта.

І порожньо стає в усьому світі,
І зимно від запеклості війни.
Життєвою дорогою, розбиті,
Ми йдемо від колиски до труни.

Не плач, моя ти зранена країно!
Синів, тебе покинувших, пробач.
Відмовившись ставати на коліна,
І ти, боєць, вмираючи, не плач.

Де порятунок?

Серед уламків моїх думок
Маленька перлина щасливих снів
Моє життя далеко не ок
Щодня починає такий урок
Що навіть уяві забракло слів

Я наче на смузі перешкод
Повзу по багнюці шалених мук
потім хвороби ворожий взвод
В тенетах тримає немов павук

Світла немає. Тайфуном страх
Я так безпорадна. Ковтаю біль
Де порятунок? В чиїх руках?
Коли в мені знову почнеться штиль?

Немає чим дихати. Слів нема,
А паніка душить мене вночі
Я кинута долею, я сама
Ненависть на світ немов крук кричить.

Чи зможу забути полон образ
Щоб попри всю лють доповзти до мрій?
Віра мене рятувала не раз
Ось знов піднімає та каже "дій".

Натхнення - це мій рятувальний круг,
єдиний, що є в океані зрад.
Ним творчість керує. Я не помру.
Пливу. Бо немає шляху назад.

Пастка

Якщо моя думка важлива -
Життя наше повне лайно
Невже моє щастя можливе?
Я наче в тупому кіно

Я лізу на скелю надії
Крізь чорну печеру нудьги
Тут відчай, підступна бездія
Навколо хвороби сніги

То як мені вижити люде?
Як з пастки дістати себе?
Якщо тільки горе тут всюди
І зовсім не видно небес.

Де ти моя крихітна фея,
Що знищить навколо все зло
І скаже, що гарна ідея
Себе не ховати за скло.

Я вірю, що щастя можливе
І в те що існують дива
І я гідна жити красиво
Хоч зараз це просто слова.

Моя мила

Стогін. Ламаю крила
Як віднайти себе?
Змилуйся, моя мила!
Де ти, мій світ з небес?

Демон тримає міцно
Іклами душу рве
Біль - це моя темниця.
Як віднайти себе?

Замість життя - могила
Я не змогу сама
Змилуйся, моя мила
Без тебе мій світ - тюрма

Тільки про тебе мрію
Не улітай, постій
Не забирай надію
Я програю двобій.

Кохання - чарівна сила
Воно наче світ з небес
Нові подарує крила
Які не зламає бес.

Творча криза

Є моменти в житті: хочеться писати, а писати ні про що. Ніби й інфоприводів багато - ковід, ковід, а ще ... ковід, ну або на крайняк можна написати про те, який Порошенко гарний, а Зеленський бяка. Банально, тупо, але завжди заходить.
Зрештою можна відійти від політики і, як радять в таких випадках, писати про дитинство. Згадати школу, цікавий випадок з життя, описати прикольних родичів чи покритикувати неприкольних...
І от ти береш мишку. Сідаєш за клавіатуру. Клац, клац. Перше речення, друге... І все безжально стирається. Ну фігня, ну не йде.
Знову. Перше, друге, третє... Абзац. Перечитуєш. Тьху.
І рука вже автоматично натискає на "бекспейс".
Ситуація невтішна. Як у тому мемі: "я блт хуяру-хуяру, то нема, не йде". І щоби не здаватись, ти сидиш, думаєш, набираєш і ось нарешті:

Світало. Я одягнув нові шкарпетки. Кінець.

Ну це краще, ніж нічого...


Різне

Так сколько мне отмеряно судьбой?
Спрошу у Бога, а в ответ молчанье.
Лишь смерти оглушающий прибой
И океан печали за плечами.

***

Де відшукати ліки від хандри?
Підступний відчай знов катує душу.
Закони звіра все одно порушу
Втікаю швидко від чужої гри.

***

Жахіття спис і сорому оцет
Стрибаю вниз ховаючи лице
Монашка смерть жбурляється стільцем
Я просинаюсь. Як забути це?

***

Подождите, масики.
Давайте разберемся
Мы не играем в классики,
Мы к пропасти несёмся

Поищите версии
Что это за зрада?
Хочется быть персиком
Только вот не нада.

Крига заборон

Не дає кричати крига заборон
Я блокую чати і беру в полон
Внутрішню дитину - часточку душі
Відбираю фарби - більше не пиши.

Кидаю за ґрати цього малюка
Він не може грати - зламана рука.

Я себе ховаю далі від людей
Хоч в мені до краю квітів та ідей
Просто звірі-кати захопили трон
Не дає кричати крига заборон.

Я не знаю що таке кохання

Я не знаю що таке кохання.
Думаю нестерпне почуття.
Намагаюся немов в останнє
я його впустити до життя

Іспит цей ніхто не подолає
Крім мене самої. Дивний крок.
Вчителька від мене вимагає
Протилежний вивчити урок.

Ця мадам не звикла до екстриму
Ненависть плекає до людей
Як вогню лякається інтиму
Каже, що навколо світ звірей.

Вона вчить ховатися від себе
Злоба і підозри її мед,
Лається неначе грішний ребе
І плете з образ ажурний плед.

Мрію я забути дивну тітку
Її дім - занедбана тюрма
Та не можу відчинити клітку
Адже надзиратель - я сама.

Ода суржику

Нащо потрібні писаки?
Задля цікавих розваг?
Так підкажіть же лайфгаки,
щоб вєсєліть посіпак.

Як мені вижити, люде?
Як досягнути мети?
Наче в пустелі верблюди
Мрії, що звуться мєчти.

Знов пробиваючи коло
Власних обмежень и меж
Наче малеча до школи
Плентаюсь шляхом надєжд

Суржик, русизми.. Що далі?
Внутрішній цензор оре.
Я розстібнула сандалі
І босоніж по травє.

Рушити правила круто.
Світ - іподром заборон.
Діє обмежень отрута,
шикають з різних сторон.

Чхати хотіла на снобів.
Ханжество в дупу запхніть
Гірше хвороб і мікробів -
вам стати собою на мить.

Слів кострубате створіння -
новонароджений вірш
- викидень в стані сп'яніння.
Вон. Забирайся. Облиш.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
попередня
наступна