Незважаючи, на нескінченну Російською Федерацією, окупацію українських земель і регулярне підживлення нею бойових дій на Донбасі, Україна наполегливо рухається по зовнішньополітичному вектору, затвердженому її чинною владою. І, звичайно, українським народом.
Найважливішим драйвером зміни в останнi роки настрою в українському суспільстві, став безпосередньо президент РФ В.Путін, як головнокомандувач країни, яка вже п'ять років веде поганоприкриту війну проти нашої країни.
Вступ до ЄС сьогодні підтримує близько 60% українців. Аналогічні дії щодо приєднання до Північноатлантичного союзу - близько 50%. Показники у різних опитувань дещо відрізняються, але тренд останніх років очевидний.
Якщо раніше українцям було набагато простіше відвідувати РФ, ніж країни ЄС, зважаючи на необхідність отримання візи (гроші, довідки, час, посередники і т.д.), а також маючи великі родинні та економічні зв'язки з першою, то сьогодні все стало інакше. Розв'язавши війну в Україні і дику інформаційну пропаганду, кремлівська влада сама підписалася під наміром українців шукати зв'язку, захист і, просто, дружбу та спiлкування в країнах, що знаходяться на захід від неї.
Бажаючи економічно задушити Україну, Росія різко обмежила товарообіг з Україною. Це популярний спосіб боротьби з непокірними РФ країнами. Від цього постраждали молдавські та грузинські винороби, латвійські, естонські, литовські виробники рибної та сільгосппродукції. Аграрії Польщі і Туреччини перестали постачати в РФ безліч своїх товарів. Україна максимально обмежилася в своєму експорті в країну-агресор. Звичайно, це не пройшло у нас безболісно. Але, ми не здалися. Цілком логічно виглядали відповідні заходи нашого уряду. Звичайно, про думку самих росіян, які втратили багато необхідних товарiв, ніхто з Кремля не цікавився. Там тільки Пропагандист-ТБ регулярно транслювало масове знищення продуктів з "ненависних" країн. Чим просувало кремлiвську ідею - «Краще недоїдати, ніж їсти піндоське».
В Україні ж, навпаки, значно збільшили товарообіг з Китаєм, іншими країнами Азії, з'явилися нові торгові партнери в Африці і Америці. Але, головне, посилилось співробітництво з європейськими країнами, ми підписали Угоду про Асоціацію з Європейським союзом, Зону вільної торгівлі з ЄС. Сьогодні країни ЄС - головні торгові партнери України. І в цих змінах, також, найважливішу роль зіграв особисто В.Путін. Якби не його "мудра і далекоглядна" політика по знищенню всього непокірного йому, то ми би і зараз мляво обговорювали з РФ, що віддати їм в концесію (назавжди), заради знижки на газ.
Поступова децентралізація, тобто передача більших прав (і коштів!) з центру в регіони, призводить до народження нових ініціатив зі співробітництва з новими українськими та зарубіжними партнерами, як економічно, так і культурно. Знаходяться нові ринки збуту. Наша економіка сьогодні не особливо блищить, але видна (хоч і не всім) перспектива.
Назріла ще чверть століття тому, декомунізація, вже дає свої плоди! Українці активно цікавляться своєю історією. Но, не той, що писали за завданням Політбюро КПРС. Попит на історичні книги, фільми і просто на будь-яку, приховану і обрехувану росіянами українську історію стабільно підвищується. Справжні українські герої, а не міфічні і казкові радянсько-російські "богатирі", стають зразками для українців. У цьому не можливо не помітити "великого стратега" В.Путіна та його "вкрай талановитих" дiй в Українi.
До безвізового відвідування європейських країн вже звикли багато українців. Я в їх числі. Велика відмінність в плануваннi відвідування європейських країн від «добезвізового». Це благо та норма, якi вкрай необхiднi в сучасному глобальному світі. Хоча, це ще не оцінили, українці, повністю. Но цей момент вже змінив географію поїздок наших земляків. До "перемог" В.Путіна я б відніс ще величезний розрив (часто остаточний!) в сімейних, дружніх, громадських зв'язках. Адже, обмеженість і крайня однобокість подачі подій, що відбуваються в світі, особливо, там, де активно присутні росіяни, в російських ЗМІ не могла не призвести до деградації та запалення багатьох умів в РФ. Різко зросле в Росії не сприйняття реалій світових подій, а сприймаються переважно в трактуванях, затверджених "кремлівською політрадою", з подальшим заохоченням до мілітаризму, як всередині, так і поза Росією. Цi дії не могли не розсварити росіян з людьми, що живуть поза "Російської обложеної ворогами фортеці ". І це, без сумніву, чергова «блискуча перемога» російського президента.
У 2008 році, український президент В.Ющенко на Бухарестському саміті НАТО сподівався отримати План дій щодо членства в оборонному союзі. Але, Росія тоді активно вплутавшись в наш діалог з НАТО, пообіцявши Німеччини і Франції посилення торговельних преференцій, зуміла переконати глав цих країн пригальмувати зближення з Україною у військових питаннях. Хоча США і більшість членів НАТО були за українське просування в альянс. Натомість Україна отримала запевнення, що вона обов'язково стане членом НАТО, але пізніше. А офіційно нам пояснили це відсутністю консенсусу з цього питання всередині самої України.
Нагадаю, що тоді трьом першим особам України було запропоновано написати відповідне звернення до керівництва НАТО. Щось на кшталт квітневого (2018 р.) звернення Верховної Ради до Вселенського Патріарха щодо ПЦУ. Цими трьома особами тоді були В.Ющенко, А.Яценюк та Ю.Тимошенко.
Перші двоє підписали, а прем'єр-міністр тоді відмовилася! Що й дало формальний привід Брюсселю перенести обговорення цього питання. У тому ж році ЮВТ відмовилася визнати Росію агресором, країною, яка напала тоді на Грузію i загарбала частину її території. Я, спеціально нагадую про ці події. Вони, на мою думку, яскраво характеризують сьогоднішнього лідера президентських перегонів-2019. Адже, зараз один з ключових меседжів Юлії Володимирівни - якнайшвидший вступ до НАТО. Я навмисно не буду далі перераховувати її численні девіації по відношенню до багатьох інших питань.
Зараз я про В.Путіна. І його ролі в українській політиці та життi. Розв'язавши війну на Донбасі, анексувавши (звичайно, тимчасово) Автономну Республіку Крим, добившись падіння взаємин з Україною (та, майже з усім іншим світом!) до рівня поребрика, розірвавши багато родинних та економічних зв'язкiв двох сусiднiх (нажаль!) країн, породивши ненависть і презирство у мільйонів українців (та й у багатьох інших країнах!), В.Путін «знову всіх переграв»! Особливо, самого себе.
В Україні посилилися про-західні настрої. З'явилися можливість і бажання жити за законами, а не за поняттями, збільшилася кількість людей, які на своєму особистому досвіді вже зуміли зрівняти два світи і дві життєві моделі. Західну - цивілізовану і економічно успішну і східну, побудовану на азіатському деспотизмі, залежностi цілої країни від настроїв свого безпомилкового і вічного правителя, презирства до людського життя і злоби до всiх, хто відкидає цей маргінес.
В.Путін «домігся» значною ізоляції своєї країни від решти світу, виправдовуючи свої «досягнення» заздрістю і агресією того самого світу. За останні п'ять років, з початку кримської авантюри, він зумів знизити рівень реальних доходів росіян, домігся зниження ВВП своєї країни, значно знизив асортимент товарів і збільшив на нього ціни у всіх сегментах життя росіян. Рубль, по відношенню до всіх світових валют впав, більш ніж в два рази. Численні санкції значно вдарили, причому, не тільки по наближеним до «годівниці» олігархiв, а й по простих росіянах. Адже в Росії є нормою компенсувати втрати першим за рахунок других. Засудження його дій, вимикання РФ з деяких світових інститутів, зниження ролі Росії на світовій арені - також "перемога" російського лідера.
Якби не Путін, мала б Україна сьогодні армію, що входить в ТОП-30 Армій світу? Просунулися б ми так в своєму русі до ЄС і НАТО? У помітному збільшенні товарообігу, громадських та інших зв'язків з США, ЄС та іншими сильними і демократичними гравцями в світі? Отримали б безвіз, про який ще довго мріяти росіянам? Акцентував би весь світ нам свою підтримку, нехай, часто, тільки на словах, але, все ж? Так, продовження санкцій - це вже немало для благополучних країн. Мали б ми зараз Свою Церкву? Чи мала би такі позиції сьогодні українська мова? У ЗМІ, у громадськом, політичном, навіть повсякденному житті? Сьогодні патріотизм з самого дитинства, демонстрація національних символів і підкреслення своєї приналежності до України, модний і престижний напрямок. «Слава Україні» стало нормою не тільки в Нашій Армії! Я добре пам'ятаю, що ще на початку Євромайдана, не надто часто використовували цей лозунг. А форма наших воїнів? Коли В.Путін санкціонував початок агресії в Україні, наші воїни призивалися і довго ще ходили в футболках, кросівках і спортивних штанах. Я це спостерігав весь 2014 рік. Призов і постачання армії були за рахунок добровольців, волонтерів, спонсорів та інших Патріотів України! Такий рух абсолютно немислимо в РФ. Нi вчора, нi сьогоднi! Все тільки по команді і управліннi зверху. Зараз у нас прекрасна військова форма, що відповідає стандартам тієї організації, яку так боїться російський лідер. Чи могло це статися лише за 5 (п'ять) років без «допомоги» його самого?
«Досягнення» Путіна на українському напрямку особливо «вражають». Він уже забезпечив собі місце в історії, причому, не тільки російської. І зовсім не в тому трактуванні, яке пишеться при його житті!
А українці будуть довго пам'ятати, «завдяки кому», у нас в країні почалося посилення і безповоротнй рух не до «багатовекторності» і «балансування інтересів», а до конкретних і зрозумілих стандартів життя. Адже в цивілізованому світі, який так далеко від РФ, головне - це людина, його потреби і бажання, створення йому додаткових можливостей і всіляка допомога в цьому його держави. А не гасла, на кшталт «Всё во славу государства» або «За Веру, Царя и Отечество». Де немає і згадки про людей, які є дрібними і непомітними для хана (правителя, князя, царя, генерального секретаря, президента) механізмами досягнення його волі. Де кожен, повинен вважати за щастя померти за будь-яку його забаганку. Так було в Давньому Світі, так було в Середньовіччі. Невже приклади багатовікової давності можуть стати орієнтирами для сучасної європейської держави? Тож не дивно, що ця чужорідність, дикість і неадекватність сьогоденню і стали прискорювачем процесу євроінтеграції в нашій країні. Продовженням захиста свої землі від зараження її Середньовіччям. I тут варто знову згадати про полковника та любителя дзюдо. Якщо б не його хворобливе бажання володіння світом?
Україна, в силу свого територіального розташування, історичної близькості і наявності контактів з європейськими країнами, помітно відрізняється від східних сусідів. В переважній більшості, нам не «посміхається» єдиновладдя і поклоніння менеджерам, яких ми ж самi і обираємо. Нам історично звичнi потреби і бажання контролю над ними і їх підзвітності нам за свою діяльність.
Те, що пропагандою в російських ЗМІ називається досягненнями їх улюбленця (Променистого та Сонцесяйного) президента, зовсім скоро, після його відходу в інший світ, буде називатися зовсім інакше. А мільйони росіян будуть вважати хорошим тоном, розповідати один одному та всьому свiту, про те, як вони про всю його мерзотнiсть знали і, навіть, були в таємній до нього опозиції. З'являться популярні особи, які будуть говорити, як вони страждали від утисків і погроз. Причому, більшістю з них будуть сьогоднішні єдинороси, депутати Думи і бізнесмени з його оточення. Звання "Невдаха" буде тоді більше асоціюватися з його ім'ям. А невдах ніхто не любить! Навіть росіяни.
Але, це їхні проблеми, хоч і недалекого майбутнього. А у нас свої цілі, до яких потрібно йти, не звертаючи уваги на численні крики «Всёпропало», «Зрада», «Вернёмдолларповосемь», «Мирлюбойценой» і т.п.
Особливо, знаючи, ким і де вони створюються, вкидаються, просуваються і фінансуються.
А Путіна, навіть, після перерахованих мною дій, якi допомогли розбудити i змiнити Україну в кращу сторону, чомусь все одно не можу подякувати ... Все одно, вiн Х**ло! Ла-ла-ла-ла-ла ла-ла-ла!
А ви як думаєте?
За Тимошенко я голосував у другому турі президентських виборів-2010. Тільки тому, що за Януковича мене б вирвало. Хоча, вже тоді чимало знав і пам'ятав. Але, Янукович - це було вже занадто! Виявилося, навіть більше, ніж занадто! Але я зараз про Ю.Тимошенко.
