І всьому треба міри,

Перешиємо червоні стяги на шаровари !

…Хоч і мала українська нація, як стверджують, індивідуальний характер розвитку, але приповідка «гуртом і батька краще бити» була не за останній з постулятів організації міжусобної та «клясової» боротьби. До того ж, як свідчить історія, прогресом, чи пак просвітництвом, більшовизмом, політикою, літературою, філософією цікавились аж ніяк не селяни, які не йшли в партію добровільно, і не аристократія, що вірила в традицію, а саме інтелігенти, що, не будучи прив'язані ані до землі, ані до родового маєстату, залюбки сприймали будь-який «прогрес» і будь-яку антинародну заразу на кшталт соціялізму-комунізму.

У своїй доповіді, виголошеній на відкритому засіданні науково-літературного відділу Товариства їм. Г.  Квітки-Основ'яненка у Харкові 6 грудня 1915 року, Гнат Хоткевич зокрема зазначив:

«Отже, головними недоліками української інтелігенції постають:

а) сварливість – що її прояви подибуємо як у князівських міжусобицях, розбратах гетьманів, полковників, сотників козацького війська тощо, так і у взаєминах діячів останнього часу;

б) дріб'язковість, що заважає за дрібними інтрижками здебільшого „шкурного“ характеру, або за інтересами дрібногруповими, одностайно іти шляхом загальнонаціональних ідеалів;

в) грошоробство, що заважає ідейній роботі, а також тяжіння до теплих містечок, що посівши їх, українські інтелігенти „страха ради юдейська“, старанно замітають сліди перебування в будь-якій, навіть просвітницько-культурній організації;

г) відсутність  гарячої любови до свого рідного, чого не подибуємо в інших слов'янських націях, наприклад у чехів, поляків тощо. Поклоніння Шевченкові в масі інтелігенції – традиційне, не щире: лише то є добрим, що „схвалено москалем, або німцем“.

д) найбільша схильність „псуватися“ за наявности влади над іншими – схильність, що притаманна всій Нації (“доти був чоловіком, поки соцьким не зробили»), як народу, так і верхам його.

Тими причинами, що зробили українську інтелігенцію власницею згаданих вище негативних рис, постають:

а) «міжкультурність» її, коли ще з дитинства українство не дає в родині дитячої радости, що залишається пам'яткою на все життя, розваги цього віку відбуваються поза родиною, рідною культурою тощо; Українські традиції в сім'ї відсутні, поодинокі зусилля особистостей на цей напрямок мусять бути занадто великі, аби постала можливість боротися з впливом чужої культури і двоїтися по відношенню до дітей все життя, слухаючи українську мову раз на тиждень де-не-будь в громадській організації. Звідси й походить відсутність любови до всього рідного.

б) не маючи  власної культури  в усіх формах її прояву, українська інтелігенція, працюючи в російських організаціях, мала на тому ґрунті торовані шляхи й широкі перспективи, що були розроблені іншими; виконувала і виконує деталі не свого програму, її представники виступають здебільше статистами (мало не добривом чужих культур), а тому, набравшись поверхового «досвіду», вносять вони у свої організації багато дріб'язковости за відсутности творчого, в широкому масштабі, розмаху, що є необхідним при засадах виконувати власний обов'язок;

в) людина, що втратила свободу, стає дуже дріб'язковою, невживчивою, тому Українці, які перебувають на положенні пасинків своєї батьківщини, мусять бути дріб'язковими;

г) гора Ельбрус не заважає бути Землі круглою, так само, як наявність Толстого серед російської інтелігенції не заважає нам вважати російську інтелігенцію порівняно із західноевропейською за менш культурну в широкій масі. А остання служить зразком для масового українського інтелігента, що уподібнившись дикуну, схильний більш до запозичення негативних сторін сусідньої культури, ніж позитивних.

По тому, маючи сумнів до теперішнього покоління української інтелігенції, можна сказати, що зростає інтелігенція нова – із самого народного середовища, яка створить свою культуру. І все, що буде нею зроблено, надалі матиме риси індивідуального характеру, а не буде копіювати чи наслідувати кого-небудь, і в тім є запорука на прийняття їхньої творчости до скарбниці загальнолюдської культури.

Український інтелігент мусить бути лицарем своєї ідеї, щоб не зраджувати її «лакомства ради нещасного», І не думати, що достатньо тільки пропагувати Ідею (навіть оголошуючи її), а не проявляти хоч деякі самопожертвування на її користь, якщо не мучеництва Шевченка, Франка і деяких інших українських діячів".

Люди не підозрюють, якою колосальною силою і енергією вони володіють. І витрачають цю енергію на створення у своєму житті болю і страждань. Насправді Ви є маги і чарівники, хоча цього і не підозрюєте. Знання законів магії, сили думки і наміру дає можливість створити свою модель світу цікавою і діяти в житті дуже ефективно.

Ми живемо в справедливому, гармонійному і чистому світі, де кожному воздається по думкам його. Кожна людина сама своїми думками створює свій світ, своє життя і всі ситуації в житті. Думка, як форма енергії зароджується в нашій душі і, згідно закону збереження енергії, нікуди не зникає. Будь-яка думка, послана у зовнішній світ, здійснює визначені форми і події в нашому житті, і повертається до насв тому чи іншому вигляді. Якщо Ваша думка агресивна, то і події створюються неприємні. Якщо думки творчі і носятьв собі доброі любов, то вони втілюються в реальність, яка приносить Вам тільки приємні переживання.

Ми живемо в унікальній моделі реальності, побудованій нами на основі індивідуального досвіду, чи досвіду предків. Навколишній світ неосяжний і ми змушені його спрощувати.

Все в цьому світі: душевний і фізичний стан нашого тіла, стан здоровя, відносини в сімї, з близькими і не дуже людьми, з навколишнім світом,, робота, фінансовий стан — все це відображення і трансформація наших думок, почуттів і емоцій. Тобто зовнішнє відображає внутрішнє. Якщо в житті чогось не вистачає, або є якась несправедливість, то не поспішайте звинувачувати зовнішні обставини, а загляньте всередину себе. Причина там.

Раз ми самі створюємо свій світ, то можемо його змінювати. Все, що навколо Вас — це Ваше відображення. Коли Ви зміните себе, зміняться і навколишні люди і події. Подібне притягує подібне.

Якщо щось не подобається в інших людях, то це обовязково є в середині Вас, у Вашій підсвідомості. Відмовтесь від бажання змінити навколишній світ, людей, близьких. Приймайте їх такими, які вони є. Змінюйтесь самі і світ зміниться.

Якщо чогось уникаєте, то за цим приховується страх чи біль, тобто те, через що Ви маєте пройти і отримати позитивний урок.

Чому в нашій країні так багато невігластва? Переглядаючи стрічки в соцмережах, різні там пости у групах просто очі на лоб лізуть. Таке враження, що у кожного п'ятого коментатора є метою облити брудом оповідача, або ж іншу людину яка коментує. Невже українці такі злі? Часто, просто йдучи вулицею, мимохідь чуєш, як деякі люди зневажливо ставляться до інших. Прийшовши до лікаря, ще нічого поганого не зробивши, почуєш до себе грубість. Ніби я винна, що у них зарплата мала чи їм важко (не кажу, що всі такі, але з власного досвіду бувало)... семе тому я надаю перевагу приватним лікарням і лікарям, та зараз не про це.
Дивлюсь на оточуючих людей і іноді... бракує слів
Невже не можна бути трішки добрішими, лояльнішими... хоч, мабуть, більшість моїх проблем чирез мою надмірну лояльність. Та зараз не про це, швидше про ввічливість.
Якось, в одній із своїх заміток, я писала про те, як мріяла стати вчителем і в решті стала... Це був початок 2015-го. Щойно після революції, анексії Криму, якого мені досі шкода... згадую, як тільки прийшла. Вся сповнена ентузіазму, окрилена мрією, що здатна змінити цей світ на краще. І що я побачила? Весь педагогічний "дружній" колектив ладний перегристи один одному горло, ніби поділився на два воюючих табора. У мене просто виникало відчуття, ніби я на полі бою. Хоч і досі не розумію, що вони там не поділили... Був випадок, ведучи урок в 9 класі... я ще тоді навіть всіх учнів у класі не знала, адже тільки прийшла. Так от, під час уроку, між учнем і ученицею стався конфлікт, можливо стався ще на перерві, а на уроці його вирішили продовжити. В якийсь момент хтось із них схопив стілець і почав погрожувати іншому розправою. Звичайно, на мої прохання і намагання якось врегулювати конфлікт ніхо не звертав увагу. Та мене в цій ситуації більше обурила реакція решти класу. В класі більше 20 учнів. І жоден з них не намагався мені допомогти залагодити конфлікт, якось розняти забіяк, засудити їх дії... всі просто вболівали за учасників "бою", як ніби на рингу. І ніби їм не було важливо хто кому "вмаже", я чула лише вигуки, "а ну, давай!"...
Після цих подій зробила висновок: "Тепер розумію, чому в Україні війна". Поки ми не почнемо поважати один одного, не залежно від статусу, не залежно від того, що в когось може бути інша думка... не буде миру. Якою б не була ворожа країна, але не забрали б у нас Крим, якби всі кримчани любили свою країну. Не було б війни в Донбасі... та навіть останні президенські вибори виграв Зеленський не за якісь свої заслуги, а в наслідок того, що добряче "засадили" Порошенка перед виборами. Та й наша країна почала об'єднуватись не за Україну, а проти Росії!
Коли ми вже почнемо цінувати те що маємо? Коли почнемо ділитись позитивом і старатимемось зробити хоч трішки щасливішими оточуючих, а не лише вказувати на їх помилки, при чому в грубій формі. Адже те, що ми випромінюємо, те і множимо.
P.S. Ось за що я люблю I.ua - це те, що тут дуже багато позитивних людей. Не одноразово, занепадаючи духом, заходила у якусь із заміток на даному сайті і просто піднімався настрій за лічені секунди.

Гуляю блогами. Багато політики, постів присвячених Зе. Десь промайне поодинокий вірш, подекуди фото природи.
А хочеться якоїсь відвертої розмови, може навіть філософської. Не раз чула фрази: "За період карантину люди багато чого переосмислили", "Світ став не такий, як був, змінився на зовсім"...чи щось типу цього. А ви як думаєте? Ви справді багато чого переосмислили? Змінили свою думку з приводу якихось подій?

Сьогодні Міжнародний день філософії, а також день рівно 9 годин - ніч, відповідно, 15. Ось і вся філософія.