Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін" 

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Частина четверта "Балканські війни"

Частина п'ята. "Постріли в Сараєво"

Частина шоста. "Липневий ультиматум"

Винуватці нападу Габріновіч та Принцип були схоплені австрійською поліцією на місці злочину. Згодом зловили ще двох учасників замаху – Т.Грабеча та Д.Іліча. В ході розслідування справи австрійці з’ясували, що підготовка теракту відбувалася ззовні. До нападу всі, окрім Іліча, перебували в Сербії. Тренування зі стрільби проходили в королівському тирі парка Топчиндер у Белграді. Вони мали зустріч з принцем Олександром, котрий невдовзі перед замахом «за дивним співпадінням» здобув престол в наслідок перевороту. Бомби та револьвери їм було надано з державного арсенала в Карагуєваце. Що стосується Іліча, то він був координатором акції, належав до декількох соціалістичних терористичних організацій і вів прямі контакти з сербською розвідкою. Свою участь у акції Сербія визнала офіційно після завершення Першої світової, коли керівники «Чорної Руки» Р.Путнік, Д.Дмітрієвіч та В.Танкосіч були нагородженні званням героїв саме за цю операцію, котра «внесла великий вклад у визволення балканських народів».

От з позиції цих висновків давайте подивимось уважніше на «Липневий ультиматум».

Згадайте, що нам кажуть у школі. «Австрія пред’явила Сербії образливий і принизливий ультиматум з нездійсненними умовами». Зараз подивимось повний текст вимог ультиматуму, котрий в школі нам не показують.

Вимоги ультиматуму:

.    1.Заборонити видання, що пропагують ненависть до Австро-Угорщини і порушення її територіальної цілісності.

.    2.Закрити товариство «Народна Одбрана» і всі інші союзи організації, що ведуть пропаганду проти Австро-Угорщини.

3. Виключити антиавстрійську пропаганду з народної освіти.

Частина перша "Четем Хаус"

Частина друга "Боснійська криза та Столипін"

Частина третя "Франція.Російсько-британський договір"

Частина четверта "Балканські війни"

Частина п'ята. "Постріли в Сараєво"

В 1914 році нічого не передбачало якихось екстрених подій, а тим паче світової війни. Літом 1914 року Австро – Угорщина запланувала маневри своїх військ в Боснії. Тут знову виринула Сербія, котра заволала, що це підготовка агресивних дій проти неї. Але це не відповідало дійсності, адже то були чергові звичайні маневри, тому навіть ультра лояльна Російська імперія не звернула на ці істерики уваги. І ось напередодні цих вчень в Сербії стався державний переворот – військова кліка скинула поміркованого Петра і посадила на престол Александра.

            Король Сербії Александр І Карагеоргієвич

Всі добре знали, що на вчення приїде ерцгерцог Франц Фердинанд. Тоді в недрах масонської організації «Чорна Рука» виник план вбивства Франца. А чому саме його? Річ у тім, що сербські націоналістичні організації та міжнародні масонські структури вирішили покарати Франца за його…славянофільство!

            Ерцгерцог Франц Фердінанд

Ще спочатку свого створення Сербія стала позиціонувати себе як захисниця слов’ян від утисків та збирач слов’янських земель (нічого не нагадує?).  Австро – Угорщина, незважаючи на кількість слов’ян в її складі була імперією двух народів – германців та угорців. Франц Фердинанд був людиною прогресивних поглядів, всі добре знали, що він виношував план реформ з перетворення дуалістичної монархії в троїстому монархію трьох народів – Австро- Угро – Славія. Зараз кажуть, що ці плани були суто корисливого характеру, але то брехня. Франц Фердінанд любив слов’ян і навіть його дружиною була чешка Софія Хотек. Він одружився на ній, незважаючи на протести батька. Історія роману і шлюбу Франца і Софії заслуговує певно не одного жіночого роману про справжню любов.

            Дружина Франца Фердінанда Софія Хотек

Франц Фердінанд взагалі був приємною особистістю, котра виділялася на фоні Габсбурзького монаршого двору Австро – Угорщини. В газетах про нього писали: «Він терпіти не може азартних ігор, не любить офіційних бенкетів і ненавидить офіційні промови». Всі визнавали його доброю людиною, гарним полководцем, хорошим знавцем історії. Його любили австрійські солдати. Він навіть їв не в офіцерських їдальнях, а з простими солдатами, щоб знати що їх турбує. Наприклад саме по наказу Франца в армійських казармах були змінені матраци, тому що він провів ніч у казармах і на його думку вони виявилися незручними для солдат. Я не думаю, що треба пояснювати, що він був першим ерцгерцогом, котрий звернув увагу на солдатські матраци.

            Франц Фердінанд з родиною

Це все звісно ж не влаштовувало Сербію, адже всім південним слов’яна втокмачували в голову, що саме «Велика Сербія» зможе захистити інтереси балканських слов’ян. Звісно ж реалізація планів Франца Фердінанда руйнувала великосербські концепції. Кому були б потрібні ці ідеї, якби слов’янам були надані рівні права та й матеріально забезпечити Австро-Угорщина могла забеспечити краще, ніж мілітаріська Сербія. Тим паче це зняло би напругу на Балканах і посилила ворожий Антанті табор.

Після закінчення Першої світової всі почали зображувати ерцгерцога, як таку собі карикатуру і посміховисько. Але це брехня. Навіть під час замаху Франц Фердінанд проявив героїзм та мужність.

Напередодні візиту прем’єр – міністр Сербії Пашич, котрий не підтримував діяльності військової кліки попередив ерцгерцога про можливий замах. Проте Франц не міг скасувати візиту в слов’янські землі, адже це значило б, що він боїться слов’ян, права котрих й відстоює. Прибувши Сараєво за декілька днів до офіційного візиту, він ходив разом с дружиною абсолютно вільно, знайомився з побутом життя своїх підданих і населення зустрічало його радо.

Після проведення маневрів, котрі так і не переросли в агресію, як заявляла Сербія, відбулася поїздка Франца по вулицям Сараєво. Кортеж мав у складі 4 авто, котрі рухалися за маршрутом, котрий був опублікований ще заздалегідь в газетах. Перша спроба замаху сталася на набережній Аппель, коли терорист з «Млодої Босни», террористичної організації, що входила до складу масонської організації «Чорна рука», Н.Габринович під час того, як мешканці Боснії закидали авто Франца квітами, кинув бомбу заховану в букеті в напрямі авто. Але в останню мить Франц побачив дим від букета і вставши своєю тростю відбив смертельний букет. Монарша пара отримала легкі ушкодження. Проте мужній ерцгерцог не скасував заходів, а наказав рухатися далі. Він не бажав ховатися від власного народу. На всі заклики і прохання скасувати поїздку по місту, Франц заявив : «Не смішіть мене, я приїхав сюди, щоб люди мене бачили».

            Франц Фердінанд з дружиною виходять з ратуші

Після візиту в міську ратушу, машина як здавалося випадково, по помилці водія звернула на вулицю Франца Йосиф, а потім водій зупинився, щоб розвернути авто і поїхати у вірному напрямку. Та ще дивніше, що тут опинився ще один терорист з «Млодої Босни» Гаврила Принцип. Він вистрілив тричі. Франц затулив собою дружину, проте зберегти їй життя не зміг. Останніми його словами було звернення до Софії «Ти повинна вижити зарад наших дітей». Але вони обоє загинули…

           Гаврило Принцип

                                          

Далі буде...     

              

У мене давні сантименти до старовиних єврейських цвинтарів. Бо сама перша моя краєзнавча експедиція була на старе "окописько". Мені ще й 8 років не було. За кілька місяців до того у нас в Городку при розбирані старої єврейської хати знайшли "жидівський скарб". Отож я теж захотів скарб. А де шукати "жидівські скарби", як не на "жидівському окопиську". Зауважу, що слово "жид" тоді антисемитським у нас не вважалося. Ця норма потім перейшла в українську мову з російською. Який антисемітизм, коли старі містечкові євреї, які ще тоді у нас були (лапсєрдаки, чоботи, бороди та капелюхи" самі себе називали "їд" (еврей на ідиш).

Отож, сталося це на 1-ше травня 1974 р. Я утік з першотравневої демонстрації  (вже тоді не любив коммі-шоу та ходити строєм) і пішов у напрямку окописька, що височіло на горі за містом.

Досі я пам"ятаю, як йдучи долиною Смотрича, я зустрів Корову, яка паслася на його березі. Я був начитаним хлопчиком, і знав про корриду. Тому обходячи стороною Корову, відколов з сорочки ЧЕРВОНУ жовтенятську зірочку.

А золота на цвинтарі я так і не знайшов. Та й не шукав. По-перше одразу зрозумів, що глечиків з золотом під кожним кущем там нема. По-друге, мене дуже вразили надгробки. Таємничі літери-закорючки, загадкові барельєфи та інша екзотика...

Оце днями завершив свою розвідку на тему, що значать сюжети барельєфів на старіх еврейських надгробках. Дослідження багато ілюстроване. Думаю сподобається всім, хто цікавиться історією. Тай різблення дуже красиве і високохудожнє.

Отож, велкам! - http://gorodok-region.narod.ru/symvoly_j.html

Прошу прокоментувати цю замітку. Дякую! Серед десятків мільйонів загиблих радянських громадян - німці вбили лише невелику частину, більшість-же була знищена сталіном.

Міністерство освіти відмовилося надати текст підручника з історії України для 11 класів, який готується до друку.

Після завершення останніх президентських виборів в Україні мені до
Детальніше »

Мисливці за мавпами казали, що у мавп є так званий «синдром 101-ї мавпи». Тобто мисливець, який спіймав 100 мавп однією якоюсь хитрістю, тою самою хитрістю ніколи не зловить 101-ї мавпи. Тобто у мавп з досвідом небезпек виробляється якесь «передчуття небезпеки», що дозволяє 101-й мавпі уникнути тої самої небезпеки на яку наразилися її соплемінники.

У людей «передчуття небезпеки» притуплене цивілізацією, і роль його виконує історія. Історія, як відомо у кожного своя. Історія розвитку, існування, життя, панування нації – то її, нації, правда і наука. Коли нація здорова, то до своєї «правди» вона додає ще «силу й волю» і така нація прогресує у розвитку, не відстає від інших націй, або навіть випереджає їх у певній галузі. Коли нація хвора і терпить наругу над власною історією, така нація значно відстає від інших націй у розвитку. Її розвиток йде по колу, і врешті-решт, така нація може зникнути взагалі з історії людства.

Видатний поет Юрій Клен писав, що коли в нації навіть відсутня історія, то нація має її вигадати, вигадати, не заради дурного хизування, а з метою виховання достойної молоді. Та Україна має історію, якій можуть позаздрити багато націй. Біда лише полягає в тому, що українська «еліта» чомусь завжди вважає себе занадто мудрою, тому не вивчає історію і навіть не мріє виховати собі достойну заміну, нації і дітям своїм достойне життя, собі спокійну старість.

Історія Українського народу дійсно написана кров’ю, але ця історія гідна великого народу! Україну, за останню тисячу років ніхто і ніколи не завойовував. Єдиний наш недолік, це простуватість і довірливість до незнайомих людей. Усі завойовники користалися цією найгіршою рисою українців і розповівши гарну байку примудрялися зіштовхнути наш народ на братовбивчу війну між собою, на радість провокаторам та загарбникам.

Історія української нації має ще ту відмінність від історії інших народів, що записували її великою мірою саме інші народи. Тобто при вивченні її треба зважати на правдивість джерела. Вважайте друзі, що є багато в світі сил, які б хотіли отруїти наші славні сторінки історії брехнею.

Вивчайте історію! Не уподібнюйтесь до «братів наших менших» за Дарвіном!

p.s. написане можу підтвердити фотографіями





це кадр перший. 25.07.2010




це кадр другий. 25.04.2011

p.s. написане можу підтвердити фотографіями

В дискуссиях нередко можно услышать мнение, дескать, "УПА осуждена нюрнбергским трибуналом", а попытки ее героизации, дескать, являются "попыткой пересмотра итогов Второй Мировой". В ответ можно услышать, что "в решении нюрнбергского трибунала ОУН-УПА не упоминается".

На самом деле ситуация обстоит несколько иначе.

В материалах нюрнбергского процесса упоминания о Бандере имеются. В частности, это документ 014-USSR - секретный циркуляр по айнзацгруппе С-5, датированный 25 ноября 1941 года. В нем констатировалось как достоверно установленный факт, что "движение Бандеры" (ОУН(б)) готовит антинемецкое восстание на оккупированных территориях с целью создания
независимого украинского государства. В связи с этим айнзацгруппе gредписывалось всех выявленных бандеровцев после тщательного допроса расстреливать, а протоколы допросов немедленно отправлять начальству.

Это доказательство, представленное трибуналу советскими прокурорами, свидетельствует, что бандеровцы были жертвами еще одного преступления нацистов: внесудебных расправ по признаку принадлежности к политической организации.

Ноябрь 1941 года - тяжелейший период войны. После разгрома советских войск под Вязьмой немцы продолжают наступление на Москву, советское правительство эвакуируется в Куйбышев. В это время бойцы батальонов "Нахтигаль" и
"Роланд", узнавшие об аресте Бандеры и его соратников, отказываются выполнять приказы немецкого командования, а Главное управление имперской безопасности начинает смертельную борьбу против бандеровцев, которые несомненно готовят антинемецкое восстание.

Еще один документ - отчет СД о событиях в Украине, датированный 23 октября 1942 года. Немцы стоят на подступах к Сталинграду, нацистские флаги развеваются над обоими вершинами Эльбруса, а в Главное управление имперской безопасности поступает секретный доклад: "Организация Бандеры заняла явно враждебную позицию по отношению к Германии и предпринимает все меры, вплоть до вооруженной борьбы, к восстановлению независимости Украины".


Таким образом, обвинение Бандеры и бандеровской ОУН в коллаборации с нацистами - это самая что ни на есть попытка пересмотра результатов Нюрнбергского процесса.

Да, несомненно, перед войной украинские националисты имели контакты с Германией, в частности - с военной разведкой (Абвером). Несомненно, немцы планировали использовать ОУН в своих интересах. Точно также бандеровцы собирались
использовать немцев в своих - несколько других - целях, и добились в этом больших успехов. Сотрудничество с немцами прекратилось сразу после провозглашения Акта восстановления украинского государства 30 июня 1941 во Львове: уже в июле "агент Серый" (так значился Бандера в документах Абвера) оказался под домашним арестом, а затем - в лагере Заксенхаузен. Между Рейхом и воссозданным украинским государством фактически началась война, о которой и свидетельствуют документы Нюрнбергского процесса.

Нелишне отметить, что решением Нюрнбергского трибунала Абвер, в отличие от СД, не был признан преступной организацией, а Вильгельм Канарис, который лично вел переговоры с лидерами украинских националистов, за организацию покушения на Гитлера был повешен 9 апреля 1945 года - за месяц до Дня Победы.


http://dibrov-s.livejournal.com/167597.html