В продовження теми, висвітленої тут.

p.s. написане можу підтвердити фотографіями





це кадр перший. 25.07.2010




це кадр другий. 25.04.2011

p.s. написане можу підтвердити фотографіями

Межиріцьке святилище (курган) знаходяться на відстані десь семи кілометрів, за східною околицею села Межиріч, Дніпропетровської обл. Дивом в плині часу збережена унікальна споруда, яка з висоти дельтаплану має форму величезного краба, або павука. Величезний зрізаний конус з чітким кільцем по верхівці. По верхівці три отвори-підкови на північний схід, на південь і на захід. Біля отворів – величезні «вуса», по чотири симетрично з кожного боку намагаються на-півкільцем обхопити таку ж площу круга, як і котловина. Котловина вражає розмірами і дивними пагорбами – курганчиками в глибині. Орієнтовні розміри: довжина кола основи зрізаного конуса біля 250 метрів, по верхівці – 120 метрів, діаметр котловини вгорі – десь 40 метрів, найбільший вус – 65 метрів. Сонце вранці на сході заглядає в східний отвір – підкову, при заході – в західну «підкову». А південне вікно, мабуть, служило для спостереження за заходом Сонця в дні зимового сонцестояння. Майдан – це гран­діозний, неповторний календарно-обсерваторний комплекс. В наших географіч­них, природнокліматичних умовах з спекотним літом і суворою зимою було важко жити без обліку часу. Дізнатись, коли починається той чи інший сезон (а в цілому – новий річний цикл) далекі предки могли по руху Сонця, Міся­ця, зоряного неба. Спостереження, спілку­вання з небом входило в обов'язки мудрих жерців. Для цього використовувались щербини-підкови. Сонце заглядало в ці отвори під різним кутом, а по центру – в дні осіннього і весняного рівнодення. Спостерігали схід або захід Сонця над яким-небудь орієнти­ром, який показував на точку сходу або заходу Сонця в моменти весняного і осін­нього рівнодення, зимового чи літнього сонцестояння і оголошували про початок нового сезону. Для спостережень викори­стовувались майданчики в котловині. Якусь роль, мабуть, відігравали “вуса” – змієвидні вали, які відходять від отворів, внизу назустріч один одному. Між вусами-валами були (згідно класичного визначення майданів) пагорбки і лунки, можливо і стовпи, вони відігравали роль орієнтирів, коли Сонце з'являлось із-за горизонту або ховалось на ніч. А ще велись спостереження за Місяцем. Сонце рухалось по небосхилу зі схо­ду на захід, а Місяць – з заходу на схід. Спостерігали за Сиріусом: після семидесятидобової перерви перед сходом Сонця на горизонті з'являлась найяскравіша, зірка – Сиріус і сповіщала про літнє сонцестояння. Придивлялись до Юпітера з його два­надцятирічною циклічністю. Отже, Межиріцьке святилище – це місце для зв'язку небесних і земних явищ, для обліку часу, для спілкування з Місяцем, Сонцем, далекими зорями. Ця версія вимагає, крім логічних міркувань, наукового підходу, наукового обґрунтування. Для цього треба глянути на майдан не лише мені, але і науковцям, по-новому. Як з висоти («большое видится на расстоянии»), так і в іншому, глибинному аспекті: психологічному, з висоти здобутих знань світовою археологією. Для переконливості приведу чотири приклади відкритих зовсім недавно стародавніх календарів-обсерваторій. Найбільш відомий з них – англійський Стоунхендж (“кам'яний сарай”, “висяче каміння”). Багатьом відомі телевізійні кад­ри: в отвір з двох каменів з перекладиною падають сонячні промені. Це – Стоунхендж. Споруда у формі кілець з гігантських каменів-валунів, оточених трьома холами з лунок (по 30, 30 і 56 лунок – останнє коло). Все це оточено двома великими валами діаметром 100 і 115 метрів. Вхід дивиться на північний схід. На вході – кам'яний стовп-менгір. Якщо стати в центр комплек­су, то через кам'яну арку можна бачити Сонце якраз над менгіром в день літнього сонцестояння. В інші дні точка сходу Сонця знаходиться справа від менгіра, і за півроку вона опише по горизонту дугу в 78°. Реєструючи схід Сонця над менгіром, можна вести облік часу. Цій споруді більше 4 тисяч років. В 1963 році дослідники висловили припущен­ня, що це храм і гігантська обсерваторія одночасно. Вчені доводять, що складна архітектура Стоунхенджа могла поперед­жати про сонячні і місячні затемнення: одинадцять особливих точок комплексу дають 16 точних напрямків на Місяць і Сонце. А кут між Сонцем і Місяцем в дні зимового і літнього сонцестояння дорівнює 90°! В Німеччині недавно знайшовся свій Стоунхендж: розкопано стародавній храм, якому 7 тисяч років. При аерофотозйомці чітко видніються два набори концентричних кіл. Діаметр найбільшого – 120 метрів. Є двоє воріт: північно-східні і південно-східні. Камені культової споруди чітко орієнтовані по Сонцю в момент літнього сонцестояння. Вчені Румунії припускають, що знай­дені нещодавно кам'яні круги і квадрати – не просто ритуальна споруда, а кам'яний календар, причому досить точний. Він був створений даками. Даки – народ, який 2050 років тому утворив на території Румунії міцну і незалежну державу. І ще свіжа, знахідка. На території Ізраї­лю (до 1967 року це була територія Сирії) випадково в 1968 році на найвищому па­горбі Голанських висот було виявлено цікавий об'єкт. Вперше його побачив військовий льотчик з літака, бо поблизу розгледіти його важко. З великих кам'яних валунів складено п'ять концентричних кілець з найбільшим діаметром 152 метри. В центрі – курган діаметром 20 метрів. Є два виходи; на північний схід і південний схід. Вчені, які зацікавились цим, об'єктом років сім тому, визначили, що в 3000 році до нашої ери перші промені Сонця літньо­го сонцестояння світили через північно-східні ворота в центр кургану. В той же момент південно-східні ворота показували на Сиріус, Цій споруді більше 6 тисяч років. Називають її “круги рефаїмів” (рефаїми – біблейське плем'я богатирів-гігантів). Ймовірно, що це була астрономічна обсерваторія і небесний календар. Вчені намагаються розгадати: навіщо для кален­даря чи обсерваторії така масивна, гранді­озна споруда, яку можливо розгледіти лише зі значної висоти. Йдуть пошуки розгадки іншого призначення цієї спору­ди. Стрілка компасу в цьому місці веде себе неспокійно, але пласти залізної руди не виявлені.   За статтею Лариси Охотник