Січень. Субота. 22.00

Два хлопця затягують труп літнього чоловіка в покинуту водонапірну башту.

- Костян, може хоч сміттям закидаєм? – говорить той, що нижче в шапці на потилиці.

- Та нунах! Криси зжруть – відповідає другий, в сірій куртці з капюшоном, більшої на кілька розмірів.

За дві години до цього.

- Ще по одній і спатоньки – каже дід.

- Не швиди, а то ще встигнеш, дядя – відповідає йому Костя, наче як жартома. Але відкопилена нижня губа щільно притиснута до тонкої, як нитка верхньої. Чорні очі оцінювальне роздивляються старого.

На столі напівпуста пляшка з самогоном. За столом ще сидить смуглявий хлопець, на прізвисько Циган. В домі холодно, грубу щойно затопили, шапка на потилиці.

- Петрович, ти йди. Лягай, а ми ще бухнемо – підтримує друга Циган – Самогонка в тебе, те що треба, це не те пойло сракоградусне з магазу.

Своїм самогоном Степан Петрович, дійсно гордиться. Жене він його сам для себе, тому все робить на совість. З подвійною перегонкою. А міцність визначає за кольором полум’я, коли підпалює калюжку продукту. Ідеальним вважає полум’я кольору металу з синім відтінком.

- Я сказав… - старий різко підхоплюється, та відразу ж падає в крісло, хапає своє коліно і викрикує – ой, блюуудо

Наступної миті завалюється на підлогу, від удару в скроню чавунною сковородою. Костя відкидає сковороду і починає лупити старого ногами.

Циган зволікає рівно секунду. Потім приєднується, молотить тіло, що затихає. Він знає запальну вдачу товариша, тому не здивований таким поворотом. А ще він знає, що якщо спробує зупинити того, або навість якщо просто не допоможе, то й сам потрапить під роздачу.

За дві години до цього.

Степан Петрович з бухтою мідного дроту через плече вийшов з автобусу. І дрібним, але швидким кроком пішов до дому. Від зупинки до рідного дому, вибудуваним ще його батьком Петром Васильовичем не більше кілометра.

Після ожеледиці випав сніжок, сирий вітер пронизує одяг, шкіру, вихолоджує нутрощі. Але Степана Петровича зігрівають думки про близький затишний вечір. Підійшовши до хвіртки, він побачив себе біля груби зі жвавим полум’ям, а по горлу навіть прокотився пекуча кулька, наче він вже прокинув стопочку свого улюбленого самогону.

І тут він впав. Підсковзнувся на льодяній калюжці, що сховалась під снігом. Боляче стукнувшись коліном застогнав:

- Уууу, блюуудо..

Дріт відлетів в один бік, сумка з бутербродами, що приготувала його невістка Олена, в іншу. Поки чекав, коли згаснув в очах феєрверки болю, почув просто над собою:

- Дивись Костян, сусід тіко приїхав, а вже в отрубці. Допоможемо?

- Та нунах… а взагалі, давай. Бери дядю, а я дріт затягну. Оп-па, мідний. Новий, важкий, нах.

- Хлопці, та я підсковзнувся. Все нормально, я сам – Степан Петрович спробував уникнути подальшого спілкування з цими хлопцями, про яких навкруги ходили чутки, як про майбутніх в’язнів.

- Дядя, не треба шуміти, сказано допоможемо, отже допоможемо.

Циган долаючи слабкі потуги діда до супротиву обхватив його за талію, сказав:

- Петровичу, ну ти що? Я ж сусід твій через два дворі. Давай ключ.

Степан Петрович шумно видихнув, дістав ключі.

Минулого вечора.

- Па, тут така справа. Не зможу я тебе завтра на дачу відвести. Шабашка з’явилась, а гроші зараз дуже потрібні. Пропоную відкласти до майбутніх вихідних. Все відкладу і обов’язково з тобою поїду. І з проводкою допомогу, та й взагалі, вдвох веселіше.

- Сергію, та про шо мова? Я автобусом поїду. Взагалі ніяких проблем. – Степан Петрович не звик змінювати свої плани. Особливо, коли мова про, як каже внук Єгор, «рєлакс».

Якщо поруч син, невістка та внук, з якими він жив в місті в трикімнатній квартирі, Степан Петрович ніколи не пив. Але раз, або двічі на місяць під різними поводами виїздив на дачу, так вони зараз називали його будинок, в якому він народився і жив, аж поки син не забрав до себе. Там день-два він тихо пив, листав фотоальбом, згадував уже покійну дружину, маленького сина Сергія, своє минуле життя. На третій день брався за роботу. В старому домі, в селі, завжди є куди прикласти руки. Потім, задоволений повертався в місто.

Та не цього разу.

За результатами карної справи.

"Вісімнадцяти річний звинувачуваний визнаний винним у навмисному вбивстві пенсіонера за корисними мотивами та розбійному нападі. Покарання призначено у вигляді чотирнадцяти років позбавлення волі.

Сімнадцяти річний спільник засудженого, який переховується від органів досудового слідства, заочно повідомлений про підозру і оголошений до розшуку"