місто Бар – с.Ялтушків – с.Слобода Ялтушківська
14.05.2026
Так як сьогодні у мене має бути відносно не довгий
відрізок, я вирішила не йти зовсім рано, тим більше, що у вікно приємно
заглядало сонечко, а на дворі було досить прохолодно, отже йти буде не спекотно
і я маю швидко добратись до наступного пункту ночівлі.
Зранку я приємно поснідала у дворі готелю,
поспілкувалась з дівчиною адміністратором і з милими котикам, порелаксувала
біля ставочка з японськими коропами і вирушила в дорогу.







Шлях стає все ріднішим. Від Бара через Ялтушків дорога
вела мене глибше в серце подільських традицій. Прощавай чудове затишне місто Бар

День пройшов у спокійному,
розміреному темпі. Вага рюкзака вже майже не відчувається — він став частиною
мене, як і ці безкраї обрії, затишні сільські вулички та Слобода, що зустріла
мене своїм затишком. Час для роздумів та внутрішнього спокою.
Я розмістилась в зеленій садибі де буду ночувати, і
тут мені сказали, що окрім мене сьогодні будуть ще пілігрими. От це вже було
цікаво
це щось нове на Шляху.
А ось таке чудо було в зеленій садибі. Песик Биточок, дуже дружелюбний і прикольний

Я залишила речі і пішла добувати чергову
печатку і погуляти селом. На центральній вулиці побачила ось таку стару будівлю.


Коли я читала про маршрут, то бачила цікаву
мальовничу кладку через водойму, але до сих пір я ніде її не зустріла.
Знайшовши кав’ярню "Тихий куточок", в якій ставлять печатки (фото звідти не робила, то добула в інтернеті для наглядності)


трошки перекусила і подивившись на
карту, побачила, що поряд є гарна місцина – Слобода Ялтушківська. Там позначена
церквушка і мені стало цікаво на неї подивитись.
Прокладаю маршрут, який йде
навколо озера, але через його окрайчик йде стежка пунктиром. Одразу якось і не
придала цьому значення, подумала, що можливо просто тоненька стежечка так
позначена. Вийшла по визначеному маршруту, підхожу до очерету і що я бачу
- саме та мальовнича кладочка через
водойму. Мало того, що вона гарнезна, то ще й погода сьогодні сприятлива для
гарних фото.

Стала я і тааак хочеться перейти на той бік, але так само як
хочеться так і страшно йти по ній
І тут з того боку ставочка скаче хлопець
і так швиденько, наче по проспекту йде
Підбіг, привітався, а я в нього
питаю чи не страшно йти кладкою? І чи зможу і я нею пройти?
«та звісно
зможете» каже він всміхаючись
«Але ж я боюсь впасти з неї»
«Так давайте я
вас проведу на той бік» і я пішла слідом
Ура, я подолала свій страх і з
задоволенням пішла далі. Далі мені відкрились тихі красиві краєвиди Слободи і
та гарненька церква.







Сонце вже пливло до вечора і повернувшись в зелену садибу
я побачила одну зі своїх колег пілігримок
Вона була з Миколаєва і так само як і я йшла з Вінниці. Дуже приємно було познайомитись,
а ще більше було радісно ділитись враженнями від вже пройденого шляху кожного з
нас. Мим проговорили майже три години, про Шлях, про життя, про війну... Я дуже рада, що зустріла цю дівчинку на своєму Шляху і що у
нас така чудова молодь. Трохи
пізніше підтягнулись ще три дівчини, вони прибули з Києва і початок їхнього Шляху був в Барі. Познайомившись, дізнавшись у кого які
плани на завтра всі пішли відпочивати.