Профіль

aendek

aendek

Україна, Алчевськ

Рейтинг в розділі:

віршування в окупації

24. строфи.

1.
як цитрусова стружка кожури
зронилися в ранкове небо хмари
і сонце у диму над обрієм двигтить -
то день постав котрий уже розстрільний
червонопомаранчовий міраж

2.
підвальні люди дмухають на свічку
виходять привітатися у світ
який розламано й розбито із гармат
й змісив в кривавокальну кашу
гусеничний трак

3.
по вулицям прогуркотіли танки
даровані верховним паханом із раші
нагадуванням мешканцям про те
що все у світі тимчасове умовне й смертне
що страх - то благородно й найпохвальне почуття

4.
тисячоліття третє крутить чорно-білий фільм -
доріжку чорну стелять сірі люди
і чорні квіти кИдають під ноги окупантам
радіють квіточкАм тим блідобілі діти
у савані під гуркіт канонад

5.
у посміху вмостився темний кат
на трУновій горі -
вітається війною зі слов"янством
оскалений московський ксенофоб
за іклами кремлівської стіни

6.
- поглянь, братан! а тёлка ничего... -
схопили вмить і пискнути не встигла
чиясь сестра дружина може й мати
залишиться живою а чи ні
опісля втіх московитської зграї

7.
лежить одна забута і самотна
рахує дні наближення до раю
сусіди всі упевнені - там пусто
із хати тої виїхали всі
а жінка вмерла - Бог подбав про душу

8.
сьогодні він сміливо вийшов з хати -
у нього у кишені є цукерка
на випадок - о, Господи! не дай -
якщо зомліє з голоду в дорозі
до пункту видається де гумдопа
___
гумдопа - гуманітарна допомога

9.
- ...із калаша стрельнуть вот так вот, нАх...й,
по всем по этим очоредью тварям!.. -
закинув в чергу немічних за хлібом
озлоблений бандюк біля дверей
впускаючи старих скалічених і хворих

10.
три дні на тиждень дві тарілки зупи
у день із трьох що кожен тиждень
нещасним пропонує благодійство
церковне волонтерське й просто добрі люди
із співчуття знедоленим війною......................



віршування в окупації

23. світанок в степу.

а у степу волевольному
три стежини
три біди -
як одна веде до берега джерельцевої води
до журби до калинової друга впала у полин
в різноквітах третя схована  стежка від усіх стежин

третя - там кохання згублене заблукало в забуття
друга - доля
доля страчена пролягає в небуття
а над першою - спів жайвора безупинний в дивосвіт
спів про річку-сум джерельную
про сльозу вербову з віт

а по степу волевольному
не серпанок не туман -
павутинним стелить саваном
день у долі назаклан -
в перехресті у стежинному три пороги без доріг
і над обрій сонцесяяння в саван скутий переліг...

віршування в окупації

22. february - місяць лютий.

непримітний контур долі
по долоням юлиць голих
february креслить криво
снігоспадами примхливо
і сльоту у зморі сонну -
косооким хитрим блазнем
змерзлу волю у полоні
водить містом напоказ

ухопив у зашморг мокрий
древа всі малі й великі
долу гне хита і душить -
холод вдихує у душу
видноколо на заслони
й сонце зранене у схрони
нагло сховано на скон

закрутив сніги мов дзигу
дзвоном гулом тріском криги
мов скажені коні хури
перемелюють на хугу
простір-час-і вимір суті
усього в нестримній люті -
білим мороком хурдел
у льодовій брилі скуто
все в зимовій тій купелі...-
там життя в недолі білій
ледве дихаючи мліє
у судомі б"ється в брилі
нігті зламує об лід

...сніг спадає
тане
зтанув з неба знов сльотою
що захмаренням туманне
а в калюжах - вирій в скалках
птах в яких лиш випадковий
тінь мов явиться низинна
й одним помахом крила
промайне міраж оманний...



віршування в окупації

21. мить.

...клепсидра неба висипала сонце
піском червоним поміж хмар сипких -
сяйнула іскра, тліючи, погасла -
яскравий спомин невловимий стих.

і обрій звис у мріях невідбулий
на тих шарагах, з місяця в зірках -
у зграї нетлі давній попіл праху
здіймають мов квітковий пил в степах.

то злую гру затіяло минуле
напівтонів, у світло й тінь, з відлунь
і відзеркалень, де в скляних відламах
безликий мім штовхає в ніч валун...

віршування в окупації

20. туман у розсвіт.

туман як сон у загадковості
світань лютневої зорі
і білий іней ажуровистий
на гілках гОйдають вітри

і білосивий у прозорості
сумний приблудою в добу
схилився стомлений у сонності
хвилерухливо у степу...

блідочервона риска обрію -
над ним рожеві тіні хмар
під ними в сніг і лід охоплені
руїн ряди кривих примар -

з яких радіє так і тішиться
чумний злодюжка у кремлі...
а тьмяним сонцем в небі діється
на розпач день в моїй землі -

що там заховано туманами?..
про що кричить той чорний птах?..
якою ще уп"юсь оманою
в своїх відчуджених віршах?.. -

спитав себе у цій буденності...
з морозу щулиться туман,
туман у лютій повсякденності
мовчить під сонцем на заклан...

віршування в окупації

19. стрибок з парашутом...

це як стрибок із парашутом -
розбитись?..
врятуватись?..
умить кільце смикнУти
злетіти з прірви
стропилами вчепитись в купол неба
і з висоти пташоного польоту
поглянути униз... -
за степом, там
загарбником прикуте до гармат
в тюрмі закрито викрадене місто
де вітер волі протягами
плазом на хідниках останнім видиханням
вповзає вмерти
розчавлений у бруд понуро тінями
блукаючих в нікуди...

маріонетні і безликістю ніякі
просякнуті покорою в полоні
відвернуті від сонця
з тінями у тінях
ведуть розмови між собою
в собі для себе
ідучи личину лиць міняють повсякчасно
у мертву волю скидуючи їх
і йдуть урізнобіч
штовхається "дне з одним із дзвоном глуходзвонним
й розсипаються у прах
чи вибухають на друзки і бризки
і знов відтворені вони
рабами плентають в нікуди
в червоночорній рідині
ногами місять землю
з прокляттям у думках до неї
в розмові жлобській ні про що
з такими ж тінями у тіні між тінЕй
і АБИЩО халявне в їхній мрії
слизотою наповнює хатИ...

а тут
на висоті
таке безмежно синє небо!
хмаркИ і сонце
веселкою із квітів вітається весна
в переспіві птахи пронизують безмежність
стрімкими злетами в радінні...
але вже стрімко
не зворотно вже
засмоктує падіння
туди
униз
в в"язницю-місто
у сморід
у болото
у багно
в лайно
між тіні
спотворений на тінь...

віршування в окупації

17. весінній натиск.

у карку тиск шаленний що аж ну!
думки там всі відлунюють у вухах -
шепочуть, плачуть, з реготу на сміх,
соломкою шкребуть і б"ються глухо.

ось вибухне у дрУзки голова -
у безлічи дрібненькі черепушки
розлущаться, а там...пусті слова -
в хрестах козирні, тінь в червоній масті.

і джерелом тупцює, гупотить
прокляттям дуля, думочка в серпанку -
склада у сіть рожеву всі думки,
співає щось забавне спозаранку

і дивиться у очі з-під руки,
в хаос перетворила мені душу,
показує малюнки мовчазна
мультимедійні - їх дивитись мушу...

там повіви метеликових крил
і фурхіт бджіл над квітами в дзинчанні,
ілюзія без чіткості крихка
весною йде бліда сумна обманна

і водоспад ховає темний грот,
і крик лунає в кривді у тортурах,
і чути як квітучий степ і сад
ті звуки п"ють у дощ клавіатурний -

минуле все там випнулось в ТЕПЕР,
у сьогодення...бульбашка на разі
вмить лопнула, розсілась на гілках,
над долею миттєвостями часу...

...і кавою випарюю цей тиск,
затягую в петлі тютюннодимній -
а він, пся крев! рахує мені час,
пульсує в скронях і в усіх судинах...

віршування в окупації

16. чум в корчмі.

у небі місяць чубом у тьмяножовте тло
занурено на згубу в замул у джерело

у джерело що в нОчі джеркоче в сяйві свіч
і обмиває корчі... - а у вербі там сич

на обрію мов клуня огидно затхлий хлів -
там крики линуть лунні від сварок та й на спів.

чум вигукнув
- карамба!
та це ж моя корчма!
ба ліпше! - прілий тамбур на Одур і очман... -

там танці в шумній залі і дзвін настінних ламп
дзеркаляться в дзеркалах альфонси й вумен-вамп

при "калаші" наркуша, вколовся чум...в клозет
повів свою Марушу на траходромний сет...

обкурене і п"яне раюється рашнЯ
хайлом уткне в "поляну" в заблюване рання

кадук підкинув певно тут мітку, чорний льос
регоче повноревом у гибельний хаос

...а тьмяножовтий місяць увійде в іншу ніч
зірки пляшкАми звісить розбиті в туманІ

і збіглись тінні хмари над джерелом пітьма
і сич на вЕрбі марить і місяця
нема...


______
чум (жаргонне) - тут: мається на увазі так званий "ополчєнєц"
кадук - біс, чорт, сатана, болотяник
льос - тут: жереб


аксіома кола.

зростила людина ідею,
любила ідею людина -
та чхати хотіла ідея,
ідея любила маси
глобально, всеядно, міцно.
- навіщо мені людина?! -
і з"їла людину ідея,
бо маси вона любила.
бо маси були голодні,
в лахмітті, брудні та босі.
та попри все амбітні:
крейдою скрізь на стінах,
на всіх плакатах писали,
стверджували про те, що...
що саме вони створили,
зростили красуню ідею.
любили ідею маси!
та чхати хотіла ідея -
ідея любила касти
глобально, всеядно, міцно.
- нащо мені ті маси? -
і з"їла маси ідея,
бо касти вона любила.
бо касти були ситі,
огрядні, чисті і взуті.
та попри все зрадливі,
каверзні, хитрі, трусливі
та ще й до усього амбітні!
писали в книжках, у брошурах,
в журналах, в газетах... - усюди! -
що саме вони створили,
зростили касти ідею.
любили ідею касти!
та чхати хотіла ідея -
ідея хотіла власті
і полюбила гроші
глобально, всеядно, міцно.
- нащо мені ті касти!? -
і з"їла касти ідея.
бо гроші вона любила,
які захищали власті...
...хто кого захищає?..
навіть ідеї неясно.
загаялась трохи ідея -
кого з них любити треба
глобально, всеядно, міцно?..
- а це що тут за напасті?.. -
ковтнули ідею власті
і сплюнули нею огидно.
впала ідея на касти,
які заховались у маси,
а маси розсипались в люди.
і ходить ідея по людям,
шукає собі пояснень -
хто вона, звідки і нащо
її породила людина,
упевнила, що найкраща
і що вона є єдина?
...ходить ідея між люди,
але її не знаходять.
бо звісно усім про те, що
зростила людина ідею -
любила ідею людина.
та чхати хотіла ідея -
ідея любила маси...

віршування в окупації

15. нічого не змінилося... (після мінських угод).

нічого не змінилося, отож...
москаль пуска убивчим переплясом
кремлівський кнут руїнами донбасу,
по лугандону впоперек і вздовж.
гукнувши свистом, ткнув у світ кулак
і прохрипів
- хохли мої холопи!
тримаю ніж об"єднаній Европі,
вже біля горла гострений тесак... -
на люди глянув мов на баранів
і людству плюнув з осміхом у душу -
усі закони, мир хибкий порушив
і відпустив своїх кривавих псів.
...і лапки тре вдоволено у злі
шизоїдне створіння у кремлі.