Профіль

aendek

aendek

Україна, Алчевськ

Рейтинг в розділі:

віршування в окупації

3. пневмонія.

коли відлічуєш час не миттєвостями
не секундами
а годинами у дні
лежачи у простирадлах строкатих на топчані -
дивишся тупо в вікно крізь грати
в якому видніється небо -
чекаєш появу птаха в польоті у волі
або ж хоча б почути спів його у вербі
яка привітно хитає вітами у вікні... -
але то марна справа,
птахи у волі така рідкість нині
...окупація бо...
то прсто лежачи на топчані
слухаєш вітер бурхливий і бунтівний -
він то сумний, у задумі
а то веселий, усміхнений
злий і грозний (як у грозу)... -
такий різмаїтий у настрої він!
весь час його бачиш рудоволосим хлопчиськом
зоводіякою
і з обличчям у ластовинках -
бодьоро кличе тебе
вчепився за грати вікна
- виходь!
я знайшов твою люльку
чекаю на тебе у двОрі, віходь
повеселимся на славу!
вип"єм вина
зацілуєм до шалу дівчат
заблукаємо з ними у полі...
досить валятися на топчані!.. -
ледь здіймешся на лікті
з великим зусиллям скинеш ноги
торкнешся ними підлоги
шукаючи ними капці
накинеш піджак
і зійдеш сходами в ніч
у двір...
тихо шепоче листя про щось
про сумне і печальне
місяць то осяє усе
то сховається раптом за хмару -
тернеш сірником (наче блискавка в тишу!)
запалиш
закахикаєшся
й викинеш геть недопал
...тихо навкруг
лише чути звуки віддалених вибухів
і стрілянину
...війна...
вертаєш до хати
під простирадла строкаті
лягаєш на топчані
а вітер... - вітер сміється
мов, як я ткбе піддурив
не вітер
зрадник за гратами у вікні...
кахикнеш
- ...та ну його... -
і заснеш
без надії на завтра...


віршування в окупації

2. веремія.

занурив перо у чорнило
й старанно шкрябаю букви.
згідно правилам каліграфії
виводжу в життя по білому в рисках паперу,
уперше в своєму житті
пишу слово чорнилом (шість років тоді було)...
а що ж то за слово перше?..
не вгадаєш нізащо -
бо не "матуся", ні, а - "рама".
лише зараз,
на схилі років збагнув
сакраментальність першого слова, одягнутого у чорнила:
рама - простір мого існування,
доля моя,
мій хомут, якого люблю
...бо мушу.
а ще я люблю тумани,
вечірню зорю і розсвіти -
особливо влітку,
коли трави і квіти косами
вплітаються в раму мого буття,
коли тополя, верба і калина
ведуть суперечки із світом,
а річка
тоненькою синьою стрічкою
окреслює коло арени цирка -
там малесенькі люди
стріляють водою з пістолів,
з піскОвих гармат і танків
випулюють різнорозмірні й різнофігурні
кольорові льодяники і драже,
розсипаючи цукор у полі бою,
гатять
карамельковими ракетами,
а іграшково кріхітні винтокрили
і пластмасові літачки
кидАють зверху кульки,
що лопаються і спадають
золотою щедрою зливою...
і люди! - співають весело
і йдуть у атаку у танці (наче в балеті!),
обіймаються
і фантани пускають з очей... -
я розсміявся!
від сміху впав аж у крісло.
нюхаю нашатир,
щоб не з"їхати з глузду
і не втратити дійсність, реалність під старість...
- ох! розсмішили ж мене війною!..до сліз -
хапаюсь за кулькову ручку
і на папері виводжу каряво - РАМА -
...аби не забути дитинство...

Віршування в окупації.

пропоную свої віршування, написані, знаходячись у глухій окупації, образно кажучи, під "путіноїдами" - останнє слово взяв у лапки, бо не мною здумане, а вичитав у соцмережі (в якій? не пом"ятаю вже...вибачте)...
отже -

1. у безвиході...

у безвиході вихід є -
цеи коли сидиш поряд з убивцями й зрадниками
і московитськими найманцями-окупантами
і граєшся у героїчний патриотизм сміливою думкою -
що усі вони не що інше, як покидьки,
скоти і загарбники -
і дивишся в очі їм злом у зненависті,
у їхні брехливі очі кидаєш подумки
- аби ж то ви всі подохли! -
і чарку горілки ковтнеш до дна.
але то все у нетрях темних лабіринту душі.
виходиш з бару-кафе
й злегкА захмілілий витискуєш посміх вимучено у світ,
проклинаючи всіх і вся...і себе
безвольнослабкогоганебного.
плентаєш вулицями тюрми
до своєї тюремної хати-халепи-склепу.
в собі ховаєш себе герметично,
до зникнення тіні -
у самоїдстві
над собою
малюєш небо метеликом в сонці уявному літа,
в безодні темній виростиш липу,
гілля якої простромлює стіни скніння -
у кроні її виспівують птАхи раю
...сльозу згорьованої душі
знімаєш з лиць своїх тремтячими пальцями
із усміхом вслід
пурханню під чорною стелею
неба метеликом,
що крильцями б"ється в безвихідь.
Сторінки:
1
3
4
5
6
7
8
попередня
наступна