хочу сюда!
 

Наталия

29 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 25-38 лет

Заметки с меткой «мить»

Остання мить може принести весну.

Святослав Вакарчук:

--- Я не дуже часто розказую про те, як писав свої пісні ... Але "Мить"- особлива пісня... Її історія важить для мене не менше, ніж сама пісня... А може й більше...
Лютий 2015 року... Новини зі Сходу надходять зі страшними цифрами поранених та загиблих. А за кожною цифрою - чиєсь життя, чиясь доля! Важко уявити, що відчуває людина на війні...про що думає важкопоранений, коли розуміє, що це, можливо, останні хвилини його життя. Я не міг заспокоїтись поки не написав пісню... Написав дуже емоційно за декілька хвилин. Взяв гітару і разом з мелодією почали з’являтися слова, а за 15 хвилин вона вже була готова, майже готова. За винятком маленької, але важливої "миті", яка не відпускала мене. За винятком останнього рядка пісні. Я відчував, що висловив не все...  Наприкінці травня я був в госпіталі. Перед однією палатою лікар мене попередив, що хлопець, якого зараз побачу, поранений на війні, дивом вижив в надлюдських умовах. Осколком йому відірвало руку... І з цим дуже важким пораненням він провів 4 (!) доби на морозі. Один. Бо інші загинули чи замерзли. Потім лікарям довелося ампутувати йому ще й обидві відмороженні стопи … але він Вижив!      Я хвилювався перед знайомством та лише до тієї миті, поки не зайшов до нього і побачив перед собою впевнену, усміхнену людину, яка заряджала мене своїм оптимізмом, планами на майбутнє і якоюсь неймовірною енергетикою. В його душі була весна! Він ділився нею з усім світом!
Того ж вечора я знову повернувся до пісні та дописав в ній останній рядок, якого мені не вистачало весь цей час. Не можна втрачати надію. Не можна здаватися до останньої миті. Можливо саме вона, остання мить, принесе весну, яка стане початком нового життя. Весну, якою ти захочеш поділитися з усім світом.


віршування в окупації

21. мить.

...клепсидра неба висипала сонце
піском червоним поміж хмар сипких -
сяйнула іскра, тліючи, погасла -
яскравий спомин невловимий стих.

і обрій звис у мріях невідбулий
на тих шарагах, з місяця в зірках -
у зграї нетлі давній попіл праху
здіймають мов квітковий пил в степах.

то злую гру затіяло минуле
напівтонів, у світло й тінь, з відлунь
і відзеркалень, де в скляних відламах
безликий мім штовхає в ніч валун...

Цінуйте...




-- Якби у мене була можливість сказати щось найважливіше кожній людині на планеті, я б сказав – цінуйте те, що маєте.rose
-- Ніколи не знаєш, який поцілунок буде останнім, яка розмова більше не повториться, куди більше ніколи не повернешся.heart
-- Ніколи не знаєш, чим закінчиться чергова історія твого життя. Але поки вона триває, цінуй кожен момент, кожну секунду, кожну деталь. Буває, що з часом, ми тужимо навіть за найбільш дратівливими дрібницями. Для того щоб позбутися чогось, не обов'язково повинна відбутися катастрофа чи стихійне лихо. Найчастіше, руйнівним механізмом виступає байдужість, недбале ставлення, неуважність.rose
-- Цінуйте і будьте уважні до кожної дорогої дрібнички у вашому житті, адже немає нічого гіршого за «кусання ліктів», переживаючи втрату.
heart

У довгих коридорах осені...



У довгих коридорах осені , так захотілося знайти себе...Ту справжню, ту омиту росами , якої вже нема ніде...Шукаючи , я гралась листям , забувши ціль свою на мить ...Кружляли мрії й сни барвисті ...Так захотілось знову жить...Так захотілося свободи...Так захотілося вогню...І розлились душевні води , здалось їх потім не зберу...Душа лилась в світи далекі , переливалась мов кришталь ...Здалось на хвильку , що лелеки , віднесли геть мою печаль...Віднесли десь на дужих крилах всю втому й весь осінній шал...Отак забулась я від щастя....Й здавалось час не поспішав...

Дивися

"Дивися. Довершеність самого світла є такою реальною, що чим менше всілякої іншої реальності у фотографії, тим вона правдивіша.
Фотографія не документ. Їй важко піддаються навіть відмінності між десятиліттями. Їй йдеться не про те, що щось було, а про те, що хоча би щось є завжди. Вона нічого не мусить фіксувати крім витягненого з потоків світла простору. Отже, не колір, не лінії і конфігурації. Тільки співіснування кількох просторів на одній площині."


Тарас Прохасько "Дивися..."

Таки да...

Сипався пісок ....як вода