- - Та не кричи так! –
просить вампір дівчину, – Мені тільки пігулку запити!
- - Ой! Справді?! А Вас
щось болить? – поцікавилась та вмить забувши про страх.
- - Ні! Я просто люблю
всякі пігулки їсти, - скривився кровопивець, - звісно болить!
- - А що болить? А Ви
знаєте, що пігулки краще запивати чистою водою? Це я Вам як спеціаліст кажу –
дівчина закінчила 3 курс медичного університету і була переконана, що про
хвороби знає майже все.
- - Яка вода? Ти про
що? Я ж вампір! І взагалі, мене дуже болить, я йти не можу, а ти як медик зобов’язана
мені допомогти! – вампір схопився за живіт і скривився так, ніби його різали.
- - Звісно допоможу –
заспокійливо погладила по руці - сідайте на лавочку, я швидко! – і штовхнувши
ошелешеного вампіра на згадану лавку швидко побігла в сторону готелю.
- - Ну от, добалакався! Треба було зразу кусати, а потім говорити, так ні ж, спілкування
захотілось. А тепер сиди голодний – вампір скрушно похитав головою. Відверто
кажучи він був не такий вже й голодний, бо за сьогодні вже чотири рази «запивав
пігулку», але втрачати можливість поживитися ще раз було чомусь образливо. І що за дівчата тепер? От колись було добре –
настрахаєш, вона втратить свідомість і пий хоч залийся. А тепер? То кричать
так, що вуха закладає, а деякі ще й
битись починають – аж здригнувся згадуючи як одна туристка відпрацьовувала на
ньому прийоми карате, а потім ще й бризнула в очі лаком для волосся. І все таки
гарно я придумав - думав граф Дракула.
Так, це був саме він – всі думають що я мертвий, приїжджають до мого замку на
екскурсію, а я спокійно можу харчуватись. З кожного по трохи крові плюс ранозагоювальна
мазь, плюс закляття забуття і всі щасливі: я ситий, та й людям кажуть корисно
час від часу кров’ю ділитись.
- - Тримайте! - граф аж підскочив від несподіванки й
ошелешено дивився на дівчину, яка простягнула йому стакан води й важко дихала
засапавшись від бігу.
- - Та пийте вже! Вас
же болить! – повторила дівчина.
- - Пити воду? Ти
сказилась?? – жахнувся кровопивець, - я вампір чи хто по твоєму? І взагалі,
сядь, не люблю дивитись знизу вверх.
- - А ви справді
вампір? – дівчину просто розпирало від цікавості, а очі буквально палали таким вогнем, що Дракула інстинктивно відсунувся
- - Справді, а що не
схожий? – сердито насупився й показав зуби.
- - Схожий, схожий –
закивала заспокійливо, хоче відверто кажучи червонощокий повненький граф в
спортивному костюмі і сучасною стрижкою мало нагадував той образ який описаний
в численних книжках. Якщо зовсім відверто, то абсолютно не схожий, хіба що
зуби… Тому дівчина мудро вирішила не злити нервового графа й тримати язика за
зубами. Своїми зубами.
- - Чому питаєш як
бачиш? Замок чий сьогодні відвідувала? То ж бо. Давай вже пігулку зап’ю та й
піду.
- - Пийте, я ж
принесла воду.
- - Ти далі за своє?
Знущаєшся над хворим? – граф знову схопився за живіт й жалісно заойкав.
- - Вас живіт болить?
А де? А як? А коли? До їди чи після? – затараторила майбутня лікарка.
- - Після –
поскаржився Дракула й тут же про це пошкодував
- - Якщо після то
зараз крові не можна пити – ще більше болітиме. А які пігулки ви приймаєте?
Напевне якісь обезболюючі. Це неправильно, хворобу треба лікувати, а не тільки
знімати симптоми. Зараз я Вам все назначу – дівчина витягла з сумочки блокнот й
ручку і почала швидко писати, шепчучи собі під ніс – ось це треба поколоти, це,
і цей препарат також було б добре, а ще пігулки ці, ці й оці. Ой ще одні уколи
забула. А ще – підвела очі на вампіра, що сполотнів від жаху дивлячись на
швидко ростучий список медикаментів – щось Ви такий бліденький, певне таки треба
Вам крові, але не пити, а в вену.
- - В вену це як? –
почувши слово кров Дракула розслабився, але як водиться зарано.
- - Для капання в вену
беруть пакет з кров’ю і встромляють в нього голку, потім беруть довгу тоненьку трубочку з двома
голками на кінцях і одну голку встромляють в пакет з кров’ю, а іншу в вену – як
могла пояснила студентка вампіру, що тепер був більше схожий на примару.
- - Зараз ще порахую
скільки шприців треба і все – запевнила свого першого пацієнта. Нахилилась над блокнотом і за рахунками не
помітила як граф Дракула спочатку задкував, а потім дременув з усіх сил,
тільки п’яти замелькали.
- - Готово! Ой! А де
Ви? – дівчина оглянулась навколо себе, заглянула під лавку, але звісно нікого
не знайшла. – Куди він дівся? Стогнав, що кроку зробити не можу, а сам втік
навіть не попрощавшись. І рецепта не взяв. А може йому стало краще і він телепортувався?
Напевне так. Ось що значить правильне лікування – посміхнулась до себе і випила
воду.
P.S. багато букв, але без політики
