Діалого зі Смертю

-        -  Послухай, Смерть, чи не могла б ти кілька років погуляти і не приходити до тих кого я знаю і люблю?

-         -  Чому ж ні? Можу, але потім доведеться забрати кількох разом. Оптом, як то кажуть.

-          - Так теж не добре. А може ти б не забирала їх взагалі?

-          - Ти ж знаєш, що це неможливо.

-          - Знаю. Але ти хоч попереджай, ну щоб трохи підготуватись до твоїх візитів.

-         -  Хіба я тебе не попереджала щоразу?

-          - Так.  Дійсно. Але…

-          - У тих випадках я не попереджала аби в тебе не було спокуси втрутитись і попередити. А навіть якби не намагалась, то потім би мучила себе, що не спробувала. Я ж тебе знаю.

-          - І тут ти права. Як з тобою сперечатись?

-          - Не сперечайся, прийми як є. Як необхідність, як шлях до іншого життя.

-          - Знаю.  Розумію. Але прийняти не можу. Поки…  Може колись доросту.

-         -  Доростеш. Обов’язково доростеш.

Сонне

Ніч захопила мене в тенета й швидкоплинною річкою несе у місце, якого не знайдеш на карті. У вимір, котрий неможливо виміряти. Місце, яке неможливо описати, бо як тільки знаходиш потрібні слова чи кольори фарб, воно одразу змінюється. Місце в якому я можу все і не можу нічого. Воно знає мої найпотаємніші бажання й страхи і змішує їх в такий коктейль, що я сама не розумію чого насправді хочу, а чого боюся. Місце, в котрому все реальне настільки, наскільки я хочу, але нема нічого нереального, бо мозок не може визнати нереальним те, що він усвідомлює. Місце, в яке щоразу відносить ніч кожного, хоч не всі подорожі ми пам’ятаємо.

 Сни. Реальні й фантастичні, щасливі й жахливі, пусті й віщі. Вони не можуть існувати без нас, а ми без них, бо вони відображення нашої душі, а ми їх єдина можливість існування. Ось так і співіснуємо в тісному симбіозі – наші бажання створюють сни, а сни дають нам сили бажати нового. Без них наші ночі пусті й похмурі. Буває і з ними нелегко. Іноді просинаєшся з бажанням більше ніколи не бачити снів, навіть засинати страшно. Але приходить день і страх минає, а ввечері знову хочеться спати. І знову поринаємо у світ, де закони фізики діють коли і як ми хочемо. Світ в якому збуваються найнеймовірніші бажання і який випускає на волю всіх монстрів нашої душі. Світ який створюємо ми самі і який створює нас.

Я люблю сни і боюсь їх. Люблю, бо вони дають мені крила, а боюсь, бо вони ж безжально їх відривають. Люблю просинатись з посмішкою після щасливого сну і ненавиджу просинатись в сльозах після жахливого. Іноді вони дарують мені натхнення й бажання жити, а іноді шокують і вбивають часточку мого серця. Так, вони можуть мучити й виснажувати, але без них мабуть ще гірше, бо вони частина мене. Без них я буду ніби без руки, чи ноги. Тому щоночі закриваючи очі я чекаю на сон, щиро надіючись, що він принесе посмішку. Думаю кожен з нас має право на надію.

Солодких снів!


Позич трохи крові

або
Лікування для вампіра  

-          - Та не кричи так! – просить вампір дівчину, – Мені тільки пігулку запити!

-          - Ой! Справді?! А Вас щось болить? – поцікавилась та вмить забувши про страх.

-          - Ні! Я просто люблю всякі пігулки їсти, - скривився кровопивець, - звісно болить!

-          - А що болить? А Ви знаєте, що пігулки краще запивати чистою водою? Це я Вам як спеціаліст кажу – дівчина закінчила 3 курс медичного університету і була переконана, що про хвороби знає майже все.

-         -  Яка вода? Ти про що? Я ж вампір! І взагалі, мене дуже болить, я йти не можу, а ти як медик зобов’язана мені допомогти! – вампір схопився за живіт і скривився так, ніби його різали.

-         - Звісно допоможу – заспокійливо погладила по руці - сідайте на лавочку, я швидко! – і штовхнувши ошелешеного вампіра на згадану лавку швидко побігла в сторону готелю.

-          - Ну от,  добалакався! Треба було зразу кусати, а  потім говорити, так ні ж, спілкування захотілось. А тепер сиди голодний – вампір скрушно похитав головою. Відверто кажучи він був не такий вже й голодний, бо за сьогодні вже чотири рази «запивав пігулку», але втрачати можливість поживитися ще раз було чомусь образливо.  І що за дівчата тепер? От колись було добре – настрахаєш, вона втратить свідомість і пий хоч залийся. А тепер? То кричать так, що вуха закладає,  а деякі ще й битись починають – аж здригнувся згадуючи як одна туристка відпрацьовувала на ньому прийоми карате, а потім ще й бризнула в очі лаком для волосся. І все таки гарно я придумав  - думав граф Дракула. Так, це був саме він – всі думають що я мертвий, приїжджають до мого замку на екскурсію, а я спокійно можу харчуватись. З кожного по трохи крові плюс ранозагоювальна мазь, плюс закляття забуття і всі щасливі: я ситий, та й людям кажуть корисно час від часу кров’ю ділитись.

-          - Тримайте!  - граф аж підскочив від несподіванки й ошелешено дивився на дівчину, яка простягнула йому стакан води й важко дихала засапавшись від бігу.

-          - Та пийте вже! Вас же болить! – повторила дівчина.

-          - Пити воду? Ти сказилась?? – жахнувся кровопивець, - я вампір чи хто по твоєму? І взагалі, сядь, не люблю дивитись знизу вверх.

-         -  А ви справді вампір? – дівчину просто розпирало від цікавості,  а очі буквально палали таким вогнем, що  Дракула інстинктивно відсунувся

-          - Справді, а що не схожий? – сердито насупився й показав зуби.

-          - Схожий, схожий – закивала заспокійливо, хоче відверто кажучи червонощокий повненький граф в спортивному костюмі і сучасною стрижкою мало нагадував той образ який описаний в численних книжках. Якщо зовсім відверто, то абсолютно не схожий, хіба що зуби… Тому дівчина мудро вирішила не злити нервового графа й тримати язика за зубами. Своїми зубами.

-          - Чому питаєш як бачиш? Замок чий сьогодні відвідувала? То ж бо. Давай вже пігулку зап’ю та й піду.

-         -  Пийте, я ж принесла воду.

-         -  Ти далі за своє? Знущаєшся над хворим? – граф знову схопився за живіт й жалісно заойкав.

-          - Вас живіт болить? А де? А як? А коли? До їди чи після? – затараторила майбутня лікарка.

-        -   Після – поскаржився Дракула й тут же про це пошкодував

-          - Якщо після то зараз крові не можна пити – ще більше болітиме. А які пігулки ви приймаєте? Напевне якісь обезболюючі. Це неправильно, хворобу треба лікувати, а не тільки знімати симптоми. Зараз я Вам все назначу – дівчина витягла з сумочки блокнот й ручку і почала швидко писати, шепчучи собі під ніс – ось це треба поколоти, це, і цей препарат також було б добре, а ще пігулки ці, ці й оці. Ой ще одні уколи забула. А ще – підвела очі на вампіра, що сполотнів від жаху дивлячись на швидко ростучий список медикаментів – щось Ви такий бліденький, певне таки треба Вам крові, але не пити, а в вену.

-        -  В вену це як? – почувши слово кров Дракула розслабився, але як водиться зарано.

-       -   Для капання в вену беруть пакет з кров’ю і встромляють в нього голку,  потім беруть довгу тоненьку трубочку з двома голками на кінцях і одну голку встромляють в пакет з кров’ю, а іншу в вену – як могла пояснила студентка вампіру, що тепер був більше схожий на примару.

-        -  Зараз ще порахую скільки шприців треба і все – запевнила свого першого пацієнта. Нахилилась над блокнотом і за рахунками не помітила як граф Дракула спочатку задкував, а потім дременув з усіх сил, тільки п’яти замелькали.     

-          - Готово! Ой! А де Ви? – дівчина оглянулась навколо себе, заглянула під лавку, але звісно нікого не знайшла. – Куди він дівся? Стогнав, що кроку зробити не можу, а сам втік навіть не попрощавшись. І рецепта не взяв.  А може йому стало краще і він телепортувався? Напевне так. Ось що значить правильне лікування – посміхнулась до себе і випила воду.

                      P.S. багато букв, але без політики                     

о чем говорят

Последние две недели люди, которые часто ездят за границу сильно удивлены - пограничники очень просят декларировать ввозимый товар. Предлагающим деньги  говорят, что десять лет в местах не столь отдаленных их не устраивает, но если кому то интересно готовы помочь.
Границы с Польшей и Венгрией, сама лично не присутствовала, посему 100%-й гарантии нет, но врать людям нет смысла - когда платили, говорили кому платят и сколько. Не знаю надолго ли такое счастье и касается ли это всех погранцов, но пока так и таки хочется верить в лучшее.

До чого б це?


Сьогодні на однокласниках отримала таке повідомлення:

26.02.14 13:00 хтось заходив на Однокласники від вашого імені з IP 117.3.137.41, з населеного пункту Hanoi, Vietnam (місце вказано орієнтовно). Якщо це були не ви, змініть пароль! Можливо, ваш профіль був зламаний.

Тепер сиджу і думаю до чого б це і кому воно потрібно?

Щедрий вечір!

Ой сивая та і зозулечка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Усі сади та і облітала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в одному та і не бувала.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в тім саду три тереми:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
У першому - красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
У другому - ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в третьому - дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Ясен місяць - пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Красне сонце - жона його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Дрібні зірки - його дітки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

***

Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко. © Ліна Костенко "Записки українського самашедшого"