28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні проходив Конгрес Українських Націоналістів, який став епохальною подією в українській історії. На ньому було створено Організацію Українських Націоналістів. Ядром якісно нової організації стала Українська Військова Організація, яку очолював полковник Євген Коновалець.

В єдиний моноліт злилися Українська Військова організація, Легія Українських Націоналістів, Союз Української Націоналістичної Молоді. На чолі ОУН став Євген Коновалець.

Європа 30-50-х років не знала таких прикладів героїзму та самопосвяти, які дала рішуча та героїчна боротьба ОУН. У часи, коли польські шовіністи дедалі нахабнішали на західно-українських землях, а Східна Україна спливала кров`ю під чоботом червоної Москви, коли вільнолюбних українців намагалися перетворити на безправних і безмовних наймитів на своїй землі, постала потужна і безкомпромісна сила, яка поставила за мету здобуття Української Самостійної Соборної Держави. Читати далі >>>

    7 лютого 2010 року відбудеться другий тур виборів Президента України, який стане вирішальним у затвердженні стратегічного курсу держави.
    Організація Українських Націоналістів (бандерівців) закликає всю українську патріотичну спільноту підтримати українські національні цінності, виплекані віковічними змаганнями українського народу за свободу, самобутність і незалежність.
    У зв’язку з поразкою у першому турі кандидата Віктора Ющенка перед українським народом постало важливе питання: хто буде тепер захищати українські інтереси на державному рівні?
    Тому для усіх виборців, які сповідують національні цінності і дорожать національним суверенітетом, дуже важливо зрозуміти, хто продовжить лінію послідовного відродження України, захисту її демократичності й незалежності.
    Проаналізувавши всі особливості ситуації, що склалась, Провід ОУН (б) відстоюватиме позицію щодо недопущення до влади олігархічного клану Віктора Януковича з його чітко вираженою проросійською програмою. Читати далі >>>

          Марионетки
(слова и музыка А. Макаревич)

Лица стерты, краски тусклы,
То ли люди, то ли куклы,
Взгляд похож на взгляд,
А тень на тень.

Я устал и, отдыхая,
В балаган вас приглашаю
Где куклы так похожи на людей

Арлекины и пираты,
Циркачи и акробаты,
И злодей, чей вид внушает страх,
Волк и заяц, тигры в клетке -
Все они - марионетки
В ловких и натруженных руках.

Кукол дергают за нитки,
На лице у них улыбки,
И играет клоун на трубе,
И в процессе представленья
Создается впечатленье,
Что куклы пляшут сами по себе.

Ах до ж чего порой обидно,
Что хозяина не видно -
Вверх и в темноту уходит нить.
А куклы так ему послушны,
И мы верим простодушно
В то, что куклы могут говорить.

Но вот хозяин гасит свечи -
Кончен бал, и кончен вечер,
Засияет месяц в облаках.
И кукол снимут с нитки длинной,
И, засыпав нафталином,
В виде тряпок сложат в сундуках.

Мойсей Фішбейн: Якби я жив у той час і був навіть не молодою людиною, я б усе одно пішов до Української повстанської армії. УПА була єдиною армією, яка воювала за незалежність України. До якої армії ще я, український поет, міг піти!

Бі-Бі-Сі: Навіщо взагалі УПА воювала, адже шанси тоді на створення української незалежної держави були майже нульові?

Мойсей Фішбейн: В такому разі я вас запитаю: навіщо була Українська Гельсінкська група? Навіщо були українські політв’язні, які знали, що їх все одно, і Василь Стус знав, і Іван Світличний знав, і інші знали, що їх позаарештовують і вони сидітимуть в буцегарні. Воювали ті, а ці – боролися за незалежну Україну.

Бі-Бі-Сі: Ви знаєте, що УПА інкримінують дуже серйозні речі – етнічне насильство, антипольські, антиєврейські дії. Чи це вас турбує?

Мойсей Фішбейн: Я вам скажу: те, що ви щойно сказали про антиєврейські акції УПА – то є провокації, які запускаються з Москви. Це провокації. Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий з доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо було Максимович, був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький, його псевдо було Сам. Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Вона народилася в Болехові на Львівщині, вона була донька рабина, сіоністка, і вона товаришувала там, у Болехові, з донькою греко-католицького священика, яку звали Оля. 1939 року Стелла Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943 року вона була в УПА медсестрою і розвідницею. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв’язковим у Рожнятові. Потім там була тюрма, катування і смертний вирок, і її визволили вояки УПА, Стеллу Кренцбах, єврейку. Влітку 1945 року вона перейшла з українськими повстанцями в Карпати і 1 жовтня 1946 року пробилася до англійської окупаційної зони в Австрії. І відтак дісталася Ізраїлю. Знаєте, де вона працювала в Ізраїлі? В міністерстві закордонних справ. У своїх спогадах Стелла Кренцбах написала: “Тим, що я сьогодні живу і усі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую, мабуть, тільки Богові і Українській повстанській армії. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів”. Так от, я сподіваюся, що Українська держава назве їх усіх поіменно. Їх, що не бувши етнічними українцями, воювали за незалежність України, Українська держава назве своїми героями.

Бі-Бі-Сі: Таке враження, що це дуже складно виходить в Української держави. Поляки шанують свою Армію Крайову, яка воювала з нацистами, чому, на вашу думку, Україні так важко дається оцей історичний консенсус щодо ролі УПА. Можливо, тому, що такі епізоди, які ви зараз навели, невідомі?

Мойсей Фішбейн: Насамперед тому, що більша частина Польщі не була ніколи у складі Радянського Союзу. По-друге, Польща набагато далі від Росії, ніж Україна. Дезінформація іде сюди з Москви, люди є дезінформовані, а у нас, на жаль, наша інформаційна політика кульгає. Отак воно і є. А люди не винні, що вони не знають, що таке УПА. Я вам перелічив євреїв, але ж я маю одного з найближчих друзів, який 3 роки був вояком УПА, відомий професор, і не тільки в Канаді, де він мешкає, і не тільки у США і Україні, а навіть в Китаї. Це професор Петро Потічний, 3 роки був молоденьким вояком УПА. Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе.

1. Обидва ці кандидати не вважають найважливішим для себе побудову української України.
2. Говорячи про зміну системи влади, жоден з кандидатів не має за мету встановлення прозорих і зрозумілих правил формування влади в Україні, а піклується лише про власну владу та владні посади для свого оточення.
3. Ми не бачимо, що хтось з цих кандидатів висловлює бажання залучати до розбудови держави національно-свідомих професіоналів.
4. Жоден з них не ставить за мету забезпечити безперешкодне функціонування єдиної державної української мови . Більше того, В.Янукович висуває гасло "Дві мови - одна країна"
5. Ведучи мову про професіоналізацію армії обидва кандидати роблять нереальні обіцянки зробити армію контрактною вже з наступного року, хоча експерти оцінюють тривалість переходу у 8-10 років. Ми пам'ятаємо, що при Прем'єр-міністрі Ю.Тимошенко рівень фінансування Збройних Сил України був рекордно низьким за всю історію за усю історію Незалежної України.
6. Жоден з кандидатів не вважає за потрібне відновлення справжньої історії України, визнання учасників національно-визвольних змагань.
7. Жоден з кандидатів не забезпечить входження до єдино можливої системи колективної безпеки - Північно-Атлантичного Договору.
8. Обидва кандидати, попри позірну проєвропейську риторику не збираються вести кожноденну роботу з наближення України до членства у Євросоюзі.
9. Кандидат В.Янукович виступає за скасування вступу до вищих навчальних закладів за результатами зовнішнього незалежного оцінювання, тим самим повертаючи корупцію у систему вищої освіти.

Президент Віктор Ющенко визнав воїнів Організації українських націоналістів й Української повстанської армії учасниками боротьби за незалежність України.

Про це він сказав під час заходів із вшанування пам'яті героїв Крут у Чернігівській області.

"Я підписав указ про ушановування учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті", - сказав Ющенко.

Президент зазначив, що відповідно до цього указу учасниками боротьби за незалежність України зізнаються члени формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української держави Гетьманату, Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради й інших військових формувань, які боролися за незалежність України.

Він повідомив, що доручив Кабінету Міністрів розробити й подати у Верховну Раду законопроект, який би визначив статус учасників визвольної боротьби.

Выборы-2010 – это не только выборы нового главы государства, но и ответ на вопрос о том, чем будет жить Украина после голосования. Какой вектор развития изберет новое руководство страны, и как этот выбор повлияет на жизнь народа в целом? В основном, эти вопросы касаются, конечно же, извечной дилеммы: с кем мы – с Западом или с Россией, пойдем ли мы в НАТО, или в ОДКБ? Поддерживать хитрую дипломатическую линию «многовекторности» у нас был способен лишь Леонид Кучма, и, как оказывается, после него лидеры Украины не смогли удержаться на этой шаткой доске, и вынуждены падать в какую то одну сторону.

Вариант внеблоковости и нейтралитета и вовсе невозможен для Украины – не может быть страна нейтральной, если ее экономика не выползает из руин, а армия фактически отсутствует. То есть, вопрос выбора модели коллективной безопасности – основной стратегический вопрос для Украины, и решать его придется следующему президенту, которому нынешняя власть просто не оставила времени на «раскачку».

Вариант 1. НАТО. НАТО – это миф о загробной жизни, как сказал бы Остап Бендер. По крайней мере, по тому, сколько обещаний было выдано народу по поводу жизни с НАТО за последние 5 лет, и то, насколько власть не смогла ни на шаг продвинуться в этом направлении, говорит именно о мифичности «натовских» перспектив для Украины. Тем более, что в самом Северо-Атлантическом Альянсе давно рассматривают стратегию углубления сотрудничества с Россией, а это значит, что Украине в НАТО делать нечего. В подтверждение этих слов хотелось бы напомнить, что около двух недель назад представители России подписали соглашение с НАТО о предоставлении военной поддержки войсками РФ войскам НАТО в Афганистане.

Да и те политики, которые пришли к власти на гребне обещаний вступления в ЕС и НАТО, давно предали ожидания поверивших в них граждан. Виктор Ющенко, не отступив от «пронатовской» риторики, предал своего избирателя бездарной потерей власти, которая делает его «пронатовские» заявления пустым сотрясанием воздуха. А Тимошенко… ну, Юлии Тимошенко и вовсе не важен международный вектор Украины – в 2004-м ей выгодно было любить НАТО, и она его любила. В 2009 ей показалось, что стоит ожидать помощи от Кремля, и она 19 ноября вместе с Путиным смеется над Ющенко, Саакашвили, и над всем, за что боролась 5 лет назад. А руководители НАТО никогда не будут сотрудничать с государством, чье руководство не просто не может определиться со своими приоритетами, но и не может договориться между собой ни по одному вопросу. Словом, вопрос НАТО для Украины, скорее всего, закрыт, так и не открывшись. А это значит, что у страны остается лишь один выход…

Вариант 2. ОДКБ. Россия не раз утверждала, что украинские стремления попасть в НАТО вынуждает Кремль в корне пересмотреть свои отношение с братским народом, вплоть до нацеливания ракет в сторону Киева. И если штаб-квартира НАТО находится далеко, то Россия была и будет соседом Украины, и соседом сильным, ссоры с которым не входят в интересы здравомыслящей части населения Украины.

Таким образом, Россия, которая, будем говорить откровенно, пытается построить новый Варшавский договор, скорее договориться с НАТО о том, чтобы Украина никогда не вступила в Северо-Атлантический Альянс, чем позволит хоть одному солдату украинской армии пришить к форме «натовскую» нашивку.

Тем более, что невыполнения обязательств перед Западом по реформированию армии для вступления в НАТО, автоматически, и без вмешательства политиков, магнитом притягивает страну в ОДКБ. Так как, как уже утверждалось выше, быть нейтральной Украина объективно не способна. Более того, безусловное лидерство в нынешней избирательной кампании Виктора Януковича, последовательно отстаивавшего добрососедские отношения с Россией, еще больше говорит о том, что Украина скорее всего окажется в ОДКБ, даже не смотря на то, что сам Янукович открыто никогда не высказывался в пользу этого союза.

В связи с этим – небольшая справка: Организация Договора о коллективной безопасности (ОДКБ) основана еще в 2002 году в столице Узбекистана.Поэтому ее еще называют «ташкентским договором». Сегодня в состав ОДКБ входят Армения, Белоруссия, Казахстан, Киргизия, Таджикистан и Узбекистан. На первый взгляд, они не представляют серьезной угрозы для 28 стран-членов НАТО, пока не вспомнишь, что куратором всего этого проекта выступает РФ. На своем прошлогоднем саммите в Москве ОДКБ заявила, что не потерпит расширения НАТО в восточном направлении, намекая при этом на Украину.

Говоря об ОДКБ, как о вероятной перспективе Украины, мы не воспринимаем «ташкентский договор», как абсолютное благо, а лишь констатируем факты процесса развития Украины. Тем более, что выборы президента, скорее всего, навсегда снимут вопрос о перспективе вступления в НАТО для Украины. Для ясности, хотелось бы привести высказывание лидера президентской гонки Виктора Януковича, которое, можно считать прогнозом будущего внешнеполитического развития страны: „Нас окружают сильные государства, — сказал Янукович, — естественно, прежде всего это относится к России, а также к другим евразийским странам, которые хотят видеть в Украине стабильное государство и надежное звено в системе коллективной безопасности“.

http://globalist.org.ua/?p=28639

Украина – не самая экономически развитая страна в мире, это факт. В Украине давно не лучшее образование даже в пределах СНГ. Украине – лидер мировой коррупции, но все же, до недавних пор, Украина считалась вполне демократическим государством, что позволяло стране сохранять хоть какое-то лицо на международной арене. Однако, нынешнее правительство, очевидно, имеет свой, специфический взгляд на дальнейшее развитие страны.

Кабинет Министров Юлии Тимошенко хочет ввести с 01.04.2010 в Украине систему регистрационного учета граждан по месту пребывания. Теперь, если команде Тимошенко удастся реализовать свои планы, шутки о московских проверках документов на улицах не будут казаться жителям украинской глубинки такими уж смешными.

Отныне, согласно проекту постановления Кабинета Министров, украинцы, проживающие более 60 дней не по месту своего жительства, обязаны будут в обязательном порядке зарегистрироваться в местном управлении милиции по месту пребывания, предъявив следующие документы:

1) Паспорт;
2) Заявление на пребывание в указанном месте;
3) Медицинскую карту;
4) Денежный залог в размере 0,2 от установленной минимальной заработной платы.

В случае игнорирования данных условий, гражданина ожидает административное наказание.

Как утверждает Первый вице-премьер-министр Украины Александр Турчинов, эта мера является вынужденной, и продиктована необходимостью борьбы с преступностью, контролем за перемещением граждан Украины и обеспечением необходимых условий для реализации прав и свобод гражданами Украины.

Однако, на деле, как показывает та же российская практика, система учета по месту пребывания в разы увеличивает коррупцию, произвол чиновников государственных учреждений и милиции.

http://globalist.org.ua/?p=30810

Всі потуги українських патріотів періоду незалежності об'єднати націю здаються дитячим белькотінням у порівнянні з надпотугою кремлівських керівників у тому ж напрямку. Не останню роль в цій благородній справі відіграє й нинішній російський прем'єр. Якщо мене не зраджує пам'ять, то перша спроба об'єднання українців сходу і заходу, півдня та півночі відбулася кінці 2003 року  - ім'я цій спробі "острів Тузла". Мешканці Донбасу та Галичини в своєму обуренні були одностайні і готові були пліч о пліч... і так далі.

[ Далі - більше! ]

Віктор Ющенко - далеко не перший політик навіть у новій історії, якого співгромадяни спочатку не зрозуміли. Але згодом наставало прозріння.

Хрестоматійний випадок - Шарль де Голль у Франції. Під час ІІ Світової війни він узяв на себе відповідальність за спротив Франції німецьким окупантам.

По війні зробив можливе і неможливе, щоби Фрнація стала не просто однією з визволених територій, а була оголошена державою-переможницею.

У 1944 р. Париж вніс генерала де Голля на руках.

Але вже через два роки вся Франція його люто ненавиділа. Адже від нього чекали сильної руки і крові колабораціоністів, а він став проповідувати демократичні ініціативи та ідею всепрощення для об'єднання країни. Нікого не нагадує?

У підсумку, в 1946 р. партія де Голля набирає 3% і він іде у відставку... Понад десятиліття вирощує квітки і пише мемуари у своєму обійсті.

Проте, через 12 років, у 1958 р., Франція, яка опинилась за крок до державного перевороту, знову кличе генерала до влади.

Де Голля знову обирають прем'єром. Він змінює неефективну конституцію і керує Францією майже 11 років...

Невже українцям теж потрібно буде 12 років, щоби виправити помилку?

Не варто втрачати час - попереду чергові місцеві і, можливо, позачергові парламентські вибори...