хочу сюда!
 

Ирина

29 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «україна»

Топ 5 причин, чому треба нахрін переїхати в село на пмж


5. Можливість подорожувати. Мабуть, більшість містян, особливо задіяних в офісній роботі, сидять і заздрять інстаграму, де знайомі та малознайомі люди викладають фотографії з відвідин далеких та екзотичних країн, ну і з Польщі. Але відсутність коштів, лінь та світові змови не дозволяють вам взяти і накивати п`ятами зі свого тепленького місця біля кактусів. Однак не треба сумувати! Адже є вихід - переїзд у село. У цьому випадку ви будете подорожувати, багато і безлімітно. Почнеться все з переїзду з міста. Це дуже захопливе дійство. Немає нічого краще, ніж їхати комфортабельним автобусом без кондиціонера чудовою дорогою з чудовими ямами якихось дві-три години, зупиняючись біля кожного куща. Інколи в подорожі передбачені зупинки, щоб ви могли помилуватись цікавими бур`янами, а водій міг замінити колесо. Щоб вам було цікавіше, місцеві пасажири будуть наступати вам на ноги, ставити свої торби (мало чи не) на голову і бухтіти над вухом про помідори і зовсім незнайомих вам людей. Ну а якщо хтось їхатиме з тваринами, то, вважайте, вам повезло - буденна атмосфера поїздки прикраситься новими фарбами, звуками і, звісно, запахами.
Уже мешкаючи в селі, ваші подорожі не припиняться! Спеціально для вашого комфорту, якісь розумні люди вирішили не встановлювати у селі банкомати, будувати аптеки. Тому за кожною дрібницею вам доведеться їздити в райцентр! Ну чи це не чудово? 

4. Захопливі прогулянки. Уже мешкаючи в селі, ви можете і далі насолоджуватись його перевагами. Село - місце, яке прямо кишить цікавими локаціями і пам`ятками. Приміром, ви можете сходити на річку, на річку, а ще на річку. Також у вашому розпорядженні ліс і цвинтар. Спеціальна пропозиція - сидіння на лавочці. Сидіння на лавочці - тепер ти розумієш бабусь.

3. Цікаві люди. У місті люди байдужі один до одного. Приміром, ви йдете вулицею і до вас нікому немає справи. У селі ситуація краща, бо люди там цікаві, бо цікавляться і вами, і вашими родичами, і людьми, яких майже не знають і які живуть на іншому краю села. Не переживайте - без уваги не залишитесь! Ну чи це не чудово, що до вас, отак просто, в магазині може підійти мужик у спортивках і почати розпитувати, де ви працюєте. Якщо ви не розкажете про себе достатньо інформації, не переживайте - село додумає все, що треба.

2. Відсутність роботи. Так, так, це одна з головних переваг села. Зроблено це спеціально, все для вас, бо таким чином ви зможете цілими днями гнути спину на всіх трьох городах і молитись за свиню, щоб та не здохла до приїзду шабаїв (люди, які купують тільки живих свиней). Залежати від примх погоди і здоров`я скотини - це те, що відрізняє круте село від огидного міста.

1. І на першому місці у рейтингу переваг життя в селі це, звичайно, сільський туалет. Це унікальне і неповторне явище. Немає нічого кращого, ніж в холодний осінній вечір брести темним двором у пошуках завітної хатинки, натикаючись на відра та котів (чужих). А влітку це взагалі щось неймовірне, особливо ввечері, коли до вас під час ваших занять залітають сотні комарів. Таким чином, ви не тільки робите свої справи, а і розвиваєте спритність рук (відбиваючись від комарів, спеціальних комарів). Дивно, як люди в місті не розуміють, наскільки це круто, а будують у своїх квартирах кімнати з кахлями і світлом, дивно, дуже дивно.

От такі переваги села. Ну а ви думаєте, чому там так багато людей і звідти ніхто не виїжджає? І якщо вам все ще мало, то ось ще перевага: у селі свіже повітря. Переїжджайте!

Дикість, що не в дикість

Прокиевские блогеры создали партию «Демократический топор»
05.08.18 15:32
341

Украинская пропаганда работает на всех парах и не собирается сбавлять обороты даже спустя столько лет после пресловутой «Революции достоинства». И это не лишено смысла: покрывать коррупцию, спад экономики, отсутствие социальных программ, провалы на Донбассе и вопиющей беспредел чиновников «на местах» от пристального взгляда населения «Незалежной» с каждым днём становится всё сложнее и сложнее.

Прокиевские СМИ вещают новости о чём угодно, только не о бедственном положении рядовых украинцев: «евроинтеграция», «декоммунизация», «перемога», «операция объединённых сил», «агрессия Кремля», «западные партнеры» – примерно так выглядит сетка сюжетов телеканала «Незалежной».

Удивительно, но киевским политтехнологам очень быстро стало ясно, что кормить столь отвратительной похлёбкой популизма, приправленного добротной щепоткой лжи и домыслов, зрителей уже нецелесообразно. Реакционная молодёжь и адекватные граждане давно «перекочевали» на просторы интернета, откуда и получают всю необходимую информацию относительно политических инсинуаций власти.

Удручающий фон, само собой, необходимо «перебить» позитивными новостями. В связи с этим на политической карте Украины совершенно внезапно возникла еще одна партия с непритязательным названием «Демократический топор», которая провела учредительное собрание 4 августа 2018 года в наиболее подходящем для данной публике месте – пивном ресторане «ВДоску». Но обо всём по порядку.

Впервые о «топористах» общественности стало известно еще в марте 2018 года во время выборов в общественный совет НАБУ. Тогда туда умудрились пройти несколько представителей движения с крайне неоднозначным названием «Демократический топор Орды». Впоследствии выяснилось, что «раскруткой» нового политического образования занимается целый спектр прокиевских блогеров-брехунов, в частности – Александр Нойниц и Антон Швец, а саму партию учредили прямо накануне голосования.

Впоследствии из названия исключили слово «Орда», видимо, из-за прямого соответствия образу неадекватных пропорошенковских интернет-троллей. Состав «Демократического топора» также крайне примечателен – в большинстве своём в него входят только те блогеры Украины, которые лично клялись в преданности «шоколадному королю».

Известная в «Незалежной» финансист и журналист Виктория Страхова так прокомментировала состоявшееся учредительное собрание киевских троллей: «Советую политическим журналистам использовать этот тест-прием: спрашивать как относятся представители демСокиры к Петру Первому Мальдивскому. Название ДемОрда мне нравилось больше - хоть коннотация с новыми мордами, пардон – лицами».

Уже сейчас можно смело заявить о том, что «Демократический топор» в первую очередь нанесёт рубящий удар не только по противникам Петра Порошенко и критикам киевского олигархата, но и обычным украинским пользователям социальных сетей и интернета, уставших от создания образа «солнцеликого и всемогущего шоколадного короля». Пропаганда на Украине крепчает и охватывает все больше информационного пространства, а значит – в скором времени не только на телевидении, но и в глобальной сети украинского сегмента не останется ни намёка на правду.

Коварний задум Угорської громади

дуже нагадує ті часи коли московський цар вирішив створити з величної  Московії та малоімущої України одну державу - росію.
Навчання, в Україні, дітей Угорській мові це невдала спроба нав'язування США та НАТО свого захисту на прикордонні областя з іншими територіями Азійських країн таких як Казахстан, Чуркістан й Біларусія.
Однак, Угорщина та її волелюбний народ, як всі незалежні українці, вже бувала у складі іншої незалежної імперії і хто-хто а вони найкраще знають як нам позбутися такого непотребу:
1) великоросійського, схваленого самим царем та його тодішніми й сучасними холопами, гімна і, прийняти за основу Державний Славень.
2) прибрати не хрещений старовинний малий герб-тризуб Турецького флоту з прапора підхолопної республіки.
3) на горі, назавжди обрати для себе й дітей жовтий колір головним державним символом життя та смерті в Україні і, незабувати про допоміжний блакитний колір налагодження стосунків з сусідами.
З життя Кравчук Леоніда Далекозорого, без своєї віри в єдину українську церкву треба прийняти іншу віру і правду, окупованного фашистом, населення (Кримський іслам). З прийняттям ісламу в працелюбних не болить а ні спина а ні мозок за православія, та й свою землю визволяти зручніше ніж з жертвою імперського раба (якого за власним не бажанням лікувати хворих і нужденних позбавили життя на хресті).
Цікаво - як зараз живуть Угорці, якої вони віри і чи не збираються здаватися в полон якщо на них нападе Українське військо, захоплюючи їх землю?

Україна перемагає!

Український велогонщик Роман Гладиш став чемпіоном Європи
Сьогодні, 22:41 Переглядiв: 11764
 

Наш спортсмен першим фінішував у скретч

<p style="text-align: justify;">Гладиш після фінішу. фото AFP</p>
Гладиш після фінішу. фото AFP

Український велосипедист Роман Гладиш виграв свою другу медаль чемпіонату Європи, фінішувавши першим в Глазго.

Після "бронзи" чемпіонату Європи-2017 Гладиш піднявся на найвищу сходинку п'єдесталу в Шотландії. У скретч на дистанції в 15 км першим фінішну лінію перетнув українець. Срібну медаль завоював француз Адрієн Гарель, "бронза" у швейцарця Трістана Марже.

Відзначимо, що в Глазго проходить перший в історії чемпіонат Європи з літніх видів спорту – це об'єднані континентальні змагання з синхронного плавання, плавання, плавання на відкритій воді, легкої атлетики, велоспорту, стрибків у воду, гольфу, веслування, спортивної гімнастики та триатлону.

Раніше чемпіоном Європи став українець Михайло Романчук, який першим фінішував на дистанції 400 метрів вільним стилем.

Крім того, українські синхроністки Єлизавета Яхно і Анастасія Савчук завоювали "срібло" континентальної першості.

Нагадаємо, що сьогодні срібний призер чемпіонату світу 2017 року і переможець чемпіонату світу 2018 року в приміщенні російський стрибун у висоту Данило Лисенко був не допущений до чемпіонату Європи через три пропуски допінг-тестів протягом року.


Олександр Усик прочитав власний вірш про Україну

Олександр Усик прочитав власний вірш про Україну



Олександр Усик / sport.ua

 Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Український боксер, абсолютний чемпіон світу у першій важкій вазі Олександр Усик прочитав власний вірш українською мовою, присвячений Україні.

«Я написав цей вірш 2 січня цього року, в 1 годину 27 хвилин, незадовго до бою у Ризі з Майрісом Брієдісом», – цитує Олександра Усика sport.unian.ua.

Україна, моя Україна.

Моя сильна, моя Батьківщина.

Ти для мене, як матір для сина –

Сама рідна й навіки одна.

Ти козацького роду країна,

Богом ти на небі любима,

Батьківщина ти сильна моя

Тіло ми за тебе положим,

А душею ми з Богом завжди.

Ми за тебе рідненьку попросим

Всіх святих тебе зберегти,

І безкрайні поля без обмежень,

І вродливі ліса та поля,

Й карпатські гори високі,

І смереки стрункі, як струна.

Все в нас є: для життя та для свята,

В нас країна єдина на всіх.

Так помолимось браття ми Богу,

Щоб зберіг нас у єдності всіх. 

Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2018/08/03/oleksandr_usyk_prochytav_vlasnyy_virsh_pro_ukrainu_1378943

Сценарії дестабілізації України з боку Рефії

НЕ ТІЛЬКИ ВИБОРИ.

Все більше чомусь мені здається, що кремль не зміг виставити реально прохідних кандидатів на вибори Президента-2019. І що кремлівські кандидати програють. Чи не в першому турі. Є чомусь таке внутрішнє відчуття.
Але також переконаний, що на такий випадок у кремля є запасні варіанти. І головний з них – зрив виборів. Або хоча б делегітимізація виборів, зниження їх законності та легітимності в очах народу та світової спільноти.
Бачимо, що про наміри стати кандидатом у Президенти заявляють все більше персонажів. Це так звані технічні кандидати. Вони можуть вирішувати комплексні завдання. Завдання деяких (всіляких Дарт Вейдерів, Бобулів чи Зеленських) – принизити саму ідею виборів, зробити для обивателя буквальною фразу «та не піду я за тих клоунів голосувати». Знизити тим самим явку. Завдання інших – відтягнути голоси у кандидата, який категорично не влаштовує кремль. Треті можуть подавати масові позови щодо порушень, справжніх чи спровокованих. А провокувати буде кому – не дарма вирощують тилові парамілітарні організації, псевдо патріотів С14, Нацдружини та їм подібні. Не дарма піднімають їм рейтинги.
Але це ще м’які методи, так би мовити, в рамках карного кодексу.
Судячи з останніх подій, кремль настроєний не зупинятися ні перед чим. Це й зрозуміло. Тому що кремль програЄ Україну. А програш в Україні означає кінець імперії. Кінець РФ в сьогоднішньому її форматі.
Тому, в світлі останніх подій цілком вірогідними будуть напередодні виборів:
- Резонансні замовні вбивства опозиціонерів «режиму Порошенко» (що ми вже й бачимо);
- Навіть вбивство якогось із зареєстрованих кандидатів у Президенти (для того їх і плодять так багато). Того ж Онотолє,наприклад, на якого СК РФ завів сміхотворну справу, щоб розпіарити його в Україні, як «лічного врага Путіна». Пожертвувати можуть будь-ким, це для гебні не питання;
- Замах на вбивство діючого Президента. Отруєння як Ющенко, авіакатастрофа як Качинського, постріл упоротого фанатика з правих радикалів (кремль дуже любить робити такі речі руками «украінскіх націоналістов», і казати «ето ви самі, миніпрічьом»);
- Масовий кривавий теракт під час виборів;
- Провокування масових сутичок під будь-яким, навіть найпатріотичнішим приводом (знову ж таки руками С14, ПС чи Нацдружин – інструмент надзвичайно зручний);
- Штурм та погром виборчих дільниць (тими ж виконавцями. Не дарма кремль їх фінансує і продумано, виважено піарить);
- Жорстке загострення на фронті, щось типу Іловайська чи Дебальцево – із звинуваченням в цьому Порошенко.
Якщо в кремлі відчують, що програють вибори в Україні, вони можуть зважитись на відчайдушну атаку, в якій не шкодуватимуть ніяких фінансових чи людських ресурсів. Тому що ще одного президентського терміну Порошенко Росія не переживе.

Обирали і лайно обрали для Суспільного

Шановні друзі! Запрошую Вас поставити свої підписи за відставку голови правління Суспільного телебачення З. Аласанії. Зокрема, запрошую тих, хто вже проголосував у фейсбуці і твітері. Зрозуміло, літо, відпустка, але для чистоти процедури потрібно трохи "мокрих підписів". Їх у цю неділю, з 12-00 по 13-00 біля пам'ятника Тарасу Шевченку в парку Т. Шевченка біля червоного корпусу Університету збиратимуть кілька хлопців, що вирішили підтримати слово ділом. Нагадаю про суть питання. 
Багато-хто серед громади обурювався політиці Суспільного телемовника під час ходи за створення Помісної Православної Церкви. Давайте спробуємо вирішити це питання в легітимний спосіб. Адже хороші ідеї найчастіше нищаться саботажем нагорі. Було б дуже сумно, якби це спіткало ідею суспільного мовленння, про яку говорять років з двадцять і під яку освоєно неймовірну кількість іноземних грантів.

"НАГЛЯДОВІЙ РАДІ ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА 
"НАЦІОНАЛЬНА СУСПІЛЬНА ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ УКРАЇНИ"


ЗВЕРНЕННЯ

Шановні члени Наглядової ради ПАТ «НСТУ»!

Ми, представники громадськості України, звертаємо Вашу увагу на низку грубих порушень мети, принципів та завдань діяльності ПАТ «НСТУ», заявлених у її Статуті. 
Звертаємо Вашу увагу на той обурливий для багатьох громадян факт, що телекомпанія фактично проігнорувала трансляцію заходів, присвячених отриманню Українською Церковю Томосу про Автокефалію. 
Згідно зі Статутом, «телерадіокомпанію утворено з метою… надання суспільству достовірної та збалансованої інформації про Україну, зміцнення української мови та культури, особистості та народу України». Головною метою діяльності Телерадіокомпанії визнано «забезпечення права кожного на… отримання повної, достовірної та оперативної інформації». Діяльність Телерадіокомпанії, за Статутом, має провадиться на принципах «всебічного, об’єктивного і збалансованого інформування про суспільно значущі події». 
Натомість, попри надзвичайно велику вагу створення Помісної Православної Церкви для життя і національної безпеки України, особливо під час війни з Росією, попри значення цього питання задля утвердження суспільної моралі та ідентичності України, усі заходи зі створення Помісної Православної Церкви, включно з висвітленням візитів ієрархів Вселенської Патріархії, що відбулися на такому рівні вперше за 1030 років, телекомпанія, 100 відсотків акцій якого належать державі і засновником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України, фактично проігнорувала трансляції цих доленосних для України подій під приводом того, що в них, мовляв, брав участь президент України. 
Можливо, наступним кроком телеканал відмовиться висвітлювати діяльність Української Армії з захисту України через те, що в неї є верховний головнокомандувач, а діяльність України через те, що в ній є загальнообраний президент?
Звертаємо Вашу увагу на те, що у ході Московського патріархату, що відбулася напередодні, брали участь лідери політичних сил та народні депутати. І це не завадило ПАТ «НСТУ» висвітлювати ці заходи в значно більшому обсязі, ніж численнішу ходу за створення Помісної Православної Церкви. 
Крім того, звертаємо Вашу увагу на той показовий факт що телекомапанія забезпечила в ефірі значно більший обсяг ефіру для висвітлення гей-параду в Києві 17 червня 2018 р., ніж ходи за створення Помісної Православної Церкви. І це попри те, що в хресній ході взяли участь незрівняно більше громадян, а Статут телекомпанії зазначає, що «діяльність телерадіокомпанії провадиться на принципах дотримання норм суспільної моралі, традицій і культури Українського народу, поширення сімейних цінностей та зміцнення ролі традиційної сім’ї у розбудові українського суспільства». 
І перший, і другий випадок є несумісні зі Статутом телекомпанії та є неприкритою дискримінацією більшості українського суспільства. Тим часом, згідно зі Статутом телекомпанії, її дільність має провадитися на принципах «відсутності дискримінації за будь-якою ознакою». Адже демократія, крім захисту законних прав меншин, є владою більшості народу та інструментом захисту законних прав більшості. 
Слід відзначити, що контракт ПАТ «НСТУ» з головою правління пунктом 5.7.2. передбачає, що Наглядова рада ПАТ «НСТУ» достроково звільнє голову правління у разі, якщо його дії «несумісні з місією, метою, принципами та завданнями телекомпанії, закріпленими в Статуті».
Тим часом голова правління НСТУ Зураб Аласанія, відстоюючи дії телекомпанії, заявив, що «більшість жителів України не є вірянами чи прихожанами тієї чи іншої церкви взагалі. Більшість - не просто переважна, а 9 з 10. В такий ситуації меньшість (так в оригіналі) за демократичними нормами, має мати можливість доступу до бажаної церкви». 
Така заява пана Аласанії - невігласька і заперечується всіма наявними даними соціологічних опитувань. За даними свіжого дослідження Центру Разумкова, у 2018 р. 67,3% мешканців України назвали себе православними християнами (до УПЦ (КП) віднесли себе 28,7% населення України, до УПЦ (МП) 12,8%, просто православними вважають себе 23,4%), ще 9,4% греко-католиками і ще 7,7% представниками інших християнських конфесій (https://risu.org.ua/…/…/ArticleFiles_70946_2018_Religiya.pdf). 
Як бачимо, ні про які 9/10 мова не йде. Очевидно, пан Аласанія проводить політику телекомпанії не для тієї України, яка є насправді, а для вигаданої ним чи для кола своїх знайомих. Для голови правління ПАТ «НСТУ» такий підхід є явною ознакою професійної некомпетенції. Тим часом, контракт ПАТ «НСТУ» з головою правління прямо передбачає його звільнення за рішенням Наглядової ради у зв’язку з виявленням ним недостатньої професійної компетенції (пункт 7.4.2.1.) Вочевидь, про некомпететність голови правління свідчить і глядацький рейтинг телеканалу, (найгірший серед загальнонаціональних каналів і найнижчий за весь час існування телеканалу).
Якщо врахувати численні скандали, які супроводжують діяльність НСТУ (демонстрація в ефірі карти України без Криму, конфліктні ситуації з польськими журналістами, історія з продажем права трансляції футбольного чемпіонату в Росії, зарплати і премії менеджменту, що майже в 40 разів перевищують зарплати творчих працівників компанії тощо), то, вочевидь, настав час руба ставити питання про втрату довіри до голови правління як підставу його звільнення (пункт 7.4.2.9 контракту) Наглядовою радою.

Шановні члени Наглядової ради!

Україна занадто довго й непросто йшла до створення свого суспільного мовлення, аби безглуздо занапастити і заплямувати цю ідею, як це вже зроблено з багатьма хорошими ідеями. 
У Вас є всі важелі. У Законі про суспільне мовлення було прозорливо закладено механізм стримувань і противаг. Його задіяння може виправити ситуацію, спрямувати суспільне мовлення в Україні до щирого служіння українському суспільству в ці непрості часи війни і боротьби за виживання нашого народу. 
Тому закликаємо Вас не зважати на приватні інтереси чи зв’язки і висловити недовіру нинішньому голові правління, призначити т.в.о. голови правління та оголосити новий конкурс. Зволікання поглибить недовіру і дискредитацію. Упевнені, що внаслідок Ваших рішучих дій суспільне мовлення в Україні отримає новий старт.

З повагою,

Олександр Палій, історик, кандидат політичних наук,
...

Молодець, Усик - він справді Герой України без офіціозу!

Усик: відмовився від звання Героя України

Український боксер Олександр Усик відмовився від звання Героя України. Про це спортсмен заявив на прес-конференції в Києві.

ПОЗИЦІЯ. Боксер заявив, що не потребує ніяких регалій. За словами спортсмена, він цінує підтримку людей більше, ніж держнагороди, які “роздають будь-кому”.

“Після приїзду в Україну багато людей почало висловлювати думку, що мені дати, що забрати. Не треба мені нічого давати. Я вас прошу тільки про одне: не заважайте мені йти тією дорогою, якою веде мене Всевишній. Герой? Мені не потрібні ніякі зірки, якісь регалії. Визнання – це підтримка людей, а не зірки, які ви роздаєте будь-кому”, – сказав боксер.

ОФІЦІОЗ. З пропозицією присвоїти Усику звання Героя України виступив прем’єр-міністр України Володимир Гройсман. Приводом стала перемога боксера над росіянином Муратом Гассієвим у ніч з 21-го на 22 липня.

НАГАДАЄМО, що Олександр Усик, перемігши Гассієва, став абсолютним чемпіоном світу в першій важкій вазі, об’єднавши всі чотири пояси – WBC, WBO, WBA і IBF. Також він став володарем трофея імені Мухаммеда Алі і першим в історії переможцем турніру Всесвітньої боксерської суперсерії.

https://uk.etcetera.media/usik-vidmovivsya-vid-zvannya-geroya-ukrayini.html

Монархія по-українськи


Монархія по-українськи: хто і чому претендував на український престол

У проекті хронограф на сайті EtCetera ми говоримо про тих людей, події та явища в історії України, про яких вам навряд чи розповідали в школі чи вузі.
Ви не повірите, але ще не так давно реально існували люди і цілі рухи, які хотіли бачити Україну монархією. Більш того, такі люди існують і зараз. Ви запитаєте: навіщо? Ну, по-перше, це красиво. Хто з нас не зворушувався англійською королевою, яка сама водить машину і розводить маленьких сосископодібних собачок? А дехто не просто зворушувався, а плекав мрію: от би й мені так. А по-друге… А по-друге, і це вже серйозно – нестачі в різного роду навколополітичних фріках у нас ніколи не було.
Утім, про все по порядку. Ідея української монархії народилася ще в роки Першої світової війни, в організації під назвою «Спілка визволення України». Її активісти сподівалися, що уряди Німеччини та Австро-Угорщини, які воювали проти Російської імперії, допоможуть Україні досягти незалежності.
Ідеалом політичного устрою майбутньої України для «Союзу» була конституційна монархія – вони вирішили, що на республіку німці з австрійцями просто не погодяться. А претендентом на престол бачили когось із австрійського імператорського дому. Найбільш підходящим варіантом здавався ерцгерцог Вільгельм Франц Габсбург, троюрідний племінник государя імператора Франца Йосифа. Так-так, того самого, якого засиділи мухи в знаменитій епопеї Ярослава Гашека про бравого солдата Швейка. Тим більше, що ерцгерцог Вільгельм співчував українському рухові і навіть служив у легіоні січових стрільців під ім’ям Василь Вишиваний. До речі, деякі кола української еміграції пророкували йому престол навіть після війни. Утім, сам Вільгельм Габсбург всі подібні пропозиції категорично відкидав.
Набагато ближче до реалізації своєї мрії українські монархісти підійшли в квітні 1918 року, коли вчорашній царський генерал Павло Скоропадський, не без підказки німецьких військових, що окупували Україну, згадав про своїх козацьких предків, розігнав законний український парламент – Центральну Раду – і оголосив себе гетьманом. Правда, монархія протрималася менше року і була зметена повстанням під прапором Української Народної Республіки. Скоропадському довелося емігрувати до Німеччини. Там він, однак, продовжував іменувати себе гетьманом і навіть на якийсь час об’єднав навколо себе українських монархістів. У свій час прихильником Скоропадського був навіть такий видатний мислитель, як основоположник українського консерватизму В’ячеслав Липинський.
Але вже через кілька років в гетьманському таборі почалися чвари і розколи. Прихильники Скоропадського ніяк не могли вирішити, яка саме монархія потрібна Україні – виборна чи спадкова. А у декого з них, за влучним висловом того ж Липинського, і зовсім стерлася межа між монархією і диктатурою. Зрештою, рух – і до того не надто численний – розвалився на кілька угруповань, які постійно гризлися між собою. А після того, як в 1957 році при загадкових обставинах (можливо, не без участі агентів КДБ) загинув син і спадкоємець гетьмана-невдахи, Данило Скоропадський, ідея українського монархізму померла і юридично. Дочка Данила від будь-яких претензій на престол публічно і безапеляційно відмовилася.
Проте монархічна ідея відродилася на початку 1990-х років, вже в незалежній Україні. Більш того, її навіть намагалися просувати в політику. Правда, як би це м’якше сказати, політику вже дуже маргінальну. Спочатку український престол намагалася спорудити Українська національно-консервативна партія. Ви чули про таку партію? Ото ж бо ж. З’явився і Союз гетьманців-державників, але він складається всього з кількох людей. У 2002 році якась ініціативна група відправила листа тодішньому Президенту Леоніду Кучмі з пропозицією відновити гетьманат. Кучма таке важливе послання чомусь проігнорував, і справа на цьому і закінчилася. Нарешті, на парламентських виборах 2006 року ультраправа партія УНА-УНСО раптово виступила з програмою якоїсь «сонячної революції», яка, на думку партійних ідеологів, мала привести до «третього гетьманату». Виборці не оцінили глобальність задуму – партія набрала всього 0,06%.
Загалом, з монархією в Україні якось не склалося…
Стоп! Здається, ми упустили найважливіший момент. Кого, власне кажучи, українські монархісти бачили на престолі рідної країни? О, повірте, це – чудові люди. Ось, наприклад, якийсь Михайло Карачевський-Вовк. Людина з таким чудовим ім’ям з’явилася у Львові в 1993 році. Він називав себе «великим князем Київським, Чернігівським і Карачевський», зводив свій рід від Рюриковичів і розповів, що приїхав з Франції. Князь навіть провів в місті «перший міжнародний форум відродження монархії в Україні». Перший форум, правда, виявився також і останнім. Зате сам «великий князь» ще довго роздавав направо і наліво графські і баронські титули. До речі, дарма смієтеся – Карачевському-Вовку вдалося «розвести» цілком серйозних людей. Наприклад, дворянський титул з його рук отримав тодішній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко. На жаль, в середині 2000-х сліди «великого князя» губляться.
Приблизно одночасно з Карачевським-Вовком з’явився ще один претендент на український престол – «ясновельможний князь Аргутінський-Долгорукий, Аршакід», а «в миру» звичайний одесит Володимир Подгайнов. України йому здалося мало, тому він висловив претензії ще й на трон Вірменії. Утім, крім чвар з місцевими спадкоємцями дворянства, він нічим особливо не запам’ятався. Був ще якийсь «король Михайло» зі Львова, який проголосив себе прямим нащадком Данила Галицького. Цей персонаж називав себе главою «ордена українських монархістів», що з нього одного і складався. А на початку 2000-х громадський рух «Трон» відправив листа синові останнього австрійського імператора, Отто фон Габсбургу. Учасники руху написали, що вважають пана Отто єдиним законним претендентом на український трон і навіть присягнули йому на вірність. Уявіть собі, яке здивування викликав у 91-річного лояльного громадянина Австрійської Республіки такий лист! Габсбург відповів, що дуже задоволений і бажає щастя українському народу.
Але найбільш бурхливу діяльність розвинув на початку 1990-х якийсь громадянин Іспанії, який називав себе «королем України-Руси Олельком ІІ». Варто зазначити, що українським королем цей старий авантюрист став уже після того, як претендував на трони спочатку Чорногорії, а потім Греції – як ви розумієте, обидва рази невдало. До Олелька потягнулися різні авантюристи і дивні особистості з України, яким він щедро роздавав княжі і графські титули.
Найбільш наполегливим з них був якийсь Орест Карелін-Романишин.Після того, як у 1994 році Олелько відійшов в інший світ, Орест оголосив, що перед смертю король призначив його «регентом». Через якийсь час регентства йому здалося мало, і він коронував сам себе під ім’ям «короля Ореста І». Це дуже специфічна людина. Крім царственого титулу, він називає себе магістром декількох лицарських орденів, а також «митрополитом Карпатським». Утім, сан в християнській церкві не заважає королю сповідувати язичницьке вчення РУН-віри. Сам він ніякого протиріччя в цьому не бачить: мовляв, «я вірую в Бога всіх релігій, ні з ким не хочу лаятися». Орест стверджує, що навіть був в АТО, правда недовго: «Мені сказали, щоб я більше на фронті не з’являвся, оскільки дано завдання російським снайперам мене пристрелити». А ще кілька років тому король розповідав, що регулярно спілкується з інопланетянами.


https://uk.etcetera.media/monarhiya-po-ukrayinski-hto-i-chomu-pretenduvav-na-ukrayinskiy-prestol.html