Будь-ласка, послухайте пісеньку, прикручену до цього текста. Виконує польський бард-рокер. Пісенька дуже важить для мене.

Це була весна 2007го року. Напружена політична ситуація. В Києві - антимайдан, раду розпущено, уряд хитається на глиняних ніжках, якісь біло-блакитно(-червоні, для повноти триколору) провокатори верещать у пресі про колони, що формують на Яворівському полігоні для походу на Київ. Начебто, студентів-націоналістів із інституту Сухопутки та з військ.кафедр інших вишів спішно навчають, готуючи до вуличних боїв у столиці.

В цей час на порожньому Яворівському полігоні, десь у куті біля польського кордону, в сорокамісному наметі хропіли 30-з-гаком піхуйтинців з ужгородського 15го гірсько-копитного батальйону.
Троє не спали.
Один, Сава, ходив від однієї до другої пічки-буржуйки, совав у них нарубані вдень дрова (буржуйки рятували, бо вранці скрізь лежав крижаний іній і вода на польовій кухні регулярно замерзала). На пічці парували три кружки з чаєм на яблуневих бруньках.
Інші двоє, схожі, як Штепсель з Торопунькою, лежали на сусідніх койках. Лежали, наче сіамські близнюки зрослі вухами, й слухали PolskeRadio, бо іншого не було.
Взагалі, майже нічого не було. Ідеальна ситуація. Нич зайвого: ані грошей, ані норм.мобі.зв’язку, ані батьківських днів/посилок/грош.переводів, ані надій на скорий дємбєль... Важче зрозуміти, що ми насправді мали в тих окопах, лісоповалах, рем.загонах, під холодним душем раз на тиждень, у похідній столовій, в цьому наметовому "палаці". Нич я вам не поясню. Здобувайте досвіди самі, не пробуйте їх замінити чужими словами.

Ми засинали і прокидались із цією піснею в вухах. Далі, перекладав тексти новин польського радіо (справедливости ради, згадаю 30хв. україномовну програму, що йшла не кожен день). Потім ми писали віршовані есемески побратимам в Ужгород і незнайомим дівчатам. Пам’ятаю таке:

Радіо Польське слушаєм,
Картоплю з тушонкой кушаєм,
З мєстних бубєків гонім
На Яворівськом полігоні.

Сава подавав чай товстими рукавицями-крабами (кружка - палаюча, просто з пічки). Легенький аромат і присмак яблуневого цвіту в кип’ятку. Це - щось ближче до раю.

Знаєте в чому запорука щастя? - В відсутності дешевих задоволень.

Не скажу про дорогі, нич із них не знав, але дешеві задоволення руйнують життя, замінюючи його справжність сурогатами. Справжність, таке моє спостереження, там, де немає місця грошовим відносинам купівлі-продажу. Справжність у щирому безпосередньому спілкуванні рівних; вона в несамовитих емоційних стосунках, байдуже, - руйнівних чи продуктивних; справжні - діти, хоча їх уже так попсувала наша пластмасова культура.

Я змалку цінував тексти. Вони, абстрагуючись від вартості паперових носіїв, - нематеріальне задоволення.

Був у моїй службі період, коли я майже місяць провів вартовим у нарядах (патрулі по військ.містечку та в парку бойових машин). Багатогодинні нічні прогулянки; самотні або (рідше) з напарником; під ярими зорями, під дрібним снігом, під шальоним дощем. Я пригадав десятки віршів, у тому числі ті, які ніколи не знав на пам’ять. Це було щось, це теж рятувало. Потім у Яворові я написав пародію на Бродського - вірш із нашого наметового життя, насолоджуйтесь:

Не поднимайся с постели, не
отбрасывай одеяла,
потому, что по ту его сторону
резко похолодало:
топщик уснул, буржуйки
так безнадежно остыли...
не рыпайся, новый рабочий день
не стоит твоих усилий.

Ты же - не супер-трупер,
ты же - не терминатор.
В трубы никто не трубит,
так что вставать не надо.
Если придут из штаба,
ты отшутись анекдотом,
мол, служба идет под храп, а
дембель ты, или кто - ты?

Не поднимайся с постели,
да и вообще, просыпался
ты пять минут назад - зря!
лучше бы оставался
таким же, каким ты был:
спавшим или дремавшим, -
тебе это так к лицу..
повторю: все что дальше

с тобой произойдет за день -
сна твоего не стоит.
Что там - сна, полудремы!
не строй из себя героя!
закон притяжения тела
к постели - все еще в силе!
забей же на все! Салаги
завтрак еще не сварили.
III.2007

Місто будиться з нашими мріяннями, Шумом вулиць мене зве. Місто будиться з нашими мріяннями. Дай нам, Боже, добрий день. -
І ми пригадували наші міста й містечка. Київщина, Донбас, Закарпаття... І снились нам вони.

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Вирішив поновити свій блог і тут теж  бо зелена банда уже дістає все більше. Прохання поширювати замітки, бо ні в тему години, ні в топ я не прохідний на цьому сайті.

Екс-командир "Азова" Андрій Білецький назвав причину запеклих боїв за Світлодарську дугу

Світлодарська дуга знаходиться дуже близько до Дебальцевого - найбільшого залізничного вузла сполучення між "республіками", що дає можливість ЗСУ "накрити" його артилерією навіть невеликих калібрів у разі відновлення повномасштабних боїв.



«На мій погляд, там зараз відбуваються тактичного значення бої. Бої пов'язані, у загалом, зі значимістю тактичною Світлодарської дуги. Тобто вона має мінімальну дистанцію – 15 кілометрів від Дебальцевого, а Дебальцеве – найбільший залізничний вузол сполучення між "республіками". Поки Світлодарська дуга і поки дистанція 15 кілометрів дає можливість використовувати артилерію навіть невеликих калібрів для накриття цієї станції, використовуватися всерйоз при відновленні бойових дій вона не може. Тому, звичайно, для наших, так би мовити, опонентів, в першу чергу, важливо зараз зрізати цей виступ, зрізати цю дугу, відсунути українські війська на безпечну для них дистанцію», - вважає колишній командир полку «Азов» Андрій Білецький. Він пояснив, що на даний момент, за великим рахунком, йде позиційна війна. «Що робити арміям, коли ні війни, ні миру, уповільнений конфлікт? Покращувати свою тактичну оперативну географію, положення. Захоплювати ключові висоти, покращувати свою лінію. Чим зараз, в принципі, обидві сторони, так чи інакше, займаються.

Україні розширити Світлодарську дугу теж вкрай вигідно, тому що це загрозливий плацдарм для наступу на те ж саме Дебальцеве і навіть для часткового оточення Горлівки. Тому обом сторонам вигідно, але на цей раз нашим опонентам вона все-таки важливіше, на цей раз вони почали ось цей карликовий наступ», - зазначив Білецький. Разом з тим, колишній командир полку «Азов» додав, що така тактична історія приватна і навряд чи призведе до повномасштабної війни. «Я думаю, для того, щоб ми говорили про формування російської армії для повномасштабного поновлення бойових дій, потрібна, насамперед, політична воля керівництва Російської Федерації, конкретно Путіна. Вона у нього, звичайно, є. Питання тільки в тому, коли він вибере час. Тому я не думаю, що його вибір буде залежати, наприклад, від ситуації на Світлодарській дузі. До того ж, глобально вона не зможе змінитися. Мова йде про те, що 1,5-2-3 у граничному показнику кілометра, кілька висот ключових буде контролювати українська сторона, або терористи "ДНР". Це не є якась глобальна стратегічна втрата для обох сторін», - підкреслив він. Білецький також додав, що в ході боїв за Світлодарську дугу люди гинуть у дуже великих кількостях.
Як повідомляв УНІАН, вже кілька днів поспіль найгарячішою точкою зони АТО залишається напрямок Світлодарської дуги з епіцентром поблизу селища Луганське. За даними штабу АТО, проросійські бойовики намагалися вибити Збройні сили України (ЗСУ) з займаних позицій в районі Світлодарської дуги. У ході наступальних дій противника загинули 5 українських військових Нагадаємо, 23 грудня українські військові відбили дві атаки бойовиків на Світлодарській дузі, втрат серед особового складу ЗСУ немає.

Детальніше читайте на УНІАН: http://www.unian.ua/war/1694082-eks-komandir-azova-nazvav-prichinu-zapeklih-bojiv-za-svitlodarsku-dugu.html

Почему в армии сейчас будет нечего кушать

Владимир Завгородний

С сегодняшнего дня у нас большая часть армии мудростью руководства страны перестаёт кушать. В смысле, совсем. Потому что питание армии чуть-чуть поломалось, и я вам сейчас как раз буду рассказывать, как так вышло. Но самая главная мысль, которую вы сейчас должны сразу ухватить, это что вот прямо сейчас, вот прямо сегодня у нас для большой части армии вообще нет работающего механизма, как солдат кормить.

И я хочу чтобы вы зафиксировали эту мысль в голове. Речь не идёт о том, что их будут кормить плохо, или будут недодавать рябчиков и ананасов. Речь не идёт о том, что их не будут кормить по новой системе, а будут кормить по старой. Вообще непонятно сейчас, как же армию кормить. Всё сломалось. Само собой сломалось, ага.

 Во времена президента Порошенко, министра Полторака и прочих легендарных персонажей, армия переходила на новую систему питания — это вот та, где ананасы, дни кока-колы и узбекской кухни, и всё такое. Конкретно эту реформу придумывала и разрабатывала команда Дианы Петрени, а зримое воплощение она обрела в лице генерала Марченко и его коллег, и того самого Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ. (Марченко кстати всё ещё под следствием.) И другие хорошие люди тоже помогали.

Что было не так со старой системой питания? С ней было не так всё, потому что в конце солдаты ели гнилую картошку, подозрительные каши и тушёнку из неизвестных частей свиньи. Питание в армии отдавалось «на сторону» — фирмам, предоставляющим армии услуги по питанию. Они поставляли продукты, они же готовили еду. И там были специально обученные компании, которые годами кормили армию как им нравилось, а не как надо — и помимо даже подозрительной тушёнки в этой картине было две очень важные проблемы:

• Было очень сложно контролировать качество питания. Потому что механизмов контроля либо не было вообще, либо они были, например, в ведении этой же фирмы, которая предоставляет услуги.
• Посторонние люди в армии — это потенциальная проблема. Это возможность для диверсий. Это возможность для саботажа. Это угроза безопасности.

Разумеется, долгие годы ни первая, ни вторая проблемы таковыми не считались. Потому что, первое, ну какая разница, чем кормят солдат, если уважаемые люди делают маленький гешефт, правда? И второе — ну какая диверсия, когда мы мирная страна и ни с кем не воюем и не будем?

2014-й год сильно сместил акценты. И при президенте Порошенко, который на самом деле заботился об армии, ситуация медленно и тяжело начала меняться — силами безумцев, которые решили реформировать вот эту огромную неповоротливую армейскую махину.

 Диана Петреня и её команда разработали, а генерал Марченко и его команда потом внедряли и сопровождали новую систему питания. У солдат появились бананы в меню, а содержимое тарелки стало возможным идентифицировать легко визуально — ну, вы все помните эти фотки, правда?

 Сначала на новую систему перешли экспериментальные части, потом ещё другие, и ещё другие, и ещё, и всего их перешло аж целых 106 штук (на март 2020). В августе 2019-го года уже был приказ о переходе всех остальных воинских частей на новую систему питания — але не так сталося, як гадалося.  Понимаете, новая система питания — она была хорошо продумана. У неё был большой запас стойкости. И она была сложной, но в то же время понятной.

• Было понятно, кто за что отвечает. Если в тарелке у солдата вместо банана был... не банан — то можно было проследить цепочку, и найти виноватого в злонамеренной или непредумышленной подмене банана! Технологии!
• Повара были частью армии. Это были конкретные люди, каждый день одни и те же, которые готовили еду, и которые несли за это ответственность.

Я вам скажу больше. Вот прямо сейчас, когда карантин и коронавирус щёлкает страшно зубами у КПП — вот те 73 части, которые на новой системе питания, им похер вообще! Повара просто переводятся на казарменное положение, ложатся на койку и отдыхают, им вообще можно не выходить из расположения части. А если вдруг поставщик продуктов заболеет упавшим на голову кирпичом — начпрод просто берёт деньги, едет в супермаркет, покупает продукты, потом прикладывает чеки и заполняет несложную форму 896567-А5432/451Ж-бис в шести экземплярах. Так уже было пару раз. Система это предусматривает, это всё в порядке вещей, потому что новую систему делали аккуратно и продуманно, понимаете? И трезвыми.

 В августе 2019-года уже был приказ о переводе всех воинских частей на новую систему питания. Но этого не произошло. Почему. Это очень хороший вопрос!

Потому что для этого нужны были повара. Они должны были стать частью армии.

НО. Но у нас в законах записано, что армия не может превышать 250 тысяч человек. А с тех пор, как у нас в армии начали платить денег больше, чем я выкуриваю за месяц — это стало популярным местом! И там всякие жёны-любовницы-сёстры-свахи-братья-тести вдруг стали штатными экономистами, бухгалтерами, аналитиками, синоптиками, астрологами, и даже один сушильщик дощечек есть. И тут встала дилемма. Либо менять закон и увеличивать численность армии. Либо гнать часть публики на мороз, работать по специальности — то есть, в основном, бездельниками.

В мудрости своей наша власть выбрала третий путь! Не делать ничего!

И генерал-полковник Хомчак сказал: х…й вам. «Ну, х…й так х…й», сказал министр обороны Загороднюк. «Ну не шмогла я, не шмогла», добавил он также позже, как бы объясняя причины происшедшего. И так переход на новую систему питания был остановлен.

Дальше начинается форменный пи…дец, поэтому сразу перейдём к его итогам. В результате сложных стратегических многоходовочек были заключены какие-никакие договоры на поставку продуктов. Тут выяснилось, что поваров от этого не появилось. Тогда были заключены какие-никакие договорённости на оказание услуг приготовления пищи. Тут выяснилось, что нет кастрюль и холодильников. Точнее, они есть, но они принадлежат старым фирмам, с которыми контракты не продлили. Старые фирмы теперь просят за это всё заплатить. Денег у армии нет. Армия предлагает новым фирмам заплатить старым. «Вы ох…ели?», спрашивают новые фирмы. И их можно понять. Они пришли зарабатывать, а им предлагают тратить. Это очень странно, согласитесь?

Сложилась, так сказать, патовая ситуация.

А вчера вечером уже пробежала информация, что выйти из ситуации собираются так же как вошли: через задницу. Принять специальный закон, чтобы договора 2019-го года продлить на 2020-й год — без тендеров, без торгов, без аукционов. И без мозгов, разумеется.

Итак, мы боролись за то, чтобы посторонних компаний в армии стало меньше. Но их почему-то стало больше. Теперь у нас отдельно поставщики, и отдельно повара. Никто из них не подчиняется армии. Теперь они могут кивать друг на друга: один будет кричать, что привёз отличные ананасы, а повар всё испортил. Второй будет кричать, что привезли сразу гнилые, причём не ананасы, а брюкву, он тут бессилен. Ну и мелочи там всякие, типа: кто же должен разгружать 20 тонн продуктов из машины? Как при этом убедиться, что ананасы не превратятся по дороге в брюкву? Непонятно!

Марченко и ключевые люди центра Марченко находятся под следствием. Все остальные в центре сидят и дрочат, потому что не хотят под следствие. Три уникальных мобильных лабораторных комплекса, предназначенных для анализа продуктов — как раз чтобы в случае надобности разобраться, ананасы это или брюква — стоят под Киевом, и тоже дрочат. Это ж раньше, при барыгах, если солдат нашёл таракана в каше, приезжала эта охуенная хреновина лаборатория верхом на машине типа МАЗ и исследовала таракана: правда ли это таракан, откуда он взялся, как так вышло? Теперь мы, к счастью, избавились от этого буржуазного пережитка. Вместе с контролем качества вообще.

Правда, поваров от этого не появилось!

Поэтому теперь, прикрываясь карантином и эпидемией, Офис Президента Украины (!!!) пишет главам киевской и областных администраций письмо (см. фотографию письма) с просьбой на безоплатной основе (!!!) предоставить помощь, и обеспечить продуктами и поварами.

То есть у нас теперь вообще посторонние люди какие-то неизвестные в армию будут приходить, и там варить борщ. В меру своих способностей.

Кто это будет? Они кашляют? Они лазутчики? Они посещали недавно Италию? Они сфотографируют секретные карты генштаба? Они подсыплют стекла толчёного в бутерброды солдатам? Они подложат бонбу в сортире? Кто за это всё будет отвечать? Контроль качества... а, ну да, про это вообще смешно говорить.

Вот такая у нас ситуация прямо сейчас. Работающих механизмов кормления армии не осталось. При этом 106 воинских частей — которые по недосмотру реформаторов перешли на новую систему питания — у них сейчас всё хорошо. Поварёшки есть, холодильники есть, повара есть, ананасы тоже встречаются. У остальных воинских частей — всё очень плохо.

А нужно было всего лишь, мать вашу, продолжать делать то, что делалось при Порошенко!

Впрочем, это касается не только питания армии. Ту же стратегию можно было использовать во внешней политике. В экономике. В языковой политике. Может быть даже — в спорте.

Если увидите в ближайшие дни солдата — дайте ему хлебушка. А то у нас тут до…уя сразу покращення вышло, и сильно реформаторские реформы приключились.

Не смешно, согласен.

 

Нещодавно з’явилася інформація про просування українських військових на Донбасі. Майже кілометр території звільнили на Світлодарській дузі в Донецькій області. Утім, це далеко не перший подібний випадок цього року. Військові експерти запевняють, що з 2015 року українські бійці повернули вже десятки квадратних кілометрів української території. «Донбас.Реалії» розбиралися, як і чому відбувається так званий «повзучий» наступ.

Сенсаційна новина: українські військові просунулися на передовій. Про це першим на своїй сторінці на Facebook написав волонтер з Дніпра Юрій Мисягін.

«З причини безперервних провокацій і обстрілів з боку супротивника деякий час назад піхота 53-ї бригади була змушена добряче пройти вперед. Дебальцеве стало ще ближче на 1 кілометр», – написав волонтер.

Хоча потрапити на нові позиції Збройним силам України поки не вдалося, у Міністерстві оборони не спростовують інформацію про просування.

«Якщо підрозділи вступають у бій з противником – можлива контратака. І тоді можливо, що певні території можуть переходити з рук у руки і це абсолютно зрозуміла річ для тих людей, які знаються на цій справі. А загалом же хочу зазначити, що мова йде про Світлодарську дугу», – прокоментував представник Міністерства оборони України з питань АТО Олександр Мотузяник.

Світлодарська дуга – стратегічно важлива територія

Це не перший прорив вперед українських військ на цьому фронтовому відрізку за останні півроку. Зураб Чихелідзе – заступник командира «Грузинського легіону», зараз перебуває у військовому госпіталі у Києві. Але в грудні 2016 року був на фронті: звільняв нову ділянку української землі.

«Це було зроблено без пострілів. Складність була в тому, щоб зробити це непомітно й раптово, а вся та територія була замінована», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Тоді, згадує військовий, контроль над новими висотами на Світлодарській дузі значно спростив роботу його підрозділу на передовій.

«Це висота, яка дає нам можливість спостерігати за територією і вже стовідсотково мати уявлення про ворога. Спостерігати за їхніми пересуваннями. Щоб у нас була інформація про те, що вони роблять і як вони це роблять», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Військові експерти ж пояснюють: просування українських бійців на передовій відбувається за рахунок «сірих зон» – територій, які раніше не були зайняті жодною зі сторін конфлікту. Цей процес розпочався взимку 2015 року.

Тоді в лютому спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» провів «Широкинську операцію». У результаті – лінію фронту від Маріуполя відсунули і відгородили приморське місто від обстрілів.

Чотири напрямки наступу ЗСУ

Всього ж експерти виділяють чотири основні напрямки, за якими просунулася українська армія.

Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові, –Приазовська, зауважують військові аналітики. Їм вдалося взяти під повний контроль село Широкине на півдні Донецької області і змістити лінію фронту на схід від Водяного, Пищевика і Павлополя.

Друга ділянка – район Докучаєвська. Бійці фактично впритул наблизилися до цього міста, підконтрольного бойовикам. Третя – Авдіївка. Тут військові повністю відбили у бойовиків так звану промзону. Також під вогневий контроль потрапила стратегічно важлива Ясинуватська розв’язка.

Остання важлива ділянка – Світлодарська дуга. Тут військові повернули Новолуганське, на кілька кілометрів просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної. У Луганській області таких маневрів практично немає. У цьому регіоні дві сторони розділяє природний бар’єр – ріка Сіверський Донець.

Дані про так званий «повзучий наступ» української армії журналісти програми «Донбас.Реалії» отримали від військового експерта Михайла Жирохова. За його підрахунками, загальна площа територій, звільнених таким чином – від сорока до п’ятдесяти квадратних кілометрів.

«Увечері, якщо це стандартна тактика, висуваються до найближчої посадки, яка не контролюється бойовиками, наш взвод, або два взводи і окопуються. Вранці бойовики опиняються перед фактом, що це вже наша територія», – пояснює військовий експерт Михайло Жирохов.

«Жаб’ячі стрибки» крізь «сірі зони»

Тактика «жаб’ячих стрибків», як ще називають подібні дії військових, дозволяє зберегти життя бійців, оскільки просування зазвичай відбувається без застосування зброї. Але сьогодні, як зазначають аналітики, така тактика практично вичерпала себе.

«Зараз такі «сірі зони» майже скінчилися. Тепер, щоб десь щось змінити, ти маєш посунути супротивника. Саме тому і виникають ці бої під Світлодарськом в районі висоти 220 і під Авдіївкою, в районі Ясинуватського блокпосту», – зауважує військовий журналіст Юрій Бутусов.

Авдіївська промзона – бойова точка, яка стримує противника – військовослужбовець

Журналісти програми «Донбас.Реаліі» побували на одній з передових позицій в Авдіївській промзоні, де українській армії якраз і вдалося відсунути бойовиків. Сталося це під час останнього масштабного загострення цієї зими.

Кілька місяців тому ця територія перебувала під контролем бойовиків. Зараз це передовий рубіж захисту, який ще на кілька сотень метрів відсунув бойовиків від будинків мирних жителів.

«Це саме така бойова точка, яка стримує противника і обороняє місто Авдіївку», – говорить військовослужбовець ЗСУ Антон.

Утім, бойовики не припиняють спроб повернути втрачений клаптик землі. Калібрами, дозволеними Мінськими домовленостей, не обмежуються, кажуть військовослужбовці.

Військовий: це дуже важливо, хоча б метр своєї землі людина повернула

На відміну від Авдіївської промзони, визнають опитані нами експерти, більшість «сірих зон» не мали особливого стратегічного значення. Але у військових свій погляд на це питання.

«Це дуже важливо, тому що це дає мотивацію: хоча б метр своєї української землі людина повернула. Це дає дуже велику мотивацію і для нього це важливо. І що він не дарма там сидить», – зауважує військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

У Міноборони України просування української армії в «сірій зоні» порушеннями Мінських домовленостей не вважають. Аргумент – нові позиції не порушують меж, встановлених угодою. Крім того, військові контролюють навіть менше, ніж дозволено, адже окуповане бойовиками місто Дебальцеве, згідно з документом, теж повинно залишатися під захистом українських бійців.

https://www.radiosvoboda.org/a/28514775.html