хочу сюда!
 

Ira

29 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «гордость»

Горжусь собой

В январе я предложила в фб связать бесплатно свитер для одной из своих подруг. В феврале мы купили пряжу. А в марте за неделю, без схем и описания, я свитер связала. 
Довольна и готова повторить.

[ Еще два фото ]

С Днем Великой Победы!

Мира, добра, любви и чистого неба!!! rose


Мои бабушка и дедушка...Ветераны ВОВ


Они должны идти победным строем в любые времена!
Вечная память! Помним, Любим, Гордимся!

Ярмарка тщеславия

Пёс: - Тоже мне гусь! 
Утка: - Тоже мне кабан!


"Бедняжки". Молодёжь. Жизнь.

В нашем городе есть тур-клуб "Бедняжки". Хорошие ребятки. Собираются вместе на концерты, катки, кино, на лыжи зимой, на море летом.Я свою малую с ними по Украине с 16 лет отпускаю. Помню первый раз, растрогал меня  24 -летний организатор, который всё время переспрашивал дочь или она маме перезвонила. Так вот я не о том. Вчера собрались они толпой и пошли.. озеро городское убирать, деревья с кустами сажать.Жизнь улучшать, как сказала мне детка.smile


[ Читать дальше ]

Самоуважение - бред сивой кобылы. СВП - Svpjournal


Существует понятие гордости, когда каждый вправе гордиться своим рангом в обществе. Самоуважение – это нонсенс. Уважение - это другие люди должны нас уважать, а не мы тащить на себя шапку не по рангу и требовать уважения от других.

Оригина здесь
http://youtu.be/rPoHUAlF_BU?list=UUMBI2o1-xoV6i5NK8uYMpcA

"Знай наших! або Кияни у вишиванках".мій фото-проект. частина 3

сьогодні настала черга 3-ї частини мого проекту "Знай наших! або Кияни у вишиванках". 
я вирішила його перейменувати. замість слова "арт-" тепер буде "фото", тобто МІЙ ФОТОПРОЕКТ. 
з'явився також відповідний тег у моєму лівджоурнал  - "!Знай наших!", окрім тематично відповідних ключових слів. 

тепер, коли вийшло дві частини мого фотопроекту його продивилось багацько людей, серед яких мої колеги; моя мама (яка була дуже приємно вражена, побачивши перші фотографії і тепер пишається мною; продивились також старі знайомі і нові друзі, які саме через цей патріотичний мій вияв додали мене у френди. як не як, а мені приємно, що людям подобається бачити інших особистостей, які не просто, а у різних-різних вишиванках і ці знімки підтримують навіть песимістів. ні, я це не придумала :) так мені сказало дві людини, абсолютно різні й незнайомі між собою. 
на фоні цього я вирішила зробити собі візитку із списком ключових своїх сторінок. жаль не мій сайт, але то не страшно. а також зі своїми контактами та імейлами. і ні, це не манія величі чи гордість, це просто візитка, не варто перебільшувати. 

нагадаю як спонтанно з*явився мій проект "Знай наших! або Кияни у вишиванках" - http://blog.i.ua/user/1128109/1469724 і одразу покажу 2-у частину http://blog.i.ua/user/1128109/1472298 - а все відбулось у День Державного Прапора, тобто 23 серпня 2014 року, від Контрактової площі до площі Льва Толстого у Києві. 
також нагадаю основну ідею (це ті слова, які я говорила людям, коли їх хотіла сфотографувати): 
по-перше, ви у чудовій вишиванці! по-друге, я сьогодні фотографую українців, зокрема киян, для свого блогу, для історії, щоб показати читачам інтернету, що у часи війни, ми, українці, духом не падаємо і об'єднуємось навіть ось таким простим чином - ми виходимо у світ Божий у такі славетні свята у вишиванках, відроджуючи свої традиції і тим самим славимо свою країну-неньку та бійців, які наразі воюють у зоні АТО. славимо підтримуючи молячись за них, за нас. 

отже, сьогодні продовження проекту - 3-я і не остання частина фотографій.

"Знай наших! або Кияни у вишиванках". мій арт-проект. частина 2

дуже голосно і... мабуть пафосно звучать слова "мій арт-проект". я не публічна людина, я не професійний фотограф, я не меценат, я не журналіст і навіть не популярна блогерша - я абсолютно звичайна людина зі своїми забаганками, мріями, планами на близьке майбутнє, я патріот своєї держави, хоча і жити у соціальних умовах наразі мені не легко, а ще й війна із сусідньою державою.. 
але попри усі негаразди, хочеться себе теж проявити і показати у вигідному світлі творчої душі. одні розмалюовують мости у кольори національного прапора, інші розмальовують стіни, зупинки, огорожі, а я от так себе проявила.

як спонтанно з*явився мій арт-проект "Знай наших! або Кияни у вишиванках" можна і потрібно прочитати у 1-й частині http://blog.i.ua/user/1128109/1469724/. а все відбулось у День Державного Прапора, тобто 23 серпня 2014 року, від Контрактової площі до площі Льва Толстого у Києві. 

але основну ідею я сюди таки винесу (це ті слова, які я говорила людям, коли їх хотіла сфотографувати): 
по перше, ви у чудовій вишиванці! по друге, я сьогодні фотографую українців, зокрема киян, для свого блогу, для історії, щоб показати читачам інтернету, що у часи війни, ми, українці, духом не падаємо і об'єднуємось навіть ось таким простим чином - ми виходимо у світ Божий у такі славетні свята у вишиванках, відроджуючи свої традиції і тим самим славимо свою країну-неньку та бійців, які наразі воюють у зоні АТО. славимо підтримуючи молячись за них, за нас. 

сьогодні продовження арт-проекту - я презентую наступні 21 фото.

 
Узв1з0001заглавна

до цієї молодиці я не підходила, але вона зловила мою усмішку і об*єктив, тому надзвичайно приємно було бачити жест "привіт!" і усмішку.

"Знай наших! або Кияни у вишиванках". мій арт-проект. частина 1

так вже сталось, що я цього проекту, а відповідно і фото-вояжу по Києву в День державного прапора 23.08.2014 не планувала. пішовши на другу у к/т на "Місто гріхів-2", після закінчення сеансу влізла в інтернет і видивилась, що на Контрактової площі мав би почати свій рух Марш вишиванок. тож після невеличких вагань чи поїхати додому, чи прогулятись по Майдану Незалежності.. я вирішила поїхати у гості до пана Григорія Сковороди і якщо не застану Марш вишиванок, то пройдусь по Узвозу.
звичайно, що в такий святковий день я взяла свого любчика кенона, річ про фотоапарат, якщо хто не зрозумів :) приїхавши не о 16, а трошки спізнившись побачила, що нікого ніде немає, тож пішла на Андріївський Узвіз. оскільки я йшла знизу на верх і люди мені зустрічались скажімо так.. частіше, бо всеж таки вниз легше йти, ніж угору, то абсолютно не задумуючись взяла у руки фотоаппарат и почала фотографувати людей у вишиванках. оскільки потрібно гав не ловити і все встигнути вчасно-одночасно, хоча, звичайно, я не встигала одразу усіх сфотографувати на своєму шляху, все ж таки більшу частину людей я "впіймала" в об'єктив. так вважаю. спочатку фотографувала як папарацці, кого "зловлю" :) а вже потім, коло вулиці Боричів Тік, почала підходити до людей і... 
- чи можу я вас сфотографувати? 
- ну незнаю.. а скажіть для чого? 
- по перше, ви у чудовій вишиванці! по друге, я сьогодні фотографую українців, зокрема киян, для свого блогу, для історії, щоб показати читачам інтернету, що у часи війни, ми, українці, духом не падаємо і об'єднуємось навіть ось таким простим чином - ми виходимо у світ Божий у такі славетні свята у вишиванках, відроджуючи свої традиції і тим самим славимо свою країну-неньку та бійців, які наразі воюють у зоні АТО. славимо підтримуючи молячись за них, за нас. 
переважній більшості було не все одно після мого пояснення.
 - о! яка чудова ідея! давайте фотографуватись! 
хтось всміхається, хтось ні. хтось в окулярах, а хтось їх сеціально для знімку знімав. хто не хотів фотографуватись, я їх не фотографувала. хоча вишиванки цих жінок були пречудовими! було багато родин, вдягнутих у вишиванки від батьків до дітей. а були родини і по ри покоління і усі у вишиванках. ну скажіть.. ну як їх можна було не сфотографувати?! )) а ще приємно мені було надзвичано, що не лише дорослі, а й дітки всміхались мені. 
деякі позалишали свої імейли та фейсбуки для зв*язку. вже розіслала оригінали. і лише деякі подякували. а з деякими я говорила про життя, про війну, про політику, про події у лютому 2014, але не було такої людини, яка б не вірила у перемогу. від цього у мене палає гордістю за своїх людей душа, вона співає! 

тож, сьогодні частина перша. я розділила фотографії на частини, бо знімків близько 240, а мені їх усі фотормити потрібно, оскільки я вперше так швидко фотографувала людей. деякі фото зі слабкою різкістю або темні. тож їх треба до розуму довести. 
я пройшлась від Музею однієї вулиці (Андріївський Узвіз, 2Б) до площі Льва Толстого. тому фотографії будуть розділені не лише по кількості осіб, але й по місцині. 
усі фотографії дублюються на інших ресурсах - у фейбуці, у гугл+, у жж, можливо розміщу і на лі.ру цю й інші замітки. 
то що? готові? поїхали!

  Узв1з-0020-(заглавна) 
почну з надзвичайної жінки, яка мене вразила свою усмішкою і щирістю! це мама і доня. дуже приємна жіночка, радісна і відкрита. чудово було поговорити із нею. доня вся в тата. а тато десь відійшов. хоча він теж у вишиванці. . 

[ 19 фотографій і текст ]

Я, Иосиф Якоб Мендель



Я, Иосиф Якоб Мендель,
Посмотрите на меня.
Фиг найдёшь подобный крендель,
Как закручен у меня!..

© Copyright: Гном Котя, 2013
Свидетельство о публикации №113082910458 

Наши люди

Анатолий Иванович. Артиллерист. Полковник.
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая