хочу сюда!
 

Marina

39 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «опозиція»

Феномен

                     Цікаво, до не можу...Всі, мабуть, слідкували за вчорашніми подіями. Що там сталося всередині Верховної Ради, то темний ліс. Та воно мене і мало  цікавить. Зараз, якщо і вдасться щось змінити, то це буде відбуватися не в Раді, а на вулиці.Верховна Рада, зараз нічого не вирішує. Вірніше, вирішує, але тільки за помахом руки Чечетова, яку смикає Мудакович. Так що, якщо він вже смикнув цю руку, то буде прийняте все. Хто би, як, не упирався. Згадайте тільки Харківські угоди.

                     А ось, те, що відбувалося під Радою, це цікаво.Якби всі, хто там зібрався, організовано пішли би на штурм, то вони, увійшли би в парламент. І саме цей факт, вплинув би на долю голосування. А не очкарік Сеня, та сотня "недорізаних" інтелігентів.
                     І що ж ми там побачили. Найбільш організовано, та масово, зібралися під Верховну Раду БЮТівці, або, по новому, прихильники Об'єднаної Опозиції. Вони були до кінця. Їх там били, потім вони вже били, потім пішли на Хрещатик, і там ще мусорам по башке настучали.

                     Був там і обалдуй Кличко. Тут навіть дуже цікаво. Ні в кого з лідерів опозиції там не було охоронців. Навіть у Сені, якого і вітер може здути. А у могутнього Кличка, було аж вісім охоронців! Здуріти можна! Не бачите паралелі? Один до одного, копія Януковича. Те, що вони за тупістю можуть один з одним змагатися, так в них ще й манія переслідування одна на двох. Виходить Кличко такий самий сцикун, як і Янукович.
                     Да, і ось, цей "чемпіон", щось там пробормотів зі сцени, потім побачив. як менти почали давити Турчинова, швиденько зібрав свою гоп-компанію, та накивав п'ятами. Тьфу, бля, не хочеться більше про нього.

                     Самий більший феномен стався зі Свободою. Я не збираюся хаяти їх, якось паплюжити, ні, я просто хочу почути якусь версію того, що сталося. Хоч яку-небуть. Повірю будь-чому.
                     По-перше, на мітингу чомусь не було Тягнибока. Кажуть, він в цей час був в Америці. Начебто з діаспорою зустрічався. Хто-небуть може зробити невеличкій аналіз, та з'ясувати, що зараз важливіше, протидія знищенню нашої мови, чи зустріч з діаспорою? Повірю будь-яким висновкам.
                     І самий головний феномен. Чому Свобода втекла з-під Ради? Я чув, що вони збиралися битися, захищаючі нашу мову. І що? Трішки постояли, та пішли. Пішли на Банкову. Цікаво, якого хрена? Ананаса тоді не було, він сваліл в Турцію. Що вони там забули?
                     Коли в них запитали, чому вони тікають, відповіли. що в них інша ідеологія. Я в ступорі! Виходить, ідеологія об'єднаної опозиції дозволяє їм захищати українську мову, а ідеологія Свободи не дозволяє їм це робити. Блін, зараз дах поїде. Свобода, це ж націоналісти? Перепрошую, українські націоналісти? То яка в них тоді ідеологія, яка не дозволяє їм захищати українську мову?
                     Ще раз кажу, це не наїзд. Можливо, я і сам буду голосувати за них на воборах. Тому, я хочу почути якусь версію, того, що сталося. Мабуть є якісь вагомі доводи щодо цього випадку. Я хочу в це вірити. Можливо в когось більше інформації, ніж в мене, то поділіться, що ж це був за феномен?

Я в шоці.

                  Багато писати не буде, тому що, дійсно перебуваю в шоці. Мій лист до Тягнибока потрапив на один з новостних сайтів -  Олег Тягнибок, почему ВО “Свобода” борется с реальной оппозицией? 

Про піде..асів. «Фронтозмінівська» апазіция в ділі.

«Будуть хороші дороги!». «Буде гаряча вода!». Обіцянки «фронтозмінівської» зграї, розтиражовані на величезних бігбордах маячили по місту і на підїздах до Трускавця, в минулому році напротязі всієї зими і весни. Де, бл..ть, буде??! В моєму місті організація, яка називає себе «Фронт змін» так млять напрацювала, разом з мером, який теж мічений цією «партією», що навіть ПР напевне найближчим часом таке «покращення» і не снилось.  Страшне відкриття: мер Трускавця психічно нездорова особа, бо схоже, живе в якійсь альтернативній реальності – він бачить те, що недоступно простим громадянам. Повсюдне покращення і розвиток, стрімкі кроки в світле майбутнє. Цікаво, цей «управлінець» напевне ще й голоси чує?! Ладно, напевне вистачає коментарів, викладу краще фото:

Біля залізнодорожного вокзалу:

Це за 2-3 хвилини ходи від центру міста:

"Парламент". У всій красі:

І це на КУРОРТІ млять! Welcome, шановні відпочиваючі на «європейські дороги» виробництва Фронту Змін. Ласкаво просимо пройтися по альтернативним шляхам від «апазіциї»! А біля деяких житлових районів просто песец: Що цікаво, цю шваль в «молоду команду» Яценюка набирали поголовно з перебіжчиків, які вже мають чималий досвід політичної проституції. Гг, причому, як це не дивно, усі «молоді і перспективні», там чомусь вже розміняли за пятий десяток, або наблизились до цього рубежу. Увага! Новий метод «латання» доріг від команди «Фронту змін» та їхнього «праффесіанального» мера:

Це пі..дець! Як в гондураському селі... А й справді! Навіщо платити більше?!! В процесі цієї екскурсії з фотоапаратом я побачив лише одну людину, яка справді сумлінно і старанно виконувала свою роботу:

На жаль, їй подібні вже занадто старі, щоб доглядати вулиці і для майбутніх дітей мого покоління. І страшно подумати, що буде, коли таких як ця бабуся не стане, а країною стане правити така «альтернатива»… Під..раси, млять! Я ж за вас виродків на виборах свій голос віддав! А виявилось, що «апазиційна альтернатива» в переважаючій більшості - це та сама купа лайна, лише з альтернативним запахом! Зате тепер, зі щирою совістю і чистосердечно, можу Вас запевнити, що наступного разу ви всім кодлом, разом з недолугим мером, будете дружньо послані нах..й, і не тільки мною. З НЕповагою, щиро ваш, Житель Трускавця!


100%, 23 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Сьогодні узаконимо «суржик», а завтра – відбірний мат?



Скільки державних мов в таких багатонаціональних країнах, як Росія, США, Франція, Німеччина, Італія, Польща? Чому тамтешні політики (владні та опозиційні) не піднімають, і особливо перед виборами, це питання?

За логікою (якої, правда, немає) тих, хто нав’язує Україні російську мову, як другу державну, слід розпочати в вищезгаданих країнах серйозно підняти питання впровадження російської мови, як другої державної. «Обґрунтування» має бути дуже простим – там дуже багато живе «наших». Пригадуєте сюжет з фільму «Брат», коли до старшого брата головного героя фільму звернувся американський поліцейський? Той поліцейському приблизно відповів так: «Ти зі мною розмовляй російською, сука! Скільки тут наших живе, а ви й досі не вивчили нашу мову!».

Якби там не було, але «мовне питання» ні американські політики, ні європейські, не піднімають. Знаєте чому? А все дуже просто: ні влада, ні опозиція в тих країнах не ставить перед собою задачу розколювати суспільство. В Україні, на жаль, багато політиків ставить перед собою цю задачу і з однією метою – розколоте суспільство легше грабувати.

Особисто мені ніхто не нав’яже жодної мови. Думаю я українською. Говорю переважно українською. Рідко переходжу на російську. Мова для мене це засіб для мислення і спілкування. Я не звертаю уваги на політиків, які піднімають «мовне питання». Я сміюся від того, коли вони від того чубляться між собою. Шкода, що вони це роблять за рахунок наших податків.

А ще я пропоную «мовним» політикам узаконити «суржик» і відбірний мат. Дайте народу можливість вільно писати, а не тільки говорити, про вас те, що вони думають. Слабо?..

Тиша перед бурею?

Якщо ви слідкуєте за новинами, причому, бажано з різних джерел, то не могли помітити ряду подій, які за останні місяці стали тенденцією. Владу в своїх руках концентрує вже не Партія Регіонів, а Віктор Янукович особисто! Причому послідовно, і не відхиляючись від лише йому відомого курсу. На впливові посади призначаються не хвалені «професіонали», якими ще недавно так хизувалась ПР, а люди, які віддані особисто «Сім’ї» того, хто зараз обіймає посаду Президента.
Перш за все тривогу повинен викликати той факт, що відбулася практично повна узурпація концентрація в одних руках управління силовими структурами і фінансовими потоками. І навряд чи якісь інші інструменти можна назвати більш впливовими, ніж гроші і міліцейська палиця.
І не варто сміятись з тупості «гаранта», бо горила з африканських джунглів теж особливим розумом не відзначається, але це не завадить їй з легкістю проламати вам череп.
Схоже ми справді дійшли до тієї межі, коли псевдоеліту, яка присвоїла собі звання опозиції, потрібно усунути в примусовому порядку. Бо самі вони не підуть. І йдеться не про тих, хто тільки планує потрапити до парламенту – «Свобода», «УДАР» і т.д. повинні мати можливість проявити себе.  А йдеться про кон’юнктурних патріотів, типу БЮТ, НУ-НС, і т.п., які вже достатньо проявили гнилу суть, щоб повторити долю своїх лідерів.
Лицарі телевізійних екранів, воїни газетних шпальт і ветерани політичних ток-шоу настільки відірвались від реальності, що здатність до дій в них атрофувалась на генетичному рівні, а декларованих змін бояться перш за все вони самі. Бо зміни передбачають ротацію влади, яку вони вже стали вважати своїм виключним правом. Своїм і своїх дітей.
Чому я так різко звернув з «влади» на «опозицію»? Тому що швидше за все цієї осені і відбудеться запланована «буря», в якій зіткнуться влада з опозицією, але народ залишиться третьою стороною. Бо ні перші, ні другі вже не представляють наших інтересів.
Це і спричинить сплеск і матеріалізацію тієї ненависті, яка накопичується серед простих людей в останні роки. От тільки, швидше за все, той Майдан, який відбувся в 2004-му в порівнянні з Майданом зразка 2012 року буде здаватись дитячими іграми в пісочниці. 
Все буде залежати лише від нас самих, і навіть останній ідіот з депутатським значком розуміє, що можна домовлятись з таким самим шулером, але з розлюченим натовпом цей номер не пройде. І VIP-камер більше не буде - мертвих в тюрму не саджають.
Цим і пояснюється та концентрація влади і параноїдальне оточення людьми «Сім’ї», яке відбувається зараз.  Але і Янукович вже не той. І вдруге скинути себе з «престолу» він не дасть. 
Та й скидати нема кому. Хто буде? Зазомбовані люмпени з гречаними пакетами? Чи обдерті робітники, на пару з напівголодними студентами, яким пофіг з яким прапором танцювати, лише б 20 гривень за участь дали? Чи може це зелені наклейки і білі повітряні кульки з сердечками візьмуть штурмом Адміністрацію?
Опозиція, це добре, але лише коли вона СПРАВЖНЯ, і представляє інтереси НАРОДУ. 
Бо коли стріляти почнуть, хто дасть автоматну чергу у відповідь? Патрони то у них - холості.

УКРАЇНА ПРОТИ...


70%, 14 голосов

30%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Опозиція

Опозиція – це важливий механізм стримування не влади, а саме суспільства, каналізування народного незадоволення в ніщо.
Дмитро Корчинський

Лише початок.

Ростислав Павленко 

Українське суспільство демонструє готовність до активних організованих дій, яким владі нічого протиставити, окрім міліцейських щитів .

Події 24 серпня в Києві засвідчили: в Україні з’являються ознаки того, що ситуація може розвиватися за сценарієм пробудження та організованої дії суспільства. Ще важко судити, коли саме і в який спосіб суспільство «прорве» стан справ, який нікого не влаштовує. Однак процес пішов, і намагатися зупинити його силою небезпечно для влади. Організований протест можна відвернути надзвичайним насильством – масштабу більшовицького терору або подій на площі Тяньаньмень у Пекіні, але в українських очільників немає на це ані можливостей, ані ресурсів, ані авторитету (навіть серед силових структур, які мали б відповідні накази виконувати). Протесту також можна запобігти, «відкривши» режим: відмовившись від закручування гайок, припинивши політичні репресії, створивши для людей легальні канали захисту своїх інтересів як у бізнесі, так і в політичному чи громадському житті, але це потребує від керівництва держави свідомого руху в напрямку, протилежному до того, яким воно йшло останні півтора року.

Революційна ситуація

Американський суспільствознавець Джеймс Девіс ще в 1960-х звернув увагу на закономірність, яка притаманна практично всім революціям. Вони настають зазвичай не тоді, коли ситуація постійно погіршується, бо люди в такому разі здебільшого переймаються виживанням. Недарма знедолений люмпен, який тяжко працює за «біологічну норму», – запорука безпеки олігархічних режимів. Натомість якщо в суспільстві з’являється надія на краще й громадяни з активною позицією розуміють перспективи самореалізації – і раптом вони руйнуються, масові протести й навіть революції стають цілком реальними. Суперечність між очікуваннями і дійсністю може викликати в багатьох апатію і зневіру, однак з часом в активної частини населення формується думка про те, що «треба щось змінювати». Якщо вони не знаходять легальних механізмів захисту своїх інтересів, створюється ґрунт для протестів. Опитування громадської думки в Україні фіксують швидке розчарування людей у нинішній владі і зростання протестних настроїв. Розмивається навіть електоральна база нинішнього керівництва країни у «своїх» регіонах, не кажучи вже про столицю, від початку налаштовану до нього щонайменш скептично. Більшість молоді готова до акцій протесту, а в інших вікових групах цей показник ненабагато нижчий.

Влада пиляє гілку

Невиконання можновладцями передвиборчих обіцянок підриває довіру до них; тим більше що падіння рівня життя українців відбувається на тлі демонстративних витрат влади на своє благополуччя і розкіш – від спецлікування до вертольотів. Вона перетворює на опонентів чи навіть ворогів верстви, які здатні стати основою для опору: бізнес потерпає від здирництва і зазіхань на власність, студенти – від сваволі керівництва вишів, що з подачі профільного міністерства вигадують дедалі нові способи обмежити їхні права та стягнути кошти. Утиски свободи слова і політичні репресії налаштовують проти очільників держави «формувачів думок»: журналістів, експертів, знакових для певних галузей особистостей. З історії 2004 року (а раніше – з досвіду оксамитових революцій у Центральній Європі) відомо, що, навіть поставивши таких громадян на службу, режим не може бути впевнений у їхній лояльності, якщо суспільство відмовляє владі в довірі й активно заявляє про це.
Таке поєднання настроїв і позицій, обтяжене власними помилками влади, небезпечне для неї. Достатня кількість громадян, здатних до активних дій, не бачать іншого виходу, ніж тиснути на керівництво держави. Таких людей стає дуже багато, і походять вони з надто великого кола різних соціальних груп, аби їх можна було просто задушити чи залякати. Наступним етапом стане їхня самоорганізація, яка виллється в постійний масовий тиск на владу. А низький рейтинг останньої означає, що її нікому буде захищати.
Це твердження стосується також і тих, хто вважається опорою режиму, зокрема правоохоронних і силових органів. Вони також складаються з людей, які відчувають на собі і умови життя, і ставлення до них у суспільстві. Будь-яка влада спирається не тільки на силу, а й на згоду достатньої кількості людей визнавати її. Як тільки абсолютна більшість громади відмовляє їй у такій згоді, падіння стає питанням часу.

Роль політичної опозиції

У прогнозах щодо майбутнього України чимало уваги приділяється політичній опозиції – політикам і партіям, які є альтернативою чинній владі. За ідеєю, вони мали б очолювати протест, домагатися її зміни. На словах так і відбувається. Однак процеси в суспільстві засвідчують, що політична опозиція не виконує своїх функцій.
Незважаючи на гучні гасла, опозиційні партії не спромоглися на системні мобілізаційні дії навіть серед киян. Утім, мітинг, скажімо, у День Незалежності зібрав до 10 тис. учасників. Їх могло би бути більше, але за відсутності мобілізаційної здатності політиків і наявний результат є показовим. Тим більше що зібралися не маргінали чи проплачені «майдан-арбайтери» (їх завжди добре видно; тож політичним силам, які збираються і далі на них ставити, треба або відмовлятися від цієї практики, або готуватися до електоральних втрат). 24 серпня на протестний мітинг у Києві вийшли здебільшого люди зрілого віку, які здатні спокійно оцінювати ситуацію, не піддаватися на провокації, але за потреби діяти рішуче. Вони є основою принципових зрушень, подібних до оксамитових революцій.
Понад те, будучи залученими до суспільно-політичного процесу, ці люди менш схильні вірити обіцянкам політиків і «відпускати» їх, залишивши без контролю. Тож можна сподіватися, що, коли українське суспільство остаточно прокинеться (якщо відзначені тут тенденції набудуть подальшого розвитку), владу безвідносно до кольорів очікуватиме пильний контроль громади.
Це не означає, що політична опозиція не потрібна. У будь-якому випадку доведеться діяти і на політичному полі. Однак у разі пробудження суспільства політики не «ведуть за собою націю», а виконують належну їм роль: представництва, участі у виборах, організації політичних заходів. Але завжди пам’ятаючи, що цілковитої свободи від суспільного контролю вже не буде.

Вибір шляху

В Україні поки що з’являються лише перші пагони, з яких може вирости повномасштабний організований протест. Спроби їх затоптати лише заженуть проблему всередину – і громада вибухне згодом, коли з’явиться привід для мобілізації, але тоді переговорів та компромісів не буде.
Намагання «забалакати» протест, використати потенціал суспільства для реалізації короткострокових цілей нинішніх опозиційних діячів призведуть до відчуження громадськості й політиків як таких, що загрожує хаотичністю змін і створенням поживного ґрунту для того, щоби його результатом скористалися негідники, як було в 1990-х.
Відтак уже протягом найближчих місяців конкретний перебіг змін, які визрівають в Україні, визначатиметься поведінкою кожної з дійових осіб, від яких залежать конструктивність і змістовність суспільно-політичного процесу. Якщо влада запропонує громадянам діалог, а не ховатиметься за міліцейськими щитами, то ще матиме шанс залишитись учасником української політики, принаймні завдяки підтримці свого «ядерного електорату». Якщо політичній опозиції вдасться налагодити контакт із суспільством і стати провідником його інтересів, а не лише борцем за власне місце у владі, вона зможе розраховувати на переконливіші результати, ніж просто підтримку своїх нинішніх прихильників. Зрештою, якщо українська інтелектуальна, ділова та громадянська протоеліта спроможеться стати повноцінною елітою: запропонує програму дій і виробить механізми контролю влади (безвідносно до персоналій та партійних кольорів), аби змусити її цю програму виконати, суспільний протест зможе нарешті привести до системних змін у країні.

ПР о законах и правах для народа и оппозиции.

После 24 августа украинцы увидели всю реальную политическую сущность тех, кто захватил в Украине власть. Индивиды, что не единожды нарушали не только Конституцию Украины и законы, но и элементарные моральные нормы, теперь во всю кричат о том, что все остальные должны придерживаться закона. Правда, не совсем понятно, в чем состоят нарушения граждан, когда они выходят на мирные акции протеста. Тем не менее, для режима Януковича подобные гражданские позиции - это уже нарушение закона. ЕГО ЗАКОНА - о неповиновении почти царю.

 
И не удивительно, что милиция, которая сегодня в обслуге у Януковича, аки смирные подневольные рабы, что выслуживаются за хлебушек, звания и досрочную пенсию, сразу же стали в угоду своему благодетелю массово открывать криминальные дела и даже вызывать на допросы нардепов. Да и прокуратура милиции под стать: не знает, как еще услужить барину, все клепает дела, шитые белыми нитками, и передает в суды, что уже и не суды вовсе, а так - имитация судебных процессов, которые, кстати, для экономии бюджетных денег, пора бы уж и отменить, а то позору с этими процессами - на весь мир.
 
Вот в очередной раз на судах Луценко и Тимошенко очередное «нововведение». На суде первого - свидетели обвинения свои показания дают в защиту подсудимого, а судья (не зря Вовк) все слушает да и оставляет Луценко за решеткой. Киреев хоть и не «вовк», но тоже не далеко ушел. Вот тут оказалось, что в деле Тимошенко, которое за пару часов едва успевают просмотреть адвокаты, уже не только вложены чистые листы, но и какие-то страницы отсутствуют, говорят – 13-ти томов не хватает. Да и бухгалтерских подтверждений нет о нанесении вреда государству в особо крупных размерах.
 
Но интересно было узнать, что, как сообщало «Зеркало недели», ущерб от действий Кабинета министров в 2004 году под руководством Виктора Януковича может посоперничать с суммой вменяемых убытков в «газовом деле» Тимошенко. И что? Где прокуратура? Почему не открыто уголовное дело о нанесении ущерба государству? Где закон?
 
Однако в этом вопросе – мертвые с косами стоят. И – тишина. Но зато всякие эксперты уже пророчат Тимошенко 6-8 лет тюрьмы. Правда, не понятно за что, поскольку обвинение то размыто, но для Януковича это не важно. Он, как и его карманные судьи «вовки» совершенно не сомневается в том, что ему нужно Тимошенко съесть. За что – не важно. Суть действий представителей Партии регионов описал еще Крылов, когда в одной из своих басен объяснил политику волка по отношению к ягненку: «ты виноват лишь в том, что хочется мне кушать».
 
И волки от власти так себя и ведут. Им все равно, есть ли реальная вина и существуют ли нарушения. Их задача – съесть ягнят, покуда стадо не возглавил буйвол и не поднял волка на рога или не затоптал его. А чтобы кто-то невзначай не наставил рога, власть и запугивает всех криминальными делами. Этого власть уже даже не пытается скрывать от ЕС.
 
И до тех пор, пока страны Евросоюза в режиме Януковича не увидят «режим Каддафи» или не осознают опасность тоталитаризма, они и в дальнейшем будут обходиться заявлениями. Но всегда наступает точка кипения. Вон Каддафи с Саркози дружбу водил. А как прижало, то Саркози в его сторону и не посмотрел. Хотя, как оказалось, у Каддафи есть друзья и в Украине, поскольку он, осознавая, что ЕС будет блокировать его счета (что и случилось), часть денег завез в Украину, которая на официальном уровне никак не поддерживает мировых тиранов, а на практике - своих пригревает, дабы им подобные не остались с шишом в кармане.
 
Кстати, о законности. Тут, намедни, Янукович заявил что-то о цивилизованности и не вмешательстве власти в судебную системку. Красноречиво так, с апломбом. Как истинный волк, что присматривает за ягненком. Он уверен, что возмущение цивилизованного мира относительно политической расправы над оппозицией никак не повлияет на суд Тимошенко. Так себя ведут и террористы, загнавшие людей в угол. Они пытаются достичь своих целей, и уверены, что их не тронут, поскольку у них - заложники. Но есть одно «но»: мир давно не ведет переговоров с террористами. Их – просто уничтожают. А Янукович играет в аля правосудие, потому как его криминальное сознание построено только в одном направлении: не поймаете – не накажите. А до тех пор, я – главный.
 
Но в официальных заявлениях Украина и Евросоюз ищут пути сближения, поскольку Украина – борется с коррупцией и все заверяет ЕС, что Европа Украине ближе, и что все в Украине по закону. Правда, забывают добавлять: по воровскому.
 
И напоследок. Тут немецкие СМИ прошлись по заворушкам в Англии. Говорили много значимого и правильного, но сошлись в одном: виной всему – социальная несправедливость, поскольку в обществе количество богатых значительно уменьшилось, а количество бедных – начинает зашкаливать. И немецкие обозреватели критиковали английского премьера за то, что он повысил плату за обучение настолько, что не только дети рабочих, но и дети представителей среднего класса потеряли возможность учиться, а средства, сэкономленные от расходов на образование, идут на удешевление рефинансирования банков. И обозреватели заявляют, что подобные действия аля экономии будут и в дальнейшем приводить к социальным бунтам и что, дескать, в Германии общество должно начать контролировать политиков, которые на первое место ставят деньги.
 
Но Германия – страна цивилизованная и уважающая свое общество. В Украине же все происходит куда хуже, чем в Англии. Тут с обществом, которое обворовывают у него же на глазах, обдирая нищих, как липку, не церемонятся. У власти полная уверенность в «Беркуте», «Омоне», «Грифоне» и других силовых структурах, направленных на запугивание народа. Однако история доказывает: не бунтуют только сытые. Голодные бунты – не контролируемы. И тут уже никакой «Омон» не спасет.
 
Лина ТЫХА