Наявність шоколадного відтінку шкіри для багатьох жінок стає сенсом їхнього життя, і вони присвячують цьому весь свій час, витрачаючи останні гроші на солярію та автозагар. Дівчата, перебуваючи в солярії довше 10 хвилин і частіше ніж 2 рази на тиждень, страждають на танорексію, психологічну залежність від ультрафіолетових променів. Особливо схильні до танорексії підлітки та молоді дівчата до 25 років з країн, де пляжний сезон недовгий. Причина залежності, мабуть, одна — самоствердження. Тому незадоволеність собою і зовнішністю потребує консультації з психологом та вирішення внутрішніх проблем.

[ Читати далі ]

Коротше, ми тут нерозважливо пішли в наступ, уяви не маючи, прото кого поперли, і через це скоро нам жаба цицьки дасть. Та й хто нас підзудив іти у той наступ дурний? Чи не варт було б замиритися та й ходити по-сусідськи один до одного по чарці перекинути? Так ні...

Добре, все ж таки краще емоції кудись у шухляду засунути, та й викласти цю халепу трохи докладніше. Щоб і самим стало зрозуміло, що до чого і чому.

Так от, з ким ми маємо справу на цій землі? Я маю на увазі - на Землі, з великої літери. Ясно з ким, з природою. Чому з «ким», а не з «чим»? Та «з чим» сказати вже й язик не повертається, бо ж занадто вона премудра.

Ну от наприклад. Я радий був би позбутися всіх і жити собі десь робінзоном, щоб оці писки не бачити навколо. Обридло, чесне слово. Постійно відчуття, що ти від когось залежиш. Для мужчини таке відчуття іноді так в кишки впивається, що мужчина від цього йде та й напивається, пробачте за риму. А живи собі на тихій луці під деревами, та в хижці, та рибки собі влови, моквочку ото висмикни, земельку струси та з’їж... Так ні. Ця премудра природа змушує нас жити вкупі. І залежати від чортової уйми інших двоногих істот.

І з жалем констатувати, що той славнозвісний Робінзон таке собі життя більш-менш стерпне налагодив тільки завдяки всякому знаряддю та інструментам, які встиг з корабля розбитого на берег перевезти. Вже не кажучи про всі його знання, якими він користувався аби якось прожити. Теж не на пальмі вони виросли і на голову впали. Також інші двоногі його всьому навчили і до всього привчили. Тобто був начебто незалежним, залежачи від них усіх.

Коротше, висновок – сумніший за сумнішого: без людей ти не людина. Оце такий закон природа нам прирекла, і спробуй його порушити... Кара Божа, чесне слово.

І от, живеш вкупі з усіма і тільки й дивишся, як та природа з нас глумиться. Ну, те, що змушує нас все отримувати від цієї купи, то ще так-сяк можна з цим примиритись. Але ж мусиш і на них працювати. «На благо суспільства». Отакого ярма на шию бідного трударя накинути... Ну, не посперечаєшся...

А загалом, підсумувавши, бачимо, що два закони ми маємо від природи, двома ланцюгами вона нас прикувала один до одного: мусимо отримувати і мусимо давати. А якщо ні, – то на себе й нарікай. Коли навіть встигнеш вмерти, не діставши тим ланцюгом по чому попало, - так діти тебе колись згадають, «незлим, тихим словом».

Ну, щодо отримання, то особисто я згоден. Хай дають, я ще й комору до хати прибудую, щоб було куди складати. Та й усі ми, власне, згодні. Відразу як засвітить щось собі отримати, – ось воно вже мені й моїм здається, а коли не попало мені, то так, неначебто твоє прямо тобі з рук забрали. А от якщо з боку закону природи на це отримання подивитись, то тут вже не жарт: взяв не по мірі своїй, - то вже кому суд людський, кому совість, а кому й нащадки суддями будуть. Не минеться. Без терміну давності.

А от давати... тому ж суспільству... Тут вже як у відомому жарті про гроші в борг: береш чужі і на якийсь час, а віддаєш – свої і назавжди. І хто судитиме, – дав ти все, що повинен дати, цьому збіговиську, що суспільством зветься, чи так, аби очі замилити? Тільки сам собі й суддя чоловік.

А що я? Я б і радий іноді попрацювати на громаду, і зробити все як годиться, але ж я не сам. У мене ж внутрішній голос є, який, куди не повернись, а він: «Ти що – каже, - здурів? Ти ще мало зробив для них? Тобі що, більше всіх треба? А здоров’я – ти про нього подумав?» Та крім цього причепи ще й жінка ж є: «Ти де це лазив? На «общєє благо» час прохвинькав? А я? А діти? А ти вже місяць як обіцяв...», ну і так далі.

Тобто, що не кажи, а другий ланцюг у нас занадто гумовий. Розтягується безсовісно і робить з усіх нас юрму егоїстів, яким жорсткий закон природи: «як не вкладатимеш в суспільство – всім капець», - ні шию нам ярмом не натирає і ні в руки кайданами, ні в печінку совістю не в’їдається.

Проте хай би вона, та природа, мене самого за це їла, бодай подавилася б, - а то ж кругову поруку влаштувала. Ти чогось не доробив, гвинтку не догвинтив, - а та гвинтка не тобі гикнеться, а десь на краю землі комусь у це саме угвититься і прокляттями та злістю по всьому світові відлунням піде. А потім син твій колись, полаявшись з усіма, править додому та й думає, - і чого це люди такі всі злі поставали?..

От і смажить нас усіх, без олії, на цій землі, як на пательні, через ті гвинтки. Ну, ясно що не гвинтки винуваті, а закон тієї премудрої природи, щоб жити усім вкупі. І як це не гидко, – залежати від усіх. Ми ж так вже обсіли землю павутинням наших зв’язків, що ніяким віхтем її не зметеш.

І що далі, то гірше. Якщо раніше я залежав лише від того дядечка Лю, який в своєму занюханому Дзиндзяні якомусь склепав щось на третій зміні, щоб це «щось» мені на голову впало, то тепер цих дядечок Лю вісім мільярдів на мою голову.

Смажимося, одним словом. А далі що буде, то краще вже й не загадувати. І при цьому, що дивно, і не відчуваємо як нас загнуздало. А навпаки, наче віжки насправді в нас у руках, і ми собі «цоб» та «цабе», - і один на одного, і на землю, і на природу. І в захваті бойовому від того, що наступаємо і наша бере... На кого «наступаємо»? На Природу? Тю...

 

 

Ви – в стосунках. Принципово не важливо, в яких. Секс без зобов'язань, з серйозними намірами, стосунки з відтінком закоханості, несуттєво...

Насправді, будь-який більш-менш близький контакт з іншою людиною – це стосунки. Навіть той, що без зобов'язань. Відсутність обопільних зобов'язань – це не відсутність пошани, не відсутність такту, не відсутність уваги до потреб іншої людини.

Будь-які стосунки між людьми грунтуються на тому, що ти усвідомлюєш свої інтереси і визнаєш інтереси іншого.

Якщо ти дбаєш про задоволення тільки своїх потреб, то станеш жорстоким маніпулятором. Якщо ти перестанеш зважати на свої інтереси, а турбуватимешся тільки про те, щоб іншому було комфортне, то станеш жертвою. Це все варіанти залежних стосунків. І "просто секс" – найкоротша дорога до них.

Здорові стосунки в будь-якому форматі припускають, що інтереси обох сторін задовольняються.

Якщо ви потребуєте уваги, але не отримуєте її, то або домовляєтеся про прийнятні умови у спілкуванні, або шукаєте людину, з якою зможете без напруги з її боку свою потребу задовольнити.

Якщо ви раз по раз ігноруватимете те, що ваші потреби в стосунках не задовольняються, ви стаєте залежною особою. Смутне або й явне відчуття незадоволення, якщо не заглушати його аргументами розуму, не дасть вам помилитися, що із вашими стосунками щось не так.

Якщо ви починаєте чекати, чи подумки прив'язуєтеся до того, хто повинен. на ваш погляд, вирішити ваші внутрішні проблеми, тікайте.

Ви це завжди відчуваєте – почалося спілкування, схоже на жуйку. Ви ніби на одному кінці розтягнутої гумки, а інший кінець – тримає об’єкт ваших мрій і жадання.

Не було б так боляче, якби ви грались з тою гумкою у гру «розтягнемо-відпустимо». На певному етапі життя це навіть буває весело. Але якщо ви відчуваєте, що інший грає, а ви цю липучку тримаєте вже не в руках, а приклеїли до свого серця (чи до іншого серця, яке знаходиться в органах малого тазу), закінчуйте.

Відпускайте свій кінець. Чи забирайте той, який тримає інший. Викидайте до біса цю несмачну, даремну тягомотину.

Ви відчуваєте безліч ситуацій, коли почалася тягучка.

Закінчуйте її. Включайте волю і витримку – і закінчуйте. Можливо, якщо ви вже встигли прив'язатися, буде боляче. Але якщо ви залишитеся, то потім біль зросте в рази. Якщо вам потрібна допомога або підтримка, знайдіть того хто вас вислухає і з розумінням поставиться до ситуації.

Це не означає, що потрібно писати гнівні повідомлення: "Покидьок ти, я йду від тебе". Про себе вирішите, що вам потрібно, що ви хочете від стосунків. Як мінімум, вам треба, щоб з вашими потребами рахувались.

Звичайно, тут не йдеться про те, щоб дочекатися партнера з війни або з експедиції. Тут йде мова про те, що доступна в усіх сенсах людина (є зв'язок, сили в пальцях, щоб натиснути кнопки на телефоні) раптом стає недоступним.

Ймовірно, він багато і напружено працює, і нормально, якщо не відповів протягом десяти хвилин і пари годин на ваше повідомлення. Але якщо повідомлення залишається без відповіді протягом днів, а не годин, означає не дуже-то і хотілося.

Якщо ви починаєте придумувати йому виправдання, знайте – ви вже приклеїли брудну гумку до свого серця. Якщо ви починаєте шукати пристойні пояснення своєму мовчанню, означає ви тримаєте другий кінець цієї гумки. Кожен з нас в глибині душі знає, що ми завжди знайдемо декілька слів для того, хто нам дійсно дорогий.

У стосунках наступив спад. Це нормально.

В усіх стосунків є цикли: сильно, багато, близько – ледь-ледь, мало, далеко. Ви можете не співпасти у фазах з партнером.

Але коли він віддаляється, ви йдете на зближення, а він знову віддаляється, а ви починаєте наздоганяти, діставати, виколупувати з нори – це те ж розтягання тієї ж гумки.

Він йде і тягне вас за собою.

Відпускайте кінець і зупиняйтеся.

Зупиняйтеся в гонитві за примарним щастям.

Якщо починаєте когось або щось чекати, – не задумуючись припиняйте такі стосунки. Краще вже не буде! Далі тільки біль і розчарування, розчарування і біль! 

Прийшов раз дід до баби та й каже:

      Якось непомітно, принаймні для мене, пройшов в Росії день відмови від Інтернету. Непомітно, але Мурзилки International свою пародію видали. Мені сподобалась!

 

Пока мы можем болтать и петь,

Пока остались остатки мозга,

Давай отключим, товарищ, сеть!

Пока не поздно, пока не поздно.

Мы разом вырвем все юэсби

И не воткнем их обратно в гнезда

Достань модэмы и разруби!

Еще не поздно, еще не поздно...

 

Припев (дважды)

Чаты, чаты- это ерунда!

Блоги, блоги - вовсе под запрет!

Личному общенью - Да! Да! Да!

А всемирной сети - Нет! Нет! Нет!

 

Забудь про аську, да чорт бы с ней!

Забудь про почту, где тыщи писем!

Ты счет теряешь ночей и дней

Ты стал зависим, ты стал зависим.

Красивых женщин в метро полно,

В библиотеках...  Да я серьезно!

Закрой с порнухой скорей окно!

Пока не поздно, пока не поздно.

 

Припев (дважды)

Чаты, чаты- это ерунда!

Блоги, блоги - вовсе под запрет!

Личному общенью - Да! Да! Да!

А всемирной сети - Нет! Нет! Нет!

 

 

Заходьте на yuotube та переглядайте!  http://www.youtube.com/watch?v=hrBr7Q7_eNE

 

 

Труять наш народ невпинно

безбожні яничари 

гине краса,талант невинно

через зміїні чари.

Якщо ти п’єш,куриш,колися...,

ти у полоні деградації.

Якщо кидаєш,борися,молися,

ти нащадок волелюбної нації.

    

Не затуплюй мозок ядами, 

борися вперто з цими гадами.

Краще загинути в бою за волю,

ніж замерзнути,тупо – без бою.

Алкоголь – легальна психотропна зброя

нею отруюються слабкі народи.

Іде війна – повна сліз і крові.

Схаменіться люди! Не завдавайте собі шкоди.

  

Помірні дози,культурне вживання

– шкідливі і безглузді вигадки.

Це помірне і культурне вимирання

від наркотичної отрути.

Легкі й смачні плоди гріха,

але ядовита їхня смакота.

Болітиме отруєна душа,

як рана,від гострого ножа.

На слизькій дорозі гріха

не знайдеш собі добра,

стоїть біда там за бідою,

а в кінці – смерть з косою!

Прислухайтесь до Божого наказу,

не спокушайтесь на цю заразу

і відчуєте ви згодом,або ж відразу

глибоку й сильну до них відразу.

Хто слову Божому підкоряється,

той з полону залежності звільняється,

в того здоров’я і мораль укріпляються,

хвороби душі і тіла зціляються.

Твоє велике дерево роду

прагне від тебе доброго плоду,

аж ніяк не спирту,а джерельної води,

і не диму,а чистого повітря навкруги.

 Духовне каліцтво,рішуче відкиньте,

з його гнилим,зараженим рабством корінням.

Наперекір канонізованому матеріалізму ідіте.

Духовне прозріння – це нації спасіння! 

Не пий без міри ти вино,
бо розум швидко відлетить
і станеш згодом ти людино,
як зомбі по землі ходить.

Гімно ногами своє місить,
як те теля,що в хліві мичить
і сорому не будеш мати,а ні на мить,
бо розум в хмілі – мовчить!

Горілка ще нікого
до добра не довела,
зато вже не одного
зі світу білого звела!

 

Оковита – не aqva vita
життя – і краплі в ній нема,
зато вона собі бере:твої літа,
здоров’я,щастя і все сповна.

Оковита це ж отрута ядовита,
вона слізьми гіркими мита
і кров’ю людською полита,
отакою є підступною ця гнида!

Завжди п’ється на здоров’я,
а виходить,чомусь,на безголов’я!
Тому не роздзявляй ти друже,
до неї рота свого дуже.

Бо згубить тебе оковита
станеш,як потвора дика:
матимеш слабкі копита
і буде всім бридка,спита твоя пика.

Коли змія в тіло своє впустиш,
то і тіло й душу свою загубиш.
З чортами дружбу заведеш
і за неї,дурню,все проп’єш.

Будеш мекати,бекати,кукурікати
і казна-що базікати.
Лежати,стогнати,блювати
і смерті своєї чекати.

Або будеш по лікарях бігати
глибину гаманця міряти,
ліками тіло латати,
кодами душу псувати.

Ну що,сподобалась тобі
така от перспектива,
тоді на лобі закарбуй собі:–
“Горілка вбиває без мотива!”

     Інтернет стає тим простором, де ми проводимо все більше і більше часу. Для постійно зростаючого числа людей перебування в Мережі - не усвідомлена необхідність отримати інформацію, а неконтрольована залежність.
     Риси нашого дігиталізованного часу - кіберсекс, любовні інтрижки он-лайн, порно, і, звичайно, ігри, ігри і ще раз ігри - ось основні грані інтернет-залежності. Медичні центри, що спеціалізуються на реабілітації жертв Мережі, зростають, як гриби. Колін Мур, координатор одного з таких центрів в штаті Ілінойс говорить, що серед клієнтів їх організації є як студенти коледжів, так і люди середніх років, провідні по 14-18 годин в день он-лайн.
далі про лікування тут

Я оце тільки зрозумів(сьогодні), наскільки ми стаємо залежними від досягнень цивілізації. Привід був дуже простий, я просто забув зранку зняти з зарядки мобілку, і, відповідно, залишив її вдома. Побачив, що її немає, коли вже сидів в маршрутці і потягнувся вмикати музику. Оскільки вмикати було нічого, то довелось сидіти і дивитись на оточуючих. І, знаєте, може це заздрість, але я помітив, що мало не кожний другий з навцшниками в вухах, з мобілкою в руках або за пазухою, і всі слухають музику, грають в ігри і т.д. Ви скажете, що мобілка - це не лише ирозважальна консоль, так, я знаю. Це засіб спілкування (перш за все)не кажучи вже про записники на телефонах, без яких ми стаємо безпомічними, бо нікому не можемо зателефонувати, камеру (фото/відео), можливість швидкого обміну данними чнерез ВТ, функцію портативного носія даних. (про опромінення мовчу, тему, як на мене, вже заїздили, хоча і його не можна не враховувати). Так ось, що мені спало на думку, коли я проаналізував (спробував) свої враження: а чи не занадто ми прив'язані до своїх маленьких цифрових друзів??? Ось у мене - це мало не наркотична залежність з ломкою і постійним збільшенням дози спілкування з телефоном.  А 10 років назад, до початку поввальної мобілізації в Україні якось же обходились люди без них....     Так от, я пропоную вам зробити невеличкий флеш-моб. Давайте визначимося з днем і спробуємо всі "забути" телефони вдома. Ну там, можн комусь життєво необхідно, чи бізнес "горить", але все ж тільки тоді ви зможете повною мірою зрозуміти ,наскільки ви безпомічні, чи навпаки, можете спокійно існувати без телефону. Зараз давайте проведемо маленьке опитування: