хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Замітки з міткою «романтика»

Колискова))) Гарних, позитивних нам всім вихідних))

Бажаю тим, хто читає, щоб завжди був той, хто передасть таку колискову прямо Вам під ковдрочку))

Деревянные статуэтки до 20см

Летом был веселый заказ на ключницу, которую хотели видеть в виде большого ключа и нашей маленькой статуэтки сверху.




[ Смотрим продолжение ]






66%, 51 голос

23%, 18 голосів

6%, 5 голосів

1%, 1 голос

3%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Утро!


осознанность
Всем доброе утро!!! Вот он мой новый день...День чистого сознания, и глубокого спокойствия. Настроение мягкое , и немножко игривое. Утро началось с того, что солнышко заглянуло ко мне в окошко, и своим тёплым осенним лучиком, начало щекотать мне глаза.Не осознав ещё что происходит, я пытался рукой отогнать его , и снова погрузится в мир тайн и переживаний, в мир королевы сна и грёз. Увы....солнышко было настырное. Приоткрыв веки , взглянув ему в лицо мне пришлось прищурится, а оно мне улыбалось и всё так же щекотало веки. А там за окошком, дядюшка ветер(двоюродный брат вьюги и метели), сорвал с дерева листочек и понёс его куда то в даль. А листик летел и думал как прекрасен мир, как прекрасны его краски и как мало ему отведено времени, на то что бы им насладится. Из крон деревьев за его полётом наблюдали его братья и сёстры и все прекрасно понимали что скоро настанет и их черёд, и им придётся совершить своё первый и последний полёт. А дальше начнётся перерождение и рождение в новом обличии...только каким будет оно ни кто из листиков не знал. Ветер который был старше за саму матушку землю, который при рождении её разгонял мрак -что бы было место свету, сам не мог дать на него ответ. Он многое повидал за свой век, но он никогда не задумывался над тем , что будет дальше он просто делал свою работу, он знал точно,что всё-равно ответа не получит и никогда не узнает правды. Он любил играть с птицами, любил их подкидывать в небо, любил им щекотать перья , да и просто он их любил. Но иногда он злился, злился на людей на их глупость их не совершенство...а когда он злился он был непредсказуем и страшен. Гневу его не было сравнения ни с кем, и ни с чем на земле. Он мог рвать и метать, крушить и разносить всё в щепки. В такие минуты он был безжалостен, ни к птицам , ни к людям ни к другим душам на земле...Но проходило время, и он снова успокаивался, снова играл с птицами, помогал людям, щекотал им лица и играл с их волосами.В комнату открылась дверь и я увидел жену , стоявшую на пороге и улыбающуюся...
-Привет!!! прошептала она-ты уже проснулся? Я ответил
-Да....

Вот такая эксклюзивная статуэтка получилась!

[ Читать дальше ]

Заказ получился довольно таки не плохо.

Высота 30см. Толщина 2см, подставка ольха, статуэтка липа! 



68%, 54 голоси

14%, 11 голосів

6%, 5 голосів

1%, 1 голос

10%, 8 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Добраніч!

Щастя- це коли тебе розуміють. А коли ні - то і щастя десь дівається...


Загалом - всім щастя!!!!!

Куда приводят мечты?

Конечно же на берег моря. Пусть и Киевского. Делюсь кусочками романтики. Любви всем :)

Вкус мечты


Никогда не был во Франции, но всегда хотелось познать настоящую страсть француженки…

Увидев её … и услышав французскую речь я чисто машинально сказал – Бонжур…а она ответила ослепительной улыбкой

В принципе, я всего-то знаю три слова на этом языке – бонжур, мерси и лямур…

Но это не помешало безудержно говорить ей какие-то глупости, активно жестикулировать…и даже правильно выговаривать её имя…Сели`н..,а она улыбалась редко отводя от меня взгляд своих огромных выразительных глаз..

Не совсем мулатка…достаточно светлокожая… с огромными губами и приятным голосом..

Пила красное вино из горлышка темной бутылки и поила меня им прямо из улыбающихся губ…  долго и нежно целовала, обнимая вокруг шеи

Охватывая её бедра руками я обнаруживал отсутствие трусиков и это её забавляло…

Ночами подолгу рассказывала о моей мечте…- о шато из её родного города с берегов Гаронны и узких улицах, одноименном вине Бордо…о покровительствующем Вакхе, запахе тумана и странных фонарях набережной Луи…фонтане согласия…

А ночью она громко стонала, закусывала губу и кусала мои плечи…шептала слова значения которых я не знал...

Подолгу не закрывала глаза и смотрела сквозь темноту комнаты пока я не засну

 

Самолеты всегда улетают красиво… даже если летят в дождь…

Создается впечатление, что они отталкиваются в грациозном прыжке и со взмахом берут крен на крыло… прощаясь, чтобы после снова родиться касанием с планетой

Иногда невозможно объяснить почему ты не движешься навстречу мечте… плачем, но не движемся… бежим, но в обратном направлении… и отпускаем…отпускаем…

Или что некоторые вещи объяснить невозможно… а ведь очень часто хочется бросить все и улететь далеко, туда где фонтаны и вдохновение, французский шансон и теплые зимы, широкие набережные и вкус мечты…

Планове Кохання

Привіт народ! Ось моя свіжа писанина, чекаю критики.
Якщо звичайно хтось прочитає)))))))




Вони познайомилися в компанії спільних друзів, хоча спільних друзів в них і було багато, але зустрілися вони вперше. Вона була в темно-синіх джинсах, червоній толстовці і в кепці з написом Obey. Він теж був в темно-синіх завужених джинсах, різнокольоровій  футболці  з  принтом лева і написом One Love, та шкіряній куртці .
                Він почав розмову не з банального "Привіт", а з наїзду на те що філософія Obey, втратила свою суть, коли це стало мейстрімом, а під мейстрімом він має на увазі стадо баранів, яке йде до стійла. Вона ж не розгубившись звинуватила його в тому, що носити завужені джинси з заниженою талією -це прерогатива дівчат і те що метросексуали гірші за геїв, і схожі вони на горилу в стрінгаг з нафарбованими губами. Звернувши увагу на його футболку, додала що культура Растафаріанства, теж стала мейстрімом і відповідно перетворилася на стадо баранів, за його версією. Коли хтось  з компанії дивлячись на їхнє бурхливе спілкування, запитав чи вони знайомі, вони майже хором відповіли що вперше бачать: він - цю курку, вона - цього козла.
                На далі вони весь вечір сперечалися, не зважаючи ні на кого. Сперечалися про абсолютно різні речі: про дощ та сніг, ранок чи вечір. Про Тібет, Ісуса, Джа, та Будду. Про волосся, книги, музику, про дерева та птахів, про світлофори... Він казав що треба переходити дорогу на зелений, відповідно дивитися на світлофор. Вона ж казала що треба дивитися на машини, тому що світлофори ще нікого не збивали, а на світлофори забити.
                 Нарешті хтось приніс досить великий пакет з щастям. З полиці дістали  майже півметровий, скляний бонг. Стало добре чути запах маріхуани і білий, густий дим почав поволі заповнювати всю кімнату. Всім було просто добре, всі були розслаблені і про щось собі тихо говорили, сидячи на підлозі, по серед кімнати.
                Бонг пішов по другому колу. Коли бонг дійшов до нього і він вже намірився підпалити те що щойно засипав в ковпачок, аж тут раптом вона вирвала бонг з його рук, хоча він в неї був буквально дві людини тому.  Охуївший від такої наглості і  розгублений від того що вона зробила, він просто дивився на неї з відкритим ротом і не знав що робити. Компанія теж затамувала погляд і чекала що буде далі. "Видихай і не дихай поки я не дозволю!", сказала вона владним тоном і хитро всміхнулася до нього. Він сидів і дупля не різав що вона задумала, але йому стало цікаво що буде далі, тому вирішив зробити так як було сказано.
                Вона спеціальною запальничкою підпалила те що було в ковпачку, зробила маленьку тягу. Скляний, прозорий бонг, наповнився густим білим димом, неначе молоком.  Витягнула ковпачок і одним махом втягнула в себе весь дим.  Сіла навпроти нього, взяла його голову в свої руки. Він дивився за тамавувавши подих як вона впевнено наближається до його губ. Він не витримав і почав вдихати повітря, в той самий час їхні губи торкнулися і  вона випустила весь дим з легень, він його вдихнув...
                Густий дим маріхуани змішався з запахом її парфумів, запахом її тіла і теплом її губ. Це було щось неймовірне!  Він не міг зрозуміти, що його зараз більше вставляє,  вона чи маріхуана. Його  ще ніхто не цілував, так ніжно і тепло, так зухвало і безцеремонно. Він вдихнув в себе весь дим і намагався  як довше його тримати в легенях. Він вже мало розумів що діється, але знав що таке відчуття він переживає в перше.  Вона дивилася на нього і посміхалася тепер вже ніжно, а він дивився в її очі і не міг від них відірватися. Потім вона дала йому легенького ляпаса і сказала "На перший раз вистачить. Видихай!"
                Відтоді він вдихав дим маріхуани лише з її губ. Дні з нею видавалися казковими, час летів дуже швидко. Вони робили абсолютно божевільні речі та вчинки. Він її вмовив поїхати в Клевань, погуляти по тунелю кохання, але вже там воно його переконала прямо звідти поїхати подивитися місто-привид Прип'ять, мотивуючи це тим, що ще не скоро в них буде можливість виїхати з міста. Вони гуляли тримаючись за руки по мертвому місці, хоча самі були живішими чим будь хто.  Коли їм не хотілося нікуди йти, вони забиралися на дах самої високої багатоповерхівки в місті і проводили там всю ніч. Навколо них мерехтіли сотні вогнів, зверху зірки з місяцем, знизу вогні нічного міста.
                Спливав час, він не помітив як вже пройшло 2 місяці з того їхнього першого поцілунку. Він кохав її настільки сильно, що реально не міг прожити  і дня без неї. В ті години коли вони були чи на роботі чи на навчанні, вони постійно писали одне одному в соціальній мережі.  Завжди коли він просив, вона висилала йому своє фото, таку, яка вона є на даний момент. Він дуже любив її ранкові фото: коли вона ще сонна, розпатлана, не нафарбована і дуже-дуже ніжна.
                В один день її не стало... Просто не стало і все, зникла!  Телефон поза зоною, в онлайні теж  не з являється, друзі нічого не знають. Якийсь її знайомий хіпстер сказав що бачив як вона заскочила з валізою в якийсь поїзд, перед самим його відправленням і поїхала.
                Потім він зрозумів що нічого про неї не знає. Вона ніколи не давала йому провести себе до дому, не казала де працює і де навчається, хто її батьки. Він про це в неї ніколи не запитував, тому що просто забував з нею про все. Коли вона була поруч, все інше було просто не важливо. Минали дні, він не знав де себе подіти. Весь час писав їй в мережі, хоча вона туди не заходила, слав СМСки, які не до ходили, телефонував, але замість її голосу, чув голос робота який казав що "Ваш абонент знаход....".
                Він не знаходив собі місця, вже минуло два тижні, а від неї жодної звісточки. Він не знав що з нею, де вона, що зараз робить, з ким вона зараз. Найбільше його гризло, що він нічого не може вдіяти щоб її побачити.  Він роздобув кораблик трави, думав хоч вона йому допоможе хоч на кілька годин забути про неї і стане так само добре як з нею. Але трава без її губ була гіршою за сигарети, які він так не любив, і не довела його до забуття. Стало лише гірше, запах маріхуани знову нагадав дотик її губ. Тоді він прийняв снодійне і заснув.
                Пройшов місяць, він намагався просто не думати про неї. Занурився по голову в роботу. Вже котрі вихідні друзі доставляли його до дому п'яного в хлам. Він не дуже поважав алкоголь, але маріхуаною вбиватися він теж не міг, тому що вона нагадувала йому про ту, котру він так хотів забути.
                Вона з'явилася так само раптово, як і зникла. Просто пробралася до нього в переповненій маршрутці коли той  їхав з роботи, і сказала "Привіт!". Потім, десь в якісь кав'ярні, вона довго і зі сльозами на очах просила в нього пробачення, казала що більше так не буде і що сильно його кохає, але не може сказати йому чому і куди вона зникла. Потім вона попросилася до нього до дому.
                Вони сиділи поруч в нього на ліжку. Вона була заплакана, з розмазаним макіяжем, але все одно дуже красива і ніжна. Він просто сидів обнявши її і боявся ворухнутися, щоб вона знову не зникла. Вона дістала з сумочки маленьку трубку, спеціально для куріння трави і герметичний пакетик з подрібненим зіллям. Коли все було готово, вона так як тоді наказала йому видихнути і затримати подих...
                Потім вони довго кохалися. Ні, вони кохалися і раніше, але цього разу це було всю ніч, надзвичайно пристрасно і ніжно водночас. Вони кохалися як ніколи до цього, вони кохались до повного виснаження, аж поки не зійшло сонце. Лише потім міцно заснули в обіймах один одного.
                Вона знову була поряд, він знову відчував себе щасливим, вони знову робили все що їм приходило в голову, для них двох не було табу чи обмежень. Якось він стояв на стрьомі а вона балончиком малювала на міліцейському бобіку, Капітошку.  Скупили в якогось дідуся всіх живих раків, які він продавав, і відпустили назад в озеро. Грали хто більше винесе з супермаркету солодощів, їм завжди фартило в тому ділі, тому цукерки і шоколадки в них були завжди.
                Але вона знову зникла. Він так само як і перше, все пережив заново, мучився аж поки вона не з'явилася. Відтоді його життя поділилося на два періоди: коли вона є і коли її немає. Як день і ніч, як чорне і біле. Він ніколи не питав куди і чому вона пропадала, лише просив щоб вона цього більше не робила. Хоч вона плакала і клялась що це востаннє, але все повторювалося знову і знову.
                На якісь вечірці, коли вона знову зникла а він знову намагався втопити себе в алкоголі, її подруга розповіла куди вона весь час зникає. Вона просто любила бути з іншими чоловіками, вона хотіла перепробувати їх як найбільше, вивчити як під мікроскопом, розкусити їх. Зі слів подруги, вона не могла пояснити навіщо вона це робить. Просто їй так хотілося і нічого з цим вдіяти не могла. Вона ніколи не кого не кохала з тих чоловіків і не поверталася до них в друге. Він став винятком, він зміг її відкрити, лише з ним вона була розкута, вільна, була сама собою.
                Коли вона в черговий раз з'явилася просто не звідки, він застав її в своїй квартирі, в своєму ліжку, він їй не сказав що знає правду. Вони знову провели неймовірні два місяці разом. Було море щастя, веселощів, ніжності, кохання, безсонних ночей і неймовірних днів. Він дуже надіявся на те, що одного разу вона прийде і залишиться з ним на завжди.

Чижук Володимир (П. Р.) ©