Олександр Андрійович Безбородько (14 (25) березня 1747, Глухів, Гетьманщина — 6 (17) квітня 1799, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український та російський державний діяч з козацького стану. Полковник Ніжинського та Київського полку Гетьманщини. Член Російської Академії, почесний член Академії Мистецтв, царський сенатор, світліший князь Російської імперії, канцлер уряду часу Катерини II, мав значний вплив на царя Павла І.
Добився тимчасового відновлення Генерального суду і деяких інших установ Гетьманщини, скасованих за Катерини II.


Біографія

Кар'єрний зліт

Народився 14 березня 1747 в Глухові в родині генерального писаря Андрія Безбородька. Щодо походження роду існувала сімейна легенда. Нібито за часів Богдана Хмельницького шляхтичу Дем'яну Ксенжницькому, який воював на боці козаків, в бою відрубали підборіддя. З того часу його нащадки й почали зватися Безбородьками.

Андрій Безбородько зробив стрімку кар'єру з військового канцеляриста до генерального писаря. Його син Олександр теж був приречений на успішну кар'єру в Малоросії. Після ліквідації гетьманства його бере під своє крило Петро Румянцев — президент Малоросійської колегії, а потім імперський намісник. Олександр закінчує Києво-Могилянську академію і відразу стає бунчуковим товаришем.

Перша практична робота Олександра Безбородбка — служба в канцелярії Румянцева. Там він проявив надзвичайні здібності — надзвичайну пам'ять, працьовитість, уміння жертвувати особистим заради кар'єри.

Російсько-турецька війна 1768—1774 рр. спровокувала кар'єрний прорив Безбородька. Петро Румянцев грав ключову роль в кампанії і пожинав лаври переможця. Безбородько знаходився при похідній канцелярії командувача і виконував безліч рутинної роботи. При цьому він командує кількома полками і особисто бере участь в трьох битвах. За час війни Олександр Безбородько доростає до чину київського козацького полковника.

В 1774 р. в болгарському селі Кючук-Кайнарджі Румянцев починає мирні переговори з турками. Безбородько завідує делікатною справою — задобрює ворожих послів цінними подарунками. Мир приносить імперії територію від Дніпра до Південного Бугу. Турки визнають незалежним Кримське ханство, яке поступово дрейфує в бік Росії.
На службі в імператриці

Рекомендує Безбородька самій імператриці Катерині ІІ. В 1775 р. 30-річний Олександр Безбородько переїжджає до Петербургу, де стає секретарем імператриці по «чолобитним» справам. За два роки Безбородько досить добре вивчає французьку мову, пізніше опановує італійську та німецьку.

Імператриця скоро помічає таланти нового секретаря. Вона все частіше вимагає, щоб справи їй доповідав виключно Безбородько. Справи Сенату, Синоду, Іноземної колегії, усіх намісництв проходять через його руки. З-під його пера виходить більшість законодавчих актів. Його діловий літературний стиль заслужено здобуває репутацію найкращого в імперії.  

З ростом повноважень Безбородько формує свою особисту канцелярію. У найкращі часи там працює до 9 чоловік. З 1784 р. правою рукою першого секретаря стає його земляк Дмитро Трощинський, який бере на себе всю чорнову роботу. В 1779 р. — Безбородько вже бригадир, пізніше кавалер новоствореного ордену св. Володимира. Отримує тисячу кріпосних в Білорусі, а потім і в Україні. Скоро він організовує поїздку імператриці в Могильов, де вона зустрічається зі своїм союзником австрійським імператором Йосифом II.

Імператриця переводить його на дипломатичний фронт. В 1780 р. вона прикріпляє Безбородька в чині генерал-майора до Колегії іноземних справ як уповноваженого для всіх іноземних переговорів.

Першу делікатну місію — анексію Криму — Безбородько виконав блискуче. 8 квітня 1783 р. виходить маніфест про приєднання Криму, написаний Безбородьком. Успішна зовнішньополітична оборудка дає привід імператриці нагородити його титулом графа.

Тим часом російська дипломатія на чолі з Безбородьком отримала ще одну перемогу над стратегічним ворогом — Османською імперією. В 1782 р. був укладений Георгіївський трактат, за яким грузинське царство переходило під протекцію імперії. Безбородько рекомендує цариці не гаяти часу і цілком анексувати Грузію. Цариця на це не наважилась, через 5 років трактат фактично розірваний, а задум першого секретаря імперії реалізований лише на початку наступного століття.

Коли низка взаємних провокацій між Російською та Османською імперіями скінчилась відкритою війною Безбородько пише головний ідеологічний документ цієї війни — маніфест. Головна його ідея — миролюбність Росії та підступність і нахабність турків. Також він відоповідав за комунікацією між центром та головнокомандувачами — князем Потьомкіним та графом Румянцевим.

В 1788 р. Безбородько підтримує ідею надвірного радника Василя Капніста відродити козацтво в Малоросії, щоб сформувати мобільні з'єднання легкої кавалерії. Але проект так чомусь і не реалізовують.

В серпні 1790 р. стараннями Безбородька укладено Верельський мир Росії зі Швецією на умовах непорушності довоєнних кордонів. Імператриця відзначає заслуги Безбородька чином дійсного таємного радника. Після смерті Григорія Потьомкіна Катерина ІІ доручає йому вести мирні переговори з турками. Досить швидко він добився головної поступки — Чорноморське узбережжя від Південного Бугу до Дністра переходило до імперії. 29 грудня 1791 р. Російська та Османська імперії підписують Ясський мир. Творець цього миру Олександр Безбородько отримує в нагороду оливкову гілку та 5 тисяч кріпаків.

Після такого дипломатичного тріумфу Олександр Безбородько займається польськими справами. Росія намагається перешкодити реформам в Польщі. В 1791 р. він готує виступ шляхетської опозиції проти реформаторів. Опозиціонери створюють Торговицьку конфедерацію і офіційно просять допомоги у Росії. В січні 1793 р. Росія підписує конвенцію з Пруссією про поділ польських земель. Після визвольного повстання під проводом Тадеуша Костюшко Безбородько вважає, що тепер слід окупувати та анексувати Польщу. Він пише твір «Оголошення про причини війни з Польщею», де стверджує, що поляки з 1788 р. ворожі до Росії та наносять образу достоїнству її величності. В підсумку за свої труди на польському фронті Олександр Безбородько отримує 50 тис. рублів, 10 тис. рублів пожиттєвої пенсії в рік та майже 5 тис. кріпосних в Брацлавській губернії.

Внутрішні справи

У внутрішніх справах Безбородько рекомендує себе як успішний реформатор. У 80-х рр. XVIII ст. він очолює поштове відомство імперії, перетворивши архаїчну «ямську» систему зв'язку на модерну установу. З його ініціативи складають карти поштових доріг, через кожні 15-25 верст будують станції (кожну версту позначають спеціальним кам'яним стовпом, які подекуди збереглись і сьогодні), встановлюють чітку таксу за пересилку листів та посилок, відкривають два поштамти та 22 поштові контори.

Безбородько був членом «Комісії про дороги в державі», а також ключовою фігурою імператорської ради. З 872 протоколів цієї установи лише 253 підписані не ним. В кінці 1795 р. Безбородько розслідує грандіозну крадіжку 600 тис. рублів і Заємного банку. В нагороду отримує чергову порцію сіл в Малоросії та вищий придворний чин гофмейстера.

Останні роки життя

6 листопада 1796 р. помирає імператриця Катерина II. Новий імператор Павло Петрович осипає графа численними почестями та нагородами. В придворних колах поповзли чутки, що Катерина II залишила таємний заповіт, в якому передавала престол своєму онуку Олександру в обхід сина Павла. Безбородько, як найбільш довірена особа, був хранителем цього документу. Коли цариця лежала на смертному одрі, граф буцімто показав Павлу ці папери і за його наказом спалив незручний заповіт. В листопаді 1796 р. Павло І присвоїв Безбородьку перший клас чиновницької «Табелі про ранги» зі званням фельдмаршала.

Під час коронації граф отримує 40 тис. душ кріпосних у Воронезькій та Орловській губерніях, титул світлійшого князя і право обрати ще 6 тис. селян у будь-якому куточку держави. Через рік Безбородько стає ліфляндським дворянином та сенатором (хоча на жодному засіданні Сенату він так і не з'явився).

На початку квітня 1797 р. цар призначає Олександра Безбородька канцлером імперії. За дорученням Павла І канцлер опікає Мальтійський орден — рудимент рицарської корпорації, якій протегує імператор. В 1797 р. він укладає з ними союзну конвенцію, за що стає кавалером ордену Іоанна Єрусалимського. Цар теж в боргу не залишився — нагородив Безбородька діамантовою зіркою та орденом Андрія Первозванного.

Під завісу життя він пише «Записку для складання законів Російських» — чернетку ліберальних реформ для імперії. Він пропонує перетворити Сенат на представницький орган усіх станів, надати йому законодорадчі функції. З селян мали стягувати лише фіксовані повинності, а кріпаків без землі взагалі заборонялось продавати. Частину його пропозицій спробують реалізувати за часів царювання наступного після Павла імператора — Олександра І

Олександр Безбородько завжди любив жити на широку ногу. Його будинок на Поштамтській вулиці в Петербурзі (тепер це Центральний музей зв'язку РФ) вражав своєю пишністю. Безбородько зібрав найкращу в країні колекцію картин і буквально полював за новими експонатами. Крім головного палацу, мав дачу на Неві з чудовим садом та фешенебельний будинок в Москві (останній сучасники оцінювали в 700 тис. рублів). Численні прохачі буквально осаджують його приймальню. Граф майже ніколи їм не відмовляв своїм землякам-українцям.

В житті Безбородька були дві пристрасті — карти та жінки. Зовні досить непривабливий Безбородько так ніколи і не одружився, але про його любовні походеньки говорила вся столиця. Він мав особливу слабкість до співачок та актрис. Найтриваліший зв'язок Безбородько мав з актрисою Ольгою Каратигіною. Він познайомився з нею в 1789 р., а в 90-х вона переїхала до графа і жила з ним громадянським шлюбом. Плодом такого союзу стала позашлюбна дочка — Наталія Верецька.

Після 1796 р. Безбородько постійно хворіє. Дається взнаки розгульний спосіб життя та переживання після смерті імператриці. В грудні 1798 р. фізичні страждання стають нестерпними. Канцлер проситься у відставку, але імператор затягує з відповіддю. В кінці зими князь хоче їхати в Карлсбад на лікування мінеральними водами. Але не встигає — його розбиває параліч і 6 квітня 1799 р. він помирає на 52-році життя.

Основні дати життя та діяльності

Народився 14 (25 березня) 1747 року в колишній гетьманській столиці — стародавньому українському місті Глухові у сім'ї генерального писаря козачого війська.

    1765 р. закінчив навчання в Києво-Могилянській академії
    1765 — 1772 рр. був бунчуковим товаришем
    1767–1768 рр. — член Генерального суду
    Брав участь у російсько-турецькій війні 1768—1773 рр., де командував різними українськими полками, які входили до складу армії генерал-губернатора України Петра Рум'янцева.
    У переговорах, що закінчилися підписанням у 1774 році Кючук-Кайнарджійського миру, Олександр Безбородько проявив виняткові дипломатичні здібності й домігся відмови Османської імперії від її прав на Крим та Кубань
    У листопаді 1780 р. був зарахований до Колегії іноземних справ
    У жовтні 1784 року Безбородько був обраний членом Російської академії
    у 1786 році отримав титул графа і був призначений членом Ради Її Імператорської Величності
    З кінця 1780-х років був щоденним доповідачем Катерини II з усіх найважливіших питань
    14 лютого 1787 року приймав у Києві в Маріїнському палаці, коли там перебувала Імператриця венесуельского політичного діяча Франсіско Міранду.[3]
    У кінці 1791 року Безбородько уклав з Османською імперією так званий Ясський мирний договір. За цим договором Османська імперія відмовилась на користь Російської імперії від земель між річками Буг та Дністер. За укладення Ясського мирного договору отримав найвищу нагороду Росії — орден Андрія Первозванного
    У квітні 1797 року Павло I надав Безбородькові титул найсвітлішого князя Російської імперії і призначив його на найвищу державну посаду — канцлером. Безбородько мав великий вплив на Павла I i домігся від нього відновлення в Україні Генерального суду й деяких інших установ Гетьманщини, скасованих Катериною II.

Безбородько зробив значний внесок у розвиток культури своєї Батьківщини. Кохаючись в українській історії, він склав повний список гетьманів України, генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавулів, писарів, хорунжих, а також полковників дев'яти українських полків, які становили військо гетьмана. Він наводить близько трьохсот прізвищ людей, які входили до вищих військових та цивільних органів управління України, даючи деяким з них короткі, але влучні характеристики. Деякі дослідники вважають саме Безбородька автором знаменитого анонімного твору «Історія русів». Ним зібрана унікальна колекція картин, бронзи й порцеляни, яка, за відгуками сучасників, свідчила про витончений смак власника. Зараз більшість картин Безбородька перебуває в Росії в Ермітажі та Російському музеї Петербурга, частина — в Ніжинському університеті.

У 1805—1817 рр. на надані ним кошти в старовинному полковому місті Ніжині був заснований ліцей, пізніше перетворений на гімназію, а ще пізніше на історико-філологічний інститут ім. князя О. Безбородька (нині Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя).

Помер 17 квітня (6 квітня ст. ст.) 1799 року і був похований в Олександро-Невській лаврі в Петербурзі.

Тут про армию начали, вот и я вспомнил. Я хоть и сын военного, по гарнизонам ездил и в суворовском училище побывал даже, но в армии не служил, хотя и не дезертировал. Дезертиры - это те кто не смогли найти обходного пути, а поперли напролом, а ведь можно и с фланга - так гласит военная наука.

В общем есть такая лазейка в странах СНГ, как вид на жительство. Скажем, живешь ты себе в Казахстане, а родственники в России. Настигло совершеннлетние, а ты загодя - раз, и в Россию жить переехал, или там учиться. Призывают то по месту прописки, а там тебя уже нет - выписан, а в России соответсвенно тебя призвать не могут - ты не гражданин. А ведь служба в армии - это почетная обязаннось ГРАЖДАНИНА, а не каких-то там с видом на жительство.

Есть конечно нюансы, смотря какие родственники или там отметки у участкового (с ним стоит просто наладить контакт) и т.д., но все же схема абсолютно легальная. Я так уехал учиться как раз в разгар второй чеченской кампании, а там уже и призывной возраст прошел.

Глядишь и пригодится кому, школьников тут много...

P.S. Во время съемок не погиб ни один военком. Ни в коем случае не повторяйте этот трюк в домашних условиях.

Три года назад 19.10.2004 наконец-то дождался возвращения домой. Хотелось бы высказать также свое уважение тем, кто служил, служит и будет служить... Считаю это святое - защищять Родину, даже с веником в руке... Правда те, кто был в армии в цирке не смеются, но все же:)

Каптёрка = остров сокровищ. Обед = мечты сбываются. Посыльный = без вести пропавший. Военкомат = преддверье ада. Уборка = равномерное растирание грязи. Завтрак = борьба за жизнь. Отделение = волк и семеро козлят. Увольнение = 17 мгновений весны. Тревога = Что? Где? Когда? Солдат в противогазе = человек-амфибия. Часовой = труп, завёрнутый в тулуп. Мясо в супе = Очевидное - невероятное. Старшина = сторожно, злая собака! Госпиталь = у Христа за пазухой! Дух = без вины виноватый. Кровать = четвероногий друг. Армия = ето школа, в которой как ни учись, всё равно останешся на второй год. Курилка = действующий вулкан. Стукач = неуловимый мститель. Подъём 45 сек. = где вы, люди? Устав = филькина грамота. Командир роты в отпуске = медовый месяц. Выписка из медпункта = изгнание из рая. Сержант = вождь краснокожих. Казарма = общество холостяков. Противогаз = лекарство от боли. Вход в столовую = штурм зимнего.

Вот собственно и весь вопрос.
Дополню, именно в существующей армии, в такой какова она сейчас есть.

Никак банк лопнул. Печально  

Зарисовки армейских будней.
Автор рисунков подошел с юмором к своему дембельскому альбому, смотреть его забавно и интересно.



[ Дембель ]

Дело было в 1999-м году. Военный комиссариат Ворошиловского района Ростова-на-Дону, страдая от недобора призывников, стал бомбардировать угрожающими повестками кандидата в рекруты Серегу Сергеева. На военкомовскую беду тот оказался адептом не господствующей в России религии, а ее вечного конкурента - римско-католической. И, как человек Божий, отнюдь не горел желанием служить властям светским. На призывной пункт он носа не казал, игнорируя милитаристские громы и молнии. Ответствовать военкому на грозные эпистолы вместо скромного призывника взялся его духовный пастырь Евгений Платонов.

На строгом римско-католическом бланке благообразной кириллицей в адрес райвоенкома полковника Рожкова святой отец Платонов набил на компьютере “уведомление”, коим ставил в известность старшего офицера о том, что-де “раб Божий Сергий… отбыл в паломничество на поклон ко святым местам Российской Федерации”. И подпись: “начальник канцелярии ростовского “Собрания христиан” “Слово Божия” Римско-католической церкви каноник Платонов”. Внизу, как положено, шло благочестивое “Во имя Отца и Сына и Святого духа. Аминь”. Подпись, штамп “Слова Божия”. А в самом конце официального католического бланка начальник церковной канцелярии собственноручно добавил: “Да пошел Ты на хуй со своей армией…”.

Что делает простой россиянин, когда его туда посылают? Бьет морду, материт в ответ… В крайнем случае делает вид, что ничего не заметил. Что делает настоящий российский полковник? Прочтя "божественное" послание, полковник Рожков написал заявление в милицию (что и было его главной ошибкой). Та возбудила уголовное дело об оскорблении. Районный прокурор потребовал разъяснений от святого отца по поводу его несвятого писания. Вот тут-то эпистолярный талант каноника Платонова раскрылся во всем блеске. По всему верху фирменного бланка "Слова Божия" уверенная рука падре вывела идеальным почерком: "По делу 19955307 о посыпании на Zуй комиссара Ворошиловского райвоенкомата монсеньора Рожкова”.

Как рассказывали очевидцы, в прокуратуре чуть потолок не рухнул от хохота. “Вразумление Божие” в ксерокопиях разошлось по Ростову быстрее, чем ленинская “Искра”. А давящийся от смеха прокурор лишь на третий день нашел в себе силы дать указания приобщить платоновские силлогизмы к делу.

Суд назначил Платонову 4 месяца исправительных работ. Причем по месту собственной работы с удержанием 10% заработной платы в доход государства. А через пару месяцев после приговора, когда святой отец уже вовсю искупал грех словоблудия на исправительных работах, посланный им в известном направлении полковник — военком сам угодил за решетку по подозрению во взяточничестве. Похоже он всё-таки дошёл по указанному адресу.

1-го жовтня розпочинається призовна кампанія «Осінь – 2010». Перша відправка прикарпатських юнаків до лав Збройних Сил відбудеться 6 жовтня в цей день хлопці поїдуть до Житомира, Феодосії, Харкова. Загалом цього призову військові однострої вдягнуть 760 молодих при карпатців. Служитимуть хлопці в основному у сухопутних військах 315 чоловік, в повітряні сили буде скеровано 188 чоловік, у військово-морські сили 29 чоловік, до Міністерства внутрішніх справ 135 хлопців. Решта проходитимуть службу в інших силових структурах нашої держави. З словами офіцерів Івано-Франківського обласного військового комісаріату попит у Збройних Силах на прикарпаців великий. Адже вони переважно вирізняються серед інших високою культурою, вмінням поважати старших, та сумлінністю та виконавчою дисципліною. Стосовно географічного розподілу, то юнаки служитимуть на території всієї України від Мукачева до Харкова і Одеси. Призивна кампанія « Осінь-2010» триватиме два місяці і завершиться у листопаді.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.

Инцидент произошел в 00.15 (01.15 мск), когда в пункт пропуска прибыл автобус с молдавскими номерами. Кроме четырех граждан Молдавии, украинские пограничники обнаружили прятавшегося в салоне неизвестного мужчину. Для дополнительной проверки задержанного доставили в кабину паспортного контроля, где он предоставил паспорт гражданина РФ, однако выяснилось, что документ мужчине не принадлежит. Во время проведения собеседования с пограничниками в 00.46 (01.46 мск) задержанный подорвал себя неизвестным взрывным устройством

РИА Новости http://ria.ru/incidents/20131004/967717000.html#ixzz2gjhtCj6y

 Это цитата. Теперь мои мысли. Я там короткое время служил. Ушел на пенсию когда служил рядом--"Катериновка"( отдел "Шалыгино"). Боялся что-либо писать о пограничной службе Украины. Но даже последнего сцыкуна можно довести до "белого каления".

        Сегоня ночью случилось то, что теоретически предполагалось всегда и поэтому оружие выдается пограничникам. Тяжело ранены двое пограничников.Вполне понятно, что ребята в рассвете сил стали инвалидами. Надеюсь на это как на меньшее из двух зол. У всех семьи. И вот назрел главный вопрос-что дальше? Как жить? Будем надеятся, что бог есть и ребята оклимаются. Но дверь судьбы хлопнула громко и больно, закрыв дорогу в прежнюю жизнь и открыв вход в жизнь пока неизвестную. Но в этой новой жизни тоже будут как и в прошлой родные люди, Присуцтвие которых иногда будет действовать лучше любых обезбаливающих. А ГОСУДАРСТВО...... как круто смотрится это слово большими буквами. Красиво пишется после нажатия "КАПС ЛОК". Я догадываюсь что будет.

    Сначала бесплатное лечение в госпитале на улице Ягодной ( Киев). Признаю--врачи отличные. Они что смогут сделают. Сам там был в 1989, 1999,2009 годах. Главное--чтобы туда довезли. Говорят реанимамобиль выехал. Это примерно 400км. Ребята в нашей больнице пока. Надеюсь пока пишу, что уже приехал реанимомобиль.

      Напечатают, напишут, медали, поощрения (смешное слово), помощь семьям и т.д. Шуму куча будет. Иногда даже приятно будет и семьям и пограничникам. Слов красивых будет сказано куча. Куча--слово в моем рассказе не случайное. Вся эта эйфория затихнет примерно через год. А дальше......тишина...... . Дальше сами и как в детской игре: " Ну летите как хотите, только крылья берегите". Хорошая пенсия--а это сколько? А сколько у " проклятых загнивающих капиталистов"?

    Возможно будет комиссия (или как там назвать можно)по рассмотрению происшедшего и разработкой мер по недопущению в будущем....  . А толку? Сколько еще таких комиссий будет в дальнейшей истории ПВ Украины. И опять вопрос--а толку?

Журнал "Пограничник" с красивыми фотками военных на рубежах Родины в рекламе не нуждается----его выписывали всегда по команде. И я платил деньги за журнал по приказу. Негласному естественно. Так к чему это я вспомнил? На фотках красивенные погранцы с начищеными берцами даже посреди грязи. У них красивая выглаженая чистая форма. Оружие, обмундирование....ДА ТЫ ШООО!!!

   А почему не сфоткать погранцов, возращающихся с наряда? СПШ(ракетница), биноль или ПНВ (ночного видения), табельное оружие. Берцы перевязаные проволокой чтобы подошва не отвалилась. Вопрос--не за одну смену отвалилась подошва так почему нельзя раньше отремонтировать.Ответ--а когда? За что? Ясно что за деньги только вот чьи? У гадайте с одного раза. Цена новых--минимум 250грн за убитые еще при пошиве.Цитирую дословно:" Не понял, военный! Тебе мало платят? Ты не в состоянии на рынке себе достойную форму подобрать?". И когда до некоторых участков границы пешком более 10км и еще по участку надо работать а потом на отдел еще столько топать. А ведь есть нормы когда до участка границы более.....км то положены "колеса".

    Выдаются радиостанции убитые до такой степени, что аккомулятор "сдыхает" за воротами отдела. Фонари-чуть лучше-- на пару километров. Виноватый остаеться дежурный--он следит за зарядкой. Смешно заряжать не заряжаемое.

 Читающие мою писанину могут возмутиться: " Тут люди чуть не погибли а ты о лампочках и батарейках".

Я,дорогие мои, отвечу рассказав историю. Зима. Проимерно 5-7км от отдела. Рация "сдохла". Во время выполнения приказа по охране государственной границы на наряд совершается нападение пьяными ублюдками. Точно не знаю--вроде 4человека. По команде старшего младший наряда бежит на отдел за подкреплением. Пистолет пограничника  с резиновыми пулями по зимней одежде----боль только добавила злобы ублюдкам. В руках оказалась арматура....                                                                                                                        

 Нашли старшего чуть теплого и в крови. То что было с ублюдками дальше---можно сказать что ничего. Мелочи. Вдумайтесь--- НАПАДЕНИЕ НА ПОГРАНИЧНЫЙ НАРЯД ВО ВРЕМЯ ВЫПОЛНЕНИЯ ПРИКАЗА ПО ОХРАНЕ ГОС. ГРАНИЦЫ. Вот вам слова написаные с помощью кнопочки "КАПС ЛОК". Полный капслок. Вот к чему я увязал две вроде разные темы---"люди на грани жизни и смерти" и " не рабочая батарейка".

   Не в батарейках дело. Просто КАПСЛОК---НЕ ТУ СТРАНУ НАЗВАЛИ ГОНДУРАСОМ. 

 

   

Кабинет автора Юрий Адамович