без імен і звань

  • 03.09.17, 23:33

Без імен і звань

За всю розмову він лише раз відвів погляд.  І то через питання про його родину. Бо негоже чужій людині бачити сум командира за рідними та мирним життям. Традиційна закарпатська гостинність – філіжанка (так - так саме маленька філіжаночка з порцеляни  привезена з дому, бо  справжні закарпатці не п’ють каву з будь-чого) ароматної, обов’язково щойно змеленої кави. До речі, відстань до терористів, тут вимірюється навіть не сотнями метрів. Тому намагаємося говорити не голосно. За кілька хвилин розмови спостерігач доповідає, що ворог теж почав щось готувати на своїй кухні. Командир легенько усміхнувся, бо запах закарпатської кави викликає шлункові спазми в російських окупантів. Тут це знають.

До війни, цей мудрий чоловік мав свій ресторан в одному з гірських туристичних міст. Сам розробляв меню і готував. Йому подобається приносити людям щастя. Та коли Україна повстала проти кремлівського ставленика-президента він пішов на майдан. А звідти на фронт. Сьогодні ж він командує одним з найскладніших взводних опорних пунктів. Його підлеглі мають різний вік від молодого до дуже зрілого. Але до кожного є свій підхід. А головне у всього підрозділу є віра в свого командира. В те, що його накази потрібно виконувати без роздумів, бо гіршого він не порадить. І зайвий раз ніхто не наражатиметься на небезпеку.

Багато роботи хлопці докладають для обладнання свого опорника. З отриманих та підручних матеріалів вони обладнали бліндажі, переходи, вогневі позиції та чимало неприємних сюрпризів для ворога. Зараз вони готуються до зими. І холодна погода не застане їх зненацька. Бо мають вони і де просушитись, і де відпочити.

Для всієї України просили передати, що закарпатці традиційно мужні і вправні воїни. І свою позицію вони не здадуть ніколи і нікому. Вони просили не називати імен. Адже обличчя їх командира говорить само за себе краще всіх рангів чи позивних.

Тарас Грень.

 

Закони совісті

  • 03.09.17, 20:33
@page { margin: 2cm } p { margin-bottom: 0.25cm; direction: ltr; color: #000000; line-height: 120%; orphans: 2; widows: 2 } p.western { font-family: "Calibri", sans-serif; font-size: 11pt; so-language: uk-UA } p.cjk { font-family: "Calibri", sans-serif; font-size: 11pt } p.ctl { font-family: "Times New Roman", serif; font-size: 11pt; so-language: ar-SA }

Закони совісті

Під ногами бридко хрустить попіл, що колись був стріхами та стінами українських хат. В повітрі постійно стоїть запах, який не сплутати ні з яким іншим. Здається що все навколо, і навіть бронежилет, вже назавжди буде просякнутий цим кислувато-терпким повітрям згарищ. Командир роти веде мене вулицями, вірніше тим що залишилось від вулиць, старовинного села Жованка, що на Донеччині. Адже російськими терористичними військами тут було підпалено і знищено чимало мирних осель.

Багато років тому, в пошуках місця для того, щоб перезимувати сюди прийшли запоріжські козаки. Так на кручах з’явились перші поселення, які стали основою для створення сучасної Горловки. Приглянулись ці місця і колишній імператриці Катерині. Так почалась культурна експансія цих місць. Адже з віддалених російських поселень сюди масово звозили селян. Та місцеві, звиклі до волі і демократії українці, ніколи не сприймали чужинців за своїх. Навіть цвинтарі тут різні. Місцеві мешканці просто бридились ховати своїх близьких поруч з переселеними кріпаками.

Крокую чорними від сажі дорогами а в думках спливає картинка, як колись фашисти спалювали українські села в помсту непокірним окупаційному режиму людям. Так само тепер діють і російські терористичні війська. Щоб покарати людей, які обрали вільне життя вони проводили навмисні обстріли будинків та обійсть українців. Час від часу командир роти зупиняється і показує рештки мін та гранат, якими ворог обстрілюючи Жованку підпалював суху траву та чагарник біля хат. Разом з сухою травою почали займатись і будинки та сади. А якщо українські бійці пробували потушити чиїсь будинок, щоб врятувати майно ні в чому не винних людей, то по них починався прицільний обстріл зі всіх видів озброєння, яке є у бандитів. Або свою «роботу» починав снайпер. За словами військовослужбовців Збройних Сил України вони просто не розуміють цієї звірячої агресії проти мирного населення.

Біля одного з згарищ, яке колись було великою і судячи зі всього заможною садибою, командир роти піднімає з землі якусь залізну, обпалену трубку. Це рештки від бойового елементу новітнього російського озброєння вогнемету «Шмель». Ця зброя ніколи не експортувалась в інші країни. Нею користується лише одна армія – російська. Неподалік з землі стирчить хвостовик гранати РПГ. Трішки далі рештки освітлювальної міни, яка запилила траву навколо себе. Командир з болем в голосі розповідав, що терористи навмисно прицільно обстрілювали саме село. Хати де немає наших позицій. Вогонь вели з трасуючих боєприпасів, або такими, які можуть призвести до пожежі. Тобто робили все, щоб підпалити саме цивільні садиби. Кожен такий випадок тероризму та навмисного знищення майна українців ретельно документується. Всі ці матеріали стають доказами російської агресії проти народу України. А терористи, які вчинили їх - будуть покарані і по законам міжнародного права. І по законам совісті.

Тарас Грень.  

Об’єднання України починається з культури

  • 03.09.17, 09:13

Об’єднання України починається з культури

Коли на сцені Успенівського сільського клубу запалюється світло рамп – там оживає своя маленька історія. Різнобарвмо квітнуть піснею українські сади, вирують веселі і трішечки сумні родинні історії,  завжди вибухова і запальна, в своїй вірі в майбутнє, молодь.  Коли знаходишся в глядацькому залі, то година вистави пролітає як одна мить. Поволі ловиш себе на думці, що починаєш підспівувати або сміятись разом з артистами забуваючи про те, що вони не є професіоналами цієї роботи.

Звичайно, все це не виникло само собою і не тримається у порожнечі. Душею та втіленням ідей ту є дві невгамовно-запальних жіночки завідувач клубом Марія Іващенко та керівник народного ансамблю «Надія» Лариса Лук’яненко. Разом вони придумують нові проекти, шиють костюми, шукають можливості для ремонту клубу. Все це не так легко. Адже кожен з артистів, що приходить на репетицію крім власної роботи має ще і домашню господарку – город, кури, корови . Все це потребує рук і догляду. Та на репетиції жіночки збираються радо! Так само з задоволенням дають концерти. Їх творча працелюбність дала свої результати – пройшовши вкритий тереном шлях цей творчий колектив таки отримав звання «народного». Це дало нового розвитку сільської культури у вигляді трішки більшого фінансування, і можливості відкрити додаткову вакансію.

Крім цього в клубі займається близько трьох десятків дітей з навколишніх сіл, що об’єднані у три творчих колективи. Діти не лише корисно проводять свій час. Але розвиваються фізично, та привчаються до прекрасної української культури. Бо репертуар артистів з народу не складається з простого копіювання популярних сучасних пісень чи мемів. Вони ставлять на сцені і національну класику, і часто виконують власні твори.

Є у клуба свої проблеми.  Але творчі, робітничі люди шукають можливості їх долати. І першочергово роблять це своїми виступами. Зараз в їх планах знайти контакти з подібними колективами центральної та західної України. Бо саме в культурі у українців найбільше точок перетину. І українцям зі сходу, так само як і українцям з заходу вартувало б частіше їздити один до одного в гості.

Тарас Грень. 

Вандалізм

  • 29.08.17, 18:44

Вандалізм і варварство

Кому вигідно нищити в районі АТО святині і пам’ятники військової доблесті?

Ще тиждень тому військова каплиця неподалік села Неліпівка виглядала саме так - освячений образ Божої матері,що здіймався над нашими позиціями. Його поставили тут бійці одного військового підрозділу, який вів важкі бої з ворогом зі звільнення нашої землі від російської окупації. Під час обстрілів, та ворожих атак Божа Мати берегла бійців. Вона вціліла під час нищівного свинцевого дощу. Коли ворог відступив каплиця лишилась символом нашої перемоги. Час від часу сюди приїздили воїни аби віддати шану тій землі, яка рясно полита кров’ю патріотів України.  

Однак, от в такому знищеному стані ми побачили її на велике церковне свято «Успіня Пресвятої Богородиці». Чиясь зла рука вщент спалила військову святиню. Розколотий від жару бюст лежав серед згарища просто неба, в яке Діва Марія вдивлялась своїми всепрощаючими очима. Перехожі розповіли, що військову святиню могли спалити через помсту. Недолік знаходиться шахта, яка до декомунізації носила назву «Святої Матрони Московської». Тепер слово «московська» зникло з назви. Це викликало велике невдоволення прихильників ідей новоросіїї та адептів руського міру.

Військовий капелан Олександр, разом з офіцерами ОТУ «Донецьк» підняли бюст. Та, щоб відродити знищену варварами каплицю потрібно чимало коштів.  Віра, якщо вона чиста, вміє пробачати навіть найважчі гріхи. Та чи потрібно прощення вандалам?

Тарас Грень. 

Донбаська автофеєрія в державних кольорах

  • 25.08.17, 12:28

Донбаська автофеєрія в державних кольорах

Військовослужбовці ОТУ «Донецьк» взяли участь в традиційному автопробігові, який присвячений Дню Державного Прапора і Дню Незалежності України. Бойові розвідувальні десантні машини, легка колісна техніка загалом близько десятка одиниць.  Прикрашені державною символікою з повними екіпажами вони стали в голові великої колони цивільних автомобілів і мотоциклів. За приблизними підрахунками, в дійстві взяли участь близько шести десятків приватних автомобілів.

Стартував автопробіг в прифронтовому Покровську (всього за 50 кілометрів від тимчасово окупованого російськими військами Донецька). В цьому році було вирішено збільшити маршрут по цьому важливому місту, адже велетенська колона автомобілів з жовто-блакитними прапорами, що проїхала з звуковими сигналами по вулицям міста не лише підтримала патріотів України, алей дала чіткий сигнал кремлівським «ідейним агентам» про те, що ідея окупації Донбасу остаточно зірвана. Далі автоколона вирушила до селища Первомайска, де біля остова танка, якій підірвався на міні під час визволення України від російської окупації учасники автопробігу відслужили пам’ятний молебень та поклали квіти. Також автомобілісти вшанували пам'ять загиблих захисників України в населених пунктах Карлівка та Уманське. Загалом, протягом дня автоколона проїхала близько 250 кілометрів прифронтовими дорогами України.

За словами одного з організаторів автопробігу Марії Давиденко з року в рік все більше людей вітають автопробіг і в селах і в містах цього регіону.  Тай охочих взяти участь стає більше. Перший такий пробіг патріоти Україну з Донбасу провели ще у 2014 році. Не злякавшись погроз з боку бойовиків ОРДЛО вони з Державними Прапорами проїхали містами на які фактично захопили функціонери ФСБ. Це мало ефект «жовто-блакитної бомби», значно підтримало українців, і підірвало головний напрям пропаганди окупантів – безапеляційний вибір мешканців українського сходу.

Тарас Грень. 

Найбільший Державний Прапор України в АТО

  • 23.08.17, 11:32

Найбільший Державний Прапор України в АТО

Підняли сьогодні офіцери управління ОТУ «Донецьк»

Ще на початку незалежності України жовто-блакитний прапор став символом прагнення нашого народу звільнитись від кайданів тоталітаризму. Минуло не так багато часу і вже в 2013 році і Державний Прапор набув для українців нового символу – символу боротьби за власну гідність, достойне життя своїх родин. Жовто-блакитне знамено гордо піднялось над першими барикадами майдану. Ним вкривали плечі студенти, та патріоти держави, що намагались примусити кремлівську владу відступитись від України. Та коли ворог почав свою збройну агресію Жовто-блакитні знамена піднялись над танками, бойовими машинами, блокпостами. Ставши повноправним символом незламності військового духу.

Сьогодні  офіцери управління ОТУ «Донецьк» підняли один з тисячі прапорів, які обпалені війною та овіяні бойовою славою майорять над частинами і підрозділами Збройних Сил України. Знаменно, що цей прапор виготовлений руками відомого донбаського волонтера Ангеліною Шостак, і подарований військовослужбовцям.  

Винести і підняти прапор було доручено кращим військовослужбовцям управління ОТУ «Донецьк» майорам  Володимиру Мироненко, Олегу Ковтунову, старшині  Серію Резніку.

         Наприкінці церемонії  військовослужбовці вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Тарас Грень. 

Повінчані перехресним вогнем

  • 22.08.17, 22:17

Повінчані перехресним вогнем

Війна. Страшне слово а ще більш страшне дійство. Розв’язана російськими окупантами, вона принесла в мирне життя українців багато горя. Скалічені люди, зруйновані долі, знищені цілі регіони нашої Батьківщини. Тисячі патріотів залишили свої домівки і змінили комфортний налагоджений побут на землянки і бліндажі. Вони зробили це, щоб не пропустити російську шовіністичну наволоч далі. Не дати озвірілим послідовникам кремлівської ідеології повернути Україну назад до рабовласницького радянського минулого.

І виявилось, що навіть у прицільному ворожому вогні, в крові побратимів і диму згарищ люди з чистим серцем все ж таки залишаються людьми. І їх душа як і раніше є відкритою для великих світлих почуттів. Приймаючи рішення змінити професію вчителя фізичної культури на військового, лейтенант Ігор Вінніков не підозрював, що тут на «лінії нуль» знайде свою долю і кохання. Хоча за словами командира роти, коли він поїхав забирати у підрозділ поповнення – нового санінструктора старшого солдата Саніе то відразу зрозумів,що все наступне життя мріє бути поруч цієї славної дівчини. Та от одна перепона – він її командир.

Рота Ігоря Миколайовича тримає оборону неподалік Донецького аеропорту. Саме звідси проросійські бойовики часто ведуть провокаційний прицільний вогонь по нашим позиціям з забороненого домовленостями озброєння. Час від часу ворожі диверсанти пробують на міць нашу оборону. Тому відпочивати підлеглим лейтенанта Ігоря Віннікова не доводиться. Та й роботи у ротного медика чимало.  Травмування, поранення, просто захворювання. Всім потрібно вчасну надати першу медичну допомогу.  Ротний завжди намагався в силу своїх можливостей бути поряд і хоч чимось допомогти молодій дівчині.  Власне своєю турботою та увагою він і завоював серце гордої красуні. Зараз вони разом, і за кілька тижнів в планах молодят зіграти повноцінне весілля. На яке будуть запрошені найдорожчі гості цієї пари – їх рота.

Тарас Грень. 

Умисні підпали – нова зброя терористів

  • 22.08.17, 14:08

Умисні підпали – нова зброя терористів

Протягом останнього тижня відзначається різка зміна тактики ведення бойових дій проросійськими найманцями. Прийшовши висновку, що постійні провокативні обстріли, з забороненого досягнутими домовленостями озброєння, не приносять бажаного для них результату ворог почав діяти більш цинічно. Взявши на озброєння умисні підпали полів та жилих споруд.  Ідея «випаленої землі» не нова. До вершини досконалостіі її привели ще фашисти під час Другої світової війни. Російські найманці просто скопіювали їх так звану тактику. Лінія розмежування лишається менш-більш не змінною вже тривалий час. Само собою в так званій «сірій зоні» накопичилось чимало сухостою та сухої трави. Користуючись східним вітром, який постійно дме в сторону наших позицій, ворог трасуючими кулями, або освітлювальними мінами намагається запалити поля перед нашими ВОПами. Причому після загорання по спостережним пунктам Збройних Сил України починають «працювати» снайперські пари та ведеться хаотичний вогонь зі стрілецької зброї. Мета ворога очевидна – знищити перед переднім краєм нашої оборони системи інженерного загородження, мінні поля тощо. А також максимально нанести шкоду передовим лініям оборони, виявити та демаскувати наші нові вогневі точки та позиції. Також під час пожежі ворог намагається виявити пункти управління, ідентифікувати командирів всіх ланок. Для цього використовуються всі методи - від візуального до радіо спостереження.

Крім цього, зі зміною командування частин та підрозділів так званого 1 армійського корпусу ДНР на кадрових військовослужбовців Російської Федерації, тактика ворога стала більш варварською по відношення до мирного населення України. Це ще раз підтверджує агресивні настрої нашого східного сусіда не просто до Збройних Сил України, а й до української  нації в цілому. Кілька днів поспіль, окупанти проводять обстріли населених пунктів, які знаходяться з українського боку неподалік, або безпосередньо на лінії розмежування. Так станом на ранок 22 серпня лише в селищі Жованка, після умисного підпалу згоріло 19 будинків в яких свого часу мешкали мирні українці. Тривають пожежі в населеному пункті Піски, в якому після обстрілів з використанням артилерійського озброєння калібрами 150, 122, 120 міліметрів, танків та БМП-1 вже згоріло близько півсотні будинків. Так само тривають умисні підпали ворогом в усіх населених пунктах  Якщо проаналізувати цю тактику ворога з оглядом на меседжі кремлівської пропаганди, то можна зробити висновок, що окупанти намагаються таким чином покарати людей, які виступили проти маячні під назвою «новоросія». А також налаштувати простих людей проти України та Збройних Сил України. Адже використовуючи різноманітні комунікативні канали, такі, телебачення, мережа Інтернет та родинні і дружні зв’язки між мешканцями звільнених та тимчасово окупованих Росією територій, кремлівські провокатори намагаються вкласти в голови простих українців, що в усіх бідах пов’язаних з втратою майна винні бійці ЗСУ. Головний меседж наступний – «вимагайте від українських бійців піти з займаних позицій, і тоді ваше майно буде неушкоджене».  Проте це немає бажаного кремлівським спеціалістам ефекту. Люди продовжують підтримувати українських бійців.

          На сьогодні, військовослужбовці Збройних Сил України приймають активну участь в гасінні організованих незаконними збройними формуваннями пожеж в приватному секторі. Завдяки самовідданим діям бійців вдалось врятувати майна простих людей на сотні тисяч гривень.  А тактика «випаленої землі», яку так активно впроваджують кремлівські наймити, ще раз красномовно свідчить про всі пріоритети, які ставить Росія в цій війні.

Тарас Грень.

 

«…Перцю путинцям в дупу! А не Україну!...»

  • 19.08.17, 13:59

«…Перцю путинцям  в дупу! А не Україну!...»

Закарпатці завжди вирізнялись влучністю та безапеляційністю своїх фраз. Скажуть – як відріжуть. От такі настрої зараз панують між воїнами, які стоять на передових позиціях оборони України.

На диктофоні зафіксовано – 1 хвилина 34 секунди. Саме стільки часу було для особистої розмови з командиром підрозділу молодшим сержантом Владиславом Жовтані. Весь інший час молодший командир показував як організували його підлеглі свою службу та побут на передовій. За словами командира, життя на «лінії нуль», в певній мірі, можна порівняти з життям якогось мегаполісу. Адже тут воно також не завмирає ні на хвилину, а з настанням темряви стає лише цікавішим. І якщо ззовні тут не побачиш шаленого руху – все скрито і розмірковано. То під землею, в бліндажах, на спостережних пунктах та різноманітних секретах воно не припиняється ніколи.

Коли вперше попадаєш на передові позиції, то спочатку губишся в лабіринті окопів та переходів, що вириті тут. Незважаючи на важкість грунтів, хлопці постійно намагаються вдосконалити та вирити нові траншеї та укриття. Бо прекрасно розуміють, що система розвідки у росіян поставлена на дуже високому рівні. І навіть грамотно та якісно зроблені бліндажі, що дістались від попередників, не гарантують захисту. Хлопці розповіли, як обманули росіян, коли замінили на позиціях попередній підрозділ. Дотепним маневром вони заховали всю свою техніку та озброєння. І коли з настанням темряви розпочався обстріл наших позицій, то всі «братерські» міни і фугаси лягли в порожні капоніри. Які росіяни розвідали та пристріляли коли попередники забирали своє озброєння. Та під час обстрілу наші бійці провели ще і радіо гру з ворогом. Суть полягала в тому, що наші командири нібито розгубились потрапивши під інтенсивний обстріл і почали видавати в ефір координати попадань.  Це дозволило «скорегувати» ворожий вогонь далеко в поле, подалі від наших укриттів. Все це стало можливим завдяки ретельній підготовці та вивченню дій противника. За словами наших бійців, складається враження, що російські війська воюючи в Україні,  випробовують на практиці нові системи організацій та ведення бою.  Зокрема, для роботи російських снайперських груп, ворог організовує цілі операції батальйонного та ротного масштабу. Вони націлені на виявлення наших командирів та корегувальників. Однак закарпатці з першого разу зрозуміли задум ворога, і пастка, яку росіяни готували для нас стала фатальною для їх спецпризначенців.

Так само швидко зорієнтувались наші бійці і до тактики, яку російські загарбники запозичили у фашистів – випаленої землі. Її суть полягає в тому, що російські окупаційні війська прострілюють територію перед нашими позиціями трасуючими кулями намагаючись запалити суху траву і чагарник.  Якщо виникає пожежа, то ворог не дає нашим бійцям її гасити, обстрілюючи позиції з мінометів та гранатометів. Розрахунок простий – люди мають або згоріти або задихнутись в диму. Та закарпатці придумали протидію і для цих ворожих атак. Завдяки цілому комплексу мір вони врятували від пожеж і майно, і техніку, а головне людські життя. Тепер, за словами захисників України, ворог лише покращив нашу оборону. Бо російським диверсантам важче  підповзати до наших позицій по власноруч організованим згарищам. До цього ж значно розчистились сектора обстрілів та спостереження для наших військ. Звичайно, закарпатцям довелось докласти рук, щоб здійснити маскування та оперативно збудувати нові позиції. Та робота вартувала того.

Та при веденні постійної бойової роботи не забувають закарпатські вояки і про організацію побуту та навіть дозвілля. В схованих від ворожих очей місцях є майданчики для заняття спортом. В захищених укриттях організовані цілі бані. Ну і само собою закарпатська кухня. Тим, хто потрапить сюди на момент обіду чи вечері залюбки запропонують смачне торгані, а на ранок традиційно ароматна  зварена в кавниках закарпатська кава. Находять хлопці час на читання книжок, та розв’язування кросвордів. І вже потихеньку починають готуватись до зими.

Серед головних бажань – просять передати всім українцям: не вірити панічним новинам та настроям. Ніхто не збирається полишати своїх позицій, хіба тільки заради однієї мети – звільнення з окупації  українських міст і сіл.

Тарас Грень. 

На «лінії вогню» – трійня

  • 17.08.17, 18:36

На «лінії вогню» – трійня

Неподалік лінії розмежування військові медики прийняли важкі пологи

Через постійні вогневі провокації російських найманців в багатьох прифронтових селах і містечках не лише знищена інфраструктура, алей відсутнє достатнє медичне забезпечення. Бо керуючись своєю бандитською філософією адепти руського міра в першу чергу беруть на приціли гармат та мінометів лікарні, школи та об’єкти інфраструктури.

         Щоб підтримати місцевих мешканців, військовослужбовці Збройних Сил України докладають чимало зусиль. Підвозять воду і продукти. А медики 66 передового військового госпіталю у складі лікарсько-санітарних бригад виїжджають для обстеження та надання допомоги я військовослужбовцям, так і простим людям. Під час одного з таких виїздів до військових медиків звернулась породілля у якій передчасно почались складні пологи. Керівник групи підполковник медичної служби Андрій Кострубський прийняв рішення приймати пологи на місці. Пологи виявились складними, адже під серцем жіночка носила трійню. Медики зробили все, щоб врятувати життя жінки і її дітей. Тепер завдяки високому професіоналізму військових лікарів Україна отримала нових патріотів.

Тарас Грень. 

         

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
72
предыдущая
следующая