С чего начинается гадина?

С удушливой лжи по ТВ,

С попов, пешеходов таранящих

На "Лексусах" и "БМВ".

А может, она начинается

С той первой абхазской войны,

С тех криков, и плачей, и выстрелов,

Что не были русским слышны?

С чего начинается гадина?

С невтоптанных в грязь кумачей,

С портретов тирана усатого,

И чествованья палачей.

А может, она начинается

С той мантры про "Родину-Мать",

Не просто с незнанья истории,

А и с нежелания знать?

С чего начинается гадина?

С креста перед входом в МИФИ,

С гламурной накрашенной курицы,

Которой политика - фи.

А может, она начинается

С завистливой злобы раба,

С мечты, чтоб соседу свободному

Скорей наступила труба?

С чего начинается гадина?

С парадов и олимпиад,

С вельможно-холуйского барина,

Что лижет начальственный зад.

А может, она начинается

С дворцов и офшоров вдали

И с маленьких глупых гаденышей,

Что курс Селигера прошли?

С чего начинается гадина?

С истерики на площадях,

С надкрыльев жука колорадского

На невоевавших блядях.

А может, она начинается

С "портянок" и "ботов" сетей,

С уменья воспитывать ненависть

Ко всем, кто не любит плетей?

С чего начинается гадина?

С визгливых имперских понтов,

С орущих под флагами гопников

И лупящих женщин ментов.

А чем же закончится гадина

Всея озверелой Руси?

Cпроси у повешенных в Нюрнберге,

Саддама Хусейна спроси...

Юрий Нестеренко.

ГАЛИНА  ГОРДАСЕВИЧ

ДОНЕЦЬКИЙ ЦИКЛ


Сурми світанку

Вставайте, люди, чуєте: світанок!
На небокраї спалахнуло небо
Рожево, малиново і вишнево,
І грає в сурми золоті світанок.
Високий звук злітає над землею,
Над шахтами, заводами, домами,
Зеленим степом, бурими димами,
Над мирною, ранковою землею.
Вставайте, люди, вас чекають справи,
Які без вас нікому не звершити:
Досіяти, дожати, долюбити,
Довершити й нові почати справи.
 



  Світло полудня

Стає зіркішим зір, і прозираєш
В малій зернині дерево тінисте,
В земних глибинах пласт вугільний,
В лілових кресленнях – майбутнє місто.
Стає точнішою рука, і вже лягає
Упевнений мазок на полотно,
Вгризається різець у твердь металу,
Злітає в небо голубий літак.
І ось до вас приходить творча зрілість,
Коли стає все ясним і доступним,
І діло робиш, мов співаєш пісню,
І так співаєш, ніби воду п’єш.
 

Вечірній настрій

На тихій вечірній зорі,
Як спалахують перші зорі,
Веселі, мрійливі, суворі,
Додому ідуть шахтарі.
Несуть вони радість в душі,
Несуть вони в м’язах утому.    
Ідуть шахтарі додому –
Сусіди, товариші.
І кожному світить вікно, –
Хай проза вривається в вірші! –
Де, борщ на плиті прикривши,
Чекає дружина давно.
 

Колискова

Спить земля,
          розгойдана в колисці гравітації,
              Спи, земле, спи...
Спить місто, заплющивши свої золоті очі.
              Спи, місто, спи...
Сплять люди, уклавши натомлені руки.
              Спіть, люди, спіть...
Хай вам сняться хороші сни,
Щось таке довгождане й веселе:
Кришталеві міста і зелені села
І рожеве цвітіння весни.
Хай нічого у вас не болить.
Сон турботу з облич ваших витер.
І навшпиньках проходить вітер,
Щоби вас не збудить.




Донецький кряж
 
Це тверда земля,
Бо в ній немало костей.
Зблизька і здаля
Зустрічала незваних гостей.

Ця земля суха –
Засушив її суховій.
Відійди від гріха,
Коли ти цьому краю не свій.

Ця земля не прекрасна...
А втім, краса – це пусте.
Зате на ній рясно
Полин і крівавник росте.

Не один винесла бій
Україна й пустила свій корінь.
І жовто цвіте звіробій,
І синьо цвіте цикорій.

Спалахує малиновим
Козацький шлик будяка.
Долю свою оновим –
Вона ж в нас не будь-яка!

Це наша земля!
Зазіхати на неї дарма
Зблизька чи здаля,   
Бо земля ця не для ярма.


Донецьк літній

Пахне місто полуницями,
Пахне місто, наче сад.
І забули сто досад
Люди з втомленими лицями.

Пахне місто, наче степ,
Пахне скошеними травами
Між кущами кучерявими,
Де цупке стебло росте.

Кожна квітка і зело
Сповнені п’янкими трунками.
Золотими подарунками
Літо радість принесло.


Маріуполь

Я йшла на поклик моря
По вуличках покручених,
Я йшла на поклик моря,
Як за оленем пес.
А море утікало
Оленем неприрученим,
А море маскувалося
Під мирну синь небес.
І щоб уже до решти
Мене заморочити,
Воно схопило сонце
Й сховало в глибині.
Медузи пропливали,
Немов метеорити,
І срібні риби місяців
Плескалися при дні.
Я йшла така збентежена,
Зачарована, розгублена,
Що в цьому світі діється,
Збагнути не могла.
Це хвилі а чи хмари я
Долонями голубила?
Чи я брела крізь море,
Чи в небі я пливла?

Борітеся — поборете! Мені
Тарас порадив у безсонній ночі,
Коли, немов сонця, горіли очі
Й пашіло тіло в їхньому вогні.
Мені ти радиш наяву і в сні,
Аж доки я не виповнюсь зневірою,
Хоч тішуся надією: увірую
У боротьбу— нехай в далекім дні.

Борітесь — так! Не думайте про смерть,
Горіть в огні єдиного бажання,
Вам карбувати на своїх скрижалях:
Постань на прю, на боротьбу, на герць.
Борітеся — поборете! Постань
Уярмлений, знедолений, закутий,
Порви важкі заіржавілі пута
І грізним громом з піднебесся грянь!

Борітеся — поборете. Мені
Тарас порадив, коли ніч безсонна,
Тривогами і зорями розповнена
Спинилась мовчки при моїм вікні.
Борітеся — поборете. В огні
Пашіє голова моя жертовна,
На все готова і на все вготована,
Чекає одчайдушної борні.

Борітеся — поборете. Чому ж
Стихає крик і непогідь заходить
Крилом похмурим з півночі, і бродить
Забродою твій войовничий муж?
Чому ж посеред довгого мовчання
Вчуваєш тільки криці затихання

Василь Стус

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: восток: рубаи, хокку, танка

Свидетельство о публикации № 50565

(всі фотографії - авторські)