Очікуємо покращення через погіршення

Результати дослідження Українського Інститута Майбутнього громадської думки з класичних ліберальних питань показали, що сучасна Україна – країна з переважаючим лівацько-соціалістичним, аграрним, патерналістським дискурсом і цінностями.

Ось результати по кільком ключовим питанням:



 Украинский Институт Будущего

 
Висновки однозначні:

– сучасна Україна – країна з переважаючим лівацько-соціалістичним, аграрним, патерналістським дискурсом і цінностями.

Тобто рівно така, якою її малювала радянська пропаганда, в повоєнний типу у фільмі «Максим Перепелиця» і все таке інше.

Дві спроби революції і війна, разюче мало вплинули на неомарксистські вподобання суспільства.

Ось цей стан речей – найбільша українська проблема.

Проблема, тим більша, що зав’язана на національний аграрно-лубочний міф, де симпатія до «садка вишневого кола хати», виступає основним розрізненням у системі «свій – чужий», і вподобання тем космосу та фундаментальної науки відносить суб’єкта до «чужого».

Процеси, що відбуваються в колективному несвідомому мозку, настільки проблемні і, при цьому, загальмовані, що панівна ідеологія примудряється «не помічати» ні шести атомних станцій, ні бюро Антонова, ні цілого субкласса програмістів світового рівня, ні української наукової станції в Антарктиді – вони існують в окремому, паралельному лівацької, агроельфійський Україні, просторі.

Міське населення, що тяжіє до індустріального міфу, має відчувати і відчуває себе в такій країні, вкрай незручно – бо причавлюється більшістю і не може уявити, захистити і просунути свої права, свободи та інтереси.

Ситуація тим складніше, через належність індустріального міфу, переважно російськомовному середовищу і його генетичним походженням з СРСР.

Аграрний миф плекає україномовність і тяжіє до періоду націогенезу, який співпав з розкладанням традиційної фази хазяйнування.

Є ще (англомовний, переважно) тонюсенький постіндустріальний прошарок, люди Третьої хвилі (по Тоффлеру), публіка інформаційної фази.

Цей стан речей і є – головною загрозою національній безпеці.

І справа не в сумі протиріч між класами трьох різних історичних фаз, і навіть не в тотальному домінуванні людей традиційної фази, які відстають від загальноісторичного такту на два (!) кроки.

При вмілому використанні, і з таким ресурсом можна добре працювати для досягнення модернізаційних цілей.

Проблема – в надзвичайній загальмованості процесів ( «болото») в національному колективному підсвідомому, за 25 років незалежності практично не зсунулись з місця un masse ( в масі - Б.Г.), і, одночасно – сильно форсованому у груп модернізаційного дискурсу.

У суспільстві створені (і розбіжність посилюється) ножиці між людьми трьох історичних фаз, трьох світів, які, якщо не принципово ворожі одна одній, то принципово погано розуміють одна одну. І «хочуть розуміти» – додамо.

Таке протиріччя має знайти вихід і – знаходить.

Найбільш очевидний – міграція індустріально-актуалізованого і пост-індустріального (інформаційного) населення за кордон, в простір, де вони можуть себе реалізувати.

Інший вихід – агрегація модерністських груп, усвідомлення ними себе, своїх завдань і загальних інтересів, становлення в якості суспільно-політичних суб’єктів і початок боротьби за своє представництво і вплив / отримання влади, з завданням проведення в життя рішень, що забезпечують їх інтереси.

Тобто – втеча від проблеми, або спроба вирішити проблему.

Особисто я бачу вихід в трансцеденції проблеми:

– розвитку пост-індустріальних / інформаційних технологій, з тим, щоб вирішити проблему конфлікту «сільських» та «міських», шляхом її деактуалізації.

Слід зазначити, що конфлікт на Донбасі можна розглядати, як певний випадок цього загального конфлікту – «традиційників» та «індустріальників».

Іншими способами (переворотом, реформами і ін.) ця суперечність в даних умовах, на мій погляд, не вирішується.

Насамперед, це створення філософських передумов для формування когнітивного світогляду та нових технологій освіти, яки мають створити в Україні свідомість нового історичного типу.

Але, це вже зовсім специфічна розмова.

Олексій Арестович

 http://hvylya.net/analytics/society/oleksiy-arestovich-tri-sviti-ukrayini-i-borotba-mizh-nimi.html

Дуже гарна аналітична думка Виктора Шендеровича на смішному матеріалі анекдотів



Виктор Шендерович и народ. Анекдоты про Ельцина, Путина и Медведева. И немного о происхождении видов. Фрагменты лекции о месте сатиры в русской истории и литературе. Полная версия - на два часа. Начиная от Гоголя и Грибоедова и заканчивая Булгаковым, Шварцем и Эрдманом. Будете смотреть?


- Как бы вы могли охарактеризовать Путина одним словом?
- Заебал.
До чего богат русский матерной язык: для ответа друзьям это значит неприязнь ибо "наебал", а в суде вроде как бы удовольствиє получил, радуешся и благодаришь: ебал-ебал и заебал вконец наконец.

© Богдан Гордасевич

Вибухові аргументи

 
      
Як змінилася диспозиція Заходу й Росії в питанні ядерної зброї
    
15 липня, 2017      Едвард Лукас      автор The Economist, старший віце-президент аналітич­ного центру CEPA, Лондон 

Аргументи на користь погано прихованого ядерного пацифізму в кампанії Джеремі Корбіна скидалися на рішучий гол у власні ворота. Але, як виявилося, в оцінках громадських настроїв у цьому питанні прорахувалися якраз критики лідера лейбористів. Попри позицію унілатералізму Корбіна, на якій він стоїть уже десятки років, нині він має рейтинги вищі за Терезу Мей. І думка про те, що понад 30 млрд фунтів, призначених для оновлення британської системи сил ядерного стримування «Трайдент», можна витратити краще, панує не тільки серед ідеалістів-корбіністів. Навіть пересічний консерватор у приватних розмовах гадає, чи може країна в позиції, у якій зараз Велика Британія, дозволити собі утримувати арсенал на рівні світової потуги?

Може, ядерна зброя дійсно виходить із моди в Британії. Але аж ніяк не деінде. Західних військових стратегів особливо непокоїть дедалі більший російський арсенал засобів доставки малої дальності з боєзарядами невеликої потужності (їх називають тактичною ядерною зброєю).

Це не «стратегічна» зброя, як у доктора Стрейн­дж­лава (і як у британському «Трайденті»), що допомагала утримувати воєнний баланс під час холодної війни. Ці боєголовки установлюються на ракети класу повітря-земля, балістичні ракети малої дальності, гравітаційні бомби, глибинні бомби й торпеди, а також ракети, що можуть збивати кораблі, субмарини й літаки. Активний арсенал такої зброї в Росії, за даними аналітичного звіту, який минулого тижня опублікувало Розвідувальне управління Міністерства оборони США, налічує близько 2 тис. одиниць. Це щонайменше в чотири рази більше за аналогічний американський арсенал у Європі.

У минулому це вважалося відображенням слабкості, не сили. НАТО більше, багатше й сильніше за Росію. На випадок традиційного нападу російські військові стратеги скористалися б ядерним арсеналом нижчого класу для (як вважають вони) «деескалації» конфлікту.

Такий підхід відомий із холодної війни. Тоді військові стратеги НАТО розуміли, що без використання ядерної зброї протистояти нападу блоку Варшавського договору не змогли б. Їхня ядерна зброя противажила величезній радянській перевазі в традиційних силах, а ще компенсувала затримки, які могли б виникнути під час транспортування американських сил підкріплення через Атлантичний океан. У Радянському Союзі добре знали про це вразливе місце й могли говорити, що ніколи не застосують ядерну зброю першими: це був пропагандистський кульбіт, у якому Захід змальовувався необачним розпалювачем війни.

Із днів розвалу Радянського Союзу диспозиція змінилася. Кремль без своєї імперії став слабшою стороною й у листопаді 1993 року відмовився від обіцянки «не використовувати першим» ядерну зброю.

Це створило хоча крихку, але стабільність. НАТО не тільки не мало наміру нападати на Росію (і всі люди, які ухвалювали рішення в Москві, здається, це розуміли), а й Росія мала серйозний оборонний арсенал, реагувати на який західним союзникам було непросто.

Утім, у червневому дослідженні Шведської агенції з досліджень у сфері оборони (FOI), висновки якого відлунюють і в інших аналітиків, що спеціалізуються на безпеці та розвідці, йдеться про те, що ця картина змінюється. По-перше, у Росії росте параноя з приводу зовнішнього втручання. У звіті Розвідувального управління Міністерства оборони США чітко вказано, що кремлівські провідники вірять: Захід зациклений на зміні режиму в Росії.

Понад те, вражаюча модернізація російського війська передбачає нові озброєння (як-от крилаті ракети, що запускаються із землі й можуть нести ядерний заряд). Простої відповіді на такий розвиток подій у НАТО немає. Найгірше, що Кремль більше не вважає власний тактичний ядерний арсенал просто силою стримування, а бачить його таким, який цілком можна використовувати. Торік колишній керівник Російського федерального ядерного центру Віктор Міхайлов говорив про майбутнє, коли російську зброю невеликої потужності можна буде використовувати як «ядерний скальпель». Інші російські військові мислителі, схоже, розглядають таку ядерну зброю просто як потужний вид артилерії.

Російські дипломати так говорять про використання ядерної зброї з політичних міркувань (для зміни оборонної політики інших країн, наприклад), що в їхніх західних співрозмовників відбирає мову. А на російських військових навчаннях відпрацьовується застосування ядерних боєголовок.

Усе це становить серйозні труднощі для Заходу. Дорівнюватися до російського арсеналу своїм — це вкрай дорого й непопулярно. Якщо важко зберегти громадську підтримку навіть оновлення британського «Трайдента», що є головною опорою нашої обороноздатності, і коли оборонний бюджет під величезним тиском через модернізацію авіаносців, спроби відстояти пропозиції про іншу ядерну зброю здаються марними.

Тому реагувати на розвиток російської зброї, з одного боку, можна через відновлення контролю над озброєннями та інші форми діалогу. Навіть якщо Росія зациклилася на вірі у власну пропаганду про вигадану загрозу із Заходу, їй усе-таки вигідна прозорість, можливість перевірок й обмеження кількості та дислокації зброї. Низькі ціни на нафту змушують Москву робити болісний вибір у власних оборонних пріоритетах: нам слід заохочувати Кремль до того, щоби він схилявся до безпечнішого, а не ризикованішого життя.

Зокрема, непоганим початком було би збереження в дії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, яким заборонялися найнебезпечніші ядерні ракети середньої дальності в Європі. Також варто спробувати відновити дію Договору про звичайні збройні сили в Європі. Дислокувавши додаткові сили для захисту Естонії, Латвії, Литви, Норвегії, Польщі та Румунії (хоч запізно та в обмеженому обсязі), НАТО тепер може вести переговори з позиції сили.

Але в дослідженні шведського FOI також йдеться про те, що у відповідь на пониження Росією порогу застосування ядерної зброї нам слід переосмислити все: від громадянської оборони та воєнної готовності до планування на випадок надзвичайних обставин.

Якщо не хочемо нової ядерної зброї в Європі, треба знайти якусь іншу відповідь: можливо, непомітні ракети зі звичайними боєголовками великої дальності, які могли би закрити прогалину в нашій системі стримувань. Фінляндія та Польща вже придбали такі ракети. Те саме можуть зробити й інші держави. А ще нам слід розглянути інші форми стримування, як-от оперативну конфіскацію та замороження російських активів на Заході. Такий інструмент можна було б використовувати для зупинки конфлікту до застосування будь-якої сили.

Найбільші питання тут лежать у політичній, не військовій площині. Росія компенсує власну слабкість залізною рішучістю. Але вихваляння ядерною зброєю з боку слабкої країни, як Росія, працює тільки тоді, коли ним удається залякати противників. А наскільки боїмося ми?
http://tyzhden.ua/World/195966

Нова хвиля санкцій США щодо Росії: чи стане вона ефективною? Експертний аналіз Юрій Городніченко, Олександр Талавера, VoxUkraine, для Європейської правди _ Четвер, 06 серпня 2015, 10:53 Версія для друку Коментарі10

30 липня 2015 року уряд США оголосив про нову хвилю санкцій щодо Росії. Зазначено, що їхньою метою є "...підтримка тиску на Росію за порушення міжнародного права і розпалювання конфлікту в Східній Україні".

Серед тих, хто підпав під санкції – колишні українські чиновники, оператори кримських портів, а також російські компанії, в тому числі ті, які використовувалися для ухиляння від санкцій. В даній статті ми розглянемо кожну з цих груп, а також проаналізуємо потенційну ефективність нового раунду санкцій.

Та спершу зафіксуємо планку очікувань: хоча ті санкції, що існували досі, не мали миттєвого прямого ефекту, вони, ймовірно, запрацюють у довгостроковій перспективі (VoxUkraine раніше вже аналізував наслідки санкцій для російської економіки і фондового ринку).

Зниження цін на нафту суттєвіше вплинуло на російську економіку. Але санкції, безумовно, підвищують "нафтові" втрати. Та оскільки Росія має великі резерви в іноземній валюті, це дає змогу російському уряду певний час мінімізувати вплив обмежень на економіку.

Перша група. Найближче оточення Путіна та концерн "Калашников"

Британська корпорація BBC віднесла Геннадія Тимченка і Бориса Ротенберга до найближчого оточення Путіна, коли пояснювала, чому цих осіб включили до санкційного списку рік тому, в липні 2014 року.

Цього разу санкції були запроваджені щодо осіб і компаній, які допомагали Тимченку та Ротенбергу ухилитися від санкцій, введених раніше. Те саме стосується концерну "Калашников", який був включений до галузевого (виробництво вогнепальної зброї) списку санкцій.

Схоже, протягом цього року Тимченко та Ротенберг почувалися некомфортно, а тому почали шукати схеми, щоб звести до мінімуму негативний ефект накладених на них обмежень.

Нова хвиля санкцій спрямована на те, щоб закрити деякі з лазівок для "друзів Путіна".

Це може стати сигналом для інших бізнесменів, пов'язаних з російським президентом: їм не вдасться за допомогою махінацій обдурити уряд США, а ціна дружби з Путіним виявиться зависокою.

А оскільки багато фінансових операцій неминуче проводиться в доларах США, викриття нових структур, що співпрацюють з Тимченком та Ротенбергом, може виявитися досить збитковим для них.

Водночас концерн "Калашников", імовірно, не відчує значного ефекту від санкцій в короткостроковій перспективі, оскільки має фінансову підтримку від уряду Російської Федерації. Інакше кажучи, вартість санкцій покриватимуть за рахунок російських платників податків, а не керівництва "Калашникова".

Друга група. Українські екс-посадовці

До нового списку увійшли Андрій Клюєв, Сергій Курченко, Едуард Ставицький та Олександр Янукович.

Всі вони відігравали важливу роль за часів президента Януковича. За неофіційною інформацією, вони втекли до Росії в 2014 році, прихопивши мільярди доларів.

Ця одіозна група прибічників Януковича мала достатньо часу, щоб вивести з України свої багатства, і зараз продовжує комфортне життя в РФ. Можливо, ці санкції були введені запізно.

Водночас цим особам свого часу вдалося мінімізувати юридичні проблеми, оскільки нова українська влада не змогла надати переконливих доказів їхніх порушень. Таким чином, інші країни не були зобов’язані тримати їхні активи замороженими.

Новий раунд санкцій зробить життя соратників Януковича складнішим, навіть без обвинувального вироку в Україні.

Третя група. Порти в Криму

Новий раунд санкцій охоплює основні порти в Криму, в тому числі в Керчі, Феодосії, Севастополі, Ялті та Євпаторії. Крім того, під удар потрапила Керченська поромна переправа.

Існує думка, що РФ змогла успішно налагодити морське сполучення між Кримом та материковою частиною  Росії. Верхні графіки на малюнку, наведеному нижче, демонструють, що рух транспорту між Росією і Кримом має тенденцію до збільшення. Російські ЗМІ навіть повідомили, що поромні компанії, що базуються в Греції, почали працювати на нових маршрутах, таких як Севастополь-Новоросійськ.

Поліпшення комунікації між материком і півостровом дуже важливе для Росії: рух через Керченську поромну переправу нестабільний та залежить від погоди. Зокрема, нижні графіки свідчать, що час очікування може дуже сильно змінюватися залежно від погодних умов і періодів пікового попиту.

Те, що віднині транспортно-пересадочні вузли опинилися у санкційному списку, зробить подорожі та перевезення Крим-Росія більш проблематичними.

Нові санкції з боку США можуть стати попередженням для транспортних компаній, які здійснюють рейси до та з кримських портів.

Загалом цей блок санкцій збільшує ціну, яку доведеться заплатити за ведення бізнесу в Криму. Як наслідок, російські платники податків будуть змушені сплачувати більший рахунок за окупацію Криму.

Крім того, дороге та нестабільне поромне сполучення, вірогідно, призведе до зниження підтримки окупації у суспільстві,

адже рівень життя без транспорту, ймовірно, погіршуватиметься і надалі (приміром, збільшення транспортних витрат може призвести до зростання цін в Криму).

Відповідно до прогнозів VoxUkraine, Крим поступово перетворюється на відсталий, депресивний регіон на зразок Придністров'я, Абхазії чи Південної Осетії.

Статистика трафіку Крим-Росія, джерело

Четверта група. Дочірні структури "Роснефти"

Як зазначалося раніше, падіння цін на нафту є найбільш ефективною "санкцією". Водночас попередні обмежувальні заходи збільшили вартість кредитів і видобутку цієї сировини.

Загалом це схоже на ситуацію з концерном "Калашников", оскільки "Роснефть", ймовірно, отримає підтримку від уряду РФ. Таким чином, безпосередній вплив на "Роснефть" може бути незначним (ціни на акції "Роснефти" не впали після оголошення санкцій (див. ілюстрацію).

Ціна акцій "Роснефти" на Московській біржі, 27.07.15-31.07.15 Джерело: Yahoo.finance.com

Водночас тривале збереження санкцій спустошуватиме казну російського уряду.

Без великих доходів від продажу нафти уряду Росії доведеться обирати між зменшенням підтримки для таких компаній, як "Роснефть", і скороченням інших державних витрат (на охорону здоров'я, освіту тощо).

Будь-який з варіантів може виявитися дуже дорогим для політичного режиму в Росії.

Таким чином, розрахунок уряду США полягає в тому, що російський уряд, як до того - влада Ірану, врешті-решт вирішить серйозно вести переговори і повернутися до дотримання міжнародного права.

П’ята група. Дочірні підприємства російських держбанків

Нові санкції поставлять російські банки та їхні дочірні компанії в ще більш жорсткі умови не лише в Росії, а й в інших країнах.

Наприклад, український Промінвестбанк, який, по суті, є великою дочірньою компанією "Внешэкономбанка" в Україні, тепер перебуває під санкціями.

Варто зауважити, що банківський сектор є вразливою частиною російської економіки. На додаток до рецесії, яка послаблює банківські баланси, російські банки відтепер обмежені у здатності позичати кошти на міжнародних ринках капіталу.

Окрім того, все більше обмежуються їхні міжнародні операції.

Нестача джерел фінансування робить кредитування в Росії дедалі складнішим, а це в свою чергу поглиблює економічний спад.

Та попри ці перешкоди, "Внешэкономбанк" та інші установи його масштабу не "обваляться" у найближчому майбутньому: вони занадто великі, щоб Росія дозволила їм збанкрутувати.

Натомість – знову ж таки – витрати на підтримку банківського сектора ляжуть на плечі російських платників податків.

"Подушка безпеки" у вигляді валютних резервів Росії нині здається значною, але рано чи пізно такі витрати, швидше за все, стануть не по кишені російському уряду.

А населення РФ стане все більш невдоволене тими жертвами, які воно має принести через дії своєї влади щодо Криму та Донбасу.

Підсумовуючи, варто зазначити, що санкції щодо кримських портів і транспортних компаній, ймовірно, матимуть більший безпосередній вплив, ніж інші нові обмежувальні заходи.

Але не слід недооцінювати вплив інших санкцій: вони мають сильний "сигналізуючий ефект"  та виснажують путінський режим.

Автори:

Юрій Городніченко (університет Берклі) та Олександр Талавера (університет Шеффілда), співзасновники VoxUkraine, для "Європейської правди"

http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/08/6/7036686/

Через падіння цін на золото Росія втратила 2,4 мільярда доларів
Четвер, 6 серпня 2015, 19:35

Рекордне падіння світових цін на золото за останні три тижні коштувало Росії і Китаю в сукупності 5,4 мільярда доларів.

Про це повідомляє агентство Bloomberg з посиланням на дані Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Вартість золотих резервів Росії з 16 липня по 4 серпня впала на 2,4 мільярда доларів, до 44,5 млрд.

Китай за той же час втратив близько 3 мільярдів доларів, його резерви до зазначеної дати становили 61 млрд доларів.

Резерви золота Росії на 4 серпня становлять 1,275 тисячі метричних тонн, Китаю - 1,658 тисячі метричних тонн, уточнює агентство.

"Головний удар в останні три тижні припав по резервах двох країн, що було пов'язано з рекордним за останні п'ять років падінням цін на золото у зв'язку з очікуваннями підвищення ставки рефінансування і зміцненням долара", - пояснюють аналітики агентства.

При цьому в останні шість років саме Росія і Китай були найбільшими покупцями золота.

Китай з 2009 року збільшив розмір своїх резервів у золоті на 60%.

Росія більш ніж у два рази збільшила свої резерви в останній місяць, коли золото подешевшало на 6,5%, відзначає агентство.

http://www.epravda.com.ua/news/2015/08/6/554102/

 06.02.2017
ПОЛІТОЛОГ ПРО "ГЕОПОЛІТИЧНИХ МАЧО" ПУТІНА ТА ЕРДОГАНА, СТРАТЕГІЮ ТРАМПА ТА ТРИКУТНИК "УКРАЇНА, РФ ТА США"
Політичний експерт, кандидат політичних наук, координатор Бюро протидії гібридній війні Євген Магда в інтерв'ю журналістам 5.UA розповів про взаємодію Путіна із Трампом та іншими світовими лідерами, про російську агресію на сході та про підтримку України з боку сусідніх держав
 


МІФ ПРО ПРОРОСІЙСЬКОГО ТРАМПА ПРИДУМАЛИ ПОЛІТТЕХНОЛОГИ ГІЛЛАРІ КЛІНТОН

Як може вплинути проросійська налаштованість Трампа на долю України і на ситуацію у світі в цілому?

Перш за все, Трамп не може бути проросійським, він може бути проамериканським. Будь-який президент США може бути виключно проамериканським. Міф про проросійського Трампа придумали політтехнологи Гілларі Клінтон, а наша політична еліта, яка бере інформацію в кращому випадку із західних медіа, теж на це зважала і вважала, що Трамп – це горе.

Можна сперечатися про те, чи Трамп горе, чи ні, але хто сказав, що Гілларі Клінтон була б радість? Незрозуміло, звідки така ілюзія, що якийсь американський президент прийде до влади, кине все та буде займатися виключно покращенням ситуації в Україні.

Можна сперечатися про те, чи Трамп горе, чи ні, але хто сказав, що Гілларі Клінтон була б радість?
Трамп насамперед проамериканський, дуже ексцентричний. Він – людина без досвіду державного управління, і це зараз дуже відчувається. Вони вичистили Держдепартамент настільки, що на третю добу після того, як почались жорстокі бої в Авдіївці, Держдеп "розродився"  заявою із глибоким занепокоєнням. А це для США є дивним і дає для України негативний сигнал, а з іншого боку – все-таки примушує нас мобілізуватись та розраховувати на власні сили. І в цьому є своя логіка. Українці, українська політична еліта за 25 років незалежності настільки багато сказали про унікальний потенціал, унікальні можливості та унікальних людей, що вже треба почати щось робити. Якщо ми не робимо, то ми опиняємось у практичному світі, де такі люди, як Трамп, будуть задавати тренд . А очікувати, що там буде імпічмент, то така версія буде спрацьовувати для таких людей, які подивились багато разів "Картковий будиночок". Але для тих, хто хоч опосередковано погортав  хоча б якусь книжку про американську історію та американську політичну систему, така версія не спрацює.

РОСІЯ ПРЕ, ТОМУ ЩО ХОЧЕ ДОВЕСТИ, ЩО ВОНА В ОДНІЙ ВАГОВІЙ КАТЕГОРІЇ ЗІ СПОЛУЧЕНИМИ ШТАТАМИ

Розглядаючи ланцюжок послідовностей: нещодавні переговори Трампа зі світовими лідерами Меркель, Олландом, Путіним, після чого почались активні обстріли Авдіївки, слідом за якими Президент Порошенко вирушив на зустріч із Ангелою Меркель. Це все якось взаємопов’язано?

Так, зв’язок звичайно є. Давайте згадаємо про те, що Трамп говорив телефоном з Меркель, Олландом, Путіним. Але перед тим він особисто проводив зустріч із Терезою Мей, прем’єром Великої Британії.

Я певен, що українське питання так чи інакше звучало, але воно не звучало настільки голосно. Це взагалі одна з проблем України, що в нас є відчуття того, що наші проблеми є в центрі всесвіту. Але це не так. Географічно вони в центрі Європи. Так, ми одна з найбільших країн Європи, і це природно привертає увагу, але це не означає, що всі навколо нас будуть витанцьовувати та говорити, що вони за нас переживають.

Прагнення Путіна при цьому зрозуміло – він хоче розхитати Мінські домовленості.
За нас ніхто проблему не вирішить, тому питання звучало, але прагнення Путіна при цьому зрозуміло – він хоче розхитати Мінські домовленості в такий спосіб, щоб переукласти їх на власних умовах. Вони насправді про це зараз забули. Домовленості були продовжені наприкінці 2015 року ще на рік, а вже наприкінці 2016 року їх ніхто не продовжував.

До речі, дослідники за деякий час будуть вивчати цей документ, як документ класики гібридної дипломатії.

Документ, під яким немає жодного підпису керівника держави, але який схвалений Радою безпеки ООН.

Росія пре, тому що хоче довести, що вона в одній ваговій категорії зі Сполученими Штатами.

Уявіть собі, що на зустрічі із людьми до Володимира або Віталія Кличка підходить якась людина та намагається його вдарити, це означає, що така людина в такий спосіб хоче показати, що знаходиться із опонентом в одній ваговій категорії.

Отак і Росія поводиться, тільки вона б’є не свого противника, а того, кого вважає, що може вдарити ефективніше, в даному випадку Україну.

ЩО НАТО, ЩО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ – ЦЕ КЛУБ З ДОСТАТНЬО ЖОРСТКИМИ ВИМОГАМИ

Ми знаходимося в центрі Європи, в частині країни ідуть бої, Росія наступає. Які країни в такій ситуації нам дійсно можуть надати підтримку та для яких країн питання миру в Україні є стратегічно важливим з точки зору подальших наслідків для їх функціонування?

Я скажу так. Складно перефразовувати відому фразу про те, що у країни немає постійних союзників – є постійні інтереси, тому що у нас немає союзників, а інтереси не виписані. У нас немає стратегічного чітко визначеного інтересу. Він лише зараз вибудовується та й то під зовнішнім впливом, що ось ми маємо з іншими державами знайти спільну мову щодо вступу до Європейського Союзу та НАТО. Тобто такий шлях країни Центральної Європи та Балтії пройшли в 90-х роках, у них ця ідея європейської, євроатлантичної інтеграції була ідефікс, що ми з цим біжимо, а на все інше не звертаємо уваги. Хоча у них теж були корупційні скандали, і різні партійні розбірки, і все що завгодно було – ніхто там теж не живе в ідеальному суспільстві. Просто вони щось робили. А в нас представники нашої еліти фактично проїдали залишки Радянського Союзу, Радянської України – найбагатшої республіки Радянського Союзу. І коли вже все, коли дочерпались та кілька разів "лопатою по дну пошкребли", тоді вже почали рухатися далі. І проблема виявилася в тому, що нас з одного боку офіційно більше 20 стратегічних партнерів, яких президенти, здебільшого Кучма та Ющенко, оголосили стратегічними партнерами, а з іншого боку – у нас немає держави, з якою у нас є договір про допомогу у випадку нападу. Мало того, що країна-стратегічний партнер проти нас здійснює агресію, та ще й у нас є всі ці проблеми.

Наприклад, ситуація з Польщею у такому випадку є показовою. Польща – країна, яка першою визнала Україну. Польські експерти, дипломати говорять, що без вільної України немає вільної Польщі. Але при цьому Качинський, лідер країни, говорить про те, що вони вважають, що українці повинні відмовитись від "бандеризації". Але незрозуміло одне – де вони побачили "бандеризацію".

Україна дійсно і зараз має одну з найбільших армій у Європі, але треба розуміти, що це дуже дорого та складно для економіки.
Що НАТО, що Європейський Союз – це клуб з достатньо жорсткими вимогами: фінансовими, вимогами поведінки внутрішньої політики, якою вона має бути. Тому до них усіх треба прислухатися, адже ми туди вступаємо, а не вони до нас. Тому нам на це доведеться зважати. Якщо ми не готові це брати до уваги, то тоді буде складно.

Україна дійсно і зараз має одну з найбільших армій у Європі, але треба розуміти, що це дуже дорого та складно для економіки. У нас зараз немає іншого виходу – ми змушені шукати собі шляхи для захисту.

Тут теж треба розуміти, наприклад, питання летальної зброї, про яке у нас багато говорять. Це – символ. Постачання летальної зброї оборонної, нам може дати тільки оборону, наступальної ж зброї нам ніхто не продасть в нинішній ситуації, бо ніхто не захоче сваритися з Російською Федерацією, яка є ядерною державою. Але постачання оборонної зброї – це символ. Символ того, що ми бачимо, що відбувається, ми допомагаємо слабшим та готові десь підтримувати Україну. За це і треба боротися, просто у нас система комунікації "влада-суспільство" дуже часто дає збій. Але якщо наша держава не буде показувати, що вона буде боротися, що вона готова себе відстоювати, то нам ніхто не буде допомагати. У світі слабких не люблять, у світі своїх проблем вистачає і без України.

Але якщо ми говоримо про вступ України до світових організацій, то ми бачимо, що для цього Україна старається проводити реформи та боротися з корупцією. На скільки за 5-бальною системою в даний момент можна оцінити підготовку країни до вступу в міжнародні організації?

Ситуацію можна оцінити на "задовільно", на "трієчку". Не можна сказати, що нічого не робиться, але й сказати, що у нас все проходить активними темпами, теж не можна.

Є ще одна проблема. Зміни здійснюються, але складно, по-перше, усвідомлювати зміни в критичній ситуації, бо навколо нас дуже багато чого негативного, і це важко пережити. А по-друге, ми перебуваємо всередині цього процесу, і нам важко його оцінювати. Тому цьому треба теж вчити, громадян теж треба вчити скепсису, громадян теж треба вчити критичному мисленню.

Просто ніхто нам не допоможе без нас самих, бо вважати, що весь світ молиться на Україну – це перебільшення. Весь світ навіть не молиться за Україну. Світ живе своїм життям і нам весь час потрібно доводити : ми тут, ми вам потрібні, ми одні з вас, ми – простір для можливостей, ми – справді унікальна країна, ми змінюємось.

Ніхто нам не допоможе без нас самих, бо вважати, що весь світ молиться на Україну – це перебільшення.
Так, ми переживаємо складний період, але в наc можуть бути якісь інші рухи вперед. Україна стикається з тим, що в оточуючому світі нашу країну намагаються подати в якомусь образі, наприклад, моста. Міст – між Заходом та Росією. Але питання в тому, як може бути мостом країна, яка знаходиться посередині континенту? Де ви бачили міст, який просто лежить на березі, як нікому непотрібна річ. Мости зазвичай підривають, якщо іде війна. Якщо це міст, то він не може інтегруватися в якійсь одній частині, він не може стати її складовою.

Нам потрібен образ України, на який можна звернути увагу, який привертає до себе увагу. От я бачу такий образ як образ будинку. Тому що будинок може розвиватися, якась еклектика, суміш стилів, він може бути самодостатньою цінністю. Багато людей хоче жити у власному будинку, тому цінність повинна бути універсальною та зрозумілою.

Є, наприклад, такий момент, що Тарас Шевченко, геніальний поет, у світі відомий набагато менше, ніж його російські сучасники.

Тому для популяризації треба вибрати мову, якою можна говорити з оточуючим світом, якесь універсальне есперанто, на якому ми можемо розповісти про елементарні речі. Необов'язково шаровари, горілка, сало та гопак. У нас так було протягом тривалого часу, але на це народ не ведеться.

У кожної події є свої жанрові особливості, але не можна це абсолютизувати.

Наприклад, не можна абсолютизувати перемоги України в ПАРЄ, тому що ПАРЄ не має механізму втілення своїх рішень. Не варто сидіти та чекати, щоб Рада безпеки ООН засудила ситуацію на Донбасі.  Засудження – це звичайно крок вперед, але від дипломатичного документу ми не отримуємо якогось зовнішньополітичного профіту, тобто він не перетворюється на кулемети, патрони, танки. Ми маємо покладатися на себе.

Ми, як би це жорстоко та цинічно не звучало, зараз змушені проводити роботу над помилками та працювати над тими речами, які були не здійснені раніше,  від початку української незалежності.

В НИНІШНІЙ СИТУАЦІЇ ФЕДЕРАЛІЗАЦІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ – ЦЕ СМЕРТЬ

Чому воєнні дії відбуваються саме на території Донбасу?

Насправді низка причин, чому саме Донбас. По-перше, можна говорити про те, що Донбас – це територія, де вплив української держави був більшим, ніж у Криму, бо в Криму взагалі не було української політики державної, на жаль.  А по-друге, там дуже близько кордон із Росією, тому дуже легко транслювати меседжі і в прямому, і в переносному сенсі.

Росія розраховувала в 2014 році провернути такий фокус – створити низку народних республік і відрізати основну частину України від морських портів. І в такий спосіб Україна втратила б можливості для експорту. За таких умов яким би був тепер курс гривні, просто навіть ніхто не візьметься прогнозувати, якщо б ми не змогли вивозити хліб, метал, олію та все, що складає основні статті нашого експорту.

Варто також звернути увагу, що Донбас і в етнічному сенсі складний та перемішаний, багато людей з кримінальним минулим, багато людей, які не відчувають якоїсь етнічної ідентичності.

А у нас політики чіткої щодо того, що ми маємо будувати незалежну Україну, не було. Ми світові, насправді, тільки останні роки доводимо, що ми не Росія, а до того такої боротьби переконливої не було.

Зважаючи на те, що на Донбасі ідуть військові дії, і частина населення стверджує, що для чого нам потрібен цей регіон, то в таких умовах можна говорити про федералізацію?

В нинішній ситуації федералізація для України – це смерть.

А Путін може її добитися?

Путін хоче її добитися і він показує дві моделі: з одного боку Боснію, а з іншого боку Молдову. І це стає чимдалі очевиднішим, тому на це треба звертати увагу. Цьому треба протидіяти, причому конкретними кроками. Чи ми готові до цього? Це вже серйозне питання, і на нього треба давати відповідь якомога швидше та якомога чіткіше.

Децентралізація – це відповідь, просто треба розуміти, що децентралізація не означає безвладдя. І це абсолютно очевидна річ.
Якщо продовжувати тему Молдови, то у зв'язку з перемогою ярого прихильника Путіна Ігора Додона чи може Путін його брати собі в соратники та яким чином це може вилитися? Чи про їхню дружбу та спільну шкоду для України говорити не варто?

Дружити вони будуть, і на Молдові можуть обкатати якийсь сценарій для України, але є кілька речей, які заважають Путіну в цьому питання. По-перше, немає спільного кордону між Молдовою та Росією, тому велику кількість людей туди важко перекинути.

По-друге, Молдова – все-таки парламентська республіка. В цілому президент багато говорить, але в нього немає реальних повноважень це все зробити. Тому до цього треба ставитись уважно, але розуміти, що його ініціативи мають під собою подвійне дно і десь спрямовані на те, щоб зачепити Україну. Але, все-таки, не варто шукати повного драматизму.

Україна не повинна говорити з Молдовою крізь зуби.
Додон наголосив, що ніхто в Молдові не визнає Крим російським, бо там хочуть будувати з Україною добросусідські відносини.

Між Україною та Молдовою є комплекс різних проблем, тому Україна не повинна говорити з Молдовою крізь зуби. Не треба забувати, що зовсім недавно Євросоюз ставив Молдову у приклад у проведенні реформ.

Якщо говорити про світових лідерів та їх ставлення до України, то яку позицію щодо України сьогодні займає Олланд, чи не послабив він свою позицію стосовно Росії?

Він не ослабив своєї позиції, ось буквально зовсім недавно він піддав Трампа критиці, ну це така критика. В зовнішній політиці він виявився достатньо ефективним, а у внутрішній політиці недостатньо ефективним для французів, тому вони знімають його з перегонів, він навіть не балотується у президенти. Це, до речі, ознака політичної відповідальності – людина, яка розуміє, що у неї низький рейтинг і що вона є тільки тягарем, не йде боротися за президентство.

Щодо проросійського прем'єр міністра Італії. Чого можна очікувати Україні від нового прем'єра?

Людина проросійська Паоло Джентілоні  став прем'єр міністром Італії. Я думаю, що тут є не те що велика загроза, просто ситуація складається таким чином, що доки канцлер Німеччини Меркель стоїть на своїх позиціях, то Україна почувається більш впевнено, проте у Франції не варто чекати на проукраїнського президента.

Контакт Туреччини та Росії? Чи несе для України загрозу їхня дружба?

Туреччина та Росія – це два геополітичні мачо. У них обох є свій інтерес. Тільки вони хочуть стабілізації в Сирії різними способами – Ердоган хоче Асада знищити, а Путін його хоче зберегти. І це питання між ними є конфліктним, але сказати, що вони все кинуть і одна з одною будуть змагатися, то такого не буде. Зараз Туреччина та Росія є прикладом прагматичної співпраці.

Туреччина – член НАТО, і вона не визнаватиме анексію Криму.
Чим закінчиться? Вже ж раз був, коли вони між собою посварилися, а потім пішли на примирення, тобто вони між собою достатньо взаємозалежні. Проте Туреччина – член НАТО, і вона не визнаватиме анексію Криму, бо це фактор кримських татар, яких на території Туреччини проживає набагато більше, ніж у Криму.

Росія боїться НАТО?

Я б сказав, що Росія боїться гонки озброєнь зі Сполученими Штатами, тому що заявити про те, що вони не збільшують арсенал ядерної зброї, Росія не зможе, а якщо вона у це втягнеться, то у неї дуже швидко розв'яжеться пупок і це стане очевидним усьому світові.

http://www.5.ua/suspilstvo/mahda-137710.html