хочу сюди!
 

Sveta

33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «лірика»

холодні сполохи душі

Чому,
скажи мені -
чому -
я знов пишу тобі -
пробач?
В гіркім
задушливім
диму
Сную очима
сивий плач.
Ятрю думки,
виймаю серце...
Перечитала
сто разів
твоє - написане,
і - стерте,
Все те, що ти
сказать не смів...
Моє - написане
у спразі,
Коли душа,
мов звір, кричить...
Твої...мої...
слова -
не справжні!
...Холодні
сполохи
душі...

маки червоні

Маки червоні
моєї душі
Яскраві, гарячі,
такі небезпечні -
Мов краплини
любові,
Що кров'ю
сочить,
Мов на вістрі
свідомої втечі.
І у комині
наших
утрачених днів
Запалають
вогнем
незабутності.
І у попелі
згаслих
твоїх почуттів,
І в моїй
уявній
розпутності.

можливо, варто...

Лиш не насмійся!
Не насмійся...
З моїх незграбних слів.
Краплинами життя просійся
В печаль забутих снів.
Пролийся паводдю у душу,
Прорвися спалахом зорі...
Я мертвий день поволі зрушу -
І підпалю! Нехай згорить
Печаль із вчора, сум із завтра,
Безглуздя рухів і думок...
Й, можливо, варто... справді - варто
Зробить тобі назустріч крок.

...зі спогадів

Не ніжний. Не люб'язний. Не ласкавий...

Холодний і байдужий. Геть чужий...

І лиш з ковтком холодної вже кави

Натужно пригадаєш образ мій.

Якісь нитки протягнуть у свідомість

Із спогадів задавнене кліше...

Й від чогось пам'ять ніжно так судомить,

Й від когось утекти б тобі іще...

ЩоНотою зіграти…

Всевишній БожеПартію в оркестрі

ЩоНотою дай сил заграти так,

Щоб тиВсесвітній Диригенте і Маестро,

Не докоряв мені за жодний такт.

 

Щоб не пашіла я від сорому за трелі,

Звучали цілі ноти повноцінно,

На флейтіарфі чи віолончелі,

Челесті гратиму – молю уклінно

 

Всевишній БожеВ партії музичній

Легато… піцикато… кожний такт

ЩоНотою… дай віри й сил зіграти так,

Щоб не нести тягар у світ Предвічний

 

 

12.04.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Разделлирика религиозная

Свидетельство о публикации  10624

Відпусти...

Відпусти мене, не муч і не тримай
І не прив"язуй знов мене до себе,
І рештки спогадів і почуттів розмай
На вітрі в полі, хай летять у небо...

Не можеш бути ти навіки мій,
І не твоя я вже давно, хоч і з тобою...
Розбилось дзеркало тих наших мрій,
І небо плаче за вікном холодною грозою.

Дай сил мені забути й діла йти,
І бути знов коханою, п"янкою,
І почуття й довіру знову берегти,
Але вже з іншим, але не з тобою...

Бо хочу бути я щасливою, і знаю я,
Що день такий настане зовсім скоро
Із неба буде литись зливою вода,
А я пірну в п"янке кохання море....

Незабаром.




Красиво, але чомусь сумнувато.

Ранок. Сонце. Бiля храму

Древня церква посивіла…

Стятий хрест… "Кррра!" – чорна пані,

Лиховісниця Сивіла, -

"Каррр!" – пишається на  бані.




18.11.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111190561




...щоб отак - не любив

Потребую тебе.
Щодня.
Щогодини.
Щомиті.
По краєчку свідомості
Бродять химери розмиті,
Розпорошені обриси,
Розворушені образи...
І сумні, і веселі,
І голодні, і ситі...

Потребую
очей твоїх і руки.
Ти - коханий. Єдиний такий,
Щоб із сміхом,
із болем, із жалем
На моїх карбувався
скрижалях.

Щоб отак - зачепив!
Щоб отак - не любив!
Щоб отак - цілував.
Поривався.
Вертався.
Кохав.
Шаленів.
Розмірковував.
Спав.
Й болем вічним
у серце лягав.

Трохи лірики до Дня закоханих

Напередодні Дня закоханих раптом згадав,що в юності писав вірші. Ви скажете: хто ж їх не писав? І будете праві. Але, справа в тому, що якимсь дивом вони в мене збереглись... От, і вирішив скинути – раптом комусь сподобається...

                           Твої очі

           Пам’ятаєш, насміхавсь над очима твоїми

          І казав, що не бачив очей таких зроду?

         Я  назвав їх тоді жартома, несерйозно

          Очі кольору неба над морем в туманнц погоду.

 Я сміявсь, насміхавсь і, раптом, відчув-

            Голова закрутилась... серце збилось з ритмічного ходу

           Зрозумів я тоді, що звели мене з розуму ви,

          Очі  кольору неба над морем в туманну погоду.

Поміж нас тепер розлуки ріка 

            І не скоро ми знайдемо броду

           Як багато віддав аби знову потонути в вас

           Очі кольору неба над морем в туманнц погоду!

 

                        Панна Інна

                    (за Тичиною)

О, панна Інна... Імя наче промінь сонця,

Що в росах квітів заблукав,

Заплутався у павутинні

Й перлиною там засіяв.

О, панна Інна, наче казка сонна,

Прекрасна й дивна водночас.

"О, панна Інна" -, з легким губ тремтінням

Повторюю я в котрий раз.

О, панна Інна... Голос таємничий,

Що лине тихо здалека

Змальовує світи чарівні

І, потім, спогадом солодким вирина.

 О, панна Інна... Зоря в нічному небі

На мить заслухалась...

І, враз, покинувши простори сині,

На землю кинулась у ноги панні Інні...

          ******

У нашім світі скрізь гармонія панує

Гармонія кругом – на небі й на землі.

І стан такий неначе й імпонує,

Та все ж протест росте десь в глибині душі.

 І грають дурні в дурня, і мудреці у шахи,

І геніїв на світі відповідно до нездар,

І риби плавають, і десь літають птахи,

Їдять шакали падаль, а бджоли пють нектар.

 

І  електронів стільки ж як протонів,

І на вовків повинно вистачати кіз,

І з мовчунами відповідна кількість ціцеронів,

І стільки сміху в світі- стільки ж сліз.

 

Та знаю я невідповідність,

Принаймні у одній системі – у мені,

Бо сміху й сліз нерівна кількість,

Та й сміх назовні, сльози ж  у собі.

 І сміх ділю на всіх,а сльози лиш для себе

Із креготом зубів в подушку, в самоті.

Та так, що потемніло небо,

Що про діла свої забулися святі.