Чому, скажи мені - чому - я знов пишу тобі - пробач? В гіркім задушливім диму Сную очима сивий плач. Ятрю думки, виймаю серце... Перечитала сто разів твоє - написане, і - стерте, Все те, що ти сказать не смів... Моє - написане у спразі, Коли душа, мов звір, кричить... Твої...мої... слова - не справжні! ...Холодні сполохи душі...

Маки червоні моєї душі Яскраві, гарячі, такі небезпечні - Мов краплини любові, Що кров'ю сочить, Мов на вістрі свідомої втечі. І у комині наших утрачених днів Запалають вогнем незабутності. І у попелі згаслих твоїх почуттів, І в моїй уявній розпутності.

Лиш не насмійся! Не насмійся... З моїх незграбних слів. Краплинами життя просійся В печаль забутих снів. Пролийся паводдю у душу, Прорвися спалахом зорі... Я мертвий день поволі зрушу - І підпалю! Нехай згорить Печаль із вчора, сум із завтра, Безглуздя рухів і думок... Й, можливо, варто... справді - варто Зробить тобі назустріч крок.

Не ніжний. Не люб'язний. Не ласкавий...Холодний і байдужий. Геть чужий...І лиш з ковтком холодної вже кавиНатужно пригадаєш образ мій.Якісь нитки протягнуть у свідомістьІз спогадів задавнене кліше...Й від чогось пам'ять ніжно так судомить,Й від когось утекти б тобі іще...

[Приєднана картинка] Всевишній Боже! Партію в оркестріЩоНотою дай сил заграти так,Щоб ти, Всесвітній Диригенте і Маестро,Не докоряв мені за жодний такт. Щоб не пашіла я від сорому за трелі,Звучали цілі ноти повноцінно,На флейті, арфі чи віолончелі,Челесті гратиму – молю уклінно… Всевишній Боже...

Читати далі...

Відпусти мене, не муч і не тримай І не прив"язуй знов мене до себе, І рештки спогадів і почуттів розмай На вітрі в полі, хай летять у небо... Не можеш бути ти навіки мій, І не твоя я вже давно, хоч і з тобою... Розбилось дзеркало тих наших мрій, І небо плаче за вікном холодною грозою. Дай сил мені забути й діла йти, І бути знов коханою, п"янкою, І почуття й довіру знову берегти, Але вже з іншим, але не з тобою... Бо хочу бути я щасливою, і знаю я, Що день такий...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка]Красиво, але чомусь сумнувато.

Древня церква посивіла… Стятий хрест… "Кррра!" – чорна пані, Лиховісниця Сивіла, - "Каррр!" – пишається на бані. 18.11.2011 © Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111190561 [Приєднана картинка]

Потребую тебе. Щодня. Щогодини. Щомиті. По краєчку свідомості Бродять химери розмиті, Розпорошені обриси, Розворушені образи... І сумні, і веселі, І голодні, і ситі... Потребую очей твоїх і руки. Ти - коханий. Єдиний такий, Щоб із сміхом, із болем, із жалем На моїх карбувався скрижалях. Щоб отак - зачепив! Щоб отак - не любив! Щоб отак - цілував. Поривався. Вертався. Кохав. Шаленів. Розмірковував. Спав. Й болем вічним у серце лягав.

Напередодні Дня закоханих раптом згадав,що в юності писав вірші. Ви скажете: хто ж їх не писав? І будете праві. Але, справа в тому, що якимсь дивом вони в мене збереглись... От, і вирішив скинути – раптом комусь сподобається... Твої очі Пам’ятаєш, насміхавсь над очима твоїми І казав, що не бачив очей таких зроду? ...

Читати далі...