хочу сюди!
-
-
59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років
Замітки з міткою «журналісти»
Під Слов'янськом загинули італійський журналіст Андреа Роккеллі і його перекладач Андрій Миронов
Війна є війна, а куля чи бомба не вибирає кого вбивати – їм всеодно і це засвідчує смерть двох журналістів, які перебували у Слов'янську
Фото novayagazeta.ru
24.05.2014, 23:50
У суботу ввечері під Слов'янськом були вбиті італійський журналіст Андреа Роккеллі і його перекладач Андрій Миронов. Цю інформацію ИТАР -ТАСС підтвердили в штабі ополчення Донецької народної республіки. За словами ополченців, журналісти були вбиті в результаті мінометного обстрілу селища Андріївка. Осколкове поранення ноги отримав ще один кореспондент – француз Вільям Рогульон, що працює на WordPress. Його стан не викликає побоювань.
Сам Рогульон розповів, що перебував з італійцем і його перекладачем в одному автомобілі. Машина потрапила під обстріл. Останнє, що він бачив – своїх колег, які лежали на землі.
Андреа Роккеллі було 30 років. Він – фотокореспондент і засновник проекту Cesura.it. Роккеллі працював на Кавказі, в Киргизії, в Тунісі і в Лівії під час «арабської весни».
19 травня «Нова газета» опублікувала матеріал Андрія Миронова і Андреа Роккеллі «Ми – не звірі. Не треба нас колючим дротом обтягувати!»
У Донецькій області України під містом Слов'янськ при мінометному обстрілі загинули російський правозахисник і журналіст Андрій Миронов та італійський фоторепортер Андреа Роккеллі. Був поранений французький журналіст Вілльям Рогелон.
Миронов завжди був там, де гаряче
Як розповів Радіо Свобода голова правління "Меморіалу" Олександр Черкасов, Миронов входив до складу товариства "Меморіал", був радянським політичним в'язням, працював у Чечні, розслідував застосування різних видів зброї ; був постійним учасником протестних мітингів :
– Андрій Миколайович Миронов, навряд чи б ви сказали, побачивши його, що йому 60. Між тим він журналістикою займався і поширенням інформації ще тоді, коли це було проблематично, коли Радіо Свобода була одним з небагатьох джерел інформації. Його посадили за самвидав в 1985 році, дали 4 роки таборів, 3 роки заслання. Сидів він в Мордовії. У висновку вивчив італійську мову на додаток до англійської. Далі його доля була зумовлена , він працював журналістом, працював з італійцями всі роки, що я його знаю. Він завжди був там, де жарко. У жовтні 1993 року він був в Останкіно, в 1994-96 роках був у Чечні, причому там, де насправді жарко, під обстрілами. Міна знайшла його під Слов'янськом, могло б бути в Грозному в 94 -му, 96 -му чи 99 -му. Андрій Миронов, як і багато інших колишні політв'язні, входив до " меморіальское " спільнота, він був членом правозахисного центру " Меморіал". Він з нами співпрацював в поїздках на Кавказ в 1990 -і роки. На останній нашій конференції він не був присутній, тому що був на Україні, тому що був там, де гаряче. І він виявився на передньому плані під Слов'янськом.
– А що-небудь ви знаєте про обставини його роботи під Слов'янськом ?
– Це околиця міста, де, очевидно, розташовані якісь вузли оборони ( сепаратістов. – РС). Українські силовики використовують важке озброєння, коли ведуть вогонь по вузлах оборони. Вони вели вогонь з 122 – міліметрових мінометів – це визначається по осколках. Кілька днів тому там в ніч було знищено, зруйновано 6 будинків, пошкоджена психлікарня, що знаходиться тут же поруч. Зрозуміло, що на це місце їздили і журналісти, і правозахисники. Комусь пощастило. Коли приїхав Андрій зі своїми товаришами, очевидно, по цьому місцю відкрили вогонь. Вогонь вели із закритих позицій, тобто вони не могли прямо бачити, по кому стріляють. Під'їхала машина і по цьому району знову відкрили вогонь з мінометів.
У Роккеллі недавно народилася дочка
Міністерство закордонних справ Італії офіційно підтвердило смерть італійського журналіста – фрілансера, фоторепортера Андреа Роккеллі, що потрапив під обстріл і загинув разом з перекладачем в Україні.
Міністр закордонних справ Італії Федеріка Могеріні оголосила про проведення досконального розслідування інциденту, що призвів до загибелі італійського журналіста.
Андреа Роккеллі, 30 років, уродженець міста П'яченца, був засновником асоціації фотографів – репортерів Чезура ( Cesura ). Неодноразово виїжджав в гарячі точки : працював у Чечні, Лівії, Афганістані, Алжирі, Киргизстані. Протягом декількох місяців висвітлював події на Майдані – його фотографії і тексти публікувалися в режимі реального часу на сайті його асоціації Чезура – Лаб ( Cesura – Lab). Загиблий був внесений до списку виступаючих на Міжнародному фестивалі журналістики, який пройде в Перуджі в 2015 році, де він повинен був поділитися досвідом роботи журналіста в гарячих точках. Журналіст також співпрацював з телепрограмою " Визнання репортера ", що виходить в ефір на телеканалі Італія – 1, що належить медіахолдингу " Медіасет ", яким володіє сім'я Сільвіо Берлусконі. У цій програмі журналіст ділився власним досвідом роботи в гарячих точках.
Зовсім недавно у журналіста народилася дочка.
В офіційному повідомленні прес-служби президента Італії наголошується, що Джорджо Наполітано " з болем у серці сприйняв звістку про загибель співробітника італійських засобів масової інформації при виконанні ним своїх професійних обов'язків – що знову привернуло увагу до близької нам країні, яка переживає трагедію, пов'язану з кровопролиттям ".
Ось, по всій видимості, остання журналістська робота Миронова і Роккеллі.
Там сильні обстріли ночами
Співробітниця правозахисної організації "Хьюман Райтс Вотч" Тетяна Локшина працює зараз у складі місії в Донецькій області:
– Я зараз перебуваю в Донецьку, але в районі Слов'янська була за день до того, як туди приїхали італійський журналіст та Андрій Миронов. Ми звідти виїхали швидше, ніж очікували, саме тому, що посилювався обстріл. Звичайно, ситуація там дуже неблагополучна. Вчора ввечері ми дізналися, що машина з журналістами потрапила під вогонь, швидше за все, мінометний вогонь. До сьогоднішнього ранку не було впевненості, але зараз вже зрозуміло, що один з цих журналістів – Андрій Миронов, який перекладав для свого італійського колеги, допомагав йому в роботі і сам робив матеріали.
– Яка ситуація там ?
– Слов'янськ вже досить довго фігурував у новинах як місце високої концентрації антикиївських, антиукраїнських сил. Там, дійсно, великі загони бойовиків. Коли ми там були, там йшла перестрілка між ними та українськими військовими, які теж там розташовані неподалік.
– Мова йде про якісь житлових районах або лісосмузі ?
– Окраїна Слов'янська – це села, маленькі села, які приліплені власне до місту, селищу міського типу під назвою Слов'янськ. Типові села, де живуть люди, я хочу це підкреслити – живуть люди і дуже сильно страждають від обстрілів. Ми були в селі Семенівка на околиці Слов'янська, були там саме тому, що ми знали, що село обстрілюють вже третю ніч поспіль. Коли ми туди приїхали, ми оглянули деякі зруйновані будинки, треба сказати, що в ніч до нашого приїзду досить сильно постраждали шість будинків, два будинки були зруйновані дуже сильно, а ще чотири пошкоджені в одну ніч, всього в селі 9 пошкоджених будинків. Ми поговорили з місцевими жителями, вони нам розповідали про інтенсивність обстрілів, про те, що стає гірше, по наростаючій. Наша організація "Хьюман Райтс Вотч " займається порушенням прав людини в усьому світі. І зараз, коли ситуація в Україні напружена, ми, звичайно, дуже багато тут працюємо, збираємо інформацію про те, що відбувається на Україні, зокрема, на південному сході. Але при цьому ми працюємо з порушенням прав людини усіма сторонами. Що стосується того обстрілу, про який я говорю, то будинки жителів постраждали саме від обстрілу з боку українських сил.
– Чи не перешкоджають чи українські влади або місцеві сепаратистські влади вашій роботі ?
– На даному етапі ми тут працюємо вже тиждень, ми працюємо достатньо гладко. З іншого боку, ми постійно, це теж одна з наших завдань, отримуємо інформацію про те, з якими перешкодами стикаються журналісти у своїй роботі, перешкодами як з боку інсургентів, так і з боку офіційної влади. Зовсім недавно ми опублікували матеріал про затримання і зникнення на певний строк журналістів антикиївських толку, журналістів російських ЗМІ. Вони теж стикаються з проблемами. Тут палітра порушень вкрай різноманітна.
– Ви говорите, що ви покинули цей район, тому що посилювалися обстріли.
– Там не постійний бій, там не безперервні бойові дії, там сильні обстріли ночами, а вдень бувають окремі удари.
– Там загинули два журналісти, чи є у вас дані про загибель мирного населення в цих районах в результаті цих обстрілів ?
– Ми знаємо, що кілька днів тому на околиці Слов'янська результаті такого обстрілу було поранено жінку, отримала осколкове поранення і госпіталізована була. Ми розмовляли з 80 – річною бабусею в селі Семенівка, у якої будинок дійсно зруйнований, зруйновано практично повністю. Те, що вона вижила в результаті цього удару, – справжнє диво. Вона встигла сховатися під низеньким столиком у себе на кухні, і це їй врятувало життя. Поруч був ще один будинок дуже сильно зруйнований, наполовину зруйнований. У цьому будинку теж постраждати могли люди з дуже високою ймовірністю, на щастя вони поїхали. Звичайно, потрібно згадати про те, що обстрілюють українські військові не просто так. Обстрілюють, тому що там досить серйозна присутність інсургентів і звідти, з околиці цього села стріляють по військовим. Але це все-таки не такий інтенсивний обстріл, і це село, в якому живуть люди. Ви собі уявіть, як себе почуває людина, яка виявляється вночі під мінометним обстрілом. Люди панічно бояться, вони сидять у підвалах, вони сидять у підвалах всю ніч, закривши голову руками, їм моторошно страшно. Ті, хто може виїхати, ті, кому є куди поїхати, куди евакуюватися, це роблять, але далеко не всі мають таку можливість.
Я додам, що Андрій Миронов дуже багато років працював у Чечні, правозахисна робота абсолютно безстрашна під час першої війни, під час другої війни. Звичайно, будь-яка людина, правозахисник чи журналіст, який займався Чечнею, знає Андрія в обличчя і по імені, знає його роботу. Звичайно, для всіх нас величезне особисте горе. Дуже не хотілося б у це вірити. Стільки років Андрій працював в таких небезпечних умовах, а чому тут загинув. Страшно, абсурдно і важко уявити, що це все відбувається на Україні тут і зараз, – сказала Тетяна Локшина
Підготував за джерелами і переклав з російської Богдна Гордасевич
http://www.novayagazeta.ru/news/1682552.html
http://www.svoboda.org/content/article/25397651.html
Війна є війна, а куля чи бомба не вибирає кого вбивати – їм всеодно і це засвідчує смерть двох журналістів, які перебували у Слов'янську
Фото novayagazeta.ru
24.05.2014, 23:50
У суботу ввечері під Слов'янськом були вбиті італійський журналіст Андреа Роккеллі і його перекладач Андрій Миронов. Цю інформацію ИТАР -ТАСС підтвердили в штабі ополчення Донецької народної республіки. За словами ополченців, журналісти були вбиті в результаті мінометного обстрілу селища Андріївка. Осколкове поранення ноги отримав ще один кореспондент – француз Вільям Рогульон, що працює на WordPress. Його стан не викликає побоювань.
Сам Рогульон розповів, що перебував з італійцем і його перекладачем в одному автомобілі. Машина потрапила під обстріл. Останнє, що він бачив – своїх колег, які лежали на землі.
Андреа Роккеллі було 30 років. Він – фотокореспондент і засновник проекту Cesura.it. Роккеллі працював на Кавказі, в Киргизії, в Тунісі і в Лівії під час «арабської весни».
19 травня «Нова газета» опублікувала матеріал Андрія Миронова і Андреа Роккеллі «Ми – не звірі. Не треба нас колючим дротом обтягувати!»
У Донецькій області України під містом Слов'янськ при мінометному обстрілі загинули російський правозахисник і журналіст Андрій Миронов та італійський фоторепортер Андреа Роккеллі. Був поранений французький журналіст Вілльям Рогелон.
Миронов завжди був там, де гаряче
Як розповів Радіо Свобода голова правління "Меморіалу" Олександр Черкасов, Миронов входив до складу товариства "Меморіал", був радянським політичним в'язням, працював у Чечні, розслідував застосування різних видів зброї ; був постійним учасником протестних мітингів :
– Андрій Миколайович Миронов, навряд чи б ви сказали, побачивши його, що йому 60. Між тим він журналістикою займався і поширенням інформації ще тоді, коли це було проблематично, коли Радіо Свобода була одним з небагатьох джерел інформації. Його посадили за самвидав в 1985 році, дали 4 роки таборів, 3 роки заслання. Сидів він в Мордовії. У висновку вивчив італійську мову на додаток до англійської. Далі його доля була зумовлена , він працював журналістом, працював з італійцями всі роки, що я його знаю. Він завжди був там, де жарко. У жовтні 1993 року він був в Останкіно, в 1994-96 роках був у Чечні, причому там, де насправді жарко, під обстрілами. Міна знайшла його під Слов'янськом, могло б бути в Грозному в 94 -му, 96 -му чи 99 -му. Андрій Миронов, як і багато інших колишні політв'язні, входив до " меморіальское " спільнота, він був членом правозахисного центру " Меморіал". Він з нами співпрацював в поїздках на Кавказ в 1990 -і роки. На останній нашій конференції він не був присутній, тому що був на Україні, тому що був там, де гаряче. І він виявився на передньому плані під Слов'янськом.
– А що-небудь ви знаєте про обставини його роботи під Слов'янськом ?
– Це околиця міста, де, очевидно, розташовані якісь вузли оборони ( сепаратістов. – РС). Українські силовики використовують важке озброєння, коли ведуть вогонь по вузлах оборони. Вони вели вогонь з 122 – міліметрових мінометів – це визначається по осколках. Кілька днів тому там в ніч було знищено, зруйновано 6 будинків, пошкоджена психлікарня, що знаходиться тут же поруч. Зрозуміло, що на це місце їздили і журналісти, і правозахисники. Комусь пощастило. Коли приїхав Андрій зі своїми товаришами, очевидно, по цьому місцю відкрили вогонь. Вогонь вели із закритих позицій, тобто вони не могли прямо бачити, по кому стріляють. Під'їхала машина і по цьому району знову відкрили вогонь з мінометів.
У Роккеллі недавно народилася дочка
Міністерство закордонних справ Італії офіційно підтвердило смерть італійського журналіста – фрілансера, фоторепортера Андреа Роккеллі, що потрапив під обстріл і загинув разом з перекладачем в Україні.
Міністр закордонних справ Італії Федеріка Могеріні оголосила про проведення досконального розслідування інциденту, що призвів до загибелі італійського журналіста.
Андреа Роккеллі, 30 років, уродженець міста П'яченца, був засновником асоціації фотографів – репортерів Чезура ( Cesura ). Неодноразово виїжджав в гарячі точки : працював у Чечні, Лівії, Афганістані, Алжирі, Киргизстані. Протягом декількох місяців висвітлював події на Майдані – його фотографії і тексти публікувалися в режимі реального часу на сайті його асоціації Чезура – Лаб ( Cesura – Lab). Загиблий був внесений до списку виступаючих на Міжнародному фестивалі журналістики, який пройде в Перуджі в 2015 році, де він повинен був поділитися досвідом роботи журналіста в гарячих точках. Журналіст також співпрацював з телепрограмою " Визнання репортера ", що виходить в ефір на телеканалі Італія – 1, що належить медіахолдингу " Медіасет ", яким володіє сім'я Сільвіо Берлусконі. У цій програмі журналіст ділився власним досвідом роботи в гарячих точках.
Зовсім недавно у журналіста народилася дочка.
В офіційному повідомленні прес-служби президента Італії наголошується, що Джорджо Наполітано " з болем у серці сприйняв звістку про загибель співробітника італійських засобів масової інформації при виконанні ним своїх професійних обов'язків – що знову привернуло увагу до близької нам країні, яка переживає трагедію, пов'язану з кровопролиттям ".
Ось, по всій видимості, остання журналістська робота Миронова і Роккеллі.
Там сильні обстріли ночами
Співробітниця правозахисної організації "Хьюман Райтс Вотч" Тетяна Локшина працює зараз у складі місії в Донецькій області:
– Я зараз перебуваю в Донецьку, але в районі Слов'янська була за день до того, як туди приїхали італійський журналіст та Андрій Миронов. Ми звідти виїхали швидше, ніж очікували, саме тому, що посилювався обстріл. Звичайно, ситуація там дуже неблагополучна. Вчора ввечері ми дізналися, що машина з журналістами потрапила під вогонь, швидше за все, мінометний вогонь. До сьогоднішнього ранку не було впевненості, але зараз вже зрозуміло, що один з цих журналістів – Андрій Миронов, який перекладав для свого італійського колеги, допомагав йому в роботі і сам робив матеріали.
– Яка ситуація там ?
– Слов'янськ вже досить довго фігурував у новинах як місце високої концентрації антикиївських, антиукраїнських сил. Там, дійсно, великі загони бойовиків. Коли ми там були, там йшла перестрілка між ними та українськими військовими, які теж там розташовані неподалік.
– Мова йде про якісь житлових районах або лісосмузі ?
– Окраїна Слов'янська – це села, маленькі села, які приліплені власне до місту, селищу міського типу під назвою Слов'янськ. Типові села, де живуть люди, я хочу це підкреслити – живуть люди і дуже сильно страждають від обстрілів. Ми були в селі Семенівка на околиці Слов'янська, були там саме тому, що ми знали, що село обстрілюють вже третю ніч поспіль. Коли ми туди приїхали, ми оглянули деякі зруйновані будинки, треба сказати, що в ніч до нашого приїзду досить сильно постраждали шість будинків, два будинки були зруйновані дуже сильно, а ще чотири пошкоджені в одну ніч, всього в селі 9 пошкоджених будинків. Ми поговорили з місцевими жителями, вони нам розповідали про інтенсивність обстрілів, про те, що стає гірше, по наростаючій. Наша організація "Хьюман Райтс Вотч " займається порушенням прав людини в усьому світі. І зараз, коли ситуація в Україні напружена, ми, звичайно, дуже багато тут працюємо, збираємо інформацію про те, що відбувається на Україні, зокрема, на південному сході. Але при цьому ми працюємо з порушенням прав людини усіма сторонами. Що стосується того обстрілу, про який я говорю, то будинки жителів постраждали саме від обстрілу з боку українських сил.
– Чи не перешкоджають чи українські влади або місцеві сепаратистські влади вашій роботі ?
– На даному етапі ми тут працюємо вже тиждень, ми працюємо достатньо гладко. З іншого боку, ми постійно, це теж одна з наших завдань, отримуємо інформацію про те, з якими перешкодами стикаються журналісти у своїй роботі, перешкодами як з боку інсургентів, так і з боку офіційної влади. Зовсім недавно ми опублікували матеріал про затримання і зникнення на певний строк журналістів антикиївських толку, журналістів російських ЗМІ. Вони теж стикаються з проблемами. Тут палітра порушень вкрай різноманітна.
– Ви говорите, що ви покинули цей район, тому що посилювалися обстріли.
– Там не постійний бій, там не безперервні бойові дії, там сильні обстріли ночами, а вдень бувають окремі удари.
– Там загинули два журналісти, чи є у вас дані про загибель мирного населення в цих районах в результаті цих обстрілів ?
– Ми знаємо, що кілька днів тому на околиці Слов'янська результаті такого обстрілу було поранено жінку, отримала осколкове поранення і госпіталізована була. Ми розмовляли з 80 – річною бабусею в селі Семенівка, у якої будинок дійсно зруйнований, зруйновано практично повністю. Те, що вона вижила в результаті цього удару, – справжнє диво. Вона встигла сховатися під низеньким столиком у себе на кухні, і це їй врятувало життя. Поруч був ще один будинок дуже сильно зруйнований, наполовину зруйнований. У цьому будинку теж постраждати могли люди з дуже високою ймовірністю, на щастя вони поїхали. Звичайно, потрібно згадати про те, що обстрілюють українські військові не просто так. Обстрілюють, тому що там досить серйозна присутність інсургентів і звідти, з околиці цього села стріляють по військовим. Але це все-таки не такий інтенсивний обстріл, і це село, в якому живуть люди. Ви собі уявіть, як себе почуває людина, яка виявляється вночі під мінометним обстрілом. Люди панічно бояться, вони сидять у підвалах, вони сидять у підвалах всю ніч, закривши голову руками, їм моторошно страшно. Ті, хто може виїхати, ті, кому є куди поїхати, куди евакуюватися, це роблять, але далеко не всі мають таку можливість.
Я додам, що Андрій Миронов дуже багато років працював у Чечні, правозахисна робота абсолютно безстрашна під час першої війни, під час другої війни. Звичайно, будь-яка людина, правозахисник чи журналіст, який займався Чечнею, знає Андрія в обличчя і по імені, знає його роботу. Звичайно, для всіх нас величезне особисте горе. Дуже не хотілося б у це вірити. Стільки років Андрій працював в таких небезпечних умовах, а чому тут загинув. Страшно, абсурдно і важко уявити, що це все відбувається на Україні тут і зараз, – сказала Тетяна Локшина
Підготував за джерелами і переклав з російської Богдна Гордасевич
http://www.novayagazeta.ru/news/1682552.html
http://www.svoboda.org/content/article/25397651.html
9
Журналісти України вимагають відставки Міністра ВС
- 20.07.13, 11:18
Рада Незалежної медіа-профспілки та Національна спілка журналістів України 19 липня спільно звернулися до Президента України Віктора Януковича з вимогою звільнити Міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Відповідне рішення було ухвалено під час Ради НМПУ. Про це повідомляє Інформаційне агентство “Поряд з вами” з посиланням на прес-службу Незалежної Медіапрофспілки.
«Ми, Рада НМПУ і Національна спілка журналістів, вимагаємо звільнити Міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та провести реформу міліції. Міністр публічно давав обіцянки забезпечити безпеку журналістів, однак свого слова не дотримався. У сьогоднішньому вигляді міліція становить суспільну небезпеку», – йдеться в заяві НСЖУ і НМПУ.
Медіа-профспілка і Спілка журналістів також звертаються до Генеральної прокуратури з вимогою покарати міліціонерів, які побили журналістів під час висвітлення акції протесту проти свавілля міліції, що тривала 18 липня у центрі Київу.
Приблизно о першій годині ночі 19 липня бійці спецпідрозділу МВС «Беркут» побили журналістів у центрі Києва. Щонайменше чотири працівники ЗМІ постраждали від міліцейської агресії, в тому числі журналісти 5-го каналу.
Відео:
“Якщо 18 травня 2013 року міліція просто спокійно спостерігала, як невідомі лупцюють журналістів Ольгу Сніцарчук та Влада Соделя у центрі Києва, то тепер міліція сама атакує працівників ЗМІ.
Незалежна медіа-профспілка та Спілка журналістів вимагають від Генпрокуратури розслідувати ці злочини та покарати винних міліціонерів.
Медіаорганізації також вважають, що голова МВС Віталій Захарченко не контролює ситуацію у відомстві і має або сам написати заяву про відставку, або таке рішення має прийняти Президент Віктор Янукович.
НМПУ і НСЖУ закликають до реформи МВС і очищення міліції від садистів та катів у погонах. Керівний склад МВС має пройти переатестацію. Цей процес має бути максимально відкритим для суспільства через широке залучення журналістів та правозахисників. НМПУ готова делегувати своїх представників задля незалежного спостереження за цим процесом, в тому числі у регіонах.” – Йдеться в спільній заяві НМПУ та НСЖУ.
ІА “Поряд з вами"
7
Комедія помилок Януковича.
- 11.07.11, 15:44
- Твоя Україна
Напередодні свого дня народження президент сварився з журналістами, наче Ющенко, і жалів спецназ під судом Тимошенко.
Напередодні свого 61-річчя президент України Віктор Янукович дав прес-конференцію.
Це була його друга прес-конференція за термін президентства.Як повідомила пізніше президентська прес-служба, на захід акредитувалися 440 журналістів, які встигли поставити близько 20 запитань; здебільшого це дозволили регіональним ЗМІ, бо вони «не так часто» мають подібну можливість; у підсумку журналісти «отримали відповіді на всі актуальні та гострі запитання».Із цих трьох тверджень перше є чистою правдою, друге – маніпуляцією, а третє – брехнею, такою ж невибагливою, як архітектурний план терикону. Нікому, скажімо, не вдалося поцікавитись у пана Януковича, чи знав він про нюанси створення масовки,зібраної на його честь під «Українським домом».
Помилка перша, організаційна. Серед сотень громадян – киян і мешканців області – неважко було знайти тих, що чесно зізнавалися журналістам, почім платятьза годинку під прапором Партії регіонів (від 60 – 70 грн. для «постійних» учасників проплачених мітингів, і до 100 грн).Щоправда, стояти під сонячним промінням їм довелось не одну годину. Але, на щастя, у них було агітпродукція, включаючи навіть спеціальні парасольки з партійною символікою. Тоді як громадянам, яким у приватних чи робочих справах потрібно було пройти через Європейську площу, було гірше. Доли міліція зганяла мітингувальників за спеціальні паркани, переходи було перекрито.Жодного пояснення такому ідіотизмові знайти не можна.
[ Читати далі ]
Напередодні свого 61-річчя президент України Віктор Янукович дав прес-конференцію.
Це була його друга прес-конференція за термін президентства.Як повідомила пізніше президентська прес-служба, на захід акредитувалися 440 журналістів, які встигли поставити близько 20 запитань; здебільшого це дозволили регіональним ЗМІ, бо вони «не так часто» мають подібну можливість; у підсумку журналісти «отримали відповіді на всі актуальні та гострі запитання».Із цих трьох тверджень перше є чистою правдою, друге – маніпуляцією, а третє – брехнею, такою ж невибагливою, як архітектурний план терикону. Нікому, скажімо, не вдалося поцікавитись у пана Януковича, чи знав він про нюанси створення масовки,зібраної на його честь під «Українським домом».
Помилка перша, організаційна. Серед сотень громадян – киян і мешканців області – неважко було знайти тих, що чесно зізнавалися журналістам, почім платятьза годинку під прапором Партії регіонів (від 60 – 70 грн. для «постійних» учасників проплачених мітингів, і до 100 грн).Щоправда, стояти під сонячним промінням їм довелось не одну годину. Але, на щастя, у них було агітпродукція, включаючи навіть спеціальні парасольки з партійною символікою. Тоді як громадянам, яким у приватних чи робочих справах потрібно було пройти через Європейську площу, було гірше. Доли міліція зганяла мітингувальників за спеціальні паркани, переходи було перекрито.Жодного пояснення такому ідіотизмові знайти не можна.
[ Читати далі ]
6
Донбас без цензури.
- 18.08.11, 03:26
- Ми любимо тебе, Україно!
У Донецьку представники місцевих ЗМІ та громадських організацій створили рух «Донбас без цензури».
Рух створений учасниками конференції «Перешкоди професійної діяльності журналістів на Донбасі», в якій взяли участь журналісти, громадські активісти та відомі діячі культури та науки.
Організатори й учасники конференції обговорили стан свободи слова у Донбасі, зокрема, спроби тиску і безпідставні перевірки податковими органами незалежних ЗМІ, спроби втручання у редакційну політику, систематичне ігнорування державними органами влади і органами місцевого самоврядування Донбасу інформаційних запитів і обмежений доступ вільних ЗМІ до прес-конференцій голів Луганської і Донецької облдержадміністрацій тощо.
У відповідь на ці виклики учасники конференції ухвалили рішення про створення громадського руху «Донбас без цензури». Ініціаторами його створення стали ГО «Агентство демократичного розвитку Донбасу», Луганська обласна організація «ОПОРА», ГО «Інститут розвитку і соціальних ініціатив», Луганська обласна організація «Громадянська платформа», ГО «Інститут Адвокаси», ГО «Громадська служба правової допомоги», Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Громадянський парламент».
Першими кроками руху стали звернення до Президента України Віктора Януковича щодо ситуації, яка склалася зі свободою слова в Донбасі, а також збір підписів під петицією «За Донбас без цензури».
За матеріалами: Радіо Свобода
5
Про українську пресу в стані абсцесу чи\та інцесту
Написав оновлене, бо не хотів публікувати знову своє давнє, що було написано на тему журналістики, свято чого пройшло якби вчора помітно непомітно, аж навіть наш президент Вова Зе не схотів чогось дзявкнути по цій темі типу привітання, бо хто вони є ті українські журналісти і чи вони взагалі є? Як ви гадаєте? Тут ситуація, як один консиліум лікарів над важкохворим прийняв діагноз: «Пацієнт більше живий, чим мертвий», а інший консіліум: «Пацієнт більше мертвий, чим живий». В цьому жарті прихований відомий маніпулятивний принцип журналістики: «Склянка води наполовину порожня чи наполовину повна?»
Отже: чи є в Україні журналістика чи немає?
Я тримаюся думки, що немає. А звідки їй бути?
Річ у тому, що справжня журналістика побудована на залежності від читачів-споживачів, чого в Україні не простежується. Причина проста: гроші. Сучасний ринок мас-медіа такий, що вийти в прибуток суто на продажі власної інформації для жодного ЗМІ є неможливим в Україні в принципі. Особливо при монопольному ринку реклами, коли скрізь діє умова: «свій до свого по своє», тобто рекламу певні клани підприємців замовляють і оплачують тільки в «своїх ЗМІ» Як і не є секрет про величезний обсяг відмивання «тіньових» грошей через рекламу в ЗМІ, коли: це – тобі, це – мені, а це – суто на рекламу. Тобто всі (увага: всі - !) українські ЗМІ примушені для свого прибуткового існування вести подвійну бухгалтерію і тримати «чорну касу», що яскраво продемонструвала главред і власник Інтернет-ЗМІ «Українська правда» Олена Притула, коли полишала всі свої посади і розподіляла сотки тисяч американських доллярів на якісь там фонди і премії – все не зі своєї кишені, а звідкілясь. Гарне «Лясь!» вийшло в неї дверима на виході. Звідки такі «нечесні на руку» відпочатку зміїсти можуть бути чесними щодо правди інформаційної? Як кричав Станіславський і я за ним повторюю: -Не вірю!
Тепер повернемося до суті питання: чим є журналістика? То є фахове здобування інформації та її продаж споживачам. Все. Суть журналістики є інформація! Тому журналістів часто порівнюють зі шпигунами-розвідниками, бо різні агенти спецслужб також полюють за інформацією, а різниця в тому, що журналісти свою інформацію оприлюднюють, тоді як агентура приховує свої надбання від публічності. Таким чином журналісти є розвідкою соціуму! Суспільство уповноважує журналістів знаходити і оприлюднювати правдиву інформацію про різні аспекти всього нашого соціального співжиття скрізь і від усіх, а особливо щодо державного комплексу в соціумі. Журналіст є нашим інформатором! Він подає нам новини, після чого йде реакція на то кожної окремої людини та суспільства в цілому на повідомлення від журналіста зі ЗМІ.
Про значення правдивості інформації варто навести як приклад сучасну війну в Іраку, що розпочалася через свідомо фальшиві данні, які надав ЦРУ їх агент про наявність зброї масового винищення у Саддама Хусейна і через то США розпочали війну, яка дотепер триває. Величезна світова трагедія постала через одну зумисно брехливу інформацію від довіреної падлюки. Власне такими не за масштабами, звичайно, а за змістом є всі журналісти, які брешуть, тобто обманюють людей, які їм довіряють. І не важливо чому, а важливо, що брешуть! Обманюють! Падло!- якщо одним словом. Синонім: стерво.
І з того висновок: є в Україні правдива журналістика? Ясно, що немає! Бо як не падло – то стерво, що брешуть, брешуть, брешуть! Або як це окультурено звучить: маніпулюють свідомістю людей. Згідно з установками власника ЗМІ та рознарядками своїх редакторів. Шукати правди у тому годі. Не вірите? Перевірте. А я подамся у праісторичні часи своїх спогадів аж у 1978 рік, коли я вчився у славному абсолютно зрусифікованому вже тоді місті Запоріжжі у профтехучилищі № 29 і попав на зустріч у вузькому колі з куратором від комсомолу міста молодим хлопчиною, розумним і розкутим, бо був явно синочком ну дуже номенклатурних батьків. Це було визначити досить просто, бо прийшов він до нас у джинсовому лейбовому костюмі! На ті часи то було: крутіше не буває! Для Запоріжжя-78 це усе! Хлопчина став нашим куратором явно щоб не ускладнювати собі життя у проходженні кар’єрного зростання під опікою батьків. І от що з того вийшло на нашій зустрічі.
Слухати його було на диво цікаво, але з усього запам’ятався ось такий момент: він розповідає про вплив різних «голосів із за бугра», тобто закордонні радіостанції, що транслювали свої передачі на СРСР мовами народів, що його населяли. На той час були: «Голос Америки» російською та «Радіо «Свобода» українською, а ще «Німецька хвиля» різними мовами і ще щось. Їх намагалися глушити, що було дуже дороге задоволення, але все одно люди слухали тихцем і то комуністична влада розуміла, бо сама то саме робила. Ну, хлопчина пояснює нам, петеушникам, що тут йде така маніпуляція: на 95% там іде все правда, а тільки на 5% - брехня, але ця брехня подається так вміло, що перекриває собою всі 95% правди. І раптом хтось задає наївне запитання: -А у нас з тим як? Відповідь була моментальною і чисто радянського штибу: -А у нас в Радянському Союзі з тим все навпаки!
Більше запитань не було і я гублюсь в здогадках чи то було свідомо сказано – чи просто з язика зірвалося, бо ж виходило, що в радянській журналістиці було 5% правди і 95% брехні… З часом я зрозумів, що то була правда, щодо брехні в СРСР. І коли мені вказують за приклад, якою була могутня комуністична пропаганда в часи СРСР, то я відповідаю: -Так, була. А чим то врешті закінчилося? Все гавкнуло і розвалилося!
Уявіть, скільки зусиль потрібно було, щоб відшукати у величезній кількості інформаційного лайна ті крихти правди! А воно дотепер нічого не змінилося! Скоро 30-ть років Незалежній Україні, а наші ЗМІ ще дотепер як в УРСР: брешуть і брешуть. Або ще одна радянська видумка в стилі «дурничка» для немовлят смоктати соску без реальної поживи, тобто псевдо-інформація типу «переорано, засіяно, пересіяно», «відкрито, прокладено, обкладено», «велике будівництво триває і буде тривати», «наш президент в черговий раз сів в унітаз, а треба було – на!» і тому подібна безцінна в прямому розумінні слова інфа. Простіше кажучи: новина якби є, а навіщо вона нам – загадка. Інформаційне сміття суцільне! Навіщо?! Пояснюю: накопичувати інформаційне сміттєзвалище дуже продуктивна робота і вона є заради зарплати журналюхам, у яких є дітлахи і всі хочуть їстоньки, питоньки і найбільше: жерти «бабки», «кеш», «нал», «зелені» або й просто гривні. Якраз добре знаючи про то, Президент України Володимир Зеленський нарешті правильно вжив «на» і послав чим подалі всю ЗМІ-братію не привітавши її зі святом Дня журналіста в Україні. Просто не помітив такого свята. Чи забувся, а ніхто не нагадав. Ах, прекрасна Мендельсон-Пендельсон, як без тебе далі жити самотньому ще не в екзилі величного Ростова-на-Дону?! Та ну?! Начебто ще не тону!..
На цій оптимістичній ноті завершую свій допис в стилі «попис», тобто суто для задоволення свого і читачів. Зауважте: безоплатно, тобто: задурно. Ясно, що це не журналістика, а захоплення-хобі. Таке собі - чтиво. Щасливо!
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
7 червня 2021 р.
Журналіст, як універсальний солдат
Звичайно, що за погане дякувати не годиться, але іноді доводиться. Діяльність багатьох засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні призводить до того, що в мене постійно збільшується періоди вільного часу від них, отже я можу нарешті взятися спокійно і вдумливо почитати цікаву книжку, або послухати музику чи переглянути відеофільм, або безкінечно мандрувати безкінечним Інтернетом... Як тут не подякувати?
Одного часу я навіть працював журналістом і навіть мріяв стати видавцем газети у Львові та вчасно збагнув, що мої ілюзії щодо журналістики і її призначення явно не на часі, тому і пішов у видавничу справу, де чуюся дещо краще щодо самореалізації, але не соціальної користі, як і прибутків, та мова не про це. Я хочу поговорити про зміст і призначення як ЗМІ загалом, так і професії журналіста, яких недаремно величають ще як «масмедіа». З латинської «medius» перекладається як «посередині», а «маси» пояснення не потребують – це споживачі інформації, яку подає те чи інше періодичне видання, радіо або телебачення. От і поговоримо про цих інформаційних посередників для масового споживача.
Є досить зачовганий вираз: «Хто володіє інформацією – володіє Світом». Сказано гарно, але тут не уточнюється якою саме потрібно оволодіти інформацією, якої є безмір, бо будь-яка новина чи побрехенька – все є інформацією, тому варто зазначити чіткіше, що це має бути вагома інформація – вагома, актуальна, значима тощо. Одразу виникає запитання: як визначити вагомість інформації?
Особисто я розробив досить просту шкалу оцінки інформації, яку і пропоную для застосування всім при визначенні вагомості різної інформації, навіть сумнівної. Найвищій рейтинг має інформація, що має дотичність безпосередньо до мене особисто, що безпосередньо впливає так чи інакше на моє життя. Подібна інформація є найвагоміша! Для мене, хоча за змістом вона може бути і не дуже знаменита, як оголошення на дверях під’їзду, що гарячу воду відключено – не світова сенсація, але вагома причина не лізти купатись, щоб не застудитись. Отже це є корисна інформація – корисна вам! Запам’ятайте! І чим більше коло людей, яких зачіпає інформація – тим вона вагоміша. Подорожчання вартості проїзду – дуже значима, але зміна вартості електроенергії чи газу – ще глобальніша. Тобто саме така інформація є отою значимою, що дозволяє керувати Світом.
Другий рівень інформації є просто цікава для вас, знову ж таки особисто! Подібна інформація вже не має фактично ніякої ваги, подібно як є різниця між роботою і розвагою. Виграла чи програла улюблена команда – це питання вашого настрою, тоді як інформація про звільнення з роботи – це питання життя. Таким чином визначаємо другий рівень інформації, як «не важливий, але цікавий».
Нарешті третій і останній рівень інформації, який я коротко визначаю як «сміття!» Пояснювати щодо такої інформації немає чого – це і не потрібна, і не цікава вам новина. Знову наголошую – вам особисто! Для когось вагітність Альоши чи Діми Білана – новина вагоміша за життя! Але коли не знаєш навіть хто це такий, то різні деталі про «оце» взагалі абсолютно безглузді. Пуста інформація, або ж – сміття.
Рекомендую робити подібну характеристику отриманої інформації за даною градацією і виставляти + (плюс, бо корисна) в першому випадку, 0 (нуль, бо користі нема) – у другому, і – (мінус, бо змарновано час!) у третьому випадку.
Методологія визначена. Далі... А що далі? Починаємо аналізувати все, що попадається на очі і у вуха, а тоді швидко переконуємось, що в сучасному медіапросторі 90 % інформації є сміттям, десь 8 % – цікавої і не більше 2 % – значимої. І то зізнаюсь: щодо «значимої» я свідомо зробив перебільшення. Фактично цей показник десь на рівні 0.1 до 0.01 відсотків.
Простий приклад на підтвердження: виступає по ЗМІ президент України або прем’єр-міністр. Про що говорить – без різниці, тому що вся актуальна інформація полягає виключно в тому, що можна просто пересвідчитись, хто саме є наразі президентом або прем’єром України – ось і всі відсотки корисної інформації. Щоб вони не говорили – це суцільна брехня, отже суцільне сміття яко інформація. Я завжди дивуюсь цій клоунаді, від якої хочеться плакати, а не сміятись: для кого і для чого ці побрехеньки, що скрізь в державі все кращає і поліпшується, гарнішає і розвивається... Скільки не пробував знайти щось реально правдиве – не знаходив, хіба що робив висновки від протилежного: обіцяють одне – значить готують щось до навпаки. Те саме стосується більшості українських урядовців, хіба що деякі з дурості правду вибовкають випадково, а так складається повне враження, що урядовці до своїх помічників звертаються: «Про що цього разу брехати будемо?»
Людям, які пам’ятають застійні брежнівські часи 80-х, або ще можна згадати вже в Україні подібні часи президентства Леоніда Кучми – теперішні побрехеньки просто як «дежавю»-повторення з минулого, але кожного разу це призводило до загальновідомих результатів кризового характеру. Те саме можна сказати про сповнену брехні авантюру Юлії Тимошенко, яка завершилась також по-суті обвалом-провалом в особі новообраного Президента України Віктора Януковича. Тепер захоплено бреше цей керівник країни і його ставленики, отож залишається чисто технічно почекати до обвалу такого правління. Але ж проблема не в цих людях, а в нашому подальшому бутті: чи й далі будемо чергувати брехунів і кризи в державі, чи може розірвемо це зачароване коло?
Один не дурний чоловік з родини Ульянових влучно визначив призначення періодичного видання не тільки як інформаційного чинника, але ще й як важливого організаційного інструменту! І тут є два варіанти: або в Україні власники і видавці всіх ЗМІ свідомо саботують цю організаційну складову, або, що скоріше всього, навіть не здогадуються про її існування. Фактично весь інформаційний масив в Україні збудовано на одному принципі – розважальному! Яскравий доказ тому – різноманітні політичні шоу на телебаченні, де серйозні теми державної ваги стають розважальною театралізованою виставою за участю політиків і державних діячів в якості акторів. Гірше того: навіть трагічні соціальні події перетворюють в розважальні шоу, де найогиднішим було телешоу про «Караванського стрілка», в якій цинічно смакувались всі деталі події включно до родин загиблих охоронців. І що маємо? Позабавились і позабули.
В нашому суспільстві сформована чітка концепція псевдо-інформаційної роботи всіх ЗМІ від так званих «про владних» до так званих «опозиційних». Безперечно, що це можливо тільки моє таке суб’єктивне враження, але я і не претендую на примат вищого знання – я просто пробую наштовхнути на інший реалістичніший погляд щодо призначення та функціонування ЗМІ. Спробуйте проаналізувати самостійно, що важливого дає вам сучасне інформаційне поле і його творці. Якщо у вас все гарно склалось в житті, отже ваші проблеми тільки в пошуку як гарно розважитись – український медіапростір цілком може вас влаштовувати. Особливо, якщо ви не переймаєтесь україномовним контентом, бо тут все проблемне. Зовсім інша справа у людей, які обтяжені пошуком покращення власного життя і своїх ближніх – тим сучасні ЗМІ мало що можуть дати позитивного на всіх мовах. Власне у цьому і вся дилема.
Ось нещодавно відбулись дві глобальні начебто події: Президент України Віктор Янукович поспілкувався в прямому ефірі з людьми з різних куточків нашої держави – подія? Так, подія. Важлива? Досить важлива, якщо зважити, що до цього три роки свого керування президент такого не робив взагалі – не спілкувався з пересічними людьми, громадянами України. Але на тому весь позитив і закінчується, тому що все це була жорстко з режисована вистава, закрита для доступу сторонніх людей, як і відповіді Віктора Януковича нічого нового людям в загальній масі не дали. З того в суспільстві повне ігнорування події: показуха невідомо на кого розрахована, бо людям від того жодних змін в особистому житті чи навіть просто надій – нема нічого! Цікавитись такою подією їм з якої причини? Велика подія, яку мало хто помітив.
Подібною виявилась і грандіозна прес-конференція прем’єр-міністра України Миколи Азарова перед засобами масової інформації з усіх можливих видань та засобів. Наїхало тих регіональних журналістів до Києва повно і що? Місяць чи два велось жваве всенародне обговорення сказаного прем’єром? Все зарухалось і завирувало від задекларованої публічно прем’єром «нової індустріалізації України»? Жодної навіть слабенької реакції в суспільстві на те базікання, бо немає на що реагувати. Все за класикою сценки, коли виступаючий з трибуни завіряє: «В наступній п’ятирічці ми будемо жити ще краще?», – а йому зі залу летить репліка: «Про вас – немає сумнівів. А ми?»
В подальшому немає сумнівів, що всі присутні журналісти написали якісь матеріали щодо прес-конференції і почутого там, але кому вони були потрібні в широкому колі пересічних людей? Нікому. Тиражування побрехеньок – це псевдо-інформація. На таке не зважають і не зауважують.
Робимо підсумок і потім – висновки. Отже: важливого актуального інформаційного поля через засоби масової інформації в Україні не існує. На 99% люди користуються приватними джерелами доступу до такої інформації, тому не дивляться телевізор, не слухають радіо, не купують газет при вирішенні своїх життєвих проблем. Задля розваги – то інше. Наразі маємо виключно новини-«похоронки», тобто про факт події та наслідки від неї, але практично нема новин-попереджень, які дають можливість відреагувати вчасно і запобігти негативним наслідкам. Тобто в нормальному процесі ділова людина купує вечірню газету, щоб належно спланувати свій день на завтра завдяки отриманим новинам, а наступного дня купує ранкову газету, щоб пересвідчитись в правильності або потребі оперативної корекції справ для їх вдалого впровадження. У нас же вона в недільний вихідний переглядає пресу, що надійшла за тиждень, аби розважитись – і не більше!
Щоб означити конкретне суспільне значення ЗМІ, які часто прозивають «четвертою владою», тобто що йде після законодавчої, виконавчої та судової, то тут варто спершу чітко визнати найвищий імператив: в державі існує одна єдина найвища влада – влада народу. В наш час – тільки так. Свою всезагальну волю народ шляхом виборів делегує окремим представникам для керування владними повноваженнями у державі. В Україні на пряму за волею народу такими є посада президента та весь корпус депутатів різних рівнів, але найважливішими є народні депутати Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу в державі. Посади інших чиновників від народу залежать тільки опосередковано, тобто ні голова ВРУ, ні прем’єр-міністр Уряду України і всі його міністри, ні голови обласних та районних держадміністрацій, ні судді і прокурори всіх рівнів, ні всіляке інше чиновництво від народу вже мало що залежать – тільки від свого начальства. З того і виникає феномен бюрократизму, а за тим і корупції в державі. Щоб подолати цей негатив при функціонуванні державного апарату – включається народний контроль, офіційним представником якого і являє собою корпус журналістів та весь обшир засобів ЗМІ. Зміст діяльності правдивого журналіста – бути нишпоркою, соціальним розвідником, що засовує свій ніс у всі-всі шпари власної держави – в усі! Включно до державних таємниць, бо він є громадянином цієї держави, а не ворожої. Інша справа оприлюднення таємниць державного чи ділового характеру, але то має бути стримування рівня етики нерозголошення як у медиків чи адвокатів. Відмова від надання інформації фаховому журналісту будь-ким з державних службовців має визнаватись за злочин проти народу і вести до автоматичної відставки. Журналіст – це той же уповноважений народний контролер і має відповідні права допитуватись всього, що вважає за потрібне. Після чого журналіст має правдиво відтворити зібрану інформацію і розмножити її через відповідне джерело ЗМІ, а народ отримує актуальну інформацію і реагує на неї, що за відповідним масовим проявом людей по-окремо творить загальну соціальну опінію, яку вже влада не спроможна зігнорувати і змушена відреагувати. Ось коли журналісти стають отою «четвертою владою» – коли вони з народом і для народу! Коли вони є шукачами правди! А не коли вони робляться ємкостями для збирання і транспортування різного лайна з побрехеньок, щоб потім фахово зробивши «з лайна – цукерку», видати через ЗМІ цей продукт людям. Це ніяка не журналістика – це... Самі визначить різницю між воїном і дезертиром, між героєм і зрадником, між людиною честі і рабом.
Висновок тут простий і однозначний: бути правдивим журналістом – це значить стати по-життєво «універсальним солдатом» на захисті власного народу від зловживань власної влади.
Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
Дітлахи вітають журналюх
(фельєтон)
Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, – саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором «дітлахи». Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема «-чк» придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми «-лах» в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово «лахи» на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово «лох» коментарів не потребує, а ще є такий вираз: «не дери з мене лаха», яке означає: «припини з мене знущатись і насміхатись». Є слово «ляха», що означає «велику жирну свиню». І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору «дітлахи» ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх «дітлахами». Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова «дітвора», а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу «а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха».
Панове правдиві журналісти, я особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмент! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками зі сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні «Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар».
Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними «розчіпірками», «дітлахами» і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу «презентація», а то і з особливим шиком виведе «репрезентація», хоча це можна спокійно означити гарним українським словом «представлення». А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кіллери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають масово називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: «губернатор» або «спікер». Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній РФ губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі – і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту «розкотав губу», тобто «мати надмірні бажання і пиху».
Звичайно, що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе «президентом ЖККа» і в розмові вставляти фрази: «Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут зі своєю прогнилою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!» Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА – це більше схоже на кревну образу.
Або як гарно можна проявити свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: «Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали Великий Князь України-Руси – він же Президент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи» – просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів.
Панове, припиніть «приколюватись» з української мови і продукувати лже-інформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням англійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою Російської Федерації на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІї-творчістю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В РФ є, а у нас – НЕМАЄ! Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернаторів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності «голови на плечах» чи «клепки в голові». Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!
Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
21:46 07.06.2021
4
Порошенко відмовився давати інтерв'ю російським ЗМІ
Вівторок, 24 січня 2017, 17:23
Президент Петро Порошенко відмовився дати інтерв'ю російським журналістам у Гельсінкі.
Під час відвідування парламенту Фінляндії до Порошенка підійшли журналісти одного з російських телеканалів із проханням відповісти на їхні запитання.
У відповідь президент України сказав: "Припиніть вбивати українців і звільніть територію!".
Порошенко повідомив, що лише від початку року на Донбасі загинули сім українців.
У відповідь на чергову спробу журналіста поставити запитання президент України сказав, що не даватиме інтерв'ю російським ЗМІ, доки Росія здійснює окупацію українських територій.
http://www.pravda.com.ua/news/2017/01/24/7133351/
Вівторок, 24 січня 2017, 17:23
Президент Петро Порошенко відмовився дати інтерв'ю російським журналістам у Гельсінкі.
Під час відвідування парламенту Фінляндії до Порошенка підійшли журналісти одного з російських телеканалів із проханням відповісти на їхні запитання.
У відповідь президент України сказав: "Припиніть вбивати українців і звільніть територію!".
Порошенко повідомив, що лише від початку року на Донбасі загинули сім українців.
У відповідь на чергову спробу журналіста поставити запитання президент України сказав, що не даватиме інтерв'ю російським ЗМІ, доки Росія здійснює окупацію українських територій.
http://www.pravda.com.ua/news/2017/01/24/7133351/
4
Бог направил мину в российских тележурналистов
- 17.06.14, 20:29
- Твоя Україна
Мне кажется неслучайным, что в самом начале наступления наших войск
Бог направил мину именно в съемочную группу российских тележурналистов.
Ведь, по сообщениям источников, незадолго до материализации гнева Господнего эти теперь уже бывшие тележурналисты ваяли очередной откровенно лживый сюжет об "обстреле Луганска Правым Сектором" etc. и, согласно правилам свободы слова, установленным в ЛНР, уже было собирались везти его на утверждение в пресс-центр упомянутой террористической организации.
Не доехали.
Неоднократно упоминавшийся мною ранее темно-лиловый писец обрушился на них со всей небесной мощью и мгновенно разобрал на детали их бренные тела, попутно обеспечив кормёжкой своры вечно голодных камбродских шавок с поджатыми хвостами.
Мало кто
знает, что в это время в далёкой, бесконечно далёкой Москве Дмитрий
Киселёв, утонув в глубоком кожаном кресле, одно за одним примеряет к
вечернему эфиру траурные выражения лиц, в перерывах законопачивая ноздри
отменным колумбийским кокаином. День выдался урожайным.
3
