Спіткнувшись, не спинилась - поповзла!

  • 02.06.15, 10:48

Спіткнувшись, не спинилась - поповзла! 

У напрямку омріяної долі. 

У змученому серці лиш мета, 

А вказують дорогу ясні зорі. 

 

Упавши, не злякалась - підвелась! 

І знов деруся вгору до вершини. 

І відкілясь упевненість взялась, 

Що зможу відтворити сну руїни. 

 

Наснилося, що можу майже все! 

Лиш у зневірі серця перепона... 

Повірила... І хай мене несе 

На крилах мрія, ген, до перемоги! 





В біло-пухнастому, томному затишку...

  • 10.12.14, 00:36
В біло-пухнастому, томному затишку,
Серед намиста з крижинок казкового
Палко чекаю від вічності натяку…
Пильно шукаю чогось загадкового…

В срібно-морозному просторі холоду
Швидко крокую крізь пелену звичності.
Кожного року втрачаю я голову – 
В чарах гублюсь від морозної свіжості.

В пишно засніженім погляді стомленім
Я відшукаю надію й пояснення.
Серед дитячих загублених спогадів
Викрою серця тяжкого прояснення..

В сніжно-розкішному убранстві вулиці
Вже засвітились різдвяні ліхтарики.
Без передиху хурделиця куриться…
Випити б теплого для профілактики…

В ніжно розписаній квітами шибочці
Я розшукаю святкове піднесення.
Душу відкрию сніжинці, як подружці,
В чеканні поточного року завершення.

В продовження теми 


Зимове

В зимовому вітанні білих ранків
Знаходжу довгождану теплоту.
Серед вітрин й одноманітних банків
Я здатна все ж розгледіти красу.


Закутавшись в шарфи та теплі светри,
Бреду по людним вулицям сама.
Рахую мірним кроком вулиць метри…
Назустріч – снігом біситься зима.


За шарфом вже замерзли ніс та щоки,
А я все йду у захваті від хмар.
В думки пробралися дитячі роки:
«Як круто випускати носом пар!»


Над головою нависають віти
Важкі від діамантових прикрас,
А в парку весело дуріють діти – 
Без пафосу,без пихи , без образ.


Так хочеться віддати років надцять!
І просто бігти з сніжкою між них…
Але за рогом жде рутинна праця,
А вдома – ще з десяток нудних книг.


А завтра – знов прокинусь на світанку.
Зроблю ще кілька невідкладних справ.
Закутаюсь у шарф, надіну шапку.
І знов у сніг – помріяти між хмар.



Я загубилася…

Я загубилася…

У просторі, часі, подіях…

Я заблукала між мрій та бажань.

 

Я розгубилася.

І сльози замерзли на віях…

Хочеться встати і йти без вагань.

 

Я засмутилася –

Шукала відраду у діях…

Знову нашіптує смуток зима…

 

Просто втомилася,

Шукаючи честі в «повіях»…

Хочеться затишку, тиші, тепла.



Никак не поймаю душу чужого города…

Никак не поймаю душу чужого города…
Иду, смотрю в стеклянные глаза случайных прохожих
И хочется убежать из этого холода…
от этих людей ничем на меня не похожих.

Никак не услышу сердце чужого города…
А так хочется их понять и простится с обидами.
Все жду для побега подходящего повода
И прячусь от глаз колющих острыми иглами…

Никак не понять мне грусть чужого города –
Среди тысячи тусклых лиц – ни одного веселого.
Наверное, сплина тень морочит мне голову…
Наверное, я просто устала от нового…

20/11/2014
Москва


В жовто-багряному кольорі осені...

В жовто-багряному кольорі осені,
Серед проміння останнього теплого
Ми мандрували до казки запрошені, 
Марно чекаючи літа повернення.

В пишно багатому золоті осені
Просто летіли повз хмари ми птахами,
Вітром холодним зненацька сполохані,
Небом нахмуреним трохи налякані.

В п’яно туманному погляді осені
Ясно побачили смуток приглушений...
Палко молили за вчинки непрощенні
В когось, хто вище і слухати змушений.

В дико гарячому спалаху осені
Марно шукали причину й пояснення.
Що ж у байдужості жити так боляче,
Щиро чекаючи серця прояснення?

В ніжно підступному сонечку осені
Хочеться тішитись мрії плекаючи.
Хочеться скинути образи зношені,
Дітьми прикинутись, в листі купаючись.

Руденьке щастя.

  • 29.09.14, 01:35
Руденьке щастя.
Тендітно дикий.
Мявчить.

Клубочок щастя.
Муркіт тихий.
Вже спить.

Маленьке щастя.
І тонни втіхи.
Спинити мить.

Котяче щастя.
Повільні рухи.
І знову мчить.

Маю нового члена сім\'ї (на фото)


По-осеннему холодно стало…

По-осеннему холодно стало…
Простудилась от ветра душа.
Я тебя среди листьев искала,
Пробираясь сквозь лес чуть дыша.

Ты ушел, не оставив надежды.
Ты сказал, что прошло навсегда…
Никогда мы не будем как прежде…
И на сердце опять пустота.

Я сквозь мглу все гляжу неустанно
Лишь пытаясь понять почему…
Между нами все было спонтанно.
И спонтанно упало во тьму…

По-осеннему холодно стало…
Я не знаю, дождусь ли весны.
На тетрадку слезинка упала…
Значит, душу оросят дожди.


Улыбочка на сон грядущий

  • 19.09.14, 23:51
Ой... Чесслово... 
Ржом с мужем уже минут 15...
Такое впечатление, что в интерфаксе новости пишут изрядно покурив, а потом удаляют то, что не прокатило.
Но кэш гугла помнит фсе:
http://webcache.googleusercontent.com/search?espv=2&q=cache:interfax.ru/397683&sa=X&ei=nZYcVLqqN4bnygOljoFI&ved=0CBgQ7xYoAA&biw=1517&bih=741&dpr=0.9

Маски

«Життя – театр!» – сказав колись хтось мудрий.
Ми ролі граєм, глушим почуття…
Ми серця рух ховаєм в склеп холодний…
У масках ми проходим крізь буття…

Вдягаєм маски – прикриваєм душу.
Чомусь нам щирість мариться гріхом…
А я не хочу! Та чому ж я мушу?!
Мені ділитись хочеться теплом!

Я маску міряла – дурна безглуздість.
Це прісна копія того, що у мені.
Вона лиш стримує душі потужність,
Хова під глиною серця живі.

Я маску завжди вдома забуваю.
Я хочу вам віддатись без прикрас.
І по життю нікого я не граю.
Така як є – і в профіль, і в анфас.


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
17
предыдущая
следующая