Життя на лінії вогню

  • 26.05.22, 19:05
   Останні кілька років я більше волочуся в сумнозвісному твіттері, і відчуваю, що через користування цією соцмережею мій словниковий запас почав різко скорочуватися, а рівень сракопалання підніматися... Пам'ятаєте, коли Зєля виграв вибори, то навіть тут нєв'єбєнні "патріоти" писали, що "якщо українцям так хочеться піти на дно, то я зроблю все можливе щоб їм у цьому допомогти", так у твіттері таких затятих було десь 60%, гидотна річ, і тепер я постійно думаю про те, чи не через таких от "патріотів порохоботів" у нас така срака... Вони ж божилися відправити українців на дно, а серед українців не всі ЗЕголосувальники... Ну, то таке... В твіттері бомблять, бомблять і через хуйню всяку, і через серйозні речі, та ця концентрація дічі починає мене виснажувати. Зайшла в ці блоги, а тут все якось тоскно, думаю, треба і собі трохи посвербіти і пролити трохи літерних сліз з пальців, навіть якщо їх ніхто і не прочитає...
   Тож, я в Харкові, сьогодні тут особливо гучно, бомблять нас мало як не в перші дні, веселуха... Ще мама зателефонувала, сусіди пригостили її якимось домашнім пійлом і вперше з початку 2-ї хвилі вона розплакалася... Закопувала в кутку двору каністру бензину куплену нині в скупника гав'ядини, плакала і говорила зі мною по телефону... Вона ж з батьком все у свому селі, а в сусідньому кацапи засіли, обстрілюють все довкола безбожно, це диво, що на їхню частину вулиці не залітає, село без газу і електрики, але волонтери привезли їм сонячну панельку аби мобіли заряжали, під обстрілами садили город, живуть здебільшого в погрібі... Але плакала моя мама не через це, а тому, що нині продала стару молочну корову яку щиро любила, але хоч корова з телицями самі себе пасуть і самі до дому приходять, через обстріли вже багато здичавілої ходобини загинуло, дехто застряг і здох в змілілому каналі, а конкретно мамина корова наступила на уламок який застряг у ратиці через що життя її перетворилося на муку, тож її і продали... І тут одне за одним, одне за одним, і мама плачучи розмовідала як собаки і коти які живуть в них, жахливо реагують на обстріли, з переляку б'ються об стовпи, ворота, меблі... Деякі від постійних забоїв вже здохли, деякі вже на божій дорозі. Тврини постійно плачуть і сахаються, здихають тяжко, мама вже думає про те щоб позбавити їх страждань власними руками... Але, каже, найстрашніше в цій ситуації, не обстріли, не муки тварин, а батько... Я вже писала, що з початком обстрілів тато впав у нів'єбєнну істерію, так ось, його досі не відпускає... Людина, яка 35 років була емоційним тираном, яка перетворила кілька років мого дитинства і дитинства моїх сестер на пекло своїми блядками і курвами, який 35 років казав як сильно хоче кинути нашу родину, не кидає мою матір і не йде... Всі ці 3 місяці він тероризує її, сам не спить і їй не дає, без перестанку кричить що застряг в селі через неї, хоч всі 3 місяці і я і мама казали, щоб він їхав, адже можливостей було і залишається безліч, але він не їде... Він не спить, не їсть, постійно кричить, матюкається, проклинає всіх, навіть мене, бо не тільки мама винна в тому, що він не поїхав, але і я... Вона плакала, закопувала бензин і пояснювала в якому він куткові, аби ми його викопали якщо з нею щось станеться... Вона не боїться градів, не боїться смерті, вона страждає через батька який не хоче їхати, істота яка все життя так рвалася від неї, боїться без неї їхати в білий світ, і здавалося б, в нього купа родичів, але ні, він боїться без неї жити сельніше ніж померти від авіабомби, і через це лютує, бо не розуміє як так сталося, і чому він не може без неї жити... Він злиться на маму, проклинає все своє життя з нею, і не йде...За інших умов я б забрала маму в свою садибку, але вона зараз під окупацією біля Куп'янська, у Харків, в нашу з сестрою кімнатку вона не хоче, бо в неї є коханий дім і тварини яких вона дуже любить... Вона каже, що життя могло б бути стерпним, вона не боїться померти в свому домі, вона боїться жити в ньом з батьком... Отакі от пироги... 
  

Про українську непозбувну бентегу...

Поїхала я, значить, до батьків різати кабанчика, думаю собі, зараз за три дні впораюся і повернуся до Харкова, а тут 2-га хвиля війни навалила, автобуси перестали рухатися, а за кілька днів село батьків опинилося на лінії вогню. Батя в впав у нєвє'бєнну істерику, мама, я і молодша сестра з 5-ти літнім сином трималися спокійно, війна так і війна, що поробиш. Довкола повний фарш, арта, танки, гради, вуличний бій на нашому дворі доки ми сиділи в своєму мілкому погребі... Останьою краплею особисто для мене стало бомбардування літаком, бо знаєте, це не те саме як у місті, де літак може скинути бомбу на 12-ти поверхівку і бомба знесе верхні поверхи і все, в селі якщо бомба впаде у двір, то знесе нахуй двір разом з погребом і всіма у ньому. Вивезла своїх жінок в Барвінкове, разом з нами поїхало ще кільканадцять людей, батя все ще в істериці, волав їхати на Захід... Їбали ми зі свого району тікати, більшість осіли в Барвінкові і чекали... Я три дні пожила в соццентрі, почало зривати дах, застрибнула в першу ж автівку яка їхала в село і повернулася, бо там худоба і господарство яким сусіди які не виїхали опікувалися. Електрики не було, повна морозильна камера зарізаного кабанчика, вікно одне знесене ударною хвилею, край вулиці перекалампоцаний, деяких хат не лишолося в інших дахи і вікна позносило, кацапні нема, вона рушила в інший бік. Тиша, тільки чути як їбашать в Ізюмі і довкола, а ще стадо корів яких люди випустили з сараїв перш ніж евакуюватися... Корови почали розбивати батьківське сіно яке за двором стояло, мусила перетягати копицю з тюків у двір, тюки великі 15-17 кг, а вмині 43 кг ваги, словом, заїбалася я по-повній. Тюки тягала, м'ясо солила, вікна побиті забивала клійонков, та ще й система опалення потекла, мусила кожні 6ть годин доливати воду аби хата не охолола бо мороз був 15 градусів, туди доливаю, а там витираю аби хату не затопило... З худоби 2 корови, 2 теляти і свиня, навозу гора... Короч, думала здохну... Через два тижні починають з'їздитися односельчани і мої батьки приїхали. Чоловіки взялися всі дружно одне одному шифером хати перекривати і допомагати в ремонті того що треба ремонтувати.... Я видихнула, поїхала до сестри в Барвінкове, а звідти добу вибиралася назад у Харків до іншої сестри. Приїхала, тут бомбить на окраїнах, але до нашого району лише звуки доходять, загалом все тихо... Але, історія не про це... Пішла я, значить, сьогодні в супермаркет, а туди впускають лише чергою, відстояла, купила сік і кефір (Балаклійський молокозавод як і Ромол не працюють, тож в нас на полицях купа полтавської молочки яку я ще не бачила), ближні аптеки не працюють, пішла в дальні, купила все що треба, повертаюся до дому майже порожніми вулицями і міркую... Блять, що за хуйня... Частина Харкова тупо виїхала, наш начальник як і тисячі інших виїхали і відсижуються, все стоїть, колеги всі в Харкові, чекають коли запуститься фірма... Всі просто чекають... Тобто, йоб-твою мать!!! Коли 2-га хвиля лише почалася українці взяли, мобілізувалися, частина бізнесу переформатувалася на оборонку, і я подумала, ну ща, кацапів зафіксуємо, українці адаптуються і ми відновимо життя в містах... А воно ніхуя, кацапів зафіксували, частина українців з'їбалася, засіла і чекають... Що чекають, не зрозуміло, але чекають... Мабуть на диво якесь чекають, а тим часом міста стоять в депресії, журбі і непозбувній бентезі... І лише селяни в яких села перестали прострелюватися, повернулися до своїх пошкоджених будинків, половили корів, собак, котів, перекрили дахи, і тепер сидячи без світла думають як будуть довбати переорані городи, адже жерти щось треба буде, і взагалі, як сказали сусіди: "Єслі шо, будемо садити в перервах між обстрілами, а шо, жити ж треба якось"... І тільки горожани кинули бізнеси, працівників/роботи і з'їбалися... Тобто, це як?!Ну, зараз прожерите гроші, а шо потім? У Харкові працює НП, працюють комунальні служби, так, я знаю, що в деяких районах тотальний піздєц і адіще, але ж не всюди... Можна ж вже якось і адаптуватися, запускати роботу, життя, планувати майбутнє... Так, іноді бомбить, іноді страшно, і що? Забитися в куток, трястися і чекати доки не станеться диво і все закінчиться? Так, не закінчиться, це на кілька місяців, і що тепер сидіти в кутках і тремтіти місяцями, скиглити, пестити свою тугу і жаль?! Шо за хуйня?! Наші солдати б'ються і вмирають для того аби ми тут сиділи і журилися про свою нелегку українську долю... Блять, я в ахує від наших людей... Треба брати яйця/яєчники в кулаки і хуярити зі своєї сторони... Треба тримати оборону з цього боку, треба економіку запускати, незнаю, продовжувати вібратори через НП замовляти, гроші на відпочинок або на ремонт заробляти, у мене, блять, дача в окупації але це не означає, що я не збираюся робити там ремонт щойно кацапню виб'ють з Куп'янська... У мене купа планів, і я готова працювати на них під бомбардуванням, як і мої колеги, але деректор з'їбався кудись на захід, за кордон точно ні, бо його б не випустили... Це, така хуйня, оця схильність українців переходити зі стану "в'їбати по-повній" до "їбись воно все коньом" за долю секунди... Я оцей стан непозбувної бентеги в період коли навпаки треба зібратись і їбашити не розумію, це доречно в мирний час, коли нудно, і життя одноманітне, і ти не знаєш що хочеш, але це щось тобі дуже треба... Я сама схильна впадати в стан меланхолії, але тільки в мирний час, коли ти можеш собі це дозволити, оце вот фсьо плакання під одіялкою над похованими мріями, але не зараз... Боже збав мене зараз уподобитися до Харкова і впасти в заціпеніння і переляк, нє-нє-нє!!! Я зараз надрочена, я жити хочу, я хочу планувати, я хочу працювати і жити далі, навіть під кулями, навіть якщо періодично доведеться заповзати в бункєр через повітряну тривогу, але я хочу жити далі, хочу щоб мій Лис повернувся живий з тероборони, хочу сексу, хочу шоколадки, і лікера хочу... Блять, перстаньте хандрити!!! Запускайте станки, чьо за хуйня?! 

Так, блять, Опівнічна знову прийшла з палаючою сракою...

    Тож, в останнє я бомбила під час виборів президента, стосовно виборців "КакаяРазДніца", з тих пір нічого не змінилося і цей вид голосувальників для мене так і лишився безмозким планктоном. Але на фоні цієї заруби пророзділення на табори "зелених" і "порохоботів" хочу уточнити, я не проти тих хто голосував за Зєлєнского з чистою вірою в світле майбутнє, я тоді не розділяла ці думки, і зараз теж, АЛЕ, на щастя ми демократична країна і я поважаю вибір своїх співгромадян яким би дивним чи абсурдним він мені не здавався. Як написав один військовий у своєму твіттері "Під час виборів нам насрати було хто голосував за Зєлєнського, а хто за Порошенка, ми почали вичисляти двох гнид які проголосували за Бойка...". От приблизно така моя позиція.
   А, тепер головна причина мого сракопалання... Короч, хто не знає, я живу в Харкові, сама з Харківщини, і як всім відомо Харків - це місто яке на 67% складається з пристосуванців які приїхали з сіл та провінцій України, і тут успішно русифікувалися аби "пАнрАвіццА" завезеній при совку кацапні і партійним "ісконнарускагаварящім" гнидам, тобто, ймовірність знайти тут не русифіковану людину приблизно мого віку для амурних справ прям дуже низька, молодших - можна, бо не русифікованих парубків 15-27 рочків тут суттєво побільшало, та я жєнщін 35 рочків і на дітей не западаю... Так, ось, устрічалася я з різними персонажами, аж доки на сайті знайомств не приблукав до мене не русифікований (як я тоді гадала) чоловік, ще й за Зєлєнського не голосував... Я вся, блять, в ахує,  розтеклася по клавіатурі, а коли побачила наживо щей слюні до колін пустила, короч, жєнщін - запав... Через кілька побачень я зрозуміла, що цей Лис "нерусифікований" лише в ліжку, щойно ми виходимо в люди з іншими він переходить на росіянську, ще знаєте, на оту гидотну слобідську росіянську від якої вуха починають кровоточити, але я мовчала... Я вперто мовчала, ібо чоловік сексі, та і сам секс чудовий... Так ось, після одного з сеансів сексотерапії заговорили ми про політику, і тут в мене почала плати срака... Він, короч, почав мені втирати про мито, про податки, про тупорилість виборців Слуг Народу і про те що країна застопорилася... УВАГА, бомбалейло яке стосується усіх русифікованих "порохоботів" і пороховиборців які вважають себе кращими за ЗЕвиборців - ви СУКИ!!! Ви блядські курви з подвійними стандартами!!! Тобто, те що ви розмовляєте мовою окупантів, мовою колонізаторів, ті кого Москва зробила приводом для нападу (адже це вас сук рускій мір прийшов захищати), ті хто створює і підтримує картинку для решти України ніби тут нєв'їбєнна кількість рускагаварящєго народа, ті які мотивують більш слабших українців переходити з рідної мови аби вам - курвам сподобатися, ви - не маєте жодного морального права котити бочку на ЗЕголосувальників, бо ви, блять, істерично захищаєте своє право не змінюватися і далі бути москворотими шалавами, але при цьому істерично вимагаєте від інших людей які складають нашу країну/державу змінюватися... Тобто, ви блять розумієте глибину вашого уйобищного двоємислія?! Ви - не хочете змінюватися, але від мого народу вимагаєте змінитися!!! Ви не маєте жодного права гнати на мій народ, я - маю, боя українка в повному сенсі цього слова, я виступаю за захист мови якою розмовляю, за захист історичного і культурного спадку який б'ється в моєму серці, і за який я воюю як на інтернет-просторах так і з ватанами в реалі, я демонструю свою українськість всюди де тільки можу, оскільки пишаюся тим, що я українка до глибини свого серця, якби тупо і пафосно це не звучало - Україна тече в моїх жилах, хоч я і на чверть ромка. Тому, я маю право обурюватися, а ви, русифіковані "нєзгібаємиє защітнікі права на рюськє" - ні, бо своєю москворотістю ви підживлюєте все що врілює московія на наших теренах, навіть якщо при цьому ви відстрілюєте мих московитів на кордоні... Та вибачте, саме ви допустити їх появу на наших кордонах, бо саме ви створили масоку "рускагаварящєго народа УкрАіни", саме ви смажили шашлики з московитами до 14-го і по-тупому, п-малороськи хіхікали коли ті вас "любовно, жартома" хохлами і хохлушками називали! Відтак, НЕ СМІЙТЕ принижувати і цькувати ЗЕголосувальників, це МОЄ ісконне право, не ваше!!! А ви стуліть свої москвороті пельки!
   І остання частина мого опусу де я буду скиглити про справи амурні...
Я не знаю, що його робити... З одного боку чоловік - розкішний, розумний, інтелектуально підкований, і зі мною він розмовляє українською, а я страшенно спрагла до рідної мови в цьому підлабузницькому середовищі під назвою Гєпостан... Але з іншого боку, ці подвійні мовні стандарти мого супутника мене бісять, прям до сказу доводять!!! Хочеться прям зараз написати йому у Вайбер і послати нахуй! І ніби як, на безриб'ї і рак - риба, але ж і срака палає невимовно... Короч, не знаю що його робити... Порадитися нема з ким... Батя б сказав, що я хуйньою страждаю, в матері я не запитаю бо вона мене Марією Магдаленою вважає через те, що я сплю з чоловіками без потенціалу на одруження, сестри в мене взагалі ніхуя в політоті не шарять... Може хтось щось порадить?.. Ну, не знаю, якусь пиздату філософську мислю підгоните, чи що...

Сортування сміття і скиглення, рюмсання і знову скиглення.

Вчора трапилася мені ще одна петиція про введення сортування сміття в Харкові (в моєму місті), я знаю, що за багато років таких петицій було безліч і всі вони були марними... І вирішила я долучитися до цієї справи, накатала коротеньку статтю і виклала у харківській спільноті на Фейсбук, і тут почалася надивніша частина історії... В бік петиції, і на мою адресу зокрема посипалися абсолютно дивні, і як на мене дикі коментарії з боку чоловіків... Це був потік скиглення на тему "я плачу податки...", "я плачу за вивіз сміття... якого вашу маму я маю ще й сміття сортувати!!!"... Розумієте, в моєму районі стоїть сітка для пластикових пляшок (як і в кожному місті) і мешканці мого будинку вже кілька років відсортовують сміття і кидають туди вимитий домашній пластик, без примусу, без скиглення, люди просто хочуть цього! І хоч там вже наліпки вішали, мов "то тільки для пляшок" мешканці все-одно кидають туди пластик різного призначення, ніби форма протесту така. А тут, на таку ініціативу, корисну ініціативу, яка може покращити якість нашого життя, чоловіки, не жінки, які зазвичай і займаються сортуванням,  почали скиглити! Які тільки виправдання я не читала, і "природніх" сортувальників у вигляді алкоголіків і наркоманів згадували, і звинувачували мене в причетності до міськради яка таким проектом хоче нажитися, і що я "школярка якій не йметься"... Словом, купа якоїсь нісенітниці яка породила в мині одну єдину думку: "Ми - дикуни"... Так, панове, ми дикуни! Один чувак сказав :"У Європі за сортування сміття йдуть доплати!". Тобто, панове, більшість з вас ні хрена в своєму житті не зробить, доки вам за це не заплатять, навіть якщо від цього буде залежати якість вашого життя, підвищення рівня цивілізованості вас і вашого сусіда, підвищення культури, вам на це начхати! За гроші, ви готові бути культурними, але за просто так, як один написав: "шукайте дурного". .. Ви готові голосувати, говорити, страйкувати, купувати, лише в тому випадку якщо відчуєте моментальну вигоду, ви не здатні працювати на перспективу... І я не кажу про совок з його трудоднями, я маю на увазі розвиток такими простими методами як культура, індивідуальний і соціальний розвиток через подібні ініціативи... Якщо ви ліниві жопи, але поряд є ініціативна людина, замість того, щоб просто не втручатися, або зробити таку найпростішу річ як тицьнути довбану позначку "погоджуюся" ви починаєте демонструвати найогидніші риси астралопітека і пороти якусь дикість яка для людей які хочуть розвитку суспільства звучить як чиста вульгарність... І це мешканці міста, які мали б бути, по-ідеї прогресивними і далекоглядними в питанні чистоплотності і екології... Але, селяни й досі тримають лідируючі позиції в цьому питанні, здебільшого утилізуючи своє сміття спаленням в печах (газ дорожчає, і більшість комбінує опалення), звісно, навіть селян є мудаки які викидують своє сміття, але серед більшості оточення моїх батьків сміття спалюють в печі або за подвір'ям. Та в результаті, єдине на що здатні мешканці міст, це активно скиглити, скиглити, потім рюмсати і знову скиглити про те які всі довкола п*дараси, і одні вони Д'Артаньяни.

По-приколу за Зє...

Як багато років минуло з часу останньої моєї публікації в блозі, майже п’ять років. З тих пір багато чого минуло, з тих пір мій народ став геть інакший, відбулися безповоротні (я сподіваюся) зміни в суспільстві, активні громадяни потрохи відходять від телевізорів і об’єднуються довкола ютуб-блогерів або черпають інформацію з аналітичних ютуб-каналів, а текстовий блогінг потрохи вмирає… П’ять років минуло, АТО перейменували в ООС, криваві бійні таких масштабів як були в 14-му і 15-му роках припинилися і люди почали розслаблятися, навіть мої батьки які живуть за кільканадцять кілометрів від Слав’янська вже не бояться вторгнення, бо московську навалу було зупинено нашими славними хлопцями. Пам’ятаю, в той рік коли стало зрозуміло, що «Русскій мір» до нас не дійде, батьки скаржилися на зникнення будматеріалів з магазинів довколишніх містечок бо люди з навколишніх сіл взялися масово робити ремонти (власне як і мої батьки), до того часу боялися, адже який був резон робити ремонт якщо існувала небезпека вторгнення і втрати дому, більшість же планували хапати речі, документи і тікати в глиб країни.

   Але зараз все налагодилося і люди почали озиратися і шукати причину всьому, що відбувається. Машина російської пропаганди ні на мить не зупиняючись запевнила найбільш вразливих до навіювання громадян у тому, що «справжній ворог сидить не в Москві, а в Києві» ну, тут я частково згідна з пропагандою, адже всі ті Бойки, Медвечуки і Жульки справді є ворогами України, і від цього нікуди не дінешся. Хоч основний заклик Московії спрямований на те, що всяка протидія їй є ворожою для українців, треба ж таке, а я думала, що ворожою є анексія Криму і окупація Донбасу… Ну, то таке. Нашим ватним громадянам великий привіт.

   Думаючі громадяни України вже майже не дивляться наше ТВ з якого постійно ллється якась «зрада» або таж сама московська пропаганда і основним джерелом здобування інформації обрали таке геніальне творіння як інтернет, тут можна знайти все і навіть більше. Зокрема, великої популярності набув ресурс «You Tube» на якому можна переглядати не лише відео з котиками, желейними мішками, срачем між цисгендерними мужиками і феміністками третьої хвилі, але й черпати аналітичну інформацію щодо війни між Україною і РФ. Громадяни згрупувалися довкола ютуб-блогерів «широко відомих у дуже вузьких колах», звісно, про Андрія Полтаву вже й говорити нема чого – він знаний троль навіть запорєбріком , тому слід згадати тих про кого можливо не чули  - Андрій Луганський, «Київська Русь» (його епічні меми вже пішли в народ), «Одеська хунта» (грамотний вояка), Мирослав Олешко і багато інших. Є ще вже відомі аналітичні канали «Самый сок» і обожнюваний ютуб-спільнотою «ОМ»чик… Всі ці блогери і канали ведуть активну просвітницьку діяльність, хоч насправді розвивають тих хто і до знайомства з ними не були тупими і розуміли, що відбувається в Україні і які насправді в нас «братські» стосунки з північними варварами…

  Та поговоримо про третю категорію… Пи*доболи і у*бани які ху*рять за Зєленського по-приколу… По приколу бл*ть!!! Бо він й*б твою мать нове рило в політиці, бо воно бл*ть Голобородька  добре зіграло… Бо вам у*банам, мозгами так важко думати, що ви вирішили голосувати за того кого вам по-тєлєку показали!!! Що ви бл*ть пи*дите!? Ні, після цього я впевнена, що деякі люди таки пішли від мавпи, їй-богу, я не знаю як ще пояснити це безумство… Малолітні під*раси взагалі не усвідомлюють, що президентські вибори стануть визначальними у напрямку нашої держави, нашого суспільства, нашого життя, зарплатні, можливостей… Саме від президентських виборів залежить, будимо ми жити як Тагіл, чи як Брюссель… Тут бл*ть ніразу не до приколів, тут всього-на-всього наше бл*тське життя визначається!!! А по-приколу, то ви у*блани стовпи йдіть обсикайте! Бо вам, слабоумним неможна давати право вибору, бо ви у*обки маєте інтелект як у хлібчика, і готові обирати того хто вас – с*к, ваших батьків, сестер чи братів називав порноактрисами німецького кіно «готовая принимать со всех сторон и в любом количестве»… Зєлєнскій *бав вас всіх в жопу, ви для нього дійна корова як і для Коломойського! А ви вуха бл*ть розвісили в «по-приколу»!!! Ви – ушльопки навіть уявлення не маєте, що таке автокефалія для України в історичному контексті, а ваш любий Зє на болті вертів вас, вашу (і нашу) бл*ть історію і те чим ви є, йому аби баблоси мутилися і народ біля екранів слюні пускав… Він же з таким захватом розповідав як бухав з Яником і його свитою, так пишався, що бачив Межигір’я ще до того як туди ступила нога людей… А ви за нього по-приколу… Але ось чого я щиро не можу збагнути, звідки ці ху*соси і ви*лядки повилазили? З якої жопи цих приколістів висрали? Які бл*ть батьки у цих вилупків? От поясніть мені це!!! Ватників я можу зрозуміти, в їхньому викривленому світі Путін - спасітєль, Порох – войну начал (бо до появи Порошенка Крим не анексували і прапори українські на Донбасі не рвали приблуди з Ростова), «мышебратия», «пиндосия»  і вся ця ху*ня… Але звідки прибл*дилася вся ця швань «по-приколу за Зє»? Як їх батьки виховували? Що за батьки взагалі ТАКЕ виховають?

    В спільнотах громадяни лиш сподіваються, що пролетаринята набухаються і не дійдуть до виборчих дільниць, або заб’ють і не захочуть відривати дупи від диванів. В противному випадку, нам всим пі*дєц панове. У мене все.

Так, я кровожерлива...

    Цю статтю мене спонукала написати невелика перепалка з одним із "місцевих" користувачів, яка зав'язалася в розділі "Кіно" де я залишила невеликий коментар до фільму "Голодні ігри: Переспівниця" провівши аналогію деяких подій у фільмі з теперішньою війною на Сході, ну і додала деякі свої міркування що до того як має здохнути Путін... За це мене охристили "кровожерливою вівцею"... Так-так, зараз хтось скаже, що моє порівняння тупа спекуляція на подіях, уявлення про які я не маю... Читайте далі, і зрозумієте в чому "фішка" моїх слів, не треба робити передчасних висновків. Тож, почну з того, що мій двоюрідний брат зараз на передовій, нещодавно він приїздив на ротацію, хотів зробити сюрприз рідним, але передчасно був помічений у містечкові де сідав в автобус, і жінка яка його побачила відразу ж зателефонувала його матері, в зв'язку з чим мої тітки почали активно різати птицю і разом з бабцею і його дружиною готувати бенкет. Зрозуміло-що радості жінок родини описати не можливо, так само як і болю... Брат мій має досить спокійну, і на перший погляд навіть трохи апатичну вдачу, і коли йому прийшла повістка, ніхто не очікував, що він вирішить воювати, а не сховатися або відкупитися як це зробили деякі мої і їхні односельчани. Тітка моя (його матір) відправляла сина на війну б'ючись в істериці і на колінах благаючи не йти... Але він пішов... А повернувся геть іншою людиною. Такого навіть я не очікувала... Він виходив на вулицю і просто дивився на ще зелену де-інде травичку з такий захватом, ніби дитина... Він здається цілком нормальним, тільки-от відчуття світу в нього змінилося, ніби в людини яка дізналася що в неї смертельна, невиліковна хвороба... За весь час свого перебування в дома жінки безперестанку годували його і просто не могли натішитися, що він живий... Та щойно опинялися самі починали плакати, адже він збирався їхати назад, і навіть не думав про те, щоб якось "відкосити"... Знаєте, мені не віриться, що в мене є такий брат, адже я не можу похвалитися щляхетністю чоловіків нашого роду, а він став справжнісіньким виключенням!.. З тих пір як почалася ця війна, багато моїх знайомих з навколишніх сіл відправилися туди, і є ті хто повернувся з війни завчасно і назавжди... Війна, це страшна, просто унікальна за своєю кривавістю епідемія... З тих пір, як вона почалася я можу на пальцях порахувати ночі коли я спала нормально, все решта - це нічні, криваві марення... Ви колись чули запах вивернулих людських нутрощів?.. Оскільки я з села, то знаю запах нутрощів різної скотини, а ось людські... Роки зо два тому мені довелося відчути цей запах... Я ніколи в житті його не забуду... Але останні пів року я змушена переживати його в своїх снах частіше, ніж хотілося б... У снах, на мінах підриваються мої рідні люди, їх смертельно калічать, розривають... Я вже безліч разів була свідком загибелі своїх батьків і сестер, і кожного разу це ніби вперше... Так вийшло, що колись я пережила втрату рідної людини, і я пам'ятаю це відчуття, коли тіло б'ється в істереці, з горлянки виривається щось схоже на рев, а мозок не може зрозуміти, що відбувається... І ці сни... Це не можливо описати... Та ще страшніше, знати, що по всій Україні тисячі матерів ховають своїх синів, а материнське горе, воно в мільйони разів страшніше... Коли померла моя однокласниця, її матір кілька днів безперестанку кричала, і цей крик божевільного горя примушує кров холонути в жилах... І вони все це відчувають, переживають... І все через тих "північних сусідів"... Я кажу в множені, бо це не провина однієї людини, Путін - то лиш верхівка айзбергу, під ним багатомільйонний народ - Росія... Якби Росія справді не хотіла війни, то на мітинг в Москві вийшла б не якась жалюгідна купка в кілька тисяч, а багатомільйонний потік обурених росіян!.. О, і так - тіште себе надіями, ніби то початок, то був і кінець! Бо на більше ці ниці створіння, серед яких і тисячі наших колишніх співвітчизників, не спроможні... Через них, гинуть наші хлопці, наше майбутнє... Там, на Сході - кров нашої Землі, - найкращі зпоміж нас, наша опора, наші жили, наші світлі голови, - сік нашого народу... Сини, які б могли дати Україні гідне потомство безстрашних воїнів і прекрасних дівчат, гордих і відданих Батьківщині... І зараз, вони там, гинуть через дурний і дикий північний народ, і через наших зрадливих очільників... І знаєте, що я хочу понад все - відплати. Я хочу, щоб той народ вразила чума, щоб вони вмивалися власною кров'ю, щоб тонули в блювотинні п'яного угару, щоб вони горіли живцеми і вдихали полум'я смертельної кари, корчилися і борсалися у власному лайні, як черви... А для наших зрадливих чільних, всіх тих продажних генералів і дешевих лицедіїв-політиків, хочу побажати пережити те, що переживають зараз матері нашої землі - втратити дітей... Побажати їм смерті? Я вас прошу, - це жалюгідна плата, після смерті вони нічого не відчуватимуть, а ось якщо вони поховають власних дітей, оце буде рівноцінний обмін... А головне, щоб вони знали, за що покарані... Хочу почути завтра в новинах, що одного з синів Януковича розстріляли, а післязавтра, почути про автокатастрофу в якій загинув і інший його нащадок, і так почути про втрати в родині кожного, хто промисув страждати наших матерів, сестрер, дружин... Хочу, щоб вони ридали і билися в істериці... Ви скажете, що цими побажаннями я тіпа карму собі зіпсую, та я не хочу щоб ті, хто вмили Україну кров'ю платили більше ніж треба, я прошу в Небес одного - баш-на-баш... Щоб вони відчули те тремтіння, яке охопило всю Україну і всіх небайдужих українців; жах - який переживають ті, хто змушений бачити як снаряди розривають їхніх друзів; щоб вони почули цей запах смерті який стоїть над Східною Україною, і щоб вони збожеволіли від нього... А Путін... Хм-м, для нього й так приготована смерть, пекуча, довга, в муках, і весь цей час він буде лишатися при тямі... А так-звана "вата", - купка дрібних пацюків, хай роблять що хочуть, за те, що через них гинуть люди вони й так отримають по голові рукою господньою, кожен з них... А особливо дістанеться тим, хто за сраних двісті гривень продає місця дислокації наших солдатиків, яких потім б'ють градами... Наші солдатики... Скільки їх вже пішло, молодих і гарних, таких позитивних і віруючих, скільки їх згоріло, скільки пожертвувало собою... Я підписана на сторінку де кожного дня викладають фотографії наших павших воїнів... Знаю, що накручую себе, та деякі з цих фотографій я зберігаю, аби пам'ятати, цих мужніх чоловіків та парубків зі щирими усмішками, тих які боряться за нас... Іноді я плачу за ними (без понтів, я справді плачу), іноді, вони приходять в мої сни одягнені у вовчі шкури, такі збентежені, і розгублені... Як же, це боляче... Як страшно усвідомлювати, що ми живемо в ці страшні часи, а для декого морока те, що в нас доллар подорощав... Побійтеся Небес! Там люди гинуть, а ви переживаєте, що суші мать вашу подорожчало! Особливо бісить, коли їдеш в метро, а там двометрові громили-качки розсідаються на два місця, і вони тіпа мужики, ще й бороди собі відпускають... Які ви в біса мужики?! Мужики Батьківщину захищають! А ви так - побічний продукт попдемагогії... Таким качкам, треба забитися в куток і не показуватися, їм треба визнати, що вони лише накачаний планктон, який не збагатить наш ганофонд світлими думками і гідними членами суспільства... 
  Так, я кровожерлива, і ніколи не попрошу пробачення за це, бо в мене є привід бути такою, бо я чую плач, я відчуваю чужий біль, і мені не байдуже... Я вже пів року не можу нормально спати, я виснажена і нажахана тим, що відбувається в моїй країні, тим, що відбувається довкола... Я виснажена тупим скиглінням дівчат які "через доллар не можуть дозволити собі купити джинси в бутіку", злісним плюванням тугодумів які казали, що Майдан був підплачений, і все то політичні ігрищща... А добровольці на Сході теж гинуть за американські доллари, чи може через якусь проамериканську ідеологію?! Мене виснажує тупа марудність яка так і не вивітрилася з голів деяких людей, вони живуть і ніби не помічають, що зовсім поряд справжня війна, що нас хочуть захопити і зтерти на порох чужинці. Виснажує жах, усвідомлення того, що я живу на Сході як на пороховій діжці, страшно за моїх вже не молодих батьків які живуть за кілька десятків кілометрів від Слов'янська... Аура паніки сповнює все довкола... Я хочу вбити об асфальт тих, хто бажає затіяти ще один майдан... Хочете воювати? Ласкаво просимо на схід, у нас тут є де розігнатися... Чи ви такі тупі, що не розумієте - ще один майдан дасть привід Росії почати повноцінний наступ зі словами "Ось бачите, вони не задоволені новою владою яка засіла в Києві, тож, ми допоможемо їм отримати справедливість!" Ні, ви реально думаєте, що нова влада щось змінить?! Ви що мать вашу, довбо*оби?! У нас війна, якщо ви не помітили!!! Якщо почнеться нова заворушка, наші солдати втратять яких-не-яких координаторів, і багатотисячна армада московитів іх просто на фарш порубить... Це по-перше. А по-друге, Європа зрозуміє, що Україна абсолютно нестабільна, і якщо зараз нам хоча б якусь милостиню підкидають, то після вони на нас плюнуть і тоді всі зрозуміють, як це лишитися віч-на-віч з тупими "північними різниками"... Для тих хто не розуміє, поясню популярно... Ви хочете в Європу?! А чому по-вашому Порошенко називає бійню на Сході "АТО"?  А тому, що якщо він назве її "війною" то Європа втратить можливість фінансувати Україну, за якимсь-там статутом, вони не повинні втручатися у війну між країнами які не належать до "ЄС" чи "НАТО", чи хоча б якось фінансувати одну зі сторін. Ну, а АТО - ніби-то невеличка заворушка, яка не завадить двостороннім відносинам "ЄС" і України, при цьому дозволяяючи готувати державу до вступу в асоціацію... Тому, блін, попустіться!!! Спершу треба вигнати фашистів зі Сходу, і біль-менш економіку відновити, а вже після влаштомуйте хоч десять Майданів... Україні і так не солодко, що один Майдан вб'є її і в моральному, і економічному, і може навіть у фізичному плані, Путін тільки на нього й чекає! Так, це гірко, це страшно... Вбиті на Майдані лишилися невідплаченим... Так, знайдіть тих хто це зробив і порвіть їх! Особливо вражає правий сектор, як кидатися з рейдерським захопленням - завжди готові, а як реально взятися за дію і влаштувати полювання на винуватців кривавої бані на Майдані, так то хай Порох! Якщо ви такі круті - так покажіть це! А то всі погані, одні ви хороші... Так, не сперечаюся. вони зробили чимало для Майдану, та після вони перетворилися на гопників в камуфляжках... 
   Від мільйонів думок хочеться волосся на голові рвати, але чи допоможе це якось... Дибіли як були дибілами, так ними і лишилися, вантаж "200" продовжує розходитися Україною мов довбана отрута, тупа молодь продовжує тусуватися в клубах, на М1 продовжують розігрувати п'ятий айфон, на каналах так і крутять російські серіали, і всім на все начхати... Багаті - багатіють, "вата" - "ватніє", всі чекають на Новий рік аби хоча б на кілька днів в п'яному угарі забути про божевілля в Україні... Життя прекрасне, вашу мать!

Європа з усіма її наслідками.

  • 04.12.13, 14:21

   Що ж, ось воно і почалося… знову. Не думала я, що привід буде таким банальним, але люди вибрали саме його, та чи правильно це… Частина натовпу на площах були нагло вигнані з роботи для відстоювання принципів які їх м'яко кажучи не хвилюють, інша ж частина з запалом відстоюють принципи які не надто обмірковували... Стати частиною європейської співдружності, звучить перспективно та чи ці перспективи з їхніми наслідками не стануть за тяжкими для нашого образу життя і культури... Надалі, я буду викладати виключно особисті міркування що до цієї теми, і не інакше... Це, швидше міркування в голос...

Тож, плюси євроінтиграції... Підвищення середнього мінімуму для проживання. Відносна свобода пересування країнами євросоюзу. Імпорт української продукції, а відтак розширення виробництв і поява нових робочих місць, збільшення експорту європейської продукції в нашу країну, що призведе до розширення асортименту. Ми вийдемо з-під контролю російського споживача і нашим підприємствам більше не доведеться страждати коли росіяни закриють кордони для ввозу якогось продукту. І звісно, інтеграція славнозвісної європейської культури... А тепер, розглянемо ці питання з близька...

Підвищення середнього мінімуму проживання... Як солодко і звабно звучать велечини зарплатні в європейських країнах, аж слюнки течуть... Мабуть, це найсильніший стимул до вступу у євросоюз, в будь-якому разі цінами ми вже там, хотілося б і зарплатнею там побувати... Але, відверто кажучи, ціни на звичайні продукти мене лякають, наприклад, у Норвегії буханець хліба коштує близько 14 гривень, а сало... А сало 175-190 гривень, а сигарети можуть досягати до 200 гривень, вино там також непомірно багато коштує... В Болгарії зарплатня приблизно така як в Україні, і ціни там вважаються одними з найнижчих у Європі, свинина тут вартує починаючи з 75 гривень і вижче, хліб від 5-ти гривень, сигарети від 25-ти гривень... А ви знаєте скільки там коштують комунальні послуги? Ви думаєте нам тяжко? В Болгарії рахунки доходили до рівня середньої зарплатні... Моторошно, а все через те, що в Європі немає контролю, як і в нас, тобто, якщо наша зарплятня стане вижчою, то і ціни в нас стануть такими, що хай Бог милує... Ми будемо згадувати ці часи як період достатку... Але, чорт забирай, ті хто хочуть працювати, вже працюють! А ті хто не хоче працювати, чекають що пропозиції де зарплатня вимірюється в долларах самі повинні до них надходити, і для цього не обов'язково мати вищу освіту... Люди ж знаходять стартовий капітал для зайняття малим бізнесом, і живуть...  А дехто соромить нас вигуками "Зарплатня низька, на їжу не вистачає..." І при цьому працюють по 6-8 годин, жруть ковбасу за 170 гривень і проплачують порно-канали... В Європі високу зарплатню отримує той хто працює від 8 до 12 годин... 

Свобода пересування країнами Євросоюзу... Звучить цікаво, але тільки для тих кому це потрібно... Скажіть, скільки відсотків наших співгромадян поїдуть до європи працювати або відпочивати? Та стільки ж, скільки їде зараз. Ті хто хоче працювати в Європі вже там працюють, і їм не треба було чекати євроінтиграції. На відпочинок туди будуть їздити ті, кому це дозволяють фінанси і можливості, "золота" молодь вже давно їздить до Італії і Франції на покази мод, і також нікого про це не питали... Як би моя сестра забажала, вона давно б з'їздила до Варшави чи до Франції за туристичною путівкою, та вона цього просто не хоче, їй якби робочий тиждень пережити і дожити до відпустки аби виспатися... Хоч моя сестра і не є багатою, в неї середній рівень зарплатні, просто, вона не купує собі для бутербродів сир за 90 гривень, не балується рибою за 150 гривень і не їсть свинину треба це чи не треба, захотілося - купила трішки, нащо обжиратися... Якщо не жрати як слони, а потім платити по 700 гривень на місяць за тренажерний зал, то грошей вистачить на все, навіть на подорожі...  

Підвищення імпорту продукції і розширення виробництва... Ну, тут ніби-то і нічого страшного, це навіть добре... Тільки-от, поява нових робочих місць і підвищення зарплатні знову ж призведе до підвищення ринкової вартості продукції... 

Експорт європейських товарів в Україну... Ох, як мені подобається ця тема, особливо коли згадаю, скільки зараженого м'яса європейські країни продають одна одній... М'ясо, завжди було слабким боком України, а думка про те, що європейське м'ясо доб'є наше сільське господарство і взагалі викликає панічний страх... Та можу вас заспокоїти,  наше сільське господарство і так на ладан дихає, і все через держ-контроль, який ніби спеціально давить силянина аби той вже здох швидше... Тому, європейське м'ясо навряд завдасть нам більшої шкоди, а ось кілька нових суперінфекцій може додати... Але ж, Європа - це круто! І інфекції в неї круті, крутіші за наші антибіотики!

Вихід з-під контролю Росії... Ну-у-у, це тема досить болюча, особливо для нашого брата... Але, відверто кажучи, у нас з росіянами просто взаємна зневага один-до одного, реально вони нас не контролюють, і це я побачила під час газової кризи... Все ж, нашим політикам їхня особиста вигода важливіше за дружні стосунки з "братньою" Росією, і плюс цих стосунків в тому, що ми постійно гадими один одному, але реальних документів про "обов'язкову співпрацю" не підписуємо, і це велитенський плюс! Хоч, наші політики не надто винахідливі в плані "нагадь ближньому москалю своєму", більше Росія нас попускає... Але ж, ми знаємо, що близько 35% відсотків нашої продукції йде північним сусідам, а це означає, що  ми з верху... Хоч "велика і могутня" не хоче цього визнавати, та щойно Україна повертає голову в бік Європи, у Росії виникає приступ істерії, з якого б це переляку? Та тому, що Україна могутніша за Росію, просто українці не хочуть цього бачити, а наші політики бачать, і тому граються з Росією як кішка з мишкою... А як по вашому вони відступні в Росії видурили?

Європейська культура... Ам-м-м... Ви бачете там культуру, ну що-ж, вітаю... Якщо для вас культура коли геям дають більше прав і свобод ніж людині в інвалідному візку... Якщо для вас культура коли з театрального помосту актори кидають в вас лайно, мочаться на вас, або займоються анонізмом... Якщо культура, це коли під час забастовок люди проносяться вулицями мов шторм знищуючи все на свом шляхови... Ви б хотіли аби бастувальники спалили ваше авто за яке ви ще й кредит не виплатили? Якщо культура - це коли під боком купа мусульман, а соціаліст з трибуни вопить, що всі ми рівні... Вітаю, ви культурна людина... І певно ви не збентежитеся, коли якось у неділю, коли ви будете вести свою малечу до зоопарку,  вулицями стройним рядом будуть марширувати дядьки одягнені в жіноче вбрання і розмахувати веселковим прапором... Ну, ви ж якось пояснете, що ви просто хотіли зайвих 100 євро до зарплатні... 

Висновок... Народ, ну ви що, вам постійно треба під когось лягати! Україна - велична країна! Ви шукаєте вирішення своїх проблем то в Європі, то в Росії, хоча проблеми ось вони, сидять в Верховній Раді і глузують з нас, тупого бидла... Звісно, а як ще можна назвати людей, які такою потужною силою вийшли на вулиці і... Нічого не роблять... А що ви робите, за що стоїте? Чи вам Європа допоможе якось, та Єврома може лише маніпулювати і використовувати, як власне, і Росія... Навчіться жити своїм розумом! Скеруйте свою могутню силу на справжніх недругів, тих, які купують собі авто за 1,5 мільйонів, вертольоти, заводи, захоплюють заповідники, винищують нашу землю, змішують нас злайном  і при цьому єхидно шкіряться з екранів... наше спасіння не в кишені британського прем'єр міністра, воно в нашій свідомості, і коли ми зрозуміємо, що гідні більшого і кращого, ми не будимо шукати сумнівних союзників, ми будемо шукати безсумнівних лідерів-патріотів, яким не начхати на нас...

Актуально про Кличків





І сказав Бог українцям: 

- Я дам вам Кличка! 
- А нашо він нам? 
- Він поб’є всіх москалів! 
- Охрінєть, дайте ДВА!!

Українець дивиться по ТБ як Віталік Кличко "мочить" на ринзі Кірка Джонсона:
"За шо, Віталя?! І так же видно, шо він не москаль!"

П'ятірка чудових фільмів для жінок

Я вирішила написати цю статтю  для тих, хто можливо ще не чув про деякі фільми які я рекомендуватиму нижче, але ці фільми мають чудові відгуки серед кінофанатів і є моїми улюбленими, перегянутими вже кілька разів. Насамперед, дівчат, які вважають ніби Паттісон - це зимне втілення Аполона, а Біббер найкращий в світі співак прошу звільнити територію... Це кіно для леді 21+, для тих, чиї кавалери тікають не до старших дівчаток, а до молодших, а ідеальне кохання не вміщається в словах: "Лев покохав ягнятко"huh...
Продовжимо... Я не буду розставляти фільми на місця, оскільки всі вони однаково гарні, милі і якісні... Тож, поїхали.
  ЗВИЧАЙНА МАГІЯ. Стрічка переносить нас в 1944 рік, і на щастя не розповідає нам про Другу Світову війну (досить, надивилися вже), вона показує нам життя американських фермерів в той період, а конкретніше про молоду жінку Ліві, красуню, модницю-міщанку, яка для порятунку власної честі (втраченої з американський солдатом) змушена вийти заміж за фермера Рея. Ліві, яка звикла до активного міського життя, до освічених і впевнених в собі чоловіків стикається з дуже тихим, замкнутим і простим фермером у третьому поколінні... Їй огидна ситуація в якій вона опинилася, та все ж, Ліві сподівається, що її милий солдат повернеться і врятує від цього нудного, сороміцького життя... Скіт Ульріх, надзвичайно симпатичний актор, - не красень, але не позбавлений шарму. Я бачила Скіта в ролі маніяка-вбивці в серіалі "Місце злочину Нью-Йорк", в ролі посереднього детектива в серіалі "Закон і порядок: Лос-Анжелес", та роль фермера Рея (як на мене) виявилася найкращою... Надзвичайно чутливий і одночасно шляхетний чоловік спершу викликає враження людини "ні-риба-ні-м'ясо", та продовж фільму він повстає перед нами по-справжньому мужнім героєм... А Керрі Рассел (Ліві) просто неймовірна красуня , була б я чоловіком - точно б закохалася... У фільмі немає кривавих сутичок, бруду, або сентиментальщини в стилі "Сутінки", все серйозно і по-дорослому, звісно з певними комедійними моментами і навіть соціально-політичним забарвленням, але всього в стрічці в міру... Її варто подивитися... 
 БУДИНОЧОК БІЛЯ МОРЯ. Зроблено в Південній Кореї... Я впевнена, немає жінки яка б не бачила стрічки з Сандрою Баллок і Кеану Рівзом "Будинок біля озера", так ось - забудьте про цю вульгарну і грубу пародію-рімейк, вона жахлива!!! Так, іноді голлівудські "переспіванки" досить таки не погані, але не в цьому випадкові... Корейська (оригінальна) стрічка - шедевр, і не лише в візуальному плані (а деякі епізоди схожі на уривки з мультфільмів Міадзакі), але й емоційному... Чудесні, гарні, чутливі актори... Я дивилася фільм з суптитрами і не змогла не оцінити надзвичайно приємний голос Лі Чжон Чже і знову здивуватися особливості азіацьких чоловіків мати такий глибокий і грубий голос у поєднанні з доволі жіночними рисами обличчя. Окремо можна відзначити досить непогану джазову музику в фільмі, хоч трохи бентежать епізоди схожі ратше на якісь рекламні вставки на гастрономічну тему, але на них можна не зважати. Загалом стрічка дуже емоційна, красива і атмосферна... Не варто оминати її увагою...
ЦЮ ПАРУ СТВОРИВ БОГ. Зроблено в Індії... Що я можу сказати, ті хто виріс на індійських стрічках розуміють їхній неперевершений шарм... Можливо, хтось вже оцінив красу і романтичність фільму, а хтось ніяк не дійде до її перегляду... Дійдіть!!! Фільм чудесний, дивилася його вже разів з шість, і кожного дякую Богу за те, що маю вуха для того аби слухати саундтреки до нього...  Свого часу фільм отримав шалену популярністьв Індії через певну нетиповість сюжету, тут немає негідників які хочуть скривдити бідну дівчину, і немає лицаря який би її врятував... Історія дуже драматична, про дівчину Тані яка в день свого весілля поховала не лише коханого нареченого, але й батька (для індійської культури така жінка автоматично опиняється на узбіччі життя), та перед смертю батько вмовив її вийти за свого колишнього студента, а нині офісного пацюка Суріндера... Тож, увечері Тані спалює батька, а вранці обходить шлюбне багаття з незнайомцем, навіть неуявляючи, що він закохався в неї з першого погляду і готовий заради неї на все, навіть на розлучення... Барвиста, і одночасно з тим сумна і по-істині романтична історія кохання зроблена досить сучасно, в ній дещо іронізують над сучасними жанрами в індійському кіно (їхня надмірна бойовиковістьlol  , або перебільшений драматизм з фразами накшталт "ми будемо разом в іншому житті...") і романтизують безтурботність фільмів минулого... А музичні "відділення" з колосальними і оригінальними декораціями пробирають до кісток... Та найголовніше - музичні теми головних героїв, чуттєві, болісні і одночасно з тим такі ліричні... Так, варто відзначити, що Шарукх Кхан не найкрасивіший з чоловіків (принаймні в Харкові я бачила індійців набагато красивіших ), але актор він просто неймовірний, як його герой змінює настрій на екрані, іноді схожий на офісний планктон, іноді на чоловіка-скелю за яким можна сховатися від бідь-якої негоди, а іноді він стає просто божевільним від горя через нерозділене кохання... Тож, дивіться, слухайте, насолоджуйтеся...
В ДЗЕРКАЛА ДВА ОБЛИЧЧЯ. Зроблено - Барбарою Стрейзанд... Мало хто знає, що ця стрічка є рімейком франко-італійського фільму "Примарне щастя", і хоч досі в мене "руки" не дійшли подивитися оригінал, та підозрюю що "В дзеркала два обличчя" фінал набагато оптимістичніший... Тож, зроблено Барбарою, і зіграно теж - Барбарою... Жінка вона не надто гарна, але відноситься до цієї особливості як до родзинки і навіть трохи іронізує над цим... Історія про двох викладачів з різних університетів: Роуз - активна, розумна викладач літератури яка збирає на лекціях повнющі аудиторії, і Грегорі - красивий, але нудний викладач схиблений на матиматиці (з розряду тих, хто викладає лекції сам для себе, тоді як студенти мирно сплять)... Люди вони не молоді, і їм обридла самотність, тож вирішили вони вкласти шлюб на чисто плотанічних стосунках... Тільки от, Роуз - літератор, вона емоційна, поетична і хоче сексу... Тоді як Грегорі вважає, що секс псує стосунки... Тож, щоб якось звабити свого чоловіка Роуз вмикає в собі жінку, але безуспішно... Якось підкреслити вище сказане тяжко - це просто классне кіно...
  Ну, а замкне п'ятірку фільм "ДЖЕРЕЛО" (росіяни переклали назву як "Фонтан", та в ідейному контексті фільм був названий "Джерело" )... Ну, тут я маю попередити, стрічка ця не для всякого глядача, більшість моїх знайомих бояться її мов чуми, одні кажуть, що вона надто тяжка для сприйняття, а інші, що "ще не доросли" до такого кіно... Режисер - Даррен Аранофскі, думаю, ті хто дивився стрічку "Реквієм за мрією" (яка, доречі, підірвала мій мозок) зрозуміють, що фільм не звичайний... Взагалі, цей фільм в Голлівуді вважають провальним, та шанувальники емоційного кіно (я дивилася стрічку разів сім, і стільки ж разів в мене наставав катарсис в перемішку з істерією) зрозуміли його безцінність... Спершу, в ньому мали зніматися Бред Піт і Кейт Бланшетт, і я страшенно рада, що вони не взяли в цьому участь, бо не бачу в ролі відлюдькуватого доктора Крео когось іншого окрім як Х'ю Джекмена... Це фільм-притча з трьома прошарками. 1-й книга про конкістадора який шукає дерево безсмертя для іспанської королеви в джунглях Південної Америки. Її пише Ізі Крео.
2-й Доктор Крео хворий ідеєю знайти ліки від раку і через це майже не бачиться з хворою дружиною Ізі. 
3-й, Істинні переживання Доктора Крео, які він приховує за маскою спокою і раціональності, намагающись не показувати свого жаху перед можливістю втратити дружину... 
Весь фільм - це філософія про життя і смерть, про час, про минуле викарбоване на нас невидимими чорнилами, про втрачені можливості... Для людей, які хоча б раз втрачали любу людину, або знаходилися на межі цього, цей фільм буде зрозумілим від А до Я, якщо ж ви просто хочете поплакати, боюсь в вас не вийде, доки ви не пропитаєтеся атмосферою болю і вагання які панують в ньому... Але спробуйте, можливо Аранофски зробив цей фільм і для Вас...

Світський раут на цвинтарі

   Дев'ята ранку, я вийшла на подвір'я і всілася на ганок батьківського дому з чашкою чаю. Матір поралася в молочарні, а батько з ранку поїхав до "бізнес-партнерів" з якими займається полями для ремонту трактору і підготовки до нового посіву. Сиджу собі, п'ю чай, аж з'являється матір і каже: "Ти уявляєш, дядько Іван Підмогильний повісився!.." Моя перша думка: "Так йому скотині й треба... Прости Господи... Але якого дідька він сам повісився, адже він належить до тих сволотин які переживають гарних людей!"...

  А тепер, з самого початку... Дядько Іван молодша дитина з родини старої гуцулки Соні, яка колись приїхала на Схід на заробітки, до нестями закохала в себе місцевого парубка Володю та так і залишилася тут.  В подружжя народилося троє дітей - Микола, Світлана і Іван. Микола одружився з кацапкою з сусіднього села і в них народилося двоє дітей - син та дочка (їхня дочка стала моєю однокласницею, а син однокласник моєї сестри). Світлана також вийшла за кацапа і народила дочку та сина (син став хрещеним моєї матері, оскільки ми дружили родинами). Дядько Іван взяв дівчину з сусіднього, українського села і привів на світ дівчат-двійнят та сина. Вся ця велетенська династія Підмогильних живе в цьому селі і є найбільш обговорюваним родом з найбільш дикими життєвими історіями. Хто знає, можливо діти баби Соні мають таку дивну вдачу через її гуцульську кров з відьомськими навиками. Або-ж причина в тому, що зло яке Соня чинить сусідам віддачою повертається на її нащадків тоді як сама баба спокійно доживає без хвороб і без проблем свої роки. Дядько Іван, - її улюблений молодший син був найбільш лихим з дітей, про те як він до напівсмерті бив свою дружину навіть коли вона була вагітна й досі ходять недобрі спогади, і те як він з дитинства лупцював своїх доньок теж займає не останню сходинку рейтингу його лихучості (про його зради, лінощі і п'яні дибоші я взагалі мовчу). Так ось, дядько Іван повісився і це стало головною новиною тижня аж в двох селах, в нашому і на Батьківщині його дружини, родина якої там доволі знаменита. Дивовижно, як багато чуток народилося навколо цієї трагедії... На Батьківщини дружини Івана відразу почали шкодувати самогубця, мов він вбився через свою лиху шльондру-дружину, мов він не витримав подружніх зрад і наклав на себе руки (все це розповіла наша далека родичка яка живе в тому селі), адже там ніхто не знає як жилося його дружині і що жодна нормальна жінка не буде накликати гнів і без того дурного чоловіка. А ось в нашому селі, де дядько Іван жив і чудив всі як один кажуть: "Собаці - собача смерть", ті ж хто більш стримані тихо кажуть: "Це його горілка загубила"... Словом, хоч і вважається, що не можна про покійного казати погано, але тут ніхто не знає чим хорошим можна згадати цього покійного... Проте, моя стаття не про це, а про похорони на які я ходила... На першу годину дня я разом з батьком поїхала до будинку баби Соні де повісився дядько Іван, батько пішов до чоловічої компанії, а я приєдналася до жіночої, там знаходилася  дружина мого хрещеного батька. В цій компанії зібралися сусіди баби Соні, які знали про деталі самогубства дядька найбільше.Не буду розповідати все, та найбільше мене приголомшила розповідь про реакцію баби Соні на самогубство її сина (далі цитата дослівно): "Дураку - дурна смерть..."
   Як і годиться, після перемивання кісток покійному і його матері, яку до-речі вважають винною у всьому, почалися розмови про консервації, про дурних корів і про цілющі властивості полину, словом велися типові світські бесіди. Та, найдивовижніше те, що ще до того як винесли покійника навколо двору зібралося майже половина села, а коли труну повезли до цвинтаря до процесії приєдналося ще людей тридцять і ще три авто тихенько їхали позаду. Тож, йду я в цій довжелезній шерензі і слухаю бесіди людей які давно не бачилися один з одним (а похорони, як і весілля є чудовими нагодами зійтися ) і тепер жваво мололи язиками. Мій батько ішовши з якимось чоловіком обговорював добрива і врожай соняшнику, трохи далі обговорювали помідори і кепський врожай картоплі, а далі до мене доходили розмови і спогади знайомих самогубця які згадували закривавлене обличчя його дружини після того як він її побив, а викладачка німецької мови все примовляла який дурень дядько Іван адже його смерть принесла купу проблем, і справа навіть не втому, що він помер, справа в тому, що його дружина і так зараз виплачує кредит, і ще й на його похорони довелося позичати гроші... Тож, йду я з цим натовпом людей, декого я не бачила кілька років, слухаю плітки про односельчан і міркую... Я йду з п'ятдесятилітньою сусідкою  про яку знаю все... Я знаю про її недолугу і розпусну внучку Оксану яка ледве ліцей закінчила, знаю все про її двох дітей, знаю, що її другий чоловік неофіційно носить прізвище її першого чоловіка, що вона до смерті буде зневажати свого недолугого молодшого брата якого її батько любив більше, і знаю все про нього, а також про її батьків... Трохи далі йде вчителька німецької мови, вже не молода, однак, надзвичайно моложава жіночка яка в школі нас не вчила німецької мови, але з захватом розповідала про Германію. Коли я ходила до школи ця вчителька була молодою і тільки лінивий не обговорював її подружнє життя з братом нашої викладачки біології, яка до-речі також мала одне з перших місць в обговоренні її особистого життя, так само як наш директор школи про роман з завучем (матір'ю мого однокласника)  знали всі - від малого до великого. Трохи далі брів наш сільський голова про нероздільну любов до заробітчанки Василини пліткували всі, а потім пліткували про невдалий шлюб Василини з місцевим парубком, про жадобу батьків якого ходять легенди... Словом, не існує нічого, що можна приховати від односельчан, кожен з яких завжди прагне по-пліткувати один про одного, і байдуже чоловік це, чи жінка... В селі не має колишніх односельчан, є ті односельчани, які живуть в Харкові, чи в іншому селі. Однак, як далеко б ти не поїхав, чутки про тебе завжди повернуться до села з якого ти виїхав... І знаєте, в цьому є неперевершений шарм сільської спільноти, і цьому шармові може позаздрити будь-який міщанин, адже міщани так активно сидять в інтернеті і шукають нові знайомства аби не відчувати себе самотнім, аби створити ілюзію потрібності, бодай віртуальної, і якщо зайти на сторінку в "Контакті" породистого міщанина або міщанки  можна побачити більше чотирьох сотень друзів з різних пострадянських країн яких він ніколи в обличчя не бачив, а спілкування обмежилося кількома рваними фразами... Стільки ж друзів можна знайти і на сторінці колишньої селянки або селянина, однак, в тому спискові буде щонайменше шість випускних класів з їхньої школи (малишня яка ходила в перший клас коли ті вже вчилися в випускному класі), майже всі викладачі з тієї школи, а далі всі однокурсники з інституту (ліцею чи університету) і кілька друзів тих самих однокурсників...
   Колись, в одній з програм "Про життя", яка називалася "Село збоченці" збентежені історією міщани кричали "що ви за люди - все знаєте, і про все мовчите"... Так ми ж все знаємо, і в разі чого допоможемо (прихистимо побиту дружину з дітьми, чоловіки зберуться і наб'ють рило якомусь кривдникові, або всім селом скинемося на лікування хлопчакові з хорошої але бідної родини або позичимо гроші односельчанину з іншої бригади). А чи може котрийсь з міщан сказати, що він знає родовід всіх мешканців трьох сусідніх багатоповерхівок або навіть свого власного дому, чи може він без проблем піднятися на три поверхи вище свого, постукати в двері будь-якої квартири і попросити в борг двісті гривень на лікування?.. До біса, ми все знаємо і можемо якось діяти, а міщани нічого не знають і їм не цікаво, а коли вони й чують якісь підозрілі звуки в сусідній квартирі то завмирають причаївшись , аби не дай Боже  сусіди зі своїми проблемами до них не приперлися... І тепер питання, хто з нас більш грішний, ті хто цікавляться людьми які їх оточують і від так ніколи не почуваються самотніми, чи ті яким на все начхати, а їхній найближчий друг існує лише для того аби бухати разом... Скажіть люди мережі інтернет, ті які страшенно люблять ділитися своїми збоченими походеньками, розмірковувати про те які ви нещасні і ніхто вас не розуміє, поносите незнайомців за їхні політичні чи моральні переконання, чи маєте ви в реалі людей які спілкуються з вами і знають вас таких, які ви в мережі? Щось я дуже в цьому сумніваюся! В реалі ви відверто ігноруєте одне одного, навіть коли живете зовсім поряд, а потім жаліються на депресію через те, що їх ніхто не помічає... Боже, це могло б бути смішно, якби не було так сумно... В одній дев'ятиповерхівці не так і багато людей, принаймні менше ніж в такому селі де я виросла (офіційно в ньому приписано дві тисячі людей), а ваші діти знайомляться лише коли раптом починають вчитися в одній групі в інституті чи ліцеї, в вас навіть немає вартісних прикладів з життя аби спів-ставити їх з власними долями, аби поставити когось за хороший чи поганий зразок, аби навчатися на чужих помилках... Всі ваші приклади обмежені інтернет історіями або серіалами, а про власних знайомих чи друзів ви знаєте лише одне "добре, що вони є"... А ось вам зерно для роздуму - якщо завтра ви не прокинетеся, то скільки по-справжньому знайомих з вами людей, друзів  чи вірних ворогів прийде на ваш похорон...
Сторінки:
1
2
4
попередня
наступна