Сортування сміття і скиглення, рюмсання і знову скиглення.

Вчора трапилася мені ще одна петиція про введення сортування сміття в Харкові (в моєму місті), я знаю, що за багато років таких петицій було безліч і всі вони були марними... І вирішила я долучитися до цієї справи, накатала коротеньку статтю і виклала у харківській спільноті на Фейсбук, і тут почалася надивніша частина історії... В бік петиції, і на мою адресу зокрема посипалися абсолютно дивні, і як на мене дикі коментарії з боку чоловіків... Це був потік скиглення на тему "я плачу податки...", "я плачу за вивіз сміття... якого вашу маму я маю ще й сміття сортувати!!!"... Розумієте, в моєму районі стоїть сітка для пластикових пляшок (як і в кожному місті) і мешканці мого будинку вже кілька років відсортовують сміття і кидають туди вимитий домашній пластик, без примусу, без скиглення, люди просто хочуть цього! І хоч там вже наліпки вішали, мов "то тільки для пляшок" мешканці все-одно кидають туди пластик різного призначення, ніби форма протесту така. А тут, на таку ініціативу, корисну ініціативу, яка може покращити якість нашого життя, чоловіки, не жінки, які зазвичай і займаються сортуванням,  почали скиглити! Які тільки виправдання я не читала, і "природніх" сортувальників у вигляді алкоголіків і наркоманів згадували, і звинувачували мене в причетності до міськради яка таким проектом хоче нажитися, і що я "школярка якій не йметься"... Словом, купа якоїсь нісенітниці яка породила в мині одну єдину думку: "Ми - дикуни"... Так, панове, ми дикуни! Один чувак сказав :"У Європі за сортування сміття йдуть доплати!". Тобто, панове, більшість з вас ні хрена в своєму житті не зробить, доки вам за це не заплатять, навіть якщо від цього буде залежати якість вашого життя, підвищення рівня цивілізованості вас і вашого сусіда, підвищення культури, вам на це начхати! За гроші, ви готові бути культурними, але за просто так, як один написав: "шукайте дурного". .. Ви готові голосувати, говорити, страйкувати, купувати, лише в тому випадку якщо відчуєте моментальну вигоду, ви не здатні працювати на перспективу... І я не кажу про совок з його трудоднями, я маю на увазі розвиток такими простими методами як культура, індивідуальний і соціальний розвиток через подібні ініціативи... Якщо ви ліниві жопи, але поряд є ініціативна людина, замість того, щоб просто не втручатися, або зробити таку найпростішу річ як тицьнути довбану позначку "погоджуюся" ви починаєте демонструвати найогидніші риси астралопітека і пороти якусь дикість яка для людей які хочуть розвитку суспільства звучить як чиста вульгарність... І це мешканці міста, які мали б бути, по-ідеї прогресивними і далекоглядними в питанні чистоплотності і екології... Але, селяни й досі тримають лідируючі позиції в цьому питанні, здебільшого утилізуючи своє сміття спаленням в печах (газ дорожчає, і більшість комбінує опалення), звісно, навіть селян є мудаки які викидують своє сміття, але серед більшості оточення моїх батьків сміття спалюють в печі або за подвір'ям. Та в результаті, єдине на що здатні мешканці міст, це активно скиглити, скиглити, потім рюмсати і знову скиглити про те які всі довкола п*дараси, і одні вони Д'Артаньяни.

По-приколу за Зє...

Як багато років минуло з часу останньої моєї публікації в блозі, майже п’ять років. З тих пір багато чого минуло, з тих пір мій народ став геть інакший, відбулися безповоротні (я сподіваюся) зміни в суспільстві, активні громадяни потрохи відходять від телевізорів і об’єднуються довкола ютуб-блогерів або черпають інформацію з аналітичних ютуб-каналів, а текстовий блогінг потрохи вмирає… П’ять років минуло, АТО перейменували в ООС, криваві бійні таких масштабів як були в 14-му і 15-му роках припинилися і люди почали розслаблятися, навіть мої батьки які живуть за кільканадцять кілометрів від Слав’янська вже не бояться вторгнення, бо московську навалу було зупинено нашими славними хлопцями. Пам’ятаю, в той рік коли стало зрозуміло, що «Русскій мір» до нас не дійде, батьки скаржилися на зникнення будматеріалів з магазинів довколишніх містечок бо люди з навколишніх сіл взялися масово робити ремонти (власне як і мої батьки), до того часу боялися, адже який був резон робити ремонт якщо існувала небезпека вторгнення і втрати дому, більшість же планували хапати речі, документи і тікати в глиб країни.

   Але зараз все налагодилося і люди почали озиратися і шукати причину всьому, що відбувається. Машина російської пропаганди ні на мить не зупиняючись запевнила найбільш вразливих до навіювання громадян у тому, що «справжній ворог сидить не в Москві, а в Києві» ну, тут я частково згідна з пропагандою, адже всі ті Бойки, Медвечуки і Жульки справді є ворогами України, і від цього нікуди не дінешся. Хоч основний заклик Московії спрямований на те, що всяка протидія їй є ворожою для українців, треба ж таке, а я думала, що ворожою є анексія Криму і окупація Донбасу… Ну, то таке. Нашим ватним громадянам великий привіт.

   Думаючі громадяни України вже майже не дивляться наше ТВ з якого постійно ллється якась «зрада» або таж сама московська пропаганда і основним джерелом здобування інформації обрали таке геніальне творіння як інтернет, тут можна знайти все і навіть більше. Зокрема, великої популярності набув ресурс «You Tube» на якому можна переглядати не лише відео з котиками, желейними мішками, срачем між цисгендерними мужиками і феміністками третьої хвилі, але й черпати аналітичну інформацію щодо війни між Україною і РФ. Громадяни згрупувалися довкола ютуб-блогерів «широко відомих у дуже вузьких колах», звісно, про Андрія Полтаву вже й говорити нема чого – він знаний троль навіть запорєбріком , тому слід згадати тих про кого можливо не чули  - Андрій Луганський, «Київська Русь» (його епічні меми вже пішли в народ), «Одеська хунта» (грамотний вояка), Мирослав Олешко і багато інших. Є ще вже відомі аналітичні канали «Самый сок» і обожнюваний ютуб-спільнотою «ОМ»чик… Всі ці блогери і канали ведуть активну просвітницьку діяльність, хоч насправді розвивають тих хто і до знайомства з ними не були тупими і розуміли, що відбувається в Україні і які насправді в нас «братські» стосунки з північними варварами…

  Та поговоримо про третю категорію… Пи*доболи і у*бани які ху*рять за Зєленського по-приколу… По приколу бл*ть!!! Бо він й*б твою мать нове рило в політиці, бо воно бл*ть Голобородька  добре зіграло… Бо вам у*банам, мозгами так важко думати, що ви вирішили голосувати за того кого вам по-тєлєку показали!!! Що ви бл*ть пи*дите!? Ні, після цього я впевнена, що деякі люди таки пішли від мавпи, їй-богу, я не знаю як ще пояснити це безумство… Малолітні під*раси взагалі не усвідомлюють, що президентські вибори стануть визначальними у напрямку нашої держави, нашого суспільства, нашого життя, зарплатні, можливостей… Саме від президентських виборів залежить, будимо ми жити як Тагіл, чи як Брюссель… Тут бл*ть ніразу не до приколів, тут всього-на-всього наше бл*тське життя визначається!!! А по-приколу, то ви у*блани стовпи йдіть обсикайте! Бо вам, слабоумним неможна давати право вибору, бо ви у*обки маєте інтелект як у хлібчика, і готові обирати того хто вас – с*к, ваших батьків, сестер чи братів називав порноактрисами німецького кіно «готовая принимать со всех сторон и в любом количестве»… Зєлєнскій *бав вас всіх в жопу, ви для нього дійна корова як і для Коломойського! А ви вуха бл*ть розвісили в «по-приколу»!!! Ви – ушльопки навіть уявлення не маєте, що таке автокефалія для України в історичному контексті, а ваш любий Зє на болті вертів вас, вашу (і нашу) бл*ть історію і те чим ви є, йому аби баблоси мутилися і народ біля екранів слюні пускав… Він же з таким захватом розповідав як бухав з Яником і його свитою, так пишався, що бачив Межигір’я ще до того як туди ступила нога людей… А ви за нього по-приколу… Але ось чого я щиро не можу збагнути, звідки ці ху*соси і ви*лядки повилазили? З якої жопи цих приколістів висрали? Які бл*ть батьки у цих вилупків? От поясніть мені це!!! Ватників я можу зрозуміти, в їхньому викривленому світі Путін - спасітєль, Порох – войну начал (бо до появи Порошенка Крим не анексували і прапори українські на Донбасі не рвали приблуди з Ростова), «мышебратия», «пиндосия»  і вся ця ху*ня… Але звідки прибл*дилася вся ця швань «по-приколу за Зє»? Як їх батьки виховували? Що за батьки взагалі ТАКЕ виховають?

    В спільнотах громадяни лиш сподіваються, що пролетаринята набухаються і не дійдуть до виборчих дільниць, або заб’ють і не захочуть відривати дупи від диванів. В противному випадку, нам всим пі*дєц панове. У мене все.

Так, я кровожерлива...

    Цю статтю мене спонукала написати невелика перепалка з одним із "місцевих" користувачів, яка зав'язалася в розділі "Кіно" де я залишила невеликий коментар до фільму "Голодні ігри: Переспівниця" провівши аналогію деяких подій у фільмі з теперішньою війною на Сході, ну і додала деякі свої міркування що до того як має здохнути Путін... За це мене охристили "кровожерливою вівцею"... Так-так, зараз хтось скаже, що моє порівняння тупа спекуляція на подіях, уявлення про які я не маю... Читайте далі, і зрозумієте в чому "фішка" моїх слів, не треба робити передчасних висновків. Тож, почну з того, що мій двоюрідний брат зараз на передовій, нещодавно він приїздив на ротацію, хотів зробити сюрприз рідним, але передчасно був помічений у містечкові де сідав в автобус, і жінка яка його побачила відразу ж зателефонувала його матері, в зв'язку з чим мої тітки почали активно різати птицю і разом з бабцею і його дружиною готувати бенкет. Зрозуміло-що радості жінок родини описати не можливо, так само як і болю... Брат мій має досить спокійну, і на перший погляд навіть трохи апатичну вдачу, і коли йому прийшла повістка, ніхто не очікував, що він вирішить воювати, а не сховатися або відкупитися як це зробили деякі мої і їхні односельчани. Тітка моя (його матір) відправляла сина на війну б'ючись в істериці і на колінах благаючи не йти... Але він пішов... А повернувся геть іншою людиною. Такого навіть я не очікувала... Він виходив на вулицю і просто дивився на ще зелену де-інде травичку з такий захватом, ніби дитина... Він здається цілком нормальним, тільки-от відчуття світу в нього змінилося, ніби в людини яка дізналася що в неї смертельна, невиліковна хвороба... За весь час свого перебування в дома жінки безперестанку годували його і просто не могли натішитися, що він живий... Та щойно опинялися самі починали плакати, адже він збирався їхати назад, і навіть не думав про те, щоб якось "відкосити"... Знаєте, мені не віриться, що в мене є такий брат, адже я не можу похвалитися щляхетністю чоловіків нашого роду, а він став справжнісіньким виключенням!.. З тих пір як почалася ця війна, багато моїх знайомих з навколишніх сіл відправилися туди, і є ті хто повернувся з війни завчасно і назавжди... Війна, це страшна, просто унікальна за своєю кривавістю епідемія... З тих пір, як вона почалася я можу на пальцях порахувати ночі коли я спала нормально, все решта - це нічні, криваві марення... Ви колись чули запах вивернулих людських нутрощів?.. Оскільки я з села, то знаю запах нутрощів різної скотини, а ось людські... Роки зо два тому мені довелося відчути цей запах... Я ніколи в житті його не забуду... Але останні пів року я змушена переживати його в своїх снах частіше, ніж хотілося б... У снах, на мінах підриваються мої рідні люди, їх смертельно калічать, розривають... Я вже безліч разів була свідком загибелі своїх батьків і сестер, і кожного разу це ніби вперше... Так вийшло, що колись я пережила втрату рідної людини, і я пам'ятаю це відчуття, коли тіло б'ється в істереці, з горлянки виривається щось схоже на рев, а мозок не може зрозуміти, що відбувається... І ці сни... Це не можливо описати... Та ще страшніше, знати, що по всій Україні тисячі матерів ховають своїх синів, а материнське горе, воно в мільйони разів страшніше... Коли померла моя однокласниця, її матір кілька днів безперестанку кричала, і цей крик божевільного горя примушує кров холонути в жилах... І вони все це відчувають, переживають... І все через тих "північних сусідів"... Я кажу в множені, бо це не провина однієї людини, Путін - то лиш верхівка айзбергу, під ним багатомільйонний народ - Росія... Якби Росія справді не хотіла війни, то на мітинг в Москві вийшла б не якась жалюгідна купка в кілька тисяч, а багатомільйонний потік обурених росіян!.. О, і так - тіште себе надіями, ніби то початок, то був і кінець! Бо на більше ці ниці створіння, серед яких і тисячі наших колишніх співвітчизників, не спроможні... Через них, гинуть наші хлопці, наше майбутнє... Там, на Сході - кров нашої Землі, - найкращі зпоміж нас, наша опора, наші жили, наші світлі голови, - сік нашого народу... Сини, які б могли дати Україні гідне потомство безстрашних воїнів і прекрасних дівчат, гордих і відданих Батьківщині... І зараз, вони там, гинуть через дурний і дикий північний народ, і через наших зрадливих очільників... І знаєте, що я хочу понад все - відплати. Я хочу, щоб той народ вразила чума, щоб вони вмивалися власною кров'ю, щоб тонули в блювотинні п'яного угару, щоб вони горіли живцеми і вдихали полум'я смертельної кари, корчилися і борсалися у власному лайні, як черви... А для наших зрадливих чільних, всіх тих продажних генералів і дешевих лицедіїв-політиків, хочу побажати пережити те, що переживають зараз матері нашої землі - втратити дітей... Побажати їм смерті? Я вас прошу, - це жалюгідна плата, після смерті вони нічого не відчуватимуть, а ось якщо вони поховають власних дітей, оце буде рівноцінний обмін... А головне, щоб вони знали, за що покарані... Хочу почути завтра в новинах, що одного з синів Януковича розстріляли, а післязавтра, почути про автокатастрофу в якій загинув і інший його нащадок, і так почути про втрати в родині кожного, хто промисув страждати наших матерів, сестрер, дружин... Хочу, щоб вони ридали і билися в істериці... Ви скажете, що цими побажаннями я тіпа карму собі зіпсую, та я не хочу щоб ті, хто вмили Україну кров'ю платили більше ніж треба, я прошу в Небес одного - баш-на-баш... Щоб вони відчули те тремтіння, яке охопило всю Україну і всіх небайдужих українців; жах - який переживають ті, хто змушений бачити як снаряди розривають їхніх друзів; щоб вони почули цей запах смерті який стоїть над Східною Україною, і щоб вони збожеволіли від нього... А Путін... Хм-м, для нього й так приготована смерть, пекуча, довга, в муках, і весь цей час він буде лишатися при тямі... А так-звана "вата", - купка дрібних пацюків, хай роблять що хочуть, за те, що через них гинуть люди вони й так отримають по голові рукою господньою, кожен з них... А особливо дістанеться тим, хто за сраних двісті гривень продає місця дислокації наших солдатиків, яких потім б'ють градами... Наші солдатики... Скільки їх вже пішло, молодих і гарних, таких позитивних і віруючих, скільки їх згоріло, скільки пожертвувало собою... Я підписана на сторінку де кожного дня викладають фотографії наших павших воїнів... Знаю, що накручую себе, та деякі з цих фотографій я зберігаю, аби пам'ятати, цих мужніх чоловіків та парубків зі щирими усмішками, тих які боряться за нас... Іноді я плачу за ними (без понтів, я справді плачу), іноді, вони приходять в мої сни одягнені у вовчі шкури, такі збентежені, і розгублені... Як же, це боляче... Як страшно усвідомлювати, що ми живемо в ці страшні часи, а для декого морока те, що в нас доллар подорощав... Побійтеся Небес! Там люди гинуть, а ви переживаєте, що суші мать вашу подорожчало! Особливо бісить, коли їдеш в метро, а там двометрові громили-качки розсідаються на два місця, і вони тіпа мужики, ще й бороди собі відпускають... Які ви в біса мужики?! Мужики Батьківщину захищають! А ви так - побічний продукт попдемагогії... Таким качкам, треба забитися в куток і не показуватися, їм треба визнати, що вони лише накачаний планктон, який не збагатить наш ганофонд світлими думками і гідними членами суспільства... 
  Так, я кровожерлива, і ніколи не попрошу пробачення за це, бо в мене є привід бути такою, бо я чую плач, я відчуваю чужий біль, і мені не байдуже... Я вже пів року не можу нормально спати, я виснажена і нажахана тим, що відбувається в моїй країні, тим, що відбувається довкола... Я виснажена тупим скиглінням дівчат які "через доллар не можуть дозволити собі купити джинси в бутіку", злісним плюванням тугодумів які казали, що Майдан був підплачений, і все то політичні ігрищща... А добровольці на Сході теж гинуть за американські доллари, чи може через якусь проамериканську ідеологію?! Мене виснажує тупа марудність яка так і не вивітрилася з голів деяких людей, вони живуть і ніби не помічають, що зовсім поряд справжня війна, що нас хочуть захопити і зтерти на порох чужинці. Виснажує жах, усвідомлення того, що я живу на Сході як на пороховій діжці, страшно за моїх вже не молодих батьків які живуть за кілька десятків кілометрів від Слов'янська... Аура паніки сповнює все довкола... Я хочу вбити об асфальт тих, хто бажає затіяти ще один майдан... Хочете воювати? Ласкаво просимо на схід, у нас тут є де розігнатися... Чи ви такі тупі, що не розумієте - ще один майдан дасть привід Росії почати повноцінний наступ зі словами "Ось бачите, вони не задоволені новою владою яка засіла в Києві, тож, ми допоможемо їм отримати справедливість!" Ні, ви реально думаєте, що нова влада щось змінить?! Ви що мать вашу, довбо*оби?! У нас війна, якщо ви не помітили!!! Якщо почнеться нова заворушка, наші солдати втратять яких-не-яких координаторів, і багатотисячна армада московитів іх просто на фарш порубить... Це по-перше. А по-друге, Європа зрозуміє, що Україна абсолютно нестабільна, і якщо зараз нам хоча б якусь милостиню підкидають, то після вони на нас плюнуть і тоді всі зрозуміють, як це лишитися віч-на-віч з тупими "північними різниками"... Для тих хто не розуміє, поясню популярно... Ви хочете в Європу?! А чому по-вашому Порошенко називає бійню на Сході "АТО"?  А тому, що якщо він назве її "війною" то Європа втратить можливість фінансувати Україну, за якимсь-там статутом, вони не повинні втручатися у війну між країнами які не належать до "ЄС" чи "НАТО", чи хоча б якось фінансувати одну зі сторін. Ну, а АТО - ніби-то невеличка заворушка, яка не завадить двостороннім відносинам "ЄС" і України, при цьому дозволяяючи готувати державу до вступу в асоціацію... Тому, блін, попустіться!!! Спершу треба вигнати фашистів зі Сходу, і біль-менш економіку відновити, а вже після влаштомуйте хоч десять Майданів... Україні і так не солодко, що один Майдан вб'є її і в моральному, і економічному, і може навіть у фізичному плані, Путін тільки на нього й чекає! Так, це гірко, це страшно... Вбиті на Майдані лишилися невідплаченим... Так, знайдіть тих хто це зробив і порвіть їх! Особливо вражає правий сектор, як кидатися з рейдерським захопленням - завжди готові, а як реально взятися за дію і влаштувати полювання на винуватців кривавої бані на Майдані, так то хай Порох! Якщо ви такі круті - так покажіть це! А то всі погані, одні ви хороші... Так, не сперечаюся. вони зробили чимало для Майдану, та після вони перетворилися на гопників в камуфляжках... 
   Від мільйонів думок хочеться волосся на голові рвати, але чи допоможе це якось... Дибіли як були дибілами, так ними і лишилися, вантаж "200" продовжує розходитися Україною мов довбана отрута, тупа молодь продовжує тусуватися в клубах, на М1 продовжують розігрувати п'ятий айфон, на каналах так і крутять російські серіали, і всім на все начхати... Багаті - багатіють, "вата" - "ватніє", всі чекають на Новий рік аби хоча б на кілька днів в п'яному угарі забути про божевілля в Україні... Життя прекрасне, вашу мать!

Європа з усіма її наслідками.

  • 04.12.13, 14:21

   Що ж, ось воно і почалося… знову. Не думала я, що привід буде таким банальним, але люди вибрали саме його, та чи правильно це… Частина натовпу на площах були нагло вигнані з роботи для відстоювання принципів які їх м'яко кажучи не хвилюють, інша ж частина з запалом відстоюють принципи які не надто обмірковували... Стати частиною європейської співдружності, звучить перспективно та чи ці перспективи з їхніми наслідками не стануть за тяжкими для нашого образу життя і культури... Надалі, я буду викладати виключно особисті міркування що до цієї теми, і не інакше... Це, швидше міркування в голос...

Тож, плюси євроінтиграції... Підвищення середнього мінімуму для проживання. Відносна свобода пересування країнами євросоюзу. Імпорт української продукції, а відтак розширення виробництв і поява нових робочих місць, збільшення експорту європейської продукції в нашу країну, що призведе до розширення асортименту. Ми вийдемо з-під контролю російського споживача і нашим підприємствам більше не доведеться страждати коли росіяни закриють кордони для ввозу якогось продукту. І звісно, інтеграція славнозвісної європейської культури... А тепер, розглянемо ці питання з близька...

Підвищення середнього мінімуму проживання... Як солодко і звабно звучать велечини зарплатні в європейських країнах, аж слюнки течуть... Мабуть, це найсильніший стимул до вступу у євросоюз, в будь-якому разі цінами ми вже там, хотілося б і зарплатнею там побувати... Але, відверто кажучи, ціни на звичайні продукти мене лякають, наприклад, у Норвегії буханець хліба коштує близько 14 гривень, а сало... А сало 175-190 гривень, а сигарети можуть досягати до 200 гривень, вино там також непомірно багато коштує... В Болгарії зарплатня приблизно така як в Україні, і ціни там вважаються одними з найнижчих у Європі, свинина тут вартує починаючи з 75 гривень і вижче, хліб від 5-ти гривень, сигарети від 25-ти гривень... А ви знаєте скільки там коштують комунальні послуги? Ви думаєте нам тяжко? В Болгарії рахунки доходили до рівня середньої зарплатні... Моторошно, а все через те, що в Європі немає контролю, як і в нас, тобто, якщо наша зарплятня стане вижчою, то і ціни в нас стануть такими, що хай Бог милує... Ми будемо згадувати ці часи як період достатку... Але, чорт забирай, ті хто хочуть працювати, вже працюють! А ті хто не хоче працювати, чекають що пропозиції де зарплатня вимірюється в долларах самі повинні до них надходити, і для цього не обов'язково мати вищу освіту... Люди ж знаходять стартовий капітал для зайняття малим бізнесом, і живуть...  А дехто соромить нас вигуками "Зарплатня низька, на їжу не вистачає..." І при цьому працюють по 6-8 годин, жруть ковбасу за 170 гривень і проплачують порно-канали... В Європі високу зарплатню отримує той хто працює від 8 до 12 годин... 

Свобода пересування країнами Євросоюзу... Звучить цікаво, але тільки для тих кому це потрібно... Скажіть, скільки відсотків наших співгромадян поїдуть до європи працювати або відпочивати? Та стільки ж, скільки їде зараз. Ті хто хоче працювати в Європі вже там працюють, і їм не треба було чекати євроінтиграції. На відпочинок туди будуть їздити ті, кому це дозволяють фінанси і можливості, "золота" молодь вже давно їздить до Італії і Франції на покази мод, і також нікого про це не питали... Як би моя сестра забажала, вона давно б з'їздила до Варшави чи до Франції за туристичною путівкою, та вона цього просто не хоче, їй якби робочий тиждень пережити і дожити до відпустки аби виспатися... Хоч моя сестра і не є багатою, в неї середній рівень зарплатні, просто, вона не купує собі для бутербродів сир за 90 гривень, не балується рибою за 150 гривень і не їсть свинину треба це чи не треба, захотілося - купила трішки, нащо обжиратися... Якщо не жрати як слони, а потім платити по 700 гривень на місяць за тренажерний зал, то грошей вистачить на все, навіть на подорожі...  

Підвищення імпорту продукції і розширення виробництва... Ну, тут ніби-то і нічого страшного, це навіть добре... Тільки-от, поява нових робочих місць і підвищення зарплатні знову ж призведе до підвищення ринкової вартості продукції... 

Експорт європейських товарів в Україну... Ох, як мені подобається ця тема, особливо коли згадаю, скільки зараженого м'яса європейські країни продають одна одній... М'ясо, завжди було слабким боком України, а думка про те, що європейське м'ясо доб'є наше сільське господарство і взагалі викликає панічний страх... Та можу вас заспокоїти,  наше сільське господарство і так на ладан дихає, і все через держ-контроль, який ніби спеціально давить силянина аби той вже здох швидше... Тому, європейське м'ясо навряд завдасть нам більшої шкоди, а ось кілька нових суперінфекцій може додати... Але ж, Європа - це круто! І інфекції в неї круті, крутіші за наші антибіотики!

Вихід з-під контролю Росії... Ну-у-у, це тема досить болюча, особливо для нашого брата... Але, відверто кажучи, у нас з росіянами просто взаємна зневага один-до одного, реально вони нас не контролюють, і це я побачила під час газової кризи... Все ж, нашим політикам їхня особиста вигода важливіше за дружні стосунки з "братньою" Росією, і плюс цих стосунків в тому, що ми постійно гадими один одному, але реальних документів про "обов'язкову співпрацю" не підписуємо, і це велитенський плюс! Хоч, наші політики не надто винахідливі в плані "нагадь ближньому москалю своєму", більше Росія нас попускає... Але ж, ми знаємо, що близько 35% відсотків нашої продукції йде північним сусідам, а це означає, що  ми з верху... Хоч "велика і могутня" не хоче цього визнавати, та щойно Україна повертає голову в бік Європи, у Росії виникає приступ істерії, з якого б це переляку? Та тому, що Україна могутніша за Росію, просто українці не хочуть цього бачити, а наші політики бачать, і тому граються з Росією як кішка з мишкою... А як по вашому вони відступні в Росії видурили?

Європейська культура... Ам-м-м... Ви бачете там культуру, ну що-ж, вітаю... Якщо для вас культура коли геям дають більше прав і свобод ніж людині в інвалідному візку... Якщо для вас культура коли з театрального помосту актори кидають в вас лайно, мочаться на вас, або займоються анонізмом... Якщо культура, це коли під час забастовок люди проносяться вулицями мов шторм знищуючи все на свом шляхови... Ви б хотіли аби бастувальники спалили ваше авто за яке ви ще й кредит не виплатили? Якщо культура - це коли під боком купа мусульман, а соціаліст з трибуни вопить, що всі ми рівні... Вітаю, ви культурна людина... І певно ви не збентежитеся, коли якось у неділю, коли ви будете вести свою малечу до зоопарку,  вулицями стройним рядом будуть марширувати дядьки одягнені в жіноче вбрання і розмахувати веселковим прапором... Ну, ви ж якось пояснете, що ви просто хотіли зайвих 100 євро до зарплатні... 

Висновок... Народ, ну ви що, вам постійно треба під когось лягати! Україна - велична країна! Ви шукаєте вирішення своїх проблем то в Європі, то в Росії, хоча проблеми ось вони, сидять в Верховній Раді і глузують з нас, тупого бидла... Звісно, а як ще можна назвати людей, які такою потужною силою вийшли на вулиці і... Нічого не роблять... А що ви робите, за що стоїте? Чи вам Європа допоможе якось, та Єврома може лише маніпулювати і використовувати, як власне, і Росія... Навчіться жити своїм розумом! Скеруйте свою могутню силу на справжніх недругів, тих, які купують собі авто за 1,5 мільйонів, вертольоти, заводи, захоплюють заповідники, винищують нашу землю, змішують нас злайном  і при цьому єхидно шкіряться з екранів... наше спасіння не в кишені британського прем'єр міністра, воно в нашій свідомості, і коли ми зрозуміємо, що гідні більшого і кращого, ми не будимо шукати сумнівних союзників, ми будемо шукати безсумнівних лідерів-патріотів, яким не начхати на нас...

Актуально про Кличків





І сказав Бог українцям: 

- Я дам вам Кличка! 
- А нашо він нам? 
- Він поб’є всіх москалів! 
- Охрінєть, дайте ДВА!!

Українець дивиться по ТБ як Віталік Кличко "мочить" на ринзі Кірка Джонсона:
"За шо, Віталя?! І так же видно, шо він не москаль!"

П'ятірка чудових фільмів для жінок

Я вирішила написати цю статтю  для тих, хто можливо ще не чув про деякі фільми які я рекомендуватиму нижче, але ці фільми мають чудові відгуки серед кінофанатів і є моїми улюбленими, перегянутими вже кілька разів. Насамперед, дівчат, які вважають ніби Паттісон - це зимне втілення Аполона, а Біббер найкращий в світі співак прошу звільнити територію... Це кіно для леді 21+, для тих, чиї кавалери тікають не до старших дівчаток, а до молодших, а ідеальне кохання не вміщається в словах: "Лев покохав ягнятко"huh...
Продовжимо... Я не буду розставляти фільми на місця, оскільки всі вони однаково гарні, милі і якісні... Тож, поїхали.
  ЗВИЧАЙНА МАГІЯ. Стрічка переносить нас в 1944 рік, і на щастя не розповідає нам про Другу Світову війну (досить, надивилися вже), вона показує нам життя американських фермерів в той період, а конкретніше про молоду жінку Ліві, красуню, модницю-міщанку, яка для порятунку власної честі (втраченої з американський солдатом) змушена вийти заміж за фермера Рея. Ліві, яка звикла до активного міського життя, до освічених і впевнених в собі чоловіків стикається з дуже тихим, замкнутим і простим фермером у третьому поколінні... Їй огидна ситуація в якій вона опинилася, та все ж, Ліві сподівається, що її милий солдат повернеться і врятує від цього нудного, сороміцького життя... Скіт Ульріх, надзвичайно симпатичний актор, - не красень, але не позбавлений шарму. Я бачила Скіта в ролі маніяка-вбивці в серіалі "Місце злочину Нью-Йорк", в ролі посереднього детектива в серіалі "Закон і порядок: Лос-Анжелес", та роль фермера Рея (як на мене) виявилася найкращою... Надзвичайно чутливий і одночасно шляхетний чоловік спершу викликає враження людини "ні-риба-ні-м'ясо", та продовж фільму він повстає перед нами по-справжньому мужнім героєм... А Керрі Рассел (Ліві) просто неймовірна красуня , була б я чоловіком - точно б закохалася... У фільмі немає кривавих сутичок, бруду, або сентиментальщини в стилі "Сутінки", все серйозно і по-дорослому, звісно з певними комедійними моментами і навіть соціально-політичним забарвленням, але всього в стрічці в міру... Її варто подивитися... 
 БУДИНОЧОК БІЛЯ МОРЯ. Зроблено в Південній Кореї... Я впевнена, немає жінки яка б не бачила стрічки з Сандрою Баллок і Кеану Рівзом "Будинок біля озера", так ось - забудьте про цю вульгарну і грубу пародію-рімейк, вона жахлива!!! Так, іноді голлівудські "переспіванки" досить таки не погані, але не в цьому випадкові... Корейська (оригінальна) стрічка - шедевр, і не лише в візуальному плані (а деякі епізоди схожі на уривки з мультфільмів Міадзакі), але й емоційному... Чудесні, гарні, чутливі актори... Я дивилася фільм з суптитрами і не змогла не оцінити надзвичайно приємний голос Лі Чжон Чже і знову здивуватися особливості азіацьких чоловіків мати такий глибокий і грубий голос у поєднанні з доволі жіночними рисами обличчя. Окремо можна відзначити досить непогану джазову музику в фільмі, хоч трохи бентежать епізоди схожі ратше на якісь рекламні вставки на гастрономічну тему, але на них можна не зважати. Загалом стрічка дуже емоційна, красива і атмосферна... Не варто оминати її увагою...
ЦЮ ПАРУ СТВОРИВ БОГ. Зроблено в Індії... Що я можу сказати, ті хто виріс на індійських стрічках розуміють їхній неперевершений шарм... Можливо, хтось вже оцінив красу і романтичність фільму, а хтось ніяк не дійде до її перегляду... Дійдіть!!! Фільм чудесний, дивилася його вже разів з шість, і кожного дякую Богу за те, що маю вуха для того аби слухати саундтреки до нього...  Свого часу фільм отримав шалену популярністьв Індії через певну нетиповість сюжету, тут немає негідників які хочуть скривдити бідну дівчину, і немає лицаря який би її врятував... Історія дуже драматична, про дівчину Тані яка в день свого весілля поховала не лише коханого нареченого, але й батька (для індійської культури така жінка автоматично опиняється на узбіччі життя), та перед смертю батько вмовив її вийти за свого колишнього студента, а нині офісного пацюка Суріндера... Тож, увечері Тані спалює батька, а вранці обходить шлюбне багаття з незнайомцем, навіть неуявляючи, що він закохався в неї з першого погляду і готовий заради неї на все, навіть на розлучення... Барвиста, і одночасно з тим сумна і по-істині романтична історія кохання зроблена досить сучасно, в ній дещо іронізують над сучасними жанрами в індійському кіно (їхня надмірна бойовиковістьlol  , або перебільшений драматизм з фразами накшталт "ми будемо разом в іншому житті...") і романтизують безтурботність фільмів минулого... А музичні "відділення" з колосальними і оригінальними декораціями пробирають до кісток... Та найголовніше - музичні теми головних героїв, чуттєві, болісні і одночасно з тим такі ліричні... Так, варто відзначити, що Шарукх Кхан не найкрасивіший з чоловіків (принаймні в Харкові я бачила індійців набагато красивіших ), але актор він просто неймовірний, як його герой змінює настрій на екрані, іноді схожий на офісний планктон, іноді на чоловіка-скелю за яким можна сховатися від бідь-якої негоди, а іноді він стає просто божевільним від горя через нерозділене кохання... Тож, дивіться, слухайте, насолоджуйтеся...
В ДЗЕРКАЛА ДВА ОБЛИЧЧЯ. Зроблено - Барбарою Стрейзанд... Мало хто знає, що ця стрічка є рімейком франко-італійського фільму "Примарне щастя", і хоч досі в мене "руки" не дійшли подивитися оригінал, та підозрюю що "В дзеркала два обличчя" фінал набагато оптимістичніший... Тож, зроблено Барбарою, і зіграно теж - Барбарою... Жінка вона не надто гарна, але відноситься до цієї особливості як до родзинки і навіть трохи іронізує над цим... Історія про двох викладачів з різних університетів: Роуз - активна, розумна викладач літератури яка збирає на лекціях повнющі аудиторії, і Грегорі - красивий, але нудний викладач схиблений на матиматиці (з розряду тих, хто викладає лекції сам для себе, тоді як студенти мирно сплять)... Люди вони не молоді, і їм обридла самотність, тож вирішили вони вкласти шлюб на чисто плотанічних стосунках... Тільки от, Роуз - літератор, вона емоційна, поетична і хоче сексу... Тоді як Грегорі вважає, що секс псує стосунки... Тож, щоб якось звабити свого чоловіка Роуз вмикає в собі жінку, але безуспішно... Якось підкреслити вище сказане тяжко - це просто классне кіно...
  Ну, а замкне п'ятірку фільм "ДЖЕРЕЛО" (росіяни переклали назву як "Фонтан", та в ідейному контексті фільм був названий "Джерело" )... Ну, тут я маю попередити, стрічка ця не для всякого глядача, більшість моїх знайомих бояться її мов чуми, одні кажуть, що вона надто тяжка для сприйняття, а інші, що "ще не доросли" до такого кіно... Режисер - Даррен Аранофскі, думаю, ті хто дивився стрічку "Реквієм за мрією" (яка, доречі, підірвала мій мозок) зрозуміють, що фільм не звичайний... Взагалі, цей фільм в Голлівуді вважають провальним, та шанувальники емоційного кіно (я дивилася стрічку разів сім, і стільки ж разів в мене наставав катарсис в перемішку з істерією) зрозуміли його безцінність... Спершу, в ньому мали зніматися Бред Піт і Кейт Бланшетт, і я страшенно рада, що вони не взяли в цьому участь, бо не бачу в ролі відлюдькуватого доктора Крео когось іншого окрім як Х'ю Джекмена... Це фільм-притча з трьома прошарками. 1-й книга про конкістадора який шукає дерево безсмертя для іспанської королеви в джунглях Південної Америки. Її пише Ізі Крео.
2-й Доктор Крео хворий ідеєю знайти ліки від раку і через це майже не бачиться з хворою дружиною Ізі. 
3-й, Істинні переживання Доктора Крео, які він приховує за маскою спокою і раціональності, намагающись не показувати свого жаху перед можливістю втратити дружину... 
Весь фільм - це філософія про життя і смерть, про час, про минуле викарбоване на нас невидимими чорнилами, про втрачені можливості... Для людей, які хоча б раз втрачали любу людину, або знаходилися на межі цього, цей фільм буде зрозумілим від А до Я, якщо ж ви просто хочете поплакати, боюсь в вас не вийде, доки ви не пропитаєтеся атмосферою болю і вагання які панують в ньому... Але спробуйте, можливо Аранофски зробив цей фільм і для Вас...

Світський раут на цвинтарі

   Дев'ята ранку, я вийшла на подвір'я і всілася на ганок батьківського дому з чашкою чаю. Матір поралася в молочарні, а батько з ранку поїхав до "бізнес-партнерів" з якими займається полями для ремонту трактору і підготовки до нового посіву. Сиджу собі, п'ю чай, аж з'являється матір і каже: "Ти уявляєш, дядько Іван Підмогильний повісився!.." Моя перша думка: "Так йому скотині й треба... Прости Господи... Але якого дідька він сам повісився, адже він належить до тих сволотин які переживають гарних людей!"...

  А тепер, з самого початку... Дядько Іван молодша дитина з родини старої гуцулки Соні, яка колись приїхала на Схід на заробітки, до нестями закохала в себе місцевого парубка Володю та так і залишилася тут.  В подружжя народилося троє дітей - Микола, Світлана і Іван. Микола одружився з кацапкою з сусіднього села і в них народилося двоє дітей - син та дочка (їхня дочка стала моєю однокласницею, а син однокласник моєї сестри). Світлана також вийшла за кацапа і народила дочку та сина (син став хрещеним моєї матері, оскільки ми дружили родинами). Дядько Іван взяв дівчину з сусіднього, українського села і привів на світ дівчат-двійнят та сина. Вся ця велетенська династія Підмогильних живе в цьому селі і є найбільш обговорюваним родом з найбільш дикими життєвими історіями. Хто знає, можливо діти баби Соні мають таку дивну вдачу через її гуцульську кров з відьомськими навиками. Або-ж причина в тому, що зло яке Соня чинить сусідам віддачою повертається на її нащадків тоді як сама баба спокійно доживає без хвороб і без проблем свої роки. Дядько Іван, - її улюблений молодший син був найбільш лихим з дітей, про те як він до напівсмерті бив свою дружину навіть коли вона була вагітна й досі ходять недобрі спогади, і те як він з дитинства лупцював своїх доньок теж займає не останню сходинку рейтингу його лихучості (про його зради, лінощі і п'яні дибоші я взагалі мовчу). Так ось, дядько Іван повісився і це стало головною новиною тижня аж в двох селах, в нашому і на Батьківщині його дружини, родина якої там доволі знаменита. Дивовижно, як багато чуток народилося навколо цієї трагедії... На Батьківщини дружини Івана відразу почали шкодувати самогубця, мов він вбився через свою лиху шльондру-дружину, мов він не витримав подружніх зрад і наклав на себе руки (все це розповіла наша далека родичка яка живе в тому селі), адже там ніхто не знає як жилося його дружині і що жодна нормальна жінка не буде накликати гнів і без того дурного чоловіка. А ось в нашому селі, де дядько Іван жив і чудив всі як один кажуть: "Собаці - собача смерть", ті ж хто більш стримані тихо кажуть: "Це його горілка загубила"... Словом, хоч і вважається, що не можна про покійного казати погано, але тут ніхто не знає чим хорошим можна згадати цього покійного... Проте, моя стаття не про це, а про похорони на які я ходила... На першу годину дня я разом з батьком поїхала до будинку баби Соні де повісився дядько Іван, батько пішов до чоловічої компанії, а я приєдналася до жіночої, там знаходилася  дружина мого хрещеного батька. В цій компанії зібралися сусіди баби Соні, які знали про деталі самогубства дядька найбільше.Не буду розповідати все, та найбільше мене приголомшила розповідь про реакцію баби Соні на самогубство її сина (далі цитата дослівно): "Дураку - дурна смерть..."
   Як і годиться, після перемивання кісток покійному і його матері, яку до-речі вважають винною у всьому, почалися розмови про консервації, про дурних корів і про цілющі властивості полину, словом велися типові світські бесіди. Та, найдивовижніше те, що ще до того як винесли покійника навколо двору зібралося майже половина села, а коли труну повезли до цвинтаря до процесії приєдналося ще людей тридцять і ще три авто тихенько їхали позаду. Тож, йду я в цій довжелезній шерензі і слухаю бесіди людей які давно не бачилися один з одним (а похорони, як і весілля є чудовими нагодами зійтися ) і тепер жваво мололи язиками. Мій батько ішовши з якимось чоловіком обговорював добрива і врожай соняшнику, трохи далі обговорювали помідори і кепський врожай картоплі, а далі до мене доходили розмови і спогади знайомих самогубця які згадували закривавлене обличчя його дружини після того як він її побив, а викладачка німецької мови все примовляла який дурень дядько Іван адже його смерть принесла купу проблем, і справа навіть не втому, що він помер, справа в тому, що його дружина і так зараз виплачує кредит, і ще й на його похорони довелося позичати гроші... Тож, йду я з цим натовпом людей, декого я не бачила кілька років, слухаю плітки про односельчан і міркую... Я йду з п'ятдесятилітньою сусідкою  про яку знаю все... Я знаю про її недолугу і розпусну внучку Оксану яка ледве ліцей закінчила, знаю все про її двох дітей, знаю, що її другий чоловік неофіційно носить прізвище її першого чоловіка, що вона до смерті буде зневажати свого недолугого молодшого брата якого її батько любив більше, і знаю все про нього, а також про її батьків... Трохи далі йде вчителька німецької мови, вже не молода, однак, надзвичайно моложава жіночка яка в школі нас не вчила німецької мови, але з захватом розповідала про Германію. Коли я ходила до школи ця вчителька була молодою і тільки лінивий не обговорював її подружнє життя з братом нашої викладачки біології, яка до-речі також мала одне з перших місць в обговоренні її особистого життя, так само як наш директор школи про роман з завучем (матір'ю мого однокласника)  знали всі - від малого до великого. Трохи далі брів наш сільський голова про нероздільну любов до заробітчанки Василини пліткували всі, а потім пліткували про невдалий шлюб Василини з місцевим парубком, про жадобу батьків якого ходять легенди... Словом, не існує нічого, що можна приховати від односельчан, кожен з яких завжди прагне по-пліткувати один про одного, і байдуже чоловік це, чи жінка... В селі не має колишніх односельчан, є ті односельчани, які живуть в Харкові, чи в іншому селі. Однак, як далеко б ти не поїхав, чутки про тебе завжди повернуться до села з якого ти виїхав... І знаєте, в цьому є неперевершений шарм сільської спільноти, і цьому шармові може позаздрити будь-який міщанин, адже міщани так активно сидять в інтернеті і шукають нові знайомства аби не відчувати себе самотнім, аби створити ілюзію потрібності, бодай віртуальної, і якщо зайти на сторінку в "Контакті" породистого міщанина або міщанки  можна побачити більше чотирьох сотень друзів з різних пострадянських країн яких він ніколи в обличчя не бачив, а спілкування обмежилося кількома рваними фразами... Стільки ж друзів можна знайти і на сторінці колишньої селянки або селянина, однак, в тому спискові буде щонайменше шість випускних класів з їхньої школи (малишня яка ходила в перший клас коли ті вже вчилися в випускному класі), майже всі викладачі з тієї школи, а далі всі однокурсники з інституту (ліцею чи університету) і кілька друзів тих самих однокурсників...
   Колись, в одній з програм "Про життя", яка називалася "Село збоченці" збентежені історією міщани кричали "що ви за люди - все знаєте, і про все мовчите"... Так ми ж все знаємо, і в разі чого допоможемо (прихистимо побиту дружину з дітьми, чоловіки зберуться і наб'ють рило якомусь кривдникові, або всім селом скинемося на лікування хлопчакові з хорошої але бідної родини або позичимо гроші односельчанину з іншої бригади). А чи може котрийсь з міщан сказати, що він знає родовід всіх мешканців трьох сусідніх багатоповерхівок або навіть свого власного дому, чи може він без проблем піднятися на три поверхи вище свого, постукати в двері будь-якої квартири і попросити в борг двісті гривень на лікування?.. До біса, ми все знаємо і можемо якось діяти, а міщани нічого не знають і їм не цікаво, а коли вони й чують якісь підозрілі звуки в сусідній квартирі то завмирають причаївшись , аби не дай Боже  сусіди зі своїми проблемами до них не приперлися... І тепер питання, хто з нас більш грішний, ті хто цікавляться людьми які їх оточують і від так ніколи не почуваються самотніми, чи ті яким на все начхати, а їхній найближчий друг існує лише для того аби бухати разом... Скажіть люди мережі інтернет, ті які страшенно люблять ділитися своїми збоченими походеньками, розмірковувати про те які ви нещасні і ніхто вас не розуміє, поносите незнайомців за їхні політичні чи моральні переконання, чи маєте ви в реалі людей які спілкуються з вами і знають вас таких, які ви в мережі? Щось я дуже в цьому сумніваюся! В реалі ви відверто ігноруєте одне одного, навіть коли живете зовсім поряд, а потім жаліються на депресію через те, що їх ніхто не помічає... Боже, це могло б бути смішно, якби не було так сумно... В одній дев'ятиповерхівці не так і багато людей, принаймні менше ніж в такому селі де я виросла (офіційно в ньому приписано дві тисячі людей), а ваші діти знайомляться лише коли раптом починають вчитися в одній групі в інституті чи ліцеї, в вас навіть немає вартісних прикладів з життя аби спів-ставити їх з власними долями, аби поставити когось за хороший чи поганий зразок, аби навчатися на чужих помилках... Всі ваші приклади обмежені інтернет історіями або серіалами, а про власних знайомих чи друзів ви знаєте лише одне "добре, що вони є"... А ось вам зерно для роздуму - якщо завтра ви не прокинетеся, то скільки по-справжньому знайомих з вами людей, друзів  чи вірних ворогів прийде на ваш похорон...

Ну, тернополяни дають... Знай наших!!!

  • 25.04.12, 08:26
Цю статтю я надибала в інтернеті, і надзвичайно здивувалася, - як далеко можна "заїхати" на самій лише ініціативі...  Думаю більшості з вас сподобається.                                        Тернополяни озвучують фільми українською мовою
Студію звукозапису у власній квартирі обладнав тернополянин Тарас Децик. Вони разом з друзями дублюють українською мовою популярні серед молоді іноземні фільми. Молоді люди дублюють кожного персонажа окремим голосом. Щоб записати деякі фрази, роблять десяток дублів - аби усе звучало найближче до справжнього голосу акторів. Свою аматорську студію хлопці назвали “Шибалин бушидо”. Шибалин - це село у Бережанському районі. Однак стосунку до нього хлопці не мають жодного, просто придумали таку назву.

Готовий продукт заливають в Інтернет і при цьому не отримують за свою роботу жодної винагороди. - Зараз працюємо над озвученням останнього сезону серіалу “Теорія великого вибуху”, - розповідає звукорежисер студії Микола Цап. - Також озвучували фільм “Шоу Трумена”. Українського перекладу цієї стрічки, виявляється, у мережі немає. Усіх акторів дублюють наші друзі. Тому у кожного персонажа є свій голос, і переклад виходить якісний.

Дорогої апаратури хлопці не мають. Технічне оснащення студії - мікрофон, дві пари навушників та комп’ютер зі спеціальною програмою. Тарас Децик показує свою студію - куток кімнати, відгороджений коциками та ковдрами. Полотнища створюють звукоізоляцію та знижують відлуння. Поруч з комп’ютером - пюпітер з надрукованим текстом. Перед ним - мікрофон та великі студійні навушники. Це звичайний мікрофон, але перед ним причепили ще саморобну мембрану - зі шматка капронових колгот та обруча для волосся. Це для м’якості звуку. Вважай, саморобне студійне обладнання. Але все добре працює, так, наче на якійсь нормальній професійній студії. Переклади молоді люди роблять самі або шукають на форумах. Більшість тексту перекладає наша подруга, - розповідає Тарас. - Хоча іноді бувають фільми з українськими титрами. Тоді ми користуємося перекладом звідти. Щоб дублювати фільм, молоді люди вкладають чимало часу та праці, однак жодної фінансової вигоди не отримують.

Просто хочемо, щоб люди могли дивитися фільми рідною мовою і до того ж у кращій якості, ніж якийсь російський переклад, - каже Тарас. - Від цього, думаю, набагато більше користі, ніж від тих, часом недолугих, титрів які на нашому телебаченні супроводжують російські фільми. Та і навіть це правило уже відмінили. Це ж справа нашого галицького гонору, як не як. Роблячи свій переклад та озвучення, ми підтримуємо та допомагаємо розвивати український продукт. Іноді, щоб голос виглядав правдоподібно, хлопці просто-таки перевтілюються на персонажів фільму. Один із персонажів серіалу “Теорія великого вибуху” одягав на лице протигаз.

Довелося мені читати свою роль у протигазі, - розповідає диктор студії Богдан. - Якось так вийшло, що у нас був точно такий же протигаз, як у серіалі. Вийшло реалістично, а головне - весело. Фільми, озвучені студією, можна безкоштовно закачувати в Інтернеті на сайті torrents.net.ua та ще в інших місцях. Щоб знайти їх достатньо, слід ввести у пошуку назву студії “Шибалин бушидо”.

Про заступників і заступництво...

   Ця стаття деякою мірою є продовженням до попередньої статі "Синдром великого міста", але тепер з загального, я волію перейти на особистісне... Мова піде про заступництво і заступників... Оскільки я працюю у досить великому робочому колективі томі маю змогу спілкуватися з людьми різних соціальних прошарків з різними життєвими пріоритетами, дізнаватися різні позиції стосовно однієї проблеми... Періодично я моделюю якусь життєву ситуацію і розпитую як та чи інша людина на неї відреагує... Тож, ситуація: пізно у вечорі ви йдете з роботи, заходити у свій район і в одному з провулків бачите як двоє б'ють одного - ваша реакція...
  А що треба робити?..
Спершу я напишу відповідь однієї пані яка належить до Свідків Ієгови... А відповідь дуже проста: "Ой... Навіть не знаю... А що треба робити?" Знаєте панове, це смішно!!! У вас на очах б'ють людину, а ви не знаєте що робити!? Я не кажу, що треба кидатися на захист бідолаги ризикуючи власним життям (мертві ви вже нікому не допоможете), але ж панове, на вулиці друге тисячоліття і в кожного в кишені як мінімум один мобільний телефон, невже так важко дістати мобільний і викликати міліцію!!! Але ж, доки та міліція з'явиться неборака заб'ють до біса, тому треба діяти швидко! Бігати і стукати по-квартирах з криками "Допоможіть - вбивають!!!" немає сенсу - людям начхати кого там вбивають, аби до їхньої квартири не дісталися. На цей випадок психологи рекомендують єдиний і безпрограшний варіант, кричіть: "Горимо!!! Народ, ми горимо!!!" - діє безвідмовно, адже життя чиєїсь людини це одне, а ось власне майно - це геть інше... А є ще один варіант, як сказала моя знайома: "Я це називаю - пустощами..." Треба просто стати за рогом і здавлено кинути: "Шухер! Менти йдуть..." У зловмисників спрацює елементарний інстинкт самозбереження і вони навіть не подумають про те, хто це крикнув...
  А може сам винний...
  Є ще одна категорія людей - принципові... "Я не йду за натовпом! - кажуть вони. - Бо натовп то тупа скотина яка за першої ж нагоди задавить тебе і навіть не подивиться, що пройдеться по живій людині..." Ще вони кажуть "Я зневажаю людей бо вони егоїстичні і меркантильні істоти - кожну людину можна купити за десять срібняків і примусити забути про гідність..." А особливо мені подобається вираз: "Чого я буду когось рятувати, а може він сам винен..." Цікаво, а якби такій принциповій людині сказали: "На тобі сто гривень і гарантію конфіденційності - іди виклич міліцію..." Шановні "принципові" обійшовши стороною людину яка потребує допомоги, ви автоматично входите до "клубу сірої маси" якій начхати на всіх окрім власної жалюгідної шкурки... Чи може людина, яка проігнорувала як іншу людину забивають мов худобу вважати себе такою, що має гідність?.. Якщо ви гадаєте, що "так" - то у вас дуже сильно викривлене розуміння гідності... Я вже мовчу про гуманність... Люди зараз розуміють антигуманність лише коли розмірковують на тему "Політики - гади, вони знущаються над народом...", " Ой бідний я нещасний, бо з рокфеллери з мене кров смокчуть мов упирі... А сусіди-іроди будять мене о четвертій ранку своїми тупаннями - ніби коні бігають по-квартирі!!!" - цим обмежується розуміння людей про антигуманні дії... Решта ж - витребеньки для тих, кому нічого робити... "А, що як він сам винен і йому зараз роздають за заслугами..." - "А, що як ні? А, що як зграя тупого бидла просто вирішила побити якогось молодика, який на їхню думку ніс сумку не з того боку? А, що як в того молодика у дома молода дружина і мала дитина? А, що як матір дізнавшись про таку жахливу смерть своєї дитини піде і наковтається таблеток з горя, бо в неї вже нікого не лишилося? А, що як... А, що як?.. А що як завтра ви вийдете зі своєї роботи пізніше ніж зазвичай і на вас накинеться двоє громил яким ви не сподобалися через колір вашого пальто? - Приємно вмирати за 500 м. від власного під'їзду і на останньому диханні, лежачи на брудній вулиці бачити як за ріг швидко забігає якийсь чоловічок аби його не помітили ті, хто з вас дух витрушують?" Тваринна жорстокість сліпа і для того аби вирватися, їй не обов'язково мати серйозний привід - головне знайти відповідний об'єкт... І, чи маєте ви право обирати - кому жити, а кому - ні? Може той кого лупцюють і справді заслужив, але, чи гідні Ви це визначати, чи може хай у цьому розберуться уповноважені органи...
  Мені ніхто не допоміг... Чому я повинен...
 А, ось це вже геть окрема категорія людей... З такими сперечатися доволі складно, переживши напад якихось гопників лише через те, що в них шарф був неправильного кольору і при цьому бачивши як свідки просто проходили повз, вони виробили чітку настанову: "Мені ніхто не допоміг, то чому я повинен?"... Тут можна сказати лише одне - невже ви хочете бути такими ж сволотами, як ті, хто пройшов повз? А уявіть, коли б хтось свого часу заступився за вас? Гадаю за заступництво ви були б вдячні принаймні кілька років... Невже ви не хотіли б, аби вас пам'ятали за дійсно благородний вчинок - навіть якщо до цього, і після цього ви нічого подібного не робили і не зробите...
"Зона сутінків"
В США з 60-х і досі виходить дивовижний серіал, який називається "Зона сутінків", цей серіал вирізняється з-поміж інших ти, що кожна серія є ніби ілюстрацією до приказок, вона несе повчальний характер і намагається якимось чином змінити зашкарублу людську свідомість і примусити задуматися, чи правильно люди живуть... Одна з не надто нових серій була присвячена приказці: "Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках"... Тобто, перш ніж зрозуміти людину - ввійди в її ситуацію... Головний герой став свідком того як група бандитів напали на темношкірого, і хоч він міг його врятувати просто відкривши дверцята свого автомобіля, та він полишив бідолагу і поїхав собі далі... Наступного дня, зі статті в газеті він дізнається, що то був професор університету якого забили до смерті... І тут дивовижним чином герой білошкірий герой поступово сам стає темношкірим і зрештою опиняється в такій самій ситуації, що й той професор - його лишають на розправу купці бандитів... І коли герой вже помирав, раптом повернувся в ту фатальну ніч коли залишив темношкірого на поталу розлюченим хуліганам... Та переживши страх того бідолаги він і хвилини не вагався чи треба йому допомогти - ТРЕБА, і край!
   Перш ніж зрозуміти людину - походи в її черевиках...

Синдром великого міста

Міське явище.
"Синдром великого міста" - так називають це явище американці... Ну, американці називають його коректно, нормальні-ж люди називають його просто, але більш влучно "міський пох*їзм" (вибачте за грубість, але не існує слів які можуть означити більш м'яко таке поводження )... Що це за явище? Я розповім про нього на основі практичних досліджень деяких соціальних програм, власного досвіду і досвіду моїх ближніх... Тож, поїхали!..
   Вперше я почула про цей термін в одній з американських програм,  для його  демонстрації за приклад взяли експеримент проведений в Нью-Йоркові... Посеред білого дня в одній з точок авеню (широка вулиця) одного з нью-йоркських районів було встановлено кілька прихованих камер і розроблено невеличку виставу в двох діях... Вистава дуже проста: чоловік близько п'ятдесяти років, досить посередньої зовнішності йде авеню разом з людським потоком несучи в руках паперовий пакет з апельсинами і раптом непритомніє... Звичайний трудовий день, широкою вулицею снують люди - кожен у своїх справах, і раптом один з пішоходів падає... Минає хвилина, друга... Пішохід лежить, але ніхто на нього не зважає і людський потік не припиняючи свого руху оминає "дивний об'єкт" лише зрідка кидаючи в його бік порожні погляди... Нікому навіть в голову не прийшло приділити хвилину свого часу аби дізнатися, чи "об'єкт" взагалі живий... Але зачекайте, це лише перша частина експерименту... У другій частині на "сцену" виходить ще один актор... Тож, кілька годин по-тому, та сама гамірна авеню, та сама ситуація, але тепер до "знепритомнілого" підбігає ніби-то стурбована громадянка яка починає усіляко допомагати йому... І, о диво!!! Раптом авеню застигло і згуртувалося навколо чоловіка, йому допомагало піднятися щонайменше троє осіб, а ще з-пів десятка бігали довкола і збирали апельсини які розсипалися з його пакету...
   "І що?.. - скажете ви - це ж американці, вони всі ідіоти і егоїсти..." "Справді?.." - відповім я... Та ви спершу дослухайте до кінця... Подібний експеримент свого часу проводився в одній з програм Стогнія, але там акцент робився на соціальному положенні "непритомного"... Тобто, був "потерпілий" одягнений у бідний одяг і "потерпілий" у досить не поганих одежах... "Посередність" пролежала край дороги майже годину і люди просто проходили повз нього, а за цей час можна було десять разів померти від інфаркту... "Клієнт по-дорожче" так пролежав понад 20 хвилин доки до нього не підійшла група молодиків (хто-знає, може планували обібрати) і побачивши, що дядько живий подалися своєю дорогою...
А тепер увага, особиста думка Опівнічної щодо "синдрому великого міста"... На цьому порталі я зіштовхнулася з двома статтями де під цим синдромом автори мають на увазі: "колосальний інформаційний тиск який щодня відчувають мешканці мегаполісів, і який призводить до депресій..." і далі бла-бла-бла про те які міщани бідні і нещасні через напругу на роботі і інформаційне завантаження у дома... Я вже шостий рік живу і працюю в Харкові, який не можна назвати маленьким містечком, спілкуюся з корінними харків'янами і людьми які прожили у цьому місті десятиліття і знаєте, що насправді тисне на міщан - мозок набитий дебільними серіалами і телешоу... А робота... Ну, кому ви про це говорите!? Відпрацювавши свої 8-12 годин на зазвичай нудній і абсолютно безвідповідальній роботі частину якої просиджують у "Контакті" сіра маса сідає в метро  тягнеться по-домівках де приймає ванну, готує напівфабрикати і завантажує мозок новою "дозою" тупих російських серіалів про якихось слідчих під прикриттям... Депресія, а як же без неї, коли ти міняєш прогулянку свіжим повітрям у паркові Англійського типу тупим просиджуванням перед монітора... Але, знаєте в чому іронія, маса кожен з індивідуумів якої з таким щирим захватом ладен розповідати про благородність і відчайдушність якогось кіношного персонажа в житті не здатен навіть руку подати незнайомцю який  перечипився і впав, або поцікавитися як почувається людина яка лежить у невідведеному для лежання місці... Та коли індивідууми збиваються в натовп вони перетворюються у безлике тіло під назвою "стадо" яке здатне реагувати лише коли хтось з нього виявить зародок лідерства і "спрямує стадо" - саме це демонструє нам дослід американців... Ну, американський дослід - хоча б дає надію на можливу зміну настрою у соціумі, а ось слов'янський досвід показує, що наш менталітет у глибокій... Ямі...
   Практичний досвід ближніх...
Прийшла я нещодавно з роботи до дому і не встигла переступити поріг квартири як моя молодша сестра починає скаржитися і лаятися російськими матюками просто не тямлячись від збентеження. Висловившись вона нарешті розповіла про причину свого кепського настрою... Все почалося у ранці коли вона їхала в вагоні метро на роботу... Стоїть вона собі, з ранку як завжди настрій депресивний (телевізора нема, роботу ненавидить, електрочайник до сказу доводить і взагалі все задовбало і спати хочеться)... Тож їде вона і нікого не чіпає, аж раптом парубок який стояв перед нею похитнувся і знепритомнів... Вона тільки й встигла, що схопити його під руки і разом з ним сісти на підлогу вагону... Тож,  сидить моя сестра і оніміла від збентеження озирається довкола тримаючи голову непритомного молодика на колінах... "А вони стоять втупивши телячі погляди поперед себе (далі йде потік нецензурної лайки)... Відморозилися!!! (знову лайка) І роблять вигляд ніби нічого не трапилося!.. Я вже не витримала і почала кричати... А вони знаєш, що зробили?!. Повідходили у боки і знову відморозилися..." Зрештою якийсь дядько не витримав гучних приріканнь моєї сестри (а варто відзначити, що коли вона нерву голос в неї стає нестерпно високий, особисто в мене волосся на потилиці дибки стає) і вставши з місця допоміг їй посадити непритомного на сидіння після чого сестра могла спокійно приводити молодика до тями з допомогою води яку купила шляхом до метро... Коли ж він більш-менш отямився, моя сестра жартома запитує нещасного : "Ну, що курили з ранку?.." "...А він подивився на мене розгубленими очима і слабеньким голосом відповідає: "Я... Каву попив..." і бачу парубок знову "від'їжджає"... " Далі розповідати немає сенсу, але факт лишається фактом, люди які пишно пусто-дзвонять про своє благородне радянське минуле яке нібито виховувало в них високі моральні цінності - просто по-розходилися у боки і увімкнули режим "ігнорування"... Це надзвичайно яскраве підтвердження карикатури на яку я наштовхнулася в одного блогера, все дуже просто - вагон метро з пасажирами і міркування кожного сходяться до однієї думки: "Ну, що ви сидите тут потупивши телячі очі!  Однорідна сіра маса!.. Один я мислячий і індивідуальний, а ви всі - худоба..."
  Мій власний досвід...
   Мій власний досвід надзвичайно виразно показав наскільки глибоко в'ївся соціальний пох*їзм в голови міських мешканців, наскільки природнім він є для них і наскільки смішними є їхні дорікання типу - "У містах усім на всіх наплювати і від цього почуваєшся самотнім і непотрібним навіть у натовпі..." Питання - "А особисто Ви зробили бодай щось аби це виправити?.."
   Їду з роботи в годину пік, стою в досить заповненому вагоні метро і читаю книгу... Аж раптом мені стало кепсько... Відчуваю, що зараз знепритомнію... Звісно ж, молодик який сидів не надто переймався тим фактом, що я двічі мало не впала але і в мене не було сил бодай щось сказати, я намагалася встояти і молилася аби не втрати свідомість прямо в вагоні... Щойно потяг зупинився я мов п'яний бугай кинулася на двері, а вже на платформі відключилася... Крізь чорноту відчула як хтось мене підхопив за плече і вклав на лаву... Скільки так пролежала не пам'ятаю... А ось, що чітко пам'ятаю, так це невдоволений чоловічий голос який привів мене до тями: "Спати в метро не можна..." Перша моя думка була, що це певно охорона метрополітену, але ж ні... Піднімаюся, а то пробурмотів вже не молодий пан який сидів до мене спиною і чекав на свій потяг... Як би ж я не була тоді така слабка... В мене питання до таких "розумників"... Дівчина вдягнена як офісний працівник, у окулярах, з інтелігентною зовнішністю лягла на лаві... То, що мать вашу, вона віддала останні гроші на костюм і тепер немає де спати, тому вирішила виспатися в метро!!! І це хвалена чоловіча логіка?! Чи може для більшої переконливості в тому, що людині кепсько їй треба впасти на підлогу і битися у передсмертних конвульсіях?! Чомусь охоронцям метрополітену, які проходили повз я не здалася сонною і вони відразу ж побігли за допомогою...
    Гадаю, додавати щось, уже немає жодного сенсу... "Синдром великого міста" - це по-суті синдром однієї людини (і я не виражаюся фігурально) яка не вважає за потрібне піклуватися про когось окрім себе, свого сина-роздовбая, дочки чиї клубні тусовки треба оплачувати, або онука якому на десятиліття ви хочете придбати новий ноутбук, а для цього треба напружено працювати - решта ж хай котиться до бісової матері... Або, чи є вам якесь діло до непритомного юнака коли через 15 хв. почнеться ваш улюблений серіал, а ви ще в вагоні метро...
   Синдром великого міста - це пох*їзм однієї людини...
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая