хочу сюди!
 

Алёна

38 років, діва, познайомиться з хлопцем у віці 31-40 років

Замітки з міткою «особисте»

Що таке 30 років?

Це такий вік, коли позаду вже було достатньо часу, щоб стати КИМОСЬ.

А ще в 30 років нормальна людина вже точно встигає визначитись із своїми бажаннями та пріоритетами. До консерватизму мабуть ще далеко, але завзятій впевненості та твердим позиціям якраз самий час.

Минулого року більш за все мене лякало, що до 30 я так і не досягну хоча б того мінімуму, за який міг би сам себе поважати. Напевно, саме цей страх бути нікчемою, нездарою, пустим місцем, змусив мене вийти зі сплячки, залишити позаду всі свої нудотні проблеми, розворушитись, зайнятись пошуком нових можливостей реалізуватись та обов'язково отримати успіх в цих справах.

Як у студентів - доки сесія не настане, не думаєш про час, не готуєшся наперед... а потім наче підсмажений - стрибаєш, бігаєш з панікою: "Ай-яй-яй, Ой-йой-йой! Що ж тепер робити?!". Цього разу мені пощастило - отримав чесний "залік". Отримані зауваження мають вже бути перероблені в життєвий досвід, і врешті втілені в життя у вигляді нових корисних звичок, які допоможуть запобігти повторення такої ситуації (-:

Наступна межа - 40. До того часу хочеться виправити всі старі помилки і досягти нового рівня, надбати соціальну та персональну цілісну гармонію, прийти до духовної рівноваги, заснувати "твердий ґрунт під ногами" - забезпечити надійне джерело прибутку, збудувати власну оселю, створити міцну сім'ю, сповнену взаємним коханням та порозумінням. Можна і конкретніше. Мінімально достатнім рівнем заробітку хай буде 10 тисяч доларів на рік, оселею - власний будинок зі шматом землі ~1Га за межами міста, але неподалік цивілізації, для сім'ї - дружину і ще якнайменше одну дитину. В духовному та соціальному напрямку - стати людиною, що своїми вчинками та засобом життя викликає повагу серед знайомих і у самого себе.

Плани - далекі-далекі, планка - висока-висока. Чому я впевнений, що тепер за 10 років я зможу зробити те, що не вдалось зробити попередні 30, і навіть більше? Тому що тепер у мене є багатий життєвий досвід, визначеність з метою, розуміння куди я хочу потрапити і навіщо це мені. Завдяки цьому я не стану витрачати час на зайві блукання в пошуках найкращого шляху, мені потрібно буде витрачати менше зусиль для досягання навіть більших, ніж раніше, результатів. Хмм... я так чудово собі все це уявляю, що можу навіть оформити у вигляді математичної теореми разом з доведенням (-:

Для того, щоб в мене закохалась Богиня, потрібно самому стати таким як Бог. І є у мене впевненість, що спроба досягти цього - варта тієї нагороди. Тому, наступні 10 років із радістю присвячу саме цій справі (-:

--------------------------

Всім вдачі та здоров'я!

Ваш, Миколка-що-постійно-впадає-у-крайнощі (-:

Кінець романтики...

Я знову самотній. 

Може то я не виправдав сподівань, чи десь був неуважний до неї, а може вона щось наплутала в своїх вигадках про мене. Її причини хай залишаються при ній.

Мені було добре з нею, і я вже розмріявся, що нарешті знайшов майбутню маму для своїх дітей,  почав планувати наше спільне життя. Все складалось чудово. Не було сварок, не було образ, всі питання вирішувались швидко.

Але, напевно всього цього недостатньо, щоб бути щасливою парою, потрібно щось ще, щось значно більше та важливіше. І все частіше я помічав сум на її обличчі, особливо в ті моменти, коли розповідав їй свої мрії, або запитував про її власні. Відчував в її дотиках, погляді, словах все менше почуттів з кожним днем. Потім відбулась бесіда, після якої стало остаточно зрозуміло - у нас не може бути спільного майбутнього.

Можливо залишимось друзями, а може вона захоче скоріше забути про мене як про помилку, чи невдалу пригоду. В будь-якому разі, я радію кожній миті, проведеній разом з нею, вдячний її ніжності, турботі, піклуванню, тому що вона намагалась зрозуміти мене у будь-яких ситуаціях... ще довго пам'ятатиму наше палке кохання.

Зараз я переїхав назад у свою квартиру. Спробую якскоріше відновитись від розлучення і знову бути відкритим життю, щоб врешті зустріти ту саму - дівчину своєї долі.

Нарешті про самого себе!

Авжеж, нічого не писав. Все біля, та навколо, але не про себе. Чому? Сам не знаю, а якщо я чогось не знаю, то люблю в цім розібратись. Саме цим зараз і займусь.

По-перше, нарешті, після довгої перерви, мене стали цікавити події в світі, я став озиратись по сторонах, дивитсь що та де відбувається. Почав знайомитись з новими людьми, особливо приємно, що тепер серд моїх знайомих багато цікавих гарних дівчат, з якими приємно поспілкуватись на взаємно цікаві теми.

По-друге, після того, як декілька років писав тільки про себе, в думках багато накопичилось всього стороннього, тільки раніше я ці думки відкладав на дальні полиці, а тепер дістаю, роздивляюсь, вивчаю, і часто дивуюсь тому, як можна було жити раніше... а потім розумію, що інакше бути не могло. Тільки таким чином я міг стати таким, який я є, не зруйнувавши свого внутрішнього "Я".

О, доречі, про "Я"... Дивився мульти про Містера Фрімена - ото жесть! Так і хочеться впровадити парочку експерементів, запропонованих ним (-: Наприклад, почати писати "Я" завжди та повсюди з великої літери... Декілька разів пробував почати, і щось мене зупиняє... не можу Я так робити, бо звик по іншому... Точніше, можу тільки англійською мовою писати " I " заглавною, а російською та українською чомусь не виходить. Хоча, в чому принципова різниця? Чому їм можна, а Мені ні? 

В житті повний хаос відбувається. Події змінюються швидко одна за одною, без пояснень, без коментарів, як слайд-шоу: встиг побачити - твоє щастя, не встиг - сам винний; зрозумів - молодець, затупив - потім сам пошкодуєш, коли з'ясується, що це був якийсь важливий урок життя....

Хаос хаосом, але всеж простежується тенденція розвитку. Можливо, Я просто плутаю швидку та непередбачувану зміну обставин зі справжнім хаосом? В цілому ж, принципової різниці для Мене нема, і те що я плутаю одне з іншим тільки підтверджує цей факт (-:

Тепер по пунктах, короткими тезами про те, що було зроблено, які досягнення, починаючи з середини січня:

- вперше в житті спробував голодування... вражень багато, переважно неприємних, бо думав до цього що Я крутий, а з'ясувалось протилежне

- продовжую втрачати "друзів". Не пишуть, не телефонують, на привітання по інтернету не відповідають. А що їм зі мною робити? Я став сумним, не випиваю, зацікавлення не поділяю... Розумію їх, але якось хочеться хоч когось з них з собою забрати в своє нове життя

- занурився в політико-економічний квест "К12 - розшукується мер". І як завжди то зі мною буває, став співорганізатором... (хе-хе... по частині навчання та тренінгів) (-: Маю багато надій на цей квест. Знаю, що Мої надії ніколи не приводили до чогось доброго для мене, але то були старі надіх, а на нові надії Я маю нові сподівання (-:

- скоро літо... вже все нутро тремтить від бажання відправитись в подоріж... далеку та обов'язково із цікавими знайомствами та пригодами... і щоб обов'язково було складно фізично, і скрутно морально... Тільки так Мені вдається краще розуміти себе - через випробування витривалості, наполегливості, сміливості.

- серденько радіє приходу весни!!! ЯК ХОЧУ КОХАННЯ!!! ТЕПЛА!! НІЖНОСТІ!!!! АААААААААААА!!!!! (-:

ммм... маю бігти... ще ввечорі щось спробую дописати (-:

цілую, люблю, Ваш Микола (-:

 Рейтинг блогов 

проблемка...

Де моя сила волі?...

Нестерпно хочеться їсти. Постійно, навіть коли вже шлунок переповнений... Такого ніколи раніше за собою не помічав, хіба що коли кинув пити і палити... але ж тепер я нічого не кидаю...

Який сенс качати прес, та робити ранкові пробіжки, якщо м'язи ховаються за прошарком жиру? )-: Який сенс прагнути здорового життя, якщо я все-одно дозволяю собі надмірності в їжі? Це ж все перекреслює... Я сам себе обманюю, дозволяючи собі "слабкості" в таких кількостях, що це вже стає просто нормою життя )-:

Сьогодні в обід дав собі обіцянку триматись. До цього теж багато разів давав різні обіцянкі, але знав, що вони не серйозні, і що це ненадовго. Проходило пару днів, і обіцянка забувалась, а її дія сама собою непомітно зникала... Тепер же, коли вирішив стати серйознішим, та вимогливішим сам від себе - починається паніка. Всі думки зводяться до їжі, очі вихоплюють з простору будь-що, схоже на їстівне, вухи особливо реагують на слова, що стосуються кулінарії, слина тече.

Розум мені підказує, що це не фізичний голод. Мені нема потреби багато їсти. Це щось із психікою..

І я не знаю, як із цим боротись... і навіть не впевнений, що у мене це вийде... мені не вистачає якогось розуміння, щоб припинити цей гастрономічний хаос...

Пригадую, що схожі думки у мене були рік тому, коли зав'язував із шкідливими звичками. Може, зараз теж щось таке вийде? Знайду, протримаюсь... а потім, через пару тижнів стане простіше? Чи не стане, і я знову здамся, зламаюсь та повернусь до прожерства? НІІІІІ!!!!! НЕ ХОЧУ!!!!!!

У мене негаразди в особистому житті.. У мене негаразди в спілкуванні з рідними, близькими та друзями... У мене невизначеність в майбутньому, я ні в чому не впевнений твердо, окрім того, що ДУЖЕ НЕ ХОЧУ ЗДАВАТИСЬ!!!

Можливо, я намагаюсь їжою заповнити якусь внутрішню духовну порожнечу??? Звідки вона? )-: 

Вибачаюсь за слині-соплі... я мав висказатись. Це вже неможливо тримати в собі.

Я та МІЙ блого-ЕГО-центризм

Один МІЙ віртуальний друг (досі віртуальний, бо з ним Я ще ніколи не бачився в реалі, руку не потискав, хоч і хотів, тому досі він в ранзі віртуальних), написав коментар, який вчергове змусив МЕНЕ замислитись про СВОЇ риси характеру і їх вплив на все написане МНОЮ в блозі.

Повторюсь ще раз, і зберегу це у вигляді окремого запису для зручності: 

Я пишу СВІЙ блог, про СЕБЕ, та події МОГО життя.
Іноді Я пишу про СВОЄ ставлення до МОЇХ знайомих, або до подій, що МЕНЕ стосуються, або здаються МЕНІ цікавмим.
Такимй і був задуманий МІЙ блог з самого початку.

У МЕНЕ є декілька блогів, в яких Я не пишу нічого про СЕБЕ, нічого СВОГО, а тільки копіюю чужі статті та думки. Там якщо ти зустрінеш "я, мне, меня, і т.і.", то це будуть вже не МОЇ слова (-;

Я нікому нічого не винен

МІЙ блог нікому нічого не винен

Читачі блога теж не винні ані МЕНІ, ані МОЄМУ блогу

Посто цей блог дійсно егоцентричний, та "закручений" не МОЇЙ особистості.

І я не бачу в цьому нічого поганого, навіть уявити не можу, як можна вести блог-щоденний, і не писати нічого власного, особистого, та такого, що прямо стосується людини, якій належить блог.

Можливо, хтось веде блог для того, щоб зібрати в ньому приколи, або попіаритись за рахунок копіювання чужих роздумів, підписуючись типа "не моє, але сподобалось". 

Для подібних записів у мене є окремий анонімний блог, про причепність його до мене можуть знати та здогадуватись лічені одиниці людей. Він не популярний, тому що в ньому немає душі, нема емоцій, нема настрою, якими я щедро насичую особистий блог.

Якщо комусь не подобається мій стиль, видаляйтесь з друзів, відписуйтесь з читачів та шукайте інший, чи просто забудьте. Я не ображусь. Бо блог я пишу для себе, і для тих, кому він буде корисним і цікавим. Якщо це не ви - то краще і простіше буде взагалі без вас. Впевнювати когось в тому, що мій блог ведеться за всіма правилами, притримуючись всіх норм суспільного та мережевого етікету - я не збираюсь.

Удачі та щастя вам любі друзі. Раджу більше думати про себе, свої проблеми та вади, ніж про проблеми та вади інших людей podmig

Листування... роздуми... на згадку...

Незвичайні коментарі до одного з моїх записів наштовхнули мене на певні роздуми, які захотілось зберегти...

Я хотів написати тобі дещо з моїх роздумів, стосовно повноти, сексуальності, і інших "проблем", про які ти писала. 

Моя мама повненька. Але її любили за добре серце. Вона в 18 років зустріла свого майбутнього чоловіка і мого батька. В шлюбі вони прожили майже 20 років, потім розійшлись, але це не через її повноту, а через батьківські погляди на життя, та незважливість до людей. І потім, вже коли їй було під 40 років, вона постійно була наділена увагою чоловіків. І їм подобалась її повненька фігура. Може через те, що їм просто подобалась моя мама як людина, і це перетворювало якісь вади тіла на прикраси. А може, то у них саме такі смаки, що не подобаються худощаві, і їм "хорошої людини має бути багато". 

У мене були стосунки з декількама дівчатами, яких можна сміливо назвати товстенькими. Зовнішньо мені товсті дівчата не привабливі. Але у всьому іншому із ними майже завжди багато краще, ніж з "моделями". І у тих, і у тих є свої "заморочі", вади і щось позитивне. Повні добріші, дбайливіші і відданіші... Можливо це через невпевненість в собі вони намагаються розвинути в собі моральні якості краще за інших, і у них це добре виходить. Худенькі та стрункі дівчата про духовні якості замислюються набагато менше. Вони більш вимогливі, сварливі, нетерплячі. Але вони набагато жвавіші, живіші, здоровіші (хоча, це стосується тільки тих, хто не виснажує і не знесилює себе голодом, для досягнення певної зовнішності). Якби їх не псувала надмірна увага з боку охочіх до сексу з красунями чоловіків... Але не мені їх осуджувати. Кожний сам собі обирає, чим жити і що робити. 

Звісно, ти можеш схуднути. Зібратись з духом, визначитись, навіщо це тобі, і зробити це! Впевнений, що ти вже випробувала всі дієти про які чула, і судячи по твоїм коментарам вони тобі не допомогли (а може і трішки погіршили, бо голодування, коли це робити необережно, то більше шкодить організму, ніж допомогає). 
Зкинути 20-30 кілограм це не так складно, як здається. Складно мабуть тільки перші 5-6 років... а потім поступово звикаєш до свого нового, здорового, легкого, стрункого тіла. Мало хто справді готовий віддавати декілька років на те, щоб змінитись. Хтось сподівається на пару днів тренувань в залі, хтось тримає дієту тиждень чи два... хтось може протриматись 3-6 місяців, але не цьому і ламаються. Кінцевої мети досягають лічені одиниці - ті, хто правда розуміє, що саме, і навіщо їм це потрібно, і тримають цю думку в своїй голові завжди.. 
Складно лише перші 5-6 років. Не більше. 

А ще, хочу тобі скзати, що тіло людини прямо відображає її характер та звички. Якщо ти повна - то це тому, що ти багато собі береш і мало віддаєш. Це твердження ніяк не стосується речей або грошей (хоча, може ти і це робиш, але то вже не відноситься до суті моїх роздумів). Ти і сама писала - ти тримаєш всі емоції в собі, не дозволяєш їм виплиснути назовні. Ось, вони тебе і "розпирають" зсередини. Ти приймаєш багато енергії від інших людей, будучи доброзичливою, і накопичуєш її в собі. Ти не розряджаєшся... Найкращий засіб тримати баланс енергії внутрі - це серйозне займання спортом у поєднанні з піклуванням про свою душу, та емоційний бік. 

Якщо спробувати спростити, то цей метод полягає в наступному: "Що з'їв - то маєш переробити та позбутись відходів, як фізичних, так і енергетичних. (Фізичні то самі собою виходять. природа про це дбає, а ось енергетично люди забули як робити, навіть елементарні ранкові зарядки не роблять). Що прийняв до душі - маєш віддати рівноцінне. Не обов'язково відповідати образою на образу. Будь-яка емоція, наприклад подяка, може мати той самий потенціал, і висвободжати навіть більше накопиченої енергії, ніж негативні емоції. Головне - робити це. Дозволь собі плакати, скаржитись висловлювати все що наболіло. Вголос. Це важливо. Не обов'язково в присутності людей. Можно викладати думки на папері. Але в обох випадках - ти маєш або почути себе, або прочитати написане і замислитись над цим, наче ти стороння людина. Обов'язково вміти оцінювати себе непередвзято. 

Не знаю, чи буде тобі зрозумілим все що я написав, але сподіваюсь... 
Якщо ти захочеш щось вточнити, чи щоб я пояснив - пиши, запитуй, я спробую зробити все, щоб тобі допомогти. 
Тільки нічого не буду робити за тебе. Людина лише сама за себе відповідає, і тільки сама собі може зробити краще життя. 

(А що до поцілунків та статевих відносин, яких у тебе досі не було, то це, взагалі, великий скарб для цінувальників чистої душі... Ти не витрачала себе не миттєві стосунки, не дарувала і не змішувала себе з байдужими людьми. ТИ ЧИСТА!... Принаймні для мене це дуже-дуже важливо... Я б собі хотів мати таку дружину, що б зберігла до шлюбу зі мною цноту... але практично не вірю в те, що таку зможу знайти..) 

Удачі тобі, Сумна дівчина. 
пиши, буду радий читати твої листи! 

(І ще, якщо ти не проти, я б хотів зберегти цей лист десь в своєму блозі. Просто, мені здається, що ці слова можуть допомогти не тільки тобі... Я цього не стану робити без твого дозволу. Чекаю на твою відповідь!) 

Життя задом-наперед...

Мабуть у мене дійсно забагато вільного часу, яке я замість пошуку нових можливостей заробітка грошей витрачаю на колупання в дрібницях та деталях свого життя... А може і не тільки свого. Правда, до чужої долі ставлюсь тепер більш делікатно. Намагаюсь не втручатись в чужі справи, або принаймні робити це делікатно, щоб не зашкодити.

Ось, звідси і всі мої "заморочи" та "експеременти". Не виходить без них. Раніше покладався на досвід людей, яких вважав авторитетами... але до чого це призвело - мені не дуже подобається. Єдине, чому навчає сучасна система виховання - пристосування до всіх незручностей. Навчає бути універсальним, тихим, безконфліктним, смиренним... Прожити своє життя не висовуючи носа туди, де по ньому можуть щалбанів надавати (і не тільки можуть, а відразу і намагаються надавати кожному незнайомому носові якнайбільше щалбанів). Вчать тому, що тільки якщо сам навчишся давати щалбанів сильніших та більніших за інші, тоді і просунешся десь вище... А щалбани все-одно будуть завжди. Вище всіх вибратись неможливо.

Можна продовжувати думку далі... намалювати собі образ такої пірамідки в якій люди стоять на людях, багато хто намагається залізти нагору, для цього підминаючи під себе інших... Стільки інших, скільки необхідно для тієї вишини, на яку він зібрався. Хтось бореться - залишається на своєму місці, тримається за нього міцно... Хтось зкидає "верхолазів", і сам починає йти в гору.. а хтось здається та падає вниз, підставляє свою спину під усіх, і в такий позі загинається до смерті... Піраміда - динамічна, але дуже міцна та стійка форма. І мабуть щось там таке цікаве на горі знаходиться, раз всі в ній хочуть барахтатись... А може просто за компанію? Ну, не вірю я, що поруч з пірамідою нема вільного місця, на якому не потрібно лізти вгору, або тримати на собі тих, хто туди лізе, а можна просто займатись своїми справами... 

Різні думки... але зараз не про це хотів... З цього можу тільки сказати, що я більше не хочу карабкатись вгору... Подивився туди, замислився, що звідти мені б хотілось мати собі, і нічого не зміг вибрати. Нічого мене не кличе на верхівку цієї піраміди...

Сусідні піраміди такі самі... Російська трішки більша, Білоруська трішки менша... кучками по всій планеті повиростали пірамідки різних мастей, кольорів, розмірів, плотності населення... тільки суть однакова в них - на горі нічого чікавого для мене нема... може, з часом знайдеться якась нова мотивація, щоб знов прагнути гори, а зараз і дивитись в тому напрямку бридко

І ось, коли перестав витрачати весь свій час, всі свої сили, та всю свою думку на рух та боротьбу, так і почали нові думки з'являтись... Правда тепер життя пішло "в зворотньому напрямку"... Причини плутаються з наслідками... Теорія з практикою... Добре з поганим... 

Особливо дивно те, що зпочатку я щось нове починаю розуміти, потім відкриваю це в собі, далі починаю бачити складові, і лише тоді знаходжу людей, або літературу, які б могли мені пояснити, що це взагалі таке, звідки береться, як називається (чи колись давно називалось, доки не забулось), і що з цим можна робити...

А раніше все було навпаки - хтось про щось розкаже, потім це починає обростати подробицями та взаємо зв'язками з іншими темами, потім я починав розуміти як працює ця система, і лише тоді намагався роздивитись себе в ній...

Раніше я багато про що знав, але мало про що з цього думав, і ще менше про що мріяв... А зараз навпаки - багато про що думаю, але мало про що з цього знаю... І не намагаюсь вивчати все як в минулому, а навпаки - більше покладаюсь на випадок та інтуіцію... на власні здогадки... і з часом або впевнююсь в своїй правоті на практиці, або на мене починають сипатись з усіх боків уточнення, опроверження, різноманітні варіанти того, як цим можна "уткнутись в щось глобальне".

Якось не виходить написати так, щоб було більш зрозуміло, але на мою думку, і так вже достатньо.. далі тільки плутанину посилювати можна уточненнями.

Чому я взагалі про це пишу?

Да просто мене хвилює, що я втрачаю розуміння людей, з якими раніше рухався в одному напрямку... Тепер не можу пояснити ані причину зміни напрямку, ані мету... Чи слів мені не вистачає... чи сміливості... чи сам ще досі не все так чітко розумію...

Тільки відчуття... все моє нутро каже, що я все роблю вірно... Можливо, вперше за довгі роки - відчуваю, що роблю все вірно. Не знаю точно, для чого, і не бачу, куди прийду... Але там точно буде саме моє місце. Комфортне, зручне, благодійне. Там я зможу не тільки зручно існувати, а ще і творити майбутнє собі та своїм дітям...


Довго думав, чи потрібні коментари до цього запису? Хто мені може щось порадити, якщо тут нічого не зрозуміло взагалі? А потім вирішив залишити можливість коментувати... А може хтось щось і зрозуміє... А може комусь і близько? Або хтось таке питання задасть, що я у пошуках відповіді, і сам щось зрозумію в собі краще... Хай буде можливість спілкування... Завжди вона була, і хай так далі буде.


Всім добра, мої любі друзі!

Ваш, Миколка.

лист на Коломию

вже через 2 тижні буду у вас на Коломийщині.

прошу, якщо не складно, позапитувати хоча б приблизно та поверхнево, де можна собі знайти землі ділянку, і скільки щастя це вийде по грошах?

за моїм планом мені там нічого не потрібно, ане електроенергія, ані газ, ані вода. Принаймні на перший час, доки я буду вести будівництво. А там, з роками, все може змінитись так, що буде зручно. площа, яка мені потрібна у най-найкращому випадку - десь гектар. (100*100 метрів...) якщо нема такого місця, то можна пошукати менше. взагалі, я б будувався з задоволенням десь на "відшибі", на окраї Коломиї. Близкість до центра мені зовсім не потрібна, навпаки - хочу щоб затишок там був і спокій. Цей дім буде на відпочинок для душі... якщо там хоч в кілометрі буде річка - дуже добре. Якщо нема так поруч, то ноги маються на те, щоб за потребою дійти (-: хмм... якщо ще якісь додатки пригадаю, тобі обов'язково повідомлю, друже. це все, будь-ласка, тільки якщо самому не складно, і справам твоїм ні в якій мірі не завадить. я хочу так приїхати, щоб вистачило часу із розумом та з розсудом все обдивитись... десь на тиждень.. а може, якщо вам не набридну, і матиметься добра можливість та нагода, то і більше Я за всіми вами скучив! Передавай від мене всім привіти та бажання міцного здоров'я, доброго настрою та радісті від кожного нового дня! І про себе не забувай. Тобі окремо хочу передати свої тепліші побажання щастя, друже мій, Віталік (-:

Шашлики...

Ось і дожив... не хочеться м'яса... ані м'яса, ані молока, ані риби... піст триває... чи що...?

Запросили сьогодні разом з другом Сергієм і його приятелями (ну, можна сказати, що вже і із моїми приятелями), посвяткувати разом день 1 травня (раніше він називався днем солідарності трудящих, а тепер можна назвати його днем дозвілля, шашликів і пива з горілкою).

Все добре - і погода тепла, і компанія весела..

Але засмучувало мене те, що з самого початку при уявленні собі всього що буде відбуватись, ніяк не уявлялись шашлики.. Ось все нормально - двір, садочок, лави, деревца... салатики, пиво, горілка в руках друзів... Тости, сміх, жарти... а ось м'ясо не йшло...

Почали готувати - розвели вогнище, розтопили жар... Поставили м'ясо...

Раніше б слиною захлинувся... а тепер якось байдуже було...

Коли все наготували - надкусив шматочок, і більше не полізло. Не хочу більше їсти м'яса...

Може, це тимчасово, і скоро мине?

Навіть не знаю... раніше я собі життя без м'яса не уявляв... а тепер вже не знаю...

Стисло про останній тиждень.

За минулий тиждень:

- Зробив афішу з анонсом на наступні три тиждні та рекламні буклети і флаєри для свого проекту "Клуб Бізнес-Кіно"

- Знайшов та почав розробляти ще три місця для майбутніх філіалів мого Клуба

- Підтримав свого партнера словом та справою. Передивились нашу спільну стратегію подальшої співпраці. Він передивився окремо для себе, а я - окремо для себе. Результатами, нажаль, не поділились один з одним. Маємо виправитись. Правда, як не намагався, всеж не вберіг його від того стресу, через який він захворів та втратив можливість активно працювати... Хех, Дмитрик, тримайся, я в тебе вірю, ти обов'язково швиденько одужаєш... Точніше, у тебе є час похворіти лише до понеділка, а далі я будь-яким чином витягну тебе з ліжка!

- Телефонував подругам... у них нема на мене часу... Що-ж, я маю куди витрачати свій час, окрім як на очикування невідомо чого та навіщо (-:

- Налагоджую тісні стосунки приятелями, які зараз зайнялись активним розвитком їх новопридбаного проекту - піцерії... Якщо я вірно їх оцінюю, то найближчим часом вони будуть розширюватись до мережі піцерій. І у мене є можливість мати якусь частку прибутку на правах спів-засновника...

- Двічи вдалось побачитись із мамою!!! Велике досягнення... справді! Моя мама, як завжди - неперевершена та найкраща в світі! Я дуже її люблю!

- Домовився за поїздки в лютому до Київа, Мінська, Коломиї та Кривого Рогу. В кожному з цих міст маю цікаві плани із користю на майбутнє.

- Спав не більше 5 годин кожної ночі. Піздно лягаю, рано прокидаюсь... Хех... після звільнення з роботи моє безтурботне життя зкінчилось! Слава Богу!

- Багато спілкував з братом про життя... Зараз чомусь здається, що я просто змарнував свій час на пусті балачки із ним, бо ніяких змін з його боку не бачу. Взяв собі на замітку, що більше не стану ні про що серйозне із ним спілкуватись, коли він випивший, або під травкою... навіть, якщо він мені казатиме, що вже протверезів, і все сприймає серйозно... Наркоманам вірити - себе дурити.

- Прочитав більше 3000 сторінок тексту. Переважно - статті з інтернета. Навчився читати швидше. Декілька разів поривався шукати матеріали для тренування швидкочитання.... але щось так і не зробив цього.

- Взагалі, весь цей тиждень я більше слухав та розмірковував, ніж виражав свої думки. Освідомлено замкнувся в собі і працював на прийом. До речі, дуже й дуже ефективно! Мабуть, раз на місяць потрібно приділяти хоч один тиждень на "чистий прийом"

- Кожного дня зі мною траплялось безліч цікавих подій (деякі з них можна навіть назвати пригодами). Але писати про них тут і зараз я не стану. Кому цікаво - ті знають, як запитати (-:


відтепер і на майбутнє я робитиму підпис до кожного запису в своєму блозі , який має виглядати приблизно так:


Рейтинг блогов 


Залишається привітати всіх вас з початком другого місяця року, і мабуть на цьому завершу запис.

Бажаю вам всього найкращого, любі друзі, приятелі та шановні читачи!

Бережіть себе. До скорих зустрічів!

Сторінки:
1
3
4
попередня
наступна